[3]

[3]

Одна з переваг, навчання в постійних класах, це створення і зміцнення міжособистісних стосунків.

З сивої давнини, з часів появи стосунків між людьми і родових зв›язків, спільною тенденцією для формальних і не формальних груп було те, що приналежність до окремих угрупувань, приводить до виокремлення власної, серед інших.

Ось що саме мається на увазі.

– Доброго ранку. Шіба, я вже чув. Хіба не чудово.

– Доброго ранку, Шіба-кун. Покажи себе.

– Доброго ранку, Шіба-кун. Я за тебе вболівала.

– Йоу. Зроби усе можливе, Шіба.

...Так, навіть ті що не були не були з ним у дружніх стосунках, дружньо вітали його і підбадьорювали.

У понеділок, зайшовши до класу, Тацуя вислуховував слова підтримки від однокласників.

Звісно, це стосувалося його призначення в команду Турніру Дев’яти шкіл.

– Чутки поширюються швидко.

– Вірно. Рішення було прийнято лише на минулому тижні і ще не було офіційно оголошене.

– Дійсно. Дідько, звідки ви почули?

Ні Лео, ні Мідзукі, а ні Еріка не прикидалися, що нічого не знають. Схоже, новини поширились не від них.

Та було помітно, що чутки поширювали по чиїйсь задумці.

На зустрічі були присутні лише учні старших курсів, та, певне, вони почули усе від семпаїв в своїх клубах.

– До речі, сьогодні ж буде офіційне оголошення?

Поцікавилась Еріка, на що Тацуя кивнув з серйозним поглядом.

Відбір до команди Турніру дев’яти шкіл, включаючи техніків, закінчився минулої п’ятниці.

За першочерговим планом, відбір повинен був завершитися ще кілька тижнів тому, тож це була велика затримка.

На щастя, оскільки відбір гравців вже відбувся, обладнання, підготовка якого потребувала багато часу, таке як спортивні CAD чи форма вже було підготовлене, але перевірка і налаштування може затриматися, оскільки з визначенням техніків виникла затримка.

Навіть при тому, що Міюкі також була учасницею, але була цілковито занурена в підготовку, Тацуя був готовий зробити для неї що завгодно. Однак, думка про те, що йому цього не хотілося б, досі нікуди не зникла.

– Напевно на п’ятому уроці проведуть збір.

Сказала Мідзукі, перевіривши сьогоднішній розклад на терміналі, розташованому на столі.

Для всіх класів він був однаковим, три уроки до обіду і два після.

Тим не менш, крім лабораторний і практичних занять та фізичного виховання, кожен учень міг продовжити навчання зі своїх домашніх терміналів, навіть якщо процес був стандартизованим (порядок занять був впорядкованим), однак це не значило що початку і кінця кожного уроку суворо дотримувались.

Сучасна школа мала тенденцію ігнорувати чіткий розподіл часу між заняттям і відпочинком, те що зібрали усіх учнів на церемонію представлення збірної на турнір, свідчило, що Турніру надавали велике значення.

– Пан Тацуя також вийде на сцену підчас церемонії?

– Ну, так...

Запнувся Тацуя, відповідаючи на запитання Мідзукі. Фактично це і було найбільшою причиною його невпевненості.

– Тацуя єдиний з першокурсників?

Як і сказав Лео, Тацуя був єдиним серед першокурсників кого обрали до команди техніків.

Досвід обслуговування CAD мало велике значення, тому було природнім, що до техніків призначали старшокласників. Майстерність Тацуї виходила за межі звичайних.

Звітно, враховуючи те, що він є практикуючим фахівцем в розробці CAD, навіть техніки на змаганні серед старших шкіл, на його фоні, були недосвідченими.

Однак, ні однокласники, ні старші учні не знали цього.

Знала лише його сестра, Міюкі.

– Думаю, на першому потоці до-си-ть засмучені.

Лише на днях, гордість першого потоку постраждала від результатів екзамену, а ця подія лише підлила масла у вогонь, це було очевидно і без зауваження Еріки

– Усі гравці учні першого потоку...

Сказав Тацуя.

Оскільки усі учасники Дивізіону новачків були першорічками, а він сам був лише у підтримці, тож це не повинно було викликати обурення.

Однак це була логіка тих, кого обрали. Це не стосувалося учнів з першого потоку, що прагнули потрапити в команду техніків.

Тацуя виявився в становищі, що викликало рідкісні заздрощі.

Він же не вмів заздрити.

У нього ще не вистачало життєвого досвіду, щоб цілковито усвідомити своє становище.

– Але це неминуче. Тому для заздрощів не має причин.

Тож на зауваження Мідзукі, Тацуя не знайшов, що відповісти.

– Усе гаразд. Зараз в тебе ніхто не кидатиме ні каміння, ні магію.

На надзвичайно безтурботне зауваження Еріки, він міг лише гірко посміхнутись.

◇ ◇ ◇

Після четвертого уроку, в зазначений час, він з’явився за кулісами де, Міюкі, що прийшла трохи раніше, вручила йому тонку куртку.

– Що це?

Він відчував, що це саме те, що він бачить, та все ж вирішив запитати, щоб переконатися.

– Форма технічного персоналу. Одягни її на церемонію, замість шкільної форми.

Відповідь на питання прийшла від Маюмі

Цілком очікувана відповідь.

На Маюмі була спеціальна спортивна куртка.

Певно, це уніформа учасника.

Міюкі подала уніформу Тацуї, тримаючи її двома руками, сповнена очікування.

На мить, в голові промайнула незграбна думка, та він знав що опиратися марно.

Тацуя покірно зняв блейзер і повісив його на підготовлену вішалку.

Злегка зігнув коліна і дозволив Міюкі допомогти йому одягти куртку.

Ставши позаду, вона накинула куртку на плечі брата, обійшовши з переду, поправила комір і рукава, потім зробивши один крок назад, щоб оцінивши вигляд Тацуя, Міюкі задоволено посміхнулась.

Він також мав уявлення чому у його сестри настільки гарний настрій.

Певно, їй було приємно побачити, на лівій грудині куртки, вишиту емблему.

Що складалась з восьми пелюсток.

Її уніформа також мала такий же малюнок, на тому ж місці.

Знак першої старшої школи.

Не заміна чого-небудь, а символ першого потоку.

– Вона личить, старшому братові...

Форма для турніру виглядала майже як звичайна і це було природнім, адже вона слугувала лише для розпізнання школи учасника.

Однак, в очах Міюкі, вона підтверджувала той факт, що він повернувся на своє законне місце.

Для самого Тацуї це не мало особливого значення, але він не вважав за необхідне охолоджувати атмосферу. До початку церемонії ще залишався час, тому він вирішив дочекатися початку в уніформі техніків.

Міюкі невідривно зачаровано дивилась на брата в уніформі. На ній же відповідної уніформи не було. Тацуя озирнувся навколо, але ніде не знайшов куртки Міюкі. Хоча в них ще було досить часу, Тацуя розсудив, що краще приготуватися завчасно.

– Тобі не потрібно переодягнутися?

– Я розпорядник церемонії.

Міюкі поспіхом приховала свій заворожений вираз і відповіла зі своєю звичайною посмішкою.

Іншими словами, Міюкі не стоятиме в команді, а буде представляти учасників... Принаймі так зрозумів Тацуя.

– Тож, це велика відповідальність.

– Будь ласка, не нагадуй...

Тацуя усміхнувся і поклав руку на голову молодшої сестри, що, судячи з її слабкого голосу і нервового погляду, була напружена, хоча не мала наміру відмовлятися від таких незначних обов’язків.

Оточуючі кидали на них холодні погляди.

◇ ◇ ◇

Анонсована церемонія представлення учасників почалась вчасно і проходила без ексцесів.

Хоча Тацуя і піднявся на сцену, в нього не пролетіли ні каміння, ні магія. Ну, це будо природнім.

Але йому було дуже незручно.

Інженери і гравці вишукувались у дві шеренги, а серед команди техніків усі, окрім нього, були старшокласниками, то ж не дивно, що він відчував себе не на своєму місці.

Оскільки він показав свою майстерність на підготовчій зустрічі, на щастя не було ворожих чи зневажливих поглядів.

Проте не можна сказати, що погляди були дружніми. Позитивні оцінки і доброзичливість не можливо поставити на один рівень.

Члени команди ставилися до нього по різному, однак його підтримка в команді була надзвичайно високою.

І тепер, незважаючи на те, що він з другого потоку, він носив емблему восьми пелюсток.

Звісно, повинні бути люди яких це спровокувало, стоячи в сліпучих вогнях софітів, розмірковував Тацуя, так ніби це його взагалі не стосувалося.

Між тим, один за одним, представляли інших людей.

Вела церемонію Маюмі.

Учасники, імена яких називали, отримували на свій комір медалі з ідентифікаційним чипом, для входу в зону змагань на турнірі.

Щоб покращити представлення, ця роль була покладена на Міюкі.

Було сорок учасників (без Міюкі і Маюмі тридцять вісім), тож це була досить трудомістка робота, однак, певно завдяки своєму чудовому вихованню Міюкі власноруч прикріпила кожну медаль не втрачаючи своєї посмішки.

Від посмішки Міюкі, на такій близькій відстані, що можна було відчути її дихання, більшість хлопців не змогли стримати хвилювання і приховати почервоніння на своїх обличчях.

Це видовище, ймовірно викликало б переслідування учениць усієї школи в майбутньому, але обличчя більшої половини учениць, які отримали аналогічні медалі покрилися рум›янцем і демонстрували сором’язливість, тож натовп (особливо старшокласники) демонстрували не антипатію, а привітні посмішки.

Медалі були видані не лише учасникам, але й допоміжному персоналу.

Після представлення стратегів прийшла черга техніків.

– Здається, я трохи нервую.

Сказав хтось, поруч з Тацуєю, і він непомітно повернув голову.

Точно так само, підняв на нього погляд учень поряд з ним.

Погляд Тацуї був трохи вище.

Здається це був студент другого року якого звали Ісорі Кей. Зайве говорити, що він був учнем першого потоку. (На цій сцені, Тацуя єдиний представник другого потоку).

– І справді.

Він був одним, з небагатьох, хто дружньо ставився до Тацуї.

Прекрасний юнак з ніжними рисами і витонченою статурою, якщо він змінить штани на спідницю, то виглядатиме як «висока учениця», однак він був кращим з теорії магії, серед другого року і один з найкращих в практичній майстерності.

Знову оцінивши його красу, Тацуя подумав, що не варто оцінювати людей по зовнішності.

Вони все ще стояли на сцені, тож розмова зупинилась.

Тим не менш, неочікуване дружне ставлення, в оточені неоднозначної злоби, навіть для такої нечутливої людини, як він, принесло світло в його важке серце.

Це тепле світло осяяло його похмурі думки і він відчув сили поглянути в аудиторію.

Як завжди, залишалися вільні місця і як завжди студенти спонтанно розділились на перший потік попереду, а другий по заду.

Однак, в перші ряди вдалося проникнути кільком стороннім.

Схоже, вони помітили погляд Тацуї.

Еріка помахала рукою зі свого третього ряду, рахуючи з переду, який був настільки близько, що без перебільшення модна назвати переднім рядом.

Це потрясло Тацую.

Перевівши погляд далі, він помітив, що поряд з Ерікою сиділа Мідзукі, за нею Лео, а далі Мікіхіко, позаду також були дуже знайомі обличчя.

Під непривітними поглядами першого потоку, клас один «E» окупував ці місця.

В той час, як Тацуя обмірковував їх мужні дії, перед ним з›явилася Міюкі, що штовхала перед собою візок-тумбу.

На сцені було, сорок учасників, чотири тактичних радника, вісім техніків, мінус два розпорядника церемонії, загалом п›ятдесят людей, сорок дев’ять з них, вже були представлені і отримали медалі.

Нарешті, прийшла черга останньої п›ятдесятої людини.

Черга Тацуї.

Маюмі назвала його ім’я.

Йому здалося, що її голос був занадто потужним, чи він просто багато собі надумав?

У підтвердження, він зробив крок в перед.

Міюкі, із зворушливою посмішкою на обличчі (настільки що Тацуя почав хвилюватися за її психологічний стан), стала перед Тацуєю.

Одночасно з тим, як Міюкі прикріпила на комір Тацуї медаль, пролунали гучні оплески.

Не було навіть потреби у візуальному підтверджені.

Слідом за Ерікою і Лео почала аплодувати решта однокласників.

Для розпорядників церемонії, Маюмі і Міюкі, цей переполох став несподіваним.

Однак, вже коли перший рік, першого потоку, збирався освистати ці овації.

Маюмі і Міюкі перехопили ініціативу і почали одночасно аплодувати зі сцени.

Представлення останнього члена команди завершилося бурхливими описками.

Вони ідеально співпали з аплодисментами усій команді і поширилися по всій залі.

◇ ◇ ◇

Після завершення церемонії представлення, підготовка до турніру дев’яти шкіл відразу прискорилась.

Так як змагання, в яких вони братимуть участь, були визначені, Міюкі, разом з Шізуку і Хонокою, практикувалися щодня, аж до самого закриття школи.

Тацуя займався налаштуванням CAD і допомагав Міюкі з її обов’язками, тому також повертався до дому пізно.

Еріка і Лео, що приймали участь в спортивних клубах, схоже отримали свої обов’язки.

Лише Мідзукі була в художньому клубі, на цьому тижні, вона часто чекала доки решта звільниться.

Церемонія представлення, на минулому тижні, досить хвилювала її.

Незважаючи нате, що були вільні місця потрібно було багато мужності, щоб піти проти негласно встановлених правил.

Для неї, подібне було б не можливе. Якби не Еріка, ніхто б з однокласників не наважився б на цей крок.

Вона усвідомлювала свою скутість, тож була більш вражена і заздрила подрузі.

«Але чому Еріка так старається..?»

Саму Мідзукі Еріка змусила прийняти участь.

Звісно, вона також хотіла підтримати Тацую, але спочатку, Мідзукі гадала, що буде цілком задоволена, поаплодувавши з далеку.

Оскільки Еріка була схильна до безумних вчинків, можливо її прихованою цілю було подразнити елітне самолюбство першого потоку.

Але в той же час, у неї був непостійний і імпульсивний темперамент.

І хоча вона любила сувати носа в чужі проблеми, та за спостереженнями Мідзукі, вона сама рідко стає джерелом проблем інших. Якби вона втягнула лише її, то може й так, але вона була вмотивована настільки, що втягнула усіх однокласників, тож це не можливо було пояснити лише пустощами.

«Як я і думала Еріка-чан, пана Тацую... таки, що?»

Наскільки вона бачила, найкращим хлопцем для Еріки був Лео.

Навіть з Йошіда, який зайняв третє місце на семестрових іспитах, вона мала довгу історію.

Однак, Мідзукі здавалося, що Еріка відчувала до Тацуї зовсім інші відчуття, ніж до інших.

Навіть задумавшись, Мідзукі, чомусь, не хотіла давати чіткого визначення цього почуття.

Ще не пройшло і п’яти хвилин, як вона прийшла до входу у школу.

Ще було занадто рано, щоб можна було сказати, що вона стомилася чекати.

Однак, було достатньо часу щоб збурити свої думки.

Не свідомо, в голові у Мідзукі зароїлися думки про різні речі.

Її нинішній стан цілковито відповідав визначенню «роззява».

Продовжуючи у стані не змоги зосередитись на чомусь одному, вона сконцентрувала відчуття на зовнішньому сприйнятті і помітила незнайому хвилю.

Що з’явилася лише на секунду.

Мідзукі наважилася зняти окуляри.

Як тільки це сталося, хлинув різнобарвний потік.

Очі сприймали світло тонів різних кольорів.

Мідзукі стерпіла біль в очах, викликану короткочасним перевантаженням.

Знявши окуляри, вона ніби вийшла з темної кімнати на літнє яскраве сонце.

Речі яких вона уникала раптово стали видимі.

Виникли безконтрольні відчуття, зорові нерви і мозок ніби кричали, що не можуть впоратися з інформаційним перенавантаженням.

Проте, такий надмірний потік інформації, від якого будь-яка звичайна людина втратить свідомість, для неї був «іншим світом», що супроводжував її від самого народження.

Навіть очі людей, що раптово вийшли на яскраве світло швидко звикають.

Як відомо, люди з темними очима звикають до яскравого ще швидше.

Мідзукі також примружила очі, а потім два, три рази кліпнула, щоб очі могли бачити мисленнєві частки в десять разів краще ніж звичайні маги і навіть світло духовних часток (випромінювання Псіонів), яке маги навіть не сприймають.

Обережно поклавши окуляри в футляр, вона зосередилась на хвилі, яку відчула раніше.

Світло, що проникає навіть через захисні лінзи, миттєво було знайдене.

Коливання духовних часток було регулярним, ніби чиєсь дихання.

Зараз чітко був видний напрямок до джерела світла.

Ніби на запрошення, Мідзукі попрямувала до джерела світла в будівлі для практичних занять.

Підійшовши до будівлі, вона відчула як почало дрейфувати холодне повітря.

Зараз було літо і хоча сонце вже сіло за схили, все ще було достатньо спекотно, щоб спітніти.

Це була ілюзія.

«Щось», прикинулося холодним повітрям в прошарках літньої спеки.

Вона відчувала, що це «щось» наказувало їй повертатися.

Здавалося, воно погрожує, не підходь далі.

Тіло напружилося від невідомого.

Але ноги Мідзукі не зупинилися.

Хоча розум підказував їй повернутися, інтуїція підказувала, що як та, що займається і якій судилося жити з магією, повинна продовжувати йти далі, щоб побачити усе своїм «оком».

Двері в будівлі для практичних занять відкрилася без єдиного звуку, в середині було тихо, жодного шарудіння.

Яскравість освітлення була достатньою, що було комфортно читати найменші символи.

Все як завжди.

Ні, це школа де вивчали магію і будівлю практичних занять відвідувало багато людей.

Якби щось сталося, то старшокласники і вчителі не залишили б це без уваги.

В магічній школі набагато менше причин для історій про привидів, ніж у звичайних шкіл.

Оскільки не прозвучало жодного попередження, очевидно аномалія помічена Мідзукі, пов’язана з чиєюсь магією.

Або ж це справді незвичне явище, яке не можна виявити сучасною магією.

З тремтячим серцем і зловісними думками, Мідзукі продовжувала переставляти ноги, ніби щось її тягнуло.

Піднімаючись по сходах, Мідзукі відчула легкий аромат, що домішався в повітрі.

Вона пригадала цей аромат з експериментів з магічною фармакологією.

Це поєднання декількох пахощів з заспокійливим ефектом.

Продовжуючи переслідувати світлову хвилю, вона попрямувала до фармацевтичної лабораторії.

Надзвичайно синхронне випромінювання псіонів, певно, наслідок магічного експерименту якогось студента.

Переконавшись, що це не якесь надприродне явище, Мідзукі зітхнула з полегшенням.

І тоді її охопила цікавість, що досі стримувалася тривожністю.

На найперших заняттях, з практичної магії повідомляють, що основним правилом безпеки є не втручання, без запрошення, в експерименти інших. Це пов’язано з можливою втратою контролю над магічною енергією, внаслідок випадкового втручання, сторонніх, в індивідуальну зону магії. Зокрема, не одноразово попереджали, що особливу небезпеку становлять втручання не зрілих магів, першокурсників, як вона.

Але, зараз, це попередження абсолютно вилетіло з голови Мідзукі.

Викривлене почуття небезпеки, спонукало її трохи підштовхнути двері.

Намагаючись бути максимально тихою, вона заглянула в утворену щілину.

В наступний момент вона крикнула з переляку.

Ні, не крикнула, просто зойкнула від несподіванки.

У фармацевтичній лабораторії в повітрі танцювало безліч світлових кульок, синього, світло-синього і кольору індиго.

Кожне світило мало власну «силу» і «намір».

Через свій погляд, вона знала, що природній розподіл енергії не однорідній, вона постійно збирається, розділяється, тече. Поява силових «бульбашок», при впливі на природні явища, була знайома Мідзукі. Енергія всесвіту, в її «очах», виглядала я потік духовних часток, що виринає з людської свідомості.

Проте, сьогодні, вона вперше відчула «намір» в подібних сферах.

«Духи?..

Це те що звуть духами», подумала вона.

Вона була настільки шокована, що інші думки просто зникли.

А прикликав цих духів.

– Йошида-кун?..

Забувши про найменшу обережність, прошепотіла Мідзукі.

Це була повністю несвідома дія.

Однак для того чиє ім’я прозвучало, це було важливим.

Особливо для того, кого ніхто не мав тут застати і чиє «мистецтво» не мали бачити.

– Хто тут!

Абсолютно рефлекторне запитання.

На рефлекторний гнів «світлячки», відповіли зміною «намірів».

– Ой!

Закрила очі Мідзукі, коли на неї кинулися світлові сфери.

Відразу ж, після цього, з боку, вона відчула «порив вітру», що з змусив її присісти.

Потік сайонів, що не зворушив ні волосся, ні спідниці.

Він відштовхнув і остудив світлові сфери, але Мідзукі закрила очі і не помітила, що захищена.

З острахом відкривши повіки, вона побачила Мікіхіко, що агресивно дивився на Тацую, коли той, у відповідь, споглядав без емоційним поглядом.

– ...Заспокойся, Мікіхіко. Я не хочу з тобою битися.

Від раптової появи Тацуї, Мідзукі, зі свого сидячого положення, широко розкритими очима, могла лише, дивитися як Тацуя демонструє порожні руки.

Це був універсальний жест, для магів і для тих хто не є ними, що ви не бажаєте битви.

Одночасно з шокованим виразом на обличчі зникла ворожість Мікіхіко, немов марево.

Це ніби розвіяло напружену атмосферу, заклякла Мідзукі нарешті підвелася.

– ...Вибач, Тацуя. Я не хотів нічого такого,

Мікіхіко виглядав як розгублена дитина.

Мідзукі імпульсивно відчула, «хочу його заспокоїти», але не змогла дібрати слів.

На щастя, незграбної тиші не виникло.

– Я не проти. Не турбуйся про це. Взагалі-то, це все Мідзукі, порушила концентрацію заклинателя, підчас етапу магічного виклику.

– Е? Я!?

Поспіхом оглянувшись, Мідзукі лише помітила пустотливу посмішку Тацуї, що дивився на неї і вона полегшено зітхнула.

– Ні, це не її провина.

Проте, схоже, Мікіхіко так не вважав.

Він говорив швидко, заперечуючи слова Тацуї.

Мабуть це була паніка, через близькість слів Тацуї до істини.

– Ні це через імпульсивну агресію, що викликана моєю не зрілістю... Мені шкода, за своїми вибаченнями я забув про дещо важливе. Дякую, Тацуя. Завдяки тобі, я не нашкодив пані Шібаті.

– Навіть без мого втручання, вона б не постраждала. Щойно, це ж була духовна магія?

На питання Тацуї, Мікіхіко кивнув, але чомусь вагався.

– Магія що базується на духах неба і землі, у нас в домі її називають «Божественна магія Землі».

Тим не менш, його здивувало запитання щодо ідентифікації магії, оскільки це було не прийнято серед операторів.

Духовна магія - належить до древньої магії. Магія яка впливає на Ейдос через не залежне інформаційне тіло, яке зазвичай називають духом в сучасній магії класифікують як «духовна магія». Духи іноді скорочують до ДІ (духовні істоти), але в академічних джерела вже називають «духами».

– Я не маю можливості визначати духів, але розумію, що ти проводив обряд. До того ж, коли проникнули через твій огороджувальний бар’єр, важко не здивуватися.

– Звідки ти знаєш про бар’єр... Невже Тацуя теж вивчає духовну магію. Крім того, важко зрозуміти на якій стадії знаходиться ритуал, ти багато помічаєш... Ні, здається, ти поза моїм розумінням.

– Можливо підеш далі і назвеш мене «божевільним»?

Посміхаючись, жартівливо сказав Тацуя, нащо Мікіхіко теж гірко посміхнувся. Вираз його губ нарешті став розслабленим.

– Ну... Незалежно від того наскільки ти не бажаєш щоб тебе бачили, але ставити бар’єри в шкільній лабораторії, це вже не жарти.

– Певно, що так.

Їх сміх повністю розвіяв тяжку атмосферу.

– Це магія виклику природніх духів? Вперше бачу подібне.

– ...Вже не має сенсу цього приховувати. Як і сказав Тацуя, я практикував магічний виклик, використовуючи водних духів.

Прибираючи зі столу жаровню в якій полив пахощі, відповів на питання Тацуї Мікіхіко.

Мідзукі стояла поруч і витирала попіл, що просипався на стіл.

Звісно, Мікіхіко хотів зупинити її, але Мідзукі виявилася особисто вперта в цьому питання.

– Водні духи... Нажаль, я сприймаю їх лише як скупчення псіонів... А що ти бачила, Мідзукі?

– Що? Ох, я так само. Я лише бачила світлові сфери синього відтінку.

З нервовою посмішкою відповіла Мідзукі, розмахуючи руками.

Внаслідок чого, попіл з хустинки, якою вона витирала стіл, полетів в лице Мікіхіко, але через знервованість, від розмови, вона цього не помітила.

З іншого боку, Мікіхіко, що потрапив під таку атаку, нічого не сказав... здається він і сам цього не помітив.

Він широко розкрив очі і напружив обличчя.

– Кольори?.. Ти розрізняєш кольорові відтінки?..

– Ем, ее,.. Так.

Мідзукі не розуміла чому у Мікіхіко таке страшне обличчя ( як їй здалося), тож вона відповіла трохи напружено.

– Ум... сині, світло сині і темні... Ах!

Мідзукі не наважувалась дивитися в очі Мікіхіко, тож відповіла відвівши погляд, помітивши на його обличчі каплі води скрикнула.

– М-ме-мені шкода! Ем, вірно! Хустинка, хустинка.

Поспішно діставши з сумки хустинку, вона витерла обличчя Мікіхіко

Однак він досить грубо схопив її руку.

І потягнув Мідзукі до себе, що сильно її здивувало.

Підтримавши Мідзукі, щоб вона не впала, Мікіхіко поглянув у її очі, на стільки близько, що здавалося от-от поцілує.

– Ем, ах...

Мідзукі намагалася, але через збентеження і не терпіння не могла нічого сказати, та Мікіхіко цього навіть не помітив.

Він не відводив погляд, а вона, в паніці, не могла відвернути обличчя.

Внаслідок чого, вони так і дивилися один на одного.

– ...Якщо це за спільною згодою, то я вас залишу, в іншому випадку, у нас проблема?

– Вах!

– Ой!

Двоє завмерли, ніби забули як дихати, але почувши здивований голос Тацуї, прийшли до тями і відскочили оди від одного.

– ...Вибач.

– Ні, ні... Це я маю вибачатися.

Це був дещо незрозумілий діалог.

Зрозуміло, що Мікіхіко (дії якого знаходилися на межі сексуального домагання вибачається, так що не міг жалітися, навіть якщо отримає ляпас), тоді чому Мідзукі вибачається.

Можливо через плутанину, Тацуї також стало незручно в цій атмосфері.

– …Мідзукі, Еріка і Лео вже прийшли, якщо ти бажаєш залишитися, ми підемо вперед.

– Що? О, Тацуя, ти прийшов, щоб покликати мене... Ах, зачекай!?

Їй знадобилося деякий час щоб зрозуміти сказане ним (хоч це більше стосується індивідуального відчуття часу), вона раптом викрикнула і змовкла. Ні, ймовірно, вона намагалася щось сказати, але голос не звучав, рухалися лише губи. Очевидно, шок блокував мовні центри мозку.

«Ну, думаю що це тимчасовий ефект», розмірковував Тацуя ніби спостерігаючи з далеку, проте він не зміг зберегти незворушного обличчя, коли поглянув на Мікіхіко.

– Чого це так раптово, що ти таке витворив, Мікіхіко?

Раптові безумні дії Мікіхіко викликали великий інтерес. «Що стало причиною подібного»

– Мені шкода, я просто був здивований…

Мікіхіко зрадів своїй можливості змінити тему і скористався наданій можливості, відповідаючи на питання Тацуї.

– Ні, ти неповинен вибачатися. Тож що тебе здивувало?

– Вірно...

Після слів Тацуї, Мікіхіко ще раз вклонився Мідзукі.

– Мені дуже шкода.

Це неймовірно, ніколи не думав, що зустріну людину, що може розрізнити кольоровий спектр духів...

Від думки, що ти, можливо, володієш «кришталевим оком», я не зміг стриматись...

Це лише виправдання, але я ніколи не збирався зробити чогось поганого.

Насправді, я просто хотів переконатися.

Серйозне вибачення Мікіхіко заспокоїло паніку Мідзукі.

Як він сам і сказав це були лише вибачення.

Це цілком зумовлено цікавістю Мікіхіко, щодо очей Мідзукі і ніяк не пов›язано нею.

Проте, незважаючи на відчайдушні виправдання, в яких він поклався на очі Мідзукі, як про щось древнє, вона ніжно посміхнулася і не сердилася на нього.

– Вже все добре, Йошіда-кун. Я просто здивувалась.

Після цих слів, вона мило посміхнулась, від чого співрозмовник повинен був розслабитись, а потім прошепотіла «Проте це дуже бентежить, тож більше так не роби».

Мікіхіко енергійно закивав з почервонілим обличчям.

Схоже, що справа про сексуальні домагання була врегульовано мирно. Попередні саркастичні зауваження Тацуї були проігноровані, тож він не мав наміру повертатися до теми.

– До речі, Мікіхіко, що тебе так здивувало?

Натомість повторив своє питання до Мікіхіко, коли ці двоє заспокоїлись.

– Судячи з того, що ти сказав, певно можливість розрізняти кольори духів це щось не звичне?

Тацуя міг проаналізувати сайонове інформаційне тіло, та підчас аналізу він не бачив саме інформаційне тіло візуально, тож не розумів наскільки незвично розрізняти колір псіонового інформаційного тіла. Ні, навик ідентифікувати псіонове інформаційне тіло безумовно є рідким, але він не міг зрозуміти, який сенс розрізняти його колір.

Після питання Тацуї, Мідзукі також поглянула на Мікіхіко, очевидно її також цікавила відповідь на це питання.

– І що за «кришталеве око»? Якщо ти не проти, можеш пояснити?

Погляд Мідзукі чітко говорив, «Я теж хочу знати».

– ...Добре, це не таємниця.

Перед відповіддю він трохи помовчав, даючи зрозуміти, що пояснити це буде не легко. Тацуя усвідомив, що іноді Мікіхіко робить само знищувальні жести.

– Духи мають колір. Як заклинателі, що використовують духів, ми розрізняємо різновиди духів за кольорами.

Тим не менш, він почав пояснювати досить відкрито без жодного остраху.

– Але це не означає, що ми можемо реально їх бачити.

Мідзукі розгублено схилила голову.

Тацуя також не зрозумів слова Мікіхіко, але не став квапитися з питанням і поглядом закликав продовжити.

– Насправді колір духів не є сталим, колір який «бачить» оператор змінюється залежно від того, яку систему і школу він використовує.

Наприклад, в моїй школі духи води сприймаються як сині.

Але в європейській школі їх розрізняють як пурпурні.

На континенті, деякі, вважають їх темно-синіми, близькими до чорного.

І це не тому що хвиля коливань підчас руху духа залежить від місцевості, або техніки, що використовується.

Клір який «видно» залежить від способу, за до погою якого його сприймають.

– ...Іншими словами, їх не сприймають візуально, а тлумачать хвилю руху, за допомогою технік?

– Правильна відповідь

Розрізняючи духів, ми розрізняємо хвилю, як колір.

Можна сказати, що ми прикрашаємо духів.

Тож, кольори духів, які ми визначаємо формальність.

В моїй школі, вода синя. Вогонь червоний. Земля жовта. Вітер зелений.

Ми не розрізняємо відтінків чи яскравості.

Ми розрізняємо і присвоюємо колір у своїй свідомості, тож не має необхідності в тоні кольору.

Що стосується духів води, вони просто сині.

По цій системі ідентифікації, ми не можемо розпізнати світло чи темно-синіх духів.

– ...Але, Мідзукі їх бачить.

– Можливо вона розрізняє рівень сили водяних духів і їх природу, як кольоровий відтінок. Можливість бачити справжній колір духів.

У нашій школі, такий погляд називають «кришталевим оком».

Інші школи також використовують цей термін, але під іншими назвами, та у нашій школі кажуть, що такі очі можуть побачити «бога».

Як кажуть, ті хто можуть бачити кольори духів, можуть бачити їх джерело скупчення, а також «божественних духів» буття і ключ для втручання в систему.

Для нас, люди з «кришталевим оком», ті хто можуть підключитися до божественної системи духів.

– Іншими словами, для вас, у Мідзукі талант, яким би ви хотіли володіти?

– Вірно... Не потрібно так сильно хвилюватися. Зараз у мене не має сил, щоб впоратися з «богом». Якби це був я, рік назад, я самонадіяно, захопив би її для себе, але зараз в мене не має ні такої жадібності, а ні сили духу. Однак, я не буду розповідати іншім магам про існування ключа до божественної техніки. Навіть якщо це мій власний брат, я не зможу стерпіти стороннього спостерігаючи за тим, як хтось інший піднімається до божественного рівня. Я нікому не скажу про «кришталеві очі» пані Шібати.

Погляд Мікіхіко був твердим.

Та, десь в глибині, проступали проблиски божевілля.

Тацуя прочитав там метаморфозу бажання особистого володіння.

Він не хотів робити це сам, а ні дати зробити це комусь іншому.

Таким поглядом Мікіхіко дивився на Мідзукі.

– ...Вірно. Дозвольте мені зберегти цю таємницю в моєму серці.

Зійшовшись на ідеї, що вони не бажають допустити аби їх друга використовували, Тацуя і Мікіхіко досягли консенсусу.

Ось чому, кажучи це, він кивнув.

Як знак для Мікіхіко.

І для Мідзукі

На сигнал Тацуї, Мідзукі озирнулась і повернула туманну посмішку, не розуміючи що за ним стояло.