[10]

[10]

Поки темна смуга магів продовжувалася, вчорашній День Святого Валентина для учнів старших шкіл магії та студентів Магічного університету став днем радості, смутку та кохання.

Це був єдиний такий день у році, придатний для таких почуттів.

У П’ятницю, п’ятнадцятого лютого дві тисячі дев’яносто сьомого року. Зрештою вибухнула ситуація, яку боялися усі, хто мав відношення до магії, включаючи учнів старших шкіл, студентів, та працівників.

Ні... Певно, варто сказати, що це лише початок.

Перед головними воротами Магічного Університету. Об одинадцятій годині ранку. Організована група демонстрантів антимагів, що намагаючись проникнути до Магічного університету, побилися з працівниками поліції.

Магічний університет, який зберігав та використовував велику кількість конфіденційної оборонної інформації, суворо обмежував доступ сторонніх осіб. Тож поліція затримала демонстрантів не тому, що підтримувала магів, а, тому що виконувала державну політику.

Але антимаги цього не розуміли. Або їм це було відомо і вони навмисно викривляли факти. Деякі учасники акції застосовували силу або вдавалися до насильства.

Це від початку була пастка. Коли їх відштовхувала поліція, вони навмисно падали й виступали з закликами, що вони є жертвами влади. З цього моменту, все відбувалось як по стандарту.

– Ах... Нарешті почалося.

Розгублено пробурмотів Лео, переглядаючи новини, на великому екрані їдальні.

– Це жахливо...

Нахмурився Мікіхіко, спостерігаючи кадри, на яких, випадково чи навмисно, демонструвалося, як радикали почали розмахувати плакатами, як зброєю і кидати камінням в інших демонстрантів та шеренги поліцейських. (Оскільки дорога перед університетом не була вимощена бруківкою, демонстранти використовували гравій яким було висипане захисне покриття під деревами вздовж дороги).

Записане відео було змінене прямою трансляцією, коли поліцейські загони почали затримувати радикальних протестувальників на вулиці.

– ...Двадцять чотири арешти? Це багато? Чи мало?

Запитав Масакі, який твердо приєднався до групи Тацуї й не знав ситуацію з кількістю населення в столичному регіоні.

– Це набагато, менше, ніж під час антивоєнних демонстрацій, але в наші дні це забагато.

Відповів Тацуя.

– Але, пан Тацуя. Здається, людей, що кидали каміння було вдвічі більше.

Втрутилася Хонока, підтримавши Тацую. В останні кілька днів вона була надзвичайно агресивною.

– Щоб усіх заарештувати не вистачає працівників поліції.

– Навіть якщо порушників не заарештують відразу, є записи з величезної кількості камер. Навіть якщо вони не встигають, пізніше можна заарештувати скільки завгодно.

Додала Еріка, в родині якої був детектив, і багато учнів якої також працюють в поліції.

– Хм? Еріка це ж твій старший брат?

Не відриваючи очей від екрана, звернувся до Еріки Лео, який з захопленням стежив за новинами.

Але як тільки всі зосередились на екрані, відео переключилося на студію новин.

– Він все ж детектив... До того ж справа з участю магів, і його можуть направити розібратися з натовпом.

Недбало відповіла Еріка, що помітила Тошікадзу раніше Лео.

Його не хвилювали погані стосунки між братом і сестрою, але Мікіхіко змінив тему.

– Скільки людей бере участь в демонстрації?

– Ні поліція, ні потужні ЗМІ не повідомляють кількість учасників демонстрації...

Як і зауважила Мідзукі, влада вже давно не повідомляла кількість учасників демонстрації. Основні засоби масової інформації могли визначити приблизну кількість людей, проаналізувавши аерофотознімки, але поліція стримувала розголошення загальної кількості людей. А оголошеній кількості людей організаторами ніхто не довіряв.

– Якщо судити з телевізора, було близько двохсот людей.

– Всього триста або чотириста... Цілком можливо що їх було більше п’ятисот.

Спираючись на число, наведене Тацуєю, Масакі прикинув масштаб демонстрації й зітхнув.

– Добре коли люди мають свободу волі, але коли вона розділяє людей це гнітить.

– Вірно.

Погодилася зі сказаним Масакі Міюкі.

Відразу після цього, Еріка гнівно підвищила голос: «Га».

На екранні, юрист розкритикував арешти поліції з надмірним застосуванням сили.

– Що значить «порушення свободи слова»! «Слід поважати свободу колективних дій і свободу зібрань»! Це спроба незаконного вторгнення та перешкоджання службовим обов’язкам!

– Думаю, що все саме так, як говорить Еріка, але... Є багато людей, які міркують, так само як цей юрист.

Ніхто не заперечив зловісне передбачення Мікіхіко.

◇ ◇ ◇

– Інаґакі-кун, ти в порядку?

Запитав Тошікадзу без особливого хвилювання.

– Так, все добре.

Інаґакі також відповів невимушеним тоном.

Насправді були сцени які навмисно вирізані в денних новинах.

Записане відео зупинилося в момент, коли поліцейські зупинили натовп, що розмахував плакатами як зброєю. Однак у розпал цього моменту, там був зловмисник, що пробив стіну, яка відгороджувала спостерігачів від проїзної частини й збирався вдарити поліцейського тупим предметом.

Можливо він намагався допомогти своєму спільнику в момент арешту.

Зловмисника взяв під контроль один з детективів у цивільному, що був напоготові серед натовпу роззяв, тобто детектив Інаґакі.

Через магію, яку Інаґакі використав, щоб контролювати зловмисника, чоловік ще не був готовий до допиту. З цієї причини, його зв’язок демонстрантами не підтверджений. Вони не можуть бути непов’язаними, але це не визначити.

Обґрунтування полягало в тому, що злочинець з прихованою зброєю міг ввести аудиторію в оману, ніби вона була задіяна в демонстраціях антимагів, але було ясно, що намір був в тому, щоб це провернути й зробити так, щоб аудиторії видавалося, що між нападниками та демонстраціями існує зв›язок.

Завдяки Інаґакі, поліцейський, якого збиралися вдарити, був не ушкоджений. Однак, Інаґакі, який здійснив затримання, отримав досить сильний забій, який ледь не закінчився переломом. Але такий рівень забоїв є повсякденним явищем в додзьо Чіби.

До того ж Інаґакі є довіреною особою наступного голови клану. Щоб не постраждав поліцейський та цивільні поруч, він був змушений заблокувати зброю рукою, але він зробив усе можливе, щоб запобігти травмі. Тошікадзу відразу це помітив, як тільки побачив забій.

– Хм? Інаґакі-кун, ти вдарився головою?

З підозрою поглянув на Інаґакі Тошікадзу, який тримався рукою за голову. Нападник повинен був вдарити тільки поруці. Коли справа стосується навичок, з рівнем Інаґакі, важко уявити що його вдарили, а він цього не помітив.

– Ні, поки слухав розповідь поліцейського, розболілась голова...

– Ей, ти... Здається, Інаґакі, тобі потрібно згадати про повагу до старшого.

Усміхнувся Тошікадзу, після чого відійшов, сказавши: «якщо погано почуваєшся, йди додому». Останнім часом, Тошікадзу часто бачив як Інаґакі тримається за голову. Щойно він пожартував, але насправді хвилювався за Інаґакі.

◇ ◇ ◇

У вечірніх новинах відбувався серйозний дискус щодо цього питання. Навіть були влаштовані випуски ток-шоу в яких дискутували прихильники та противники магів. На кожному каналі відбувалися досить екстремальні дебати.

На одному з каналів, що дотримувався традицій з епохи аналогового мовлення, депутат опозиційної партії Канда, відомий своєю критикою магів, покладав відповідальність на поліцію.

– ...Демонстранти трохи перегнули палицю, але очевидно, що поліція перейшла межу, безладно проводячи арешти. Співробітники поліції були у повному захисному екіпіруванні, зі щитами, шоломами та навіть в бронежилетах. Насправді ніхто з поліцейських не постраждав.

– Заради справедливості насправді в одного працівника поліції в цивільному незначні забої. Однак поліція у відповідь на незначні поранення, що не привели до тріщин кісток, поліцейський атакував громадян магією. Враховуючи силу магічної атаки, це очевидно надмірна самооборона.

– Думаю, що використання магії працівниками поліції повинне бути більш обмежене, ніж зброя. Я внесу на розгляд парламенту законопроєкт, який встановить жорсткіші обмеження та покарання за використання магії у всіх аспектах. Використання магії повинно потребувати попереднього схвалення старшого не мага.

З іншого боку, в Культурно комунікаційній мережі, відомої як кабельна станція «Калнет», яка збільшила свою присутність на ринку, зосередившись на кабельному телебаченні та Інтернеті, депутат з правлячої партії Кодзуке, що відстоював права магів, спокійно відповідав на запитання ведучого.

– Перш за все, Магічний Університет щоденно суворо обмежує доступ сторонніх. Це пов’язано з тим, що вони проводять багато досліджень на замовлення уряду, і виконують багато оборонних замовлень. Тож це була не надмірна реакція проти антимагічних демонстрантів.

– Демонстранти не лише використовували металеві транспаранти як зброю, але й кидалися камінням. Якби їх залишили без нагляду, могли постраждати не лише студенти Магічного Університету, але й перехожі. Якби поліція проігнорувала групу антимагів, поліцію звинуватили б у нехтуванні своїх обов’язків.

– Правила використання магії і так досить суворі, і детектив, що використав магію, проводячи арешт нападника, і цього разу, суворо дотримувався цих правил. Я вважаю, що будь-які подальші обмеження, людей що контролюють місце події, заважатиме виконанню їх обов’язкам у забезпеченні безпеки людей і, врешті-решт, це нашкодить людям.

– Науково доведено, що магічне оглушення безпечніше, ніж використання нервово паралітичного газу, електрошокерів та акустичних куль. Заборонити магічні техніки — це соціальна втрата, можна навіть сказати, що це забобон.

Коуічі що дивився ці трансляції разом з Маюмі, нагадував вчителя який закінчив оцінювання середнього учня.

– Депутат Канда має напрочуд спокійний тон. Я думав, він буде більш агресивним.

Маюмі, яка була змушена сидіти поруч, пробурмотіла, тоном, який не приховував її настрою.

– На такому фоні, аргументи Кодзуке-сенсея виглядають вагомішими?

Коїчі зі світлом зацікавленості в оці, за світло-кольровою лінзою, повернувся до своєї старшої дочки.

Депутат Канда — клоун, але глядачі серйозно сприймають перебільшені слова клоуна. Емоційні виступи, в яких широко використовуються аргументи, як правило, висіюють як дитяче самосхвалення інтелекту, але публіку приваблюють зручність припинити думати та обмін емоцій. З цим легше впоратися, якщо маєте багато розумних міркувань.

– Припускаю, що Кодзуке-сенсею. не вистачає цих емоцій.

– Я чекаю від нього не запалу, а заспокоєння. Зауваження, що обидві сторони неправі діють на всіх.

Маюмі нахмурилася від настільки неприємних слів її батька на чиюсь адресу.

– Так, батьку. Що далі?

– Поки що, почекаємо і подивимось. Я не очікував, що «Калнет»... Цікаво вони покличуть ту актрису цього разу?

– Ту актрису? Може, Савамурою Макі?

Маюмі ніколи не чула, щоб її батько спонсорував знаменитість. Вона не могла згадати жодної акторки, з якою той мав особисті стосунки, окрім Савамури Макі, яка відвідувала цей будинок у квітні минулого року.

– Вірно. Ти правильно розумієш.

– Ні, я знаю лише її... То чому цікаво чи покличуть пані Савамуру?

– Вона дочка резидента Культурної комунікаційної мережі.

– Ось воно як.

Дещо здивовано відреагувала Маюмі, коли їй повідомили чия то дочка.

Такума, який дивився ту ж трансляцію, зателефонував Макі, одразу як закінчилися новини з виступом депутата Кодзуке.

– О, Такума. Що сталося?

Макі відповіла так, ніби була здивована раптовим дзвінком. Якби це був Такума рік тому, він міг би поскаржитися: «не прикидайся». Але зараз він не зважав, чи було це насправді так.

– Вибачте, що турбую в цей час. Я хотів би подякувати Макі.

– Подякувати?

На тлі підозрілого тону, до вуха Такуми долетів слабкий гул.

– Ви працюєте? Тоді...

– Я не проти, зараз перерва у фото сесії. То щось сталося?

Макі посміхнулася, але Такума вирішив не затягувати, щоб не турбувати її.

– На вашому каналі з’явився депутат Кодзуке. Ведучий також дуже люб’язний до магів. Це ж, ти все організувала? Справді, дуже дякую.

– Так ти про це?

Ніби розчарувавшись, розсміялася Макі.

– Звісно я порадила татові не схилятися до антимагів, але не лише через твоє прохання. Ми нові, тому не заробимо грошей якщо будемо продавати теж, що і досвідчені торговці. Мій батько просто розрахував це з погляду підприємця. Також ми зробили послугу Кодзуке-сенсею, тож не варто дякувати.

– З усім тим, ти нас врятувала. Дякую.

– Так? То дія з нетерпінням чекаю зворотної послуги.

– О, тільки скажи.

Побачивши, що знову заважає її роботі, Такума поклав слухавку.

◇ ◇ ◇

Звичайно, багато людей незадоволених відсутністю у деяких ЗМІ антимагічної риторики.

Утікач Ґу Дзіе був не лише незадоволеним, але й нетерплячим.

Метою його терористичного акту було підбурення громадської думки проти магів, зі штовхнувши громадян та Десять головних кланів. Він розраховував, що загнанні в глухий кут, маги Японії спробують стримати критичну громадську думку, зробивши Десять головних кланів цапом відбувай лом. Він мав намір соціально поховати Десять головних кланів та один з них, Родину Йотсуба.

Безумовно, внутрішній розкол магів дасть імпульс проти Десяти головних кланів. Але Ґу Дзіе розумів, що з таким розвитком ситуації, усе стихне швидше, ніж завдасть ґрунтовної шкоди.

– Це безглуздо. До тих пір, поки ті, хто позбавив мене помсти, не зазнають того самого каяття, що і я, це не закінчиться.

Сорок три роки тому Ґу Дзіе був вигнаний з батьківщини через одну невдачу. Маючи високу посаду та честь древнього мага, він втратив все за короткий час і був осквернений соціально.

Глибоко принижений Ґу Дзіе поклявся помститися.

Він сказав, що штовхне сучасних магів інституту Куньлу́нь, які його вигнали, в ту ж жалюгідну ситуацію, в якій знаходиться він і буде сміятися з їхнього горя та образи.

Він не міг вигадати жодного іншого способу позбутися своєї образи.

Але його помста стала неможливою. Ворог який викликав його образу, був знищений кланом Йотсуба.

Втрачена помста була спрямована на супротивника, що позбавив його можливості помститися.

Як і його колись, він знищить соціальний статус родини Йотсуба.

– ...Я не вб’ю. Я не хочу вбивати їх. Краще щоб вони жили в бідності й повзали в багні.

Цей терористичний вибух став останнім кроком для цього. Щоб родина Йотсуба та Десять головних кланів втратили користь для японських магів, становище серед японців, честь, гордістю та своє місце.

Якби він міг побачити цю жалюгідну картину, все що йому було потрібно, знайти підходяще місце і тихо померти. Але якщо план не збудеться, то слід продумати наступний крок. Він не хотів гнити, не досягнувши помсти.

У будь-якому випадку, потрібно спочатку виїхати з цієї країни. Що стосується повторної атаки, у нього не було можливості для неквапливих дій. Він знав, що у нього залишилося мало часу.

Хоч багато з них були зруйновані, в різних частинах країни, все ще існували зв’язки. Завдяки цьому, Ґу Дзіе досі був в бігах.

Раптова втрата Глідск›яльв, була неприємністю, але він від початку вважав небезпечним занадто сильно покладатися на цей інструмент. І слід покладатися на кровних друзів, а не на якісь ненадійні інструменти. Ґу Дзіе знову задумався.

Замість того, щоб витрачати час на стирання своїх слідів, потрібен потужний пішак, щоб покинути країну. Потрібно було отримати тіло, яке мало вищий потенціал, ніж посилені маги, яких він викрав з японської армії.

Маючи це на думці, Ґу Дзіе згадав, що один з його друзів наклав печать на молодшого учня одного могутнього клану магів.

«Його талант, здається, незначний, але якщо він член цього клану, схоже, він буде дуже хорошою маріонеткою».

Скориставшись учнем з печаткою, як приманкою, він піймає його вчителя. Ґу Дзіе вирішив розробити план.

◇ ◇ ◇

В суботу, шістнадцятого лютого. Демонстрації антимагічних груп продовжились і сьогодні. Однак цього разу цілю був не Магічний університет. Вони пройшли шлях від урядової будівлі до будинку парламенту і, на відміну від вчорашнього дня, сутичок не було.

Але це не означає, що все пішло не так. Інцидент стався за чотириста кілометрів на захід від Токіо, біля Другої старшої школи, в Нішіномії. Антимаги напали на учнів Другої старшої, що вийшли зі школи.

– Старший брат?

– Пан Тацуя?

Міюкі та Хонока здивованими голосами привітали Тацую, який повертаючись додому, почув про це новину, повернувся до Першої старшої.

– Я повернувся, почувши про випадок біля Другої старшої.

Відповів Тацуя на невисловлене запитання.

– Є детальна інформація?

Повернувши пряме питання.

– На ученицю, що вийшла зі школи, напало кілька бандитів, але схоже, завдяки реакції інших учнів, вона в безпеці. Однак, схоже, коли нападників відбивали, неправильно розрахували магію і злочинці отримали серйозні травми. Зараз Мінамі-чан налагоджує голосовий конференц-зв’язок з Другою старшою.

Майже в той же час, як Міюкі закінчила пояснювати Тацуї, Мінамі повідомила «голосовий зв’язок встановлено».

Кивнувши їй, Міюкі заговорила в мікрофон.

– Я президент студентської ради Першої старшої школи, Шіба Міюкі. Друга старша школа, ви мене чуєте?

– Я Кудо Мінору, віцепрезидент студентської ради Другої старшої школи. Прозвучав чіткий голос.

В динаміках прозвучав голос Кудо Мінору, який восени допомагав у Нарі та Кіото.

Мінору-кун, віцепрезидент Другої старшої.

– Так я віцепрезидент. До речі, пані Міюкі, може перейдемо на відео дзвінок?

– Так, добре.

Вона не ввімкнула відео зв›язок відразу, через ввічливість. Буде незручно побачити на екрані те, чого інша сторона не хотіла показати.

Після встановлення звукового зв’язку, легко перейти на відео. Менше ніж за секунду великий екран у кімнаті студентської ради показав обличчя Мінору.

Прозвучало декілька захоплених вдихів.

Це були члени ради, які не їздили до Кіото на попередній огляд і не бачили обличчя Мінору на Конкурсі дисертацій. Краси протилежної статі, рівної Міюкі, було достатньо, щоб вразити усіх дівчат крім неї самої.

Мінору також був злегка здивований, бо для нього було дивно побачити Тацую в кімнаті студентської. Вдома, Мінору чув, що Тацуя розшукує терористів. Але, розуміючи що зараз це не до місця, він не поставив жодних питань.

– Так швидко, віцепрезидент Кудо.

Міюкі знову заговорила тоном ввічливості, як представник студентської ради.

– Не могли б ви розповісти історію інциденту, з нападом на ваших учнів.

– Так, це прецедент Шіба.

Мінору також перейшов на тон що личить віцепрезиденту Другої старшої.

– Близько години тому, на шляху від школи до станції, двох учениць першого року раптово оточили шість чоловіків, на око років двадцяти.

Члени студентської ради Першої старшої, а також голова Дисциплінарного комітету та одна з представниць комітету, почувши історію, насупились.

– Чоловіки почали вигукувати школяркам висловлювання з вчення Гуманістів. «Дива — робота Бога перекручування законів і природи встановлених богом це робота диявола. Потрібно жити лише з тією силою, яка дозволена».

Черговий раз почувши твердження гуманістів, стало зрозуміло, що це релігійні фанатики, які свідомо спотворюють існуючу релігію.

– Учениці багаторазово говорили «будь ласка, відійдіть», але чоловіки не знімали оточення. Коли учениця спробувала натиснути сигнальну кнопку на своєму пристрої, один з чоловіків напав на неї та намагався забрати пристрій.

Звуковий сигнал, вбудований у мобільний термінал, не просто видає гучний звук. Він також відправляв на номер сто один інформацію про місцезнаходження. Тому зрозуміло, чому чоловіки, що проігнорували гучні голоси, намагалися зупинити відправлення сигналу про запобігання злочину.

– Почувши шум, туди кинулися інші учні. Троє з першорічок і один другорічка. Другорічка прорвав облогу гуманістів, а першорічки стали між ученицями та гуманістами. Супротивники були більшими та володіли бойовим мистецтвом кулачного типу, коли другорічку збили і він знепритомнів, учениця першого року скористалася магією, щоб знешкодити гуманістів.

– Що з травмами?

– В учня другого року перелом носа, розрив барабанної перетинки, тріщини ребра та внутрішня кровотеча, ще й в кількох місцях. Схоже, внутрішні органи також пошкодженні й травми досить серйозні. У одного першорічки перелом ключиці, а в іншого струс мозку. Оскільки отримано сильний удар по потилиці, він проходить ретельний огляд. У іншого хлопця та дівчат немає помітних подряпин.

– А противник?

– Була використана магія «Іска» та «Прес». Через Іскру в одного спостерігається аритмія, і коли один з них падав, вдарився обличчям і поранив рот. Здається, також зламаний зуб. Інші отримали забої та подряпини коли їх придавили Пресом.

– Я чула, що нападники отримали серйозні поранення, але хіба другорічка не отримав серйозніші травми?

Здавалося, Мінору гірко посміхнувся на слова Міюкі. ...Вона була надто приємною, тому в ній не відчувалося «болю».

– Здається, аритмія, викликана магією, мала ускладнення... Як я знаю, від початку чоловік мав високий кров’яний тиск і схильність до аритмії, гадаю це страшна травма, бо не відомо наскільки шкоди було заподіяно до обстеження.

Реакція учнів Першої старшої школи розділялася на два типи: вираз з полегшенням та гірку посмішку.

До речі, Міюкі належала до групи з полегшенням, а Тацуя до групи з гіркою посмішкою.

– Тоді, схоже, учнів першого року не варто звинувачувати в надмірній самообороні.

– Зараз президент та другий віцепрезидент пішли з викладачем до поліції. Поки вони не повернуться, точно не відомо, але думаю, проблем не буде.

– Ось як. Тоді, коли президент повернеться, не могли б ви повідомити мені результат. Електронного листа буде достатньо.

– Зрозумів. Я повідомлю вас електронною поштою.

– Будь ласка, віцепрезидент Кудо.

– Так, звісно. Що ж президент Шіба, ні, пані Міюкі. Мої вибачення.

– Так. Гарного дня, Мінору-кун.

Після вимкнення системи відео конференції Міюкі звернулася до Тацуї.

– Старший брате, ви все чули. Мінору-кун цього не сказав, але, схоже, надмірне використання магії для самооборони, все ще делікатна справа.

– Навіть якщо цього разу вони не стануть винними, все ще будуть значні питання. Я думаю, малоймовірно, що будуть чіткі стандарти того скільки магії дозволено використовувати при якій небезпеці. У гіршому випадку, деякі судді можуть сказати, що якщо немає фактичних поранень магічний опір не припустимий.

– Шіба-семпай, це не надто абсурдно? Якщо в цьому є сенс, в підсумку єдиний висновок, що маг не має права на самозахист.

Заперечила песимістичне передбачення Тацуї Ідзумі.

Слід сказати, захищатися можна іншими засобами, крім магії.

Однак Ідзумі не змогла заперечити припущення Шізуку.

Тацуя почув відповідь Мінору за вечерею, повернувшись додому після вечірньої зустрічі.

– Оскільки справді була заподіяна шкода, цього разу захист визнають правомірним.

– Так... Точно невідомо, але мені здається, що прогноз старшого брата є правильним.

Тацуя міркував так само як Міюкі. Якщо не буде встановлено чітких критеріїв, існує ризик того, що ідеологічна позиція судді призведе до повної заборони використання магії для самозахисту.

– ...Ви хотіли б щоб на Раді кланів чітко визначили право на самозахист за допомогою магії. Навіть якщо цього вдасться досягти, гадаю, це займе досить багато часу.

Положення чинного законодавства, щодо правомірного використання магії, насправді досить розмиті, за винятком тих випадків, що стосуються обов’язків державних службовців та тоді, коли цивільне населення діє від імені громадськості. Їх оформлювання можуть мати широку інтерпретацію, наприклад, коли існує нагальна потреба або коли це відповідає суспільним інтересам.

Так склалося історично, з часів коли маги виступали інструментом державної влади. Ці правила базувалися на прагненні уряду якомога вільніше використовувати магію для підтримання соціального порядку та запобігання катастрофам.

Однак, тепер стало зрозуміло, що цього недостатньо для захисту окремого мага. Можна сказати, що це було негативним наслідком того, що маги до цього часу були лише національним знаряддям.

– Наступною цілю можуть виявитися учні Першої старшої. Мінамі.

– Так, шановний Тацуя.

На заклик Тацуї, до їдальні увійшла Мінамі, що стояла на кухні.

– Мінамі, коли мене немає поруч з Міюкі, будь якомога ближче до неї. Постарайся взагалі не відходити від Міюкі.

– Так.

– Також не використовуй магією, яка може поранити опонента, якщо атакують не магією. Уникай «Відбиття».

– Так, шановний Тацуя. Навіть при «блокуванні» імпульс атаки повертається до атакуючого, як зворотний імпульс. Якщо я скористаюся «уповільненням», з моєю магічною силою, це знизить тривалість щита.

Неохочим контраргументам Мінамі на допомогу прийшла Міюкі.

– Старший брате. А якщо за «уповільнення» відповідатиму я.

Однак Тацуя не погодився.

– Ні... Тоді твоя магія розмиє щит Мінамі. З контролем моєї печатки, чи не складно тобі буде точно контролювати силу.

– Це.. не заперечуватиму.

З жалем відповіла Міюкі.

– У будь-якому випадку, коли ти стала відома як наступник голови родини Йотсуба, тобі не розумно використовувати магію проти громадян, що не є магами. Залиш це на Мінамі до останнього.

Побачивши, що Міюкі кивнула, Тацуя знову перевів погляд на Мінамі.

– Якщо на Міюкі нападуть, я примчу де б не був. Тож протримайся до того часу.

– Зрозуміла. – Залиште це мені, шановний Тацуя.

Чесно кажучи, Мінамі було важко виконати прохання Тацуї. Але безпека Міюкі для неї була важливішою, ніж обов’язки покоївки.

Мінамі кивнула Тацуї з рішучою посмішкою.

◇ ◇ ◇

«Хоча сьогодні неділя, я з самого ранку зустріла цього негідника».

Подумала Еріка, щойно повернувшись з довгої пробіжки. Зустрівши біля воріт свого старшого брата Тошікадзу, який збирався вийти.

Тошікадзу не був одягнений для виходу. Він був в костюмі, робочого стилю, під пальто. Але Еріка не звернула на це увагу. Не буде перебільшенням сказати, що Неділя не грала ролі для роботи детективів. Принаймні, так було у всіх магів-детективів родини сім’ї Чіба.

Вона спробувала пройти повз не розмовляючи та не звертаючи увагу.

– Еріка.

Однак, як і очікувалося, її зупинили.

Еріка ненавиділа цього зведеного брата, як і батька. І він навіть гірший за батька.

Вона все пам’ятає, як, коли вона була дитиною, під час тренувань її безперервно збивали з ніг, до виснаження.

Він постійно знущався з неї, грайливим тоном і чим більше вона дратувалася, тим більше її дражнили. Його слова точно повторювали те, що приховувало серце Еріки, що ще більше дратувало.

Вона навіть уявити не могла, скільки разів говорила, що їй це не подобається, і щоб він припинив. Але перейшовши до старшої школи, відмовилася від цієї даремної справи.

– Що?

Найкраще, що могла зробити Еріка, це огризнутися з похмурим обличчям.

– У мене є питання.

Однак звичайної неприязні не виникло.

– І яке..

Еріка подумала, що з ним щось не так, але все ж, запитала, не змінюючи похмурого обличчя.

Тошікадзу не звернув увагу на непокірне ставлення Еріки. На відміну від звичайної ситуації, він не міг турбуватися з цього приводу.

– Ти не бачила Інаґакі?

– Пана Інаґакі?

Еріка серйозно поставилася до несподіваного питання.

– ...Останнім часом не бачила. Як довго ти з ним не розмовляв?

– З вчорашнього дня.

– З вчорашнього?

Насупилася Еріка, бо не зрозуміла причин Тошікадзу. Чи потрібно хвилюватися, що здоровий дорослий чоловік, не з’являється близько доби.

Можливо йому стало незручно від підозрілого погляду Еріки, бо Тошікадзу відвернувся від погляду сестри.

– Цей мерзотник з вчорашнього дня взяв відгул і не зв›язується зі мною.

Можливо почувши потребу виправдатись, неохоче пояснив він, поглянувши в бік.

– Пан Інаґакі, живе один, вірно? Можливо він раптово захворів?

– В дома його теж не має. Де ж він ходить...

– ...Ти пройшов весь шлях додому.

Тошікадзу пропустив колючість Еріки повз вуха.

– Я-якби там не було! Побачиш Інаґакі, зв’яжись зі мною. І решті передай!

Рештою були учні додзьо Чіба.

Коли Еріка пробурмотіла, «о, добре», Тошікадзу вже віддалився від неї.

Прийнявши душ і поснідавши на самоті, вона пішла в додзьо.

В середині не було ні батька, ні сестри. Еріка практикувалась, орієнтуючись на такий час. Було добре й те, що і сестра не намагалася скористатися додзьо, коли там була Еріка. Зведені сестри, що не були близькими, спокійно жили в домі Чіба.

Попри те, що це був недільний ранок, в додзьо тренувалося багато студентів. Переважно це були молоді люди, років двадцяти. Також можна було побачити старших учнів, віку Інаґакі.

Майже через примхливість, пригадавши розмову з Тошікадзу, Еріка вирішила поговорити з ними.

– Пан Наітоу, пан Кадота, маєте хвилинку?

Еріка звернулася до молодих чоловіків, який розмахував дерев’яним мечем, і того що стояв поряд з ним і давав поради.

– О, пані Еріка, доброго ранку.

– Це ви, пані Еріка?

Двоє чоловіків перервали розмову і повернулися до Еріки.

– Так, це я. Ви ж з паном Інаґакі були майже не розлий вода?

– Так.

– Хоча пан Інаґакі трохи старший.

– Це не має значення.

Еріка колюче і холодно глянула на Кадоту, який підкреслив різницю у віці у два роки?

Однак відразу зрозуміла, що не зможе розв›язувати своє питання, якщо зачепиться за це.

– Саме так, схоже, пан Інаґакі зник безвісти, з вчорашнього дня, ви нічого не чули.

– Зник?

Підозріло насупився одноліток Інаґакі Наітоу, який був найближчим до нього в додзьо.

– Дивно. З огляду на його особистість, яким би заклопотаним він не був, не мислимо щоб він не залишив повідомлення.

На відміну від пана Наітоу, пан Інаґакі пунктуальний.

«Бах», від голови Кадоти пролунав гучний звук.

– ...Це такий жарт?

– Я вдячний що мене не вдарили дерев’яним мечем.

– Так, так, я пограюся з тобою пізніше.

Еріка порожнім поглядом поглянула на Наітоу, що вдарив по голові Кадоту і Кадоту, який отримав сильний удар по голові, але не відчув сильного болю.

Одним словом, ви обоє не знаєте, так?

– Ні. ...Увага!

Похитавши головою Еріці, Наітоу гукнув в центр додзьо.

– Підніміть руку ті, хто бачив Інаґакі, вчора чи сьогодні!

Руку ніхто не підняв.

– Хто знає де Інаґакі?!

Цього разу руки підняли двоє чоловіків старше двадцяти років.

Це було не вчора, а позавчора, ми бачили його в нашому рідному місті.

Сказав один з них, а інший закивав на його слова.

– Ви з Камакури?

– Так.

– Здавалося, що він щось шукав, тож ми подумали, що це розслідування і не кликнули його.

– Ви ще щось помітили?

– Ми просто мить його бачили... Вибачте.

Наітоу поглянув на Еріку

Вона кивнула йому.

– Зрозуміло. Повертайтесь до тренувань?

Відвівши погляд від студентів, які відразу ж вигукнули «Так!» і розпочинати тренування, Наітоу повернувся до Еріки.

– Як ви чули. Мені шкода, що не змогли вам допомогти.

Не треба вибачатися переді мною, це було прохання брата. Пан Наітоу, можете повідомити усе Казу.

Після цих слів, Еріка залишила Наітоу та Кадоту.

Наітоу, який добре знав, що Еріці не вдається спілкуватися з Тошікадзу, посміхнувся і виконав вказівку Еріки.

Тошікадзу, що отримав повідомлення від Наітоу, так і не зайшовши до тимчасового слідчого штабу, сів у свою машину без розпізнавальних знаків.

В його свідомості спливло щось пов’язане з Камакурою.

І водночас на його обличчі відобразився сильний жаль.

В Камакурі резиденція древнього мага, до якого вони приїжджали разом з Інаґакі, щоб отримати консультацію, щодо маніпуляції трупами.

Саме перед цим його попередила Фудзібаяші. Магічна асоціація пильно стежить за цим магом, оскільки має докази, що він має дружні стосунки з древніми магами Дайкану.

З’явилися докази. Після спілкування з тим магом, Інаґакі почав постійно дивно триматися за голову. Здавалося він постійно страждає від головного болю.

Напевно, до цього приклав руку той маг «лялькар» Оумі Кадзукійо Можливо це магія контролю свідомості.

«Чому я не помітив, коли в Інаґакі з’явилися симптоми, про які мене запитувала Фудзібаяші під час телефонної розмови».

Тошікадзу стримав лайку до себе, так сильно стиснувши зуби, що навіть почувся скрегіт.

Припаркувавши авто без розпізнавальних знаків за квартал від цілі, Тошікадзу зник, і з’явився біля особняка лялькаря.

Хоч він не був настільки майстерний як консультант Першої старшої, Оно Харука, на прізвисько Міс Фантом, але його техніка мало в чому поступалася. Перехожі його б не помітили, навіть якби він ходив перед ними з чарівною паличкою. Системи спостереження йому не обдурити, але можна бути впевненим, що люди його так легко не помітять.

Приховуючи свою присутність, Тошікадзу покрив своїм магічним сприйняттям територію особняка. Це нагадувало не вуаль, а величезну кількість ниток, що утворювали радіальний візерунок.

Всупереч очікуванням, перепон не було. Він не зміг знайти, щось, щоб блокувало його «нитки», або якісь пастки, які своїми «нитками» могли виявити його присутність. Однак, досліджуючи внутрішню частину особняка, він залишався обережним.

Він без жодних перепон виявив ознаки Інаґакі.

Надто легко, від чого Тошікадзу став ще обережнішим.

Але незабаром відсунув свою обережність на другий план.

Ознаки Інаґакі, які він намацав своїми нитками-сприйняття, були настільки страшними й слабкими, що здавалося, ніби він зараз помре. Навіть якби він не пив і не їв цілий день і ніч, він не міг бути настільки знесиленим. Це означало, що варто поквапитися.

Інакше він не виживе. Тошікадзу вмить відмовився від офіційних процедур.

«Навіть якщо помилюся, подам у відставку».

Ставши серйознішим, Тошікадзу вирішив увійти в особняк.

Перш за все, він натиснув на дзвінок домофона. Він не сподівався, що йому просто так відчинять двері, але це стане виправданням, щоб зламати замок. Тошікадзу палав ентузіазмом.

– Ви той поліцейський, що приходив днями. Я відчинив двері, тож прошу.

Почувши раптову відповідь, він відчув пригнічення.

Відчуття небезпеки лише посилилося, але сказавши собі, що не спіймаєш тигреня, якщо не зайдеш до тигрового лігва, Тошікадзу повернув ручку дверей.

Вони не були закриті.

Коли він пройшов крізь двері, світло увімкнулося автоматично. Це було не дивно, оскільки в сучасних будинках практично не було вікон. Це був вже другий візит. Одягнувши капці (це також було правилом цього будинку), Тошікадзу прослідував в глиб коридору.

Там його чекав сивоволосий старий, одягнений в костюм з довгим коміром. На погляд, йому було п›ятдесят — шістдесят років. Волосся було абсолютно білим, але глибоких зморшків, провисання чорної шкіри або вікових плям (старечих пігментних плям) не було. Судячи з його кольору шкіри та рис обличчя, Тошікадзу подумав, що він міг бути з Індокитайського півострова. В будь-якому випадку, це був не Оумі Кадзукійо.

– Оумі-сенсей, вийшов, але наказав впустити, якщо прийде поліція.

Вклонився старий, говорячи японською з англійським акцентом.

– Вибачте, а ви хто?

Запитав Тошікадзу у старого, усвідомлюючи, що його ентузіазм зруйнований.

– Моє ім’я Гуен, старий друг Оумі-сенсея.

Зрештою, Тошікадзу подумав, що той В›єтнамець. Однак якщо це не псевдонім.

– Ваш знайомий тут.

– Ви маєте на увазі Інаґакі?

Навіть якщо ентузіазм зник, напруга нікуди не ділася. Запитав Тошікадзу у старого, який назвався Гуеном, зосередившись, щоб не втратити пильність.

– Пан Інаґакі. О, так. Оумі-сенсей також називав його пан Інаґакі.

Відповів старий, повернувшись спиною і проводжаючи Тошікадзу.

Старий відчинив двері кімнати.

Тошікадзу відразу помітив фігуру лежачого Інаґакі. В ліжку, зі слабким болісним диханням.

– Інаґакі!

Тошікадзу хотів забігти до кімнати, але помітивши, що старий зупинився, завмер.

Старий, здається не зважав на дивну поведінку Тошікадзу, і рушив до ліжка, де спав Інаґакі.

Тошікадзу підійшов до старого та Інаґакі, тримаючи їх обох одночасно в полі зору.

– Що це означає?

Поглянувши на старого, запитав Тошікадзу, не приховуючи гніву.

– Ваш друг проклятий.

– Прокляття?

– Перепрошую. Це означає, що його позбавляють життєвих сил, через якусь магію.

– Магія значить?..

Тошікадзу збентежився не через те, що це було несподівано. Він думав, Що Інаґакі був атакований магією «лялькаря». Однак, тепер, здається, що «лялькар» лікує Інаґакі.

– Оумі-сенсей, знайшов вашого друга без свідомості, приніс сюди й надав першу допомогу, щоб пом’якшити закляття. І він не зміг з вами зв’язатися. Оскільки телефон може стати провідником для прокляття.

Поки що відчувалося, що слова старого мають сенс. Але не було ознак, що це правда. Але й протиріч Тошікадзу не почув.

Однак важко грубити людині, яка не проявляє ворожості. Тошікадзу подумував, повернутися до машини та викликати підтримку.

Але не встиг втілити це в дійсність.

– Інспектор...

Слабко покликав, стриманим голосом, Інаґакі.

– Інаґакі, ти прийшов до тями!

Тошікадзу мимоволі поклав руку на ліжко. І все-таки права рука була вільною, стежачи за старим, що стояв за ним.

Права рука Інаґакі слабо вхопила ліву руку Тошікадзу.

Однак, наступної миті, він з усіх сил затис зап›ястя Тошікадзу.

Тошікадзу охопило здивування.

Це була не можлива сила. Він не міг проявляти подібної сили, оскільки видавався настільки слабким, що його можна прийняти за мертвого.

Ліва рука Інаґакі піднялася з-під ковдри. В ній виявилося щось схоже на шприц.

Тошікадзу рефлекторно виставив праву руку, щоб заблокувати ліву руку Інаґакі.

Відразу після цього, в його спину вдарило наче електрошоком. Не встигнувши навіть обернутися, його свідомість поринула в темряву.

◇ ◇ ◇

Маги з Десятьма головними кланами на чолі, на повну використовували свої здібності, щоб знайти натхненника терористів, а поліція працювала навіть в ночі. Однак навіть в понеділок, вісімнадцятого лютого, тобто майже через два тижні після інциденту, місце знаходження натхненника все ще не було відомо.

З трупів Генераторів, які були отримані в Дзамі, нових підказок отримати не змогли. Коли пошук почав заходити в глухих кут, Тацуя вирішив ще раз перевірити місце де ховався Ґу Дзіе.

Однак, прямуючи в Камакуру на своєму мотоциклі, Тацуя відчув небезпеку. Це було свого роду передчуття. Навіть зупинивши мотоцикл і сфокусувавши «погляд», він не міг знайти жодних елементів, які становили небезпеку для Міюкі. Тацуя ще не мав навичок, щоб заглянути в майбутнє.

А все-таки, керований своїм невпевненим передчуттям, він спрямував свій мотоцикл до Хачіоджі.

◇ ◇ ◇

Хоча до завершення шкільних занять було ще багато часу, але Міюкі знаходилася перед найближчою до Першої старшої станцією.

– Вибачте, що потурбувала вас, пані Міюкі.

Багаторазово вибачалася Мінамі, що йшла поряд з нею.

– Я вже багато разів говорила, що тобі не треба про це турбуватися? Це також робота студентської ради, тому я не збираюся усе звалювати на тебе.

– Пані Міюкі, ми справді могли б і самі.

На поверхні Ідзумі також вибачалася, але не могла приховати, що насправді була рада.

Міюкі йшла з Мінамі та Ідзумі, щоб купити сувеніри випускникам. Цього року сувеніри замовили в магазині з власною майстернею перед станцією. Після минулого, це другий візит Міюкі до цього магазину, і для цього вистачило б і однієї людини, але цього року її супроводжували ці двоє.

– Перепрошую. Я зі студентської ради Першої старшої школи.

– Так, Ласкаво просимо.

З заду магазину вийшов не власник магазину, а його дружина.

Схоже, це був досвід магазину з минулого року.

– Це зайняло багато часу, Міюкі-семпай.

Пошепки поскаржилася Ідзумі, щойно вийшовши з магазину. Її тон був настільки елегантним, що здавалося, що вона не скаржилася, але від нього віяло втомою.

– Вірно. Але можна сказати, що пощастило, бо сьогодні майже усі справи вирішені.

З посмішкою втішила її Міюкі.

– Згодна. Міюкі-семпай, це були чудові переговори. Як і слід було очікувати від вас.

Повністю змінилася Ідзумі, забувши про свою напругу.

– Я не думаю, що це насправді аж настільки.

– Ні. Саме завдяки допомозі Міюкі-семпай, справа була настільки швидко вирішена.

Ідзумі була непостійною, спочатку вона заявила що це зайняло багато часу, а тепер нестримано говорила настільки це швидко. Звичайно, тут слід додати застереження «лише коли поруч була Міюкі».

– Але, такий кроткий час також приємний.

До цього часу вона вихваляє Міюкі.

Міюкі вже звикла і реагувала на це з напруженим сміхом.

Скоро вже час повертатися до дому. Навіть якщо у них не було підручників чи зошита, вони не могли залишити школу з порожніми руками, оскільки дівчата повинні носити з собою різні особисті дрібнички. Тому перед поверненням до дому потрібно було повернутися до школи.

– Давайте краще, повертатися до школи. До закриття ще є час, але краще не відтягувати.

– Вірно.

– Так.

Кивнувши на слова Міюкі, Ідзумі та Мінамі разом з нею попрямували до Першої старшої.

Але через хвилину вони були вимушені зупинитися.

З бічної дороги, по один бік шкільних воріт, з›явився натовп більше десяти осіб.

Вони просто стояли групою, але в щілинах їх ніг виднілися чоботи жіночої форми Першої старшої.

– Хлопці, що ви робите!

Швидко підійшовши до чоловіків, закричала Ідзумі, яка миттєво зрозуміла, що серед натовпу є учениця.

Кілька людей з натовпу повернулися. Між чоловіками залунало: «Ей, це, з сім’ї Саєгуса» і «Та що за нею — це президент студентської ради Першої старшої». Їх голоси долетіли до вух Ідзумі та Міюкі.

– Ідзумі-чан, почекай.

Міюкі одразу зупинила Ідзумі, вхопивши її за руку.

Однак вона була повільною.

Ні, ці чоловіки були швидкими.

Вони полишили школярку яку переслідували й оточили та обступили Міюкі та інших.

– Що таке, чого вам, хлопці?

Чоловіки не відповіли на природне запитання Ідзумі.

– Дочка ватажка тих, хто використовує грішні диявольські навички!

Натомість недбалим тоном, процитували Ідзумі фразу, яка видавалася простими рядками з п’єси.

– Покайтеся!

Після того, як чоловік голосно прокричав це, його спільники почали повторювати: «Покайтесь!».

– Що?!

– Ідзумі-чан, зачекай.

Міюкі зупинила Ідзумі, яка збиралася накинутися на чоловіка.

– Дива — робота Бога перекручування законів і природи встановлених богом це робота диявола!

Чоловік почав скандувати знайомі рядки, але Міюкі не стала реагувати й розвернулася.

– Дайте пройти.

Чоловік що був перед нею, скривився, але не відповів на її слова, а знову долучився до скандування «Покайся!».

– Людям не дозволено більше ніж це дозволяє Бог.

Однак Міюкі теж не хотіла слухати цю історію.

– Якщо не відійдете, то вас заарештують за порушення закону, це нормально?

Чоловік який видавався лідером, намагався налякати юних дівчат, але зупинився.

– Ей, замовкни!

Закричав на Міюкі чоловік, якому Міюкі погрожувала оголосити злочинцем.

Але Міюкі навіть не звернула на нього уваги.

– Мінамі-чан.

– Так.

Коротко відповіла Мінамі на голос Міюкі. Вона вже підготувала активацію магії комбінованого бар’єра «блокування» і «уповільнення», з радіусом, що не зачіпав чоловіків.

На той момент вони не знали, що Мінамі щось зробила.

Поки Міюкі не дістала мобільний термінал і не пролунав звуковий сигнал.

Молодик, що кричав на Міюкі, простягнув руку, намагаючись забрати термінал. Але його рука була зупинена бар’єром Мінамі.

Вони помітили, що знаходяться за «стіною», через яку не можуть торкнутися до цих трьох.

– Ви вважаєте, що це нормально використовувати магію без дозволу!

Піднявся голос з натовпу.

– Я просто захищаюся від злочинців, що оточили мене.

Чітким голосом відповіла Міюкі на безсоромні звинувачення.

– Як жінка, я також відчуваю себе в небезпеці.

Додала вона зневажливим тоном.

Ідзумі холодно поглянула на лідера чоловіків.

Для тих хто не сумнівається у своїй благочестивості, це був нестерпний провокаційний погляд. Навіть якщо це не було ціллю Ідзумі, лідер почувався саме так.

– Покараємо їх!

Керівник енергійно підняв і опустив праву руку.

Четверо молодиків, по двоє з кожного боку, від нього, боку виступили в перед і виставили правий кулак.

На середньому пальці тьмяно блиснуло кільце латунного кольору.

– О ні, антиніт?!

Перелякано викрикнула Ідзумі.

– Божественна кара!

За командою керівника перешкоди вдарили по Міюкі, Ідзумі та Мінамі.

Від Мінамі, що утримувала магію бар›єра, почувся болісний стогін і з усіх сторін до мерехтливої «стіни» потягнулися чоловічі руки.

<Продовження в наступному томі>