[3]

[3]

В ніч на двадцять четверте березня, капітан Жасмин Вільямс, яка використовувала псевдонім Жасмин Джексон і капітан Джеймс Дж Джексон, почули важливу інформацію. Вони втекли від переслідування людей Казами й таємно приєдналися до керівників дезертирів Великого Азійського Союзу в прибережному інтернаціональному готелі Британського міжнародного фонду.

– Маги Йотсуби?

У відповідь на повторені Жасмин слова, Даніель Лю, один з лідерів антимирної фракції та натхненник цієї диверсії кивнув.

– Наступна голова родини Йотсуба, та її наречений взяли участь у сьогоднішній церемонії.

– Церемонія, про яку ви говорите, це панахида за жертвами нападу п’ятирічної давності?

Лю не став висловлювати жодних незначних виправдань, а знову кивнув.

– Я не думаю, що для магічних, лідерів дивно надсилати посланців на церемонію вшанування загиблих у війні.

Вставив Джеймс збоку від Жасмин.

– Звичайно не дивно.

Після того як Лю визнав думку Джеймса.

– Але я не думаю, що це можна ігнорувати. Навіть якщо їх приїзд на Окінаву не має нічого спільного з нами, проста наявність тут мага Йотсуби, може стати основною перешкодою для операції.

Додав він.

Однак принцеса Йотсуби та її наречений все ще повинні були старшокласниками.

На контраргумент Жасмин, цього разу головою похитав Лю.

– В ході операції в Йокогамі наша армія зазнала серйозних втрат від нинішнього голови сім’ї Дзюмондзі, який на той момент був старшокласником. Не можна їх недооцінювати лише тому, що вони діти.

Хоча він попередив Жасмин та інших, Лю не знав справжньої сили Тацуї та Міюкі, наскільки небезпечними магами вони були.

Не те що він цього не розумів, він не мав цієї інформації.

◇ ◇ ◇

Двадцять п’ятого квітня дві тисячі дев’яносто сьомого року.

Немає жодних ознак того, що Тацуя та Міюкі, до яких ворожі агенти висловлювали застереження, беруть активну участь в контртерористичній операції.

Вони проводили час розслабляючись у готелі.

– Добре побалувати себе розкішшю.

– Вірно.

– А мені не комфортно...

Заперечила Мінамі, яка прислужувала своїм двом господарям, що снідали за столиком на балконі.

Номер, в якому проживали ці троє, був двомісним. Цього разу, вони начебто відвідували панахиду за жертвами вторгнення на Окінаву і брали участь у зустрічі, щодо літньої панахиди, від імені родини Йотсуба. Оскільки інші з Десяти головних кланів не брали участі в церемонії, не буде перебільшенням сказати, що вони представляють Раду кланів. Звичайно, вони виступали від імені голови родини, і кімната, підготовлена для демонстрації авторитету Десяти головних кланів, була найвищого класу.

У номері, в якому вони зупинилися, було дві спальні з двома односпальними ліжками. Тацуя був в одній кімнаті, а Міюкі та Мінамі в іншій. Ні, Тацуя, ні Міюкі не говорили, що потрібно взяти окрему кімнату лише для Мінамі.

Однак Мінамі, здавалося, була досить незручно, оскільки цей номер надто розкішний. Також є той аспект, що вона не хотіла бути тією, хто стоїть між нареченими. Вона неодноразово протестувала, м’яко кажучи, «я буду в дешевій кімнаті».

– Що робити якщо ескорт залишить свій супровід.

Однак кожного разу, коли їй заперечували цими словами, вона не могла нічого вдіяти. Якщо кімната буде дешевою, як того хоче Мінамі, вона знаходитиметься на іншому поверсі. У випадку надзвичайної ситуації вона не встигне.

– Пробачте.

Зрештою, Мінамі довелося відступити, висловивши вибачення і цього разу.

– Мінамі можеш вже сісти.

Коли їжа і напої вже були на столі, ніжно окликнула Міюкі.

Сказавши «так», Мінамі слухняно сіла. Вона вже зрозуміла, що в такі моменти, марно йти проти.

Доливши каву, Мінамі поставила блюдця на столик на колесах. Насправді це слід було залишити працівникам готелю, але Мінамі взяла це на себе, ніби кажучи: «в подяку за таку розкішну кімнату». ...Ну насправді, шкоди працівникам не має, бо звичних чайових не було. Маючи це на увазі, Тацуя і Міюкі терпіли.

– Міюкі, тобі вдалося відпочити?

– Так. Вчора я нічого не робила, тож змогла відпочити й повністю звільнилася від втоми.

– Добре.

Тацуя на власні «очі» підтвердив, що слова Міюкі не були перебільшенням і лагідно посміхнувся.

Міюкі сором’язливо відвела погляд.

Але соромлячись своєї слабкості, одразу повернула погляд червоних очей.

– Хочеш кудись сьогодні вийти?

– Так, з радістю!

«Як же ваша місія?» Міюкі не питала. Якби Тацуя вирішив приділити час лише собі, у неї не було б заперечень.

Для неї було б не звично, якби вона заперечила рішенню Тацуї.

– Мінамі ти з нами.

– Зрозуміла.

Без вагань відповіла Мінамі, що щойно повернулася до столу. У її випадку вона не мала можливості не виконати вказівку свого господаря.

– Я збираюся покататися на човні, тому одягніться в зручний одяг.

– Зрозуміло. Можете трохи почекати?

– Я не поспішаю. Тим часом підготуюся і я, тож Мінамі допоможи Міюкі підготуватися.

– Як накажете.

Міюкі та Мінамі зайшли у свою кімнату. Тацуя також пішов до спальні, щоб для початку переодягнутися.

◇ ◇ ◇

Прибувши до порту, Тацуя з Міюкі та Мінамі, сів на круїзне судно, здатне плавати у відкритому морі. Попри те, що це судно з двигуном та інформаційним обладнанням такими ж як у військового швидкісного корабля, зовні цього не зрозуміти.

– О, ви прийшли.

– Дякую за турботу, Джо.

Тацую та його супутниць на крейсерському судні чекав сержант Хіґакі Джозеф, з яким вони бачилися вчора.

– Ем, старший брате, це?

Вчора вона була просто здивовано несподіваною зустріччю, тож Міюкі забула, що перед іншими повинна звертатися до нього «Шановний Тацуя».

– Сьогодні я збирався політати, але вчора ввечері отримав пропозицію від сержанта Хіґакі, скористатися судном. Тож вирішив що так буде краще.

Тоді ж, коли пояснення Тацуї завершилося, Джозеф відсалютував Міюкі, попри її однотонну сукню.

– Я сержант Хіґакі Джозеф. Я буду супроводжувати вас сьогодні.

Сказавши це, він опустив руку і з чарівною посмішкою.

– Незважаючи, що це супровід, насправді розважатиму. Здається, навіть великі шишки не можуть ігнорувати ім’я «Йотсуба». Але виділятися контрпродуктивно. Ах, навіть не знаю чим це закінчиться.

Очевидно, Джозеф хотів сказати, що не варто «тривожити змій».

– Коли верхівка бази занепокоїлася, підполковник Казама повідомив, що є підлеглий офіцер, знайомий з наступним головою родини Йотсуба і порадив дозволити йому показати околиці під приводом охорони. І ним виявився я.

Підморгнув Міюкі Джозеф. Хоч виглядав він суворим, але був напрочуд чарівним.

– З цієї причини, коли я запитав Тацую, куди він хоче поїхати, я позичив у екіпажа високошвидкісний військовий катер, оскільки заявкою був острів Ішіґакі. Навіть якщо призначений для військового використання, він призначений для транспортування важливих людей, так що якість поїздки гарантована.

– Острів Ішіґакі? Я не знала, що ми збираємося відправитися так далеко.

Не приязно сказала Міюкі, здивовано поглянувши на Тацую.

– Нам доведеться розвернутися, зважаючи на погоду. Я не хотів тебе розчаровувати.

– Я була здивована... Але я щаслива.

Звернулася з посмішкою до Тацуї Міюкі.

До острова Ішіґакі близько чотириста кілометрів, або три години. Хвилі ніяк не стихали, але в середині корабля було напрочуд тихо і Тацуя та його супутники висадилися на острові Ішіґакі, не відчувши навіть легкої морської хвороби.

Після прибуття їх чекав взятий на прокат автомобіль. Слово «розвага» не звучало перебільшено.

– Об’їдемо всі визначні місця?

– Так, будь ласка.

Джозеф зайняв місце водія. Є багато туристичних місць, а основні дороги підтримують безпілотне водіння, але не всі дороги, то потрібний був досвідчений водій.

Джозеф, який виріс на головному острові Окінава, не повинен мати багато шансів приїхати на острів Ішіґакі, але всеїдно виявився непоганим гідом. Хоч під супроводом та з покоївкою, Міюкі сповна насолоджувалася несподіваним побаченням з Тацуєю.

Потім, коли сонце сіло і настав час повертатися на головний острів, Тацуя попросив зупинити машину поряд зі знаменитим ювелірним магазином з перлами.

Джозеф чекав за кермом, а Тацуя увійшов до магазину з Міюкі та Мінамі.

– Шіба Тацуя.

– Ми чекали вас.

Коли Тацуя назвав своє ім’я, клерк провів його до столу в глибині магазину.

Після того факту, що це був чітко спланований візит, Міюкі відчула підозру та очікування.

– Ось, прошу.

Клерк, що обережно відступив, відкрив футляр для намиста, який він приніс.

– Вау!..

Всередині було різнокольорове перлове намисто, настільки гарне, що Міюкі не могла не милуватися ним.

В градуйованому намисті середньої довжини чергувалися перла трьох кольорів: білого, чорного та золотого. Всі ідеально округлі (круглі), ямок (природних подряпин) майже не було. Це продукт високого класу, що можуть зрозуміти навіть не спеціалісти, без претензій до яскравості кольорів і блиску.

– Вибачте, можна приміряти?

– Зрозумів.

Клерк чемно вклонився на слова Тацуї й запитав Міюкі, – Вам допомогти? Уклонившись після запитання.

– Ем, мені?..

Вона не змогла вигадати нічого іншого. Але все-таки Міюкі запитала Тацую.

– Звісно. З Днем Народження.

Міюкі закрила рот обома руками.

– Зрештою... колись буде кільце. А поки, прийми, будь ласка, намисто.

У Тацуї, як завжди було спокійне обличчя, але за винятком виразу обличчя і голосу виглядав дещо засоромленим.

– Я потерплю! Я щаслива Дякую, шановний Тацуя!

Можливо від її зворушення, оці Міюкі зволожились. Лише Мінамі помітила, що вона, природно сказала «шановний Тацуя», замість «брат».

◇ ◇ ◇

– Джо, дякую тобі за сьогодні.

– Немає за що. Завдяки цьому я зміг відпочити.

Джозеф, який провів їх до входу в готель, поїхав на безпілотному таксі.

Тацуя, провівши його поглядом, поглянув на будівлю через дорогу, за якою щойно зникло таксі.

– Старший брате? В чому справа?

Запитала Міюкі, помітивши напрямок зору Тацуї.

Голос Міюкі стурбував Мінамі. Не зводячи погляд з будівлі, Тацуя став так, щоб прикрити Міюкі за спиною.

– Не панікуйте.

Навіть Якщо Тацуя заспокоїв, Мінамі все ж не знизила пильності.

– Ворог?..

Навіть якщо Міюкі могла простежити за лінією зору Тацуї, вона змогла побачити лише вікна з закритими шторами. Хоча, якщо подумати, не лише вона, погляд Мінамі теж блукав. Це доводило те, що вона нездатна зрозуміти, на що дивиться Тацуя.

– Це якийсь інформатор, найнятий за гроші. Навіть якщо вдасться спіймати, нічого значного ми не довідаємося.

Не те щоб зовсім нічого не в змозі довідатися, все ж щось таки довідалися б. Але якщо Тацуя так стверджує, Міюкі не могла більше нічого питати, чи спростовувати.

Тацуя ніжно підштовхнув Міюкі в спину.

Зі спонуканням Тацуї, Міюкі пройшла крізь обертові двері готелю.

◇ ◇ ◇

Провівши спини Міюкі, Тацуї та Мінамі, що зникли у будівлі готелю, з кімнати будівлі через дорогу, капітан австралійської армії Джеймс Дж. Джонсон видихнув. Намагаючись витерти лоб рукою, він зрозумів, що його долоня мокра від холодного поту.

«Напруга... Ні, я злякався? Хто, я?»

Австралія не лише не бажала підтримувати дипломатичні зв’язки, але ще більше не хотіла відправляти війська за кордон. Не залежно від обґрунтованості виразу «ізольована країна», вона безумовно, проводила нібито ізольовану політику. Вони не вступали в союзи з іншими країнами й не брали участь в жодних спільних навчаннях.

Але це не означає, що такі військові як Джеймс, не матимуть можливості воювати.

Австралія — країна, багата ресурсами. Це не лише мінеральні ресурси. Успішно зупинивши опустелювання та озеленивши пустелю, нині вона є однією з небагатьох країн у світі, що поставляла продукти природного землеробства. Між іншими країнами з територіальними амбіціями, регулярні битви відбуваються настільки часто, що можна сказати, що це буденність.

Мало того, навіть якщо вони проводять нібито ізоляційну політику, вони не зберігали повноцінного нейтралітету. Нерідкі випадки співпраці з озброєними угрупованнями в інших країнах під час таємних незаконних операцій, подібно цій.

Джеймс, який спеціалізувався на розробці операцій в армії, був бойовим магом, що перебував у авангарді цієї темної битви. Він не раз і не двічі проходив на межі смерті. І пишався тим, що має мужність, приймати без нервів більшість речей.

«Це я... Таку дитину?»

Але якби він не хотів це заперечити, він сам розумів, що це лише обмін.

«Справа не лише в тому, що він помітив моє спостереження. Цей погляд, наче в розум заглядає бог смерті, який досягає самої душі... Не дивно, що їх називають «Недоторканими».

Таке прізвисько почало поширюватися з чутками про знищення Дайкану, близько тринадцяти років тому.

Недоторканий клан Йотсуба з Японії. Якщо потягнути до них руку, вона буде зруйнована.

Насправді на темній стороні світу, до якої належав Джеймс, ходили чутки, що Великий Азійський Союз був змушений укласти мир з Японією, через те, що вони зачепили Йотсубу. Існувало багато чуток, які говорили, що стратегічна магія, яка спалила південний край корейського півострова, була розроблена родиною Йотсуба.

Крім того, Зірки USNA, яких прозвали найсильнішим магічним підрозділом у світі, сунулися до Японії та були відбиті родиною Йотсуба. ...Така не підтверджена інформація також доходила до них.

Це було настільки вражаюче, що Джеймсу не хотілося сприймати все за чисту монету.

Цього разу ворог Джеймса та спільників командир японської армії, який прославився на півострові Індокитай «Великий Тенґу», Казама Харунобу. Здібності японських військових магів, в тому числі його, на високому рівні

Йотсуба не єдина магічна сила. Відбиття несподіваної атаки підрозділу Великого Азійського Союзу, значною мірою, зумовлене силою магічного військового підрозділу, що вперше у світі ввів у стрій льотний загін.

На думку австралійської армії, в тому числі Джеймса, стратегічна магія, що визначила ситуацію, також є таємною зброєю, розробленою японською армією. Здоровий глузд говорить, що для приватної структури це занадто велика сила. Якщо таке допустити, баланс країни не зберегти.

...Однак, Йотсуба — це люди, яких ніколи не слід недооцінювати.

...Навіть якщо це учень-підліток.

Нагадав собі Джеймс.

◇ ◇ ◇

Тацуя не просто підготував подарунок на день народження Міюкі.

Вони двоє насолоджувались повноцінною вечерею у вишуканому ресторані готелю (Мінамі прочитала атмосферу і тактовно відмовилась) після цього вивів її до оглядової зали й нахилив келих.

Звичайно, у них обох були безалкогольні коктейлі. Тацуя тактовно відхилив прохання Міюкі: «а трошки...». Він не забув своєї боротьби з Маюмі в готелі в Кіото.

І не зупинився лише на словах. Тацуя навіть направив свій «погляд» на вміст склянки Міюкі. Він використовував «Погляд духів» для перевірки вмісту алкоголю.

Тож міг бути впевнений. Міюкі не вживала алкоголю.

– Старший брате... Я чомусь...

Попри це, очі Міюкі, що дивилася на Тацую, сидячи на дивані поруч, були гарячими та вологими, а їх фокус розмитий.

Коктейльне плаття, яке носила Міюкі, мало правильну А лінією, а довжина спідниці була нижче колін. З цим, навіть якщо вона сиділа на стільці, зазвичай можна було побачити коліна. Однак, оскільки диван досить низький, а подушки м’які, її стрункі та гарні ніжки було видно вище колін.

На щастя, від інших гостей їх відгороджувала щільна перегородка. Однак для очей Тацуї, який не глибоко сидів на низькому дивані, коліна були відкриті. Міюкі сиділа просто і виховано, тож Тацуя не знав куди діти погляд.

– Повертаємось до кімнати?

Вона не була хворою, певно, сп’яніла.

У будь-якому випадку, Тацуя закликав Міюкі встати, вирішивши, що краще повернутися.

Міюкі тихо пішла за Тацуєю. Вона не з тих дівчаток що скаржаться. Особливо на слова Тацуї.

Натомість вона переплела свою праву руку з лівою Тацуї.

Вона міцно притиснулася і поглянула на Тацую розпещеним поглядом..

Коли вони були просто братом і сестрою, він би злегка дорікнув їй і ніжно звільнив свою руку, але зараз Тацуя залишив це Міюкі. Враховуючи їх статус, це не є дивним вчинком.

Схоже, на це і був розрахунок Міюкі. З усім тим, вона трохи відчула полегшення, розуміючи, що це майже не можливо, вона боялася можливості бути знехтуваною.

Тацуя вийшов з оглядової зали, залишивши ліву руку Міюкі.

Безпосередньо перед тим, як увійти до кімнати, Міюкі відпустила ліву руку Тацуї.

З виразом наче нічого не сталося, вона подякувала Мінамі, що наглядала за кімнатою.

Також подякувавши Мінамі, Тацуя запропонував Міюкі прийняти ванну першою і пішов у спальню.

Закривши двері, переодягнувся в домашній одяг, замість вечірнього, сів за письмовий стіл.

І зосередив свій «погляд» на сьогоднішніх результатах.

Спрямувавши основну частину свідомості на інформаційний вимір.

Незліченно розгалужене древо причинно-наслідкових зв’язків. До минулого року він міг лише проглядати зв’язки тривимірного древа по черзі, але завдяки багаторазовому перебиранні інформації в пошуках натхненника, під час розслідування нещодавнього терористичного інциденту, з підривниками, він навчився розглядати причинно-наслідкові послідовності з висоти пташиного польоту, хоча і з певними обмеженнями.

З цим пташиним поглядом, він швидко знайшов інформацію, випущену ним самим.

Маркер не помітили. Він почав прочитувати шукану інформацію.

«...Джеймс, Джеффрі Джеймс. Маг, що належав до австралійської армії. Звання капітан.

Інформація, яку «бачив» Тацуя, надходила від ворожого агента, який спостерігав за ним, коли вони поверталися до готелю. Через відстань, він не міг чітко бачити його обличчя, але якось з’ясував, що господарем погляду був європеоїд.

Отже, він здогадався що це був один з «батько та дитина», зображення яких напередодні йому показали й вистрілив маркером з мисленнєвих часток для відстеження через ідею.

«Поточне місцезнаходження на північному сході в морі біля острова Куме. Вони найняли рибальський човен?».

На жаль, він не міг прочитати жодної інформації, крім особи, яку позначив. Техніка розширення «поля зору» за допомогою маркерів, як підказок, все ще неповноцінна.

І все-таки інформація про те, що Джеймс Джексон — це капітан Джеймс Дж. Джексон, є цінною. Тацуя не недооцінював отримані результати, а дістав із сумки великий термінал, розміром з ноутбук і відправив їх, у зашифрованому вигляді, Казамі.

Після прийняття ванни та інших речей, Тацуя повернувся до спальні, щоб просто поспати, і застав там Міюкі в піжамі, що сиділа на ліжку, яким він не користувався.

Сама піжама застебнута на усі ґудзики не мала прозорих частин, глибокого вирізу, і не була занадто великою, щоб оголити плечі. тощо.

Однак крізь тонку шовкову тканину, можливо це натуральний шовк, проступали обриси грудей без білизни, і Тацуя невимушено відвів погляд.

– ...Хочеш про щось поговорити?

Запитав він у сестри та нареченої, не опускаючи погляду нижче її шиї.

– Ні. Нічого важливого.

Тон Міюкі, що схилила голову на бік на питання Тацуї, був ніжний.

Хоч вже багато разів в цьому впевнився, Тацуя інстинктивно направив свій «погляд» на концентрацію алкоголю в крові Міюкі.

– ...Будь ласка, не дивіться настільки пильно. Мені ніяково...

Міюкі з почервонілими та мокрими очима дивилася в його затуманені очі.

– А, так. Вибач.

Навіть Тацуя трохи розхвилювався від цього.

Хтось інший рівнем «трохи» не обмежився б. Скоріше б він втратив будь-яку стійкість або його розум випарувався, і перетворився б на вовка.

– Старший брате, вже лягаєте?

Не лише тон, але й формулювання були трохи підозрілими.

Вона знову сп’яніла без алкоголю.

Бачачи стан Міюкі, Тацуя не міг прийти до іншого висновку.

– Збирався так і вчинити.

– Тоді лягайте. Я вимкну світло.

– ...Добре.

Тацуя зрозумів, що випроводити її з цієї кімнати не можливо.

Він не чув шуму води, але Мінамі все ж повинна приймати ванну. Вийшовши з ванної кімнати, вона відразу зрозуміє де Міюкі.

Непорозуміння неминуче. Примирившись з цим, Тацуя заплющив очі.

Трохи було полегшенням почути щасливе сопіння із сусіднього ліжка.

Опівночі, Тацуя удав, що не помітив, як вона безшумними кроками поспішно вийшла з кімнати,