[3]

[3]

Шосте листопада дві тисячі дев›ятсот вісімдесят дев’ятого року, вітальня резиденції родини Йотсуба.

– Ох.

З вуст Тацуї, що дивився у вікно, котре виходило на подвір’я раптово просочився голос, свідомість Міюкі повернулася з минулого в сьогодення.

– Старший брате?

– Брат і сестра Куроба.

На запитання молодшої сестри, Тацуя відповів злегка здивованим виразом.

– Пані Аяко та Фумія-кун?

Тацуя не так сильно здивований, але, здається, це не вислизнуло від погляду Міюкі. Поспіхом вона майже підвилася, збираючись встати й трохи подумавши знову сіла.

– Здається, вони щойно повернулися.

В напрямку звідки йшли брат і сестра Куроба, живе їх бабуся, сестра покійного дідуся Тацуї та його сестри, тітка нинішньої голови дому, Маї.

Фумія Куроба номер два серед кандидатів в наступники голови Йотсуба. Не дивно, що вони ходили провідати свою бабусю. Міюкі не була здивована тим, що вони тут.

– ...Це збіг?

– Не думаю, що вони просто пройшли б повз, знаючи, що ми тут.

Міюкі подумала, що це правда.

– В широкому чи вузькому значені, схоже, не можливо уникнути загострень з цими двома.

Досить розпливчаста, ухильна відповідь.

Думаючи так само як і її брат, Міюкі в спогадах повернулася до дня особистої зустрічі, однієї ночі...