[3]

Том 8. Розділ 4 - [4]

[4] Четверте серпня дві тисячі дев’яносто другого року, вілла на Окінаві - зал для вечірок резиденції. Навіть якщо ми на відпочинку, ми не могли розірвати зв’язки зі світом. Я всього лише учениця середньої школи, але це не означає, що я не отримую запрошень, які я не можу відхилити. Мені дуже пощастило, що маю не так багато родичів... Було абсолютно несподівано, що маленька кількість супротивників, знаходитиметься в одному місті, в один момент. Запрошення прийшло від пана Міцуґу Куроби людини, яка є двоюрідним братом матінки. Стрілки годинника вказували на шість вечора. Прийшов час входити з вілли. Я сиділа перед дзеркалом і тримала гребінець в руках. – Ха... З вуст просочилося зітхання. У моєму дзеркалі було дуже незадоволене обличчя. Я не дуже добре почуваюся на вечірках. Але сьогодні я прилетіла до Окінави з Токіо. Мені хотілося відпочити, хоча б сьогодні ввечері. – Ви готові, пані Міюкі? Після стуку, пролунав голос за дверима. Здається, що пані Сакурай прийшла покликати мене, бо я засиділась в кімнаті. – Ох, так. Будучи зануренню у свої нарікання, я прийшла до реальності й рефлекторно вставши, відповіла. Пані, Сакурай, що трактувала мою відповідь як дозвіл увійти, відкрила двері. ...Я, звісно, не панікувала, бо і мала це на увазі, однак. – Що таке, ви не готові? Побачивши, що я надягла нарядне плаття, шпильку і намисто і схопила маленьку сумочку, пані Сакурай гірко посміхнулась. – Не робіть таку похмуру гримасу, це змарнує ваш наряд. Мій вираз так легко зрозуміти? – ...Все так очевидно? Попри те, що це пані Сакурай, це не змінює той факт, що це очі іншої людини. Я збиралася не показувати своє засмучення. – Як на мене. Сказавши це, пані Сакурай злегка підморгнула. ...Це ж не означає, що це обличчя, варто демонструвати перед іншими? – Припиніть... не дражніть мене більше Я не свідомо надулась і спробувала прийняти вираз, що личить леді. Коли я побачила як пані Сакурай сяє посмішкою, я відчула що моє обличчя нагрівається. Я вже була ученицею середньої школи, тому думала, що повинна припинити поводитися так по-дитячому. – Вибачте... але. Не можна подумати, що їй тридцять, якщо на неї поглянути, їй даси найбільше двадцяти років, похіхікавши з милою посмішкою, пані Сакурай раптово змінила вираз на обличчі. Природнім чином, я також підкорила свої емоції. – У світі є багато людей, що мають гостріші «очі», ніж у мене. Я добре знаю вас, пані Міюкі, тому знаю що вам не подобається. Однак, можливо, на вечірку завітає хтось, хто зможе побачити ваш вираз з першого погляду. Пані Міюкі не звичайна учениця середньої школи, тож думаю, ви не повинні мати прогалин. Порада, що била прямо в ціль, не викликала жодних заперечень. – ...Що мені робити? – Незалежно від того, наскільки добре ви маєте намір їх приховувати, почуття проявляються в кольорі ваших очей і міміці. ...Це означає що нічого не вдасться зробити? – Все що вам потрібно, це вміти покращувати своє самопочуття, розумієте? Перш за все, переконати себе в справжності своєї маски. Схоже, прочитавши моє не задоволення, пані Сакурай почала пояснювати більш детально. ◇ ◇ ◇ Як вона мені сказала, я окутала своє серце і для себе, та оскільки я ще дитина, то досягла в цьому межі. Я не могла перестати відчувати свого пригнічення, коли підходила до місця проведення вечірки. Дядько Куроба не погана людина. (він не зовсім «дядько»). Однак, певно, через те що його дружина померла молодою, він трохи занадто опікає своїх дітей... Якщо чесно, ще дуже дратує. Дійсно, що він думає, вихвалюючись своєю дитиною перед іншою дитиною? Ні, я впевнена, що він не думає, але хотілося, щоб він обмежився дорослими. «Ха», зітхнула я. Мимоволі, не свідомо. Якщо я не видихну, я відчуваю, що не зможу витримати на вечірці. Ми вже на території готелю. Це кричуще марнотратство - це моя суб’єктивна думка, але... Вже видно вхід. Авто на автопілоті зупинилося. Мій брат вийшов з пасажирського сидіння, відчинив двері й чекав, коли я вийду. Я натягнула вираз і ступила на нудне і гнітюче поле бою. У вестибюлі були сурові старі дядьки, молодші чоловіки, веселі благовірні, молоді жінки. Всі вони намагалися бути непомітними, але цього було недостатньо щоб обманути очі тієї, кого подібні люди оточували від її народження. Це не моя справа, та мені хотілося сказати, що їм потрібно більше тренуватися. Однак, сьогодні у вечері я була у супроводі не лише брата. Мене тимчасово, по черзі супроводжували дві жінки тілоохоронниці, національної компанії охорони, що мала офіси по всій країні. На вечірці, тай у вечері було багато місць, де мене не могла супроводжувати людина чоловічої статі. Завжди є пані Сакурай, тому не доводилося про це турбуватися, але зараз вона була поряд з матінкою. Матінка трохи слабка і досі відпочиває на віллі. З цим нічого не поробиш, мені доведеться самій мати справу з дядечком. Це гнітить. Навіть якщо батько від початку був ненадійним і це правда, цей обов›язок повинен бути покладений не на молодшу сестру, а цю людину, що є моїм старшим братом. Я роздратовано поглянула на спину брата, що йшла по переду. – Дякую, що запросили дядечко. Як і очікувалося, місце було занадто великим для приватної вечірки, на тлі розкішного столу, як і очікувалося, я ввічливо привітала дядечка, що привітав мене в дорогому костюмі. ...В таких руках немає причин шукати чогось оригінального. Я радий, що ти прийшла, Міюкі-чан. Ваша мати в порядку? Дуже доброзичливо відповів дядечко. Це єдина людина, котра називає мене з суфіксом «чан». І як завжди мовчки проігнорував брата, ніби той розчинився в повітрі. Брат же просто стояв за мною, схоже, обидві сторони ігнорували один одного. – Дякую за турботу. Думаю вона просто трохи втомилась, сьогодні я розважатиму вас. – Я радий це чути. Перепрошую, я затримав тебе тут. А тепер пройдемо в середину. Аяко і Фумія з нетерпінням чекали зустрічі з Міюкі-чан. Це цілком природно, що ці двоє, звісно, тут... Навіть незалежно від того, що я наполегливо повторювала це собі, роту хотілося зітхнути. Дядечко підштовхнув мою спину і відвів мене до столу в серединні. Брат залишився позаду, біля входу. Для охоронця звична справа стояти біля стіни. Хоча я роблю те саме, мене дратує, коли хтось інший ставиться до нього як до слуги... Певно, я егоїстка. У будь-якому разі, мені довелося мати справу з батьком та дітьми Куроба без будь-якої підтримки. – Пані Аяко, Фумія-кун, як поживаєте? Коли я до них звернулась, Фумія-кун виглядав щасливим, а пані Аяко, привітала мене звичайною посмішкою, схоже, вони чекали мене. – Пані Міюкі, сестро! Давно не бачилися. – Пані сестра, схоже, не змінилася. Пані Аяко та Фумія-кун, шестикласники молодшої школи та навчаються на рік нижче, від мене. На відміну від нас з братом, вони справжні двійнята. Оскільки я народилася в березні, вони народилися в червні, ми однолітки. Ось чому, пані Аяко завжди ставилася до мене з суперництвом... Це одна з причин, чому я роздратована цією сім’єю. Кандидатом в наступники була не пані Аяко, а Фумія-кун, тож навіть якщо у неї є почуття конкуренції... Але через це я змушена приховувати свої істинні почуття. Фумія-кун милий, бо люб’язний зі мною, мені, здається, він занадто милий як для хлопця. У порівнянні з моїм братом... Ні, скоріше ця людина є винятком. Сьогодні мені довелося боротися, щоб стримати рух лицевих м’язів, коли бачила костюми цих двох, які сьогодні були дуже милі. Навіть якщо працює кондиціонер, чи не спекотно носити таке вбрання, в поточному сезоні, Фумія-кун? Навіть якщо це в стилі Кежуел1, він носив тужу́рку2 з ка́мербандом3... Це приватна вечірка, тож я не думаю, що варто було заходити так далеко.. З іншого боку, пані Аяко, це... Ну як завжди, це нормально. На її сарафановому платті, у стрічках і оборках, була велика кількість декоративних ґудзиків, навіть її шкарпетки до колін що закінчувалися мокасинами були прикрашені стрічками й оборками. У її волосі були красиво заплетені прикраси, надмірним тут видавалася головна стрічка з бахроми, з мереживом. Я не маю наміру придиратися до чужого смаку, але таке вбрання видається трохи неприроднім для такого літнього курорту. Я думаю, що це дійсно зайва турбота, адже і вони, і їх батько з задоволенням носять подібне. Поки я про це роздумувала, дядечко продовжував свої хвастощі. Пані Аяко отримала приз на конкурсі фортепіано, Фумію-куна похвалив інструктор з верхової їзди тощо, очікуючи доки вийде час, я кивала на подібні заяви. Мені завжди було цікаво, чи це якась гра у покарання, але, на щастя, мені не довелося так довго терпіти. Незабаром Фумія-куун почав метушитися. – До речі, пані сестра Міюкі... Де пан брат Тацуя? Ось і воно. Фумія-кун дуже хороша людина, він ставиться до брата так само як до мене, можна сказати, я для нього як справжня старша сестра, мало того, є застереження втому, що він шанує брата. Ні, краще сказати, захоплюється? Ну це можна зрозуміти. У загальному сенсі, якщо судити за стандартами встановленими Магічною Асоціацією, брат не був наділений магічним талантом, але ця людина мала більше мізків та м’язів та специфічних навичок, щоб компенсувати це. Його шкільні оцінки були відмінними та видатними. В спорті він є першокласним та неймовірним, не залежно від того, чим займається. Єдиним козирем цієї людини є те, що він може бути природнім ворогом усіх магів. Брат повинен бути щось на зразок героя, на якого рівняються хлопці. Ні. Безумовно, не тільки хлопці. Його зовнішність не має нічого спільного з м’якістю, добротою, милістю або життєрадісністю, та все ж... Мій брат дуже крутий... ...Що я, про що я думаю?! Ця людина лише моя охорона. Ця людина і я лише кровні брат і сестра. Це ж майже комплекс братика!.. – Я дозволила йому залишитися он там. Не звертаючи увагу на темну хмару, що раптово виникла в моєму серці, я вказала на стіну, з посмішкою зробленою силою духу. О, щоки Фумія-куна почервоніли. Мабуть, мені вдалося їх обманути цим. – ...Гм, де? Поруч з Фумія-куном, що відвів погляд від мене і шукав брата, блукаючи поглядом, пані Аяко, прикидаючись байдужою, також водила поглядом вздовж стіни. Її ставлення на диво легко зрозуміти, її рот був злегка відкритим, здавалося, це було направлено на Фумію-куна. Поруч з нею, що прикидалась незацікавленою, я вказала Фумії-куну, де стоїть брат. Брат дивився на нас. – Пан брат Тацуя! Обличчя Фумії-куна засяяло і він кинувся до брата. – Що ж нічого не поробиш. Поскаржилася пані Аяко, швидко прослідувавши за Фумією. Виглядала вона так, ніби стримувала себе, щоб не почати бігти. Глядячи на цих двох, дядечко гірко посміхнувся, як робив щоразу. Він повільно рушив у перед, з зовсім відмінним настроєм від пані Аяко, тому я прослідувала за ним. Фумія-кун про щось захоплено розмовляв з братом. Брат кілька разів злегка кивнув, трохи піднявши край губи, злегка показавши зуб - посміхнувся? Ця людина? Це не глузлива чи гірка посмішка, така звична? Чому?.. Для мене ніколи не було такої посмішки!.. – Гей, гей, Фумія, Аяко. Не заважайте роботі Тацуї-куна. Щоб підтримати доброзичливий сміх, мені довелося так міцно стиснути руку, що нігті вп’ялися в долоню, щоб дядечко не мав сумніву, що ця ідеальна посмішка є справжньою. – Хороша робота. Схоже, ти старанно працюєш. – Не варто хвилюватися. Брат що звернувся до дядечка, був звичайним братом. Посмішка, що плавала досі, зникла мов ілюзія. – О, тато, Невже навіть на трохи неможна? Пані сестра Міюкі - запрошений гість. Організувати безпеку гостя - обов’язок господаря. Я не думаю що ти будеш турбувати Тацую, поки він тут. – Як і сказала старша сестра. Охоронці Куроба недостатньо некомпетентні, щоб не гарантувати безпеку одного гостя. Вірно, тато? Що? Фумія-кун, ти вже не називаєш дядечка «батьком»... Ця зацікавленість, розвіяла мій непоганий настрій. – Це так, але... Незважаючи від моїх думок, дядечко пробурмотів з розгубленим обличчям. Я теж була у подиві, можливо, пані Аяко і Фумія-кун розуміли справжні наміри дядечка. Йому не настільки подобався брат, як його дітям, особливо Фумії-куну. Фумія-кун - кандидат націлений в наступники голови Йотсуба. Просто брат був охороною ще одного кандидата на голову Йотсуба. Навіть якщо ми називали їх особливим титулом Страж, зрештою, це просто слуга, або одноразовий інструмент. Якщо ви не можете зламати інструмент, ви не будете спадкоємцем Йотсуби. Звісно, брат - мій охоронець, а стосунки між Фумія-куном та братом лише зв’язок троюрідних родичів, навіть якщо Фумія-кун захоплюється ним насправді не має проблем. Це стосується і з пані Аяко, незважаючи від того, яку прихильність вона має до брата. Тітка Мая не проти цього. Якщо говорити жорстко, дядечко хвилюється лише про репутацію. Дядечко бачить в братові лише слугу, одноразовий інструмент, і в цьому сенсі людина, на ім’я Міцуру Куроба, «Йотсуба» до мозку кісток. Тому, думаю, він повинен вважати що це не добре, що його діти відчувають співчуття до інструменту. Такий хід думок природній для Йотсуби. Для того, щоб стати «Йотсуба Міюкі», я повинна мати такий же хід думок, як і дядечко. Те, що він Страж на першому місці, за його статус мого брата. Ця людина моя охорона. Щит, що зобов›язаний мене захищати, в обмін на своє життя. Цілком природно, що людина, що є інструментом, не має до мене прихильності, і я не повинна сумувати за цією людиною. Я нагадала собі це. Повторюючи як закляття. Мій брат - моя охорона. Щит, що захищає мене. Така роль відповідає моєму братові і я повинна перемогти тітку Маю, тому брат не мій старший брат... Ум, я відчула біль в глибині мого серця. На якусь мить, мені здалося, що я не знаю де знаходжусь. Звичайно, це була ілюзія, мене запросили на вечірку дядька Куроби, а дядечко переді мною мав важке обличчя. ...Я відчувала, що думала про щось важливе... Можливо це було лише моє судження. – ...Фумія, не турбуй так сильно батька. Дивно, але тим хто допоміг дядькові був брат. Він назвав Фумію-куна «Фумія». З люб’язним тоном, наче молодшого брата. Я відчула слабкий біль в глибині свідомості. Моє обличчя несвідомо неприємно скривилося. Не добре. Якщо я покажу зараз незадоволений вираз, його можуть неправильно зрозуміти, як не вдоволення взаємозв’язком брата і дядечка. ...Цікаво, це непорозуміння?.. Ні, не думай про це! Хм, що мені робити в такий час? Пані Сакурай, повинна була навчити мене цього перед виходом. Так все що мені потрібно - це вміти покращити свій настрій. – Пане Куроба, можна залишити залу на вас? Я трохи оглянуся зовні. – О, так? Гарна ідея. Здивувавшись пропозиції брата, дядечко обачливо похвалив його. – Зрозумів. Довір Міюкі-чан мені. Це місце під моїм контролем, я візьму відповідальність. Це була лицемірна похвала, що може бути сказана будь-коли. Тому ця людина сама дала хороший привід для виправдання. Дійсно, зручна словесна конструкція. «Перш за все, переконати себе в справжності своєї маски». ...Брат намагався сумлінно виконати свою роль. – Та все ж! Завтра ми повертаємось до Сідзуоки! Ми не можемо часто бачитись, але нам не вдалося спокійно поговорити. – Фумія, заспокойся трохи... Пан Тацуя, Фумія правий, можеш повернутися, як можна швидше? – Зрозумів. Я повернуся, зробивши одне коло навколо. Добре пан Куроба, я трохи відлучуся. ...Тому я також повинна виконати покладені на мене обов’язки. Слухаючи протест Фумії-куна, прохання пані Аяко та ввічливі слова брата, я сказала собі це зробити.

Читати