В ніч на двадцять четверте березня, капітан Жасмин Вільямс, яка використовувала псевдонім Жасмин Джексон і капітан Джеймс Дж Джексон, почули важливу інформацію. Вони втекли від переслідування людей Казами й таємно приєдналися до керівників дезертирів Великого Азійського Союзу в прибережному інтернаціональному готелі Британського міжнародного фонду.
– Маги Йотсуби?
У відповідь на повторені Жасмин слова, Даніель Лю, один з лідерів антимирної фракції та натхненник цієї диверсії кивнув.
– Наступна голова родини Йотсуба, та її наречений взяли участь у сьогоднішній церемонії.
– Церемонія, про яку ви говорите, це панахида за жертвами нападу п’ятирічної давності?
Лю не став висловлювати жодних незначних виправдань, а знову кивнув.
– Я не думаю, що для магічних, лідерів дивно надсилати посланців на церемонію вшанування загиблих у війні.
Вставив Джеймс збоку від Жасмин.
– Звичайно не дивно.
Після того як Лю визнав думку Джеймса.
– Але я не думаю, що це можна ігнорувати. Навіть якщо їх приїзд на Окінаву не має нічого спільного з нами, проста наявність тут мага Йотсуби, може стати основною перешкодою для операції.
Додав він.
Однак принцеса Йотсуби та її наречений все ще повинні були старшокласниками.
На контраргумент Жасмин, цього разу головою похитав Лю.
– В ході операції в Йокогамі наша армія зазнала серйозних втрат від нинішнього голови сім’ї Дзюмондзі, який на той момент був старшокласником. Не можна їх недооцінювати лише тому, що вони діти.
Хоча він попередив Жасмин та інших, Лю не знав справжньої сили Тацуї та Міюкі, наскільки небезпечними магами вони були.
Не те що він цього не розумів, він не мав цієї інформації.
◇ ◇ ◇
Двадцять п’ятого квітня дві тисячі дев’яносто сьомого року.
Немає жодних ознак того, що Тацуя та Міюкі, до яких ворожі агенти висловлювали застереження, беруть активну участь в контртерористичній операції.
Вони проводили час розслабляючись у готелі.
– Добре побалувати себе розкішшю.
– Вірно.
– А мені не комфортно...
Заперечила Мінамі, яка прислужувала своїм двом господарям, що снідали за столиком на балконі.
Номер, в якому проживали ці троє, був двомісним. Цього разу, вони начебто відвідували панахиду за жертвами вторгнення на Окінаву і брали участь у зустрічі, щодо літньої панахиди, від імені родини Йотсуба. Оскільки інші з Десяти головних кланів не брали участі в церемонії, не буде перебільшенням сказати, що вони представляють Раду кланів. Звичайно, вони виступали від імені голови родини, і кімната, підготовлена для демонстрації авторитету Десяти головних кланів, була найвищого класу.
У номері, в якому вони зупинилися, було дві спальні з двома односпальними ліжками. Тацуя був в одній кімнаті, а Міюкі та Мінамі в іншій. Ні, Тацуя, ні Міюкі не говорили, що потрібно взяти окрему кімнату лише для Мінамі.
Однак Мінамі, здавалося, була досить незручно, оскільки цей номер надто розкішний. Також є той аспект, що вона не хотіла бути тією, хто стоїть між нареченими. Вона неодноразово протестувала, м’яко кажучи, «я буду в дешевій кімнаті».
– Що робити якщо ескорт залишить свій супровід.
Однак кожного разу, коли їй заперечували цими словами, вона не могла нічого вдіяти. Якщо кімната буде дешевою, як того хоче Мінамі, вона знаходитиметься на іншому поверсі. У випадку надзвичайної ситуації вона не встигне.
– Пробачте.
Зрештою, Мінамі довелося відступити, висловивши вибачення і цього разу.
– Мінамі можеш вже сісти.
Коли їжа і напої вже були на столі, ніжно окликнула Міюкі.
Сказавши «так», Мінамі слухняно сіла. Вона вже зрозуміла, що в такі моменти, марно йти проти.
Доливши каву, Мінамі поставила блюдця на столик на колесах. Насправді це слід було залишити працівникам готелю, але Мінамі взяла це на себе, ніби кажучи: «в подяку за таку розкішну кімнату». ...Ну насправді, шкоди працівникам не має, бо звичних чайових не було. Маючи це на увазі, Тацуя і Міюкі терпіли.
– Міюкі, тобі вдалося відпочити?
– Так. Вчора я нічого не робила, тож змогла відпочити й повністю звільнилася від втоми.
– Добре.
Тацуя на власні «очі» підтвердив, що слова Міюкі не були перебільшенням і лагідно посміхнувся.
Міюкі сором’язливо відвела погляд.
Але соромлячись своєї слабкості, одразу повернула погляд червоних очей.
– Хочеш кудись сьогодні вийти?
– Так, з радістю!
«Як же ваша місія?» Міюкі не питала. Якби Тацуя вирішив приділити час лише собі, у неї не було б заперечень.
Для неї було б не звично, якби вона заперечила рішенню Тацуї.
– Мінамі ти з нами.
– Зрозуміла.
Без вагань відповіла Мінамі, що щойно повернулася до столу. У її випадку вона не мала можливості не виконати вказівку свого господаря.
– Я збираюся покататися на човні, тому одягніться в зручний одяг.
– Зрозуміло. Можете трохи почекати?
– Я не поспішаю. Тим часом підготуюся і я, тож Мінамі допоможи Міюкі підготуватися.
– Як накажете.
Міюкі та Мінамі зайшли у свою кімнату. Тацуя також пішов до спальні, щоб для початку переодягнутися.
◇ ◇ ◇
Прибувши до порту, Тацуя з Міюкі та Мінамі, сів на круїзне судно, здатне плавати у відкритому морі. Попри те, що це судно з двигуном та інформаційним обладнанням такими ж як у військового швидкісного корабля, зовні цього не зрозуміти.
– О, ви прийшли.
– Дякую за турботу, Джо.
Тацую та його супутниць на крейсерському судні чекав сержант Хіґакі Джозеф, з яким вони бачилися вчора.
– Ем, старший брате, це?
Вчора вона була просто здивовано несподіваною зустріччю, тож Міюкі забула, що перед іншими повинна звертатися до нього «Шановний Тацуя».
– Сьогодні я збирався політати, але вчора ввечері отримав пропозицію від сержанта Хіґакі, скористатися судном. Тож вирішив що так буде краще.
Тоді ж, коли пояснення Тацуї завершилося, Джозеф відсалютував Міюкі, попри її однотонну сукню.
– Я сержант Хіґакі Джозеф. Я буду супроводжувати вас сьогодні.
Сказавши це, він опустив руку і з чарівною посмішкою.
– Незважаючи, що це супровід, насправді розважатиму. Здається, навіть великі шишки не можуть ігнорувати ім’я «Йотсуба». Але виділятися контрпродуктивно. Ах, навіть не знаю чим це закінчиться.
Очевидно, Джозеф хотів сказати, що не варто «тривожити змій».
– Коли верхівка бази занепокоїлася, підполковник Казама повідомив, що є підлеглий офіцер, знайомий з наступним головою родини Йотсуба і порадив дозволити йому показати околиці під приводом охорони. І ним виявився я.
Підморгнув Міюкі Джозеф. Хоч виглядав він суворим, але був напрочуд чарівним.
– З цієї причини, коли я запитав Тацую, куди він хоче поїхати, я позичив у екіпажа високошвидкісний військовий катер, оскільки заявкою був острів Ішіґакі. Навіть якщо призначений для військового використання, він призначений для транспортування важливих людей, так що якість поїздки гарантована.
– Острів Ішіґакі? Я не знала, що ми збираємося відправитися так далеко.
Не приязно сказала Міюкі, здивовано поглянувши на Тацую.
– Нам доведеться розвернутися, зважаючи на погоду. Я не хотів тебе розчаровувати.
– Я була здивована... Але я щаслива.
Звернулася з посмішкою до Тацуї Міюкі.
До острова Ішіґакі близько чотириста кілометрів, або три години. Хвилі ніяк не стихали, але в середині корабля було напрочуд тихо і Тацуя та його супутники висадилися на острові Ішіґакі, не відчувши навіть легкої морської хвороби.
Після прибуття їх чекав взятий на прокат автомобіль. Слово «розвага» не звучало перебільшено.
– Об’їдемо всі визначні місця?
– Так, будь ласка.
Джозеф зайняв місце водія. Є багато туристичних місць, а основні дороги підтримують безпілотне водіння, але не всі дороги, то потрібний був досвідчений водій.
Джозеф, який виріс на головному острові Окінава, не повинен мати багато шансів приїхати на острів Ішіґакі, але всеїдно виявився непоганим гідом. Хоч під супроводом та з покоївкою, Міюкі сповна насолоджувалася несподіваним побаченням з Тацуєю.
Потім, коли сонце сіло і настав час повертатися на головний острів, Тацуя попросив зупинити машину поряд зі знаменитим ювелірним магазином з перлами.
Джозеф чекав за кермом, а Тацуя увійшов до магазину з Міюкі та Мінамі.
– Шіба Тацуя.
– Ми чекали вас.
Коли Тацуя назвав своє ім’я, клерк провів його до столу в глибині магазину.
Після того факту, що це був чітко спланований візит, Міюкі відчула підозру та очікування.
– Ось, прошу.
Клерк, що обережно відступив, відкрив футляр для намиста, який він приніс.
– Вау!..
Всередині було різнокольорове перлове намисто, настільки гарне, що Міюкі не могла не милуватися ним.
В градуйованому намисті середньої довжини чергувалися перла трьох кольорів: білого, чорного та золотого. Всі ідеально округлі (круглі), ямок (природних подряпин) майже не було. Це продукт високого класу, що можуть зрозуміти навіть не спеціалісти, без претензій до яскравості кольорів і блиску.
– Вибачте, можна приміряти?
– Зрозумів.
Клерк чемно вклонився на слова Тацуї й запитав Міюкі, – Вам допомогти? Уклонившись після запитання.
– Ем, мені?..
Вона не змогла вигадати нічого іншого. Але все-таки Міюкі запитала Тацую.
– Звісно. З Днем Народження.
Міюкі закрила рот обома руками.
– Зрештою... колись буде кільце. А поки, прийми, будь ласка, намисто.
У Тацуї, як завжди було спокійне обличчя, але за винятком виразу обличчя і голосу виглядав дещо засоромленим.
– Я потерплю! Я щаслива Дякую, шановний Тацуя!
Можливо від її зворушення, оці Міюкі зволожились. Лише Мінамі помітила, що вона, природно сказала «шановний Тацуя», замість «брат».
◇ ◇ ◇
– Джо, дякую тобі за сьогодні.
– Немає за що. Завдяки цьому я зміг відпочити.
Джозеф, який провів їх до входу в готель, поїхав на безпілотному таксі.
Тацуя, провівши його поглядом, поглянув на будівлю через дорогу, за якою щойно зникло таксі.
– Старший брате? В чому справа?
Запитала Міюкі, помітивши напрямок зору Тацуї.
Голос Міюкі стурбував Мінамі. Не зводячи погляд з будівлі, Тацуя став так, щоб прикрити Міюкі за спиною.
– Не панікуйте.
Навіть Якщо Тацуя заспокоїв, Мінамі все ж не знизила пильності.
– Ворог?..
Навіть якщо Міюкі могла простежити за лінією зору Тацуї, вона змогла побачити лише вікна з закритими шторами. Хоча, якщо подумати, не лише вона, погляд Мінамі теж блукав. Це доводило те, що вона нездатна зрозуміти, на що дивиться Тацуя.
– Це якийсь інформатор, найнятий за гроші. Навіть якщо вдасться спіймати, нічого значного ми не довідаємося.
Не те щоб зовсім нічого не в змозі довідатися, все ж щось таки довідалися б. Але якщо Тацуя так стверджує, Міюкі не могла більше нічого питати, чи спростовувати.
Тацуя ніжно підштовхнув Міюкі в спину.
Зі спонуканням Тацуї, Міюкі пройшла крізь обертові двері готелю.
◇ ◇ ◇
Провівши спини Міюкі, Тацуї та Мінамі, що зникли у будівлі готелю, з кімнати будівлі через дорогу, капітан австралійської армії Джеймс Дж. Джонсон видихнув. Намагаючись витерти лоб рукою, він зрозумів, що його долоня мокра від холодного поту.
«Напруга... Ні, я злякався? Хто, я?»
Австралія не лише не бажала підтримувати дипломатичні зв’язки, але ще більше не хотіла відправляти війська за кордон. Не залежно від обґрунтованості виразу «ізольована країна», вона безумовно, проводила нібито ізольовану політику. Вони не вступали в союзи з іншими країнами й не брали участь в жодних спільних навчаннях.
Але це не означає, що такі військові як Джеймс, не матимуть можливості воювати.
Австралія — країна, багата ресурсами. Це не лише мінеральні ресурси. Успішно зупинивши опустелювання та озеленивши пустелю, нині вона є однією з небагатьох країн у світі, що поставляла продукти природного землеробства. Між іншими країнами з територіальними амбіціями, регулярні битви відбуваються настільки часто, що можна сказати, що це буденність.
Мало того, навіть якщо вони проводять нібито ізоляційну політику, вони не зберігали повноцінного нейтралітету. Нерідкі випадки співпраці з озброєними угрупованнями в інших країнах під час таємних незаконних операцій, подібно цій.
Джеймс, який спеціалізувався на розробці операцій в армії, був бойовим магом, що перебував у авангарді цієї темної битви. Він не раз і не двічі проходив на межі смерті. І пишався тим, що має мужність, приймати без нервів більшість речей.
«Це я... Таку дитину?»
Але якби він не хотів це заперечити, він сам розумів, що це лише обмін.
«Справа не лише в тому, що він помітив моє спостереження. Цей погляд, наче в розум заглядає бог смерті, який досягає самої душі... Не дивно, що їх називають «Недоторканими».
Таке прізвисько почало поширюватися з чутками про знищення Дайкану, близько тринадцяти років тому.
Недоторканий клан Йотсуба з Японії. Якщо потягнути до них руку, вона буде зруйнована.
Насправді на темній стороні світу, до якої належав Джеймс, ходили чутки, що Великий Азійський Союз був змушений укласти мир з Японією, через те, що вони зачепили Йотсубу. Існувало багато чуток, які говорили, що стратегічна магія, яка спалила південний край корейського півострова, була розроблена родиною Йотсуба.
Крім того, Зірки USNA, яких прозвали найсильнішим магічним підрозділом у світі, сунулися до Японії та були відбиті родиною Йотсуба. ...Така не підтверджена інформація також доходила до них.
Це було настільки вражаюче, що Джеймсу не хотілося сприймати все за чисту монету.
Цього разу ворог Джеймса та спільників командир японської армії, який прославився на півострові Індокитай «Великий Тенґу», Казама Харунобу. Здібності японських військових магів, в тому числі його, на високому рівні
Йотсуба не єдина магічна сила. Відбиття несподіваної атаки підрозділу Великого Азійського Союзу, значною мірою, зумовлене силою магічного військового підрозділу, що вперше у світі ввів у стрій льотний загін.
На думку австралійської армії, в тому числі Джеймса, стратегічна магія, що визначила ситуацію, також є таємною зброєю, розробленою японською армією. Здоровий глузд говорить, що для приватної структури це занадто велика сила. Якщо таке допустити, баланс країни не зберегти.
...Однак, Йотсуба — це люди, яких ніколи не слід недооцінювати.
...Навіть якщо це учень-підліток.
Нагадав собі Джеймс.
◇ ◇ ◇
Тацуя не просто підготував подарунок на день народження Міюкі.
Вони двоє насолоджувались повноцінною вечерею у вишуканому ресторані готелю (Мінамі прочитала атмосферу і тактовно відмовилась) після цього вивів її до оглядової зали й нахилив келих.
Звичайно, у них обох були безалкогольні коктейлі. Тацуя тактовно відхилив прохання Міюкі: «а трошки...». Він не забув своєї боротьби з Маюмі в готелі в Кіото.
І не зупинився лише на словах. Тацуя навіть направив свій «погляд» на вміст склянки Міюкі. Він використовував «Погляд духів» для перевірки вмісту алкоголю.
Тож міг бути впевнений. Міюкі не вживала алкоголю.
– Старший брате... Я чомусь...
Попри це, очі Міюкі, що дивилася на Тацую, сидячи на дивані поруч, були гарячими та вологими, а їх фокус розмитий.
Коктейльне плаття, яке носила Міюкі, мало правильну А лінією, а довжина спідниці була нижче колін. З цим, навіть якщо вона сиділа на стільці, зазвичай можна було побачити коліна. Однак, оскільки диван досить низький, а подушки м’які, її стрункі та гарні ніжки було видно вище колін.
На щастя, від інших гостей їх відгороджувала щільна перегородка. Однак для очей Тацуї, який не глибоко сидів на низькому дивані, коліна були відкриті. Міюкі сиділа просто і виховано, тож Тацуя не знав куди діти погляд.
– Повертаємось до кімнати?
Вона не була хворою, певно, сп’яніла.
У будь-якому випадку, Тацуя закликав Міюкі встати, вирішивши, що краще повернутися.
Міюкі тихо пішла за Тацуєю. Вона не з тих дівчаток що скаржаться. Особливо на слова Тацуї.
Натомість вона переплела свою праву руку з лівою Тацуї.
Вона міцно притиснулася і поглянула на Тацую розпещеним поглядом..
Коли вони були просто братом і сестрою, він би злегка дорікнув їй і ніжно звільнив свою руку, але зараз Тацуя залишив це Міюкі. Враховуючи їх статус, це не є дивним вчинком.
Схоже, на це і був розрахунок Міюкі. З усім тим, вона трохи відчула полегшення, розуміючи, що це майже не можливо, вона боялася можливості бути знехтуваною.
Тацуя вийшов з оглядової зали, залишивши ліву руку Міюкі.
Безпосередньо перед тим, як увійти до кімнати, Міюкі відпустила ліву руку Тацуї.
З виразом наче нічого не сталося, вона подякувала Мінамі, що наглядала за кімнатою.
Також подякувавши Мінамі, Тацуя запропонував Міюкі прийняти ванну першою і пішов у спальню.
Закривши двері, переодягнувся в домашній одяг, замість вечірнього, сів за письмовий стіл.
І зосередив свій «погляд» на сьогоднішніх результатах.
Спрямувавши основну частину свідомості на інформаційний вимір.
Незліченно розгалужене древо причинно-наслідкових зв’язків. До минулого року він міг лише проглядати зв’язки тривимірного древа по черзі, але завдяки багаторазовому перебиранні інформації в пошуках натхненника, під час розслідування нещодавнього терористичного інциденту, з підривниками, він навчився розглядати причинно-наслідкові послідовності з висоти пташиного польоту, хоча і з певними обмеженнями.
З цим пташиним поглядом, він швидко знайшов інформацію, випущену ним самим.
Маркер не помітили. Він почав прочитувати шукану інформацію.
«...Джеймс, Джеффрі Джеймс. Маг, що належав до австралійської армії. Звання капітан.
Інформація, яку «бачив» Тацуя, надходила від ворожого агента, який спостерігав за ним, коли вони поверталися до готелю. Через відстань, він не міг чітко бачити його обличчя, але якось з’ясував, що господарем погляду був європеоїд.
Отже, він здогадався що це був один з «батько та дитина», зображення яких напередодні йому показали й вистрілив маркером з мисленнєвих часток для відстеження через ідею.
«Поточне місцезнаходження на північному сході в морі біля острова Куме. Вони найняли рибальський човен?».
На жаль, він не міг прочитати жодної інформації, крім особи, яку позначив. Техніка розширення «поля зору» за допомогою маркерів, як підказок, все ще неповноцінна.
І все-таки інформація про те, що Джеймс Джексон — це капітан Джеймс Дж. Джексон, є цінною. Тацуя не недооцінював отримані результати, а дістав із сумки великий термінал, розміром з ноутбук і відправив їх, у зашифрованому вигляді, Казамі.
Після прийняття ванни та інших речей, Тацуя повернувся до спальні, щоб просто поспати, і застав там Міюкі в піжамі, що сиділа на ліжку, яким він не користувався.
Сама піжама застебнута на усі ґудзики не мала прозорих частин, глибокого вирізу, і не була занадто великою, щоб оголити плечі. тощо.
Однак крізь тонку шовкову тканину, можливо це натуральний шовк, проступали обриси грудей без білизни, і Тацуя невимушено відвів погляд.
– ...Хочеш про щось поговорити?
Запитав він у сестри та нареченої, не опускаючи погляду нижче її шиї.
– Ні. Нічого важливого.
Тон Міюкі, що схилила голову на бік на питання Тацуї, був ніжний.
Хоч вже багато разів в цьому впевнився, Тацуя інстинктивно направив свій «погляд» на концентрацію алкоголю в крові Міюкі.
– ...Будь ласка, не дивіться настільки пильно. Мені ніяково...
Міюкі з почервонілими та мокрими очима дивилася в його затуманені очі.
– А, так. Вибач.
Навіть Тацуя трохи розхвилювався від цього.
Хтось інший рівнем «трохи» не обмежився б. Скоріше б він втратив будь-яку стійкість або його розум випарувався, і перетворився б на вовка.
– Старший брате, вже лягаєте?
Не лише тон, але й формулювання були трохи підозрілими.
Вона знову сп’яніла без алкоголю.
Бачачи стан Міюкі, Тацуя не міг прийти до іншого висновку.
– Збирався так і вчинити.
– Тоді лягайте. Я вимкну світло.
– ...Добре.
Тацуя зрозумів, що випроводити її з цієї кімнати не можливо.
Він не чув шуму води, але Мінамі все ж повинна приймати ванну. Вийшовши з ванної кімнати, вона відразу зрозуміє де Міюкі.
Непорозуміння неминуче. Примирившись з цим, Тацуя заплющив очі.
Трохи було полегшенням почути щасливе сопіння із сусіднього ліжка.
Опівночі, Тацуя удав, що не помітив, як вона безшумними кроками поспішно вийшла з кімнати,
Далі
Том 20. Розділ 4 - [4]
[4] Наступного ранку. Тацуя розповів Міюкі та Мінамі, які зі зніяковілими обличчями, усякий раз відводили погляд, про свої плани на сьогодні. – Як і планувалося, сьогодні. Це не було несподіванкою, як учора, а заплановано від самого початку. Однак, прямого відношення до місії це не має. Якщо встигне, погляне оком на штучний острів, який потрібно захистити, але це лише «якщо встигне». Сьогодні основною митою є туризм. Вчора головним був подарунок для Міюкі, але сьогоднішня мета легко вбити час. Критеріями успіху чи невдачі для цієї місії є те, чи зможе прийом на штучному острові двадцять восьмого числа пройти безпечно. Однак, щоб заздалегідь запобігти диверсії, необхідно позбавити противника можливості діяти, і необхідно з’ясувати, де захована основна сила противника. І це робота Сил Самооборони. Поки не буде знайдена основна сила ворога, Тацуя не вступить у гру. Навіть Тацуя вважав, що приїхати на Окінаву і безвилазно залишатися в номері, це марно витрачати час. Однак, хоча це була його робота, йому не хотілося вирушати шукати іноземних магів. Тому Тацуя вирішив присвятити свій вільний час відпочинку. – Літак вилітає о восьмій тридцять. В салон можна брати CAD. Це було твердження, яке не потребувало пояснень. Як правило право носити CAD в літаку мали державні службовці, які мали дозвіл поліції. Те саме стосується студентів магічного університету та учнів старшої школи магії. Це не було привілеєм Десяти головних кланів. Натомість покладається обов’язок допомогти у надзвичайній ситуації. – Все готово. Вам з шановним Тацуєю залишилося лише переодягнутися. – Хороша робота. – Давайте спочатку поснідаємо. Міюкі подякувала Мінамі за ініціативні зусилля, а Тацуя очолив групу і попрямував до ресторану готелю, щоб поснідати. ◇ ◇ ◇ – Пан Тацуя! Як тільки вони зайшли у фоє аеропорту, Тацую гукнули збоку. – Хонока. І Шізуку з тобою. Тим хто його покликав була Хонока. Поряд з нею стояла Шізуку. Тацуя не здивувався їх появі. Він чув від Міюкі, що вона запросила цих двох у поїздку. Мета їх подорожі збігалася з ціллю його місії. – Угу. Доброго ранку. Хонока і Шізуку були не єдиними знайомими обличчями. – Доброго ранку, Накайдзьо-семпай. – Доброго ранку! Пані Міюкі, ви теж їдете на Куме? – Так. – Оскільки днями ми бачилися на меморіальній службі на тижні рівнодення, думали, що ми десь зустрінемось, о це випадковість. – Я чула, що семпаї поїдуть на острів Куме, тож подумала, що це можливо. Міюкі відповіла на довге вітання Азуси, а потім почергово привіталася з Хаторі, Ісорі, Канон, Кіріхарою, Саякою та Савакі. Вони не домовлялися про зустріч. Але ця випадковість не дивувала. Рейс на який збиралися сісти Тацуя та його супутники прибував о дев’ятій ранку. Якщо ви хочете зупинитися на головному острові Окінави, та відправитися на екскурсію на Куме, це найбільш підходящий час, вирушати. Співпадіння дат це повний збіг, але співпадіння часу неминуче. – Ми вже домовилися з пані Мітсуї, пані Міюкі не приєднаєтесь до нас? Запропонувала Азуса, з трійкою Тацуї, парою Хоноки та Шізуку та сімкою Азуси на посадку чекало дванадцять чоловік. Само собою було зрозуміло, що це була пропозиція разом погуляти на острові Куме. Міюкі поглянула на Тацую, з виразом «що робитимемо». – Чому б ні. Тацуя не тільки кивнув, але й промовив чітким голосом, який могла чути Азуса. Міюкі відповіла Тацуї «так», а потім повернулася до Азуси. – Будемо вдячні. Ввічливо вклонилася вона. Рішення піти разом з Тацуєю та рештою було прийнято без врахування думки Хаторі та Ісорі. Прибувши на острів Куме, учні та випускники Першої старшої зібралися обпливти острів на човні зі скляним дном, який організувала Шізуку. За первісним планом Шізуку та її супутників планувалося використати спільне судно, але оскільки людей стало більше, вони поспіхом вирішили зарезервувати весь човен. На момент, коли вони прибули на острів Куме, замовлення яке було зроблено безпосередньо перед вильотом з аеропорту Наха, було виконано, сім’я Кітаяма, слід зауважити, одна з найбагатших у Японії Від аеропорту до порту Канегусуку було близько п’яти кілометрів по прямій лінії. Щоб дістатися до порту, група орендувала велосипеди й не довго почекавши, сіла на корабель. – Оце так! – Неймовірно... Радісно вигукнула Канон, а Азуса захопилася. Їх здивування не було перебільшенням. Човен зі скляним дном, зафрахтований сім’єю Кітаяма для Шізуку, це напівзаглиблене судно з боковими ілюмінаторами, через який можна було побачити дно. Однак вираз «ілюмінатор» був не коректним для цього судна. Стіни цього човна зі скляним дном, за винятком носа та корми були майже прозорими. Підлога, за винятком не великої частини, також була прозорою. Вид з середини розкривав підводну панораму. Не лише підводний, але й вид з палуби був чудовим. Різноманітні пейзажі з білими пляжами та гірські рельєфи з дивними скелями. Старшокласники та випускники Першої старшої захоплено бігали вгору і вниз по човну. Човен пройшов курсом з південного краю Куме на схід північний-схід і залишився біля узбережжя незаселеного острова «пляж Хатено», що було найпопулярнішим місцем. – Цікаво, що вони роблять. – Цей корабель має глибоку посадку, тому я думаю що вони скористаються гумовим човном для висадки. Коли Ісорі відповів на запитання Канон, моряки надули на палубі гумовий човен та повісили підвісний мотор. Було два шестимісних гумових човнів. З урахуванням розміру та потужності підвісного двигуна, на борту потрібно мати власника ліцензії для керування невеликим судном. – Пан Тацуя, у тебе ж є права? – Права на керування невеликими човнами? Є. – О, у мене теж є. Тацуя кивнув на запитання Шізуку, а потім руку підняв Ісорі, дванадцять людей зможуть висадитись на незаселений острів. Серед присутніх, у Мінамі такі ж як і у Тацуї права другого класу для малих суден (для особистих плавзасобів) і Хаторі мав звичайні права на малі судна. Тацуя, Міюкі, Мінамі, Хонока, Шізуку та Савакі. Ісорі, Канон Хаторі, Азуса, Кіріхара, Саяка. Такими групами дванадцять людей висадилися на білий піщаний пляж, покритий кораловим піском. На човні Тацуї першим висадився Савакі. – Шановний Тацуя, я нагляну за човном. Запропонувала Мінамі Тацуї, який перевірив чи зафіксований підвісний мотор. – Так, дякую. – Будь ласка, залиште це на мене. Тацуя знав, що даремно питати її про причину, тому просто все залишив на неї Для неї тут були лише старшокласники. Якщо примусити її супроводжувати їх, вона лише втомиться. Тацуя вирішив, що їй краще почекати на самоті, ніж це. – Тоді я нагляну за іншим. Сказав Тацуї Савакі, коли допоміг Хоноці зійти з човна. І підійшов до другого човна, не чекаючи відповіді Тацуї. Неподалік, почувся нестримний голос Азуси, що сказала «Ми з Хаторі-куном не разом!», але Тацуя нічого не сказав, бо вважав, що це не те, в що він повинен втручатися. Це не той випадок, коли вас хвилюють сусіди. Хонока, що чекала Тацую, раптом зняла куртку. Під тунікою з короткими рукавами, з передніми ґудзиками був розділений купальник з верхнім бікіні та надзвичайно короткі шорти знизу. На додачу до її кричущого стилю, її волосся як завжди розділене навпіл, було єдиним що покривало її плечі, що додавало її образу зрілості та сексуальності. Хоч острів Куме це субтропіки, все ще був березень. Вдягати купальник трохи рано. Не так багато туристів приїжджало на море, щоб поплавати або займатися дайвінгом, але всіх їх можна побачити то тут то там. Легкий сміливий купальник привернув увагу не лише супутників, ай інших туристів. – Пан Тацуя, чому б нам не піти туди? Однак Хонока обхопила руку Тацуї, повністю ігноруючи (на поверхні) неприємні погляди, що на ній зібралися. Можливо навмисно, вона міцно притиснулась грудьми. Міюкі була здивована надто сміливим вчинком. Причина, по якій вона не могла підняти брови, полягала в тому, що вона оніміла. У цій паузі Хонока намагалася потягнути Тацую за собою. Тацуя також був здивований такому не характерному напору. Однак він не відкинув руку Хоноки, не тому, що він надто розгубився, щоб зрозуміти ситуацію. А, тому що це було небезпечно. Хонока завжди відчайдушно рвалася до бажаного «спалюючи усі мости». І сьогодні це враження особливо сильне. На обличчі, з яким вона чіплялася за руку і дивилася на Тацую, сяяла слабка диявольська посмішка. Так... Легко зрозуміти, що вона робить. В ту мить, коли Хонока подивилася перед собою, Тацуя поглянув на Міюкі. Хонока була важлива, як друг, але Тацуя не звертав на це увагу, особливо коли це могло образити Міюкі. Однак, здається, Міюкі також відчувала, що зараз Хонока не звична, і повернула до Тацуї погляд, який був не ревнивим, а турботливим. Або вчорашній подарунок дав Міюкі більше довіри й вона не звинувачувала Тацую. Звичайно, за надмірно сміливою поведінкою Хоноки була причина. Хонока та Шізуку прибули на Окінаву двадцять п’ятого березня. Це було вчора. А на передодні Хонока з Еймі та Субару без Шізуку, що було рідкістю, ходила за покупками, в модне містечко у центрі міста. Хонока і Шізуку не посварилися. Шізуку не тільки учениця-маг, але й «молода пані». Вона багато навчалася, окрім навчання в школі, щоб отримати необхідну для «панни» освіту. Перед тривалим від’їздом, вона була більше заклопотана, ніж зазвичай, щоб освоїти навчання, яке пропустить за цей період. Тому перед поїздкою Шізуку не могла нікуди виходити. Її Запросила Еймі, словами «Потусуймось в людному місці» Хонока зазвичай не виходить в натовп. Однак це тому, що Шізуку не любить суєти, а сама Хонока не любить жвавості. Енергія, яку випромінюють молоді люди її віку, досить до вподоби Хоноці. Іншими словами, вона занурилась, щоб насолодитися міською атмосферою, яку не могла відчути без незручності Шізуку. У Еймі та Субару не було конкретної цілі для покупок, вони просто хотіли прогулятися, перекусити та порозглядати вітрини. Однак у Хоноки було що купити, бо була важлива справа. – Власне, завтра я їду на Окінаву. Сказала Хонока у ресторані швидкого харчування. – О, справді?! Здивувалася Еймі та поглянула на неї з почуттям заздрості. – Знаю. Ти будеш на вечірці на штучному острові біля острова Куме Продемонструвала свою добру обізнаність Субару і сказавши «Той що?» закликала Хоноку продовжувати. – Я хочу купити одяг для поїздки на Окінаву. – Вечірню сукню? На питання Еймі, Хонока похитала головою. – Одяг, щоб вразити Шібу-куна? Хонока не підтвердила і не заперечила припущення Субару. Але сором’язливе мовчання, у цьому випадку, це те саме що кивнути. – Зрозуміло, тому тобі потрібна порада! Таємниця розгадана! З такою енергійністю підсумувала Еймі. І вона не помилилась. – ...Що на вашу думку підійде найкраще? Зніяковіло поцікавилася їх думкою Хонока. – Думаю, що купальник підійде. У твоєму випадку, відкритий — бікіні. Прямо заявила Субару. – Е-е?! Здивовано вигукнула Хонока. Якби вона щось пила, то точно б приснула. – О, видається підходящим. Звучить добре. Але хіба на Окінаві вже тепло? Розгубилася Еймі, або намагалася зрозуміти хід думок подруги. – В море заходити не потрібно. Якщо буде холодно, можна разом з сонцезахисним кремом нанести крем від холоду. – Розумно, Субару ～. Від похвали Еймі, Субару з гордим обличчям поглянула на подругу. – Стривайте! Поспішно висловила заперечення Хонока. – Лише я буду в купальнику, це трохи... – Ти ж поїдеш на Куме? Тоді чому б не піти на пляж, не купаючись? – ...Напевно. – Тоді купальник не буде дивним. Якщо в ньому будеш лише ти, це матиме більше ефект. – Це ніяково. Субару холодним поглядом поглянула на Хоноку, що збиралася вдарити по столу. – Хонока. З голосом придатним для цього погляду, Субару звернулася до переляканої Хоноки. – Хонока, ти справді готова відібрати Шібу-куна у Міюкі? Не лише Хонока, але й Еймі, була спантеличена несподівано серйозним тоном. – О, така манера мови була трохи грубою. Я знаю, що ти любиш Шібу-куна. Я маю на увазі, ти справді хочеш перемогти Міюкі? Ось і все. – Це... З якоїсь причини, вона не могла промовити слово «звичайно», яке мало б послідувати. – Думаю Хонока, ти краще за мене розумієш, що не можеш перемогти Міюкі, якщо гратимеш за правилами. – ...Я знаю. Слова, які вказували на сувору реальність. Це була «реальність», яку не можна назвати правильною у всіх смислах, але вона, безумовно, була справедливо на «полі бою» за серце Тацуї. – Ти та Міюкі, належите до одного типу, хоча і є незначні відмінності. Засліплюючі й серйозні. Цілеспрямовані й іноді маєте звичку відступати, в основному скромні. Хонока не мала що відповісти. Те що перераховувала Субару було правильним. – Навіть якщо ти атакуєш тим самим підходом, що й супротивник, що дозволить отримати лідерство, відрив не закріпиться. Замість Хоноки заговорила Еймі. – Тоді, ну. Субару, щоб ти робила? – Ми зараз не про мене, а про Хоноку. Думаю, що їй треба змінити підхід. – Зокрема? – Спершу змінимо образ. Хонока має гарні форми, тому використаємо це як зброю. Треба додати сексуальності. – Хм. Задумливо кивнула Еймі. Хонока відкрила і закрила рот, але нічого не сказала. – І зробити те, що навряд чи зробить Міюкі. Наприклад, лише одній одягнути сміливий купальник і притиснутися грудьми. – Неможливо! Нарешті пролунав крик Хоноки. Однак, Субару та Еймі просто кинули на неї погляд, тобто продовжили стратегічну нараду. – Цікаво це приверне увагу Шіби-куна. – У жодному разі. Хіба того хлопця цікавить така чарівність? – О, о, саме так. – Крім того, такими темпами, здається, поразка Хоноки вивішена. Не тоді, коли вона не побоїться ризикнути. Вірно, Хонока – Т-так... Раптом Хонока кивнула, наче на неї чинився тиск. – Добре. Сказавши це, Субару підвелась. Мало того, вона потягнула Хоноку за руку, щоб змусити встати. – А? – Якщо так, давайте зараз же поглянемо на купальники. У відповідь, Еймі встала з чашками на підносі. – Ми маємо обрати той, який якомога сміливіший. – Е-е? Е? Субару потягла Хоноку з магазинчика. Еймі, котра повернула чашки до стійки повернення, швидко їх наздогнала. Тож Хонока приховувала свій сором під маскою маленького дияволятка й активно домагалася уваги Тацуї. Можливо нарешті оговтавшись, або подумавши що погано, якщо випускники подумають, що вона дозволяє Тацуї флірт на стороні, Міюкі пішла поряд з Тацуєю. І все-таки Хонока тримала Тацую за руку і не відпускала. Не лише туристи на цій піщаній смузі дивилися на те, як Хонока загравала з Тацуєю. Чоловік середнього віку, що дивився в напрямку від «пляжу Накано» до «пляжу Хатено» на сусідній піщаній косі, звичними рухами керував захищеним мобільним терміналом, що контрастував з його легким одягом. Тацуя помітив його погляд, але не звернув на це особливої уваги, оскільки він ні чим не відрізнявся від інших приклеєних до них поглядів. ◇ ◇ ◇ Навіть повернувшись на човен зі скляним дном, Хонока продовжувала свій агресивний наступ. Як і слід було очікувати, вона накинула туніку, але розстебнула три верхні ґудзики, щоб демонструвати верх свого купальника. На щастя, ніхто на борту не сказав що Хонока «непристойна». Однак група випускників неминуче відокремилась і з цим нічого не поробиш. Крім того, неминуче й те, що Канон і Саяка дивилися на Тацую зі звинуваченням. Вони також знали, що Тацуя не зраджує. Але дівчина — Хонока страждала від не розділеного кохання. Як такі ж дівчата, вони не могли не дивитися на Тацую пильно. Хонока, яка спокушала, Міюкі, що стримувала її, Канон і Саяка, які кидали погляди критики. Тацуя був першим, хто помітив аномалію під час цього тиску. – Хонока, є хвилинка? – Пан Тацуя? Збентежилася раптовою зміною тону Тацуї Хонока. Не відповідаючи на її невимовне питання, Тацуя покликав Хоноку і рушив до рубки. Хаторі, який помітив незвичне у поведінці Тацуї, пішов за ним. Слідом за Хаторі пішли Савакі та Кіріхара. Саме ці троє почули слова Тацуї, що сповіщали про надзвичайну ситуацію. – Капітане, ви повинні мати можливість виявити біля морського дна, в п’ятистах метрах попереду, тінь військового човна. – Що? Хаторі, Савакі та Кіріхара, позаду Тацуї, виглядали напруженими, а капітан в стерновій рубці5 наказав екіпажу розвернути ехолот на морське дно по переду. – Він там! Орієнтована довжина вісімдесят метрів, здається, це звичайний підводний човен. – Що він тут робить?! Закричала Канон, притиснувшись до спини Ісорі, що підійшли пізніше. – Може він із Сил Самооборони? Припустив Савакі. Але він й сам вважав, що ця можливість близька нулю. – Якщо він належить до Сил Самооборони, проблем не має. Ми повинні діяти припускаючи інший варіант! Відповів Хаторі, кажучи що обговорювати гіпотези марно. – Зворотний курс! – Право руля! Негайно наказав Капітан, міркуючи, так само як Хаторі. Дотримуючись вказівок, корабель накренився праворуч. Можливо, зрозумівши з цього маневру, що його помітили, підозрілий підводний човен, у стані повної зупинки двигунів, також почав рухатися. Це лише виключило можливість, що він був підводним човном Сил Самооборони. – Підтверджено звук заповнення водою! Здається, невідомий човен готовий до запуску торпед! Закричав акустик. – Ви чуєте звук заповнення пускових труб. Це човен старого зразка. – Хіба час про це говорити? Огризнувся на бурмотіння, або безстрашність Тацуї, що висловив припущення, Хаторі. Тацуя не відреагував на критику Хаторі – Мінамі. Перш ніж це зрозумів, він назвав ім’я Мінамі, що стояла за випускниками. – Так, шановний Тацуя. Попри це, відповідь Мінамі була надзвичайно спокійною. – Готуй Об’єктний бар’єр. На відстані тридцяти метрів від човна. Розмір — радіусом в десять метрів на кожну торпеду. Шлях човну перекривати категорично заборонено. Впораєшся? – Будь ласка, залиште це на мене. Впевнено кивнула головою Мінамі на прохання Тацуї, зовсім не демонструючи засмучення. – Торпеди, наближаються! Відразу, набираючи швидкість, почали наближатися дві білі доріжки. Вони все ще розверталися і не могли ухилитися від торпед. – Мінамі. – Так. Мінамі вже активувала CAD у формі мобільного терміналу. Тацуя був не єдиний, хто сфокусував магічне сприйняття на створеному під водою об’єктному бар’єрі В гору піднялися водні стовпи. Однак, ударної хвилі не було. Об’єктний бар’єр Мінамі повністю заблокував вибух, але торпеди від початку не мали на меті знищення. – Пінні торпеди. Вони намагаються захопити? Слова Тацуї більше нагадували пояснення Хаторі та іншим, а не розмову із самим собою. Коли Мінамі зняла бар’єр, на поверхні моря розповзлися і почали повільно розкачуватися бульбашки. – Залиште це мені. Ісорі скористався CAD і замахнувся правою рукою. Наче їх витерли склоочисником, бульбашки на поверхні моря зникли. – Далі, певно, атака пілотованими човнами торпедного типу. – Наближається, друга хвиля! Наклавшись на передбачення Тацуї, донісся крик оператора сонара. – Навзаєм! Магія Хаторі вибух матерії, по водному сліду націлилась на торпеду (чи щось на зразок неї). Бульбашки, що виникли в морі, покрили чотири торпеди. Не лише гвинти не могли давати рухому силу, але й інерція руху вперед, була поглинена бульбашками, і торпеди завмерли. Середні, верхні частини, пілотованих човнів торпедного типу широко відкрилися. Звіти по одному вискочили чоловіки, у бойових гідрокостюмах. – Залиште їх на мене! Відштовхнувшись від палуби, Савакі стрибнув на чоловіка, що застрибнув з моря. Підстрибнувши вище за чоловіка, він змінив траєкторію руху під гострим кутом і різко пірнув в низ. Удар збив опонента в море. Це не була магія польоту. Маневр в повітрі за допомогою керування векторами. Савакі знову підстрибнув, використавши повітря, як точку опори та збив ще одного. Два останніх вороги, забралися на човен зі скляним дном. – Можете залишити це мені! На відміну від змісту сказаного, тон Кіріхари здавався веселим. – Вибухова рибалка! В доброму настрої, Кіріхара вдарив ворога тим що потрапило під руку, вудкою. Ворог підняв руку і прийняв удар Кіріхари. Ні, проти його Високочастотного клинка той розгорнув перед своєю рукою Об’єктний бар’єр. – Вибачте! Ха-ха-ха! Однак атака Кіріхари на цьому не закінчилася. Вудилище, що використовувалося для застосування Високочастотного леза, маючи ефект зміцнення, щоб не розвалилося, перетворилося на міцний предмет і стало доставкою граду атак. Впавши в берсерк, Кіріхара, що сміявся і бив противника, однозначно був схожий на негідника. Нарешті, захист не витримав і після того, як потекла кров, ворог впав. Як і слід було очікувати, Кіріхара не забувся до такої міри, щоб вбити супротивника, і жодна рана не дійшла до кісток. Хоча поранення повинні бути важкими. Останній противник не стояв мовчки, спостерігаючи за тим, як його спільника рубає ворог. Він націлив на Кіріхару рушницю, щоб підтримати свого союзника, який не міг поспіти за безперервними атаками й опинився у щільній обороні. Однак так і не натиснув на курок. Атакований незліченним гравієм ззаду, чоловік упав на палубу. Насправді гравієм був лід, утворений з морської води. Це була магія Хаторі. Серед навичок Хаторі було безліч технік, подібних до магії Маюмі. Це не випадковість, він довго був поряд з Маюмі і не просто наслідував її магію, але й добре засвоїв і зробив своєю. – Хто ці хлопці? Повернувшись на корабель, запитав у повітря Савакі, дивлячись в на двох чоловіків, яких знешкодили Хаторі та Кіріхара. – Пірати... Чи слід називати їх підводними піратами. Відповів Тацуя. Він сфотографував пірата, якого оглушив Хаторі, присів біля нього, схопив обома руками за пояс бойового гідрокостюма, і вставши, скориставшись імпульсом, викинув того в море. – Ей?! Попри паніку Хаторі, Тацуя зробив знімок іншого чоловіка з кровотечею, якого в деяких місцях порізав Кіріхара, а потім схопивши за ногу потяг його до краю палуби. – Поки вони в наших руках, пірати постійно продовжуватимуть нас атакувати. – Вони збираються їх повернути? Або спробують потопити цей корабель, щоб не розкрити свою особистість. Відповів Тацуя, не глядячи на Хаторі, і скинув зловмисника, якого волік, за борт корабля. – Поки пірати збиратимуть своїх союзників, це дасть нам час. Втечімо в цей момент. Останні слова були адресовані капітану, який вийшов оцінити ситуацію. – Зрозумів. Зблідлий, капітан швидко повернувся до рубки, давати вказівки своїм підлеглим. – ...Ти страшний хлопець. Здригнувшись сказав Кіріхара, а Тацуя знизав плечима. ◇ ◇ ◇ Як і передбачав Тацуя, підводний човен не став переслідувати старшокласників та випускників Першої старшої школи. Це не результат чудової дедукції Тацуї, а того що він чудово знав приналежність цього човна. Тацуя, як Міюкі та Мінамі, знав, що підводні пірати були спільними силами дезертирів Великого Азійського союзу та австралійських оперативників. Не важко передбачити поведінку підводного човна, особливо якщо знати факти, які Австралія не могла оприлюднити, і що їм потрібно зробити усе, що в їх силах, щоб приховати свою особу до нападу на штучний острів, що був їх справжньою метою. Зараз на підводному човні повисла напружена атмосфера. – Тому я радив не робити зайвих трюків. Саркастичним тоном докорив командувачу Даніелю Лю, лідеру групи дезертирів Великого Азійського Союзу Джеймс Дж. Джонсон, оперативник що належав до магічного підрозділу австралійської армії. Його напарниці, капітана Жасмин Вільямс, на підводному човні не було. Не тому, що вона не могла плавати на підводному човні, чи була жінкою, а тому, що зовнішність Жасмин є важливою зброєю в місіях австралійських збройних сил. Досвід дорослої й вигляд дванадцятирічної дитини, що знижує настороженість ворога. І досконалі магічні навички. Мати поінформованість про неї — велика перевага перед іншими агентами. Навіть у цій співпраці, лише Даніель Лю з боку дезертирів Великого Азійського Союзу, знав про Жасмин. Не можливо сісти на підводний човен, де контакти з іншими солдатами були б неминучі. Ось чому Жасмин зараз діє окремо від капітана Джонсона. – Не можна недооцінювати, бо вони є лише старшокласниками. Ви самі так казали, майор Лю! Цього разу постраждали лише дезертири Великого Азійського Союзу. На перший погляд, Джонсон, здавалося, не був розчарований, але абсурдно дратувало, що, через непотрібну метушню, японська сторона повинна стати більш пильною. – То що ви робитимете далі. Джонсон запитав Лю про його плани, ніби оговтався після розчарування. – Зосередимося на оперативних цілях вечірки до двадцять восьмого числа. Чітко заявив Лю. Цього разу, ідея напасти на човен Тацуї та компанії належала помічникам Лю. Захопити магів з родини Йотсуба або травмувати їх принаймні до операції двадцять восьмого числа. Разом з тим, викрасти дочку родини Кітаяма, вимагати викуп, щоб відволікти ворожі сили на пошуки. Додавши до викупу потенційних абітурієнтів Магічного Університету та Національної академії оборони, що супроводжували дочку родини Кітаяма, вони помилково ідентифікували б себе, як звичайні пірати. Чесно кажучи, самому Лю не дуже подобалася ця операція. Але він не виступив проти прямо. Джонсон явно виступив проти. В результаті, цілей операції досягнуто не було, один з учасників операції був серйозно поранений, не маючи перспективи повернутися в операцію, і про існування прихованої кулі під назвою підводний човен стало відомо противнику. Хоча продовжувати місію далі неможливо, вони не визнавали, що Джонсон правий, а вони помилилися. Простіше кажучи, не хотіли втрачати обличчя. Для такої людини, як Лю, це було неймовірно нестерпно. Також справа була в тому, що Лю від початку виступав проти миру з Японією. Існували різні причини, такі як порушення внутрішньої політичної системи, спад дипломатичної присутності та обвал підводних шахт, але корінням було відчуття нестерпності, схилятися перед такою маленькою країною, як Японія. – Думаю це розумне рішення. Ввічливо сказав Джонсон, але зараз йому видавалося, що вони роблять його дурнем. – Я не розумію. Щоб розвіяти розчарування, змінив тему Лю. – Як нас виявили? – ...Чи не тому, що вони використали активний ехолот? Недбало відповів на запитання Лю Джонсон. – Схоже, що так. Однак активний гідролокатор приватних пасажирських суден і прогулянкових катерів призначений для невеликих глибин, що заважають судноплавству, і ними не можливо виявити човен, що завчасно занурився біля морського дна. Лю коротко перервався, що б перевірити, чи розуміє Джонсон, про що він говорить. З очей Джонсона зникла тінь байдужості. – Відстань між ними та нами все ще сягала п’ятисот метрів. Якщо не мати уявлення про координати цього корабля і не націлитися на нього, гідролокатор приватного корабля його не помітить. – ...Це також магія Йотсуби. В голос Джонсона домішався страх. Схвилювавши його, Лю відчув легке полегшення. ◇ ◇ ◇ «Невже це магія Йотсуби першою виявила підводний човен?» Міркування Джеймса Дж Джексона були як правильними, так і помилковими. Тацуя, Міюкі та Мінамі повернулися до свого готелю на головному острові Окінава. Сьогодні Шізуку та Хонока переїхали до готелю на острові Куме. Азуса та інші переїхали до того ж самого готелю. Спочатку вони планували прибути на вечірку з готелю головного острова Окінава, але обрали більш комфортний варіант, оскільки Шізуку сказала їм, що може забезпечити їх номерами. Подібну пропозицію отримав і Тацуя з супутницями. Однак у Тацуї та Міюкі ще нібито залишилися справи на головному острові. Тож повідомивши про це, вони розлучилися з іншими в аеропорту. Зараз Тацуя перебував в готельному номері й перевіряв, чи є ще маркер, що відслідковує капітана Джонсона. Сайонова куля, якою він вчора вистрілив в нього, коли той таємно стежив за ними, трохи зносилася, але все ще зберігала достатню міцність. Однак Тацуя, на всяк випадок, випустив нову сайонову кулю через Ідею, розібрав старий маркер, стерши його. Очевидно, австралійський військовий маг не помітив його маніпуляцій. Наскільки він міг «бачити» під час атаки, не було жодних ознак, що він щось помітив і намагається скористатися цим. Тацуя зміг виявити атаку дезертирів Великого Азійського Союзу, не тому, що помітив підводний човен. Це було пов’язано з відслідковуванням координат капітана Джонсона, ознаки якого з’явилися в східних водах острова Куме. Джонсон не знав, що на його шиї знаходиться дзвіночок. Спостереження Елементальним зором — це технологія що йому не відома. Тому він не міг про нього знати. На хвіст сіли саме австралійській армії, а не групі дезертирів Великого Азійського Союзу. Curiosity killed the cat. Цікавість до добра не доводить. Джонсон спостерігав за Тацуєю та Міюкі за завданням, тож не доречно називати це цікавістю. Але ситуація, в якій він опинився, повністю відповідала цій приказці. Це магія Тацуї, а не Йотсуби, тримала під контролем оперативників австралійської армії.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!