[5]

Шосте квітня, дві тисячі дев’яносто п’ятого року, Перший день навчального року. Тацуя і Міюкі пішли до школи, а Мінамі залишилася дома. Стандартна фраза «Давно не бачилися» тут не підходила, бо вони часто ходили до школи під час весняних канікул на засідання студентської ради.

Через два дні, сьогодні і завтра, походи до школи брата і сестри, у двох, завершаться. Розуміючи це, Міюкі була ближче до Тацуї, ніж зазвичай, на короткому шляху від станції до школи. Якщо дивитися здалеку, тай з найближчої відстані, здавалося, вони йдуть під руку, настільки близько вони наблизились.

Брат і сестра відразу стали популярними в школі магії, число людей в якій, аж ні як не було малим. Зараз мало хто не знає що вони брат і сестра. Ні одна чи дві «людини зі здоровим глуздом» хмурилися на аморальну поведінку парочки, що поводила себе як закохані. Як і слід було очікувати, не знайшлося злої (або недобросовісної людини), яка б озвучила звинувачення в голос, але було не мало людей, що дивилися на це з огидою.

Одна така штука, як просто погляди здалеку, не турбували Міюкі. Для неї, ті хто не може сказати їй щось в обличчя, не що інше, як плебеї. Вона часто збирає погляди у звичайних ситуаціях, дуже рідко не привертає увагу. Для Міюкі очі сторонніх були нескінченими, тож не могли не викликати байдужість.

З іншого боку, Тацуя не міг, як і його сестра, просто сказати «мене не турбують погляди сторонніх».

Він був супроводом Міюкі. Захищав свою сестру від будь-яких загроз. Це обов›язок покладений на нього, право, яке не може бути передане іншим. Тацуя не міг не помітити злоби, спрямованої на Міюкі.

Це навряд чи було важко. Тому що, незвичайно тривалий погляд злоби був спрямований на самого Тацую, а не на Міюкі.

Було важко негативно дивитися на Міюкі. Наприклад, їй могли заздрити, але було важко висловити свою заздрість. Її зовнішність і талант занадто яскраві, що приголомшувало. Згадуючи свою невпевненість, ви потопаєте в болоті ненависті до самого себе. Щоб направити невдоволення на Міюкі, потрібна тверда і сильна воля.

Тож Тацуя зрозумів, що це не випадковість.

Наповнений сильною волею погляд не був ворожим, але залишався не привітним. Це був не звичайний тип погляду на Міюкі. Мало того, для протилежної статі, хлопця.

Тацуї його зовнішність була знайома. Він не зустрічався з ним особисто, але бачив тривимірне зображення в особовій справі. Цього річний першокурсник, нарік молодший за нього...

«... Це дійсно старший син родини Шіппо».

Підсвідомо, Тацуя нахмурився, але наяву, його вираз не змінився. Оскільки не хотів насторожувати його, бо помітив роздратовану реакцію, коли Такума помітив, що Тацуя дивиться на нього, то відвернувся і зник на алеї, між магазинами.

– Старший брат?

Відразу після цього із сумнівом промовила Міюкі. Вона різко відчула, що проґавила частину свідомості її брата. Навіть як що вона могла ігнорувати погляд мас, погляд Тацуї ігнорувати було не можливо.

Тацуя похитав головою, сказавши Міюкі, «нічого», він підняв погляд на вітання «привітики», позаду і помахав рукою.

Слідом за Ерікою, до них приєдналися Лео, Хонока, Шізуку, Мідзукі та Мікіхіко. Вони не рідко ходили разом після школи, але минуло вже багато часу, відколи, коли вони зустрічалися перед школою. Зокрема, з Шізуку, останнього разу вони ходили разом минулого року, перед її навчанням за кордоном.

Нарешті вони повернулися до звичної компанії та хоча обличчя були ті самі, у декого форма відрізнялася від тієї, що вони носили раніше, тобто минулого року.

На грудях Тацуї емблема, що нагадувала восьми зубчасту шестерню.

Того ж дизайну, що і на блейзері Мідзукі.

На лівій грудині Мікіхіко емблема Першої старшої у вигляді восьми пелюсток.

– Мікіхіко, як відчуття у формі першого потоку?

– Не знущайся, Тацуя.

Хоча у відповідь на усміхнене вітання Тацуї, Мікіхіко відповів з гіркою посмішкою, його обличчя не показувало таке пригнічення. Він з минулого місяця знав, Що Мікіхіко перейде на перший потік, але вперше побачив його у новій формі.

– Тацуя, а як тобі абсолютно новий блейзер?

– Хоч він новий, зараз це лише знак.

Слова Мікіхіко мали на увазі й те, що кафедра Магічної інженерії - це новий відділ. Слова Тацуї вказували на те, що до початку відомо лише її назва. Заняття на кафедрі Магічної інженерії починається сьогодні, але поки невідомо хто входить до класу. Попри той факт, що особа вчителя не розкривається до початку занять, почуття недостатньої підготовленості не можливо заперечувати. Слова про те, що просто змінили знак, були жартом, але не без частки правди.

– Як розчаровує.

Але спокійне, а точніше, безвідповідальне ставлення Тацуї, здається, розчаровувало його друзів. Хоча вони й не думали, що Тацуя буде у захваті, від зміни класу, але сподівалися, що він трохи повеселішає.

– Дій-сно. Попри те, що у Мідзукі щелепа відвисла.

Слідом за Лео, зауважила Еріка. Вона дивилася на Тацую, який, здавалося, нудьгував, але її погляд лише сковзнув повз і оминувши його.

– Н-ні… це майже нічого не змінює!

Відкрито заперечила Мідзукі. Вона хвилювалася про своїх друзів з другого потоку (тобто Еріку та Лео). Однак, на обличчі Мідзукі був вираз радості, що не можливо приховати.

– Не варто напружуватися.

Яскрава усмішка Еріки говорила, що їй не варто хвилюватися.

Кафедра Магічної інженерії знаходилася на третьому поверсі шкільної будівлі, поруч з центральними сходами. Це був клас «E». Іншими словами, вона знаходилася прямо над тією класною кімнатою, до якої Тацуя та Мідзукі ходили, ще до минулого місяця.

До речі, Еріка та Лео були в одному класі «F». Коли вони обмінялися інформацією про розподілення по класах, отриману зі шкільної мережі, та дізналися про цей факт, обидва продемонстрували огиду. Чи то їх істинне ставлення, чи просто від збентеження... Це знали лише ці люди, і принаймні, для Тацуї це не мало значення. Хоча Мідзукі та Хонока дуже зацікавилися правильним варіантом.

Коли Тацуя увійшов до аудиторії, половина місць вже була зайнята. П’ять рядів по п’ять місць як і у минулій аудиторії, місця, як і у попередньому класі, розподілялися за алфавітом. Але чи має розподілення по рядах за АІУЕО, без урахування статі, якесь особливе значення, чи це просто примха.

Менше секунди роздумів над цим, Тацуя дістався до свого місця. Перший ряд, друге місце, зі сторони коридору. Місце Мідзукі, як і минулого року, було поряд з ним. Це аж ні, як не дивно, бо Шіба та Шібата за алфавітом знаходитися поряд.

– Цього року Мідзукі знову поруч з Тацуєю-куном. Може і мені було краще спробувати змінити клас?

Поскаржилася, тоном в якому не відчувався жарт, Еріка, опершись обома ліктями на рейки повністю відкритого вікна.

– Напевно, нема потреби. Вона в сусідньому класі.

В тоні Лео, що, повернувши тіло, просунувся між віконною рамою та Ерікою і поглянув їй в обличчя, здавалося, навпаки звучав жаль.

– Вірно. Жодних незручностей, навіть якщо це інший клас.

Рік тому, таке, безумовно, привило б до взаємного обміну образами, але в словах Лео не було виклику й Еріка також не зреагувала на них. Ця зміна викликала у Тацуї слабку посмішку, але здавалося, вона не звертала увагу, що ховається (принаймні на поверхні) за словами Лео.

– Заходити до інших класів не заборонено.

– Просто не можна знаходитися в чужому класі, під час уроку.

Негайно підтримала слова Тацуї Мідзукі, ймовірно, це зумовлено її наміром стримати Еріку. Однак, хоча вона здавалася буйною, Еріка рідко пропускала зайняття. Тацуя набагато частіше залишав клас, під час занять.

– Теж вірно.

Напевно, Еріка не згадала, що її критикують. Вона кивнула на слова Мідзукі.

– У всякому разі... Тут багато незнайомих облич.

Змінивши думку, пробурмотіла Еріка, оглядаючи клас. Нібито комунікабельна, Еріка пам’ятала майже усі обличчя та імена ста учнів другого потоку, її року. Іншими словами «незнайомі обличчя» - колишні учні першого потоку.

– О, вірно, як ти й сказала... Це видається трохи дивним.

З наближенням часу початку занять, у класі безперервно збільшувалася кількість учнів, і дві третини місць вже були зайняті. Ще раз оглянувши їх обличчя, з легким здивуванням погодився з її словами, по-справжньому, на відміну від Еріки, товариський Лео.

Двоє... Ні, троє з них, включаючи Мідзукі, що не озвучила свою згоду зі словами Еріки, очікували, що більшість кандидатів на новій кафедрі Магічної інженерії будуть з другого потоку. Вони не могли уявити, що вельми гордий Перший потік, вирішить сидіти пліч-о-пліч з Другим потоком.

Для Тацуї переведення Першого потоку не було чимось дивним, але він нічого не сказав, бо міг зрозуміти, чому Еріка так думала.

– До речі.

Не побажала піднімати цю тему Еріка. Бо було щось більш хвилюючу.

– Тацуя-кун на тебе багато дивляться.

Злегка знизала плечима, Тацуя підтвердив слова Еріки. Він помітив направлені на нього погляди, ще до її зауваження. Він знав хто це. Не знаючи причин, чому на нього так дивляться, він міг не зважати на це. Але він знав, що його ненавидять і чому його ненавидять. Тацуя продовжував ігнорувати, оскільки погляд не міг заподіяти справжньої шкоди, але для Еріки, здається, він був тим що вона не могла не помітити. Неприємний голос показував що у неї на думці.

– Вона спричинила клопоту багатьом людям, вона що не розуміє, що це все було результатом її охоплення гнівом.

– Навіть якщо розуміє, що це був приступ гніву, вона не може так сильно змінити свої почуття.

– О так... Минуло пів року.

– Навіть через пів року.

На відповідь Еріки, Тацуя косо поглянув назад і подивився на джерело погляду на нього. Хіракава Чіакі, що з ненавистю дивилася на нього, відвела погляд. Відразу після цього, вона ще більш похмуро глянула на Тацую, можливо, тому, що розлютилася на себе, бо проявила слабкість.

Ставлення Чіакі ще більше підігріло нерви Еріки. Саяка, яка була обманом втягнута до терористичної організації, проявляла щире каяття після інциденту, свідком чого від самого початку була Еріка, тому і злилася на ставлення Чіакі, яка свідомо приєдналася до іноземних шпигунів, щоб вилити свій безглуздий гнів, і навіть зараз не могла вибачитися перед Тацуєю, якого визначила своєю цілю. Вона не поспішала, бо оцінювала ситуацію як дуже в’ялу, але, якби у неї був шанс, Еріка звернулася б до Тацуї, щоб зав’язати бійку і надавати їй, замість нього. І ось тепер Еріка відчула, що сміливим образом Чіакі «провокує бійку».

В очах Еріки блиснув гострий блиск. Замість того щоб примружитись, очі широко відкрились. Краса Еріки, що складала враження кішки, забарвилась люттю, що нагадало тигра чи леопарда. Навіть у виразі Тацуї з’явилося слабке бажання на це подивитися, але якщо усе так продовжиться, він був впевнений, що його втягнуть у біду. Він подумав, що це трохи за велика плата за перегляд.

– Еріка, марно.

Еріка повернула незадоволене обличчя до Тацуї. Слабкий чоловік, швидше за все, відразу вибачився б за проступок, але, на жаль, у Тацуї не було такої чесноти.

– Ти б сам заплатив за падаючі іскри. Якби у тебе було серце, щоб запалити його.

Тацуя страшно посміхнувся. Коли вона побачила його холодний погляд, вираз Еріки пом’якшав. Можливо сором’язлива усмішка, була ознакою жалю, що вона хотіла, за нею, приховати.

Пролунав голос, що своєчасно змінив атмосферу.

– Можна вас потурбувати?

Тацуя, сидячи, обернувся на голос, що пролунав позаду. Там з привітною усмішкою стояв учень, котрий щойно увійшов до класу.

– Це ж перший раз, коли ми можемо привітатися належним чином? Я Томіцука Хаґане. Радий зустрічі, Шіба-кун.

– Я чув ім’я, але, фактично, це «перша зустріч». Я Шіба Тацуя. Радий познайомитись, Томіцука.

Відповів Тацуя своїм звичайним тоном, потиснувши руку. Правду кажучи, чи не перебільшення, рукостискання для представлення однокласників. Тацуя так подумав, але не сказав. Він не проявив жодного здивування, що Томіцука Хаґане знаходиться тут.

Але його друзі не змогли залишатися з таким же непорушним обличчям, як у Тацуї. Наприклад, Мідзукі дивилася прямо на Томіцуку, який сидів прямо за Тацуєю, швидко червоніючи. Їй, напевно, було соромно за своє необачне ставлення. З сором’язливим, виразом вона заговорила з Томіцукою.

– ...Томіцука-кун, приємно познайомитись. Я Шібата Мідзукі. Рада зустрічі.

– Також радий знайомству.

Доброзичливо посміхнувся Томіцука, знявши напруження сором’язливої Мідзукі. Побачивши звичайний обмін репліками, що здавалися природними для учнів, інші двоє нарешті позбавилися від свого напруження.

– Дивно... Томіцука-кун, п’ятий в списку кращих учнів, прийшов до інженерного відділу.

Навіть так, все ж невиразно, здивованим тоном заговорила Еріка.

Це було природнім. Як і сказала Еріка, На останньому іспиті, в кінці року, Томіцука Хаґане посів п’яте місце за загальним балом (загальний рейтинг іспиту на кінець року - перша - Міюкі, друга - Хонока, третій - Ігараші Йосуке, четверта - Акечі Емі. Шізуку в нього не потрапила через навчання за кордоном). Студенти першого потоку, з такими відмінними результатами, здавалося б, не мали потреби переходити на кафедру магічної інженерії. Принаймні, з погляду сторонніх.

– Пані Чіба, вірно? Думаю, як представник того ж рівня сімей, родини Чіба, ви знаєте, що моя сім’я більше спеціалізується на бойових навичках, ніж першій допомозі... Тому я також маю проблеми з практичними навичками.

Хоч вона не питала саме його, Томіцука відповів Еріці з трохи гіркою посмішкою. Еріка (як і Лео) пригадала прізвисько, яким часто називали Томіцуку.

«Нульовий діапазон». Його прізвисько «Нульовий діапазон», це, одночасно, почесне звання, що демонструє неперевершену силу на нульовій відстані і зневажливе твердження, через неможливість користуватися дистанційною магією. Не те що він зовсім не міг користуватися дистанційною магією, але в нього були проблеми з прицілюванням на великих відстанях, що Томіцука і сам усвідомлював.

Тацуя протягнув «руку допомоги» Еріці, що загубилася в думках, не в змозі підібрати слів для відповіді.

– Усі мають як сильні, так і слабкі сторони.

Слова «руку допомоги» звучали неоднозначно, чи то підтримка, чи то підколка...

– З вуст Тацуї це звучить переконливо.

Твердим голосом, перервав паузу Лео.

«Гірка посмішка» Томіцуки змінилася на «саркастичну».

– ...Томіцука-кун, знайшла!

Відразу після цього, його складні та сплутані почуття, наче вітром, здув яскравий голос, що увірвався в другий Е клас.

– Пані Акечі?!

Перед Томіцукою, що поспішно розвернувся, від заднього проходу в клас, бігла «Емі», Акечі Еймі. Вона знайома з Тацуєю, оскільки була гравцем шкільної команди Турніру дев’яти шкіл, минулого літа. З шумом, від раптової зупинки, Емі зупинилася перед столом Томіцуки та, з душевною посмішкою, підняла руку в привітанні.

– Доброго ранку, Томіцука-кун.

Це було веселе, співуче привітання. На відміну від Еріки, що за яскравою особистістю ховала душевні травми, Емі насправді яскрава особистість. Неймовірна особистість, що змушувала оточуючих почуватися безтурботно. Навіть ця поява Емі знищила незручну атмосферу.

– А, угу. Доброго ранку, пані Акечі.

Томіцука був зачарованим цим моментом. Ні, з огляду на його вираз, вірніше, напевно, буде сказати, що Емі ошелешила Томіцуку.

– Доброго ранку, Шіба-кун.

– Доброго ранку, Емі. Минулого року Емі та Томіцука були в одному класі.

– Вірно. Ти добре обізнаний?

– Це дріб›язок.

Тацуя слабо посміхнувся Емі, що широко розплющила очі.

– Еймі. Ця дівчина - Шібата Мідзукі. – Це Чіба Еріка. А за нею Сайдзьо Леонхарт. Усі троє, були моїми однокласниками минулого року.

«Мідзукі та Емі не повинні були зустрічатися раніше». Тацуя не помилився у своїх міркуваннях.

– Приємно з вами зустрітися. Акечі Емі. Кличте мене Еймі.

Тацуя коротко (недбало) представив трійку, а Емі відповіла само представленням.

– Ok, Еймі. Можеш звати мене Еріка.

Першою, як і належить, відреагувала Еріка.

– Клич мене Лео.

Приємно познайомитись, пані Акечі.

Після само представлення (додаткового) і Мідзукі схилила голову. Тут Емі чомусь не задоволено надула щоки.

– Еймі.

– Що?

– Я казала звати мене Еймі.

Мідзукі відреагувала кліпаючими очима, не розуміючи, чому вона сердиться. Хоча претензія Емі була об’єктивно не обґрунтована, у світі часто спостерігалися випадки переваги пориву над логікою. Незалежно від того, Еріка та Лео, були ошелешені, не знаючи, що за людина Емі, Тацуя ж, що мав певний рівень стосунків з нею, не виявляв жодного наміру втручатися. Томіцука, що повинен був знати характер Емі, був знервований і не міг говорити.

– Ем... Приємно познайомитись, Еймі. Можеш звати мене Мідзукі.

Зрештою, попри своє спантеличення вклонилась Мідзукі.

– Угу. Приємно познайомитись, Мідзукі.

Відразу невинно посміхнулася Емі. Ця посмішка була більше «дурною», ніж «приємною», ця невинність, якою вона прагнула висловити мімікою, змогла випарувати слабкий дискомфорт Мідзукі, що з’явився на її егоїстичні слова.

Емі задоволено кивнула та усім тілом повернулася до Томіцуки.

– Твоя черга Томіцука.

– Так?

Це прозвучало так круто, що Томіцука не міг зрозуміти чому вона говорить так наказово.

– Еймі.

Знову промовила своє прізвисько Емі.

Томіцука досі не розумів, чого хотіла Еймі. Розгублений він, поглянувши праворуч і ліворуч, помітив вираз Тацуї, що ніби посміхався.

Він поглядом попросив Тацую про допомогу. Тацуя відповів на його прохання про порятунок серйозним виглядом.

– Тобі не подобається коли тебе називають пані Акечі.

Міркування Тацуї здавалося були правильними, бо Емі закивала «угу-угу».

– Томіцука, навіть ти не хочеш називати мене на прізвисько?

Саме цей натяк Емі невблаганно демонструвала Мідзукі. Ну, Тацуя не сказав цього раніше, бо очікував такого розвитку подій.

Томіцука, з іншого боку, мав напружене обличчя, що здавалося, почало пітніти.

– Ох, ні, пані Акечі, ви називаєте мене Томіцука-кун, тож...

– Ем? Чи варто мені також називати тебе Хаґане-кун?

«Вгадала~ сказав би це раніше~», заклавши руки за спину, сказала Емі поглядом, нахилившись у перед, щоб поглянути в обличчя Томіцуки. В очах Томіцуки була, очевидна для всіх, не терплячість. Тацуя та інші тепло поглянули на Томіцуку, що з ще більш напруженим обличчям відійшов на зад.

– Ні, ем, я не це хотів сказати... О!

Намагаючись не зустрічатися поглядом з радісними очима Емі, Томіцука, помітив погляд за два місця за нього і навмисно підвищив голос.

– Пані Акечі, повернемося до цього пізніше.

Томіцука ухилився від Емі, що нахилившись над ним, перекрила половину його зору, підійшов до місця учениці, що дивилась на нього.

– Пані Хіракава, вірно? Ви також у цьому класі?

З місця Тацуї, голос Томіцуки був ледве чутний. Він не чув неохочої відповіді Чіакі.

– Еймі, може, краще піти за ним?

Запитала Еріка низьким голосом в Емі, що раптово стала не радісною і не задоволеною.

– Чи думаєш, що тут не має шансів?..

Це був демонічний шепіт, що спокушає людське серце, голос посланця, що відведе вас на шлях негараздів. Звичайно, це була не така грандіозна річ, це були слова лише маленького чортеняти, що спонукає свого однолітка, але ефект був миттєвим. Емі кивнула з радісним обличчям і кинулася до Томіцуки.

– ...Ти страшна жінка.

Пробурмотів Лео серйозним тоном, а не легковажним жартом.

– Це більш конструктивно.

Відповіла Еріка з широкою усмішкою.

– Дійсно. Цікава ідея.

Поруч з ними, Мідзукі зі здивованим виразом ошелешено поглянула на Тацую, що з цими словами відверто дивився на трійку з Томіцуки, Емі, та Чіакі.

◇ ◇ ◇

Молодіжна драма, з Томіцукою в головній ролі (або здобичі), була перервана, коли прозвучав дзвінок. Емі; жвавою ходою залишила клас «Е», а Еріка та Лео пішли до класу «F».

Після цього не було зборів студентів і церемонії відкриття. Позиція школи полягала в тому, що перевірка необхідної інформації лежить на відповідальності учнів. Цей клас зібрано так, що відтепер можна буде побачити викладачів практичних занять (те саме стосується учнів класів від «A» до «D»). Більша частина учнів другого «E» вважали, що це було помпезним жестом, що ім’я вчителя не назвали до цього дня, але Тацуя належав до меншості, що так не думали.

«Можливо це було вирішено в останній момент», ось такими були особливо правильні міркування Тацуї. Магів, що мали достатню кваліфікацію, щоб стати вчителями, не вистачало, що від початку змусило Першу, Другу та Третю старші школи, відрізати більш ніж половину своїх учнів, з великим потенціалом.

Тацуя припускав, що через нестачу працівників, вчителем, який відповідатиме за практичну підготовку в класі «E», може бути дивак, що мало ймовірно підходить у викладачі магії. Наприклад, дуже старий, або дуже молодий. Оскільки викладання лише інженерних навичок не вимагало особливої майстерності мага, Тацуя передбачав, що могли відправити дослідника без кваліфікації.

Однак через тридцять секунд, після початку занять, Тацуя не очікував побачити інструктора, що стояв перед учнями класу «E» другого року. Це здавалося несподіваним й для інших учнів і не великий гул пробіг через клас.

Перед ними з’явилася жінка, приблизно, років сорока.

Потрібно сказати, що лише це не могло викликати здивування. Хоча в старших школах магії серед вчителів явно переважають чоловіки, жінки не така рідкість. Подив був обумовлений її зовнішністю.

Сріблясте волосся. Блакитні очі. Біла шкіра. Навіть з огляду на її високий зріст, талію та інші фізичні характеристики, жінка явно була Північно-європейкою.

– Я Дженніфер Сміт.

Представилась вона в стилі англомовних країн5, тай саме ім›я та прізвище було англійськими.

– Я з Бостона USNA, але натуралізувалася6 вісімнадцять років тому.

Але з цими словами, більшість питань розтанули. Якщо вас давно натуралізували в Японії, питання про конфіденційність не виникають. Зазвичай, патріотизм натуралізованих громадян (почуття національної приналежності) повинні бути сильнішим ніж народжених громадян. Якщо не проявлялася більша лояльність до країни в якій було бажання натуралізуватися, ніж до країни звідки переходили, натуралізація не дозволялася. Ось така річ - зміна національності. Особливо це стосується дослідників магії, які часто мають доступ до державної таємниці. Хоча залишалося питання, чому вона відмовилася від громадянства найбагатшої у сучасному світі нації USNA, що мала передові магічні технології та натуралізувалася в Японії, але Тацую це не дуже цікавило.

– До минулого, року я була викладачем в магічному університеті, та з цього року я буду курирувати кафедрою Магічної інженерії та викладати цей курс у нашій школі. Приємно познайомитись.

Тацуя подумав, що це така ж ситуація, як у Цудзури-семпая. У випадку Цудзури, було відомо, що він постраждав, від занадто вільного темпераменту. Яка ж ситуація у Сміт-сенсея. Тацуя розсудив, що думати, що вона «проблемна людина», буде занадто грубим припущенням.

◇ ◇ ◇

Перший урок був призначений для Реєстрації, але з другого уроку, вони відразу пішли за навчальним планом, як зазвичай, а тепер обідня перерва.

Тацуя знаходився в кімнаті студентської ради.

Від сьогодні, він був віцепрезидентом студентської ради. Таємна угода Азуси та Канон про переведення Тацуї з дисциплінарного комітету до студентської ради була проведена з ігноруванням волі Тацуї. Тацуя не чинив опору, оскільки він не виявляв бажання вступати до Дисциплінарного комітету і не був проти вступу до Студентської ради, але навіть якби він висловив не згоду, його б вмовили. Не Азуса, так Міюкі. Можливо, розуміючи це, Тацуя не опирався.

Незалежно від фону, з дві тисячі дев’яносто шостого року почав діяти новий шкільний порядок Першої старшої школи. До Дисциплінарного комітету також приєдналися нові члени. Як наступник Тацуї, за рекомендацією студентської ради став Мікіхіко. Для заповнення вакантного місця, що стало вільне наприкінці минулого року, за рекомендацією клубного комітету було обрано Шізуку. У перший день нового навчального року, в кімнаті студентської ради відбувся обід в стилі вітальної вечірки нових членів у складі Азуси, Канон, Ісорі, Тацуї, Міюкі, Хоноки, Шізуку та Мікіхіко.

Стіл засідань у кімнаті студентської ради був трохи за малий для восьми людей. Подумавши, що це хороший привід, Канон сама притиснулася до Ісорі. Від пристрасної сцени між двома, Ісорі було трохи не зручно, Азуса і Мікіхіко засоромилися, у Тацуї і Шізуку були непроникні обличчя, Хонока трохи заздрила, а Міюкі посміхалася, обід проходив без проблем. До речі, Хоноці хотілося послідувати прикладу Канон і притиснутись до Тацуї через тісноту, але Міюкі не порушувала свого скромного ставленця і вона не могла діяти на перекір.

Після закінчення трапези, кожній людині роздали чай та каву, відповідно до їх смаків. Прислужувала 3H - P94, Піксі. Цей домашній робот-покоївка спочатку був орендований клубом Дослідження робототехніки, але через різні обставини, перш за все, на через прохання самої Піксі, з сьогоднішнього, дня вона почала прислужувати Тацуї в кімнаті студентської ради.

На початку обіду говорили про нового інструктора на новоствореній кафедрі Магічної інженерії. Однак, коли обідня перерва майже досягла свого екватора, всі переключилися на майбутню церемонії вступу.

– Ви все ще репетируватимете після школи, сьогодні?

Усвідомлюючи присутність старшокласників, ввічливо запитав Мікіхіко, що не мав відношення до підготовки Церемонії вступу.

– Це швидше зустріч, а не репетиція. Репетиція вітальної церемонії проводиться лише двічі, перед весняними канікулами та безпосередньо перед церемонією. Просто репетируємо програму і фактично не читаємо промову.

Відповіла Міюкі ввічливим тоном, що підходив для спілкування з учнями чоловічої статі.

– Як торік?

– Так.

На питання Шізуку, також відповіла Міюкі, що читала свою промову минулого року.

– О, правда? Я цього взагалі не помітила.

Канон показала, здавалося, трохи перебільшене, здивування на її відповідь. Проте, з цієї причини, їй відразу відповіли.

– У нас усе було досить складно... Я боялася, тому подумала, чи не зробити нам більше репетицій.

– Все одно це було страшно...

Ще до закінчення фрази, Канон виправилася, але, мабуть, за пізно. – В Азуси, що два роки тому була представником першорічок, було дуже пригнічене обличчя.

– Ну, пані Накайдзьо нервувала. Це не дивно.

Поки Ісорі відчайдушно виправляв помилку своєї нареченої.

– Звичайно, Міюкі не має страху сцени, тож це не дивно.

Встановив запобіжник Тацуя, перш ніж Міюкі та Ісорі усе не пішло дивним чином, поки хтось не поступиться.

– Ну що ви, старший брате. Я теж нервувала.

Цілком в природний час, Міюкі поклала руки на стегна, сидячи поруч з Тацуєю. Нахилила верхню частину тіла, поглянувши в обличчя брата. Тацуя легенько погладив Міюкі по волоссю, сміючись від виразу його молодшої сестри, що трохи надулася та обережно повернув її голову в початкову позицію. Міюкі злегка підняла голос вигукнувши «А...» і повернула усмішку Тацуї. «Ах!» Шізуку штовхнула ліктем Хоноку, що сиділа з напруженим обличчям, Канон притулилась до Ісорі і показала ніжний вираз.

Хаотична атмосфера змінилася з наступним, навмисним кашлем Мікіхіко. Тацуя звернувся до Мікіхіко, що Докладав великих зусиль, щоб зберігати обличчя, ніби нічого не сталося.

– Власне кажучи, ні я, ні Міюкі безпосередньо не зустрічалися з цьогорічним представником першорічок.

– Підготовкою першорічок займається школа.

Перейшов до пояснень більш обізнаний Ісорі, у відповідь на зауваження Тацуї.

– Навіть якщо ми поважаємо самостійність учнів, офіційні заходи, які відвідують багато гостей, інша справа. Студентська рада, в основному, готує нинішніх учнів.

– Нові учні ще не учні нашої школи... Ти про це?

– Ні, Мікіхіко, це вже занадто.

Беззастережно пошуткував Тацуя, відповідаючи Мікіхіко. Здалося, що в очах Ісорі, який дивився на їх стосунки, промайнула заздрість.

– Справжня причина не відома. Ми можемо лише здогадуватися.

На обличчі Ісорі, як і раніше, сяяла посмішка, за якою не можна побачити його справжніх переживань.

– Пані Накайдзьо, ви ж зустрічалися з ним?

Як тільки Ісорі змінив тему, Канон відразу проявила інтерес.

– Це Шіппо-кун?

Через спрямовані на неї зацікавлені погляди, розмірковуючи, Азуса опустила погляд.

– Так... Він виглядав вмотивованим.

Можливо, вона не хотіла, щоб до нього ставилися з негативним упередженням. Тому обрала нейтральне визначення.

– Амбітна людина.

З огляду на гірку посмішку Азуси, напевно, вона була згідна з тим, як Канон беззастережно перефразувала її слова.

◇ ◇ ◇

Вітальня після вечері. Відповідно до розподілу ролей, прибирання залишилося на Мінамі, а Міюкі подала каву Тацуї. Поставивши свою чашку на столику збоку і звернувшись до сестри, що сіла поруч.

– Враховуючи його позицію старшого сина Шіппо, він не може не бути амбіційною людиною.

Тацуя заговорив спокійним голосом.

– Старший брат, чому ви раптово згадали Шіппо-куна?

Поклавши руки на стегна, Міюкі нахилила шию у ввічливій позі. Однак таке обличчя не могло обдурити Тацую.

– Але це не означає, що потрібно це ворушити. Вам не потрібно ладнати, якщо ви не сварилися.

– Я не сварилася.

Тацуя не прямо нагадував Міюкі не сваритися і вона відвернула похмуре обличчя. Це було викликане тим, що вона мала певне розуміння. Перша зустріч Міюкі зі старшим сином Шіппо, навряд чи була дружньою.

Звичайно, провокатором бійки була не Міюкі. Спочатку вона також намагалася привітно привітати першорічку, представника учнів першого року, але...

– Дозвольте представити. Шіппо Такума-кун, який буде представником першокурсників цього року.

Кімната студентської ради після занять. Азуса представила Шіппо Такуму, що швидко вклонився і виправився перед Ісорі, Міюкі, Хонокою і Тацуєю, членами ради, що зібралися у повному складі. Відмінне ставлення для першорічки, але ставлення продовжилося тільки до Ісорі.

– Шіба Тацуя, Віцепрезидент. Радий знайомству, Шіппо-кун.

Коли Тацуя представився, ставлення змінилося.

– Шіппо Такума. Приємно познайомитись.

Це була неприродна манера мови, що наголошувала на прізвищі, але вона все ж залишалася прийнятною. Але таке ставлення не дуже ввічливе. Такума не дивився в обличчя Тацуї, а на його ліву грудину.

– ...Шіппо-кун?

Тихо звернулася Азуса, після здивованого погляду Такуми й невпевнено, дружелюбно посміхнувся.

– Прошу вибачення. Я не впізнав емблему з шестернею, яку носить Шіба-семпай.

Почувши виправдання Такуми, Азуса з розумінням кивнула, «А, зрозуміла».

– Це емблема новоствореної, в цьому році, кафедри магічної інженерії.

– Ось воно що.

Недбало відповів Такума, певно, це означало що у його не цікавило.

Тацуя не вважав це неприємним. Козир родини Шіппо «Міліон Едж7» - це техніка, що не використовувала CAD, як виняток в сучасній магії. З цієї причини, наскільки знав Тацуя, з пліток між інженерами, сім’я Шіппо схильна зневажати магічну інженерію. Кожна людина думає по своєму. Ви не можете змусити інших поділяти цінності, лише тому, що вони ціні для вас.

Але це було те, що Міюкі не могла не помітити. Нахабний вираз, не поважаючий вираз. Безпідставне зверхнє ставлення, безпричинний принизливий погляд. Очі цього першорічки були такими ж, як в однокласників з першого потоку, що зневажали брата як «бур’яна» минулого року. Відчула Міюкі.

Такума негайно повернув своє тіло до наступної людини, щоб продовжити привітання. Він не збирався піднімати незадоволення у цьому місті, а у першу чергу, Такума не усвідомлював, що його поведінка груба. Це не означає, що він був занадто не чуттєвим, просто зараз дехто був занадто чутливим, щоб відреагувати на подібну грубість. Тому він звернув погляд на наступного члена студентської ради, тобто перевів очі на Міюкі.

Відразу після цього, він, схоже, стиснувся з переляканим обличчям, що було принизливо для Такуми. Але це було природно. Тому що після цього.

Зійшла снігова королева.

Знаходитися в присутності принцеси снігових буревіїв не простий досвід. Цей холодний вираз можна було назвати звичайним, але саме такий звичайний вираз, для старих членів студентської ради, був сигналом готовності до смертельного бою. Проте тиск був далеким від рівня минулого року, під час виборів президента студентської ради, але було б не соромно, якби Такума, на якого цей тиск чинили вперше, втратив свідомість.

Однак сам Такума так не думав. На його обличчі виник безконтрольний вираз прикрості. Незабаром він зробив церемоніальну посмішку, але, об’єктивно, він не дуже добре справлявся.

– Ще один віцепрезидент, Шіба Міюкі.

Це були єдині слова сказані Міюкі для представлення, що відповідало тому холодному погляду.

– ... Шіппо Такума. Приємно познайомитись.

Голос Такуми трохи затремтів, через гнів, а не страх. Він сердився на себе, за реакцію на тиск Міюкі. Хоча він зберіг самоконтроль, щоб не перекинути гнів на інших, але Такума був запальним хлопцем. Щоб стримати себе, він стиснув зуби. Скільки б він не намагався виправити свій вираз, той був настільки сильний, що його не можна було приховати.

Відносини Міюкі та Такуми зовсім не були мирними. Атмосфера починала розгорятися й Азуса почала ще більше нервувати. У минулій студентській раді наступною повинна була представитися Сузуне, але цьогорічний член Ісорі, що займав її посаду, не знав що робити. Реакція Міюкі не надто зріла, як для старшокласниці, але важко сказати, що поведінка Такуми також ввічлива, як для нового студента. Було відчуття, що вони винні в неприємній ситуації в рівній мірі.

Тацуя, що був єдиним з присутніх тут, хто потенційно міг заспокоїти Міюкі, завершивши цю сцену, але він просто мовчки спостерігав за виразом Такуми.

...Після цього, як можна радісніше, представилася Хонока, що пом’якшило атмосферу. Однак напружена атмосфера в кімнаті студентської ради зберігалася до завершення засідання. Сьогодні була не якась репетиція, а просто проговорювання прийнятої постановки, тож усе закінчилося швидко. Якби ця атмосфера тривала довше, існувало занепокоєння, що до успішного проведення церемонії вступу. Зважаючи на традицію прийому представника першорічок до студентської ради, вже на такому рівні, це може негативно вплинути на діяльність студентської ради у цьому році.

– Але я не думала, що це дійде до протистояння. Старший син сім’ї Шіппо, здається, доволі войовничий.

«Я зреагувала правильно», подумала Міюкі. Однак попри її виправдання, «я відчувала його зневагу до мого любого брата», це не змінює того факту, що вона зіпсувала відношення до старшокласників Студентської ради. Міюкі була готова до претензій на її адресу. Також вона могла б вільно відбити будь-які претензії брата, який ніколи не звинувачував її, але без вагань погодилася з його словами.

– Мені здалося, що його ставлення до старшого брата, було не просто нешанобливе. Я відчула його направлену ворожість.

Повторно, спокійно аналізуючи, ставлення Такуми дещо відрізняється, від її однокласників, що ті демонстрували одразу після зарахування минулого року. Замість того щоб зневажати брата, той збирався довести свою перевагу отримавши перевагу над ворогом... Ні, Міюкі переосмислила, що той просто не мав можливості приховувати своє ставлення.

– Вірно. Він спостерігав за нами.

Тацуя знав, що Такума більш ворожий до Міюкі ніж до нього. Під час сьогоднішнього спостереження, Шіппо Такума більш пильно дивився на Міюкі, ніж на Тацую. Тацуя відчув, що ворожість до нього, сприймалася як додаток ворожості до Міюкі.

З іншого боку, Міюкі навіть не замислювалася, що вона головна ціль, а брат - додаткова. Міюкі помітила, що Тацуя сказав «за нами», але для неї, її брат був господарем, а вона рабом.

– Не знаю чому, але мені здається, краще це не сприймати легковажно. Оскільки все не так, як минулого року.

Міюкі говорила про інцидент з міжнародною терористичною організацією «Бланш», відразу після вступу до школи, минулого року. Брат і сестра стали причетними до інциденту, що призвів до надзвичайної ситуації, після того, як терористи вторглися до Першої старшої, через запрошення Тацуї Саякою. Спочатку, Тацуя сприймав це легковажно, думаючи про це як про «запрошення до клубу».

Тоді було важко сказати, чи змінилося б щось, якби він поставився до цього серйозно. Як результат, (для брата і сестри) все закінчилося без великих наслідків. Однак ставлення її брата, який приймав складну поведінку Такуми, так само як і ситуацію з Саякою, «нам не доведеться битися», вона не могла бути не обережною.

– Минулого року? – О, ні, це не стане чимось подібним. Він представник Двадцяти восьми сімей.

Двадцять вісім сімей, це двадцять вісім кланів з Десяти головних кланів і вісімнадцяти сімей пов’язаних з ними, хоч цей термін практично не використовувався. Тільки той, хто вказував на спільний зв’язок Десяти головних кланів та цих сімей з Інститутом розвитку магічних навичок, користувався цим терміном.

– Я нічого не знаю про Шіппо Такуму...

Пробурмотів Тацуя за чашечкою кави.

– Через своє протистояння з сім›єю Саєгуса, сім’я Шіппо найбільше, серед вісімнадцяти сімей, прагне місця серед Десяти головних кланів.

Міюкі також знала про ворожнечу між сім’ями Саєгуса та Шіппо, але про конфлікт за місце серед Десяти головних кланів почула вперше. Вона зацікавлено слухала розповідь Тацуї.

– Оскільки наші однолітки, як правило, прагнуть визнання їх сили.

– Ну, старший брат, теж?

– Як що про це. Я маю ті ж бажання, що й інші люди.

Сестрі що спитала, бажаючи подражнити його, Тацуя відповів з гіркою посмішкою.

– Здається, у Шіппо-куна це прагнення переважає над іншими. Він хоче довести, що має силу варту Десяти головних кланів. Тож я думаю, він займатиме агресивну позицію до всіх, хто може завадити йому.

– Але ми не заважаємо Шіппо-куну?

– Для тих, хто прагне визнання оточуючих, ті хто вже визнані, є перепоною.

Міюкі весело кивнула на слова Тацуї, промовлені з гіркою посмішкою.

– Зрозуміло. Іншими словами, він заздритиме славі старшого брата.

Від «переконано» сказаних слів Міюкі, Тацуя ледь не виплюнув каву.

– Ні, напевно, це Міюкі він визнає за суперника і заздрить.

– Мене?

На погляд Міюкі, що говорили «він проігнорував брата через мене», Тацуя кілька разів кивнув.

– Він представник першокурсників цього року, а ти була ним у минулому. Лиш з цієї причини, ти його суперниця. Крім того, в тебе великі успіхи на Турнірі дев’яти шкіл. Я думаю, що ворожість до мене лише як до придатка Міюкі.

– Подібне!.. Старший брат не придаток Міюкі!

– Ні не потрібно так хвилюватися... Я просто припустив, що Шіппо-кун сприймає це саме так.

– Я не можу прийняти таке безглузде припущення.

– Навіть якщо ти кажеш, що не можеш прийняти.

Тацуя, трохи розгубився, здається, він натиснув дивний перемикач Міюкі.

Тільки я старшому брату... Ні, визнаю, для мене, Старший брат важливий партнер.

Через її хвилювання Тацуї здалося, що вона сказала «я належу старшому братові», але вирішив не хвилюватися. Після того як вона перефразувала, Тацуї здалося, що це прозвучало сміливо і бентежно, але він і це проігнорував.

– Інша можливість полягає в тому, що його ворожість викликана тим, що він знає про нашу приналежність до Десяти головних кланів.

Його повсякденний тон повернув замріяну Міюкі з небес на землю.

– Що ми пов’язані з Йотсубою? Хіба ви не занадто далеко заходите у своїх думках, старший брате?

– Вірно. Я не думаю, що сім’я Шіппо має можливість обійти контроль інформації Йотсуби... Та, здається, в очах Шіппо-куна є припущення такої ж сили.

Тацуя думав не проте, як той дивився на Міюкі в кімнаті студентської ради, а про того погляд під час дороги до школи. Міюкі не знала про це, тому не зрозуміла, що за цим щось ховається.

Проте вона почала хвилюватися про свого брата.

– Це так... Він член Двадцяти восьми сімей, краще бути обережними.

...Припущення, що ворожість пов’язана з Десятьма головними кланами, було вірним, але те що це стосується Йотсуби, було помилкою. Правильна відповідь полягала в тому, що їх підозрювали в стосунках з Саєгусою, але ні Тацуя, ні Міюкі не знали про таку можливість. Попри те, що вони були близькими з Маюмі, ніколи не забували про делікатні стосунки між Йотсубою і Саєгусою, тож було немислимо, що їх розглядають як частину сім’ї Саєгуса.

Далі

Том 12. Розділ 6 - [6]

[6] Ранок восьмого квітня, день церемонії вступу до Першої старшої школи при Національному магічному університеті. Тацуя, Міюкі та Мінамі прибули до Першої старшої школи, за дві години до вступної церемонії, сьогодні без недобрих поглядів у їх напрямку. Звісно, вони прийшли до школи у такий час, щоб приготуватися до вступної церемонії. Трійка Тацуї пройшла прямо до місця останньої зустрічі, до кімнати групи підготовки аудиторії, де відбудеться фінальна зустріч. Мінамі знала, що вона стороння, але Тацуя змусив її прийти, оскільки в неї немає досвіду супроводу Міюкі, минулого року. У кімнаті групи підготовки вже знаходилися Ісорі та Хонока. – Доброго ранку, пане Тацуя! Доброго ранку, Міюкі. – Доброго ранку, Шіба-кун. Ви вчасно. Міюкі та Хонока обмінялися привітаннями, в Ісорі заговорив до Тацуї. – Доброго ранку! Ви рано, Ісорі-семпай. – Такий я вже є. Якщо не вийду рано, нервуватиму. Зі сміхом відповівши на привітання Тацуї, Ісорі поглянув на Мінамі, що стояла перед Міюкі. – До речі, ця дівчина? Ви першокурсниця? – Вірно. Мінамі. – Так, пан старший брат Тацуя. Коли Тацуя покликав, Мінамі підійшла. Її відповідь викликала дещо здивований вираз Ісорі. – Пан старший брат? Шіба-кун, у тебе є інші сестри, окрім Міюкі? В деякому сенсі, Ісорі поставив очікуване питання. – Ні, вона моя кузина. Тацуя відповів заздалегідь підготовленими, брехливими словами. – Мінамі, це Ісорі-семпай. – Приємно познайомитися, Ісорі-семпай. Я Сакурай Мінамі. Дякую за турботу про пана старшого брата Тацую та пані старшу сестру Міюкі. Не було жодних ознак, що Ісорі почував себе не комфортно від надто ввічливого привітання Мінамі, відповідно до вказівок Тацуї. – Радий знайомству, пані Сакурай. – Дякую вам. В той момент, коли Мінамі повторно вклонилася Ісорі, в кімнату зайшли Азуса, Канон і представник першорічок Шіппо Такума (До речі, Канон вже оглянула залу). – Доброго ранку... Невже я остання? – Доброго ранку, президент. Ви вчасно. З усмішкою відповіла Міюкі, на дещо знервоване запитання Азуси. Насправді вона спізнилася на три хвилини, але за посмішкою Міюкі було попередження що подальше вибачення і виправдання недозволені. – Доброго ранку, Ісорі-семпай, Шіба-семпай. Після того як Азуса стримала вибачення і пояснення, що хотіла висловити, з-за неї вийшов Такума, привітавшись з Ісорі, а потім Тацуєю. – Доброго ранку, Шіппо-кун. Мовчки кивнувши на відповідь Ісорі, Такума повернувся до Хоноки та Міюкі. – Доброго ранку, Шіба-семпай, Мітсуї-семпай. Дякую за сьогоднішню турботу. Напевно, він нервував? Ставлення Такуми відрізнялося від позавчорашнього в кращу сторону. – Доброго ранку, Шіппо-кун. Будь ласка, зробіть сьогодні все можливе. Однак Міюкі не була настільки наївною дівчиною, щоб її можна було обдурити. Гарненька посмішка, ніжний тон. Обличчя ідеальної дами - це маска під назвою Ідеальна комунікабельність. Такума лише змінив своє ставлення, але не вибачився за свою грубу поведінку днями. Він не вибачився перед братом, тому Міюкі не мала наміру поступатися. Азуса та Ісорі були настільки збентежені настільки формальною посмішкою, що не могли поскаржитися їй. Оскільки не було нічого, на що варто звернути увагу, тож вони не могли докорити Міюкі. Але вони не могли дозволити настрою знизитися ще більше. Азуса, здивованим поглядом, попросила допомоги у Тацуї. – Здається, всі готові, тому перегляньмо план церемонії. Відповідь Тацуї прозвучала так, ніби нічого не сталося. – Так, не втрачатимемо часу. Негайно висловила згоду Канон гасячи вогонь. Мабуть, вона вирішила, що треба погасити цей імпульс. – Тоді розпочнемо з нашої розстановки за тридцять хвилин до відкриття. Міюкі проводжатиме гостей, Хонока в апаратній... Першочергово це була роль Азуси, але Тацуя не зважав на це і продовжив підготовку до церемонії. Про не природність присутності Мінамі забули і ніхто не вказував на це. Репетиція безпосередньо перед початком церемонії пройшла в напруженій атмосфері, не даючи розкоші відчути напруження від наближення самої церемонії. Коли вона закінчилася Азуса та інші полегшено зітхнули, а за тридцять хвилин до початку церемонії, вони повністю розслабилися, чи точніше виснажилися. Тацуї здалося, що вони занадто розслабилися, але вказувати на це не його завдання. Крім того, це краще, ніж вони занадто перенапружаться і стануть не дієздатними ще до початку. Тацуя вирішив зайнятися власною роботою. Я збираюся спрямовувати нових студентів. – Так, будь ласка, старший брате. – О, дякую за важку працю. Поглянувши на Міюкі та Азусу по краях сцени й Мінамі, що вклонилася, Тацуя покинув аудиторію. Перед відкриттям його роль полягала в тому, щоб направляти нових студентів, яким не було відомо де знаходиться зал проведення церемонії. Минулого року, Тацуя познайомився з Маюмі перед церемонією вступу, оскільки вона займалася тим самим. Він почув про це наприкінці березня, коли приймалося рішення про розподілення ролей цього року, Тацуя подумав, що це не підходяща робота для президента студентської ради, оскільки, перед відкриттям церемонії вступу є безліч важливіших справ. Але згадавши про це зараз, він подумав, що, можливо, це було приводом, щоб вийти на вулицю і відволіктися від напруження. Він не відчував подібного напруження. Але все-таки відчув легке полегшення. Можливо, це природно, відчувати полегшення на вулиці, ніж готуючись до церемонії в тісному приміщені. Можливо, у Маюмі було щось, схоже. А можливо тому, що він думав про це. – О, Тацуя. – Саєгуса-семпай? Доброго ранку. Як тільки він вийшов на передній двір, натрапив на Маюмі. – Давно не бачилися... Звучить якось дивно. Скеровуєш нових студентів? – Так, вірно. – Зрештою, ти вступив до студентської ради. Лише членам студентської ради могли доручити спрямовувати нових студентів. Члени дисциплінарного комітету також здійснюють обхід, забезпечуючи безпеку, патрулюючи разом з тимчасовими членами. Тож вона не могла дійти до іншого висновку, окрім того, що він став членом студентської, Тацуя не заперечив Маюмі, що щасливою хіхікала. Це правда, що він приєднався до студентської ради, але увагу привертало дещо інше. Потрібно сказати, що Маюмі закінчила Першу старшу минулого місяця. Тож не дивно, що вона не була одягнена у форму. Однак виглядати настільки зрілою, лише змінивши вбрання, було не «природно». Це не перший раз коли Тацуя побачив Маюмі в повсякденному одязі. Літнє плаття, яке він бачив минулого літа, під час Турніру дев’яти шкіл, виглядало вражаюче. Однак тоді не було відчуття когось іншого, навіть якщо воно відкривало набагато більше. Однак зараз Маюмі, одягнена у жіночий костюм, виглядає як зовсім інша людина, ніж минулого місяця. Коротка кофта, блуза з рюшами в районі декольте та облягаюча спідниця нижче колін, не настільки сильно відрізнялася форми старшокласниці Першої старшої. Це через малинові туфлі на високих підборах? Чи через легкий макіяж, що злегка змінює відтінок? Це через волосся закріплене шпилькою-пряжкою бурштинового кольору, замість білої стрічки. Можливо, все разом складало таке враження, мало того, можливо, сама Маюмі перейшла на наступний рівень дорослого життя. – З моменту випускної церемонії минув лише місяць... Ти не впізнав мене, Тацуя-кун. Поки Тацуя роздумував, Маюмі дійшла до думки «ти не впізнав мене», що було неминуче. – Невже? Ледь відповів Тацуя, на що Маюмі тепло посміхнулася. – Так. Ця форма... Це з кафедри магічної інженерії? Це дуже відрізняється від минулорічної. – Думаю, змінилася лише форма. Тацуя сказав це не через сором’язливість, а через справжні почуття. Він справді так думав. – Ем. Можливо ти не помітив, але коли ми познайомилися водночас минулого року, Тацуя-кун, у формі другого потоку, і Тацуя-кун зараз мають зовсім інший вигляд. Твій вираз більш розслаблений, ніж минулого року. Тацуя не став спростовувати це зауваження Маюмі, та й і не міг. Це факт, який не зрозуміти самостійно. Правда, яку не усвідомити. Навіть якщо він намагався ставитися до всього просто, його утискало відчуття неповноцінності. – Здаюся. Визнаю, що не знаю себе. Тацуя доблесно підняв білий прапор. І не тільки на словах, він дійсно погоджувався з мудрістю предків «Нам здається, що ми знаємо себе, але насправді не знаємо». Однак як тільки він побачив, що Маюмі гордовито випнула груди, в ньому запалав намір контратаки. – Якщо, говорити про помилки впізнавання, семпай змінилася сильніше. – Е, правда? – Так. Повноцінна студентка університету. Виглядаєте дуже зріло. – С-справді? Я тільки-но завершила процедуру вступу. Хоч вона намагалася заперечити слова Тацуї, але з її розслабленої поведінки, відсутності агресії та сором’язливого погляду, було видно, що вона зовсім так не думає (до речі церемонія вступу Університету Магії - шостого квітня) – Так. Ця спокійна шпилька і туфлі, дуже по-дорослому, вам дуже личить. Наче інша людина. – Хе-хе, так думаєш... що. Обличчя Маюмі, яке вже не маскуючись посміхалося, скам›яніло, коли вона щось помітила. – Тацуя-кун... Що це означає? Ні, не помітила. Вона щойно це усвідомила. «Він насміхається». – Я виросла як всі інші. «Тацуя-кун дражнить мене», вирішила вона. – Тобто, ти хочеш сказати, що я виглядала по-дитячому?.. – Ви забагато думаєте. Однак Тацуя не був настільки слабодухим, щоб визнати своє злодіяння. Тож під прямолінійним поглядом Маюмі він натягнув маску урочистої чесноти, і відповів з відповідним виразом. – Я ніколи не думав що у вас дитяче обличчя чи тіло. – Дитяче обличчя... Тіло немовляти... Здається, Маюмі щось шокувало. Об’єктивно, вона лише низького зросту, її обличчя і тіло ніяк не дитячі. Обличчя досить миле, але воно не «дитяче», а видатні пропорції, можна назвати зрілим жіночим тілом підходящим до віку. Але, мабуть, її занадто низький зріст, хоча він не дуже низький, це таємний комплекс Маюмі. Невже, попри явне заперечення, вона трактувала слова Тацуї найгіршим чином. – Ви як? – Ні, все нормально. Тацуя відповів напіввпертим тоном і голосом, здавалося, що він не дуже хвилюється, Маюмі знову втупилася на нього зверхнім поглядом. – Тоді що означають твої слова про іншу людину? – Нічого особливого. Просто стандартна фаза. Наполегливе запитання Маюмі змусило Тацую думати, «я провалився». Він не хотів затягувати розмову про її зріст. Він не хотів нехтувати Маюмі, але не міг так довго приділяти їй увагу. ...Відповідаючи, він нарешті подумав, «навіщо Маюмі прийшла у свою альма-матер. – Дійсно? Я не думаю, що це так. Гнітюче промовила Маюмі. «Зверхній погляд» змінився на «погляд близької людини». Маюмі, напевно, не усвідомлювала, що настільки близький погляд, стороні можуть не правильно трактувати. – Ні, це правда. …До речі, семпай, що вас привело сьогодні? На обличчі Маюмі промайнув вираз «Ах», а потім, – Агов! – Майже одночасно до вух Тацуї вскочив голос сповнений гнівом і осудом. – Геть від сестри! Бабій! Спочатку Тацуя не зрозумів, що звертаються до нього. Тому що, його аж ні як не можна назвати «бабієм». Однак, побачивши мініатюрну дівчинку, якій підходив цей голос, що, по прямій лінії, через ряди сакур, мчала до нього, стало очевидно - через різницю в зрості, Тацуя ніби навис над Маюмі – здається, їх не правильно зрозуміли. – Касумі-чан?! Маюмі зрозуміла, що «сестра» та знайомий голос, означало, націлено на неї. Маюмі озирнулася на дівчину, негайно повернулася на Тацую і миттєво відступила на крок. Очевидно запанікувавши. Можливо, вона усвідомила, що викликало непорозуміння. Тацуя знав, що дівчина, яку назвали «Касумі-чан», була сестрою Маюмі, навіть без ознайомлення зі списком першокурсників. «Коли твоя сестра не правильно зрозуміла доброзичливе ставлення до молодшокласника, це об’єктивна причина для паніки», подумав Тацуя. Однак реакція Маюмі здавалася занадто активною. Миттєве побоювання не переросло в занепокоєння. Напевно, через високі підбори. Ні, у Маюмі багато можливостей відвідувати урочисті події, тому вона звикла носити взуття на підборах. А може, через раптовий сплеск емоцій, відмовили ноги. Спокійно розмірковував Тацуя, поки Маюмі починала падати назад. Абсолютно автоматичні думки. Якби він так і продовжував дивитися, його б, без всіляких застережень, охрестили «безсердечною людиною», але він не був настільки егоїстичним. Тацуя швидко підтримав Маюмі, яка спіткнулася. Стримавши її за плечі. Він не намагався вхопити її за талію, як роблять парочки, чи спеціально торкнутися грудей. – Д-дякую... Тому сором’язливе обличчя Маюмі, продемонструвало подяку і деякий острах від падіння в порожнечу. Однак молодша сестра Маюмі вважала по іншому. – Я кажу, пішов геть! Відразу викрикнула вона. Тіло Касумі, молодшої сестри Маюмі, злетіло в гору. Мініатюрне тіло прискорилося в повітрі й полетіло прямо, ігноруючи рух по параболі, націливши коліно прямо в обличчя Тацуї. Він спіймав його однією рукою. Замість того, щоб захиститися передпліччям, він спіймав його долонею. Приклавши силу для відштовхування він відвів інерцію удару в землю. Касумі була ще більше здивована, ніж її сестра, яка підняла здивований погляд. Він не просто заблокував чи відбив, а наче здійснив підтримку з балету. Примусова зміна стану руху призвела до того, що комбінація магії Переміщення та Руху втратили силу. – Ва-вау?! Нестабільно стоячи з одним коліном у долоні, без допомоги магії. Як і очікувалося, Касумі втратила рівновагу. Її маленьке тіло різко схилилося. Перед тим, як Касумі перекинулася, Тацуя відпустив її ногу та опустив руку. – Вау! Не дуже мило зойкнувши, Касумі продовжила падати вперед. Навіть якщо вона впаде на м’яку бруківку і не вдариться головою, руки та коліна точно подряпає. Перед церемонією вступу це було досить згубно. Мабуть, це буде болючий досвід для дівчини, яка щойно стала ученицею старшої школи. Щоб запобігти трагедії, Тацуя мав зупинити тіло Касумі на пів шляху... Але не зробив цього. Це не означало що він не встиг. Він прослідував за падінням молодшої дівчини прохолодним поглядом. Те, що вона молодша сестра Маюмі, не вплинуло на його рішення. Те що дівчина напала на нього, навіть зупинена на пів шляху, було важливішим для Тацуї. До того ж якщо він спіймає падаюче тіло дівчини, надасть шанс іншій дівчині. – А?! Тацуя поглянув і зрозумів, чому Касумі видала здивований зойк. Магічна послідовність, розгорнута навколо тіла Касумі, уповільнила падіння. Зміцнення інформації що захищало її тіло не дозволили пошкодити Ейдос шкіри Таке можливо лише за умови якщо магія накладена кимось іншим. Майже одночасно з тим як Касумі, не травмувавшись, приземлилася, Тацуя відстрибнув як змога далі назад. З відстані у три метри, до Касумі, що стояла на колінах, підбігла дівчина з тим же обличчям і тілом, крім зачіски. – Касумі-чан, все добре?! – Ідзумі, ти мене врятувала. Дякую. Коли вони стали одна навпроти іншої, їх схожість стала безумовна. Навіть якщо ви нічого не знаєте про них, якщо побачити їх таким чином, ви однозначно зрозумієте, що вони близнюки. Звісно, Тацуя знав, що вони близнюки. Касумі та Ідзумі Саєгуса. Серед сімей Номерів, без будь-яких хитрощів чи вивертів, вони відомі як «Близнюки Саєгуса». Проте, навіть якщо обличчя абсолютно однакові, аури були зовсім різні. Касумі, яка вирізняється коротким волоссям, з войовничою аурою, дуже активна, напевно, вона займається спортом, чи бойовими мистецтвами. З іншого боку, Ідзумі, що мала пряме волосся підстрижене над бровами та що ледве торкалися до плечей, мала досить ніжну і спокійну ауру, наче в книжний черв’як чи «домашня дівчина». З тону і виразу обличчя, було видно, що вона поспішала, але зовсім не нервувала. ...Принаймні, зовнішньо. Однак Тацуя відчув, що саме з нею потрібно бути обережним. Було дещо грубим так пильно оцінювати опонента при першій зустрічі, але опоненти робили те саме. Порівняно з ними, погляд Тацуї був більш скромним. – Ідзумі, цей хлопець надто сильний для бабія. – Ні, ну, Касумі-чан? Однак між близнюками була чітка різниця темпераментів, хоча вони обоє оцінювали його, вогонь ворожості горів лише в очах Касумі. – Спокійніше.. Ідзумі заспокоювала Касумі. – Моя інтуїція кричить. Цей хлопець - не проста людина. Однак Касумі не слухала. Вона поглянула на Тацую, стоячи на колінах і відсунула лівий рукав, щоб відкрити CAD. – Ідзумі, давай, зробимо це. Говорячи це, Касумі намагалася провести пальцями по консолі CAD. Неправомірне використання магії. Очевидна незаконна діяльність. Причому вдруге. Це не те, що можна не помітити навіть відкидаючи той факт, що це спрямовано проти нього. Незважаючи, що вони нові студенти, що тільки-но готуються до Вступної церемонії, їх не можна пробачити. За мить вирішив Тацуя, але, на щастя, неправомірне використання магії було перервано, ще до того, як він вжив заходів. – Припини! Маюмі, що до цього не поспівала за ситуацією, вдарила кулаком по маківці Касумі. – ... Якби це не виглядало, здається це було досить боляче, оскільки Касумі нахилилася, тримаючись за голову, не видавши ні звуку. – ...Що ти робиш, сестро? – Це мої слова! Касумі-чан, що ти робиш, так несподівано?! Зі сльозами на очах Касумі поглянула на обличчя своєї сестри, а Маюмі дивилася на неї вперши руки в боки. Вона серйозно розлютилася. Під гнівним поглядом сестри, збуджена свідомість Касумі раптом охолола, обличчя змінилося з червоного на синє. – Я постійно повторюю тобі, Не санкціоноване використання магії - злочин! З першого дня вступу до старшої школи... що ти робиш?! Тацуя був здивованим і спостерігав за Маюмі, що корила голосом на пів октави вище, ніж зазвичай. Він бачив як вона нервувала. Але це вперше, коли вона гнівається. Її обличчя теж було відвертим, як ніколи, жодної маскуючої посмішки, лише справжні почуття. З іншого боку, Касумі, зазнавши цього гніву, не збиралася здаватися, хоч і стиснулася. Тому що вони сім’я? Або вона звикла до цього. – Але цей хлоп намагався зробити щось не пристойне з сестрою... Контратака, безумовно, була ефективною. – Що... Не, непристойне?! Вона руйнувала переконання опонента. – Ми не робили нічого такого! Про що ти подумала?! Якщо поглянути в цілому, вона лише підлила масла у вогнище. – Загалом, до відкриття, ви хочете прогулятися та оглянутися і вам не потрібен супровід як маленьким, хіба не це ти сказала, Касумі-чан?! Я сподіваюся, ви не потурбували нікого іншого?! «Зрозуміло, ось в чому причина», подумав Тацуя. Маюмі привела своїх сестер на Вступну церемонію, замість своїх батьків. – Старша сестро, це наклеп. Догану Маюмі спростувала не Касумі, що почала тремтіти, а Ідзумі, яка притулилася поруч. – За винятком непорозуміння Касумі-чан, ми не робили нічого, що б заподіяло незручності іншим. – Так... Ідзумі-чан, я можу тобі вірити? – Присягаюся, це правда. Слова Ідзумі про невинність, промовлені дуже ввічливим тоном, трохи заспокоїли Маюмі. – Зрозуміло... Вибач, Тацуя-кун! Поглянувши в очі Ідзумі кивнувши, Маюмі низько вклонилася Тацуї. – Моя сестра вчинила жахливо. Касумі-чан, ти теж вибачся перед Тацуєю-куном! Зрозумівши серйозність своєї сестри, незалежно від своїх істинних думок, Касумі більше не проявила не задоволення, як раніше. – Вибачте. Вирівнявшись поруч з Маюмі, вона ввічливо вклонилася. – Я теж вибачаюся. Шіба-семпай, будь ласка, вибач грубість Касумі. Вибачилася не лише Касумі, слідом за сестрою вибачилася Ідзумі. Тацуя почувався не комфортно, коли три прекрасні дівчини, ні, одна прекрасна леді та дві дівчинки одночасно вибачилися. Дивом, ніхто не став свідком попереднього насильницького діяння, але зараз він відчув погляди, які запитували, що сталося. Якщо їх неправильно зрозуміють, ніби він знущається з них, наслідки будуть важчими, ніж від удару коліна Касумі. – Будь ласка, підніміть голови. В результаті, нічого не сталося, мене це більше не хвилює. Сказав він, але «Будь ласка, більше не турбуйтеся про це» було ближчим до справжніх намірів Тацуї. Він хотів як найшвидше покинути це місце, щоб уникнути зростаючих допитливих поглядів. Однак слова «більше не хвилює» не були брехнею. Можливо, Маюмі зрозуміла це. Вона підняла голову з полегшенням. Однак її обличчя одразу змінилося виразом, шкодування і вини. – Ой, хвилинку, Тацуя-кун. – Що? Насторожився Тацуя, через дивну атмосферу. Я знаю… що зараз потрібно повідомити про це вчителям. Повернувшись до Тацуї, склала руки та закрила очі Маюмі. – Будь ласка! Можеш не робити цього, заради мене. «Ось що», подумки промовив Тацуя. – Я не хочу з цим возитися настільки. Насправді якби турбувалися «про подібне, не відомо, скільки б разів він з Міюкі були б покарані». Хоч він цього і не сказав, але в нього було відчуття, «тут ми схожі». – Дякую, Тацуя-кун! Ось чому він не був настільки вражений. Мало того. – Ні, я знаю, що вона збиралася зупинитися з самого початку. Це факт, що удар в стрибку був блефом. Якби на нього напали серйозно, Тацуя не обмежився б такою легкою відповіддю. Комбінація магії Прискорення та Руху, яку застосувала Касумі на собі, була структурована так, щоб коліно несподівано сповільнилося, за тридцять сантиметрів, перш ніж зіткнеться з обличчям Тацуї та завмерло в повітрі на відстані десяти сантиметрів. Інакше Тацуя не подумав би спробувати заблокувати її однією рукою. Якби старанно він не тренувався, не можливо зловити людину вагою сорок кілограмів, що летить за швидкістю п’ятнадцять метрів за секунду, однією рукою. Він знав точку початку і точку повної зупинки, тому поставив руку безпосередньо перед зупинкою магії, безпосередньо в точці зупинки. – Ха... як і очікувалося від Тацуї-куна. Кивнула Маюмі з враженим виразом на обличчі, «як?..» з жахливим виразом пробурмотіла Касумі, поруч. Для Маюмі, подібні несподіванки від Тацуї були звичними. – Семпай, у мене є робота з організації першорічок, тож на цьому все. Місце проведення вже відкрито. Випередивши цими словами Маюмі, що, здавалося, збиралася сказати щось зайве, Тацуя пішов, не чекаючи відповіді. – Піксі. Розійшовшись з сестрами, Тацуя, в малолюдному місці, підніс до рота пристрій для звукового зв’язку. – Так, господарю. На легкий шепіт відгукнулася активна телепатія. Це була відповідь «Піксі», всередині 3H типу P-94. – Видали усі дані моніторингу сайонів біля входу актової зали переднього двору за останні десять хвилин. – Зрозуміла. Маюмі, здається, ненароком забула, але одного лише мовчання Тацуї недостатньо для приховування зловживання магією Касумі. По всій школі розташовані сенсори, що слідкували за використанням магії, ці пристрої спостереження фіксують зловживання магією, за винятком таких періодів, як тиждень вербування. – Видалення завершено. Тацуя перевів Піксі до кімнати студентської ради, звісно, не для того, щоб вона прислужувала йому. Оскільки вона від початку була роботом домогосподаркою, він дозволив робити усе що вона хоче, але намір Тацуї був іншим. І це злам системи спостереження школи. Якщо це була Маюмі, до березня, коли б вона не запитала, більшість її прохань були гнучко виконані. У неї були коди системи спостереження школи, що виходило за межі дозволеності звичайного президента студентської ради. Звичайно, такі повноваження не можна було отримати якимись цілком законними засобами. Тож, звісно, вони не перейшли до нового президента студентської ради. Тацуї, що мав багато темних плям позаду, потрібно було отримати альтернативний доступ до системи спостереження без Маюмі. Тому він звернув увагу на Піксі. Зараз Піксі керувалася тілом паразита, служачи його вмістилищем, що жив в безпосередньо в електронному мозку гуманоїдного помічника. Іншими словами, «Піксі» мала потенціал безпосередньо керувати електричними системами, без посередництва різноманітних інтерфейсів. Про це думав Тацуя. Потім, під час весняних канікул, Тацуя навчив Піксі техніці злому. Методиці, якої його спочатку навчила «Електронна відьма» Фудзібаяші. Завдяки зусиллям Тацуї, що обмежилися внутрішньою системою Першої старшої школи, Піксі отримала навички вільно проникати в систему магічного моніторингу та переписувати дані. ◇ ◇ ◇ Навіть якщо це називалося допомога в проведені нових учнів, маючи термінал з функцією LPS (Local Positioning System) не має труднощів знайти зал проведення церемонії вступу, ви не заблукаєте. Виняток - минулорічний випадок з Ерікою, що не мала пристрою і не могла знайти місце призначення. Завдання Тацуї полягало не в тому щоб направляти нових учнів, що заблукали, а попереджати тих з них, які можуть запізнитися. – Ем, вибачте, семпай. Де знаходиться актова зала? Тож Тацуя навіть не сподівався зустріти першорічку, що загубиться. Він йшов обсадженою стежкою, між бібліотекою та другою малою спортивною залою. Він знаходився на протилежному боці від входу зали проведення церемонії вступу. Як він бачив, хлопець першорічка нервував з розгубленим обличчям. Навіть так, Тацуя подумав, що цей першорічка дуже виділяється. Деякі його однолітки також мали руде волосся, блакитні очі, та темну шкіру, та інші кольори, що відрізнялися від японських. Але вони не настільки яскраво відрізнялися, як менший учень, що стояв прямо перед ним. Платиновий колір волосся. Сріблясті очі. Білий колір шкіри. Крім кольорів, що відрізнялися, в рисах тіла також не було японських ознак. У нього так сильно проявляються Північноєвропейські гени. Тацуя примітив його схожість з вчителькою пані Сміт. – Я проведу. Йди за мною. Навіть міркуючи так, Тацуя відповів без жодної затримки. На його слова, першорічка перебільшено вклонився з полегшенням на обличчі. – Дуже вам дякую. Ем, я Сумісу Кенто. – Сміт? Ненавмисно пробурмотів Тацуя, бо прізвище хлопця відповідало прізвищу людини, з якою він знайшов схожість. Але «Сміт» одне з найпоширеніших прізвищ, в англійських країнах. «Збіг», підсумував Тацуя. – О так, Кут «сумі», та оборона «морі» і читається «Сумісу». Мої батьки були натуралізовані зі Штатів, ще до мого народження. До того ж символи Сумісу відповідають Smith... Трохи дивне прізвище, правда? Але, схоже, хлопець Кенто сприйняв його здивування в іншому сенсі. Розчаровано знижений голос в кінці, можливо був через те, що у початковій та середній школі його дражнили через прізвище. – Ні, я не думаю, що воно дивне. У будь-якому випадку, молодші школярі можуть проявляти подібну невинну і бездумну жорстокість. Але Тацуя не слідував такій дурості. Він вважав, що якщо два батьки натуралізовані іноземці, природно, що в нього не помітно ознак японської нації. – До речі. Тацую хвилювало інше. – Сумісу-кун, у твоєму інформаційному терміналі не має функції LPS? Коли Тацуя зустрів Кенто, він дивився на інформаційний термінал зі сльозами на очах. Якби в його терміналі була функція LPS, він би не загубився. – О, будь ласка, звіть мене Кенто. Що до LPS... Вона мене супроводжувала. Говорячи про це, Кенто дістав з Кишені великий інформаційний термінал. Зростом він досягав лише грудей Тацуї. Враховуючи расові характеристики, він зовсім не великий. Він один з найнижчих, серед японських хлопців, того ж віку. Тож Кенто подумав, що йому буде важко побачити, якщо він триматиме його в руці, тому він тримав інформаційний термінал над головою і звернувся до Тацуї. Термінал був досить старим. Тацуя знав лише, що він старий, більше двадцяти років. І не був вітчизняного виробництва. Він був створений і популярний в USNA. – У мене є лише віртуальний термінал, і сьогодні я позичив інформаційний термінал, яким користувався батько... Стандарт LPS не відповідає. «Зрозуміло», подумав Тацуя. Хоча інфраструктура LPS підтримується на рівні обмеженої сумісності з першими версіями, але це обмежувалося внутрішніми терміналами. Методи обробки даних, в Японії та USNA, дещо відрізнялися LPS USNA доповнювала систему GPS, а LPS Японії функціонувала самостійно. – Дай подивитися. Тацуя узяв термінал Кенто, що той рефлекторно передав, і перевірив потужність обробки та вільне місце. Модель стара, але вона перетерпіла різні перероблення. Можливо, батько Кенто - інженер електрик. Тацуя вирішив, що з цим усе буде в порядку і з’єднав свій термінал з терміналом Кенто дротом та передав місцеві карти позиціювання. – Я встановив карту формату GPS. Менш точну, ніж додаток LPS, але її можна використовувати замість путівника. Після встановлення, він повернув термінал Кенто. – Дякую! Кенто поглянув на нього з найбільш зворушеним обличчям. -– Звичайно, слід придбати новий термінал. Адже це тимчасове рішення. Дав очевидну пораду Тацуя, оскільки за непроникним обличчям був збентежений. Причина надмірної реакції Кенто, відразу стала очевидною. – А, ем, семпай, ви ж Шіба Тацуя?! – О так, але ти мене знаєш? – Так! Я бачив ваш успіх на минулорічному Турнірі дев’яти шкіл! Тацуя не здивувався відповіді Кенто. Не дивно, що учня старшої школи магії, навіть з другого потоку, на Турнірі дев’яти шкіл, помітили. Код моноліту зіркова подія, навіть у дивізіоні новачків. Цілком можливо, що хтось запам’ятав його обличчя. Так подумав Тацуя. – Приголомшлива тактика! Геніальні налаштування! Я обрав Першу старшу, бо ви будете моїм семпаєм! Але лише половина була вірною. Кенто помітив Тацую як інженера, а не як гравця. – Поки я не побачив минулорічний Турнір дев’яти шкіл, я збирався вступати до Четвертої старшої. Я не добрий у практичних навичках. Але побачивши супер техніку семпая я вирішив піти до тієї ж школи, що і семпай! Тацуя слухав палкі слова Кенто, наче стороння людина. – Як бачите, зараз я учень другого потоку, але в наступному році я зроблю усе можливе, щоб перейти на інженерну кафедру, як і семпай! – ...Так, удачі. З твоїм ентузіазмом усе буде добре. – Дякую! Хоча напрямок дещо інший, але він хлопчача версія Хоноки. Від погляду цуценяти, який спрямував на нього Кенто, Тацуя трохи зніяковів. ◇ ◇ ◇ Касумі та Ідзумі що розійшлися з Маюмі біля входу до актової зали, обрали місця в передньому ряду. Касумі швидко сіла і повернувшись до Ідзумі, що сідала елегантним жестом, не терпляче запитала. – Ідзумі, ти знаєш того бабія, якого ми щойно бачили? До початку вступної церемонії близько двадцяти хвилин. Окрім дівчат, було багато студентів, що спілкувався навколо. Коли її старша сестра близнючка звернулася до неї, в Ідзумі був вираз «що таке», але коли зрозуміла про що питає Касумі, її вираз показав розчарування. – Так. Касумі-чан, невже ти справді не впізнала його? На її обличчі відобразилося збентеження, коли вона зрозуміла, що Касумі питає серйозно. – ...Він знаменитість? – В певному сенсі, так. Легко зітхнувши, Ідзумі розвернулася на стільці та сіла обличчям до Касумі. – Його ім’я Шіба Тацуя-семпай. Минулого року він був учнем другого потоку, але цього року його перевели на кафедру магічної інженерії. – Хм... Мабуть, розумна людина, раз зміг перевестися туди з другого потоку. Хоч він її й не вразив, але вона його й не недооцінювала, реакція Касумі була в’ялою, погляд Ідзумі говорив, «тут нічим не допомогти». – Що? – Ні, звичайно, він розумний... Але чи можна вживати такі звичайні слова, стосовно нього. Ідзумі приклала руку до щоки та показала розгублений вираз. Касумі обурювала така реакція, от тільки вона знає, що якщо зреагує на це, стане, Ідзумі маніпулюватиме нею. Близнючки були разом з народження, «нахили та контрзаходи» були ідентичними. Касумі мовчки чекала продовження слів Ідзумі. – Він брав участь у минулорічному Турнірі дев’яти шкіл, як інженер, хоч і був першорічкою, ще й з другого потоку. Гравці, за яких він відповідав, у Швидкісній стрільбі, Руйнуванні стовпів дивізіону новачків, посіли з першого по треті місця і перше, друге місце в Ілюзорній битві та перше місце в основному дивізіоні. – Брехня... Виходить, гравці, за яких він відповідав, програвали лиш один одному і були майже не переможними. – Так. – Це жарт?.. – Не брехня і не жарт. Цей семпай досяг неймовірного результату, зробивши гравців, за яких відповідав, практично не переможними. Коли Ідзумі відповідала на її запитання, Касумі стежила за обличчям сестри-близнючки, щоб не пропустити жодних ознак брехні. Однак, зрозумівши, що Ідзумі, відповідає, ніби, серйозно вона розширила очі. – Також, він підтримував нашу сестру в Хмарі м’ячів. – Касумі-чан, невже ти не бачила? Ідзумі вже не була здивована, скоріше, вона добивала Касумі жалісливим поглядом. – Я не помітила... Здається, він був раптовою заміною, але це зовсім не нашкодило сестрі. Касумі втратила мову зі здивованим обличчям. Минулого літа, Касумі та Ідзумі разом спостерігали за Маюмі під час Турніру дев’яти шкіл. Однак, Касумі була здивована, що на відміну від Ідзумі, не знала про існування гидкої комахи, що приклеїлася до їх сестри. – Але мені це не подобається. Одночасно зі здивуванням Касумі, пробурмотіла Ідзумі. – Схоже, старша сестра забагато дозволяє Шібі-семпаю... Він може напасти в будь-який момент. Це все що вона сказала. Після цього монологу, Ідзумі занурилася в роздуми, а Касумі не могла оговтатися від шоку. ◇ ◇ ◇ Церемонія вступу пройшла за планом, без будь-яких ексцесів. Промова Такуми пройшла без проблем. Це була безпечна промова, що не прикувала погляди з усіх місць, як минулого та позаминулого року, не те що існуючих, навіть нових студентів. Після цього відбулося щорічне запрошення до студентської ради. Існувало не писане правило, що представника першорічок запрошували до студентської ради після церемонії вступу. Причина була в тому, що до завершення церемонії вступу, він ще не був учнем. Це здавалося занадто формальним, але ніколи не було проблемою. Попри потрясіння, як минулого року, запрошення ніколи не відхиляли. Проте... – Вибачте, але я відмовляюся. Такою була відповідь Такуми на запрошення Азуси, приєднатися до студентської ради. – ...Чи можу я запитати, чому? Замість Азуси, що скам’яніла від несподіваної відповіді, Такуму запитала єдина людина, що супроводжувала її - Ісорі. – Я хочу зосередитись на само розвитку. Відповів Такума, дивлячись в очі Ісорі. – Я хочу бути настільки ж сильним, як маги з Десяти головних кланів. Це моя мета. Тому я хотів би зайнятися більше клубною діяльністю, ніж вивчати організаційний менеджмент в студентській раді. Без затримки відповів він, наче підготував відповідь заздалегідь. Іншими словами, його рішення було твердим. Ісорі розсудив, що його важко буде переконати. – Ось як... Пригнічено промовила Азуса, а не Ісорі. Азуса, що досить швидко вийшла зі ступору, зітхнувши опустила голову. «Це був чималий шок». Принаймні, так подумав Ісорі, що стояв поруч. – Ну нічого не поробиш. Ми не можемо змушувати тебе. Однак Азуса напрочуд легко відреагувала на слова Такуми. – Шкода, але якщо Шіппо-кун так вирішив. Будь ласка, старайся на клубних заходах. Настільки швидкий відступ здивував Такуму. Однак, якщо він тут затримається, посадові особи зі студентської ради можуть вирішити, що він шкодує що відмовився. «Вони можуть подумати, що я сподіваюся ніби вони будуть намагатися вмовляти мене». Ось як розсудив Такума. – Мені шкода. Мої вибачення. Можливо, прискорений думкою «швидше за все, я багато думаю», Такума швидко пішов геть від Азуси. Поки учні третього року Азуса та Ісорі намагалися завербувати Такуму (провалившись), трійка другого року Тацуя, Міюкі та Хонока також були зайняті. Хонока прибиралася після церемонії вступу. Вона збиралася перевірити гостей або перевірити відсутніх, відсортувати вітальні промови та передати фотокартки торговцям. Тацуя керував другокурсниками, що допомагали з церемонією. Незалежно від минулого року, коли він належав до другого потоку, незадоволених, отриманням інструкцій від Тацуї, що носив емблему восьми зубчастої шестерні, не було. Зараз він збирав реквізити, такі як пов’язки та гарнітури у своїх однолітків, що допомагали. А щодо Міюкі. – Єдине розчарування, під час цьогорічної церемонії, втому, що я не зміг почути твою промову, Шіба-кун. – Це не можливо, Кодзуке-сенсей. На церемонії вступу виступають лише президент студентської ради та представник першорічок. – Ха-ха, саме так. ...В оточені надокучливих дорослих, вона просто посміхалася. Цей чоловік середнього віку, якого вона назвала Кодзуке-сенсей, був політиком. Він є членом парламенту правлячої партії, зі штабом в Токіо, це багатообіцяючий молодий чоловік, який як кажуть, певно, посяде посаду в міністерстві, якщо правляча партія переможе на наступних виборах. Він також відомий, як член парламенту прихильний до магів, і був ревізором в Магічному Університеті. У нинішній ситуації, коли набирає сили рух ворожнечі проти магії, Магічний Університет та Перша старша школа не могли нехтувати такою людиною. Міюкі теж це розуміла. Ось чому вона ввічливо вислуховувала марні розмови та дружелюбно посміхалася. Не дуже підходяще заняття для шістнадцятирічної дівчини, але Міюкі була терплячою. В очах члена парламенту мерехтіли ознаки сексуального тяжіння. Недостатньо сильне, щоб перерости в прямі вчинки, це інстинктивна туга за молодими дівчатами, чоловіка, що почав усвідомлювати свій фізичний занепад, навіть якщо це в думках (але не платонічні), для дівчини такі погляди повинні бути неприємні. Однак Міюкі удавала, що не помічала його непристойного погляду. Його довга розмова стала проблемою для вчителів. Якщо серед гостей є член парламенту з високим соціальним статусом, працівникам важко їх залишити. Власне, цей семпай не так довго розмовляв до минулого року. Це не значить, що цього разу йому раптово захотілося поговорити. Минулого року і два роки тому, він утримувався через Маюмі. Не через саму Маюмі, а прізвище Саєгуса з Десяти головних кланів. Член парламенту Кодзуке виявляв свою прихильність до магів не через добрі наміри чи захоплення. Любить він чи не любить магів, можливо вони йому і «подобались», він захищав магів, як політичний діяч, тому що хотів використати їх силу у власній політичній діяльності. Кодзуке був тісно пов’язаний з магами, тому обережно спілкувався з представниками Десяти головних кланів, що займали вищий статус серед магів. Якби Міюкі розкрила зв’язок з Йотсубою, Кодзуке покинув би це місце з натягнутою посмішкою. Прізвище Йотсуба мала більший вплив, ніж Саєгуса. Саєгуса краща з погляду політичної цінності, а от Йотсуба виділялася коли мова йшла про силу страху. Однак, прізвище на яке могла претендувати Міюкі це Шіба, а не Йотсуба. До того ж вона не хотіла покладатися на силу Йотсуби через таку дрібницю, хоча її терпіння і було на межі. Для неї, Йотсуба не була безумовно надійним союзником. Саме Саєгуса, а не Йотсуба врятували Міюкі від обурення і роздратування, яке вона вже не могла стримувати. – Вітаю, Кодзуке-сенсей. Кодзуке, якого несподівано окликнули, повернув голову на голос, і впізнавши Маюмі в жіночому костюмі та з яскравою посмішкою, миттєво виправився. – Ви люб’язно відвідали нас і цього року. Не зважаючи на зайнятість, дякую за витрачений час. – Це пам’ятний день для талановитих молодих людей, що поведуть цю країну в майбутнє. Для мене честь бути щорічно запрошеним. Перед Маюмі, що говорила ввічливим тоном, щоб не бути занадто жорстокою, Кодзуке захотілося швидко втекти. – Якби він не міг прочитати намір Маюмі, що особливо наголосила на «не зважаючи на зайнятість», він би не був кандидатом в міністри від правлячої партії. Нехай нечутливість прощалася, та політик не може бути дурним. – Важливіше, чому ти тут, Маюмі-кун? Ти з сестрами? Запитав Кодзуке, глядячи на Касумі та Ідзумі, що стояли позаду Маюмі. Він підняв цю тему, готуючись до втечі, підбираючи причину, щоб не видатися не природнім. – Так. Тому що мої батьки, як не шкода, були змушені визнати що у них не вистачає на це часу. – Ха-ха вони двоє зайняті люди. Доброзичливий сміх Кодзуке, був злегка натягнутим. – Касумі-чан, Ідзумі-чан, привітайтесь. Будучи задоволеною попередньою іронією, Маюмі не стала продовжувати та озирнулась до своїх сестер. – Кодзуке-сенсей, давно не бачилися. – Так давно не бачилися, наші вибачення. Двоє людей, що тихо чекали, перш ніж до них звернулись, вклонились, Касумі енергійно, а Ідзумі елегантно. Це рутинне привітання стало гарним приводом для Кодзуке. – Ні, ви обоє були зайняті навчанням та іспитами, тож я не проти. Будь ласка, постарайтесь у старшій школі. – Дякуємо, сенсей. – Ми зробимо усе можливе. Вкотре Касумі та Ідзумі глибоко вклонилися, створивши відчуття паузи. Кодзуке не пропустив цієї зміни. – Я очікую цього від вас обох. Тож Маюмі, через зайнятість, я змушений вас залишити. Коротко попрощавшись, Кодзуке залишив їх. Маюмі не послідувала за ним. – Пані Міюкі, ви в порядку? – Так. Дякую, пані Саєгуса. Зі скромною посмішкою відповіла Міюкі, Маюмі, що звернулась з веселою посмішкою. Тут досі залишалося багато викладачів. Прояв занадто великої прихильності міг спричинити проблеми у спілкуванні з членом уряду Кодзуке. Однак, Міюкі не була серйозно насторожена, діяти так відверто перед шкільним персоналом. Вона просто діяла несвідомо, відповідно до манер. За відсутності Тацуї, її гладенька шкіра настільки ж міцна, як непроникний лист виготовлений з поліпара-фенілентерефталаміду (відомий під торговою маркою Кевлар). Якщо у вас не достатньо мудрості, складно розгледіти обличчя під маскою міцнішою, ніж сталь. Тим більше не варто очікувати подібного від учениці старшої школи, яку щойно зустрів. Навіть якщо ви спадкоємець сім’ї з Десяти головних кланів, що звик до щоденної зустрічі з лисицями та єнотами. Для більшості людей, пригнічений вираз Міюкі, мабуть, здавався, втіленням ніжного та акуратного ідеалу Ямато Надешіко. – Ідзумі-чан? Принаймі, так це виглядало для Ідзумі. Її свідомість і погляд були прикуті до Міюкі. – Ідзумі, Ідзумі. – Так? Коли її пнула ліктем Касумі, що стояла поряд, вона нарешті помітила, що до неї зверталася Маюмі. – Одного «Так» недостатньо. Привітайся з пані Міюкі, належним чином. Коли слова її сестри досягли свідомості, Ідзумі швидко перевела погляд у перед. Трохи збентежена перед її поглядом, Міюкі все ж ніжно посміхалася. «Наче богиня...» Звісно, Ідзумі ніколи не зустрічала «богиню». Чим природнішими ці слова ставали в думках Ідзумі, тим віддаленішим їй здавався образ Міюкі. Назвати її красивою дівчиною, сестра Маюмі теж красива дівчина, що не має нарікань, і хоча, з погляду інших, це могло здатися нарцисизмом, Касумі вона також вважала досить миленькою. Однак це вперше, коли вона бачить настільки красиву старшу жінку з такою швидкоплинною посмішкою, ось які були думки Ідзумі. Міюкі була саме тим ідеальним образу, який викликав у Ідзумі думку, «я хочу бути такою». – ...Я Саєгуса Ідзумі. Чи можу я називати вас Міюкі-семпай? – Так, я не проти. Погляд Ідзумі був плаваючий наче під час температури, голос також трохи розмитий. Маюмі та Касумі захвилювалися, що з нею сталося, але Міюкі кивнула зі своєю незворушною ніжною посмішкою. – Міюкі-семпай, я бачила ваш успіх на минулорічному Турнірі дев’яти шкіл. Це було дуже прекрасно. – Дякую. Міюкі прийняла палаючий погляд Ідзумі, з легкістю старшокласниці. – Бачити вас особисто набагато краще, ніж з глядацьких трибун... Ви дуже красиві. – С-справді? Однак від гарячого погляду, що від божевільного перейшов до поклоніння, Міюкі стало трохи боязко. – Я можу ходити до тієї ж школи, що і Міюкі-семпай... Я у захваті. – Ідзумі-чан, що ти говориш? Бачити як Ідзумі, що завжди мала спокійну посмішку, за якою важко зрозуміти, її думки, демонструє свої емоції, було достатньо щоб схвилювати Маюмі. Касумі знала, що її сестру-близнючку насправді легко розпалити, та вона просто дивилась з приголомшеним виразом на обличчі. – Міюкі-семпай... Будь ласка, будьте моєю старшою сестрою. – Старшою сестрою?! – Ідзумі-чан, заспокойся трохи! Твоя старша сестра - це я! Вигукнули одночасно голоси Міюкі та Маюмі. Ідзумі, творець цього незвичного видовища, дивилася лише на Міюкі. Стояча поруч з нею, Касумі байдуже відвернулася. – Пані Саєгуса, здається не зможе стати сестрою пані старшої сестри Міюкі. Камінь в цей глухий кут плутанини кинула Мінамі, що вже певний час слухала їх. – Мінамі-чан? Міюкі, яка навіть не усвідомила, що Мінамі чекає її, мала на увазі «як довго ти тут стоїш?» Мінамі, почувши це питання в промовлянні свого імені, навмисно відклала відповідь. – Ви можете стати молодшою сестрою, пана старшого брата Тацуї. Якщо старша сестра пані Саєгуси вийде заміж за пана старшого брата Тацую, молодша сестра стане сестрою пана старшого брата. Закінчивши додаткове пояснення для Ідзумі, вона поглянула їй за спину. – У такому випадку, чи можуть кровна молодша сестра пана старшого брата Тацуї і її невістка старша сестра Саєгуса вважатися сестрами? – Старший брате?! Людиною, яку запитувала Мінамі, був Тацуя, на що і вказала Міюкі. – Абсолютно неможливо! Однак на питання Мінамі та вигук Міюкі Тацуї відповісти не вдалося. Він навіть рот відкрити не встиг, як слова Мінамі заперечила Касумі. – Я абсолютно проти того, щоб моя сестра стала дружиною Шіби-семпая! Касумі, що досі була випадковим спостерігачем, раптово увірвалася в розмову, ставши між Тацуєю та Маюмі лицем до Тацуї, спиною до Маюмі. Її попереднє ставлення кудись випарувалося і від неї віяла повноцінна аура «не наближайся до моєї сестри». – Касумі-чан, це було лише припущення... Здається, як близнюки, Касумі та Ідзумі мали певні ролі, коли одна з них розпалювалася, задачею іншої було заспокоїти її. Ідзумі, що до цього часу горіла Міюкі, раптом остигла і почала заспокоювати Касумі. Глядячи на цю парочку, Маюмі натиснула на скроню. Не здавалося, що вона робила це про людське око, вона справді відчувала головний біль. – Тацуя-кун. Опустивши голову і з рукою на скроні, Маюмі назвала ім’я Тацуї. Коли Тацуя спробував підійти до Маюмі на відстань для нормальної розмови, Касумі стала перед ним з гострим поглядом. Але наступного моменту. – Ой! Викрикнула Касумі, як кішка, якій наступили на хвіст, тримаючись за голову. – Пані Міюкі. За нею Маюмі замахнулася кулаком, досі глядячи в підлогу. З голосу, що вийшов з її вуст, здавалося що їй ніяково. – Мені дуже шкода... За моїх не розумних сестер. Обличчя Маюмі, опущене в низ, повністю розчервонілося. Їй серйозно було соромно. Тацуя не міг не зрозуміти її почуття. Якби його молодша сестра втратила контроль в подібній ситуації, він, певно, не зміг би залишитися спокійним. – Не хвилюйтесь. – Скажи, Міюкі. – Так. Семпай, будь ласка, не хвилюйтесь. Коли Тацуя звернувся до Міюкі, вона весело похитала головою у не схвалені. Попри безумство Ідзумі та сказ Касумі, що ставилася до Тацуї, як шкідника, Міюкі чомусь перебувала у гарному настрої. Ця її реакція викликала підозру і тривожність Маюмі, але зараз у неї не було прав втручатися у ситуацію. – Я віддячу вам. ...Ви двоє, ми йдемо. – Ха! Боляче сестро! – Старша сестра, боляче! Я тут до чого? Обхопивши близнючок за шиї, Маюмі наче втекла. ◇ ◇ ◇ На розі шляху від шкільних воріт до станції «Перша старша» знаходилася кав’ярня Ейнебрізе, улюблений заклад Тацуї та його друзів. Так і сьогодні, по дорозі додому, після церемонії вступу, він спілкувався в кафе з чашечкою кави, в компанії Міюкі, Мінамі, Хоноки, Шізуку та Мікіхіко. Розійшовшись з Саєгусою, Тацуя та його сестра приєдналися до Азуси. Однак Азуса бурхливо наполягала, що вони можуть повертатися сьогодні до дому, і вони вирішили на шляху до дому, з Хонокою та іншими, зайти в це місце. – До речі, як пройшло запрошення пані Президента? Коли Шізуку це запитала, у розмові повисла пауза. Це не був особливий намір Шізуку і це не було питання особливої цікавості чи обурення. Коротко кажучи, це була заява, що спричинила несподівану паузу в розмові. – ...Не добре. Тож, перед Хонокою, за спиною якої раптово з’явилася темна хмара, Шізуку пошкодувала, що їй довилося запитати. – Е, Шіппо-кун відмовився вступити до студентської ради? Тому висловлювання Мікіхіко, що мав власну цікавість, можна назвати чудовою можливістю розвіяти неприємну тишу. – Здається, він сказав, що хоче наполегливо попрацювати в клубі. Нічого не поробиш, якщо він хоче зайнятись чимось іншим. Відповідь Тацуї була більше для Хоноки, що казала «не хвилюйся», ніж для Мікіхіко. – Так ми не можемо його змушувати. Чи прочитавши намір Тацуї, чи по чистому випадку, але слова Мікіхіко розвіяли напруження в розмові та густу хмару навколо Хоноки. – Продуктивніше подумати, кого запросити до студентської ради, замість Шіппо. Коли Міюкі підтримала слова Тацуї, свідомість шести з них була повністю відведена від Такуми. – Вірно. Це погано, якщо врахувати, що і пізніше до студентської ради не входитимуть нові учні. Коли Тацуя кивнув з серйозним виразом, Міюкі легенько плеснула в долоні. – Вірно. Як щодо того, щоб зробити членом Мінамі-чан? Мінамі, що мовчки слухала розмову старшокласників, напружила обличчя на пропозицію Міюкі. – Міюкі, це трохи грубо щодо Мінамі. Однак, Тацуя відкинув ідею Міюкі, раніше, ніж Мінамі озвалася. – Прийнято, як альтернативу обирати до студентської ради, кращого студента. У Мінамі промайнув вираз полегшення. З іншого боку, Міюкі, пропозицію якої відхилили, не продемонструвала ознак невдоволення, вона посміхалася. Насправді вона не думала про Маюмі, як про члена студентської ради, лише трохи дражнила. – Хто на другому місці? Незалежно від міркувань Міюкі, Шізуку, що сприйняла зауваження Тацуї, звернулася до Хоноки, що як секретар студентської ради, повинна була знати результати вступних іспитів. – Ем, Саєгуса Ідзумі. Молодша сестра Саєгуси-семпай. Хонока не перевіряла свій термінал, вона пам’ятала результати вступних іспитів. – Третє місце також у сестри Саєгуси-семпай, Касумі-чан. Шіппо-кун і ці двоє дійсно були один за одним, на першому, другому та третьому місцях. Порівняно з четвертим місцем або нижчим, продуктивність цих трьох була видатною. Міюкі, що знала результати іспитів, як і Хонока доповнила відповідь для Шізуку. Тож не дивно, що молодша сестра Саєгуси-семпай, може стати членом. Здавалося, Мікіхіко не міг позбутися офіційного тону коли спілкувався з Міюкі. – Відповідно до списку, це пані Ідзумі ? Хоча в ставленні Мікіхіко була якась підозра і цікавість, але Шізуку запитала прямо і без інтересу. На слова Шізуку, вираз Міюкі трохи скис. Певно, Міюкі мала погане передчуття після останнього випадку з Ідзумі. – Вирішуватиме Президент, але, зрештою, вирішальним буде власне бажання. Тацуя, мабуть, помітив зміну у виразі Міюкі, але його слова були розпливчасті, враховуючи внутрішні почуття сестри. Поки Тацуя мив руки, у вбиральню увійшов Мікіхіко. Особливого значення в цьому не було. Тацуя подумав, що це випадковість, і збирався вийти. – Тацуя. Однак його зупинив низький і похмурий голос. – Так? ...Це тема про яку важко говорити? – Ем... Так, це не історія для багатьох вух. – Зрозумів. Я не говоритиму іншим. Напружений через нерішучість, вираз Мікіхіко, після слів Тацуї, трохи розслабився. – Тацуя я хотів би закінчити швидко. – Це буде занадто дивно, якщо ми затримаємося тут занадто довго, тож і я хотів попросити про це. Як і сказав Тацуя, якщо тут довго затриматися, можуть піднятися неприємні чутки. Спонуканий цим, Мікіхіко швидко заговорив. – Тацуя, ти знаєш, що новий глава японського філіалу Розен прийшов на сьогоднішню церемонію? Не варто говорити, що під Розен, малося на увазі саме Розен Магіккрафт, німецький виробник магічної техніки, який конкурує з найкращим світовим виробником CAD Максимільян девайс. Глава японської філії був важливою особою для Магічного Університету, а також Старшої школи магії. – Знаю. Ми просто коротко привіталися. Природно, Тацуя знав про запрошення голови філії, а також бачив його особисто. – Просто привіталися? На минулій вечірці Турніру дев’яти шкіл, схоже, тебе також охоче запрошував попередній глава філіалу. – На щастя, сьогодні не було часу. Піднімаючи похмурі спогади минулого літа, Тацуя продемонстрував гіркий вираз. То що з новим главою філії Розен? Але як тільки він повернув непроникний вираз, закликав продовжити. – Ти пам’ятаєш прізвище нового глави філії? Ернст Розен. Він з родини Розен. – Вірно. Навіть через тривалий час, галузеві видання продовжують шуміти. Тут, на мить, слова Мікіхіко застрягли в горлі. Але, незабаром, він переборов свою невпевненість і незалежно від його зовнішності, невпевнено прошепотів. – І він двоюрідний брат матері Еріки. Тацуя не міг стримати своє непроникне обличчя. – Мати Еріки була родичкою Розен? Запитав Тацуя, з подивом в очах. На запитання, яке мало лише стверджену відповідь, Мікіхіко злегка, але чітко кивнув. – Батько матері Еріки втік до Японії. – Втік, досить старомодно. – Ну... Мікіхіко злегка посміхнувся Тацуї, який здивувався не головній темі. Серйозна атмосфера трохи розслабилася. Мікіхіко продовжив розмову з дещо розслабленим обличчям. – Оскільки втік до Японії, всупереч волі сім’ї, він від’єднався від родини Розен. Бабусі Еріки, по материнській лінії, здається, також не сподобалися їх відносини і їй, начебто, було важко. – Печальна історія, той що? Тацуя вважав, що це нещаслива сімейна ситуація, але мета Мікіхіко не співчуття Еріці. Тацуя закликав Мікіхіко швидко перейти до теми. – ...Після цієї історії, родина Розен не мала гарного враження про Японію. Навіть якщо у них були бази в Японії, представник головної родини ніколи не був головою відділення. – Якщо говорити про це, так і є. Тацуя пригадав список керівників японського філіалу Розен Магіккрафт, за ці, близько десяти минулих років. Серед них точно не було прізвища Розен. – Можливо я занадто багато думаю... Я вважаю, що візит Ернста Розена до Японії має якесь відношення до Еріки. Тацуя також подумав, що він занадто багато думає. Але більше було цікаво, чому Мікіхіко розповів про це йому. – І що ти пропонуєш мені робити? – Я не те що хотів, щоб ти щось зробив. Але я хотів поділитися своїм хвилюванням. Під підозрілим поглядом Тацуї, Мікіхіко посміхнувся собі. – Ні не зовсім... Напевно, я хотів залучити тебе, тому що це занадто важко для мене одного. Пробурмотів собі під ніс Мікіхіко. – Страшна історія. Щиро продемонстрував своє ставлення Тацуя, без ознак докору на адресу Мікіхіко. ◇ ◇ ◇ Після того, як Тацуя і його друзі пішли до дому, Азуса залишилася одна в кімнаті студентської ради до закриття (Піксі перебувала в режимі очікування). Навіть після вступної церемонії, студентська рада мала багато роботи на новий навчальний рік. Не дивно, що президент студентської ради, Азуса, залишилася до цього часу, Швидше загадковішим було, що інші члени студентської ради пішли першими. Азуса не впорається з роботою п’яти людей самостійно. Вона вже деякий час просто дивилася на календарний план цього місяця. Іноді вона глибоко зітхала, хитаючи головою, кажучи «не добре», і лише потім переводила погляд на термінал з веселим поглядом, але швидко поверталася до реальності, щоб похмуро дивитися на монітор. Це вже повторювалося тривалий час. Після, вже невідомо скількох зітхань, нарешті щось змінилося. Електронний звук і повідомлення на екрані, одночасно повідомили про прибуття відвідувача. Коли екран переключився на камеру, на ньому з’явився Хаторі. Азуса поспіхом проманіпулювала терміналом, відчинивши двері. – Вибач за турботу... Що ти одна? – О, так. Я просто хотіла подумати на одинці. Говорячи це, Азуса увічливо піднялася і запропонувала місце Хаторі. Він теж увічливо вклонився, і сів на запропоноване місце. – Якби Хаторі-кун скористався своїм Ідентифікатором, мені не потрібно було б відчиняти двері. Понурим тоном сказала Азуса, збираючись приготувати чай, але Хаторі зупинив її жестом. – Я вже не член студентської ради. Тому маю діяти відповідно. – Як на тебе, схоже, Хаторі-кун. Зі сміхом повернулася на своє місце Азуса. Трохи дивно, що Хаторі один з не багатьох хлопців, з якими Азуса могла вільно розмовляти, не користуючись ввічливою мовою. – То що там? – Представник першорічок, цього року. Те що він, не вдавався до жартів, на зразок «я прийшов, щоб побачити тебе», або ж «прийшов без причини», безумовно, було чеснотою Хаторі. Однак не можна заперечувати, що його надмірній прямолінійності не вистачає делікатності. – Шіппо-кун?.. Побачивши вимучену посмішку Азуси, Хаторі подумав «от халепа», але вже пізно відступати. У Хаторі не було можливості відмовитися від цієї розмови. – Так... Схоже, Шіппо відмовився від запрошення до студентської ради. Азуса добре знала не гнучку, надто пряму натуру Хаторі. Їй не було боляче і вона не гнівалася. – Угу. Він хоче саморозвиватися, через клубну діяльність. – Це так. Тож ти прийняла заздалегідь заготовлене пояснення, Накайдзьо. Хаторі теж вважав, що занадто багато думати про почуття інших - це грубість, тому не заспокоював. – Ага, а що? – З цього року, слідом за студентською радою, ми вирішили готувати голову клубного комітету з числа першорічок. Як той, хто посів посаду Дзюмондзі-семпая, я добре зрозумів необхідність в цьому. – Такі, як Дзюмондзі-семпай, більше виняток. Думаю, Хаторі-кун добре впорається... На втішання Азуси, Хаторі лиш гірко всміхнувся. В посмішці не було ознак безпорадності чи самоприниження. Зрозумівши, що Хаторі не пригнічений, Азусі полегшало. – Я знаю, що він виняткова людина. Ось чому потрібно розвивати лідерів, як змога раніше. Слухаючи його слова, Азуса усвідомила, про що він прийшов поговорити. – Хочеш сказати, що Шіппо-кун, стане таким кандидатом? – Так. В результаті, це, схоже на крадіжку у студентської ради... – Я не думаю, що це крадіжка, оскільки запрошення вже відхилено. – Правда? Яке полегшення. Азуса посміхнулася і махнула рукою, а Хаторі вклонився. – Не потрібно хвилюватися. Здається, Шіппо-кун збирався відмовитися з самого початку... Вірно! З цими словами, Азуса плеснула в долоні з особливим запалом. – Хотіла б почути твою думку, Хаторі-кун. – Думку? Про що? Не одразу відповівши на питання Хаторі, Азуса відобразила дані з монітора на столі, на великому дисплеї на стіні. – Дані нових учнів? Це були детальні дані про нових студентів, включаючи результати вступних іспитів. – Шіппо-кун втік, але не думаю, що погано мати нових студентів у студентській раді. – Тому ти хвилюєшся, кого запросити? Саме це Тацуя та інші обговорювали в «Ейнебрізе». Очевидно, марно турбуватися про одне і те ж саме окремо, оскільки це як дивитися на дві речі з висоти пташиного польоту. Таке часто трапляється в цьому світі. – Так, вірно. Я думаю, що кожен з цих дітей буде чудовим... Сказала Азуса з розгубленим виразом. – Чи потрібно так важко над цим думати? Перервав її Хаторі. – Якщо ваше запрошення знову відхилять, ви можете запросити наступного. Цього річне друге місце... Однак переглядаючи імена в порядку їх вступних результатів, Хаторі перервав слова з сором’язливим виразом. – Зрештою, молодша сестра Саєгуси-семпай, була б не поганим вибором... Хаторі-кун, що сталося? Чому ти зблід? – Ні, пробач. Так, я думаю, що це буде найкраще. Відповідаючи, Хаторі встав, вклонився і вийшов з кімнати студентської ради. – Хаторі-кун, що сталося?.. Пробурмотіла Азуса, глядячи йому в спину. Причина здивованого виразу Хаторі залишилася не відомою. ◇ ◇ ◇ Десяте квітня, дві тисячі дев’яносто п’ятого року. Обідня перерва першорічок, на третій день після зарахування. Тацуя зустрів Касумі та Ідзумі в кімнаті студентської ради. Але зустрів він їх не один, а з іншими членами студентської ради. Подібна ситуація викликала в нього відчуття Дежавю. Минулої весни, на третій день зарахування, Тацую запросили до цієї кімнати. Звичайно, він не був єдиним запрошеним гостем, а також не був почесним гостем. Його положення було простим додатком Міюкі. Через що, по деякій помилці, був змушений погодитися посісти посаду в дисциплінарному комітеті. Відтоді, його життя в старшій школі було занадто перенасиченим. Якби того дня він не зайшов до цієї кімнати, Тацуя насолоджувався б мирним життям в старшій школі. Принаймні, він сам так вважав. ...Сумнівно, що з цим погодився б хтось інший, крім нього. Тоді Маюмі запросила Тацую та Міюкі. А тепер Тацуя є членом студентської ради, що запрошує сестер Маюмі. Трохи відсторонившись, Тацуя подумав, що це причинно-наслідковий зв’язок. – Отже, ви хочете запросити одну з нас до студентської ради? Із зауваженням Ідзумі, що мала відношення до основної теми, він повернувся до реальності. Перед ним стояла Касумі, що досі дивилася на нього поглядом, ніби розірве в будь-який момент. Це і було причиною того, чому Тацуя уникав реальності. – Я зможу працювати з Міюкі-семпай... Наче сон. Він не міг прочитати, про що думала Міюкі, за її залізною стіною ввічливої усмішки, з якою вона стояла перед Ідзумі, що стояла приклавши руку до щоки. Касумі, що демонструвала ворожість і Ідзумі, яка демонструвала свої тлінні бажання. Азуса, Ісорі та Хонока були цілковито враженні, дивною поведінкою цієї парочки. У результаті, роль переговорів з ними була покладена на Тацую та Міюкі, що зіткнулися з ворожнечею та обожнюванням. – Якщо бажаєте, ми можемо прийняти вас двох. Здавалося, неправильним залишати переговори на цілі, але він не міг залишити свої обов’язки на сестру. Думаючи над цим, він знову повернувся до реальності. – Я не маю наміру вступати до студентської ради. Його зусилля лише викликали гірку реакцію від Касумі. Вона продемонструвала наполегливість і твердо відхилила пропозицію Тацуї. Можливо форма мови призначена для зовнішнього використання, була способом продемонструвати своє не дружнє ставлення. – Касумі-чан, ти груба стосовно Шіби-семпая. Здавалося, вона не могла не помітити відкритого тону сестри, Ідзумі пильно стежила за Касумі. Схоже, у неї було якесь виправдання, вона навіть не шепотіла. З іншого боку, Азуса, Ісорі та Хонока були здивовані, що Міюкі нічого не сказала. Її сестринська любов нагадувала релігійну віру в Тацую, і вона була схильна зазвичай винагороджувати злобу на його адресу гнівом опіків (обмороженням?). Проте, Міюкі дивилася на Касумі з посмішкою. Тут вони відчули страх, а не підозру. Типовий спокій перед бурею. Звичайно ж, Азуса, та інші, занадто багато думали про це. Міюкі, що була чутлива до злоби на адресу Тацуї, інтуїтивно зрозуміла, що ставлення Касумі пов’язане не з недооцінкою її старшого брата, а з ревнощами та почуттям обережності. Міюкі співчувала почуттям Касумі, що відчувала ворожість до чоловіків, які занадто близько наближалися до її улюбленої сестри, Касумі, яка у майбутньому рідше буде доброзичливою до її брата, була милою молодшокласницею для Міюкі, з якою вона могла вільно спілкуватися. – Так, прикро. Сказала Міюкі, у тому сенсі, що їй було прикро, що Касумі відмовилася вступити до студентської ради. – Пані Ідзумі, ви могли б приєднатися до студентської ради? Однак вона не продемонструвала своїх почуттів і не проявила свого справжнього наміру уникати Ідзумі. – З радістю. Погляд, яким Ідзумі дивилася на неї, загорівся ще більше, але ідеальна посмішка леді Міюкі не похитнулася. ◇ ◇ ◇ Після занять, Касумі провела деякий час у бібліотеці, а потім, одна, прийшла до кафе. До часу зустрічі з Ідзумі, що пішла до студентської ради, залишалося ще тридцять хвилин. Трохи довго, щоб чекати на самоті. Ідзумі сказала, що вона може повертатися до дому, якщо доведеться чекати, і Касумі неквапливо роздумувала, що їй робити. – Щось сталося? Якось ти виглядаєш не здоровою. Раптом звернулися до неї. Коли вона підняла обличчя, побачила молоду співробітницю в брючному костюмі. – О, ні усе добре. Цією відповіддю, Касумі хотіла сказати «залиште мене». Але в її голосі було менше мотивації, ніж вона очікувала, що здалося несподіваним для неї самої. Побачивши розгубленість Касумі, співробітниця посміхнулася і сіла на проти неї, не спитавши дозволу. Касумі трохи збентежилася односторонньою дією, але побачивши, що жінка, здається, не шкідлива, відразу стала байдужою. – Мене звуть Оно Харука, я тутешній консультант. – Саєгуса Касумі перший рік. Харука представилася в той момент, коли дратівливий вираз зник з обличчя Касумі, а та відповіла не задумуючись. – Пані Саєгуса з класу «C». – Так, дійсно. Касумі слідувала темпу Харуки, оскільки та захопила ініціативу. – Я не відповідаю за клас «C», можете розповісти мені, що вас турбує? – Мене нічого не турбує. Не маючи часу, щоб подумати про психічний опір, Касумі чесно розповіла, що Ідзумі занадто багато часу віддає студентській раді. – Так. У вас трохи змішані відчуття. Прошепотіла Харука, що з серйозним виразом слухала розповідь Касумі. Касумі стало цікаво, що заплутаного, але Харука продовжила говорити раніше, ніж вона промовила. – Пані Саєгуса, чому б вам не приєднатися до Дисциплінарного комітету? Різко і зовсім несподівано, для Касумі, запропонувала Харука. Харука з посмішкою дивилася в очі Касумі, що була не в змозі негайно відповісти. – Ви ж знаєте про систему дисциплінарного комітету? Наступне питання потребувало простої відповіді «так» чи «ні». – Так... я чула від старшої сестри. Касумі, що так і не змогла звернути з цього шляху, змогла відповісти на нього. – Так. Розмова буде швидкою. Харука не запитала, кого Касумі має на увазі під «старшою сестрою». Прізвище «Саєгуса» було настільки рідкісним і відомим, що не потрібно було питати, хто старша сестра Касумі, до того ж Харука знала особу Касумі, ще до її вступу. – Насправді, рекомендація від персоналу це ще один додатковий варіант. Через деякі обставини, ми обираємо першорічку, щоб заповнити вакантне місце. – Тобто мене? Вибачте, чи можна отак просто обрати мене без дозволу? – Ніхто не буде скаржитись, якщо ви візьмете це на себе. Нарешті, Харука злегка посміхнулася на законне зауваження Касумі. – Думаю ви будете настільки ж успішними, як і Шіба-кун минулого року. На ці недбало сказані слова, погляд Касумі, що неохоче до цього слухала, змінився. – Під Шіба-семпаєм ви маєте на увазі старшого брата? – Так. Касумі не помітила, що на обличчі Харуки миттєво пролетів вираз «попалася». – Саме Шіба-кун, рекомендований студентською радою, минулого року, був настільки ж відомий, як голова дисциплінарного комітету пані Ватанабе. Морісакі, рекомендований школою, такою ж мав непоганий досвід, але не можна заперечувати, що він виглядав тінню, порівняно з Шібою-куном. До того ж минулого року, ще один, рекомендований школою, член викликав проблеми. Якщо так продовжиться, то на шкільний комітет почнуть дивитися з підозрою, було б корисно, якби ви могли взяти це на себе. Можливо, Харуці й не потрібно було говорити про другу причину. В той момент, коли вона згадала Тацую, Касумі була сповнена мотивацією, поєднанням бойового духу та неприязні. – Я зрозуміла. Будь ласка, дозвольте мені це зробити. Її ентузіазм піднявся настільки, що здавалося, ніби позаду палає вогонь. – ...Дякую. Я зв’яжуся з головою дисциплінарного комітету. Думаю, ви зустрінетесь з нею вже завтра. Знаючи про проблеми до і після церемонії вступу, Харука використала це для стимулу. Однак ефект занадто перевищував очікуваний, Харука не могла не сумніватися у тому, що сталося насправді.

Читати


Відгуки

Наразі відгуки до цього розділу відсутні!

Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!