[9]

[9]

З вчорашнього дня, коли американські військові заблокували переслідування Ґу Дзіе, прогресу в пошуках не досягнуто. Кінець тієї ночі, змусив Тацую відчувати марність. Що не давало великого ентузіазму. Єдиним позитивом стало те, що сили Самооборони не стали вступати в бій зі своїми. Завдяки цьому, мотивація Тацуї була сильно знижена, і він більше не мав бажання виконувати місію.

Як Маї, так і Казамі повідомили, що солдати USNA допомогли Ґу Дзіе втекти. Казама також вимагав розслідування щодо цього. Але після цього дня нічого не з›ясували.

Однак для Катсуто, Маюмі та Масакі, це було те саме, що відсутність результату. Навіть на зустрічах, які проводив Катсуто, не було чутно нічого позитивного. Ніхто не досяг нічого більшого, ніж свідчення свідків в Дзамі, про що, без особливих деталей, повідомив Тацуя.

Масакі був настільки не терплячим, що хотів віддати пріоритет місії відстеження, навіть перед школою, адже заради цього він навіть приїхав до іншого міста. Однак, якби він це зробив, то позбавив би обличчя свого батька і директора третьої старшої, Маеди, тож враховуючи все це, йому вдалося пережити почуття розчарування.

Він стримував нестриманість під час екскрементів, бо міг отримати значні травми, якщо не буде обережним, але ніяк не міг зосередитися на лекціях, що транслювалися на терміналах. Відчуваючи свою недбалість, він полишив своє місце і пішов до їдальні.

Позавчора і вчора, Хонока запрошувала його сісти за один стіл з Міюкі. Для нього це був несподівано веселий час. Міюкі не була настільки близькою до Тацуї, як він очікував і вона проводила більше часу з Масакі, можливо, тому що він виглядав стурбованим.

Однак сьогодні йому не хотілося показувати таке стурбоване обличчя перед коханою дівчиною.

Думаю чи так, Масакі полишив своє місце на при кінці занять і спробував піти до їдальні наодинці.

– Ічідзьо-кун.

Але ще до того, як він вийшов із класу, до нього підійшли учениці. Це були дві його однокласниці (тимчасові), але серед них не було ні Хоноки, ні Шізуку чи Міюкі.

– Будь ласка, прийміть!

Перш ніж Масакі встиг відповісти, вона притисла до його грудей маленьку коробочку, перев’язану стрічкою.

Масакі навіть не встиг рефлекторно запитати «що це», як школярка вже з вереском втекла.

– О, втекла!

– Ну тоді я теж!

Інші однокласниці (тимчасові) збіглися туди де стояв нічого не розуміючий Масакі. Їх було п’ятеро. Як і попередня дівчина, вони передали Масакі гарно запаковані подарункові коробочки й вийшли з класу.

– Пан Ічідзьо дуже популярний.

Масакі озирнувся на усміхнений голос.

Там стояли троє людей, Шізуку та Міюкі, з Хонокою на чолі.

Міюкі з посмішкою дивилася на маленькі коробочки, які тримав Масакі.

Він відчув безпричинну тривогу. ...Жодних причин для цього не було, а лише його власне непорозуміння.

– Що це?..

Звернулася до Шізуку Масакі, який ще не розумів ситуації. Її вираз був на диво легко зрозумілий.

– Сьогодні День Святого Валентина.

Масакі напружився. Повільно опустивши погляд на свої руки. У нього в руках було сім коробок. Навіть якщо він хотів заховати їх, то вже не міг цього зробити. Зараз не було сенсу ховати, але Масакі був настільки засмучений, що навіть думати не міг.

– Таким чином, їх стане ще більше.

Випадкові слова Міюкі, ще більше вразили Масакі.

Поклавши отримані від учениць пакунки до пакета, який йому передав однокласник (тимчасовий), хоча він цього і не просив, його навіть не запитали про це, і залишивши його біля парти, Масакі без попередньої рішучості, приєднався до Хоноки та інших і попрямував до лікарні.

У цей момент він нарешті помітив атмосферу, що панувала в школі. Антимагічна атмосфера кинула тінь на серця студентів, тому, порівняно з попередніми роками, не вистачало яскравості. І все-таки було зрозуміло, що всіх охоплювали очікування та тривога.

– О, він прийшов.

Посміхнулася Еріка на появу Масакі.

– Еріка, припини.

– Що таке? Мікі, не варто заздрити іншим.

Мікіхіко з гірким виразом намагався зупинити Еріку, але вона не збиралася його слухати.

Як тільки Масакі, який не розумів що відбувається, поставив тацю з їжею на стіл і сів на місце, Еріка відразу ж звернулася до нього.

– Ічідзьо-кун, скільки шоколаду ти отримав?

У Масакі промайнула думка, добре, що він ще нічого не поклав до рота. Якби він щось їв, то точно б подавився.

– Пані Чіба, ви про що...

– Не думаю, що сьогодні, можна думати про щось інше, ніж шоколад до дня святого Валентина.

Еріка все досить детально пояснила, Масакі не зміг нічого відповісти.

– То скільки ти отримав? Я зробила ставку на двозначне число.

– Ставку?

– Ох.

Еріка поспішно прикрила рот рукою і збентежено відвела погляд.

Поглянувши на її радісні очі, було зрозуміло, що вона не почувається винною.

– На таке роблять ставки. Еріка на кого ти зробила ставку?

Навіть у питанні Тацуї не звучало жодного звинувачення.

– Я не можу цього сказати.

– Я більше не член дисциплінарного комітету.

– Тут присутній голова дисциплінарного комітету.

На місці куди показала Еріка, Мікіхіко зітхнув і підтримав лоба опершись ліктем лівої руки на стіл.

– Тацуя, Еріка... Це є юрисдикцією самоуправління.

– Вірно. Але це секрет.

Сказала Еріка, висунувши язик, і знову звернулася до Масакі.

– То скільки їх було?

– Будь-яка кількість чудова...

Тон Масакі був досить різким. Він, мабуть, зрозумів, що з Ерікою не потрібно стримуватися.

У будь-якому випадку, Масакі більше не хотів продовжувати цю тему. Навіть якщо Міюкі нічого не думала, щодо того що він отримав шоколад, у нього були власні неприємні спогади.

– Сім.

Він отримав сім.

Але сподівання Масакі були нещадно розбиті.

Шізуку та Хонока майже одночасно назвали число.

– Ха, сім... Все ще обід. Він точно досягне двозначного числа до повернення додому.

Масакі хотів як найшвидше змінити тему, але Еріка була не єдиною хто її підтримала.

– Аж сім. Досить багато, незважаючи, що він щойно перевівся.

Перебільшено кивнув Лео. Якщо це не була образа, здається це не щось інше, але це не означає що з цього можна посміятися.

– Це не переведення. А скільки отримав ти, Сайдзьо.

– Я? Поки нуль.

Однак, Масакі не дуже був розчарованим Днем Святого Валентина. Він не був настільки дріб’язковим. Тож у відповідь на несподівану відповідь Лео, Масакі почувався не зручно і швидко намагався придумати, що відповісти.

– Ти так спокійно про це говориш, Лео.

– Тому що ще буде клубна діяльність.

Почувши діалог між Тацуєю та Лео, Масакі відчув полегшення.

– Чому ти такий гордий. То буде шоколад ввічливості.

– Я не хочу чути це від самотньої дівчини, якій навіть шоколад ввічливості не має кому подарувати.

– Нажаль. Не те що нема кому, просто я не хочу комусь дарувати.

– Навіть якщо ти так говориш, результат один і той же.

– Хіба це не ти занадто сподіваєшся.

...Перепалка Лео та Еріки викликала чергове спантеличення Масакі.

– Ви обидва, припиніть...

Стомленим голосом втрутився Мікіхіко. У цей момент, Масакі відчув не чітку симпатію до слів Мікіхіко.

◇ ◇ ◇

Після уроків, Тацуя попрямував до воріт. Він і сьогодні пропустив роботу в Студентській раді через пошуки Ґу Дзіе.

Однак це не означало, що він займався розшуком, самостійно обходячи місця та збираючи слухи. Роль Тацуї – обробка результатів, на основі аналізу Йошімі та інших магів сенсориків, та підказок (включаючи незаконні), наданими спецслужбами у співпраці з ними. Поки не було інформації про місцезнаходження Ґу Дзіе, він просто чекав.

Відтоді, як вчора втрутились американські військові, жодних зачіпок отримати не вдалося. Він розумів, що з часом, ловити ціль буде важче, але безцільна біганина лише виснажить. Активність немає жодного сенсу. Якби сьогодні не був День Святого Валентина, він би вперше за певний час зайшов до студентської ради.

Прямуючи до воріт трохи важчою ходою, ніж зазвичай, Тацуя почув звуки кроків, що швидко наближалися і зупинився.

– Пан Тацуя!

Покликала його Хонока, майже в той же момент, як Тацуя озирнувся.

Позаду неї стояла Шізуку. Тацуя відчув полегшення від того, що Хонока була не одна. Можливо, це трохи жорсткувато, але сьогодні він не хотів бути з нею на одинці.

– Можна трохи вашого часу?

Голос Хоноки був напруженим, але погляд був нерішучим.

– Змінимо місце?

Замість кивка, запитав Тацуя.

– Ні, ем, можна і тут.

Сказала Хонока і дістала з вантажної сумочки, того типу, яку сто років назад називали «учнівською сумкою», гарно упаковану плоску коробочку.

– Будь ласка, прийміть!

Вони стояли на єдиній дорозі від шкільної будівлі до воріт. І Тацуя, і його співрозмовниці були неєдиними присутніми тут учнями. Насправді були деякі студенти, які пригальмували, щоб поглянути на них.

Хонока не була настільки знервованою, щоб не розгледіти ситуацію навколо. Якраз навпаки. Так вона демонструвала свою рішучість перед великою кількістю людей.

– Дякую.

Тацуя їй не відмовив..

– Але ти впевнена, що все добре? Я ж заручений з Міюкі.

Слова, яким відповів Тацуя, могли бути більш жорстокими, ніж відмова.

– Все гаразд.

Але рішучість Хоноки була недостатньо слабкою, щоб піддатися на це.

– Я розумію. І все-таки я буду рада, якщо ви його приймете.

– ...Справді? Тоді дозволь прийняти.

Після цих слів, у Тацуї більше не було що сказати.

– До завтра.

– Зачекай!

Сказала Шізуку, зупинивши Тацую, який тримаючи невеличку обгортку з шоколадом, отриману від Хоноки, збирався розвернувся.

– Візьми це.

Шізуку протягнула йому сумочку стильного дизайну. Зі штучної шкіри чорного і білого кольорів, повністю водонепроникна сумочка формою схожа на господарську, але з герметичною застібкою.

Сьогодні Тацуя не взяв свою сумку, тож у нього виникли проблеми з місцем зберігання отриманого шоколаду. Тож чесно кажучи, він був вдячний Шізуку за пропозицію.

– Вибач. Я позичу.

Узявши сумку у Шізуку, Тацуя злегка насупився, вона виявилася важча, ніж очікувалося.

Він мав намір покласти шоколад в сімку і розстебнувши застібку, помітив в середині ще одну коробку.

– Ні, це тобі.

Сказала вона, в той й же момент, як Тацуя підняв погляд.

– Це ввічливість.

Сказавши це, Шізуку пустотливо посміхнулась.

– О, сумку повертати непотрібно.

І відразу сором›язливо відвела очі.

На обличчі Тацуї з’явилася ледь помітна посмішка.

Напруга, що виникла між ним і Хонокою трохи ослабла.

Це була б ідеальна сцена юності, якби на цьому все закінчилося.

– Тоді я!

Однак, через раптову появу на сцені, ще одного актора завіса не була опущена.

– Еймі?

Ігноруючи Хоноку, яка сердито окликнула її зі здивованим поглядом, Еймі підбігла до Тацуї.

– Так, шоколад ввічливості.

І з радісним обличчям подарувала маленьку коробочку, що помістилася у нього на долоні.

– А, ага.

Прийнявши «шоколад ввічливості» Шізуку, Тацуя не мав виправдання, щоб відмовитися.

– Еймі, що з Томіцукою-куном.

Запитала в Еймі Хонока, але.

– Зараз піду і віддам.

Еймі не розсердилася, не зніяковіла.

– Шіба-кун, схоже, ти зараз йдеш додому. Тож, певно, це єдиний шанс, щоб віддати шоколад сьогодні, вірно?

Це було дуже однозначно.

– Тоді і я теж.

З тіні найближчого дерева з’явилася Субару. Вона простягнула Тацуї невеликий пакунок, а не коробочку.

– А, думаю ти знаєш, це ввічливість.

– Звичайно знаю.

З гіркою посмішкою прийняв пакунок Тацуя.

Хонока, схоже, більше не мала наміру протестувати.

Тацуя подумав, що на цьому кінець, але.

– Шіба-семпай!

Цього разу його покликала першорічка. Дівчина, що була в парі з Мінамі на Падінні щита, Дивізіону новачків Турніру дев’яти шкіл. Її супроводжували однокласниці, і сумочка, яку Тацуя отримав від Шізуку, зрештою містила більше шоколаду, ніж можна було порахувати пальцями однієї руки.

◇ ◇ ◇

Коли Тацуя повернувся, після зустрічі з Катсуто і компанією, прямо за дверми його зустріла Міюкі, тримаючи руки на колінах.

– З поверненням, старший брате.

Міюкі... Що сталося?

Міюкі була у фартуху з оборками поверх довгої розкішної сукні, але здавалося, що зараз було б більш непідходящим японське вбрання. І йому явно не здалося, що його не впускають в дім.

– Щось не так?

– Ні... нічого.

Міюкі все ще не рухалася, тож Тацуя все ще стояв біля порогу.

– До речі, старший брат, у вас є багаж? Я віднесу його, якщо ви не проти.

– Як бачиш, багажу немає. – ...А чому ти питаєш?

Міюкі опустила очі й приховала свій погляд від очей Тацуї.

– Ні... Я чула, коли ви поверталися додому у вас була велика, повна сумка.

Після пояснення, Тацуя нарешті зрозумів, чим Міюкі не задоволена.

– Я нічого не отримав від Саєгуси-семпай. Ця людина полюбляє пустощі.

Словами «полюбляє пустощі» Тацуя згадав про пустощі, які Маюмі влаштувала минулого року з гірким шоколадом, але він не мав наміру ухилятися від теми.

– Як старша дочка родини Саєгуса, вона розуміє значення своїх вчинків.

Після слів Тацуї, сказаних без емоцій, Міюкі трохи перевела дух.

– Міюкі, ти ж теж не дала Ічідзьо шоколад з ввічливості, вірно?

Міюкі ніколи не роздавала шоколад ввічливості ні однокласникам, ні учням старших класів. Тому що вважала цю метушню надокучливою. Але це була неєдина причина, чому вона не дала шоколад Масакі. Оскільки вона розуміла, що якби сьогодні дала шоколад Масакі, це не обмежувалося простою ввічливістю. Згадавши про це, Міюкі зрозуміла, що означали слова Тацуї.

– Коли я приймав шоколад від Хоноки, я чітко заявив, що я твій наречений. І вона все ще хотіла, щоб я його прийняв, тому я не відмовив.

Міюкі поспішно підняла обличчя. Її очі були широко розплющеними.

– Це!.. – Старший брате, це занадто...

– Нікчемно, вірно?

Міюкі знову опустила погляд. Жест був майже таким же, але атмосфера зовсім інша. Ознаки милої удаваної образи зникли. Між Тацуєю та Міюкі повисла напружена атмосфера.

– Можливо, я виглядаю жалюгідним. Якщо подумати про Хоноку, я мав би їй відмовити...

Міюкі підняла опущений погляд.

– Брате, ви ще не їли, вірно? Я зараз же усе приготую, почекайте в їдальні.

Не відреагувавши на самокритику Тацуї, Міюкі повернулась до нього спиною.

Тацуя сказав, що поїсть коли повернеться додому, тож Міюкі та Мінамі ще не вечеряли. Це звичайна справа, яка траплялась останніх кілька днів.

Сьогоднішня вечеря компанії з трьох людей закінчилася з незручною атмосферою, без жодної розмови.

– Дякую, було смачно.

Розсудивши, що краще дати час, щоб трохи охолонути, Тацуя, дочекавшись коли всі доїдять, підвівся з місця. Він збирався віднести посуд на кухню.

– Вибачте, старший брате. Можете ще трохи посидіти зі мною.

Однак Міюкі зупинила його.

Тацуя кивнув і повернувся на стілець.

Відреагувавши на спрямований на неї погляд, Міюкі, Мінамі швидко прибрала стіл.

Міюкі дістала з холодильника велику срібну тарілку, накриту кришкою для торта і принесла до столу.

– Я не знаю чи правильно, що старший брат прийняв шоколад Хоноки.

Міюкі поглянула прямо в очі Тацуї.

– Не знаю, тож я перестала про це думати. Можете вважати мене жорстокою, але у мене багато інших думок.

Міюкі швидко вдихнула. Це було не для того, щоб виокремити наступне слово, а щоб заспокоїти збуджений розум.

– Якщо старший брат хвилюється за Хоноку, думаю, ви повинні бути стримані... Я не хочу витрачати на це даремно час.

Міюкі підняла кришку. Невимовний гірко-солодкий запах поширився над столом і поступово залоскотав ніс Тацуї.

Це був цілий шоколадний пиріг з простого гіркого шоколаду, без крему та фруктів.

Однак глянцева поверхня циліндрично-правильної форми, говорила, що над ним працював не аматор.

– Я старалася, щоб зробити його, тому, старший брат, я хочу, щоб ви його з’їли. Не могли б ви прийняти мій шоколад на День Святого Валентина.

Мінамі поставила перед Тацуєю тарілку з ножем та виделкою.

З легкими сумнівами, Тацуя узяв ніж і торкнувся лезом торта.

Він відрізав шосту частину і виделкою переніс шматок на тарілку.

– Власне, я з нетерпінням чекав цього.

Посміхнувся Тацуя і повернувшись, поглянув Міюкі в очі.

– Я приготую каву!

Міюкі плавно підвелася і стала на кухні.

Повернувшись спиною до Тацуї, попрямувавши до ручної кавомолки, її щоки злегка покрились рум›янцем, а губи затремтіли.