[3]
Одна з переваг, навчання в постійних класах, це створення і зміцнення міжособистісних стосунків.
З сивої давнини, з часів появи стосунків між людьми і родових зв›язків, спільною тенденцією для формальних і не формальних груп було те, що приналежність до окремих угрупувань, приводить до виокремлення власної, серед інших.
Ось що саме мається на увазі.
– Доброго ранку. Шіба, я вже чув. Хіба не чудово.
– Доброго ранку, Шіба-кун. Покажи себе.
– Доброго ранку, Шіба-кун. Я за тебе вболівала.
– Йоу. Зроби усе можливе, Шіба.
...Так, навіть ті що не були не були з ним у дружніх стосунках, дружньо вітали його і підбадьорювали.
У понеділок, зайшовши до класу, Тацуя вислуховував слова підтримки від однокласників.
Звісно, це стосувалося його призначення в команду Турніру Дев’яти шкіл.
– Чутки поширюються швидко.
– Вірно. Рішення було прийнято лише на минулому тижні і ще не було офіційно оголошене.
– Дійсно. Дідько, звідки ви почули?
Ні Лео, ні Мідзукі, а ні Еріка не прикидалися, що нічого не знають. Схоже, новини поширились не від них.
Та було помітно, що чутки поширювали по чиїйсь задумці.
На зустрічі були присутні лише учні старших курсів, та, певне, вони почули усе від семпаїв в своїх клубах.
– До речі, сьогодні ж буде офіційне оголошення?
Поцікавилась Еріка, на що Тацуя кивнув з серйозним поглядом.
Відбір до команди Турніру дев’яти шкіл, включаючи техніків, закінчився минулої п’ятниці.
За першочерговим планом, відбір повинен був завершитися ще кілька тижнів тому, тож це була велика затримка.
На щастя, оскільки відбір гравців вже відбувся, обладнання, підготовка якого потребувала багато часу, таке як спортивні CAD чи форма вже було підготовлене, але перевірка і налаштування може затриматися, оскільки з визначенням техніків виникла затримка.
Навіть при тому, що Міюкі також була учасницею, але була цілковито занурена в підготовку, Тацуя був готовий зробити для неї що завгодно. Однак, думка про те, що йому цього не хотілося б, досі нікуди не зникла.
– Напевно на п’ятому уроці проведуть збір.
Сказала Мідзукі, перевіривши сьогоднішній розклад на терміналі, розташованому на столі.
Для всіх класів він був однаковим, три уроки до обіду і два після.
Тим не менш, крім лабораторний і практичних занять та фізичного виховання, кожен учень міг продовжити навчання зі своїх домашніх терміналів, навіть якщо процес був стандартизованим (порядок занять був впорядкованим), однак це не значило що початку і кінця кожного уроку суворо дотримувались.
Сучасна школа мала тенденцію ігнорувати чіткий розподіл часу між заняттям і відпочинком, те що зібрали усіх учнів на церемонію представлення збірної на турнір, свідчило, що Турніру надавали велике значення.
– Пан Тацуя також вийде на сцену підчас церемонії?
– Ну, так...
Запнувся Тацуя, відповідаючи на запитання Мідзукі. Фактично це і було найбільшою причиною його невпевненості.
– Тацуя єдиний з першокурсників?
Як і сказав Лео, Тацуя був єдиним серед першокурсників кого обрали до команди техніків.
Досвід обслуговування CAD мало велике значення, тому було природнім, що до техніків призначали старшокласників. Майстерність Тацуї виходила за межі звичайних.
Звітно, враховуючи те, що він є практикуючим фахівцем в розробці CAD, навіть техніки на змаганні серед старших шкіл, на його фоні, були недосвідченими.
Однак, ні однокласники, ні старші учні не знали цього.
Знала лише його сестра, Міюкі.
– Думаю, на першому потоці до-си-ть засмучені.
Лише на днях, гордість першого потоку постраждала від результатів екзамену, а ця подія лише підлила масла у вогонь, це було очевидно і без зауваження Еріки
– Усі гравці учні першого потоку...
Сказав Тацуя.
Оскільки усі учасники Дивізіону новачків були першорічками, а він сам був лише у підтримці, тож це не повинно було викликати обурення.
Однак це була логіка тих, кого обрали. Це не стосувалося учнів з першого потоку, що прагнули потрапити в команду техніків.
Тацуя виявився в становищі, що викликало рідкісні заздрощі.
Він же не вмів заздрити.
У нього ще не вистачало життєвого досвіду, щоб цілковито усвідомити своє становище.
– Але це неминуче. Тому для заздрощів не має причин.
Тож на зауваження Мідзукі, Тацуя не знайшов, що відповісти.
– Усе гаразд. Зараз в тебе ніхто не кидатиме ні каміння, ні магію.
На надзвичайно безтурботне зауваження Еріки, він міг лише гірко посміхнутись.
◇ ◇ ◇
Після четвертого уроку, в зазначений час, він з’явився за кулісами де, Міюкі, що прийшла трохи раніше, вручила йому тонку куртку.
– Що це?
Він відчував, що це саме те, що він бачить, та все ж вирішив запитати, щоб переконатися.
– Форма технічного персоналу. Одягни її на церемонію, замість шкільної форми.
Відповідь на питання прийшла від Маюмі
Цілком очікувана відповідь.
На Маюмі була спеціальна спортивна куртка.
Певно, це уніформа учасника.
Міюкі подала уніформу Тацуї, тримаючи її двома руками, сповнена очікування.
На мить, в голові промайнула незграбна думка, та він знав що опиратися марно.
Тацуя покірно зняв блейзер і повісив його на підготовлену вішалку.
Злегка зігнув коліна і дозволив Міюкі допомогти йому одягти куртку.
Ставши позаду, вона накинула куртку на плечі брата, обійшовши з переду, поправила комір і рукава, потім зробивши один крок назад, щоб оцінивши вигляд Тацуя, Міюкі задоволено посміхнулась.
Він також мав уявлення чому у його сестри настільки гарний настрій.
Певно, їй було приємно побачити, на лівій грудині куртки, вишиту емблему.
Що складалась з восьми пелюсток.
Її уніформа також мала такий же малюнок, на тому ж місці.
Знак першої старшої школи.
Не заміна чого-небудь, а символ першого потоку.
– Вона личить, старшому братові...
Форма для турніру виглядала майже як звичайна і це було природнім, адже вона слугувала лише для розпізнання школи учасника.
Однак, в очах Міюкі, вона підтверджувала той факт, що він повернувся на своє законне місце.
Для самого Тацуї це не мало особливого значення, але він не вважав за необхідне охолоджувати атмосферу. До початку церемонії ще залишався час, тому він вирішив дочекатися початку в уніформі техніків.
Міюкі невідривно зачаровано дивилась на брата в уніформі. На ній же відповідної уніформи не було. Тацуя озирнувся навколо, але ніде не знайшов куртки Міюкі. Хоча в них ще було досить часу, Тацуя розсудив, що краще приготуватися завчасно.
– Тобі не потрібно переодягнутися?
– Я розпорядник церемонії.
Міюкі поспіхом приховала свій заворожений вираз і відповіла зі своєю звичайною посмішкою.
Іншими словами, Міюкі не стоятиме в команді, а буде представляти учасників... Принаймі так зрозумів Тацуя.
– Тож, це велика відповідальність.
– Будь ласка, не нагадуй...
Тацуя усміхнувся і поклав руку на голову молодшої сестри, що, судячи з її слабкого голосу і нервового погляду, була напружена, хоча не мала наміру відмовлятися від таких незначних обов’язків.
Оточуючі кидали на них холодні погляди.
◇ ◇ ◇
Анонсована церемонія представлення учасників почалась вчасно і проходила без ексцесів.
Хоча Тацуя і піднявся на сцену, в нього не пролетіли ні каміння, ні магія. Ну, це будо природнім.
Але йому було дуже незручно.
Інженери і гравці вишукувались у дві шеренги, а серед команди техніків усі, окрім нього, були старшокласниками, то ж не дивно, що він відчував себе не на своєму місці.
Оскільки він показав свою майстерність на підготовчій зустрічі, на щастя не було ворожих чи зневажливих поглядів.
Проте не можна сказати, що погляди були дружніми. Позитивні оцінки і доброзичливість не можливо поставити на один рівень.
Члени команди ставилися до нього по різному, однак його підтримка в команді була надзвичайно високою.
І тепер, незважаючи на те, що він з другого потоку, він носив емблему восьми пелюсток.
Звісно, повинні бути люди яких це спровокувало, стоячи в сліпучих вогнях софітів, розмірковував Тацуя, так ніби це його взагалі не стосувалося.
Між тим, один за одним, представляли інших людей.
Вела церемонію Маюмі.
Учасники, імена яких називали, отримували на свій комір медалі з ідентифікаційним чипом, для входу в зону змагань на турнірі.
Щоб покращити представлення, ця роль була покладена на Міюкі.
Було сорок учасників (без Міюкі і Маюмі тридцять вісім), тож це була досить трудомістка робота, однак, певно завдяки своєму чудовому вихованню Міюкі власноруч прикріпила кожну медаль не втрачаючи своєї посмішки.
Від посмішки Міюкі, на такій близькій відстані, що можна було відчути її дихання, більшість хлопців не змогли стримати хвилювання і приховати почервоніння на своїх обличчях.
Це видовище, ймовірно викликало б переслідування учениць усієї школи в майбутньому, але обличчя більшої половини учениць, які отримали аналогічні медалі покрилися рум›янцем і демонстрували сором’язливість, тож натовп (особливо старшокласники) демонстрували не антипатію, а привітні посмішки.
Медалі були видані не лише учасникам, але й допоміжному персоналу.
Після представлення стратегів прийшла черга техніків.
– Здається, я трохи нервую.
Сказав хтось, поруч з Тацуєю, і він непомітно повернув голову.
Точно так само, підняв на нього погляд учень поряд з ним.
Погляд Тацуї був трохи вище.
Здається це був студент другого року якого звали Ісорі Кей. Зайве говорити, що він був учнем першого потоку. (На цій сцені, Тацуя єдиний представник другого потоку).
– І справді.
Він був одним, з небагатьох, хто дружньо ставився до Тацуї.
Прекрасний юнак з ніжними рисами і витонченою статурою, якщо він змінить штани на спідницю, то виглядатиме як «висока учениця», однак він був кращим з теорії магії, серед другого року і один з найкращих в практичній майстерності.
Знову оцінивши його красу, Тацуя подумав, що не варто оцінювати людей по зовнішності.
Вони все ще стояли на сцені, тож розмова зупинилась.
Тим не менш, неочікуване дружне ставлення, в оточені неоднозначної злоби, навіть для такої нечутливої людини, як він, принесло світло в його важке серце.
Це тепле світло осяяло його похмурі думки і він відчув сили поглянути в аудиторію.
Як завжди, залишалися вільні місця і як завжди студенти спонтанно розділились на перший потік попереду, а другий по заду.
Однак, в перші ряди вдалося проникнути кільком стороннім.
Схоже, вони помітили погляд Тацуї.
Еріка помахала рукою зі свого третього ряду, рахуючи з переду, який був настільки близько, що без перебільшення модна назвати переднім рядом.
Це потрясло Тацую.
Перевівши погляд далі, він помітив, що поряд з Ерікою сиділа Мідзукі, за нею Лео, а далі Мікіхіко, позаду також були дуже знайомі обличчя.
Під непривітними поглядами першого потоку, клас один «E» окупував ці місця.
В той час, як Тацуя обмірковував їх мужні дії, перед ним з›явилася Міюкі, що штовхала перед собою візок-тумбу.
На сцені було, сорок учасників, чотири тактичних радника, вісім техніків, мінус два розпорядника церемонії, загалом п›ятдесят людей, сорок дев’ять з них, вже були представлені і отримали медалі.
Нарешті, прийшла черга останньої п›ятдесятої людини.
Черга Тацуї.
Маюмі назвала його ім’я.
Йому здалося, що її голос був занадто потужним, чи він просто багато собі надумав?
У підтвердження, він зробив крок в перед.
Міюкі, із зворушливою посмішкою на обличчі (настільки що Тацуя почав хвилюватися за її психологічний стан), стала перед Тацуєю.
Одночасно з тим, як Міюкі прикріпила на комір Тацуї медаль, пролунали гучні оплески.
Не було навіть потреби у візуальному підтверджені.
Слідом за Ерікою і Лео почала аплодувати решта однокласників.
Для розпорядників церемонії, Маюмі і Міюкі, цей переполох став несподіваним.
Однак, вже коли перший рік, першого потоку, збирався освистати ці овації.
Маюмі і Міюкі перехопили ініціативу і почали одночасно аплодувати зі сцени.
Представлення останнього члена команди завершилося бурхливими описками.
Вони ідеально співпали з аплодисментами усій команді і поширилися по всій залі.
◇ ◇ ◇
Після завершення церемонії представлення, підготовка до турніру дев’яти шкіл відразу прискорилась.
Так як змагання, в яких вони братимуть участь, були визначені, Міюкі, разом з Шізуку і Хонокою, практикувалися щодня, аж до самого закриття школи.
Тацуя займався налаштуванням CAD і допомагав Міюкі з її обов’язками, тому також повертався до дому пізно.
Еріка і Лео, що приймали участь в спортивних клубах, схоже отримали свої обов’язки.
Лише Мідзукі була в художньому клубі, на цьому тижні, вона часто чекала доки решта звільниться.
Церемонія представлення, на минулому тижні, досить хвилювала її.
Незважаючи нате, що були вільні місця потрібно було багато мужності, щоб піти проти негласно встановлених правил.
Для неї, подібне було б не можливе. Якби не Еріка, ніхто б з однокласників не наважився б на цей крок.
Вона усвідомлювала свою скутість, тож була більш вражена і заздрила подрузі.
«Але чому Еріка так старається..?»
Саму Мідзукі Еріка змусила прийняти участь.
Звісно, вона також хотіла підтримати Тацую, але спочатку, Мідзукі гадала, що буде цілком задоволена, поаплодувавши з далеку.
Оскільки Еріка була схильна до безумних вчинків, можливо її прихованою цілю було подразнити елітне самолюбство першого потоку.
Але в той же час, у неї був непостійний і імпульсивний темперамент.
І хоча вона любила сувати носа в чужі проблеми, та за спостереженнями Мідзукі, вона сама рідко стає джерелом проблем інших. Якби вона втягнула лише її, то може й так, але вона була вмотивована настільки, що втягнула усіх однокласників, тож це не можливо було пояснити лише пустощами.
«Як я і думала Еріка-чан, пана Тацую... таки, що?»
Наскільки вона бачила, найкращим хлопцем для Еріки був Лео.
Навіть з Йошіда, який зайняв третє місце на семестрових іспитах, вона мала довгу історію.
Однак, Мідзукі здавалося, що Еріка відчувала до Тацуї зовсім інші відчуття, ніж до інших.
Навіть задумавшись, Мідзукі, чомусь, не хотіла давати чіткого визначення цього почуття.
Ще не пройшло і п’яти хвилин, як вона прийшла до входу у школу.
Ще було занадто рано, щоб можна було сказати, що вона стомилася чекати.
Однак, було достатньо часу щоб збурити свої думки.
Не свідомо, в голові у Мідзукі зароїлися думки про різні речі.
Її нинішній стан цілковито відповідав визначенню «роззява».
Продовжуючи у стані не змоги зосередитись на чомусь одному, вона сконцентрувала відчуття на зовнішньому сприйнятті і помітила незнайому хвилю.
Що з’явилася лише на секунду.
Мідзукі наважилася зняти окуляри.
Як тільки це сталося, хлинув різнобарвний потік.
Очі сприймали світло тонів різних кольорів.
Мідзукі стерпіла біль в очах, викликану короткочасним перевантаженням.
Знявши окуляри, вона ніби вийшла з темної кімнати на літнє яскраве сонце.
Речі яких вона уникала раптово стали видимі.
Виникли безконтрольні відчуття, зорові нерви і мозок ніби кричали, що не можуть впоратися з інформаційним перенавантаженням.
Проте, такий надмірний потік інформації, від якого будь-яка звичайна людина втратить свідомість, для неї був «іншим світом», що супроводжував її від самого народження.
Навіть очі людей, що раптово вийшли на яскраве світло швидко звикають.
Як відомо, люди з темними очима звикають до яскравого ще швидше.
Мідзукі також примружила очі, а потім два, три рази кліпнула, щоб очі могли бачити мисленнєві частки в десять разів краще ніж звичайні маги і навіть світло духовних часток (випромінювання Псіонів), яке маги навіть не сприймають.
Обережно поклавши окуляри в футляр, вона зосередилась на хвилі, яку відчула раніше.
Світло, що проникає навіть через захисні лінзи, миттєво було знайдене.
Коливання духовних часток було регулярним, ніби чиєсь дихання.
Зараз чітко був видний напрямок до джерела світла.
Ніби на запрошення, Мідзукі попрямувала до джерела світла в будівлі для практичних занять.
Підійшовши до будівлі, вона відчула як почало дрейфувати холодне повітря.
Зараз було літо і хоча сонце вже сіло за схили, все ще було достатньо спекотно, щоб спітніти.
Це була ілюзія.
«Щось», прикинулося холодним повітрям в прошарках літньої спеки.
Вона відчувала, що це «щось» наказувало їй повертатися.
Здавалося, воно погрожує, не підходь далі.
Тіло напружилося від невідомого.
Але ноги Мідзукі не зупинилися.
Хоча розум підказував їй повернутися, інтуїція підказувала, що як та, що займається і якій судилося жити з магією, повинна продовжувати йти далі, щоб побачити усе своїм «оком».
Двері в будівлі для практичних занять відкрилася без єдиного звуку, в середині було тихо, жодного шарудіння.
Яскравість освітлення була достатньою, що було комфортно читати найменші символи.
Все як завжди.
Ні, це школа де вивчали магію і будівлю практичних занять відвідувало багато людей.
Якби щось сталося, то старшокласники і вчителі не залишили б це без уваги.
В магічній школі набагато менше причин для історій про привидів, ніж у звичайних шкіл.
Оскільки не прозвучало жодного попередження, очевидно аномалія помічена Мідзукі, пов’язана з чиєюсь магією.
Або ж це справді незвичне явище, яке не можна виявити сучасною магією.
З тремтячим серцем і зловісними думками, Мідзукі продовжувала переставляти ноги, ніби щось її тягнуло.
Піднімаючись по сходах, Мідзукі відчула легкий аромат, що домішався в повітрі.
Вона пригадала цей аромат з експериментів з магічною фармакологією.
Це поєднання декількох пахощів з заспокійливим ефектом.
Продовжуючи переслідувати світлову хвилю, вона попрямувала до фармацевтичної лабораторії.
Надзвичайно синхронне випромінювання псіонів, певно, наслідок магічного експерименту якогось студента.
Переконавшись, що це не якесь надприродне явище, Мідзукі зітхнула з полегшенням.
І тоді її охопила цікавість, що досі стримувалася тривожністю.
На найперших заняттях, з практичної магії повідомляють, що основним правилом безпеки є не втручання, без запрошення, в експерименти інших. Це пов’язано з можливою втратою контролю над магічною енергією, внаслідок випадкового втручання, сторонніх, в індивідуальну зону магії. Зокрема, не одноразово попереджали, що особливу небезпеку становлять втручання не зрілих магів, першокурсників, як вона.
Але, зараз, це попередження абсолютно вилетіло з голови Мідзукі.
Викривлене почуття небезпеки, спонукало її трохи підштовхнути двері.
Намагаючись бути максимально тихою, вона заглянула в утворену щілину.
В наступний момент вона крикнула з переляку.
Ні, не крикнула, просто зойкнула від несподіванки.
У фармацевтичній лабораторії в повітрі танцювало безліч світлових кульок, синього, світло-синього і кольору індиго.
Кожне світило мало власну «силу» і «намір».
Через свій погляд, вона знала, що природній розподіл енергії не однорідній, вона постійно збирається, розділяється, тече. Поява силових «бульбашок», при впливі на природні явища, була знайома Мідзукі. Енергія всесвіту, в її «очах», виглядала я потік духовних часток, що виринає з людської свідомості.
Проте, сьогодні, вона вперше відчула «намір» в подібних сферах.
«Духи?..
Це те що звуть духами», подумала вона.
Вона була настільки шокована, що інші думки просто зникли.
А прикликав цих духів.
– Йошида-кун?..
Забувши про найменшу обережність, прошепотіла Мідзукі.
Це була повністю несвідома дія.
Однак для того чиє ім’я прозвучало, це було важливим.
Особливо для того, кого ніхто не мав тут застати і чиє «мистецтво» не мали бачити.
– Хто тут!
Абсолютно рефлекторне запитання.
На рефлекторний гнів «світлячки», відповіли зміною «намірів».
– Ой!
Закрила очі Мідзукі, коли на неї кинулися світлові сфери.
Відразу ж, після цього, з боку, вона відчула «порив вітру», що з змусив її присісти.
Потік сайонів, що не зворушив ні волосся, ні спідниці.
Він відштовхнув і остудив світлові сфери, але Мідзукі закрила очі і не помітила, що захищена.
З острахом відкривши повіки, вона побачила Мікіхіко, що агресивно дивився на Тацую, коли той, у відповідь, споглядав без емоційним поглядом.
– ...Заспокойся, Мікіхіко. Я не хочу з тобою битися.
Від раптової появи Тацуї, Мідзукі, зі свого сидячого положення, широко розкритими очима, могла лише, дивитися як Тацуя демонструє порожні руки.
Це був універсальний жест, для магів і для тих хто не є ними, що ви не бажаєте битви.
Одночасно з шокованим виразом на обличчі зникла ворожість Мікіхіко, немов марево.
Це ніби розвіяло напружену атмосферу, заклякла Мідзукі нарешті підвелася.
– ...Вибач, Тацуя. Я не хотів нічого такого,
Мікіхіко виглядав як розгублена дитина.
Мідзукі імпульсивно відчула, «хочу його заспокоїти», але не змогла дібрати слів.
На щастя, незграбної тиші не виникло.
– Я не проти. Не турбуйся про це. Взагалі-то, це все Мідзукі, порушила концентрацію заклинателя, підчас етапу магічного виклику.
– Е? Я!?
Поспіхом оглянувшись, Мідзукі лише помітила пустотливу посмішку Тацуї, що дивився на неї і вона полегшено зітхнула.
– Ні, це не її провина.
Проте, схоже, Мікіхіко так не вважав.
Він говорив швидко, заперечуючи слова Тацуї.
Мабуть це була паніка, через близькість слів Тацуї до істини.
– Ні це через імпульсивну агресію, що викликана моєю не зрілістю... Мені шкода, за своїми вибаченнями я забув про дещо важливе. Дякую, Тацуя. Завдяки тобі, я не нашкодив пані Шібаті.
– Навіть без мого втручання, вона б не постраждала. Щойно, це ж була духовна магія?
На питання Тацуї, Мікіхіко кивнув, але чомусь вагався.
– Магія що базується на духах неба і землі, у нас в домі її називають «Божественна магія Землі».
Тим не менш, його здивувало запитання щодо ідентифікації магії, оскільки це було не прийнято серед операторів.
Духовна магія - належить до древньої магії. Магія яка впливає на Ейдос через не залежне інформаційне тіло, яке зазвичай називають духом в сучасній магії класифікують як «духовна магія». Духи іноді скорочують до ДІ (духовні істоти), але в академічних джерела вже називають «духами».
– Я не маю можливості визначати духів, але розумію, що ти проводив обряд. До того ж, коли проникнули через твій огороджувальний бар’єр, важко не здивуватися.
– Звідки ти знаєш про бар’єр... Невже Тацуя теж вивчає духовну магію. Крім того, важко зрозуміти на якій стадії знаходиться ритуал, ти багато помічаєш... Ні, здається, ти поза моїм розумінням.
– Можливо підеш далі і назвеш мене «божевільним»?
Посміхаючись, жартівливо сказав Тацуя, нащо Мікіхіко теж гірко посміхнувся. Вираз його губ нарешті став розслабленим.
– Ну... Незалежно від того наскільки ти не бажаєш щоб тебе бачили, але ставити бар’єри в шкільній лабораторії, це вже не жарти.
– Певно, що так.
Їх сміх повністю розвіяв тяжку атмосферу.
– Це магія виклику природніх духів? Вперше бачу подібне.
– ...Вже не має сенсу цього приховувати. Як і сказав Тацуя, я практикував магічний виклик, використовуючи водних духів.
Прибираючи зі столу жаровню в якій полив пахощі, відповів на питання Тацуї Мікіхіко.
Мідзукі стояла поруч і витирала попіл, що просипався на стіл.
Звісно, Мікіхіко хотів зупинити її, але Мідзукі виявилася особисто вперта в цьому питання.
– Водні духи... Нажаль, я сприймаю їх лише як скупчення псіонів... А що ти бачила, Мідзукі?
– Що? Ох, я так само. Я лише бачила світлові сфери синього відтінку.
З нервовою посмішкою відповіла Мідзукі, розмахуючи руками.
Внаслідок чого, попіл з хустинки, якою вона витирала стіл, полетів в лице Мікіхіко, але через знервованість, від розмови, вона цього не помітила.
З іншого боку, Мікіхіко, що потрапив під таку атаку, нічого не сказав... здається він і сам цього не помітив.
Він широко розкрив очі і напружив обличчя.
– Кольори?.. Ти розрізняєш кольорові відтінки?..
– Ем, ее,.. Так.
Мідзукі не розуміла чому у Мікіхіко таке страшне обличчя ( як їй здалося), тож вона відповіла трохи напружено.
– Ум... сині, світло сині і темні... Ах!
Мідзукі не наважувалась дивитися в очі Мікіхіко, тож відповіла відвівши погляд, помітивши на його обличчі каплі води скрикнула.
– М-ме-мені шкода! Ем, вірно! Хустинка, хустинка.
Поспішно діставши з сумки хустинку, вона витерла обличчя Мікіхіко
Однак він досить грубо схопив її руку.
І потягнув Мідзукі до себе, що сильно її здивувало.
Підтримавши Мідзукі, щоб вона не впала, Мікіхіко поглянув у її очі, на стільки близько, що здавалося от-от поцілує.
– Ем, ах...
Мідзукі намагалася, але через збентеження і не терпіння не могла нічого сказати, та Мікіхіко цього навіть не помітив.
Він не відводив погляд, а вона, в паніці, не могла відвернути обличчя.
Внаслідок чого, вони так і дивилися один на одного.
– ...Якщо це за спільною згодою, то я вас залишу, в іншому випадку, у нас проблема?
– Вах!
– Ой!
Двоє завмерли, ніби забули як дихати, але почувши здивований голос Тацуї, прийшли до тями і відскочили оди від одного.
– ...Вибач.
– Ні, ні... Це я маю вибачатися.
Це був дещо незрозумілий діалог.
Зрозуміло, що Мікіхіко (дії якого знаходилися на межі сексуального домагання вибачається, так що не міг жалітися, навіть якщо отримає ляпас), тоді чому Мідзукі вибачається.
Можливо через плутанину, Тацуї також стало незручно в цій атмосфері.
– …Мідзукі, Еріка і Лео вже прийшли, якщо ти бажаєш залишитися, ми підемо вперед.
– Що? О, Тацуя, ти прийшов, щоб покликати мене... Ах, зачекай!?
Їй знадобилося деякий час щоб зрозуміти сказане ним (хоч це більше стосується індивідуального відчуття часу), вона раптом викрикнула і змовкла. Ні, ймовірно, вона намагалася щось сказати, але голос не звучав, рухалися лише губи. Очевидно, шок блокував мовні центри мозку.
«Ну, думаю що це тимчасовий ефект», розмірковував Тацуя ніби спостерігаючи з далеку, проте він не зміг зберегти незворушного обличчя, коли поглянув на Мікіхіко.
– Чого це так раптово, що ти таке витворив, Мікіхіко?
Раптові безумні дії Мікіхіко викликали великий інтерес. «Що стало причиною подібного»
– Мені шкода, я просто був здивований…
Мікіхіко зрадів своїй можливості змінити тему і скористався наданій можливості, відповідаючи на питання Тацуї.
– Ні, ти неповинен вибачатися. Тож що тебе здивувало?
– Вірно...
Після слів Тацуї, Мікіхіко ще раз вклонився Мідзукі.
– Мені дуже шкода.
Це неймовірно, ніколи не думав, що зустріну людину, що може розрізнити кольоровий спектр духів...
Від думки, що ти, можливо, володієш «кришталевим оком», я не зміг стриматись...
Це лише виправдання, але я ніколи не збирався зробити чогось поганого.
Насправді, я просто хотів переконатися.
Серйозне вибачення Мікіхіко заспокоїло паніку Мідзукі.
Як він сам і сказав це були лише вибачення.
Це цілком зумовлено цікавістю Мікіхіко, щодо очей Мідзукі і ніяк не пов›язано нею.
Проте, незважаючи на відчайдушні виправдання, в яких він поклався на очі Мідзукі, як про щось древнє, вона ніжно посміхнулася і не сердилася на нього.
– Вже все добре, Йошіда-кун. Я просто здивувалась.
Після цих слів, вона мило посміхнулась, від чого співрозмовник повинен був розслабитись, а потім прошепотіла «Проте це дуже бентежить, тож більше так не роби».
Мікіхіко енергійно закивав з почервонілим обличчям.
Схоже, що справа про сексуальні домагання була врегульовано мирно. Попередні саркастичні зауваження Тацуї були проігноровані, тож він не мав наміру повертатися до теми.
– До речі, Мікіхіко, що тебе так здивувало?
Натомість повторив своє питання до Мікіхіко, коли ці двоє заспокоїлись.
– Судячи з того, що ти сказав, певно можливість розрізняти кольори духів це щось не звичне?
Тацуя міг проаналізувати сайонове інформаційне тіло, та підчас аналізу він не бачив саме інформаційне тіло візуально, тож не розумів наскільки незвично розрізняти колір псіонового інформаційного тіла. Ні, навик ідентифікувати псіонове інформаційне тіло безумовно є рідким, але він не міг зрозуміти, який сенс розрізняти його колір.
Після питання Тацуї, Мідзукі також поглянула на Мікіхіко, очевидно її також цікавила відповідь на це питання.
– І що за «кришталеве око»? Якщо ти не проти, можеш пояснити?
Погляд Мідзукі чітко говорив, «Я теж хочу знати».
– ...Добре, це не таємниця.
Перед відповіддю він трохи помовчав, даючи зрозуміти, що пояснити це буде не легко. Тацуя усвідомив, що іноді Мікіхіко робить само знищувальні жести.
– Духи мають колір. Як заклинателі, що використовують духів, ми розрізняємо різновиди духів за кольорами.
Тим не менш, він почав пояснювати досить відкрито без жодного остраху.
– Але це не означає, що ми можемо реально їх бачити.
Мідзукі розгублено схилила голову.
Тацуя також не зрозумів слова Мікіхіко, але не став квапитися з питанням і поглядом закликав продовжити.
– Насправді колір духів не є сталим, колір який «бачить» оператор змінюється залежно від того, яку систему і школу він використовує.
Наприклад, в моїй школі духи води сприймаються як сині.
Але в європейській школі їх розрізняють як пурпурні.
На континенті, деякі, вважають їх темно-синіми, близькими до чорного.
І це не тому що хвиля коливань підчас руху духа залежить від місцевості, або техніки, що використовується.
Клір який «видно» залежить від способу, за до погою якого його сприймають.
– ...Іншими словами, їх не сприймають візуально, а тлумачать хвилю руху, за допомогою технік?
– Правильна відповідь
Розрізняючи духів, ми розрізняємо хвилю, як колір.
Можна сказати, що ми прикрашаємо духів.
Тож, кольори духів, які ми визначаємо формальність.
В моїй школі, вода синя. Вогонь червоний. Земля жовта. Вітер зелений.
Ми не розрізняємо відтінків чи яскравості.
Ми розрізняємо і присвоюємо колір у своїй свідомості, тож не має необхідності в тоні кольору.
Що стосується духів води, вони просто сині.
По цій системі ідентифікації, ми не можемо розпізнати світло чи темно-синіх духів.
– ...Але, Мідзукі їх бачить.
– Можливо вона розрізняє рівень сили водяних духів і їх природу, як кольоровий відтінок. Можливість бачити справжній колір духів.
У нашій школі, такий погляд називають «кришталевим оком».
Інші школи також використовують цей термін, але під іншими назвами, та у нашій школі кажуть, що такі очі можуть побачити «бога».
Як кажуть, ті хто можуть бачити кольори духів, можуть бачити їх джерело скупчення, а також «божественних духів» буття і ключ для втручання в систему.
Для нас, люди з «кришталевим оком», ті хто можуть підключитися до божественної системи духів.
– Іншими словами, для вас, у Мідзукі талант, яким би ви хотіли володіти?
– Вірно... Не потрібно так сильно хвилюватися. Зараз у мене не має сил, щоб впоратися з «богом». Якби це був я, рік назад, я самонадіяно, захопив би її для себе, але зараз в мене не має ні такої жадібності, а ні сили духу. Однак, я не буду розповідати іншім магам про існування ключа до божественної техніки. Навіть якщо це мій власний брат, я не зможу стерпіти стороннього спостерігаючи за тим, як хтось інший піднімається до божественного рівня. Я нікому не скажу про «кришталеві очі» пані Шібати.
Погляд Мікіхіко був твердим.
Та, десь в глибині, проступали проблиски божевілля.
Тацуя прочитав там метаморфозу бажання особистого володіння.
Він не хотів робити це сам, а ні дати зробити це комусь іншому.
Таким поглядом Мікіхіко дивився на Мідзукі.
– ...Вірно. Дозвольте мені зберегти цю таємницю в моєму серці.
Зійшовшись на ідеї, що вони не бажають допустити аби їх друга використовували, Тацуя і Мікіхіко досягли консенсусу.
Ось чому, кажучи це, він кивнув.
Як знак для Мікіхіко.
І для Мідзукі
На сигнал Тацуї, Мідзукі озирнулась і повернула туманну посмішку, не розуміючи що за ним стояло.
Далі
Том 3. Розділ 4 - [4]
[4] Перше серпня. Це був день від›їзду на Турнір дев’яти шкіл. По причині своєї віддаленості, восьма школа Отару і дев’ята Кумамото відправились на турнір дев’яти шкіл раніше всіх, однак перша старша школа, що знаходилась на окраїні Токіо, могла собі дозволити в›їхати в турнірні гуртожитки в останню хвилину, перед початком. Це не мало жодного тактичного значення, просто віддаленість школи мав пріоритет доступу до тренувальних майданчиків. Фактично, місце проведення не вимагало попереднього обстеження, тому не було потреби завчасно відвідувати це місце. – Ось яка ситуація. – Хм, дякую за детальне пояснення. Тацуя хотів було саркастично запитати, чому вона все це розповідає, але уважно вислухав усе що сказала Марі і похитав головою, щоб викинути це зі свідомості. Вони стояли під палючим літнім сонцем. Чому вони повинні були пектися під таким пекучим сонцем? Навіть якби запитали Тацую, він би не знайшов що відповісти. Крім того, йому аж ніяк не подобалось стояти бід сонцем. – Пробачте! Ці слова супроводжувалася постукуваннями підборів по тротуару, Марі поглянула на джерело голосу, зітхнула, після чого посміхнулася, стоячи під своєю парасолькою, Тацуя напроти стояв під палючим сонцем, мовчки, перевірив список і відмітив останнє ім’я на своєму терміналі. З запізненням, на півтори години. Всі нарешті були в зборі. – Маюмі, ти, спізнилися. – Вибачте, вибачте. Короткі слова звинувачення і такі ж слова вибачення. Ніби нічого не сталося, ці двоє, увійшли у великий автобус. Так здавалося, доки Маюмі не вийшла з автобуса з порожніми руками. – ...Щось забули? Запитав її Тацуя, з незворушним обличчям, в той час, як трохи стривожився. Поклажа, така як одяг і косметика (вважлива в для ночівлі, як він чув від Міюкі), упакована і поміщена в багажний відсік. Підчас пакування багаж, що прийшов з дому кожного учасника, перевірено, тож є підтвердження, що нічого не пропало. Навіть якщо щось забуто, в гуртожитку досить запасних речей, для двохгодинної поїздки, на автобусі багато багажу не потрібно. – Ні це не так... Вибач, Тацуя-кун. Через мене одну, довилося так довго чекати. – Ні, я в курсі про обставини. Запізнення Маюмі не було зумовлено безвідповідальністю чи такими причинами як проспати чи помилкою в часі. Три години тому, вона повідомила що спізниться через сімейні обставини. В повідомлені, Маюмі просила відправлятися в перед і сказала, що зустрінеться з ними в місці призначення, але третьокурсники, одностайно, погодились зачекати і попросили її прибути якомога швидше. Вона не була спадкоємицею сім’ї У неї було два старших брата. Незважаючи на те, що вона була прямим нащадком одного з Десяти головних кланів, вона була лише третьою сестрою що ще навчалась в старшій школі, тож повинна була не часто приймати участь в сімейних справах. Оскільки її залучили в ранок важливої шкільної події, певно це була нагальна справа. Для Маюмі було зручніше, якби решта відправились раніше, вона могла б не поспішати. Але оскільки решта сказала, що будуть чекати (хоча Тацуя був проти), Маюмі довилося поквапитись. Тож Тацуя не міг гніватися на неї за спізнення, на одну чи дві години. – Але ж було спекотно, чи не так? – Все добре. Зараз все ще ранок, тож така спека не проблема. Тацуя був єдиним першокурсником в допоміжній команді, тож його призначили відповідальним за перекличку, підчас посадки. Тут було сорок гравців, чотири стратега і вісім техніків. З дванадцяти чоловік, що не належали до спортсменів, Тацуя був єдиним першокласником. Звісно, крім цих дванадцяти, був і інший допоміжний персонал. На додаток, до стратегів і техніків, було ще двадцять волонтерів, організаційні помічники за межами місці проведення, але вони вже направилися до місця призначення. Зараз не було навіть вчителів. В автобусі і чотирьох вантажівках були лише водії та учні. – Але ти сильно спітнів... Що? Насправді, ти не дуже спітнів. – Ні, ну, мені вистачить магічної сили, щоб впоратись з потом... Я не настільки збочений, щоб не пітніти в середині літа. Він очистив піт магією і випускав його через шкіру і одяг. Унікальна магія Тацуї «розчеплення», по класифікації, відносилась до магії розділення, це була комбінована магія «конвергенції» і «дивергенції», «поглинання» і «виділення», але, чесно кажучи, більшу частину займала «дивергенція». Тож він добре володів системною магією «дивергенції». – Збочений... Це не повинно було бути настільки дивним словом, але Маюмі посміхнулась ніби почула щось комічне. Схоже щось сезонне. Зараз Тацуя подумав, що ця посмішка сяє немов сонце. Можливо, галюцинація викликана сонячною спекотою і вологою. ...На доказ цього, посмішка змінилась на звичайну поступливу посмішку Маюмі. – До речі, Тацуя-кун, як воно? «Воно»... безумовно вона має на увазі, що він подумав. Літне плаття, що носила Маюмі. Вона притримала великий капелюх обома руками і стала в елегантну позу, тож було важко помилитися. Сьогодні вони лише їхали в гуртожиток і не було жодних офіційних заходів. Тому, незважаючи на участь в шкільних заходах, шкільна форма була не обов’язкова. Перший рік, включаючи Тацую, носив форму але менше половини другого і майже весь третій був одягнениий в повсякденний одяг. Тим не менш, слідуючи сучасному етикету в одязі, що не вітає демонстрацію оголеної шкіри, більшість була одягнена, як Марі, тонка сорочка з довгими рукавами і штани в яких було легко рухатися. Винятком була другокурсниця на прізвище Чійода, що носила шорти і довгі панчохи, аж до стегон, що стосується Ісорі, схоже, вона змусила його одягти короткі штани і довгі гольфи, так що вони були схожі на парочку. (Хоч вони нею і були) Серед них, вбрання Маюмі було дуже помітним. Певно, доречніше було сказати, нереально виділялася Літнє плаття з оголеними руками і плечима. Довжиною по коліна. Голі ніжки, босоніжки на високих підборах. Її шкіра була злегка коричневого відтінку, схоже, на ній був тонкий шар ультрафіолетового і інфрачервоного захисного крему. Враховуючи цей момент, технічно, її шкіра не була абсолютно голою, але це забарвлення створювало суперечливу, неприємну ілюзію засмаглої сексуальної шкіри. – Вам личить. Смілива сукня, вишита квітами дійсно підходила Маюмі. – Справді?... Дякую. Кокетливість і невелика сором›язливість на обличчі - ідеальна комбінація. – ...Було б краще, якби роблячи цей комплімент, ти трохи схвилювався. Дівчина на два роки старша від нього поклала руки на талію і пригнулась, щоб поглянути на нього з низу до гори. Незважаючи на невисокий ріст, її груди були середнього розміру і коли вона стиснула руки, стало видно прекрасне декольте. Здавалося, вона це зробила навмисно. – ...Схоже перевтома. – ...Е? Тацуя не знав, якою нагальною справою вона займалась, та схоже це було дуже виснажливо. – Вирушаймо, президент. Я думаю, ви зможете трохи відпочити в автобусі. Вирішив думати так Тацуя. – Зажди, ум, Тацуя-кун. Ти мене не правильно зрозумів? Раптово Тацуя почав її втішати зі співчуттям в очах, через що Міюкі розгубилась. ◇ ◇ ◇ - ...Ум, Тацуя-кун, серйозно думав, що у мене депресія, як грубо. Надувшись пробурмотала Маюмі, тоді як Сузуне, що сиділа на сусідньому місці в проході, тепло поглянула на неї. – Я ж казала, що хочу, щоб він сів поруч, а він швиденько втік. До речі, як член команди техніків, Тацуя повинен був їхати в одній з вантажівок. Тож з об’єктивної чи навіть поверхневої точки зору, він не уникав Маюмі. – Ким же він мене вважає. – Це було правильне рішення. – Е, Рін-чан, що ти сказала? Сузуне спокійно парирувала слова Маюмі, що продовжувала напружено жалітися. Вона посміхнулась, хоча ця страшна посмішка не торкнулась її очей, і сміючись поверхнево запитала, від цього спокійний вираз Сузуне не з мінився. – Я сказала, що він прийняв вірне рішення, інакше став би жертвою президента. – Постривай? Це занадто! Хіба це не надто жорстоко? Швидше за все, ця серйозна заява спричинила тріщинки в її масці спокою. – Є лише кілька хлопців, що можуть протистояти привабливості президента. Краса президента сама по собі має магічну силу. – ...Гм... – ... Оскільки співрозмовниця говорила з серйозним обличчям, Маюмі не розуміла чи вона серйозна чи жартує. Та коли людина, що прагне стати магом каже, що «краса має магічну силу», це скоріш за все жарт. – Проте, ви певно чули, що Шіба-кун, має навички анулювати магію противника. Чарівне обличчя президента могло на ньому не спрацювати. Хоча це були лише слова, але вона розуміла, що Сузуне не має на увазі магічне закляття таке як «Білолоба гуска», «Демонічне око» чи «Чарівне обличчя». – ...Рін-чан! Нарешті вона зрозуміла, що її стовідсотково дражнять. – Що ж, президент, розслабтеся трохи. – І це каже леді!? Навіть коли Маюмі продовжувала обурюватись, її подруга все ще зберігала серйозний вираз, тож, зрозумівши що це марно, Маюмі відвернулась від Сузуне і сердилась в куточку. Від того що її тіло трохи схилилося, виникло враження... – Ем, президент? Ви погано почуваєтесь?.. Це виглядало саме так. Голос по той бік проходу, від місця Сузуне, був одночасно стурбованим і нервовим. – Що? Ні, це не так... Для Маюмі це було несподіване непорозуміння. В той час, як вона здивовано запнулась, підійшов Хаторі, щоб переконатися в ситуації, і це ще більше підсилило його враження. – Раніше Шіба казав, що президент виглядає втомленою, схоже це було не безпідставне побоювання. Ця людина не знає свого місця... Ні, зараз не про це. – Ем, Ханзо-кун? Я ж сказала, що не почуваюся погано... – Я розумію, що президент не хоче нас турбувати і що повинен шанувати це прагнення, але продовження ігнорування погіршення свого фізичного стану не принесе жодної користі. Спостерігаючи за нею, Хаторі був серйозним - його насправді хвилював стан Маюмі. Його обличчя почало червоніти, через зухвалу позу з під літнього плаття злегка визирали стегна. Проте коліна були прикриті належним чином. – Віце-президент Хаторі. Куди ви дивитесь? На всяк випадок, прояснила ситуацію Сузуне, хоча Хаторі дивився на обличчя Маюмі. Він не дивився ще кудись, але разом з тим це означало, що він намагається кудись не дивитись. Він прийшов хвилюючись про Маюмі і поспішно відвів очі, він не міг приховати своє збентеження, ніби знаходився не в своїй тарілці. ...Те що подібне так потрясло, це лише доказ того, що він серйозний і невинний юнак. – Ічіхара-семпай!? Я нічого не бачив... Ні, я думав запропонувати президенту ковдру... Але така підліткова невинність гарна здобич для семпаїв. – Віце-президент Хаторі, ви принесли ковдру? Тож, будь ласка. З усвідомленим обличчям Сузуне встала і поглядом вказала, щоб Хаторі поквапився. Сама ж Маюмі зробила вигляд, що засоромилась і прикрила груди руками. Хаторі завмер, розтягнувши ковдру між двома руками. В погляді Маюмі були явні пустощі. Схоже вона трохи вийшла з під контролю. «... Шіба-кун прийняв вірне рішення», задумалась Сузуне. «Він уник подібної ситуації» ◇ ◇ ◇ – Чим вони займаються... Хаторі закляк на місці, Маюмі дивилась пустотливим поглядом, Сузуне холодно дивилася на це з боку, спостерігаючи за незвичними обставинами цих трьох, Марі була змушена зітхнути і нечутно пробурмотіти своє враження. Очевидно, Хаторі знову став іграшкою Маюмі, зрозуміла вона і знову сіла на міс. (Її місце було з протилежного боку, через прохід, від Сузуне). Хоча Марі нічого не сказала, та вона також хвилювалась про фізичний стан Маюмі, та виявилась неспроможною щось зробити. – Ну, ... як звичайно... Марі таємно підозрювала, що від знущань Маюмі, Хаторі накопичує зайвий стрес, від чого принижає другий потік, а поведінка Віце-президента, в свою чергу, спричиняє проблеми для Маюмі, що створювало порочне коло. І це її не влаштовувало. Тим не менш Марі розуміла, що у Маюмі набагато більше проблем ніж у неї. Її сім›я мала давню історію (здається вони були нащадками Ватанабе Цуна, але чи це правда, невідомо), та в нинішній ситуації вони знаходяться майже в кінці списку ста сімей. Марі не знала, через якусь мутацію чи атавізм, та лише вона мала достойний магічний талант, серед своїх кровних родичів, і хоча рідня покладала на неї великі сподівання, вона майже не могла тягатися з представниками магічного суспільства. І на проти сім’ї Йотсуба і Саєгуса знаходитись на вершині, серед Десяти головних кланів, тож Маюмі що не була прямою спадкоємницею, про те була старшою дочкою, навіть все ще навчаючись в старшій школі, вже отримувала безліч шлюбних пропозицій, та навіть до вступу до старшої школи, їх було досить багато. (І це не чутка а достовірна інформація) Крім того, вона сама мала талант, який навіть у порівнянні з іншими представниками десяти головних кланів, можна назвати «видатним», тож їй передбачалось велике майбутнє. Крім того, посада президента студентської ради додавала непотрібних клопотів. Навіть якщо вона виглядала стійкою, все це не було для неї легким. Марі подумала, що варто це проігнорувати, вона лише трохи пограє. Як подруга, хоч і лише подумки, та вона не має соромити чи дразнити її. Звісно, якби хтось сказав це їй в обличчя, то одним ударом відправився в нокаут. ...Але повернемося до основної теми. Вона вирішила не втручатися, поки ситуація не вийде з підколю, у всякому разі, Хаторі збирався допомогти. Марі відвела погляд у вікно. Вона сиділа біля проходу. Людина, що сиділа біля вікна, неминуче, потрапила в поле зору. – Що таке, пані Марі? Помітивши погляд Марі, запитала така ж вайлувата учениця. – Хм? Ні, Канон, нічого такого, я просто дивилася у вікно. Марі перевела погляд на сусіднє місце, точніше на ученицю другого курсу, Чійоду Канон, дівчину з чарівною посмішкою, що користувалася популярністю, особливо серед дівчат. Кохай, за якою спостерігала Марі, плануючи передати їй пост голови дисциплінарного комітету. Завдяки Тацуї (якби він це почув, то жорстко запротестував, що його змусили, а не попросили) документи, якщо сказати по правді, до її призначення вже були готові. Якби це була не Канон, Марі, мабуть, не подумала б ретельно впорядковувати документи. Канон була з сім’ї Чійода, що також належала до однієї зі «ста сімей», однак її сім’я була ближче до вершини і більшість з них були відмінними магами. При цьому, поняття «сто сімей», не означало що до них входить саме сто родин. Так само як за десятками йдуть сотні так і ці сім’ї займали друге місце після «Десяти головних кланів» До речі Десять головних кланів не складають лише десять сімей. В цілому, було двадцять вісім сімей яких відносили до Десяти Головних кланів, і лише десять най потужніших з них були удостоєні права носити титул однієї з Десяти головних кланів. Сім’я Маюмі, Саєгуса, що породжувала особливо велику кількість чудових магів, носили титул «близнюки Йотсуба», тоді як сім’я Йотсуба вважалася однією з най сильніших у світі магії, цієї епохи, на чолі якої стояла «демон далекого сходу», «королева ночі», Йотсуба Мая. Десять головних кланів нині складали наступні сім’ї: Ічідзьо, Футацуґі, Міцуя, Йотсуба, Іцува, Муцудзука, Саєгуса, Яшшіро, Кудо та Дзюмондзі, що носили номери від одного до десяти, але це в перше за всю історію десяти головних кланів, раніше часто два, три номери дублювались чи були відсутні. Десять головних кланів стояли на вершині, решта вісімнадцять слідували за ними, як заміна, а істинні «сто сімей» слідували за ними. Канон належала до сім’ї Чійода, що належала до ста сімей, в чистій силі Канон перевершувала Марі, якщо ж в атаці використовуватиметься зброя, вона могла похвалитися бойовою силою яка перевищить воїнів Десяти головних кланів, не дивно, що вона володіла магією достойної прямого нащадка Чійоди. Однак Канон була в’ялою і не через перевантаження сімейними обов’язками. Це були дещо інші обставини, ніж у Маюмі. На відповідь Марі, Канон пробурмотіла «правда?» повернувши очі до вікна і ліниво зітхнула «хих...». Від цієї беззмістовної відповіді Марі лише більше розгнівалась. – Канон... – Так? Канон знову обернулась, але її посмішка відрізнялась від попередньої. Проте, імітація блідніє перед оригіналом, подібно цьому Марі посміхнулась такою ж посмішкою. Головним чином з позиції жінки. – До гуртожитків ще не більше двох годин. Ти не можеш так довго чекати? – О, це жорстоко! Я не мала дитина і можу почекати дві, три години! Після здивованого запитання Марі, Канон, стала енергійною, ніби це була зовсім інша людина. Її коротке, ніби у хлопця, волосся підскочило і вона обурливо надула вуста. – Але, я думала, що сьогодні в автобусі ми будемо разом. Я ж можу бути трохи розчарованою! – Ви, двоє, завжди разом... Незважаючи на те, що ви заручені, хіба час проведений вами разом, лиш дещо менший, ніж брата і сестри Шіба? В наш час автобусні тури рідкість, тож я з нетерпінням чекала цього. Минулого року я була одна. І природно, що заручені проводять разом більше часу ніж брат з сестрою. – ...Правда? – Звичайно! Випнувши груди (яким, що не кажи, не вистачало об’єму) заявила Канон, на що Марі непомітно зітхнула. Цей кохай, як правило рішуча, надійна і завжди позитивна, Марі захоплювалась цією яскравою дівчиною... (Кожен раз, коли вона поруч з Ісорі, вона немов інша людина...) – Коротше, чому техніки їдуть в іншому автомобілі! Вони ж не можуть працювати підчас поїздки, тож немає необхідності нас розділяти! В автобусі все ще достатньо місця, навіть якщо місць не вистачило, ми б узяли двоповерховий або трьохповерховий автобус! Ніби її прорвало, Канон почала виливати своє обурення, на що Марі знову лише кивнула. ◇ ◇ ◇ У цьому автобусі була ще одна особа незадоволена як і Канон. Вона не здіймала шуму, але це лише схвилювало друзів. – ... ...Ем, Міюкі? Хочеш чаю?... – Дякую, Хонока. Але пробач. Я ще не хочу пити. Я не страждала від палючого сонця, як старший брат. Тихим, м’яким тоном сказала вона. Просто дивлячись на неї, виникало відчуття холоду, подібно до того, коли дивишся на глибокій сніг, що покриває все навколо. – А, ум, так. Поспішно погодилась Хонока, коли її м‘яко штовхнули в бік зі сторони проходу. «Нащо нагадала про старшого брата». «Я не хотіла». Ні Хонока, ні Шізуку, не володіла телепатією. Тим не менш, могли вільно спілкуватися очима, певно вони хотіли допомогти Міюкі, що складала дивне враження викликаючи думку «Хотілося б хоч щось зробити». – Ми ж точно знали, хто спізниться, тож у нього не було необхідності чекати зовні... Чому старший брат, такий серйозний... Нарешті почала скаржитися Міюкі, що лише збільшило страх оточуючих. Хоноці хотілося утекти. Принаймні хотілося помінятися місцями з Шізуку. Але якщо змінити місце, в такій ситуації, як відреагує Міюкі? Ні, Міюкі не така людина що могла зробити щось подібне своїм друзям, але аура навколо неї викликала таке враження. (До речі, учениця, що сиділа поруч з Шізуку, зжалась і відвернула очі у вікно.) – ...І він їде у тісній вантажівці, доверху забитій обладнанням... Я сподівалась, що він хоч трохи відпочине підчас поїздки... ...Шізуку поглянула на налякану Хоноку і зітхнула. До монологу Міюкі Шізуку, подумки, додала пропущене «поруч», тобто, на її думку Шізуку, слова Міюкі повинні були звучати «трохи відпочити поруч зі мною», але сказала зовсім інше. – Але Міюкі, я думаю це чудове місце для твого брата. Говорячи це вона скористалась можливістю помінятися місцями з Хонокою. Хонока вклонилася, на знак вдячності, Шізуку цього не помітила бо сиділа до неї спиною, Міюкі також нічого не помітила. Міюкі не думала, що хтось почує її буркотіння, тож не змогла відразу відповісти. Шізуку цілковито захопила ініціативу, зруйнувавши свій образ небагатомовної. – Якби він чекав в автобусі, певна, ніхто б з присутніх не скаржився. Але твій старший брат старанно виконав свою задачу, «перевірити, що всі учасники сіли». Безумовно, перевіряти присутність справа не суттєва, але навіть виконуючи таку тривіальну справу, він був старанним і навіть коли сталась непередбачена ситуація, він прийняв це нормально, хоч це і не так просто зробити. Старший брат Міюкі дійсно неймовірний. Хонока вважала, що Шізуку може говорити слова, що змушують червоніти не червоніючи, завдяки своєму характеру. На перебільшення Шізуку, сказане з серйозним тоном, очі Міюкі розширились і вона не витримала. – ...Ти права, достоїнства старшого брата розкриваються в найнеочікуваніших місцях. Як тільки Міюкі схвильовано це сказала, її лякаючий холод зник. Хонока що сиділа за спиною Шізуку показала знак перемоги. ◇ ◇ ◇ Люди, крім деяких винятків, так влаштовані, що бачать лише те, що хочуть бачити. Можливо, вірніше сказати, вони вирішують не помічати того, чого не хочуть бачити. Для більшості живих істот інформація з п’яти органів чуття, це скоріше неприємність, ніж зручність. Оскільки, те, що загрожує життю, виявлене за вчасно - ключ до виживання. Однак, людина відводить очі від того, що не хоче бачити. Наприклад, хоча нам відомо що зброя масового знищення, безумовно, направлена на нас, ми ігноруємо цей факт до останнього. Чим більш розвинене людське суспільство, віддалене від природньої боротьби за вживання, тим сильніша ця тенденція. Навіть без такого перебільшеного прикладу, в повсякденному житті було безліч прикладів ігнорування того, що не хочеться помічати. Наприклад, відкрите бажання вбити від досить гарної дівчини. Хлопці оточили Міюкі, яка повернулась до своєї звичайної скромної поведінки. До цього, вони навіть не намагались підійти. Міюкі була достатньо красива, щоб змусити будь-кого почуватися незручно, тож вони намагалися довго не знаходитись поруч, однак використовували будь-яку можливість щоб поговорити, в основному це були учні першого року, та серед них були учні другого і третього потоку. Не стерпівши цього, Марі пересадила Міюкі і її двох супутників позаду себе. З цієї причини Міюкі, що нарешті отримала душевний спокій і Канон, яка дала вихід обуренню, також заспокоїлись, сиділи біля вікна, Марі сиділа біля Канон, біля Міюкі сидів Катсуто, щоб відвадити решту і в автобусі воцарився спокій. (Схоже вдосталь подразнивши Хаторі, Маюмі спокійно спала). Розмови між дівчатами веселе зайняття, але чогось не вистачало. Дві дівчини, що сиділи біля вікна, із схожим судженням на думці, розсіяно спостерігали за пейзажем, що пролітав за вікном. Тож Міюкі і Канон раніше від усіх помітили, що відбувалося. – Стережись! Крикнула Канон. Слідуючи її голосу, майже всі в автобусі, поглянули за вікно, на зустрічну смугу. З іншої смуги, на них сковзав автомобіль, лише трохи менший за їх автобус (позашляховик для дозвілля), вибиваючи іскри з дорожнього покриття. Хтось крикнув, що це прокол шини. Хтось інший закричав, що вона взагалі відірвалась. У голосі не було паніки. Дві смуги шосе були розділені суцільною захисною огорожею. Тож від аварії на сусідній смузі постраждати не можливо. Пожежа на протилежній смузі виявилася хвилюючим і захоплюючим видовищем для молодих людей. Та насолоджувались вони цим лише момент. Хтось закричав. Це могла бути не одна людина. Це було не природнім. Великий автомобіль, раптово почав крутитися і врізавшись в захисну стіну і зробивши сальто, полетів на них. Від раптового гальмування, усі в салоні попадали в перед. Схоже деякі учні проігнорували правила і не застебнули ремені безпеки. Автобус зупинився. Уникнувши зіткнення. Але вдарившись об землю, палаючий автомобіль, продовжував сковзати до автобуса. – Здуйся! – Зникни! – Стоп! – Е? Вже те, що спочатку не виникло паніки, вже було достойне похвали. Однак, у цьому випадку, ситуація погіршилась. Миттєво, на одному об›єкті спрацювала безладна магія, хаотично модифікуючи подію. У результаті, між магією виник конфлікт і уникнення аварії погіршилось. – Дурні, зупиніться! Миттєво помітила Марі. На щастя, вся задіяна магія була не повною, оскільки її лише викликали. Якщо всі скасують незавершену магію, то все ще залишиться час, щоб усе виправити. Потужна магія, перезапише реальність за одну мить. Хоча в салоні знаходились лише яйця і пташенята, вони були магами здатними це зробити. Однак... Якби вони були достатньо розсудливими, щоб почути її, вони б з самого початку не скористалися магією. А для того, щоб звести на внівець ефект магії, яка вже активувалася і реалізувала бажаний ефект, потрібна магічна сила що придушить активовану магію. – Дзюмондзі! Звернулась Марі, до мага, що був на це здатний. Катсуто вже знаходився в позі виклику магії. Проте, побачивши на його обличчі рідкісний для нього роздратований вираз, Марі відчула відчай. Вона все зрозуміла Магічні послідовності накладені в такому обмеженому просторі, були подібні до перешкод. Навіть Катсуто не міг зупинити полум’я і зіткнення, одночасно. – Вогонь на мені! Біля вікна встала витончена першорічка. Вона вже закінчила підготовку до активації магії. Побачивши це, Катсуто запустив магічну послідовність побудови бар’єру. Проте, незважаючи на її таланти, як далеко зможе зайти, у використанні магії, першорічка в цій бурі мисленнєвих часток. У цей момент, Марі подумала, що у неї ілюзія. Вона могла відчути магію, та, як маг, засумнівалась у своєму чутті. За мить до того, як Міюкі застосувала магію на груді палаючого металу, що наближалась до них, магічні послідовності, що зумовили безладдя були миттєво подавлені. І в ту ж хвилину, ніби очікуючи саме цієї магії, Міюкі активувала свою. Вона не заморозила палаючий автомобіль і не зважилась створити повітряний щит, який би задушив водія (хоча його виживання було малоймовірним), ефективна магія знизила температуру до прийнятної, в одну мить загасивши полум’я. Підчас цього, у Марі мимоволі вирвалося захоплення. Разом з тим, це було доказом того, що сприйняття Марі, як мага цілком нормальне. Магія бар›єру, розгорнута Катсуто - системна магія руху, створює силове поле, що зупиняє рух будь-якого об’єкта, що входить в його межі - коли пролунали звуки удару вже розваленого автомобіля, Марі думками і очима дивилась в протилежну сторону від небезпеки. (Вона була абсолютно впевнена, що магія Катсуто зупинить автомобіль) Що ж сталося? Що за явище заглушило магічні послідовності, які заважали скористатися магією для запобігання аварії. Магія Маюмі? Марі швидко відмовилась від виниклої ідеї. Звичайно, вона могла впоратися з цим магічним безладдям. Проте, з контр магією Маюмі (магія протидії магії), протистояти більше одній магічної послідовності, вона повинна була сформувати сайонові кулі і атакувати усі послідовності одночасно. Так всі магічні послідовності безладно розпадуться, перетворившись в пил, а не придушаться. Якщо магія Маюмі це точний зенітний вогонь, то дану магію (якщо це була магія) можна порівняти з килимовим бомбардуванням, що перетворить місцевість на вогняне поле. Не залишиться стояти жодного стовпа, розплавляться всі металоконструкції, вибух знищить навіть фундамент споруд, перетворивши усе в пил - такою була сила цієї атаки. Поки Марі і Катсуто заклякли перед хаосом, Міюкі без вагань застосувала свою магію, немов знала що конфліктуючі магічні послідовності повинні зникнути. «Вона що, знає хто застосував цю «магію»?.. Ні, це взагалі була магія?» – Всі в порядку? Марі поглянула на вантажівку, що слідувала за нити і зараз зупинилась за автобусом, почувши спокійний голос Маюмі, прийшла до тями і озирнулась. – Було небезпечно, але більше не має причин для хвилювання. Завдяки Дзюмондзі-куну і пані Міюкі, ми, здається, уникли катастрофи. Ті хто постраждав, зрозуміли важливість пасків безпеки і в використовуватимуть їх наступного разу. Краще щоб наступного разу не було, підморгнула Маюмі і автобус наповнився сміхом. Всі звільнились від напруги і страху і на їх обличчях виник вираз полегшення. – Дзюмондзі-кун, дякую. Як завжди чудова майстерність. – Ні... Тому що вогонь був швидко погашений, я зміг зосередитись на зупинці. До того ж, це Саєгуса, це ж ти погасила бурю магічних послідовностей? Маюмі, до якої звернувся Катсуто, зніяковіло опустила очі. – А-а, я нічого не помітила, доки автобус не зупинився... До речі, Маюмі спала до самої аварії. Схоже, Катсуто незабаром згадав про це, тому більше нічого не сказав, лише ворухнув бровою. (Катсуто мав най чесніший характер, серед усіх лідерів школи.) – О, пані Міюкі також. Це була чудова магія. Нашим третьокурсникам важко побудувати настільки витончену послідовність магії, за такий короткий проміжок часу. Після слів Маюмі, Катсуто і Марі також кивнули. Всі троє розуміли, що правильно обрати магію і сконцентрувати її в такий критичний момент надзвичайно важко. Від похвали Маюмі, Міюкі трохи зашарілась. – Це честь, президент. Однак Ічіхара-семпай зупинила автобус, тож я мала змогу обрати магічну послідовність, інакше боюсь, що діяла б некоректно. Дякую, Ічіхара-семпай. Ввічливо поклонилась Міюкі, Сузуне також мовчки вклонилась у відповідь. Канон, що сиділа перед Міюкі повернулась на своє місце, зі здивованим обличчям. Марі теж не могла приховати своє здивування. Якщо б автобус гальмував виключно гальмами, він би не зміг зупинитись так швидко. Після спрацьовування гальм, неважко уявити, що їм допомогли магією уповільнення. Але вона була зосереджена на викликаній магії для зупинки автомобіля і не помітила магії Сузуне, якою та зупинила автобус. Коли всі були засліплені загрозою перед собою, вона виконала необхідні кроки. З точки зору точності, Сузуне конкурувала з трьома людьми, включаючи Марі, і в нинішній ситуації її престиж лише збільшився, у той же час талант Міюкі, що помітила магію Сузуне, яку ніхто не помітив, був найбільш вражаючим. – Порівняно з ними ти… – Оу! Пані Марі, з чого це ви раптом? Зі сльозами на очах, запротестувала Канон, на раптовий удар по голові. – Замовкни. Канон, ти ще можеш жалітись. Те що Морісакі, Кітаяма, в паніці застосували магію, ускладнивши ситуацію, зрозуміло. Вони ще першорічки. Однак, ти, другорічка, як ти могла першою запанікувати! – У-у, але я була найшвидшою. Я ніяк не могла подумати, що інші люди накладатимуть магію… Від виправдань Канон, Морісакі та Шізуку боязко знітились. Крім того, було багато людей з незручністю на обличчі. – Найшвидше, не найкраще! Уважно оціни ситуацію. Перш за все, обговори ситуацію з іншими для уникнення непорозумінь. Крім того, ти не скасувала магію, коли помітила конфлікт, що свідчить, що ти втратила спокій. – ...Вибачте. Побачивши пригнічену Канон, Марі більше не бажала звинувачувати її. Хоч вона їй і дорікала, але без достатнього досвіду, не можливо зберігати спокій в подібній ситуації. Враховуючи це, дивно, що Міюкі змогла спокійно повідомити про своє рішення погасити полум’я. Для цього, одного таланту недостатньо. Скоріше, генії часто схильні зосереджуватися лише на собі і погано співпрацюють з іншими. У цьому сенсі, Канон є типовим зразком генія. Напевно, Міюкі довелося пережити щось в минулому. Спокій, з яким вона очікувала доки автобус почне рухатись, ідеально підходив її досвіду і разом з тим не підходив. – До речі, Шіба. – Так Марі називала Тацую на ім’я, а до Міюкі зверталась за прізвищем. Вона називала інших на прізвище, на ім’я вона зверталась лише друзів, зокрема Маюмі і Канон і членів дисциплінарного комітету. Що стосуються Тацуї, то вона вважала його особливо близьким другом. – Ця магічна послідовність... Ні, не зважай. Нічого. Це дійсно було вражаюче. – Так? Дякую. Марі мала намір запитати «чи знаєш ти того, хто використав контрмагію, для стирання магічних послідовностей?» Але почавши запитання, вона не зважилася дізнатися відповідь. Вона не знала чому, але явно відчула, що відповідь порушить «певні аспекти» її світобачення. За вікном, учасники технічної команди вийшли з вантажівок, в яких їхали і почали рятувальну операцію. Проте, автомобіль вдарився настільки сильно, що закрутився в повітрі, та ще й обгорів. Виживання водія майже не можливе. Серед них не було дівчат, ймовірно хлопці не хотіли, аби вони побачили жахливе обгоріле тіло. Хоча вогонь вже був погашений, ризик повторного займання паливного етанолу не дорівнювала нулю. За третьокурсником, який намагався вирізати двері, з’явився першокурсник, що вів запис доказів на відеокамеру. Усвідомивши, що її очі не відриваються від його спини, Марі квапливо відвела погляд. ◇ ◇ ◇ Після аварії пройшло тридцять хвилин, в які входило опитування поліції про обставини і первина очистка дороги, щоб проїхав автобус, враховуючи затримку, перед від’їздом, до гуртожитку вони прибули в другій половині дня. Виходячи з характеру Турніру дев’яти шкіл, більшість спортсменів, зрештою, приєднувались до військових. Для того щоб забезпечити залучення відмінних бойових магів, армія тісно співпрацювала з Турніром дев’яти шкіл, забезпечуючи як місце проведення так і гуртожитки, на момент проведення турніру, спортсмени, їх команда, розташовувались в готелі, де зазвичай зупинялись державні чиновники, представники інших країн і члени їх делегацій, підчас відвідування країни. Хоча рівня «все включено» не забезпечували. Оскільки готель був військовим об’єктом, не було жодної обслуги чи швейцара. Як правило, ці обов’язки виконували солдати на чергуванні, але оскільки Турнір дев’яти шкіл був шкільним заходом, школярі повинні були займатися своїм багажем самостійно. Оскільки велике обладнання було розташовано у вантажівках для ручного доступу, вивантажувати його не доведеться, але менше обладнання і CAD, що потребували точного налаштування, потрібно було перемістити на візках. Один з техніків, першого року навчання, швидко закінчив свою роботу і попхав перед собою завантажений візок у супроводі учениці, що посміхаючись розмовляла з ним, спостерігаючи за цією сценою, Хаторі похитав головою з важким виразом на обличчі. – Що сталося, Хаторі? В тебе досить пригнічений вираз. Пролунав теплий голос позаду нього. – Кіріхара... Ні, це не так. Озернувшись і переконавшись, що голос і справді належить його другові, розпливчасто заперечив Хаторі. – Точно? Принаймні, вираз обличчя не каже, що усе добре. Певно він помітив. Не намагаючись більше заперечувати слова Кіріхари, Хаторі посміхнувся мазохістською посмішкою. – Лише трохи... Втратив самовпевненість. – Ей, турнір вже після завтра. Що за песимізм у такій час? Кіріхара приймав участь лише в Хмарі м›ячів, що проходитиме другого дня, а от Хаторі учасник Бою на дошках, першого і третього дня та Коді моноліту, дев›ятого та десятого дня. На відміну від Кіріхари, який приймав участь в одному змаганні, Хаторі, хоч і другокурсник, був одним з головних бійців команди Його зневіра матиме великий вплив на стратегію команди. Тож не дивно що Кіріхара захвилювався. – Що ж тебе так змучило? В очах Кіріхари людина на ім’я Хаторі Ґьобу - це зусилля і впевненість. Можна сказати, що він прикладав багато зусиль щоб підтримувати таку впевненість. Хоч він був лише другокурсником, та був другим по магічній силі, після великої трійки і це було зумовлено не лише його талантом, про який лихословили. Тому він вів себе зарозуміло, (навіть його друг не міг уникнути цього) часто це не правильно розуміють, але зусилля тут відігравали більшу роль ніж талант. Принаймні з погляду Кіріхари. Зусилля, талант і досягнення, з цими трьома аспектами не можливо так легко втратити впевненість. – Ти не помітив. Я тобі заздрю... –Що? Ти кажеш що я дурень? – Ні? Я думаю, що ти нудний. – Ей! У Хаторі з’явилася саркастична посмішка котра, як правило, невірно трактується іншими. Здається, він трохи повернувся до звичайного стану. Від насмішки на свою адресу, Кіріхара відчув важкість на серці, але також йому стало легше – ...Ти не схожий на себе? Що тебе так хвилює? З наміром повернути ініціативу, знову запитав Кіріхара. Хаторі не був настільки нечутливим, щоб не зрозуміти незграбних думок свого друга. – Підчас аварії, раніше... – О, це було небезпечно. – Так, настільки, що якби нічого не сталося, були б серйозні травми. Можливо, були б і мертві – Але президент та інші добре спрацювали. Хвилюватися про травми, яких не було, це вже занадто. Такого роду думки шкідливі для душевного здоров’я. На таке тверде зауваження Кіріхари, Хаторі злегка розсміявся. – Кіріхара, я дійсно заздрю твоїй здатності розмірковувати. Але я думав не про це. Хаторі зробив паузу і злегка похитав головою. – ...Тоді я не зміг нічого зробити. – Ну, якщо б ти необдумано втрутився в подібній ситуації, це могло її погіршити. Я думаю, те, що ти розсудив не втручатися, показало, що ти зберігав розсудливість. Навіть якщо Кіріхара намагався розрадити, його слова не були втішними. Він зазначив, що він опирається на об’єктивний аналіз фактів і Хаторі вважав так само. Тим не менш, на його обличчі досі залишалася важкість. – Однак.. Пані Шіба діяла правильно. Вона вірно оцінила ситуацію, прийняла рішення і повідомила про свої дії інших. Навіть якби не з›явилась раптова магія, що заглушила конфлікт магічних послідовностей, вона все одно змогла б скооперуватися з головою Дзюмондзі, щоб узяти ситуацію під контроль. Голова Ватанабе також не змогла нічого зробити? Сестра Шіби, здається, добра в магії замороження, це ж питання непідходящої магії? – Оскільки сфера спеціалізації Ватанабе-семпай двобій, вона скоріше стрималась, щоб не заважати своїми діями. За таких обставин, було багато чого, що я міг зробити. ...Ні це не просто проблема магічної сили. Ватанабе-семпай миттєво оцінила ситуацію, що не повинна втручатися і попросила діяти голову Дзюмондзі. Голова Дзюмондзі, розумів, що йому доведеться діяти, і почав готувати магію, ще до того як його попросили. Більш того, він не запанікував, розуміючи, що не впорається самостійно. Пані Шіба прийнявши рішення, допомогти, спокійно пояснила, що робитиме. Це не проблема сильної чи слабкої магії і не в різноманітності магії чи її потужності, в конкретній ситуації, і не проблема в практиці, це проблема якостей мага і чи можна використовувати магію в конкретній ситуації - це не проблема якості магії, а якостей мага. Безумовно вона перевищує мене в магічній силі. Можливо, навіть з її середнім рівнем я не зможу побити її. Однак, до цього моменту я не хвилювався про це. Оскільки істина сила мага не визначається лише магічною силою. Але коли програєш молодшим, не лише в якості магії, але й в якостях мага... Це не може не пригнічувати. Хаторі знову знітився, а Кіріхара ж тільки і міг подумати, «що ж з тобою поробиш». – Ну, думаю це питання життєвого досвіду. У цьому відношенні, я думаю, ці брат і сестра особливі. – Брат і сестра? Несподівано, що мова йшла не лише про сестру, алей про брата. Хаторі зацікавлено поглянув на Кіріхару. – Цей старший брат... Можливо, вбивав раніше. – Ти серйозно? Недовірливо, з нотками здивування в голосі запитав Хаторі. – Так, він дійсно вбивав людей. Більш того, не одну чи дві людини. – ...Ти ж говориш про справжнє вбивство? Ти хочеш сказати, що в нього є досвід справжнього вбивства? – Атмосфера... Ти ж знаєш, що мій батько служив у ВМФ? – Точно. Він же багаторазово працював в регіоні Цушіма? Однак, від різкої зміни теми Кіріхарою, Хаторі не розгубився. – Лише як унтер-офіцер. І оскільки, був нижчим офіцером, його направляли на фронт, тому в нього достатньо знайомих, що пройшли через безліч смертоносних битв. Колеги батька іноді збираються в нашому будинку і їх аура відрізняється. Не залежно скільки ми вивчатимемо кендзюцу чи стрільбу, рукопашний бій, або навіть навички вбивати, вбивча аура солдат, що вже вбивали, відрізняється від такої ж у спортсменів. Ти ж пам’ятаєш про той випадок у квітні? Тема розмови знову змінилася. – Чому ти почав про це... Здається там були замішані анти-магічні терористи. Здається голова Дзюмондзі знищив їхній осередок. Хоч Хаторі був не задоволений такою різкою зміною теми, але стримувався. Інтуїтивно він розумів, що ці історії пов’язані. – Вірно... Не можу розповісти подробиць... Ну, оскільки це ти, то напевно можна дотриматися цього рівня. Я був там, підчас зачистки терористів. Брат і сестра Шіба теж. – …Правда? – Я розумію, про що ти думаєш, але так і є. Там я, мабуть, бачив справжню натуру старшого брата Шіби. – Натуру? Зважаючи на тривогу, що з’явилася в голосі Кіріхари, рефлекторно запитав Хаторі. – Натуру, або лише її частину. А вже, вона жахлива. Він нагадував солдата, що вбивав на фронті і носив пальто просякнуте кров›ю. Це було настільки божевільно, що змусило мене задуматися, «що цей хлопець робить в старшій школі». Говорячи це, Кіріхара ніби облизував губи. – ...Але не можливо приховати свій вік. Не виразно промовив Хаторі. Це свідчило, що почуте шокувало його більше ніж він показував. – Досвід не тотожний віку. Кіріхара розумів здивування свого друга. Зрештою, тоді він почувався так само. Він не став жартувати над здивованим Хаторі, а лише гірко посміхнувся. Хаторі хотів перепитати, але вагався. – ...Пані Шіба теж? Не рішучість напевне зумовлена почуттям «я не хочу в це вірити». З іншого боку, Кіріхару здається це не хвилювало (напевне через те що з весни зустрічається з дівчиною), то ж прямо відповів на питання друга. – Я не бачив дій молодшої сестри. Але брат взяв її в самий епіцентр. Тож вона не проста дівчина. Сьогодні ти сам побачив що прекрасна троянда має шипи, та чи не схожа вона більше на павича з гострими кігтями, що полює на отруйних змій. Думаю, переслідувати її дуже не безпечно. Щастя в незнані, чи не так? Остання думка Кіріхари стосувалася не Хаторі, а хлопців що стікалися до неї в автобусі. – Не думав, що почую щось подібне з твоїх вуст Хаторі. Хаторі все ще збентежено обмірковував сказане Кіріхарою, коли той обернувся до нього з глузливою посмішкою. – ...Що ти маєш на увазі. Хаторі не правильно зрозумів сміх прихований за посмішкою Кіріхари і розгнівався. Тим не менш, посмішка на обличчі Кіріхари не зникла. – Перевага або не повноцінність мага не визначається однією магічною силою. Хіба президент не буде щасливою, почувши від тебе подібне? – ...Хм! Хаторі пильно поглянув на Кіріхару. Проте посмішка Кіріхари не зникла, напроти, зважаючи на яскраву реакцію друга, вона збільшилася, від чого Хаторі відвернувся. – Слабкість чи сила мага не визначається лише магічною силою. Повторив свої слова, Хаторі зробивши крок, певно намагаючись покинути це місце першим. Але Кіріхара проігнорував прихований контекст цієї дії, «я знав це» і продовжив. – «Блум» чи «від» це лиш наслідок практичного вступного екзамену. Звісно деякі студенти першого потоку зростають, але бувають ті що не розвиваються. Чійода відрізняється від тієї, якою була минулого літа, коли купалася в проміні свого таланту. Навіть студенти другого потоку, якщо не відмовляться від себе, хіба вони не мають достатньо можливостей стати сильнішими? ...Ні, це не лише припущення. Насправді, навіть серед другого потоку, достатньо талановитих людей. Особливо цього року. І, звісно, я кажу це, не тому що програв Шібі. Плечі Хаторі затремтіли. Помітивши це, Кіріхара подумав, «ах точно, тай хлопець і його змусив пізнати гіркий досвід». – Ну, наданий момент, він сильніший за мене. Я визнаю. Але, навіть якщо він сильний, наче чітер, я не планую миритися з цією поразкою. Я тренуватимуся, щоб відточити свої навички, і коли наступного разу кину йому виклик, переможу. Якщо я здамся, тому що програв - стану невдахою. Студенти другого потоку часто здаються, оскільки часто програвали в минулому. Ось чому вони не стануть сильнішими і я не можу визнавати їх рівними. Але з тими хто стає сильнішим, я не дурний, щоб не визнавати їх. Хаторі досі не міг відповісти. Мовчки він швидко пішов до своєї кімнати. Кіріхара знизав плечима і поглянув у бік брата і сестри, що стали центром цієї історії. Сестра серйозним поглядом дивилася на свого брата. Побачивши це, Кіріхара, раптом подумав: «сподіваюся нічого складного не станеться». І відразу гірко посміхнувся, він власної думки. ◇ ◇ ◇ Передчуття Кіріхари було тривіальним, зважаючи на його власне протилежне бажання. – Те що трапилося, не було випадковістю?.. Тацуя злегка кивнув, підштовхнувши візок до сестри, що підняла брову прогулюючись поряд. – Стрибок автомобіля був не природнім. Коли я все оглянув, виявив сліди магії. Слідуючи голосу брата, що звучав як змога тихіше, щоб його ніхто не почув, Міюкі і сама заговорила тихіше. – Я нічого не помітила... Хоч це звучало як заперечення, Міюкі ніколи не ставила під сумнів слова старшого брата. Вона спостерігала за «аварією» з самого початку. І до самого кінця не помітила використання магії. Проте, на відміну від неї що бачила лише «теперішнє», сприйняття старшого брата поширювалося в «минуле». Міюкі знала, що так і було, раз її брат стверджує, що знайшов «сліди». – Використовувалася короткочасна, майже не помітна магія. Це передова технологія, яка, майже, не залишає залишкових сайонів магічного виразу. Думаю, це був агент, що пройшов спеціальну підготовку. Нажаль, для одноразового використання. – Одноразового? Це слово звучало зловісно, від чого голос Міюкі прозвучав тихіше, ніж вона хотіла. – Магія використовувалася тричі. Спочатку, для проколу шини. Другий раз, змусивши автомобіль перекинутися. І в останнє, щоб штовхнути автомобіль по діагоналі в гору, використовуючи захисний бар›єр в якості трампліну. Всі три випущені з середини автомобіля. Можливо для приховування використання магії. Там було повно високо класних магів, які нічого не помітили, як і ти. Навіть я нічого не помітив в той час. Настільки чітко це було зроблено. Особливо остання техніка, точно вловивши момент зіткнення, підчас того, як автомобіль продовжував обертатися. Це надзвичайно складно. – Тоді, той хто використовував магію... – Маг зловмисник - водій. Тобто, це атака самогубця. Міюкі заклякла, опустивши голову. Плечі трохи тремтіли. – Як підло!.. Це була не печаль, а гнів. Побачивши що сестра не відчуває безпідставного почуття до злочинця, а лише обурення до дій людей що стоять за ним, Тацуя задоволено кивнув. – Злочинці, терористи і їм подібні, ще ті покидьки. Та ті, хто граються їх нім життям, набагато гірші. Тому, якщо гніватимешся кожного разу, це буде нескінченно. Мене більш цікавить їхня мета. Похлопавши сестру по спині, щоб заспокоїти, Тацуя продовжив штовхати візок. Міюкі відразу рушила слідом. Але зупинилася, за десять кроків. Їм махала дівчина, що сиділа на дивані біля стіни, в шортах і босоніжках, що демонстрували треновані ноги, і блузі з оголеними плечима. Коли Тацуя зупинився біля Міюкі, подруга, що явно переплутала готель з курортним пляжем, перестала махати і встала з дивану. – Давно не бачилися. Як справи? – Ем, не погано... Чому ти тут, Еріка? – Звісно, щоб підтримати вас. Після короткого привітання, відповіла Еріка на тихе запитання Міюкі. Звісно, Міюкі очікувала на таку відповідь і не могла її прийняти. – Але хіба турнір не починається після завтра? – Так, я знаю. Еріка мала пустотливий характер і любила дражнити інших, від чого важко було слідкувати за суттю розмови. – Міюкі, я піду в перед. Еріка, побачимося пізніше. Відмовившись від розпитувань, Тацуя залишив двох дівчат і швидко попрямував до ліфтів, щоб доставити обладнання до кімнати, зарезервованої для техніків. – О, так, побачимося пізніше... Ей, дай спочатку привітатися з тобою. – Вибач. Семпаї по команді чекають. Так чому ти приїхала на два дні раніше? Вибачившись за свого старшого брата, запитала Міюкі. Хіба сьогодні не вітальна вечірка? – ... – ... – ...І що? Вона чекала на продовження відповіді, але ознак цього не було, Міюкі вирішила навести мости для продовження. – Скажу тобі, просто щоб уточнити, на вечірку запрошені лише учасники турніру. – Ах, все нормально. Оскільки ми є діючими особами. – Що? Тоді. – Еріка, ключ від кімнати... Е, пані Міюкі? Міюкі, котра намагалася уточнити, що значить дійові особи, перебив голос дівчини, що підійшла Мідзукі, ви теж приїхали? – Привіт, пані Міюкі... А що сталося?.. Замість відповіді на привітання Мідзукі, Міюкі дивилася на неї серйозним поглядом, що змушував почуватися не зручно. – ...Кричуще. – Е ну... Справді? Мідзукі стривожено поглянула на себе, на ній було плаття з тонкими лямками, що опускалося трохи вище колін, дехто міг сказати, що вона виглядала більш звабливо, ніж Еріка. Першим враженням Міюкі було, «невже всі сплутали це місце з курортом?» – Еріка сказала, що виглядатиме не погано... – Невже... Міюкі хотіла дещо сказати Еріці, але побачивши, що та відвернулася, показуючи не розуміння, усвідомила, що це безнадійно. Тепер вона змогла відчути, чому старший брат часто зітхає, спілкуючись з Ерікою. – Мідзукі, я не хочу говорити нічого поганого, але тобі краще негайно передягтися. Цей одяг дуже тобі личить, але, думаю зараз не вдалі час, місце і привід. Однак, все не завершилося однією гіркою посмішкою, Міюкі була більш серйозною і не терпимою. – Ось... Як? ... Ти так думаєш? – Так, ймовірно. Запитуючи, Мідзукі поглянула на Еріку, Міюкі теж глянула на ту, киваючи у відповідь. – Ех, невже? Мабуть їй набридло прикидатися, Еріка заперечила з незадоволеним виглядом. – До речі, ви говорили про ключ, ви теж зупинилися тут? …Тепер настала черга Міюкі ігнорувати Еріку. – Так Відповіла Мідзукі, а Еріка стояла поруч, залишаючись не задоволеною, але не стала давити на Міюкі. За ці чотири місяці спілкування з нею, Еріка зрозуміла, що ця дівчина яка виглядає ніби комаху не образить, насправді невблаганна особистість, що прагне контролювати все залізним кулаком. – Невже є вільні номери... Ні, невже готель прийняв вас. Це не те місце, де можуть зупинитися звичайні люди. – Посмикали за ниточки. Нарешті заспокоївшись, чесно призналася Еріка, змусивши Міюкі розсміятися. – Дійсно сім’я Чіба. Хоч жартівливі нотки залишилися в голосі Міюкі, та вона не намагалася говорити з докором, просто констатувала факт. Як і у десяти великих кланів, в прізвищах ста основних сімей містяться числа, номера яких починається від одинадцяти, наприклад, як Чійода та Ісорі. Незважаючи на те, що величина числа в прізвищі не залежить від впливовості сім’ї, наявність чи відсутність його, є однією з ознак, при оцінці потужності магічної сили, що вказує на величину спадковість. Таким чином, магічні сім’ї, прізвища яких містять числа, не офіційно називають «номери». (Звісно, це лише приблизний орієнтир у визначені сили, навіть в студентській раді Першої старшої школи, лише президент Маюмі, була представником «номерів». Еріка походила з сім’ї Чіба, тобто однієї зі ста сімей, що називають «номерами». Сім’я Чіба - відома своїми техніками ближнього бою, в яких використовується магія ваги і швидкості. Особливість сім’ї Чіба полягає не скільки у використані магії, а в систематизації і створені нових магічних технік, в основному в техніках ближнього бою. Говорять що половина поліцейських і солдат піхоти безпосередньо навчалися у сім’ї Чіба. Навіть в підрозділах ВМФ і ВВС, в яких передбачається ближній бій, більшість інструкторів належали до цієї сім’ї. З точки зору зв’язку з військовим відомством сім’я, Чіба, має навіть більший вплив ніж Десять головних кланів. – Але чи все в порядку? Еріка, я думала ти не любиш користуватися авторитетом своєї сім’ї. – Мені не подобається коли мене сприймають лише як представника дому Чіба. А зв’язки існують, щоб їх використовувати. Якби це був хтось інший, подібна розмова могла загострити ситуацію, але оскільки це була Міюкі, це перетворилося на просту розмову. – Хе-хе, ти права. Ну, гаразд, мені потрібно розібрати свій багаж. Я не знаю, як ви стали дійовими особами, але сподіваюся, зустрітися на вечірці. Міюкі попрямувала до ліфту, Мідзукі просто вклонилася їй, а Еріка інтенсивно помахала рукою. – Ей, Еріка. Невже ти не можеш самостійно нести свій власний багаж. – Шібата, я приніс твій багаж. Вибачаюся, що взяв його без дозволу, але приймальня була переповнена. На півдорозі Міюкі почула голоси, що покликали Еріку. Один голос був знайомий, а інший вона не чула. Крім цих двох дівчат, було два хлопці і ще дві дівчини. Міюкі не зупинилася, а лише посміхнулася. ◇ ◇ ◇ Чому автобус, що привіз Міюкі прибув за два дні до турніру? Тому що до турніру була запланована вечірка. Оскільки це вечірка для школярів, про алкоголь не могло йти і мови. Фуршет, без попередньо зарезервованих місць, щоб учасники, могли привітатися з майбутніми суперниками, так би мовити попередня церемонія відкриття, але більш напружена, ніж в минулі роки. – Ось чому, я дійсно не хочу йти туди... Як президент студентської ради, Маюмі не мала цього говорити, тому Тацуя вирішив ввічливо видалити цей момент з запису. Незважаючи на те, що техніки залишаються за лаштунками підчас змагань, вони мали бути присутні на вечірці, як офіційні учасники. Тацуя, що незручно почувався на подібних заходах, частково погоджувався з думкою Маюмі. Дрес-кодом на вечірці була форма кожної школи. Добре, хоч непотрібно було турбуватися про одяг, але позичений блейзер, йому не підходив, посилюючи дискомфорт від вечірки. – Можливо, краще придбати новий?.. Його занепокоєння все ж помітили. Міюкі нахмурилася і поглянула на Тацую. – Ні, все нормально. Пробач, що змусив хвилюватися. Можна не говорити, що Тацуї було соромно. Було не зрозуміло, хто з них старший (брат чи сестра). Оскільки це офіційний захід з обов›язковою участю і ніхто не міг жалітися на незручності і не задоволення. – Ні, не турбуйся про це. Напевно, з малопомітних змін його міміки, вона зрозуміла невдоволення Тацуї. Міюкі радісно посміхнулася. – Так, так. Досить вже фліртувати. Тацуя поглянув у бік голосу, якщо точно, йому довилося опустити погляд, щоб побачити усміхнене обличчя Маюмі. – Фліртувати... Тобто. Тацуя читав в Інтернеті, що деякі юні діви страждають від відхилення, коли сприймають будь-які відносини між статями як романтичні, але навколо нього було декілька людей з тим же відхиленням, тому він не хотів розвивати цю тему. Ну, мабуть, Маюмі просто хотіла подражнити його, своїми звичайними методами. Тацуя з самого початку не розраховував на відповідь, але все ще поглядом вимагав її. Тим не менш, погляд Маюмі був спрямований на когось поряд з Тацуєю. Зважаючи, що вона ледве стримувала сміх, він прослідкував за її поглядом. – Міюкі... Чому ти засоромилася? Там стояла Молодша сестра, що знітилася від сорому. – Давайте вже підемо. Маюмі перестала дражнити їх і закликала всіх висуватися, але настрій в неї, з якоїсь причини, був дуже піднесений. Тацуя був не радий, що виявися інструментом покращення настрою, але бачачи як весело крокувала Маюмі, він подумав, «ну, добре». ◇ ◇ ◇ В Турнірі дев’яти шкіл беруть участь триста шістдесят учасників. Але якщо рахувати допоміжний персонал, буде більше чотирьохсот. Хоч присутність була обов’язковою, дехто знайшов поважну причину не з’явитися. Та навіть так, людей було більше трьохсот. Зал, проведення вечірки, має бути великим щоб вмістити всіх гостей і обслуговуючий персонал. Не важко здогадатися, що персоналу готелю і допомоги з бази було не достатньо, тому залучили тимчасових працівників, і в залі можна було побачити підлітків в службовій уніформі, що напевне працювали не повний робочий день. Але коли серед них виявилися знайомі обличчя, це вже було дивним. Після короткої вступної промови, на щастя не настільки довгої, щоб занудьгувати, Тацуя попрямував наповнити свою тарілку, коли його окликнув знайомий голос. – Не бажаєте чогось випити? Повернувшись на голос, він побачив Еріку і тацею з напоями в її руці. – Це ти мала на увазі під дійовим особами... – Ах, ти чув від Міюкі? Здивований? – ...Здивований. Еріка розплилася в посмішці, Тацуя ж не зміг придумати дотепної відповіді, тому просто кивнув. – Як же ти сюди змогла потрапити... Ні, це очевидно. Зважаючи, що це за місце. Навіть якщо вони набирали тимчасовий персонал, навряд чи, учнів старшої школи так легко найняли б. Незважаючи на вікове обмеження. Хоч націй вечірці відсутні алкогольні напої, вони б не послабляли умови. Насправді офіціантам і офіціанткам в залі, було близько двадцяти і вище. На це можна лиш сказати, «як і очікувалося від сім’ї Чіба». Але, здається, вона не правильно користувалася зв’язками. – Навіть так... – Хм? Що таке? – Ні, нічого... Це було не схоже на нього, Тацуя плутався в словах. Важко сказати людині, «ти дивно виглядаєш», прямо в обличчя. Вона й сама повинна розуміти що дивно виглядає для свого віку. Еріка виглядала доросліше, завдяки макіяжу. Навіть поряд зі старшими колегами, вона виглядала на їх вік. Як правило, Еріка створювала чітке враження чарівної веселої дівчини, що відповідало її віку, але її струнка фігура підходила і для образу зрілої жінки. (Лише її?..) Раптом, Тацуя помітив не відповідності в своїх думках. Еріка прийшла не сама. З нею мала бути Мідзукі. Не можна сказати, що вона зможе впоратися з роботою в натовпі, чи дійсно вона працює офіціанткою? – Здоров, Еріка. Маєш чарівний вигляд. Ось що ти мала на увазі говорячи про дійових осіб. Приєдналась до розмови Міюкі, влучно використавши мовчазну паузу. – Саме так. Гей, хіба це не мило? А Тацуя нічого не сказав. Невдоволено сказала Еріка, повернувшись в право і вліво, від чого міні-спідниця уніформи у вікторіанському стилі трохи качнулася. Тацуя раптом почув, що його заганяють у кут і почав розробляти контрзаходи і хоч у нього було блискавичне мислення, Міюкі вдарила першою. – Марно запитувати старшого брата, про щось подібне, Еріка. Посміхаючись, по хитала головою Міюкі, але замість Тацуї, здивований погляд на неї кинула Еріка. Міюкі не прикривала його і не заперечувала слова сказаного, що приголомшило її. Але це були поспішні висновки. – Старшого брата не хвилюють такі поверхневі речі, як жіночий одяг. Оскільки він дивиться на внутрішні якості, його не цікавлять всілякі уніформи. Тацуя подумав, що його переоцінюють і недооцінюють одночасно. Вданий момент, його хвилювали інші речі, до прикладу, Мідзукі, тому він просто не звернув уваги. Він звертав увагу на жіночій одяг і якщо той досить відвертий, він не знає куди подіти очі. Ні, у такому випадку, проблемою був не одяг, а те що під ним. – О, розумію. Тацую не цікавить косплей, чи щось інше. – Це косплей? – Я так не думаю, але хлопці сприймають це саме так. Дівчата продовжили розмову, залишивши мовчазного хлопця в стороні. – Під хлопцями, ти маєш на увазі Сайдзьо-куна? – Він навіть не може висловити своєї думки. А от Мікі назвав це косплеєм. Звісно, я відразу ґрунтовно його покарала. Вуха Тацуї чітко почули ознаки небезпеки в останніх словах. Втім, здається Міюкі не зрозуміла про кого вона. – Мікі? Хоча це природно, коли чуєш незнайоме ім’я, що прозвучало з вуст співрозмовника. – ...Це хто? Почувши запитання Міюкі, погляд Еріки висловив «ах». – Зрозуміло. Міюкі не знає його. Побормотівши це, Еріка обернулася і втекла, перш ніж її встигли зупинити. – Вміло. Вона чудово контролює свою рівновагу... Вразився Тацуя, спостерігаючи як Еріка біжить з тацею в одній руці, не проливаючи напоїв. Вони ж трохи ковзають? Міюкі подумала, що він трохи відійшов від теми, тому запитала. – Що відбувається? Чесно кажучи, вона не вимагала відповіді. Просто її раптово покинули, не завершивши розмови. Однак, в супереч очікувань. – Мабуть вона пішла покликати Мікіхіко. Прозвучала чітка відповідь старшого брата. – Йошіда Мікіхіко. Можливо ти чула його ім’я? – Однокласник старшого брата, чи не так? Це ім’я, що було на вершині списку результатів семестрових іспитів. Згадала Міюкі. – Здається він друг дитинства Еріки. Оскільки Міюкі ніколи не зустрічала його. Напевно вона хоче вас познайомити. Еріка дійсно могла зробити подібне. Нічого не говорячи, просто втекти. – Міюкі, ось де ти. – Пан Тацуя з тобою. Коли вони дивилися в бік, де зникла Еріка, до них заговорили дві учениці. – Шізуку, ви шукали мене? – Хонока, Шізуку... Ви завжди разом. До речі, коли б Тацуя, не зустрічався з ними, вони постійно були разом. Хоча це питання викликане простою цікавістю і не мало особливого значення. – Оскільки ми подруги. У нас немає причин чинити інакше. – Дійсно. Без жодної запинки відповіла Шізуку, від чого Тацуї залишалося лише гірко посміятися над своїм дурним питанням. Тацуя почав називати їх на ім’я лише місяць тому. Це била «вимога» Хоноки, але Тацуя вважав, що основною причиною його згоди, був мовчазний тиск Шізуку. – А де інші? Запитала Міюкі. Хоча її голос звучав дещо не зацікавлений. – Там. Коли вона поглянула в напрямку, куди вказала Хонока, група хлопців, що стояли там, швидко відвели погляд. А однокурсниці, товариші по команді заклякли на місці. – Навіть якщо вони хочуть поспілкуватися з Міюкі, не наважуються, оскільки поруч Тацуя. – Що це значить? – Я що, сторожовий пес?.. Припущення Шізуку, змусили Тацую глибоко зітхнути. Оскільки це могло виявитися істиною, він не міг сміятися. – Напевно вони збентежені, не знаючи як підійти до пана Тацуї. Хонока хотіла лише втішити його, але Тацуя подумав що це також ймовірно. Він сам розумів, що був «зайвим». В таких випадках, він повинен сам підійти і розпочати розмову. – Це дурниця. Всі ми учні Першої старшої школи, а зараз, ще й колеги по команді. Це був новий голос, що вирішив порушити межу. – Чійода-семпай. До групи Тацуї, з келихом в руках (звісно, напій був безалкогольним), підійшла Канон. Поряд з нею, також з келихом, знаходився Ісорі. – Канон, навіть якщо вони знають це, тіло відмовляється рухатися, це звично людська природа. – Подібне допускається лише в певних випадках, Кей. Канон і Ісорі називали один одного на ім’я. Ну, для наречених це було природно. – Ви обидва маєте рацію. Але є простіше пояснення. «Вони теж люблять втручатися в чужі справи?» Подумав Тацуя, також йому не подобалося дискутувати на таку тривіальну тему. Тацуя не бажав перешкоджати розмові пари, тому вирішив швидко закрити тему. – Міюкі, будь ласка, іди, поспілкуйся з іншими. Це важливо для командної роботи. – Але, старший брат. – Пізніше побачимося в моїй кімнаті. Мій сусід - це лише машина. В основному гравці і техніки були розміщені в двомісних номерах, але Тацуя був єдиним першокурсником, до того ж другого потоку, тому Маюмі призначила його відповідальним за техніку, посиливши його в двомісний номер (тобто він один займав двомісний номер). – Хонока, Шізуку. Ви теж можете заходити. Хоча Міюкі все ще була незадоволена, але вона розуміла, чому брат так сказав. – ...Зрозуміла. Побачимося пізніше. – Пізніше ми тебе потурбуємо. – Скоро побачимося. Міюкі, Хонока і Шізуку відповіли на слова Тацуї, коли він відчув незадоволені погляди направлені на нього, які змусили його обернутися. – Яка доросла розмова. Але, хіба це не просте відтермінування? Відносини Тацуї і Канон не перевищували рівень випадкових знайомих. Звісно, Канон не намагалася обговорювати його дружні стосунки, але Тацуя розумів, що вона говорить це з благородним умислом, тому вирішив поставитися до цього серйозно. – Відтермінування - гарне рішення. Це питання не потребує негайного вирішення, а іноді час - це найкраще рішення. – Це... Канон не знайшла що сказати, але в її очах палав вогонь. Мабуть ця старшокласниця не вміє здаватися. – Канон, Шіба-кун. правий. Бувають випадки, коли поспіх не краще рішення. – Але в цьому не відчувається молодості. Зауваження Ісорі було більше спробою знизити напруження, ніж допомогти Тацуї, але все було зруйновано втручанням однієї людини. – Пані Марі. Тацуя не став спростовувати сказане Марі, а злегка кивнув. – Ісорі, Накайдзьо шукає тебе. Наче передбачаючи реакцію Тацуї, Марі швидко перейшла до питання що привело її сюди. Здається вона прийшла сюди не тільки, щоб вставити свої п’ять копійок. – Прошу вибачення, а де зараз пані Накайдзьо. – В першому технічному автомобілі. Перед початком привітання почесних гостей, закінчіть всі свої справи і приведіть туди Накайдзьо. Різні чиновники, це ще припустимо, але відсутність на промові Патріарха це вже серйозна справа. – Вірно. Зрозуміло. – Пані Марі, прошу вибачити. Слідуючи розпорядженню, Ісорі швидко покинув вечірку, звісно, Канон прослідувала за ним, Марі провела їх поглядом і поглянула на Тацую. – Схоже, розмір підійшов. – Під пахвами трохи тисне. Запитала вона, вказуючи на його блейзер, Тацуя відповів поглянувши на себе. – Ну тут я нічим не допоможу. Це ж запасна уніформа. Навіть якщо розмір підходящий, все ж потрібно зважати на конституцію тіла. Якщо одягти більший, занадто сильно буде виділятися в талії. – Вірно. Вибору немає. З гіркою посмішкою сказала Марі, з тоном ніби знизила плечима, хоч, насправді, не робила цього, Тацуя погоджувався з нею. – Може варто купити новий? В голосі Марі не було жодної злоби. – Немає необхідності, купувати блейзер, що одягнуть лише двічі, марнотратство. Якби можна було зняти цю емблему, то інша справа, але... Говорячи це він випадково поглянув на ліву грудину. Там була емблема восьми пелюсток. Це була зустріч з учнями інших шкіл, без їх емблем буде важко визначити приналежність, тож він був змушений носити її. – Не лише двічі? Восени буде конкурс дисертацій і немає гарантії, що тебе не підвищать до першого потоку. Хоча вона посміхалась, погляді Марі був досить серйозним. Тацуя нахмурився і відповів. Навіть якщо мене оберуть для конкурсу дисертацій, ніщо не заважає мені носити власну форму. І мій перехід до першого потоку не можливий. Для цього не існує ні прецеденту, ні правила. Після слів Тацуї, Марі голосно засміялась – Прецедент? Хіба твоє нинішнє становище не безпрецедентне. Оскільки не було прецеденту існування студента другого потоку, як ти, тож відсутність такого прецеденту не може бути підставою відмовитись від можливості. Замість того, щоб казати про відсутність прецедентів, ти повинен стати «прецедентом». Для таких же кохаїв, як ти. – ... Дивлячись на пригнічений вираз Тацуї, Марі знову голосно засміялась. – Ну, я трохи поговорю з керівниками інших шкіл, не хочеш піти разом? – ...Ні, певно, Еріка прийде шукати мене. В момент коли прозвучало ім’я Еріки, в очах Марі промайнув легкий сумнів. Він злегка задумався чи варто зберегти цю інформацію для шантажу в майбутньому, але це була досить глибока історія, щоб використовувати це для такого роду жартів. Тацуя мовчки спостерігав за тим, як Марі йде геть. – Ем? Міюкі? Як і очікував Тацуя, Еріка повернулася разом з Мікіхіко. – Я відпустив її до однокласників. Пізніше вона прийде до моєї кімнати, представишся їй там. – А, угу! Перша частина слів Тацуї була адресована Еріці, а друга Мікіхіко. Замість розчарування, реакція Мікіхіко була схожа на полегшення. – ...Ти не змушуєш себе? – ...Е? Схоже, він не відразу зрозумів, що звертаються до нього. Тож Мікіхіко відповів через деякий час. – Ні, це не так! Я дійсно трохи нервую... – Хе-хе, просто хлопці люблять красуватись перед гарними дівчатами. – Еріка також досить красива. Особливо сьогодні. – Що? Зачекай, ні, Боже... – ...І? На піддражнювання Еріки, Тацуя подражнив її, скориставшись її ж методами і закликав Мікіхіко діяти. – Тацуя, ти... Ні, я просто соромлюсь показатись в такому вбранні, при першій зустрічі. З стомленим поглядом, похитав головою Мікіхіко, відповідаючи на питання. Почувши про це, Тацуя знову поглянув на вбрання Мікіхіко і Еріки. Мікіхіко був у білій сорочці з чорною краваткою і чорному жакеті. На Еріці був білий фартух поверх чорної сукні з широкою спідницею і білим головним убором. Коротше кажучи, вони були не дворецький і служниця, а слуга і служниця. – Думаєш це дивне вбрання? Воно ж нормальне, для працівників готелю? Усі офіціанти, що проходили повз, були одягнені так само, як Мікіхіко. – Розумієш. Мікі досить сором’язливий. – Моє ім’я Мікіхіко. З їх тону і виразів, було зрозуміло що таке повторювалось вже неодноразово. Очевидно, що Мікіхіко не дуже подобався його зовнішній вигляд. Певно, йому було не пособі у костюмі слуги, оскільки походив з традиційної сім’ї. – До речі, де двоє інших? Йому було цікаво, чому вони працюють неповний робочий день у такому місці, але Тацуя вирішив, що неповинен торкатися цієї теми. – Думаєш, Лео здатен прислуговувати? – Думаю що він може бути достатньо зібраним... Тацуя намагався захистити свого друга, однак, насуплений вираз Еріки не змінився. – Мідзукі також не сподобалась ця уніформа. Схоже вона думає так само, як Мікі. – Мене звати Мікіхіко! – Гаразд, гаразд. Після ексцентричної згоди з протестом Мікіхіко, Еріка знову повернулась до Тацуї. – Тому, ті двоє працюють за лаштунками. Лео виконує важку роботу по кухні, Мідзукі миє посуд. Тацуя не розумів «чому», та думав що міг сказати, що здогадується. – Вони обидва добре пораються з технікою. – Вірно. Зовнішність цих двох оманлива. У цю епоху, навряд чи буде використовуватись ручна праця, будь то завантаження і розвантаження на складі чи миття посуду. Машини виконували роботу людей навіть в делікатних моментах. Коротше кажучи, ці двоє керують автоматизацією кухні за лаштунками. – Думаю, я також повинен був бути там. Чому я раптово повинен бути офіціантом?! На відміну від Тацуї, Мікіхіко не знав усіх обставин, тож не розумів ситуацію і не збирався розуміти. – Я вже неодноразово пояснювала. Це просто непорозуміння. – Це не пояснення! Добре, не шуми. Хоча на неповний день, та все ж це робота. Он, таця вже порожня. – ...Я пригадаю тобі це пізніше, Еріка. Мікіхіко рушив до столу, але Тацуї не здалося, що останні слова Мікіхіко сказав серйозно. – Той хто забув це Мікі... Голос і слова Еріки висловлювали здивування, інші емоції розгледіти було не можливо. Але Тацуї здалося, що це не всі наміри Еріки. – ...Я не знаю усіх обставин, але чому тобі не ставитись до нього трохи відвертіше? Здається, Еріка не зрозуміла про що саме він говорив, тож їй знадобився час, перш ніж відповісти: – ...У мене не було жодних прихованих мотивів. Але ти правий. Я трохи перестаралась. Я добре розумію, що Мікі не добрий в подібному. Та, все ж... – Ти хотіла його розсердити? – Ум, ніби? Він занадто сильно опускає руки і мене це дратує. Гадаю, що з тим, що він не може відкрито посміхатись, нічого не поробиш, та він вперто відмовляється злитися... Припускаю, що це вже на межі одержимості. – Як турботливо з твого боку. – Будь ласка, припини. Це були випадкові слова, Тацуя не мав нічого на увазі, але несподівано для нього, вона відреагувала досить жорстко. – Я ж сказала, що перестаралась. Ні я, ні Мікі, не маємо власного бажання тут знаходитись. Це примус наших батьків. Навіть якщо це здається турботою, це лише симпатія до людини в тій же ситуації. Її впертість походила зі стійкого серця. – ...Я не чув жодних обставин. Навіть якщо б почув, то нічого не зміг би зробити. Зараз я забуду ці слова. Тацуя не намагався розпитувати. – Пробач, можеш так зробити? ... Ей, Тацуя. Еріці, ні на мить, не було не зручно. – Що? – Тацуя-кун... відсторонений. На відміну від слів, її тон говорив зовсім протилежне. – ...Раптово – Але я ціную таку холодність... Типу того. Тому що ти не дуже добрий, тебе можна впевнено засипати скаргами. І оскільки не дуже співчутливий, я не виглядатиму жалюгідно... Дякую. Останнє слово було тихим, настільки, що його заледве можна було почути. Дивлячись в спину Еріки, що ніби утікаючи, попрямувала до сусіднього столу, Тацуя подумав, що у кожного свої проблеми. На бенкеті, без призначених місць, для чотирьохсот осіб, столи не могли розташовуватися лише у центрі залу. У святковому залі, що займав весь верхній поверх готелю, налічувалося дев’ять великих столів, розташованих вздовж правої і лівої стіни, а у центрі, один за одним, стояли три столи, спереду, позаду і по центру, усі вони поступово поповнювалися стравами, що задовольняли смаки підлітків. Історично склалося, що учні кожної школи збиралися навколо свого столу. Проте, навіть якщо вони могли просто насолоджуватися стравами і напоями, цим могли скористатися лише підлеглі, керівництво не могло настільки розслабитись. По сигналу Маюмі, Міюкі попрощалась з однокласниками і супроводжувала членів студентської ради. Поки Маюмі і Сузуне обмінювались вітаннями з представниками студентських рад інших шкіл, занурившись в безжалісне взаємне шпигунство, вона таємно спостерігала за своїм старшим братом, що дивився на Еріку. Вона не видала жодного звуку і не показала жодної емоції, мише подумки зітхнула. Міюкі шанувала Тацую більше, ніж будь кого іншого ( і рівно настільки ж цінувала його), але не вважала ідеальним. Хоча і думала, що він свого роду надлюдина. Міюкі вважала, що її брат мав декілька недоліків. Одним з них було те, що він не міг повірити в добрі наміри інших людей. Однією з причин цього було те, що він занадто повільний, щоб зрозуміти добрі наміри інших. Але, крім цього, Тацуя щиро не міг зрозуміти, чому інші вважають що він добрий до них. Це було неминуче. Мало того, що його рідні батьки не привили йому поняття «любов», вони власними руками позбавили його серце цього почуття. Міюкі розуміла, що буде чудом, якщо її старший брат відповість на її любов. Тим не менш, подібна увага до симпатичної однокласниці (навіть з погляду Міюкі краса Еріки не мала вад) відчувалась Міюкі, як любов, вид того як брат дивився тій в слід змусило її серце хвилюватися. Вона думала, що брат не помітив, що вона спостерігає за ним. Можливо і знав. Але навіть так, не уявляв її внутрішніх почуттів. Подумавши про це, Міюкі відчула ще більший відчай. І все більше і більше гнівалась. «Якщо так триватиме, я не відчую полегшення, якщо не вилаю його». Брат повинен бути занадто не чутливим, щоб побудувати рівні стосунки з ким-небудь. «Так, для мого старшого брата, це ніщо інше як батіг любові» Під прикриттям проникливої посмішки, яку зазвичай видно на статуях, вирішила Міюкі. …Така дівчина не могла не помітити поглядів інших на собі. Ніхто не міг зрозуміти її справжню. Зараз коли вона з посмішкою (на поверхні) розмірковувала про це, вони з Маюмі спілкувались зі студентською радою Третьої старшої школи, що вважається най сильнішим супротивником першої старшої. Позаду, потайки, перешіптувались першорічки третьої старшої школи. Якби вони підслуховували стратегію і тактику своїх семпаїв, то повністю б відповідали мілітариським традиціям третьої школи. І навіть змусили б семпаїв плакати від радості, але... – Глянь Ічідзьо, Хіба та дівчина не супер мила? – Почути від тебе «супер»... З якого ти покоління. – Замовкни. Я звертаюся не до тебе. Ну, Ічідзьо, що думаєш? – Чого ти настільки збуджений... Марно, марно. Така гарна дівчина, занадто гарна квіточка для твого рівня. Навіть не намагайся. – Припиняй негайно. Навіть якщо для мене марно, для Ічідзьо не проблема. Все ж Ічідзьо красивий і доброзичливий, крім того його сім’я з десяти головних кланів. Тримаючись біля нього, в мене може з’явитися шанс. – Як ти можеш так серйозно говорити, такі зарозумілі речі... Вони насправді вели таку розмову. Ну, для учнів старшої школи, це було природнім. – Масакі, що сталося? Проте хлопець в центрі їх кола не реагував на їх захоплення, а злегка поглядав на дівчину, про яку йшла мова. Його солодке личко не виділяло його серед інших. Його вигляд з легкістю можна описати як красивий молодий воїн стародавнього стилю. Ростом трохи менше ста вісімдесяти сантиметрів, широкоплечій підтягнутий і довгоногий... Учень першого року, третьої старшої школи, Ічідзьо Масакі, мав зовнішність, яку товариші по команді називали привабливою, для жінок. – ...Масакі? Масакі поглянув на того, хто назвав його ім’я, хлопця з тренованим тілом того ж року і з тієї ж школи, однак не високого зросту. – Джордж, ти, знаєш хто ця дівчина? Джордж, було його прізвиськом. Він мав цілковито азіатську зовнішність і його справжнє ім’я було суто японське Кічідзьодзі Шінкуро, не затримуючись на довгі роздуми він негайно відповів на питання Масакі. – Е? О, гадаю ти і сам можеш зрозуміти, по її формі, це учениця першого року Першої старшої школи. Її ім’я Шіба Міюкі. Учасниця Руйнування стовпів і Танцю фей. Здається, вона ас першого року, Першої старшої. – Он як, настільки красива, настільки ж і талановита? Ічідзьо Масакі проігнорував зацікавлені погляди своїх товаришів по команді і пробурмотів: – Шіба Міюкі, хмм... Після цих слів хлопець, на прізвисько Джордж, поглянув на нього раптовим здивованим поглядом – Незвично, так? Схоже, що Масакі цікавиться дівчиною. Інші учні погодилися з ним. – Після того як ти це сказав, усе саме так. Зазвичай, жінки самі підходять до Ічідзьо. Тож у нього не має необхідності когось переслідувати. – Цей екстравагантний хлопець. Атмосфера поступово почала наповнюватись невдоволенням оточуючих хлопців, та Масакі мовчав, не реагуючи на це. Щоб уникнути відвертого погляду, він іноді відводив очі, дивлячи на Міюкі. Його погляд був неймовірно теплим. Почалося привітання почесних гостей і учні старших шкіл, що були центром сьогоднішнього дня, перестали їсти, говорити і з серйозним виразом слухали, що говорили дорослі. Або ж просто прикидались. Для Тацуї, який втратив можливість поговорити з Ерікою, оскільки та повернулась до роботи, це був час свободи. Оскільки йому потрібно було просто дивитися на майстрів магічного світу, що по черзі з’являлися на сцені, це була підходяща трата часу. Декого він бачив в перше, декого досі бачив лише на фото. Звісно, були особи з якими він зустрічався і сидів з ними в одній кімнаті, але ніколи не говорив з ними. Серед цих людей, його особливо зацікавив старійшина десяти головних кланів, якого називали «Патріарх». Кудо Рецу. Ця людина була на вершині ієрархії Десяти головних кланів Японії двадцять першого століття і двадцять років тому, він вважався одним з най сильніших у світі магів. Старійшина, що колись був відомий як найсильніший, зійшов з публічної лінії і не з’являвся на публіці останнім часом, та загально відомо, що він, з якоїсь причини, щороку з’являвся на турніри дев’яти шкіл. Тацуя ніколи не зустрічався з ним особисто. Просто бачив його по телевізору. Він помітив, що хвилюється, оскільки побачить історичну особистість. Після заохочування і настанов інших виступаючих, настала черга виходу старійшини Кудо. Йому повинно було бути близько дев’яноста років. Колись його магічну силу називали найсильнішою, цікаво скільки її ще залишилось. Чи достатньо його фізичних сил, щоб користуватися магією? Поки Тацуя задавався цими питаннями, ведучий оголосив ім’я того. Не тільки Тацуя, всі присутні старшокласники затамували подих, очікуючи появу на сцені старішого Кудо. І Тацуя, несвідомо, забув як дихати, очікуючи появи цієї людини. Під сліпучим світлом софітів з’явилась молода дівчина у вечірній сукні, пофарбована під блондинку. Поширився гомін. Не лише Тацуя був шокований цією появою. Несподівана ситуація змусила присутніх перешіптуватись. Хіба на сцену повинен був вийти не старійшина Кудо. Чому натомість з’явилася ця молода жінка. Щось сталося і вона була відправлена на заміну? «Ні, це не так» Нарешті помітив істину Тацуя. На сцені з’явилася не лише ця жінка. За нею стояв старий. Проте увагу оточуючих прикувала молода, красива дівчина, в гламурному вбрані. «Магія втручання в свідомість». Можливо ця масова магія, що охоплює все це місце. Приготувавши привабливу річ, той відволік свідомість людей, така незначна «зміна» не потребувала навіть модифікації події. Це «явище» не відбулося цілком природно. Просто ця магія була досить масштабна, щоб вплинути на весь зал, та була трохи слабуватою, щоб її було важко помітити. «Він колись був найсильнішим, ні, його називали «найкращим» і «експертом» магії «зірка хитрощів» - Кудо Рецу...» Схоже, він помітив погляд Тацуї. Старійшина за жінкою посміхнувся. Посмішкою пустотливого хлопчиська. Після шепоту старого, жінка у вечірній сукні відійшла в бік Світло освітило старого, пролунала хвиля здивування. Для більшості людей здавалося, що старійшина Кудо раптово спустився з неба. Очі старого знову поглянули на Тацую. Тацуя повернув непомітний кивок. Очі старого виражали задоволену посмішку. – Перш за все, прошу вибачення за цей жарт. Навіть якщо він говорив у мікрофон, його голос був неймовірно молодим, для людини якій близько дев’яноста років. – Боюся це просто розвага. Це скоріше магічний трюк, ніж магія. Але, як я бачив, лише п’ятеро людей помітили мене. Ось так. Багато учнів старших шкіл з великою цікавістю слухали усе те, що збирався сказати старий. – Навіть якби я був терористом під виглядом гостя, який бажає убити усіх присутніх отруйним газом або вибухівкою, лише п’ять людей могли б вжити заходів, щоб зупинити мене. Тон старого не мав особливої цілі, а ні докору. Проте зал занурився в різного роду тишу. – Молодь, що вивчає магію. Магія це засіб, а не є сама ціль. Я хотів би, щоб ви запам’ятали це і підготовлений мною трюк. Магія, яку я щойно використав, була масштабною, але з надзвичайно малою силою. Що стосується магічної сили, то ця магія лише низького рівня. Але ви, діти, були введені в оману такою слабкою магією і не змогли розгледіти мене, хоча знали, що я маю тут з’явитися. Звичайно, важливо відточувати магію. Ніколи не слід зневажати зусилля спрямовані на поліпшення магічної сили. Але я хочу, щоб ви мали на увазі, що лише її не достатньо. Неправильно використана потужна магія поступається слабкій, але продуманій і правильно використаній. Я хочу щоб ви пам’ятали, Турнір дев’яти шкіл, що розпочнеться після завтра, місце де можна змагатися магією і це місце де саме використання магії більш важливе. Молодь, що вивчає магію. Я з нетерпінням чекаю вашої необхідності. Всі в залі заплескали в долоні. Але, на жаль, не усі відразу заплескали. Хоча Тацуя плескав, як і решта, приголомшених хлопців і дівчат його віку, але на відміну від решти, на його вустах була непомітна посмішка. Таке мислення, що використання магії більш важливе ніж магічний рівень, заперечувало усе уявлення що підтримувала верхівка сучасної магії. Магія залежить від її використання, означало, що магія до останнього, повинна розглядатися як інструмент. Старий маг, що стояв на вершині магічної спільноти країни, радив і ти проти уявлення сучасних магів. Зміна цієї точки зору, не була безвідповідальним ставленням. Тому що він мав достатній вплив, щоб змінити напрямок сучасного магічного суспільства. Якби слова старійшини Кудо були пустою балаканиною, Тацуя навіть відчув би обурення. Але старий висловив свою точку зору в зрозумілій формі. Він продемонстрував використання магії як інструменту, на рівні, який Тацуя і уявити не міг. «Так це і є «Патріарх»» Коконоє Якумо. Казама Харунобу. І цей, Кудо Рецу. У цій країні є багато магів у яких йому слід було повчитися. Просто він цього не знав, є ще багато людей, в яких слід було повчитися. В лабораторії FLT цього б він не зрозумів. І він ще думав, що в старшій школі буде неймовірно нудно. Задумався Тацуя не деякий час. ◇ ◇ ◇ Бенкет відбувся за день до турніру, щоб залишити день для відпочинку. Технічний персонал і команда стратегів проводили останні приготування, а гравці використовували власні методи, щоб морально і фізично підготуватися до завтрашніх змагань. Тим не менш, учні першого року змагатимуться з четвертого дня турніру. На даному етапі, хвилювання і піднесення все ще перевищували напруження. Зважаючи на вік, в задоволені від поїздки з однокласниками, такі речі не мали сенсу. Після вечері Міюкі, Хонока і Шізуку, відвідали кімнату Тацуї, але він був зайнятий останніми налаштуваннями послідовностей активації і вони раніше повернулись до своїх кімнат. Через різницю в графіку між основним дивізіоном і дивізіоном новачків, студенти першого року розташовувалися в двомісних номерах що ділили зі своїми однолітками. Хонока і Шізуку були сусідками, а Міюкі жила з дівчиною на ім’я Такігава Казумі з класу «C», однак оскільки характером Казумі тяжіла до заходів в атлетичному клубі, нерідко проводила час з семпаями зі свого клубу, тож Міюкі проводила більшість часу у кімнаті Хоноки і Шізуку. Годинникова стрілка, годинника на стіні, вказувала на число «X» (чомусь у всьому готелі усі годинки були такими). Так як старшокласників очікували завтрашні змагання, більшість з них вже пішли спати. Знаючи це, не лише трійка Міюкі, а й усі товариші по команді і першорічки з інших шкіл не галасували і не здіймали зайвий шум. Але навіть якщо старші студенти відправились до сну, енергія молодих була ще надто великою. Єдине що могли робити три дівчини, зібравшись на всю ніч, це проговорити до ранку. Звичайно, бувають винятки. Завдяки своїй зовнішності Міюкі і Шізуку, як видавалося повинні були належати до таких «винятків», але насправді були на диво «звичайними». Що стосується теми розмови, то мова йшла про Турнір дев’яти шкіл. Говорячи про розмови дівчат, теми стосуються не лише моди і романтичних стосунків. Однак, це було неминуче, оскільки ця тема була в усіх на вустах. Як же згадувалось, час був близько десяти годин. Однак тут не було часу відбою. Тому, навіть коли в двері постукали, не слід було хвилюватися, боятися чи панікувати – О, я відкрию. Від стуку в двері усі троє підвелись, але Хонока, що була найближча до дверей зупинила двох інших. – Доброго вечора. – О, Емі. Щось сталося? За дверима виявилася мініатюрна рудоволоса дівчина, волосся якої світилося рубіновим блиском. Це була товариш по команді Міюкі, Акечі Емі. За нею стояло ще чотири учениці. Іншими словами жіноча команда дивізіону новачків першої старшої школи магії, майже в повному складі. – Так, тут є гаряче джерело. – ...Вибач, можеш сказати трохи точніше. Було не зрозуміло, чому вона каже про це настільки радісно. – До речі, в підвалі готелю є штучне джерело. Однак, здається що Міюкі, здогадалася про що хоче сказати Емі. – Так, Міюкі, розумна! – ...Мені шкода, я не дуже щаслива це чути. Емі не мала на увазі нічого поганого, але почувши таку високу похвалу в її голосі, Міюкі почала відчувати головну біль. Коли Міюкі притиснула пальці до скроні, Емі висловила здивування «А». Злегка схиливши на бік голову. – Дрібниці, не хвилюйся. – Так, що з гарячим джерелом? Заохочена Міюкі, Емі злегка посміхнулась. – Так, отже, давайте усі підемо на гарячі джерела. Від цих несподіваних слів Емі (принаймні для вух Міюкі), Міюкі і Хонока переглянулися між собою. Схоже Хонока почувалась так само. – Ви влаштуєте? Це ж військовий об’єкт. Проте, від їх імені, у Емі запитала Шізуку Це був не звичайний готель. Цей заклад належав до частини основного навчального центру сил самооборони. Шізуку хвилювало те що вони не можуть мати доступ до всіх об’єктів, окрім тих використання яких було обговорене раніше. – Коли я спробувала попросити, мені дали дозвіл. Ми можемо користуватися до одинадцяти. Байдуже відповіла Емі. – Воістину, Емі. Не в змозі стриматись, пробурмотіла здивована Хонока. – Це те, що ти хотіла сказати? Та схоже таке зауваження не вплинуло на реакцію Емі. – Але, напевно, для купання в гарячому джерелі слід мати купальник. Я не взяла купальник. – З цим також усе добре. Разом з рушниками нам дадуть і купальні халати. Схоже Емі добре підготувалася і до цієї проблеми, яку підняла Міюкі. Якщо усе настільки підготовлено, у трійки Міюкі більше не було причин відмовлятися. По правді кажучи, усі вони були зацікавлені в гарячому джерелі (хоч воно і було штучним). – Добре тоді, дозвольте нам піти разом з вами. Ви йдіть в перед, я візьму з собою одяг. У відповідь Міюкі, Емі радісно кивнула. – Добре, немає потреби поспішати, так що усе нормально. Міюкі злегка підняла руку і розлучилась з товаришами по команді. Велетенську громадську лазню (штучне гаряче джерело) зайняли учениці першого року, Першої старшої школи магії. Не те що вони зарезервували її. Просто в купальнях не було інших гостей, вона дійсно була в їх розпорядженні, з десяти до одинадцяти. Велика лазня була схожа на громадську лазню і певно використовувалась подібним чином. Хоч це можна було назвати великою лазнею, та оскільки це було штучне гаряче джерело, тож тут могло розміститись близько десяти осіб. Спочатку це гаряче джерело використовувалося для лікування болю в м’язах і суглобах, цей, свого роду, медичний заклад використовував підігріту воду мінерального джерела, що протікало в підвалі готелю, основними користувачами якого були солдати високого рангу (Серед них офіцери середнього віку), воно ніколи не використовувалось для відпочинку туристів. Оскільки воно призначалось тільки для випарювання в гарячій воді на час призначення лікарем, тож, перш ніж увійти, слід було помитися в душовій кабіні в передній кімнаті і одягти купальник чи купальний халат. Проте, крім них, жодна інша група не звернулась за дозволом на його використання. Жіночий купальний халат представляв собою коротку, буквально міні білосніжну сорочку12, без жодного одягу знизу. Виникає відчуття, що його можна назвати міні-спідницею без поясу. Відсутність поясу, давала змогу розслабитись підчас купання, але разом з тим він був менш комфортний для тривалого використання, ніж купальник. – Вау... – Щ-що таке? Носити подібне перед представниками протилежної статі було досить соромно, але тут були лише дівчата і до того ж, надійні товариші по команді. Тим не менш, після вигуку Емі, Хонока відчула сором і пильність, ніби знаходилась перед чоловіком. Вона несвідомо вирішила обійняти і закрити грудну клітину. Очі Емі безпосередньо були спрямованні туди (на її груди). – Дивовижно. У Хоноки гарна фігура. Крок за кроком, наближалась Емі. Хонока відступала. Відразу ж впершись в стінку ванної. – Хонока. – Що? Від небезпечної аури, що кружляла навколо Емі, голос Хоноки був майже криком. – Можна помацати? – Звичайно ж не можна! Очі Емі посміхались. Очевидно, що вона жартувала. Проблема, все ж, полягала в тому, наскільки далеко вона зайде в своєму жарті. Хонока оглянула лазню, в пошуках допомоги. Всі товариші по команді, або занурилися у воду або ж сиділи на краю, зануривши у воду ноги. Їх очі посміхались, як і у Емі, за одним лише винятком. – Чому б ні. Хонока, у тебе ж великі груди. – Ось проблема. Очі Емі продовжили посміхатися. Але в них Хонока бачила якесь світло, яке свідчило, що це ще не кінець. – Шізуку, допоможи мені!» Хонока не могла не звернутися до Шізуку (до даного лише винятку) за допомогою. Шізуку повільно встала. – Чому ні? Сказавши це, вона залишила лазню. – Чому?! Видала полісний крик Хонока, від зради кращої подруги На мить, Шізуку опустила сумні очі на свої груди. – Тому що у Хоноки великі груди. Повернувши ці слова звинувачення, вона зникла в сауні. У зоні купання пролунав крик Хоноки. «Що вони там шумлять?» Почувши звуки ударів по воді, задумливо схилила голову Міюкі, що приймала душ. Вона вже змила піт і пил, але все одно повністю вимила своє тіло (починаючи від шиї), скористалась автоматичним помічником в душовій кімнаті, що була аналогом «пральної машини для людини», яка прискорювала цю процедуру. Загорнувши своє довге волосся, Міюкі нарешті ввійшла в зону купання, де зникли ознаки переполоху. А очі товаришів по команді, котрі занурилися у воду, відразу зупинилися на фігурі Міюкі. – Щ-що? Хоча вона шоковано зупинилась і навіть відхитнулась, та ніхто нічого їй не відповів. Кількість поглядів також не змінилась. – Усі, зупиніться. Міюкі нормальна! Неприродне мовчання розірвав слабкий голос Хоноки, яка, чомусь з серйозним виглядом, піднялась з гарячої води. – Хонока? Схоже, що Міюкі не зрозуміла сенс її слів. – Добре, вибач, вибач. Я ненавмисно захопилась. Сказала ввічливим тоном, що підходив би молодому хлопцю, дівчина, на ім’я Сатомі Субару з класу «D», сидячи на краю басейна у дальньому кутку і Міюкі зрештою зрозуміла сенс сказаних слів і нещодавнього погляду на неї. – Зачекайте... Про що ви говорите, ми ж серед дівчат? Напружено вигукнула вона, потягнувши низ свого вбрання до внутрішньої сторони стегон, що зумовило чергову тишу і дивну напругу. Через вологу що залишилась на тілі після душу і пари з гарячого джерела, тонкий купальний халат прилип до тіла підкресливши жіночі вигини Міюкі, в тому числі два щільних пагорби тремтячих грудей. Розперезаний з переду халат злегка демонстрував рожеві груди. З під короткого подолу, виглядали гладенькі витончені білосніжні ніжки. У випадку Міюкі, навіть більш закритий, ніж купальник, купальний халат, створював блискучий шарм, набагато більший ніж оголене тіло. – ...Усі дівчата. Так, я це розумію. – Та, що сказати... Дивлячись на Міюкі, для мене стать не має значення. Усі внутрішньо погодились зі сказаним. – Досить! Не смійтесь надімною. Хоробро зробила в крок в перед Міюкі. Граціозно зігнувши коліна, вона занурила тіло в гарячу воду. Опустившись, тіло занурилося у воду по шию, в потоці гарячої води, її комір затріпався, ненадовго оголивши її потилицю. Від когось пролунало зітхання. Ця атмосфера була ні поганою грою, а ні жартом. Якби вона так і зберігалася, цнотливість Міюкі могла виявитися в небезпеці. – Міюкі, я на твоєму боці! Хонока сіла поряд з Міюкі, піднімаючи хвилі води і разом з тим зруйнувавши павутину, що плелася навколо метелика. – Інакше, кожен з присутніх буде змушений купатися в крижаній воді! Почувши ці слова, товариші по команді зробили серйозний вираз обличчя і нарешті відвели погляд від Міюкі. Однак, незважаючи на те, що очі дивились в інший бік, їх свідомість тяжіла до Міюкі. Хоча тут зібралися дівчата одного віку, ніхто нічого не говорив. Між тим, Міюкі хотіла заперечити сказане Хонокою, але якби вона сказала: «Я не робитиму цього», здавалося, що ця крихка атмосфера може бути зруйнована і все ж нічого не змогла сказати. – ...Що сталося? Поцікавилася незручною атмосферою Шізуку, оскільки досі перебувала в окремій кімнаті сауни. Схоже, це питання допомогло і дівчатам нарешті прийшли до тями. Після того, як всі оговталися, лазня наповнилась жвавим щебетом. Розмови дівчат, стосуються не лише моди і романтичних стосунків. Проте також було вірно, що мода і романтичні стосунки, були їх улюбленими темами. Бесіда, занурених в гарячу воду, природно, перейшла до пліток про хлопців, яких вони зустріли на учорашньому бенкеті. Головною темою були «хлопці,», однак «чоловіки» і не велика група «дядечок». Простіше кажучи, можна сказати, що вони толерантні до різноманітних смаків. Але фактично все відбувалось ось так: – Потім, пан бармен, в барі, був досить чарівним дядечком. – Ого... тому чоловікові, мабуть, більше сорока. Зацікавишся чоловіком середнього віку і все кінець... – Я хочу щоб ти назвала симпатичного чоловіка середнього віку. Дозвольте зауважити, усі учні старшої школи - це незрілі діти. Відчувається ж, що вони зовсім ненадійні? – Справді? Не думаю що всі хлопці нашого віку є ненадійними. Хіба тобі просто не пощастило, з поганими хлопцями? – Вірно. Ісорі-семпай виглядає досить терпимо, так? Більше того, здається, він виглядає добре. – Я відчуваю порожнечу вже від того, що думаю, що хтось має кохання. У випадку Ісорі-семпая, його дівчина вже просунулась до статусу нареченої. – Якщо говорити про надійність, то як щодо Дзюмондзі-семпая? – Ну у випадку Дзюмондзі-семпая, він занадто надійний. Тай, схоже, він один з спадкоємців Десяти головних кланів. – Якщо мова зайшла про Десять головних кланів, був один спадкоємець сім’ї Ічідзьо з третьої старшої. – О, я його бачила. Він виглядав досить гарно, чи не так? – Угу. Чоловік це не тільки зовнішність, але якщо зовнішність не погана, це не нашкодить. ...Типу того. Раптом Емі підійшла до Міюкі, що вгамовувала свою втому (духовну) в кутку басейну. – Щодо Ічідзьо з Третьої старшої школи, він гарячим поглядом дивився на Міюкі. Емі говорила до Міюкі, але та не могла відповісти на її слова. – О, правда? – Можливо, це любов з першого погляду? – Оскільки це Міюкі, тож може бути. – Швидше є щось дивне в чоловікові, що не зацікавиться Міюкі? – До речі, вони були знайомі раніше. Після цих слів пролунали вигуки захоплення. – Міюкі, це правда? Не приєднавшись до загального захоплення, серйозно запитала Шізуку (навіть якщо вона не бажала бути серйозною, їй не вистачало емоцій, тож її тон завжди був серйозним). Міюкі відповіла; – ...Дозвольте я все роз’ясню, я ніколи не зустрічалась Ічідзьо-куном і бачила його лише на фотографії. Я не помітила його на банкеті. Її слова можна було назвати черствими, чи холодними, збуджені дівчата, що почули відповідь Міюкі, були збентежені її реакцією, ці слова змусили їх думати, що якби це почули в Третій старшій школі, то втратили б бойовий дух. Але були і люди на яких це не вплинуло. – Тоді які хлопці подобаються Міюкі? Зрештою, ти відаєш перевагу хлопцям як твій старший брат? На це питання Субару, замість Міюкі, відреагувала Хонока. Шізуку, що сиділа поряд, помітила, що її тіло на хвилину завмерло. Міюкі виглядала дуже спокійною, не було жодної ознаки збентеження, вона відповіла Субару. – Не знаю, чого ви очікуєте... Я і старший брат - кровні родичі. Я ніколи не дивилась на нього як на романтичного партнера. Крім того, я навіть не думаю, що є інша людина, як старший брат. На відповідь Міюкі, Субару і Емі продемонстрували явне розчарування (вираз Субару виглядав трохи натягнутим). Більше не було ні кого, хто б запитав про відносини Міюкі і Тацуї. Але зараз у цій лазні було дві дівчини, що не прийняли її відповідь за чисту монету. В її голосі Хонока і Шізуку, відчули щось більше ніж просто «Я ніколи не дивилась на нього як на романтичного партнера». ◇ ◇ ◇ Після того як відправив Міюкі з подружками у їх кімнати (пізніше ці троє використали його як об’єкт пліток зі своїми товаришами по команді, в гарячому джерелі, у підвалі), Тацуя налаштовував послідовність активації в робочому автомобілі. – Шіба-кун, краще по швидше закінчувати. Оглянувшись навколо, коли його окликнули, він виявив, що з ним машині залишилась лише одна людина. – Вже такий час? Годинник скоро покаже час початку нового дня. На слова Тацуї, Ісорі розпливчасто посміхнувся і кивнув. (До речі, у Ісорі були не визначений одяг і зачіска, через що, Тацуя почав підозрювати, що він навмисно не одягається як чоловік). – Шіба-кун, ти відповідаєш за учасників четвертого дня, тож я гадаю не варто перенапружуватись з самого початку. – І справді. Тацуя відповідав за учениць першого року в трьох змаганнях: швидкісна стрільба, руйнування стовпів та ілюзорна битва. Це було зумовлено бажанням Міюкі та й тим, що хлопці першого року (в основному Морісакі) не долюблювали його. (Міюкі брала участь в руйнуванні стовпів та ілюзорній битві, Хонока - в бою на дошках та ілюзорній битві, а Шізуку - в швидкісній стрільбі і руйнуванні стовпів.) Матчі першокурсників, тобто Дивізіону новачків, проводитимуть з четвертого по восьмий день. Тож, однозначно, у Тацуї було досить часу, у порівняні з командою підтримки, що відповідала за завтрашній день. Канон брала участь в руйнуванні стовпів другого і третього дня, але Ісорі також відповідав за учасників завтрашніх змагань. – Тоді, вибачте я піду в перед. Якби там не було, Тацуя не запросив того піти разом і залишив робочий автомобіль. Навіть в середині літньої ночі, температура не падала. Що ідеально підходило для прогулянки в одній футболці. Тацуя, який не повернувся в кімнату відразу, прогулюючись по периметру готелю, відчув тривожні ознаки. Це була одна з ознак того, що хтось затаїв дихання і оглядає територію. «Злодій?» Спочатку подумавши так, він відразу відмовився від цієї ідеї. Ці ознаки не змогли сховатися, оскільки бажали приховати більш жорсткі і войовничі наміри. Тацуя розширив відчуття і підключився до Ідеї (масштабного інформаційного тіла, що охоплювало інформаційні тіла усього існуючого). «Троє людей. Знаходяться... Неподалік від огорожі, що замаскована живоплотом13». Усі троє мали пістолети і невелику вибухівку. Навіть за межами периметру готелю, вони знаходились у військовій адміністративній зоні. Безпека цієї бази не настільки дірява. Зловмисників вистежують як машини, так і люди, тож це виключено. Тим більш, це стосується озброєних і небезпечних суб’єктів. Розбійники, проникли через периметр безпеки і на територію. Крім того, ще й вибухівку приготували. CAD під рукою не було, але він не міг проігнорувати таку небезпеку. Тацуя беззвучно побіг. Його відчуття сприйняло знайомого, який також наближався до зловмисників. Техніка приховування того не поступалась Тацуї. Через стартову позицію руху до незнайомців, Мікіхіко буде першим. Прискорившись, Тацуя почав застосовувати техніку підтримки, на бігу. Його магічні здібності, що спеціалізувалися на конкретній магії, можна використовувати з тією ж швидкістю, точністю і силою, як і маг що використовує CAD, навіть без нього, якщо обмежиться конкретною магією. Мікіхіко приготувався до використання магії. Він не використовував CAD. Ідея розпізнавалася як поняття, а не як образ. Мікіхіко дістав три талісмани, мабуть закляття. Він користувався не сучасною, а древньою магією. Перш, ніж Тацуя «сприйняв», потік псіонів пройшов через його руку, утворивши закляття. Древня магія базувалася на тих же принципах, що і сучасна - внести «інформацію» в «буття», щоб змінити подію. Однак вона відрізнялася методом і способом втручання. Магічна система, яку використовував Мікіхіко, не утворює інформаційне тіло в області магічних операцій, тобто не створю магічний вираз, а вводить інформацію через талісман, використовуючи трьох етапну структуру: вводячи її в «буття» дрейфуючи через море Ідеї, формуючи «виокремлене інформаційне тіло», що і перезапише явище. Незважаючи на те, що вона поступалася сучасній магії, швидкістю і ступенем свободи, що безпосередньо перезаписує Ейдос, будучи інформаційним тілом що прикріплюється до події, вона більш ефективна проти стійкіших до модифікацій подій. З обмеженням в модифікації події ви отримували масовий ефект, з меншими затратами сил, ніж потребувала сучасна магія. Тацуєю, який міг проаналізувати магічний вираз уся ця інформація була сприйнята в одну мить. І він відчув нетерплячість в техніці Мікіхіко. «Так він не встигне.» Магія, яку здійснював Мікіхіко, мала кілька зайвих рухів. В результаті, процедура активації подовжилась настільки, що це не можна було ігнорувати. Тацуя поставив за мету «розпад» на пістолет, що тримав у руках зловмисник. Мікіхіко помітив ознаки небезпеки, оскільки був посеред тренування. Це була віддалена частина саду готелю. Подаль від будівель, він знайшов безлюдне місце поблизу огорожі, що оточувала територію і почав ритуал свого «тренування». Базова підготовка божественної магії землі (магії духів) полягає в поєднанні себе з відчуттям «духу» - абстрактного скупчення, що сформоване з таких «понять» як вітер, вода, земля, вогонь, які втратили зв’язок з окремими явищами. В інтерпретації сучасної магії, дух є інформаційними тілом, що відірвалось від об’єкта і плаває в океані інформації. Як саме поняття, вони рухались у світі інформації, енергія що виражає це поняття скупчується і матеріалізується в реальному світі. Кажуть, що це спостерігається як не матеріальна форма. Але Мікіхіко, який мав контракт з цими духами, звісно, відчував вони «існують» у цьому світі Це не підтримується логікою. Для Мікіхіко, дух, безумовно є існування, що має свою волю. Завдяки контракту, вони повідомляли йому усе, про що «чули» і «бачили» Як тільки Мікіхіко почав тренуватися, то почув що за межами готелю є люди. Спочатку він подумав, що вони там виконують якусь роботу, або ж це просто військовий патруль, і не звернув на це увагу. Однак, коли духи декілька разів нагадали про їх існування, Мікіхіко зрозумів, що це було попередження. Застосувавши навчальну синхронізацію, він протягнув нитку сприйняття до людей, про яких говорили духи. Те що він піймав ниткою було «злобою». Обличчя Мікіхіко напружилось. Він миттєво задумався, чи покликати когось на допомогу, або ж впоратися самостійно. Він не був впевненим, що однозначно з може впоратися з кимось власними силами. На жаль він не мав такої впевненості. Прикусивши губу, Мікіхіко подумав, що повинен повернутися до готелю і повідомити охорону. Але емоції суперечили рішенню розуму. Дещо інше, ніж розум, підказувало, часу не достатньо. Намір, на зразок попередження від духа, пробіг по його тілу, «поспішай». Мікіхіко не повернувся до готелю, а замість цього направився до «злоби». Він хвилювався. Якщо супротивник буде озброєний вогнепальною зброєю, він думав, чи зможе впоратися самостійно. Рідко який маг міг впоратися з пістолетом, в ближньому бою один на один. Зі щитом, магією на яку не впливають фізичні атаки, була б перевага. У ситуації відсутності прикриття, важко було боротися зі швидкістю натискання на пусковий курок. Проте, Мікіхіко відкинув цю тривогу розуму, вважаючи це боягузтвом. В думках сплив вчорашній день. За наказом батька, Мікіхіко був змушений працювати офіціантом. Еріка сказала, що це була помилка, але він знав істину. «Спочатку подивись на місце, де ти повинен бути». Позавчора, в вечері, сказав йому батько. Робота офіціанта, це засіб реалізації цього. Можливо, батько Мікіхіко хотів підштовхнути його, показавши осіб його віку, в момент слави. Також, він хотів надихнути його. Але, подібні методи, у душі Мікіхіко, терзали його як приниження. Певно, зараз він хотів довести, «я не безсилий». Хоча місцевість була слабо освітлена, Мікіхіко навчися діяти в темряві, підчас тренувань батька. Навіть якщо світло давали лиж зорі, він не відчував жодних проблем. Приблизившись до місця, звідки випромінювали злі наміри, настільки що було легко відчути, вони людського походження. На трьох людей, необхідно три талісмани. Вони, певно, помітили наближення Мікіхіко. Направлена на нього злоба і ворожнеча підтвердили, що ці троє злочинці. Не можна вагатися. Ворожнеча перетворилась на жагу вбивства. Якщо вагатися - програєш. Визначення їх особистості - вторинне. Мікіхіко влив магічну силу в талісмани і випустив свою техніку. Під рукою Мікіхіко виник спалах світла, яке мерехтіло в такт з електричними зарядами, що виникни над головами злочинців. За секунду електричний удар атакує зловмисників. Тим не менше, щоб натиснути на курок, потрібно менше половини секунди. Розмірковуючи лише мить, Тацуя активував підготовлену магію «розпад». Зброя трьох злочинців була розібрана на окремі деталі, відповідно до модифікації Ейдоса. Відразу після цього. Невелика блискавка, що виникла в повітрі, збила трьох зловмисників. – Хто тут! Сурово запитав Мікіхіко, не невідомого ворога, що лежав по ту сторону огорожі, а мага, що прийшов на допомогу зі спини. Мікіхіко, розумів. З його оригінальною технікою, він би не встиг. Він не постраждав лише завдяки допомозі інших магів. Ця битва показала йому, що його власна магія втратила попередню швидкість. – Це я. – Тацуя? Це питання показало шокованість Мікіхіко. Тацуя ж сказав лиш пару слів і перестрибнув через живопліт. Вплинувши на гравітацію персональною магією ваги, він з легкістю перескочив через двометрову перепону. Мікіхіко приборкав своє розчарування і дістав ще один талісман, щоб скористатися тією ж магією. Коли Мікіхіко перемахнув через паркан, Тацуя вже схилився над тілами зловмисників. – Тацуя? Це питання містило багато значень. Сам Мікіхіко не розумів, що хотів запитати. – Вони живі. Гарна робота. Схоже, Тацуя вирішив, що він запитує про стан зловмисників. Або вибрав найбільш компромісну інтерпретацію, помітивши задумливість Мікіхіко. – Що? Мікіхіко не зрозумів, за що Тацуя його хвалить. З самого початку, він самокритично думав, що це йому потрібно дякувати йому. – З сліпої зони настільки точна дистанційна атака декількох цілей. Атака спрямована на захоплення, без смертельних випадків, знешкодила всіх одним ударом. Чудовий результат бою. Тон Тацуї був достатньо спокійним, щоб можна назвати його прохолодним, чуючи його було зрозуміло, що це не похвала, а втішання. Мікіхіко не міг повірити не в Тацую, а в самого себе. – ...Але, першочергово, моя магія не встигла. Якби не твоя допомога, мене б застрелили. Ці слова були сповнені самоприниження. – Дурень. – ...Е? Проте через коротку догану Тацуї, у Мікіхіко більш не залишилося слів для самопрезирства. – Відсутність допомоги, це лише припущення. Ти захопив зловмисників - це факт. – ... Безпощадна догана і подальші слова Тацуї зачарували Мікіхіко. – По факту я допоміг, а твоя магія була вчасною. То, що за «першочергово»? Мікіхіко, що по-твоєму мало відбутися? – Це... – Незалежно скільки противників і які у них навички, ти маєш перемогти без жодної допомоги. Ти ж так не думаєш? Мікіхіко відчув нудоту. Зрозуміло, що припущення Тацуї було смішним. Але глибоко в своєму серці, хіба він не задумувався над тим, що щойно припустив Тацуя. – Ох.. Я скажу тобі знову. Мікіхіко, ти дурень. – Тацуя... – Навіщо ти принижуєш себе? Чому ти принижуєш себе? Що тобі так не подобається? – ...Навіть якщо я скажу, ти не зрозумієш. Незважаючи, що ти скажеш, з цим не допомогти. – Може все ж зрозумію. Таця перервав заперечення Мікіхіко, молотом слів зруйнувавши стіну, за якою той намагався сховатися. – Що!?... На цей раз, під пильним поглядом Тацуї, Мікіхіко втратив дар мови. – Мікіхіко, тебе турбує твоя швидкість активації. – ...Тобі сказала Еріка? – Ні. – ...Тоді як? – У твоїй техніці занадто багато зайвого. – ...Що? – Я б сказав, що проблема не в твоїх навичках, а в самій техніці. Думаю, тому магія і не активується. – Звідки ти можеш це знати! Крикнув Мікіхіко. Бо відчував велику паніку. Охоплений якимось роздратуванням. Його магія багато років розвивалася родиною Йошіда, використовуючи переваги древньої магії і залучаючи досягнення сучасної. Мікіхіко розгнівався на Тацую, що сприймав її як дефективну, побачивши лише один чи два рази. Мікіхіко розгубився, він відчував скептицизм, коли у нього виникали подібні підозри, що він не помічав, заперечуючи її як зручну брехню. – Я зрозумів це. Не слід змушувати вірити в це. Тим не менш, Тацуя спокійно відповів на спалах гнів Мікіхіко, словами, що змусили його ще більше розгубитися. – ...Що? Він використовував ті ж слова що і раніше, використовуючи інший тон. – Я можу зрозуміти структуру магії просто «побачивши». Можу зрозуміти зміст послідовності активації, лише бачачи і аналізуючи магічний вираз. Повернув неймовірну відповідь Тацуя. Розгубленість Мікіхіко в цей момент досягла межі. Він ніколи не чув про магію, що здатна на подібне. Якщо такі здібності дійсно існували, половина великих таємниць сучасної магії була б вирішена. – ...Не слід змушувати себе вірити. Знову сказав Тацуя, щоб він не задумувався про це. Мікіхіко здалося, що йому сказали «усе далі твоя власна проблема». – Давай сьогодні зупинимось на цьому. Крім того, нам слід розібратись з цими хлопцями. Я нагляну за ними, ти можеш запросити охоронців? Або мені варто покликати? Чесно кажучи, Мікіхіко знаходився у такому стані, що не міг вирішити, правдива «сповідь» Тацуї чи ні, тож вирішив покластися на нього. – Ох, я піду покличу. – Зрозуміло. Я чекатиму. Мікіхіко знову зробив «стрибок» і зник за парканом. В той же час, Тацуя замислився над обмеженнями зловмисників і вирішив закопати. Він міг використати магію «розпаду», щоб розчинити землю, тому потрібно використовувати «відокремлення» і «рух». Без CAD це, звісно, тяжкувато, але з такою простою технікою, як і нещодавнім «стрибком», послідовність якої він знав на пам›ять, якщо це не багаторазовий виклик, проблем не виникне. За іронією долі, штучна розрахункова зона магії, створена в емоційній зоні свідомості, дозволяла використовувати будь-яку магічну послідовність, що зберігалася в пам’яті. «Я цинік». З одного боку вважаю себе жертвою, з іншого використовую це як зручний інструмент. Викликаючи магію, Тацуя посміхнувся своїй безпринципності Але в цьому вже не було потреби. Відчувши наближення знайомого, Тацуя перервав магію. Йому не довилося довго чекати, доки з ним заговорять. – Це була дуже невблаганна порада, спеціальний лейтенант. – Майор, ви все чули? Тацуя не вловив ознак, що той слухав. Але, таке зовсім не дивно. Казама був учнем Коконоє Якумо, набагато довше ніж Тацуя, тому був першим у списку учнів Коконоє. Без підключення до Ідеї, Тацуї було важко виявити його присутність. Тацуя відсалютував в знак привітання, на що Казама посміхнувся. – Хіба не рідкість, для байдужого до інших спеціального лейтенанта? – Я думаю, що байдужість це перебільшення. – Або ви йому симпатизуєте? Схоже, цей хлопець має проблеми, подібні до вашої. – Я давно перестав турбуватися проблемами такого рівня. – Іншими словами, ви самостійно їх усвідомили? – ...Можливо займемося цими людьми? Тацуя, який втратив усі шляхи до відступу від Казами, що безжалісно його атакував з хитрою посмішкою, отримав найкращий шанс для зміни теми. – Я візьму їх на себе. Я поясню все командуванню бази. Однак Казама також розумів, що не варто продовжувати дану лінію розмови. Він прибрав посмішку і з серйозним обличчям, кивнув Тацуї. – Вибач, що тебе потурбували. – Не варто хвилюватися. Схоже і на вас звалилась додаткова робота. – Так. Але цікаво, які цілі цих хлопців. – Ну. Кримінальні елементи не наша робота, але... Ці хлопці більш агресивні, ніж очікувалося. І більш майстерні ніж здається. Тацуя. Будь обережним. – Так, дякую. – Давай поговоримо детальніше, завтра в день. – Так точно. Тоді прошу вибачити. – О, побачимось. Перейшовши від начальника і підлеглого до товаришів, братів і учнів, вони розлучились.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!