[5]

[5]

Шосте квітня, дві тисячі дев’яносто п’ятого року, Перший день навчального року. Тацуя і Міюкі пішли до школи, а Мінамі залишилася дома. Стандартна фраза «Давно не бачилися» тут не підходила, бо вони часто ходили до школи під час весняних канікул на засідання студентської ради.

Через два дні, сьогодні і завтра, походи до школи брата і сестри, у двох, завершаться. Розуміючи це, Міюкі була ближче до Тацуї, ніж зазвичай, на короткому шляху від станції до школи. Якщо дивитися здалеку, тай з найближчої відстані, здавалося, вони йдуть під руку, настільки близько вони наблизились.

Брат і сестра відразу стали популярними в школі магії, число людей в якій, аж ні як не було малим. Зараз мало хто не знає що вони брат і сестра. Ні одна чи дві «людини зі здоровим глуздом» хмурилися на аморальну поведінку парочки, що поводила себе як закохані. Як і слід було очікувати, не знайшлося злої (або недобросовісної людини), яка б озвучила звинувачення в голос, але було не мало людей, що дивилися на це з огидою.

Одна така штука, як просто погляди здалеку, не турбували Міюкі. Для неї, ті хто не може сказати їй щось в обличчя, не що інше, як плебеї. Вона часто збирає погляди у звичайних ситуаціях, дуже рідко не привертає увагу. Для Міюкі очі сторонніх були нескінченими, тож не могли не викликати байдужість.

З іншого боку, Тацуя не міг, як і його сестра, просто сказати «мене не турбують погляди сторонніх».

Він був супроводом Міюкі. Захищав свою сестру від будь-яких загроз. Це обов›язок покладений на нього, право, яке не може бути передане іншим. Тацуя не міг не помітити злоби, спрямованої на Міюкі.

Це навряд чи було важко. Тому що, незвичайно тривалий погляд злоби був спрямований на самого Тацую, а не на Міюкі.

Було важко негативно дивитися на Міюкі. Наприклад, їй могли заздрити, але було важко висловити свою заздрість. Її зовнішність і талант занадто яскраві, що приголомшувало. Згадуючи свою невпевненість, ви потопаєте в болоті ненависті до самого себе. Щоб направити невдоволення на Міюкі, потрібна тверда і сильна воля.

Тож Тацуя зрозумів, що це не випадковість.

Наповнений сильною волею погляд не був ворожим, але залишався не привітним. Це був не звичайний тип погляду на Міюкі. Мало того, для протилежної статі, хлопця.

Тацуї його зовнішність була знайома. Він не зустрічався з ним особисто, але бачив тривимірне зображення в особовій справі. Цього річний першокурсник, нарік молодший за нього...

«... Це дійсно старший син родини Шіппо».

Підсвідомо, Тацуя нахмурився, але наяву, його вираз не змінився. Оскільки не хотів насторожувати його, бо помітив роздратовану реакцію, коли Такума помітив, що Тацуя дивиться на нього, то відвернувся і зник на алеї, між магазинами.

– Старший брат?

Відразу після цього із сумнівом промовила Міюкі. Вона різко відчула, що проґавила частину свідомості її брата. Навіть як що вона могла ігнорувати погляд мас, погляд Тацуї ігнорувати було не можливо.

Тацуя похитав головою, сказавши Міюкі, «нічого», він підняв погляд на вітання «привітики», позаду і помахав рукою.

Слідом за Ерікою, до них приєдналися Лео, Хонока, Шізуку, Мідзукі та Мікіхіко. Вони не рідко ходили разом після школи, але минуло вже багато часу, відколи, коли вони зустрічалися перед школою. Зокрема, з Шізуку, останнього разу вони ходили разом минулого року, перед її навчанням за кордоном.

Нарешті вони повернулися до звичної компанії та хоча обличчя були ті самі, у декого форма відрізнялася від тієї, що вони носили раніше, тобто минулого року.

На грудях Тацуї емблема, що нагадувала восьми зубчасту шестерню.

Того ж дизайну, що і на блейзері Мідзукі.

На лівій грудині Мікіхіко емблема Першої старшої у вигляді восьми пелюсток.

– Мікіхіко, як відчуття у формі першого потоку?

– Не знущайся, Тацуя.

Хоча у відповідь на усміхнене вітання Тацуї, Мікіхіко відповів з гіркою посмішкою, його обличчя не показувало таке пригнічення. Він з минулого місяця знав, Що Мікіхіко перейде на перший потік, але вперше побачив його у новій формі.

– Тацуя, а як тобі абсолютно новий блейзер?

– Хоч він новий, зараз це лише знак.

Слова Мікіхіко мали на увазі й те, що кафедра Магічної інженерії - це новий відділ. Слова Тацуї вказували на те, що до початку відомо лише її назва. Заняття на кафедрі Магічної інженерії починається сьогодні, але поки невідомо хто входить до класу. Попри той факт, що особа вчителя не розкривається до початку занять, почуття недостатньої підготовленості не можливо заперечувати. Слова про те, що просто змінили знак, були жартом, але не без частки правди.

– Як розчаровує.

Але спокійне, а точніше, безвідповідальне ставлення Тацуї, здається, розчаровувало його друзів. Хоча вони й не думали, що Тацуя буде у захваті, від зміни класу, але сподівалися, що він трохи повеселішає.

– Дій-сно. Попри те, що у Мідзукі щелепа відвисла.

Слідом за Лео, зауважила Еріка. Вона дивилася на Тацую, який, здавалося, нудьгував, але її погляд лише сковзнув повз і оминувши його.

– Н-ні… це майже нічого не змінює!

Відкрито заперечила Мідзукі. Вона хвилювалася про своїх друзів з другого потоку (тобто Еріку та Лео). Однак, на обличчі Мідзукі був вираз радості, що не можливо приховати.

– Не варто напружуватися.

Яскрава усмішка Еріки говорила, що їй не варто хвилюватися.

Кафедра Магічної інженерії знаходилася на третьому поверсі шкільної будівлі, поруч з центральними сходами. Це був клас «E». Іншими словами, вона знаходилася прямо над тією класною кімнатою, до якої Тацуя та Мідзукі ходили, ще до минулого місяця.

До речі, Еріка та Лео були в одному класі «F». Коли вони обмінялися інформацією про розподілення по класах, отриману зі шкільної мережі, та дізналися про цей факт, обидва продемонстрували огиду. Чи то їх істинне ставлення, чи просто від збентеження... Це знали лише ці люди, і принаймні, для Тацуї це не мало значення. Хоча Мідзукі та Хонока дуже зацікавилися правильним варіантом.

Коли Тацуя увійшов до аудиторії, половина місць вже була зайнята. П’ять рядів по п’ять місць як і у минулій аудиторії, місця, як і у попередньому класі, розподілялися за алфавітом. Але чи має розподілення по рядах за АІУЕО, без урахування статі, якесь особливе значення, чи це просто примха.

Менше секунди роздумів над цим, Тацуя дістався до свого місця. Перший ряд, друге місце, зі сторони коридору. Місце Мідзукі, як і минулого року, було поряд з ним. Це аж ні, як не дивно, бо Шіба та Шібата за алфавітом знаходитися поряд.

– Цього року Мідзукі знову поруч з Тацуєю-куном. Може і мені було краще спробувати змінити клас?

Поскаржилася, тоном в якому не відчувався жарт, Еріка, опершись обома ліктями на рейки повністю відкритого вікна.

– Напевно, нема потреби. Вона в сусідньому класі.

В тоні Лео, що, повернувши тіло, просунувся між віконною рамою та Ерікою і поглянув їй в обличчя, здавалося, навпаки звучав жаль.

– Вірно. Жодних незручностей, навіть якщо це інший клас.

Рік тому, таке, безумовно, привило б до взаємного обміну образами, але в словах Лео не було виклику й Еріка також не зреагувала на них. Ця зміна викликала у Тацуї слабку посмішку, але здавалося, вона не звертала увагу, що ховається (принаймні на поверхні) за словами Лео.

– Заходити до інших класів не заборонено.

– Просто не можна знаходитися в чужому класі, під час уроку.

Негайно підтримала слова Тацуї Мідзукі, ймовірно, це зумовлено її наміром стримати Еріку. Однак, хоча вона здавалася буйною, Еріка рідко пропускала зайняття. Тацуя набагато частіше залишав клас, під час занять.

– Теж вірно.

Напевно, Еріка не згадала, що її критикують. Вона кивнула на слова Мідзукі.

– У всякому разі... Тут багато незнайомих облич.

Змінивши думку, пробурмотіла Еріка, оглядаючи клас. Нібито комунікабельна, Еріка пам’ятала майже усі обличчя та імена ста учнів другого потоку, її року. Іншими словами «незнайомі обличчя» - колишні учні першого потоку.

– О, вірно, як ти й сказала... Це видається трохи дивним.

З наближенням часу початку занять, у класі безперервно збільшувалася кількість учнів, і дві третини місць вже були зайняті. Ще раз оглянувши їх обличчя, з легким здивуванням погодився з її словами, по-справжньому, на відміну від Еріки, товариський Лео.

Двоє... Ні, троє з них, включаючи Мідзукі, що не озвучила свою згоду зі словами Еріки, очікували, що більшість кандидатів на новій кафедрі Магічної інженерії будуть з другого потоку. Вони не могли уявити, що вельми гордий Перший потік, вирішить сидіти пліч-о-пліч з Другим потоком.

Для Тацуї переведення Першого потоку не було чимось дивним, але він нічого не сказав, бо міг зрозуміти, чому Еріка так думала.

– До речі.

Не побажала піднімати цю тему Еріка. Бо було щось більш хвилюючу.

– Тацуя-кун на тебе багато дивляться.

Злегка знизала плечима, Тацуя підтвердив слова Еріки. Він помітив направлені на нього погляди, ще до її зауваження. Він знав хто це. Не знаючи причин, чому на нього так дивляться, він міг не зважати на це. Але він знав, що його ненавидять і чому його ненавидять. Тацуя продовжував ігнорувати, оскільки погляд не міг заподіяти справжньої шкоди, але для Еріки, здається, він був тим що вона не могла не помітити. Неприємний голос показував що у неї на думці.

– Вона спричинила клопоту багатьом людям, вона що не розуміє, що це все було результатом її охоплення гнівом.

– Навіть якщо розуміє, що це був приступ гніву, вона не може так сильно змінити свої почуття.

– О так... Минуло пів року.

– Навіть через пів року.

На відповідь Еріки, Тацуя косо поглянув назад і подивився на джерело погляду на нього. Хіракава Чіакі, що з ненавистю дивилася на нього, відвела погляд. Відразу після цього, вона ще більш похмуро глянула на Тацую, можливо, тому, що розлютилася на себе, бо проявила слабкість.

Ставлення Чіакі ще більше підігріло нерви Еріки. Саяка, яка була обманом втягнута до терористичної організації, проявляла щире каяття після інциденту, свідком чого від самого початку була Еріка, тому і злилася на ставлення Чіакі, яка свідомо приєдналася до іноземних шпигунів, щоб вилити свій безглуздий гнів, і навіть зараз не могла вибачитися перед Тацуєю, якого визначила своєю цілю. Вона не поспішала, бо оцінювала ситуацію як дуже в’ялу, але, якби у неї був шанс, Еріка звернулася б до Тацуї, щоб зав’язати бійку і надавати їй, замість нього. І ось тепер Еріка відчула, що сміливим образом Чіакі «провокує бійку».

В очах Еріки блиснув гострий блиск. Замість того щоб примружитись, очі широко відкрились. Краса Еріки, що складала враження кішки, забарвилась люттю, що нагадало тигра чи леопарда. Навіть у виразі Тацуї з’явилося слабке бажання на це подивитися, але якщо усе так продовжиться, він був впевнений, що його втягнуть у біду. Він подумав, що це трохи за велика плата за перегляд.

– Еріка, марно.

Еріка повернула незадоволене обличчя до Тацуї. Слабкий чоловік, швидше за все, відразу вибачився б за проступок, але, на жаль, у Тацуї не було такої чесноти.

– Ти б сам заплатив за падаючі іскри. Якби у тебе було серце, щоб запалити його.

Тацуя страшно посміхнувся. Коли вона побачила його холодний погляд, вираз Еріки пом’якшав. Можливо сором’язлива усмішка, була ознакою жалю, що вона хотіла, за нею, приховати.

Пролунав голос, що своєчасно змінив атмосферу.

– Можна вас потурбувати?

Тацуя, сидячи, обернувся на голос, що пролунав позаду. Там з привітною усмішкою стояв учень, котрий щойно увійшов до класу.

– Це ж перший раз, коли ми можемо привітатися належним чином? Я Томіцука Хаґане. Радий зустрічі, Шіба-кун.

– Я чув ім’я, але, фактично, це «перша зустріч». Я Шіба Тацуя. Радий познайомитись, Томіцука.

Відповів Тацуя своїм звичайним тоном, потиснувши руку. Правду кажучи, чи не перебільшення, рукостискання для представлення однокласників. Тацуя так подумав, але не сказав. Він не проявив жодного здивування, що Томіцука Хаґане знаходиться тут.

Але його друзі не змогли залишатися з таким же непорушним обличчям, як у Тацуї. Наприклад, Мідзукі дивилася прямо на Томіцуку, який сидів прямо за Тацуєю, швидко червоніючи. Їй, напевно, було соромно за своє необачне ставлення. З сором’язливим, виразом вона заговорила з Томіцукою.

– ...Томіцука-кун, приємно познайомитись. Я Шібата Мідзукі. Рада зустрічі.

– Також радий знайомству.

Доброзичливо посміхнувся Томіцука, знявши напруження сором’язливої Мідзукі. Побачивши звичайний обмін репліками, що здавалися природними для учнів, інші двоє нарешті позбавилися від свого напруження.

– Дивно... Томіцука-кун, п’ятий в списку кращих учнів, прийшов до інженерного відділу.

Навіть так, все ж невиразно, здивованим тоном заговорила Еріка.

Це було природнім. Як і сказала Еріка, На останньому іспиті, в кінці року, Томіцука Хаґане посів п’яте місце за загальним балом (загальний рейтинг іспиту на кінець року - перша - Міюкі, друга - Хонока, третій - Ігараші Йосуке, четверта - Акечі Емі. Шізуку в нього не потрапила через навчання за кордоном). Студенти першого потоку, з такими відмінними результатами, здавалося б, не мали потреби переходити на кафедру магічної інженерії. Принаймні, з погляду сторонніх.

– Пані Чіба, вірно? Думаю, як представник того ж рівня сімей, родини Чіба, ви знаєте, що моя сім’я більше спеціалізується на бойових навичках, ніж першій допомозі... Тому я також маю проблеми з практичними навичками.

Хоч вона не питала саме його, Томіцука відповів Еріці з трохи гіркою посмішкою. Еріка (як і Лео) пригадала прізвисько, яким часто називали Томіцуку.

«Нульовий діапазон». Його прізвисько «Нульовий діапазон», це, одночасно, почесне звання, що демонструє неперевершену силу на нульовій відстані і зневажливе твердження, через неможливість користуватися дистанційною магією. Не те що він зовсім не міг користуватися дистанційною магією, але в нього були проблеми з прицілюванням на великих відстанях, що Томіцука і сам усвідомлював.

Тацуя протягнув «руку допомоги» Еріці, що загубилася в думках, не в змозі підібрати слів для відповіді.

– Усі мають як сильні, так і слабкі сторони.

Слова «руку допомоги» звучали неоднозначно, чи то підтримка, чи то підколка...

– З вуст Тацуї це звучить переконливо.

Твердим голосом, перервав паузу Лео.

«Гірка посмішка» Томіцуки змінилася на «саркастичну».

– ...Томіцука-кун, знайшла!

Відразу після цього, його складні та сплутані почуття, наче вітром, здув яскравий голос, що увірвався в другий Е клас.

– Пані Акечі?!

Перед Томіцукою, що поспішно розвернувся, від заднього проходу в клас, бігла «Емі», Акечі Еймі. Вона знайома з Тацуєю, оскільки була гравцем шкільної команди Турніру дев’яти шкіл, минулого літа. З шумом, від раптової зупинки, Емі зупинилася перед столом Томіцуки та, з душевною посмішкою, підняла руку в привітанні.

– Доброго ранку, Томіцука-кун.

Це було веселе, співуче привітання. На відміну від Еріки, що за яскравою особистістю ховала душевні травми, Емі насправді яскрава особистість. Неймовірна особистість, що змушувала оточуючих почуватися безтурботно. Навіть ця поява Емі знищила незручну атмосферу.

– А, угу. Доброго ранку, пані Акечі.

Томіцука був зачарованим цим моментом. Ні, з огляду на його вираз, вірніше, напевно, буде сказати, що Емі ошелешила Томіцуку.

– Доброго ранку, Шіба-кун.

– Доброго ранку, Емі. Минулого року Емі та Томіцука були в одному класі.

– Вірно. Ти добре обізнаний?

– Це дріб›язок.

Тацуя слабо посміхнувся Емі, що широко розплющила очі.

– Еймі. Ця дівчина - Шібата Мідзукі. – Це Чіба Еріка. А за нею Сайдзьо Леонхарт. Усі троє, були моїми однокласниками минулого року.

«Мідзукі та Емі не повинні були зустрічатися раніше». Тацуя не помилився у своїх міркуваннях.

– Приємно з вами зустрітися. Акечі Емі. Кличте мене Еймі.

Тацуя коротко (недбало) представив трійку, а Емі відповіла само представленням.

– Ok, Еймі. Можеш звати мене Еріка.

Першою, як і належить, відреагувала Еріка.

– Клич мене Лео.

Приємно познайомитись, пані Акечі.

Після само представлення (додаткового) і Мідзукі схилила голову. Тут Емі чомусь не задоволено надула щоки.

– Еймі.

– Що?

– Я казала звати мене Еймі.

Мідзукі відреагувала кліпаючими очима, не розуміючи, чому вона сердиться. Хоча претензія Емі була об’єктивно не обґрунтована, у світі часто спостерігалися випадки переваги пориву над логікою. Незалежно від того, Еріка та Лео, були ошелешені, не знаючи, що за людина Емі, Тацуя ж, що мав певний рівень стосунків з нею, не виявляв жодного наміру втручатися. Томіцука, що повинен був знати характер Емі, був знервований і не міг говорити.

– Ем... Приємно познайомитись, Еймі. Можеш звати мене Мідзукі.

Зрештою, попри своє спантеличення вклонилась Мідзукі.

– Угу. Приємно познайомитись, Мідзукі.

Відразу невинно посміхнулася Емі. Ця посмішка була більше «дурною», ніж «приємною», ця невинність, якою вона прагнула висловити мімікою, змогла випарувати слабкий дискомфорт Мідзукі, що з’явився на її егоїстичні слова.

Емі задоволено кивнула та усім тілом повернулася до Томіцуки.

– Твоя черга Томіцука.

– Так?

Це прозвучало так круто, що Томіцука не міг зрозуміти чому вона говорить так наказово.

– Еймі.

Знову промовила своє прізвисько Емі.

Томіцука досі не розумів, чого хотіла Еймі. Розгублений він, поглянувши праворуч і ліворуч, помітив вираз Тацуї, що ніби посміхався.

Він поглядом попросив Тацую про допомогу. Тацуя відповів на його прохання про порятунок серйозним виглядом.

– Тобі не подобається коли тебе називають пані Акечі.

Міркування Тацуї здавалося були правильними, бо Емі закивала «угу-угу».

– Томіцука, навіть ти не хочеш називати мене на прізвисько?

Саме цей натяк Емі невблаганно демонструвала Мідзукі. Ну, Тацуя не сказав цього раніше, бо очікував такого розвитку подій.

Томіцука, з іншого боку, мав напружене обличчя, що здавалося, почало пітніти.

– Ох, ні, пані Акечі, ви називаєте мене Томіцука-кун, тож...

– Ем? Чи варто мені також називати тебе Хаґане-кун?

«Вгадала~ сказав би це раніше~», заклавши руки за спину, сказала Емі поглядом, нахилившись у перед, щоб поглянути в обличчя Томіцуки. В очах Томіцуки була, очевидна для всіх, не терплячість. Тацуя та інші тепло поглянули на Томіцуку, що з ще більш напруженим обличчям відійшов на зад.

– Ні, ем, я не це хотів сказати... О!

Намагаючись не зустрічатися поглядом з радісними очима Емі, Томіцука, помітив погляд за два місця за нього і навмисно підвищив голос.

– Пані Акечі, повернемося до цього пізніше.

Томіцука ухилився від Емі, що нахилившись над ним, перекрила половину його зору, підійшов до місця учениці, що дивилась на нього.

– Пані Хіракава, вірно? Ви також у цьому класі?

З місця Тацуї, голос Томіцуки був ледве чутний. Він не чув неохочої відповіді Чіакі.

– Еймі, може, краще піти за ним?

Запитала Еріка низьким голосом в Емі, що раптово стала не радісною і не задоволеною.

– Чи думаєш, що тут не має шансів?..

Це був демонічний шепіт, що спокушає людське серце, голос посланця, що відведе вас на шлях негараздів. Звичайно, це була не така грандіозна річ, це були слова лише маленького чортеняти, що спонукає свого однолітка, але ефект був миттєвим. Емі кивнула з радісним обличчям і кинулася до Томіцуки.

– ...Ти страшна жінка.

Пробурмотів Лео серйозним тоном, а не легковажним жартом.

– Це більш конструктивно.

Відповіла Еріка з широкою усмішкою.

– Дійсно. Цікава ідея.

Поруч з ними, Мідзукі зі здивованим виразом ошелешено поглянула на Тацую, що з цими словами відверто дивився на трійку з Томіцуки, Емі, та Чіакі.

◇ ◇ ◇

Молодіжна драма, з Томіцукою в головній ролі (або здобичі), була перервана, коли прозвучав дзвінок. Емі; жвавою ходою залишила клас «Е», а Еріка та Лео пішли до класу «F».

Після цього не було зборів студентів і церемонії відкриття. Позиція школи полягала в тому, що перевірка необхідної інформації лежить на відповідальності учнів. Цей клас зібрано так, що відтепер можна буде побачити викладачів практичних занять (те саме стосується учнів класів від «A» до «D»). Більша частина учнів другого «E» вважали, що це було помпезним жестом, що ім’я вчителя не назвали до цього дня, але Тацуя належав до меншості, що так не думали.

«Можливо це було вирішено в останній момент», ось такими були особливо правильні міркування Тацуї. Магів, що мали достатню кваліфікацію, щоб стати вчителями, не вистачало, що від початку змусило Першу, Другу та Третю старші школи, відрізати більш ніж половину своїх учнів, з великим потенціалом.

Тацуя припускав, що через нестачу працівників, вчителем, який відповідатиме за практичну підготовку в класі «E», може бути дивак, що мало ймовірно підходить у викладачі магії. Наприклад, дуже старий, або дуже молодий. Оскільки викладання лише інженерних навичок не вимагало особливої майстерності мага, Тацуя передбачав, що могли відправити дослідника без кваліфікації.

Однак через тридцять секунд, після початку занять, Тацуя не очікував побачити інструктора, що стояв перед учнями класу «E» другого року. Це здавалося несподіваним й для інших учнів і не великий гул пробіг через клас.

Перед ними з’явилася жінка, приблизно, років сорока.

Потрібно сказати, що лише це не могло викликати здивування. Хоча в старших школах магії серед вчителів явно переважають чоловіки, жінки не така рідкість. Подив був обумовлений її зовнішністю.

Сріблясте волосся. Блакитні очі. Біла шкіра. Навіть з огляду на її високий зріст, талію та інші фізичні характеристики, жінка явно була Північно-європейкою.

– Я Дженніфер Сміт.

Представилась вона в стилі англомовних країн5, тай саме ім›я та прізвище було англійськими.

– Я з Бостона USNA, але натуралізувалася6 вісімнадцять років тому.

Але з цими словами, більшість питань розтанули. Якщо вас давно натуралізували в Японії, питання про конфіденційність не виникають. Зазвичай, патріотизм натуралізованих громадян (почуття національної приналежності) повинні бути сильнішим ніж народжених громадян. Якщо не проявлялася більша лояльність до країни в якій було бажання натуралізуватися, ніж до країни звідки переходили, натуралізація не дозволялася. Ось така річ - зміна національності. Особливо це стосується дослідників магії, які часто мають доступ до державної таємниці. Хоча залишалося питання, чому вона відмовилася від громадянства найбагатшої у сучасному світі нації USNA, що мала передові магічні технології та натуралізувалася в Японії, але Тацую це не дуже цікавило.

– До минулого, року я була викладачем в магічному університеті, та з цього року я буду курирувати кафедрою Магічної інженерії та викладати цей курс у нашій школі. Приємно познайомитись.

Тацуя подумав, що це така ж ситуація, як у Цудзури-семпая. У випадку Цудзури, було відомо, що він постраждав, від занадто вільного темпераменту. Яка ж ситуація у Сміт-сенсея. Тацуя розсудив, що думати, що вона «проблемна людина», буде занадто грубим припущенням.

◇ ◇ ◇

Перший урок був призначений для Реєстрації, але з другого уроку, вони відразу пішли за навчальним планом, як зазвичай, а тепер обідня перерва.

Тацуя знаходився в кімнаті студентської ради.

Від сьогодні, він був віцепрезидентом студентської ради. Таємна угода Азуси та Канон про переведення Тацуї з дисциплінарного комітету до студентської ради була проведена з ігноруванням волі Тацуї. Тацуя не чинив опору, оскільки він не виявляв бажання вступати до Дисциплінарного комітету і не був проти вступу до Студентської ради, але навіть якби він висловив не згоду, його б вмовили. Не Азуса, так Міюкі. Можливо, розуміючи це, Тацуя не опирався.

Незалежно від фону, з дві тисячі дев’яносто шостого року почав діяти новий шкільний порядок Першої старшої школи. До Дисциплінарного комітету також приєдналися нові члени. Як наступник Тацуї, за рекомендацією студентської ради став Мікіхіко. Для заповнення вакантного місця, що стало вільне наприкінці минулого року, за рекомендацією клубного комітету було обрано Шізуку. У перший день нового навчального року, в кімнаті студентської ради відбувся обід в стилі вітальної вечірки нових членів у складі Азуси, Канон, Ісорі, Тацуї, Міюкі, Хоноки, Шізуку та Мікіхіко.

Стіл засідань у кімнаті студентської ради був трохи за малий для восьми людей. Подумавши, що це хороший привід, Канон сама притиснулася до Ісорі. Від пристрасної сцени між двома, Ісорі було трохи не зручно, Азуса і Мікіхіко засоромилися, у Тацуї і Шізуку були непроникні обличчя, Хонока трохи заздрила, а Міюкі посміхалася, обід проходив без проблем. До речі, Хоноці хотілося послідувати прикладу Канон і притиснутись до Тацуї через тісноту, але Міюкі не порушувала свого скромного ставленця і вона не могла діяти на перекір.

Після закінчення трапези, кожній людині роздали чай та каву, відповідно до їх смаків. Прислужувала 3H - P94, Піксі. Цей домашній робот-покоївка спочатку був орендований клубом Дослідження робототехніки, але через різні обставини, перш за все, на через прохання самої Піксі, з сьогоднішнього, дня вона почала прислужувати Тацуї в кімнаті студентської ради.

На початку обіду говорили про нового інструктора на новоствореній кафедрі Магічної інженерії. Однак, коли обідня перерва майже досягла свого екватора, всі переключилися на майбутню церемонії вступу.

– Ви все ще репетируватимете після школи, сьогодні?

Усвідомлюючи присутність старшокласників, ввічливо запитав Мікіхіко, що не мав відношення до підготовки Церемонії вступу.

– Це швидше зустріч, а не репетиція. Репетиція вітальної церемонії проводиться лише двічі, перед весняними канікулами та безпосередньо перед церемонією. Просто репетируємо програму і фактично не читаємо промову.

Відповіла Міюкі ввічливим тоном, що підходив для спілкування з учнями чоловічої статі.

– Як торік?

– Так.

На питання Шізуку, також відповіла Міюкі, що читала свою промову минулого року.

– О, правда? Я цього взагалі не помітила.

Канон показала, здавалося, трохи перебільшене, здивування на її відповідь. Проте, з цієї причини, їй відразу відповіли.

– У нас усе було досить складно... Я боялася, тому подумала, чи не зробити нам більше репетицій.

– Все одно це було страшно...

Ще до закінчення фрази, Канон виправилася, але, мабуть, за пізно. – В Азуси, що два роки тому була представником першорічок, було дуже пригнічене обличчя.

– Ну, пані Накайдзьо нервувала. Це не дивно.

Поки Ісорі відчайдушно виправляв помилку своєї нареченої.

– Звичайно, Міюкі не має страху сцени, тож це не дивно.

Встановив запобіжник Тацуя, перш ніж Міюкі та Ісорі усе не пішло дивним чином, поки хтось не поступиться.

– Ну що ви, старший брате. Я теж нервувала.

Цілком в природний час, Міюкі поклала руки на стегна, сидячи поруч з Тацуєю. Нахилила верхню частину тіла, поглянувши в обличчя брата. Тацуя легенько погладив Міюкі по волоссю, сміючись від виразу його молодшої сестри, що трохи надулася та обережно повернув її голову в початкову позицію. Міюкі злегка підняла голос вигукнувши «А...» і повернула усмішку Тацуї. «Ах!» Шізуку штовхнула ліктем Хоноку, що сиділа з напруженим обличчям, Канон притулилась до Ісорі і показала ніжний вираз.

Хаотична атмосфера змінилася з наступним, навмисним кашлем Мікіхіко. Тацуя звернувся до Мікіхіко, що Докладав великих зусиль, щоб зберігати обличчя, ніби нічого не сталося.

– Власне кажучи, ні я, ні Міюкі безпосередньо не зустрічалися з цьогорічним представником першорічок.

– Підготовкою першорічок займається школа.

Перейшов до пояснень більш обізнаний Ісорі, у відповідь на зауваження Тацуї.

– Навіть якщо ми поважаємо самостійність учнів, офіційні заходи, які відвідують багато гостей, інша справа. Студентська рада, в основному, готує нинішніх учнів.

– Нові учні ще не учні нашої школи... Ти про це?

– Ні, Мікіхіко, це вже занадто.

Беззастережно пошуткував Тацуя, відповідаючи Мікіхіко. Здалося, що в очах Ісорі, який дивився на їх стосунки, промайнула заздрість.

– Справжня причина не відома. Ми можемо лише здогадуватися.

На обличчі Ісорі, як і раніше, сяяла посмішка, за якою не можна побачити його справжніх переживань.

– Пані Накайдзьо, ви ж зустрічалися з ним?

Як тільки Ісорі змінив тему, Канон відразу проявила інтерес.

– Це Шіппо-кун?

Через спрямовані на неї зацікавлені погляди, розмірковуючи, Азуса опустила погляд.

– Так... Він виглядав вмотивованим.

Можливо, вона не хотіла, щоб до нього ставилися з негативним упередженням. Тому обрала нейтральне визначення.

– Амбітна людина.

З огляду на гірку посмішку Азуси, напевно, вона була згідна з тим, як Канон беззастережно перефразувала її слова.

◇ ◇ ◇

Вітальня після вечері. Відповідно до розподілу ролей, прибирання залишилося на Мінамі, а Міюкі подала каву Тацуї. Поставивши свою чашку на столику збоку і звернувшись до сестри, що сіла поруч.

– Враховуючи його позицію старшого сина Шіппо, він не може не бути амбіційною людиною.

Тацуя заговорив спокійним голосом.

– Старший брат, чому ви раптово згадали Шіппо-куна?

Поклавши руки на стегна, Міюкі нахилила шию у ввічливій позі. Однак таке обличчя не могло обдурити Тацую.

– Але це не означає, що потрібно це ворушити. Вам не потрібно ладнати, якщо ви не сварилися.

– Я не сварилася.

Тацуя не прямо нагадував Міюкі не сваритися і вона відвернула похмуре обличчя. Це було викликане тим, що вона мала певне розуміння. Перша зустріч Міюкі зі старшим сином Шіппо, навряд чи була дружньою.

Звичайно, провокатором бійки була не Міюкі. Спочатку вона також намагалася привітно привітати першорічку, представника учнів першого року, але...

– Дозвольте представити. Шіппо Такума-кун, який буде представником першокурсників цього року.

Кімната студентської ради після занять. Азуса представила Шіппо Такуму, що швидко вклонився і виправився перед Ісорі, Міюкі, Хонокою і Тацуєю, членами ради, що зібралися у повному складі. Відмінне ставлення для першорічки, але ставлення продовжилося тільки до Ісорі.

– Шіба Тацуя, Віцепрезидент. Радий знайомству, Шіппо-кун.

Коли Тацуя представився, ставлення змінилося.

– Шіппо Такума. Приємно познайомитись.

Це була неприродна манера мови, що наголошувала на прізвищі, але вона все ж залишалася прийнятною. Але таке ставлення не дуже ввічливе. Такума не дивився в обличчя Тацуї, а на його ліву грудину.

– ...Шіппо-кун?

Тихо звернулася Азуса, після здивованого погляду Такуми й невпевнено, дружелюбно посміхнувся.

– Прошу вибачення. Я не впізнав емблему з шестернею, яку носить Шіба-семпай.

Почувши виправдання Такуми, Азуса з розумінням кивнула, «А, зрозуміла».

– Це емблема новоствореної, в цьому році, кафедри магічної інженерії.

– Ось воно що.

Недбало відповів Такума, певно, це означало що у його не цікавило.

Тацуя не вважав це неприємним. Козир родини Шіппо «Міліон Едж7» - це техніка, що не використовувала CAD, як виняток в сучасній магії. З цієї причини, наскільки знав Тацуя, з пліток між інженерами, сім’я Шіппо схильна зневажати магічну інженерію. Кожна людина думає по своєму. Ви не можете змусити інших поділяти цінності, лише тому, що вони ціні для вас.

Але це було те, що Міюкі не могла не помітити. Нахабний вираз, не поважаючий вираз. Безпідставне зверхнє ставлення, безпричинний принизливий погляд. Очі цього першорічки були такими ж, як в однокласників з першого потоку, що зневажали брата як «бур’яна» минулого року. Відчула Міюкі.

Такума негайно повернув своє тіло до наступної людини, щоб продовжити привітання. Він не збирався піднімати незадоволення у цьому місті, а у першу чергу, Такума не усвідомлював, що його поведінка груба. Це не означає, що він був занадто не чуттєвим, просто зараз дехто був занадто чутливим, щоб відреагувати на подібну грубість. Тому він звернув погляд на наступного члена студентської ради, тобто перевів очі на Міюкі.

Відразу після цього, він, схоже, стиснувся з переляканим обличчям, що було принизливо для Такуми. Але це було природно. Тому що після цього.

Зійшла снігова королева.

Знаходитися в присутності принцеси снігових буревіїв не простий досвід. Цей холодний вираз можна було назвати звичайним, але саме такий звичайний вираз, для старих членів студентської ради, був сигналом готовності до смертельного бою. Проте тиск був далеким від рівня минулого року, під час виборів президента студентської ради, але було б не соромно, якби Такума, на якого цей тиск чинили вперше, втратив свідомість.

Однак сам Такума так не думав. На його обличчі виник безконтрольний вираз прикрості. Незабаром він зробив церемоніальну посмішку, але, об’єктивно, він не дуже добре справлявся.

– Ще один віцепрезидент, Шіба Міюкі.

Це були єдині слова сказані Міюкі для представлення, що відповідало тому холодному погляду.

– ... Шіппо Такума. Приємно познайомитись.

Голос Такуми трохи затремтів, через гнів, а не страх. Він сердився на себе, за реакцію на тиск Міюкі. Хоча він зберіг самоконтроль, щоб не перекинути гнів на інших, але Такума був запальним хлопцем. Щоб стримати себе, він стиснув зуби. Скільки б він не намагався виправити свій вираз, той був настільки сильний, що його не можна було приховати.

Відносини Міюкі та Такуми зовсім не були мирними. Атмосфера починала розгорятися й Азуса почала ще більше нервувати. У минулій студентській раді наступною повинна була представитися Сузуне, але цьогорічний член Ісорі, що займав її посаду, не знав що робити. Реакція Міюкі не надто зріла, як для старшокласниці, але важко сказати, що поведінка Такуми також ввічлива, як для нового студента. Було відчуття, що вони винні в неприємній ситуації в рівній мірі.

Тацуя, що був єдиним з присутніх тут, хто потенційно міг заспокоїти Міюкі, завершивши цю сцену, але він просто мовчки спостерігав за виразом Такуми.

...Після цього, як можна радісніше, представилася Хонока, що пом’якшило атмосферу. Однак напружена атмосфера в кімнаті студентської ради зберігалася до завершення засідання. Сьогодні була не якась репетиція, а просто проговорювання прийнятої постановки, тож усе закінчилося швидко. Якби ця атмосфера тривала довше, існувало занепокоєння, що до успішного проведення церемонії вступу. Зважаючи на традицію прийому представника першорічок до студентської ради, вже на такому рівні, це може негативно вплинути на діяльність студентської ради у цьому році.

– Але я не думала, що це дійде до протистояння. Старший син сім’ї Шіппо, здається, доволі войовничий.

«Я зреагувала правильно», подумала Міюкі. Однак попри її виправдання, «я відчувала його зневагу до мого любого брата», це не змінює того факту, що вона зіпсувала відношення до старшокласників Студентської ради. Міюкі була готова до претензій на її адресу. Також вона могла б вільно відбити будь-які претензії брата, який ніколи не звинувачував її, але без вагань погодилася з його словами.

– Мені здалося, що його ставлення до старшого брата, було не просто нешанобливе. Я відчула його направлену ворожість.

Повторно, спокійно аналізуючи, ставлення Такуми дещо відрізняється, від її однокласників, що ті демонстрували одразу після зарахування минулого року. Замість того щоб зневажати брата, той збирався довести свою перевагу отримавши перевагу над ворогом... Ні, Міюкі переосмислила, що той просто не мав можливості приховувати своє ставлення.

– Вірно. Він спостерігав за нами.

Тацуя знав, що Такума більш ворожий до Міюкі ніж до нього. Під час сьогоднішнього спостереження, Шіппо Такума більш пильно дивився на Міюкі, ніж на Тацую. Тацуя відчув, що ворожість до нього, сприймалася як додаток ворожості до Міюкі.

З іншого боку, Міюкі навіть не замислювалася, що вона головна ціль, а брат - додаткова. Міюкі помітила, що Тацуя сказав «за нами», але для неї, її брат був господарем, а вона рабом.

– Не знаю чому, але мені здається, краще це не сприймати легковажно. Оскільки все не так, як минулого року.

Міюкі говорила про інцидент з міжнародною терористичною організацією «Бланш», відразу після вступу до школи, минулого року. Брат і сестра стали причетними до інциденту, що призвів до надзвичайної ситуації, після того, як терористи вторглися до Першої старшої, через запрошення Тацуї Саякою. Спочатку, Тацуя сприймав це легковажно, думаючи про це як про «запрошення до клубу».

Тоді було важко сказати, чи змінилося б щось, якби він поставився до цього серйозно. Як результат, (для брата і сестри) все закінчилося без великих наслідків. Однак ставлення її брата, який приймав складну поведінку Такуми, так само як і ситуацію з Саякою, «нам не доведеться битися», вона не могла бути не обережною.

– Минулого року? – О, ні, це не стане чимось подібним. Він представник Двадцяти восьми сімей.

Двадцять вісім сімей, це двадцять вісім кланів з Десяти головних кланів і вісімнадцяти сімей пов’язаних з ними, хоч цей термін практично не використовувався. Тільки той, хто вказував на спільний зв’язок Десяти головних кланів та цих сімей з Інститутом розвитку магічних навичок, користувався цим терміном.

– Я нічого не знаю про Шіппо Такуму...

Пробурмотів Тацуя за чашечкою кави.

– Через своє протистояння з сім›єю Саєгуса, сім’я Шіппо найбільше, серед вісімнадцяти сімей, прагне місця серед Десяти головних кланів.

Міюкі також знала про ворожнечу між сім’ями Саєгуса та Шіппо, але про конфлікт за місце серед Десяти головних кланів почула вперше. Вона зацікавлено слухала розповідь Тацуї.

– Оскільки наші однолітки, як правило, прагнуть визнання їх сили.

– Ну, старший брат, теж?

– Як що про це. Я маю ті ж бажання, що й інші люди.

Сестрі що спитала, бажаючи подражнити його, Тацуя відповів з гіркою посмішкою.

– Здається, у Шіппо-куна це прагнення переважає над іншими. Він хоче довести, що має силу варту Десяти головних кланів. Тож я думаю, він займатиме агресивну позицію до всіх, хто може завадити йому.

– Але ми не заважаємо Шіппо-куну?

– Для тих, хто прагне визнання оточуючих, ті хто вже визнані, є перепоною.

Міюкі весело кивнула на слова Тацуї, промовлені з гіркою посмішкою.

– Зрозуміло. Іншими словами, він заздритиме славі старшого брата.

Від «переконано» сказаних слів Міюкі, Тацуя ледь не виплюнув каву.

– Ні, напевно, це Міюкі він визнає за суперника і заздрить.

– Мене?

На погляд Міюкі, що говорили «він проігнорував брата через мене», Тацуя кілька разів кивнув.

– Він представник першокурсників цього року, а ти була ним у минулому. Лиш з цієї причини, ти його суперниця. Крім того, в тебе великі успіхи на Турнірі дев’яти шкіл. Я думаю, що ворожість до мене лише як до придатка Міюкі.

– Подібне!.. Старший брат не придаток Міюкі!

– Ні не потрібно так хвилюватися... Я просто припустив, що Шіппо-кун сприймає це саме так.

– Я не можу прийняти таке безглузде припущення.

– Навіть якщо ти кажеш, що не можеш прийняти.

Тацуя, трохи розгубився, здається, він натиснув дивний перемикач Міюкі.

Тільки я старшому брату... Ні, визнаю, для мене, Старший брат важливий партнер.

Через її хвилювання Тацуї здалося, що вона сказала «я належу старшому братові», але вирішив не хвилюватися. Після того як вона перефразувала, Тацуї здалося, що це прозвучало сміливо і бентежно, але він і це проігнорував.

– Інша можливість полягає в тому, що його ворожість викликана тим, що він знає про нашу приналежність до Десяти головних кланів.

Його повсякденний тон повернув замріяну Міюкі з небес на землю.

– Що ми пов’язані з Йотсубою? Хіба ви не занадто далеко заходите у своїх думках, старший брате?

– Вірно. Я не думаю, що сім’я Шіппо має можливість обійти контроль інформації Йотсуби... Та, здається, в очах Шіппо-куна є припущення такої ж сили.

Тацуя думав не проте, як той дивився на Міюкі в кімнаті студентської ради, а про того погляд під час дороги до школи. Міюкі не знала про це, тому не зрозуміла, що за цим щось ховається.

Проте вона почала хвилюватися про свого брата.

– Це так... Він член Двадцяти восьми сімей, краще бути обережними.

...Припущення, що ворожість пов’язана з Десятьма головними кланами, було вірним, але те що це стосується Йотсуби, було помилкою. Правильна відповідь полягала в тому, що їх підозрювали в стосунках з Саєгусою, але ні Тацуя, ні Міюкі не знали про таку можливість. Попри те, що вони були близькими з Маюмі, ніколи не забували про делікатні стосунки між Йотсубою і Саєгусою, тож було немислимо, що їх розглядають як частину сім’ї Саєгуса.