[2]

Том 14. Розділ 3 - [3]

[3] Наступний ранок Тацуї не відрізнявся від звичайного. Ні Міюкі, ні Мінамі не цікавилися розмовою, яку він мав з Якумо минулої ночі. Однак, оскільки він не змінив свою буденність, вони могли сказати, що домовленість, що гарантувала безпеку їх друзів, досягнута. Однак сам Тацуя не розслаблявся. Швидше він був такою людиною, що не розслабиться, забезпечивши лише один запобіжник. В кімнаті студентської ради після занять. Сьогодні о восьмій годині вони мали відвідати дім Кудо в Ікомі, з причини особистих справ, Міюкі залишила усе на Хоноку та Ідзумі. – Шізуку. До Шізуку, що зайшла, звернувся Тацуя. – Що? Відповідь прозвучала недружньо, але Тацую, який розумів що Шізуку не була не дружньою, це не турбувало. – Хонока може залишитися у тебе на деякий час? – Е-е?! Вигукнула Хонока, а Шізуку злегка підняла брови. – Нащо? – Залишатися наодинці може бути небезпечно. – ...Що ви маєте на увазі. Тривожно, з блідим обличчям запитала Хонока. Звичайно, Тацуя мав намір пояснити, наскільки це можливо. – Насправді на нас хтось напав, коли я вийшов зі стоянки. – Правда! Вас не поранили?! Першою голосно заговорила Ідзумі, і тою кого вона запитувала, була Міюкі. – Усе гаразд. У старшого брата, мене та Мінамі, жодних подряпин. Посміхнулася Міюкі, коли Ідзумі видихнула з полегшенням, буквально, а не метафорично, повернулася на своє місце. – Як і сказала Міюкі, ми справді не поранені, але ми не знаємо чому на нас напали. Половина була брехнею. Але інша половина була правдою, і в цьому випадку вона була важливішою. – А що поліція? – Вони ще не зв’язувалися з нами, можливо ще йде слідство. – Тож ви навіть не знаєте, хто це був? – Лише те що це маги древньої магії. – І це все? Ще є якісь припущення? – Як і сказав старший брат, ми не знаємо чому на нас напали. – Тоді можливо... Хонока, слухаючи обговорення Шізуку та Міюкі, повела роздуми саме в тому напрямку, в якому бажав Тацуя. Цілю був не пан Тацуя особисто, можливо цілю є також члени студентської ради Першої старшої. Тацуя не хотів, лякати Хоноку, але краще, якщо вона буде настороженою. – Я не знаю. Але, як я вже сказав, гадаю, що краще уникати самотності. – Зрозуміла. Шізуку поклала руку на плече переляканої Хоноки. Хонока, відсьогодні житимеш у нас в дома. – ...Так, так і зроблю. Мені потрібно зібратися, чи можемо зайти до мене по дорозі? – Звісно. Хонока, своїм поглядом, показала вагання, раптово піти на ніч в чужий дім, але зрештою вирішила прийняти пораду Тацуї та прихильність Шізуку. Однак, таємні маневри Тацуї на цьому не завершились. – ...Отже, це ситуація коли ми не знаємо хто буде наступною цілю. – Маєте на увазі, це може або не може бути пов’язано з Конкурсом дисертацій? Сказавши Міюкі та Мінамі трохи зачекати, Тацуя розповів Мікіхіко ту ж саму історію, з суміші правди та брехні. Мікіхіко що спостерігав за роботою в актовій залі як охорона, поставив це запитання, викликане історією про сутичку, відредагованою Тацуєю. – Вірно. Оскільки причина не відома, ми не можемо звузити кількість цілей. Мікіхіко здається не сумнівався в словах Тацуї. На захист Мікіхіко треба сказати, він більше зосередився на тому факті, що у цей час було здійснено напад на членів студентської ради Першої старшої, а не дружніх стосунках. – Чи варто збільшити охорону представників? – Ні, Накайдзьо-семпай супроводжує достатньо людей, а комбінації Ісорі-семпая і Чійода-семпай, Мінакамі-семпая і Кіріхари-семпая достатні, щоб відбити більшість супротивників. Лео, що мовчки слухав їх, енергійно закивав. – Я більше хвилююся за тебе та Мідзукі. Бо ви мені набагато ближчі. Кажучи «набагато ближчі» перед двома хлопцями він трохи зніяковів. З іншого боку, єдина серед них дівчина, Еріка, не усміхнулася, продовжуючи стояти з серйозним обличчям. – Зі мною все буде гаразд. Не кажучи вже про Мікі... Лео теж повинен бути в порядку. – Я більше хвилююся за тебе. Ти ж все-таки дівчина. У певному сенсі, Лео поставився до неї, як до слабшої й приготувався почути невдоволення. Але реакція Еріки була іншою. – Вірно. Як і сказав цей ідіот, я хвилююся за Мідзукі. Оскільки, з позиції бойової сили, вона просто звичайна дівчина. Схоже, Мікіхіко думав про те саме, але з напруженим виразом кивнув на думку Еріки. – Вірно... – ...Тацуя-кун, я деякий час проводжатиму Мідзукі. Буде достатньо супроводжувати додому і до школи? На пропозицію Еріки, що вона супроводжуватиме Мідзукі, троє хлопців похитали головами. – Ти ж також дівчина. – Навіть якщо я назву твої навички досить добрими, це досить небезпечно. Противник - оператори древньої магії. Я не думаю, що ти програєш, при прямому зіткненні, але не відомо, які трюки вони використають. Вірно, Тацуя? – Я також згоден з думкою Мікіхіко. Про захист себе ще куди не йшло, але коли мова йде про захист ще й Мідзукі, це інша справа. Можливо просте заперечення Лео, було недуже ефективним, але висловлювання Тацуї та Мікіхіко звучали розумними, тому Еріка не стала опиратися. – ...Тоді це буде Мікі. – Е-е?! Проте вона не забула кинути бомбу в контратаці. – Вірно... Мікіхіко, ми можемо тебе попросити? – Ну, я не проти, але. – Проводь її до самого будинку. Незабудь привітатися з батьками. Інакше тебе сприйматимуть за сталкера. – А... Він розумів, що це потрібно. Однак існував великий емоційний опір. Особливо що до «привітання з батьками». – Я поговорю з Мідзукі. – О, прошу. У нього був незначний конфлікт між почуттями та емоціями. – … Зрозуміло. Якщо щось станеться буде вже пізно. Придушивши збентеження та сором заради справи, Мікіхіко вирішив бути чесним. ◇ ◇ ◇ Завершивши справи, Тацуя, разом з Міюкі та Мінамі, попрямував до Ікоми. До Нари вони дісталися електромагнітним потягом, а звідти, до точки призначення, кабінкою. Область Хансін, за винятком районів де концентрувалися руїни та історичні будівлі, мала розвинену транспортну систему не гіршу ніж в мегаполісі Токіо. Цього разу його сестрі сподобалося на електромагнітному потязі. Тацуя навіть подумав, що наступного разу вони зможуть поїхати трохи далі. Продовжуючи розважатися, вони дісталися до будинку Кудо біля східного підніжжя гори Ікома. Від початку, серед Десяти головних кланів не було звички відвідувати будинки один одного. До того ж у нинішньому світі контакти між хлопцями та дівчатами, в міру досягнення шлюбного віку часто обмежувалися. Тацуя та Міюкі, що приховували свої стосунки з родиною Йотсуба, не мали такої можливості. Тож вони в перше відвідували резиденцію Кудо, але після виходу зі станції кабінок, і не мали шансу заблукати. Прибувши майже за графіком о сімнадцятій п’ятдесят п’ять. Вийшовши з таксі вони подзвонили у двері. На екрані домофона з’явилася не прислуга, а Фудзібаяші. – Ласкаво просимо, Тацуя-кун. Пані Міюкі, Мінамі-чан, рада, що ви приїхали. – Прошу вибачення, прошу, подбайте про нас. Хоч вони домовлялися раніше, Тацуя не міг не бути вдячний за те, що Фудзібаяші приїхала сьогодні з Токіо до Ікоми раніше і зустріла їх. – Не хвилюйся. Будь ласка, заходьте. Підійшовши до воріт, вийшовши їм назустріч, Фудзібаяші з усмішкою запросила їх увійти. Якби це був не Тацуя, що мав певні здібності бачення, здається, щоб пройти, знадобиться керівництво. Мінамі з враженим обличчям роззиралася по сторонах. Міюкі ввічливо направляла погляд у спину брата, але, здавалося, трохи здивувалася зеленій стіні, що потрапила в край її поля зору. Дорога від воріт резиденції Кудо, до входу, була лабіринтом, утворений з живоплотом, заввишки понад два метри. Можливо, під’їзд для автомобілів був у іншому місці. Також можна бути впевненими, що там є якісь пристрої. Проїзд для автомобілів не міг бути вільним, тоді як прохід для людей це лабіринт з магічним малюнком. «Цей особняк є свого роду фортецею». Зовні воріт це була типова трьох поверхова розкішна будівля у західному стилі, що немала нічого незвичного. Але як тільки ви заходите всередину, особняк мав антураж, що не пускав непрошених гостей. А можливо цей особняк можна назвати садибою з розгорнутими укріпленнями, що мала військове значення. – Вражає, правда? Посміхнувшись заговорила з Тацуєю Фудзібаяші, ніби відчувши здивування. – Це не було зроблено у підготовці до атак традиціоналістів. З часу побудови цього особняка, базуючись на результатах досліджень колишньої Дев’ятої лабораторії, поступово вживалися заходи з його захисту. Побудувати тут особняк було рішенням тогочасного уряду. «Ти знаєш чому?», запитала Фудзібаяші тоном, яким дітям загадують загадки. Він не знав, чого вона очікує: чи повинен він відповідати, чи повинна відповідь бути правильною, але Тацуя не мав енергії, щоб їй підіграти. – Я чув, що це для спостереження за Осакою. – Це бентежить... Це правильна відповідь. Помітивши розчарування Фудзібаяші, Тацуя подумав, «вона справді схожа на дитину». – Старший брате, навіщо спостерігати за Осакою? Після цього питання, Фудзібаяші поглянула на нього з торжеством, оскільки у Тацуї були не тільки загальні знання. Міюкі запитала у брата, та цього разу відповіла Фудзібаяші. Оскільки Осака є міжнародним комерційним містом воно толерантне до іноземців, що вільно проживають, виїжджають та заїжджають. Будь-які оперативники, що уникнули спостереження, зможуть легко зникнути, коли щось станеться. – Це для протидії цьому? – Так. Оскільки таємні маневри агентів операторів магії, один з найгірших кошмарів для політика. Як найбільш успішний зразок колишньої Дев’ятої лабораторії, сім’я Кудо отримала завдання придушувати агентурні маневри іноземних магів. Міюкі показала жест, що задоволена поясненням Фудзібаяші. Однак, здавалося, все ще мала деякі сумніви. – Пані Міюкі не треба стримуватись. Схоже, помітивши це, Фудзібаяші закликала Міюкі. – Щиро дякую. Не думаю що це велика справа... Мені стало цікаво, якщо завдання полягає у спостережені за агентами, що проникнули в Осаку, тож базу повинні були розмістити в Осаці, принаймні на західній стороні гір Ікома, а не на сході. Наївне питання, здавалося, потрапило в болісне місце Фудзібаяші. Слова Фудзібаяші, що нахмурила обличчя, застрягли, для Тацуї це було сигналом прийняти естафету. – Якби вони були занадто близько, могли б виникнути небезпечні неприємності. Міюкі продемонструвала незначне здивування. – Маєте на увазі зраду?! – Так думають політики. Лабіринт розширювався і було видно вхід. Тема, як політики бачать магів, була перервана без заглиблення у неї. Кудо Рецу вже чекав у вітальні. Зараз було сімнадцять п’ятдесят дев’ять. Оскільки Тацуя та компанія не спізнилися, вибачатися потреби не було, до того ж провини вони не відчували. Попри присутність старійшини японського магічного світу, психічний і фізичний стан Тацуї були такими ж як завжди. – Дякую, що надали час сьогодні. На сто відсотків формалізоване привітання, Рецу злегка гіркувато усміхнувся. – Давно не бачились. Останній раз ми зустрічалися віч-на-віч, минулого літа. – Дякую, що розповіли про електричний золотий шовкопряд. – Дрібниці... На обличчі Рецу промайнуло вагання. Але він стримав це в собі. – Спочатку у мене не було зобов’язань для зустрічі з вами, але ти сказав, що хочеш зустрітися. Я радий тебе знову бачити. – Порошу вибачення. Тацуї, що намагався вклонилася, продовжуючи формальне спілкування, Рецу махнув рукою, – Шіба Тацуя-кун. Це може бути для самозадоволення, але я хотів би спочатку вибачитися. Ситуацію з Ляльками-паразитами спланував і створив я. Я не хочу виправдовуватися, як той хто програв, але я не кажу що був не правий. Але за те, що спричинив тобі клопоти й завдав болю, мені дуже шкода. Сказавши це, низько вклонився Рецу. Сидячи на м’якому дивані з подушками у вітальні. Тацуя та Міюкі, обидва дивилися на це зі спокійним виразом, але лише Мінамі, що стояла позаду Міюкі, мала слабке холодне світло в очах. – Це не те за, що можна просити пробачення, але я хотів просто вибачитись. – Ваша Ясновельможність, будь ласка, підніміть голову. Відповів Рецу Тацуя, вибачаючись. – Кожна людина сама вирішує, що найкраще. Таке може зрозуміти, навіть така недосвідчена людина, як я. Я не можу прийняти методів, якими ви намагалися скористатися. Але я не збираюся заперечувати вашу ідею, про те, що нам необхідно розробити безпілотну магічну зброю. – ...Я радий, що ти так сказав. Поглянув на Тацую Рецу, піднявши голову. Тацуя і Рецу поглянули в очі один одного. – ...Я чув від Кійоко про твоє завдання. Рецу сам продовжив розмову. – Захопити Чжоу Гонґцзінь. Це Мая... Ні це доручення дане шановною Йотсуба. – Вірно. Міюкі, яка ввічливо чекала поруч з Тацуєю, ніяк не продемонструвала, що всередині була трохи здивованою і засмученою. Навіть попри те, що Кудо Рецу, який, ймовірно, знає їх обставини, партнер, але вона не сподівалася, що її брат легко признає зв’язок з Маєю. – Ти знаєш чиє прохання виконує шановна Йотсуба? – Ні. Не знаю і не думаю, що маю знати. – Тебе влаштовує бути пішаком Йотсуба? На контрольне питання Рецу, яким він справді перевіряв, Тацуя відповів з тим же покер-фейсом: «ні». – Тому що знаю, що не повинен цього знати. Зрозумівши, що Тацуя не прикидається, Рецу зітхнув. – Так... Ти навіть не знаєш цю людину. Тацуя не відповів. Він прийняв позицію «без коментарів». – Міюкі, мабуть, теж не знає, але... Ні, я теж сказав дурницю. Поглянувши по черзі на Тацую та Міюкі, Рецу знову зітхнув. – Десять головних кланів обмежені правилами, затвердженими на зборах кланів. Одне з них говорить, що Десять головних кланів не повинні змовлятися або співпрацювати, не відвідавши конференцію Десяти головних кланів, за винятком надзвичайних ситуацій. – Так. Тацуя детально не знав правил Ради кланів. Він вперше почув це важливе правило, але не став критикувати та коротко кивнув. – Родина Кудо не може прийняти прохання про співпрацю від родини Йотсуба. Тож, у цьому випадку, я хотів би отримати прохання від Шіби Тацуї особисто, як Кудо Рецу. – Дуже дякую. Тацуя та Міюкі одночасно висловили вдячність за те, що Рецу прийняв прохання, хоч і в обхід. Міюкі скромно усміхнулась, але Тацуя все ще був невиразним. Зустріч з Кудо Рецу закінчилася менше ніж за десять хвилин, що задовольняло Тацуя. Хоча він прийняв прохання особисто, він пообіцяв попросити своїх особистих друзів про співпрацю. Те що зустріч не затягнулася було досить добре. Після того як Рецу їх залишив, Фудзібаяші запросила Тацую і компанію повечеряти. Уважність Фудзібаяші була в тому, що замість обіду з господарем це була неформальна вечеря. Тацуя з вдячністю прийняв запрошення. Серед декількох їдалень у будинку, трійку провели до випадкової повсякденної кімнати, що, схоже, була їдальнею для дітей, не для зовсім маленьких дітей, а їдальня, куди приводили батьки, щоб вони поглиблювали свої дружні стосунки, спілкуючись перед тим, як приймуть страви, почувши стук трійка повернулася на двері. – Заходьте. Після заклику Фудзібаяші, двері відчинилися не надто швидко і не надто повільно. – Пробачте за вторгнення. Ум, дідусь сказав приєднатися до вас... З’явився хлопець їх віку. На його обличчі плавало здивування. Від нелюдської краси хлопця, Мінамі затамувала подих. Він був настільки гарним, що навіть Тацуя не міг не здивуватися. Однак красива зовнішність не видавалася жіночою. Якщо допустимо так сказати, цей хлопець був «типовим гарним хлопцем». Тацуя знав лише одну людину, настільки гарну, як цей хлопець. Ця «типова гарна дівчина», Міюкі, мовчки дивилася на хлопця. – Мінору, як довго ти там стоятимеш? Цим словами Фудзібаяші розвіяла заціпеніння між хлопцем і Міюкі. – Вибачте! Хлопчина продемонстрував квапливість, що підходила його віку, і зупинився біля Фудзібаяші, по інший бік столу, від трійки Тацуї. – Приємно познайомитися. Ще трохи невпевненим голосом, почав представлятися хлопець. – Я Кудо Мінору, молодший син родини Кудо, найменша дитина Кудо Макото, першорічка Другої старшої школи. Пан Шіба Тацуя, пані Шіба Міюкі, пані Сакурай Мінамі, радий зустрітися з вами. Для Мінамі стало неочікуваним, що назвали її ім’я і вона почервоніла. На її обличчі було не лише здивування. – Приємно познайомитись, я Шіба Тацуя. Підвівся і відповів Мінору Тацуя. – Моя молодша сестра Міюкі. Пан Мінору, ви нас знаєте. Міюкі відразу встала і посміхнулася Мінору. І Тацуя і Міюкі привітно розмовляли з Мінору, з яким вперше зустрілися, ніби їх нічого не насторожило. Мінору, здавалося, серйозно соромився цих двох. Його обличчя трохи почервоніло, ставши з таємничого звичайним, але частина гарного хлопця не змінилася. – Я бачив ваші досягнення на Турнірі дев’яти шкіл. О, будь ласка, звіть мене Мінору. Я молодший. Я був би радий, якби ви говорили без почестей. Він був настільки ж гарним як Міюкі, але зовнішній характер, здається був ближчий до нормального, ніж у Міюкі. Можливо, через те що він наймолодша дитина глави, він не отримав подальшої освіти. – Тоді я зватиму тебе Мінору-кун. Посміхнулася Міюкі та Мінору сором’язливо відвів погляд. Тут нарешті перезапустилась Мінамі. – Мої вибачення! З шумом підвелася вона. Важко сказати, що це відповідає манерам, але зараз Мінамі, не могла хвилюватися з цього приводу. – За спізніле представлення. Я Сакурай Мінамі. Дякую за вашу турботу, пан Мінору. – О, ні, дуже дякую... Однак, якщо можливо, пан Мінору - це... Від знервованості Мінамі, Мінору, здається, було не зручно. – Мінору-кун. Вибач, але Мінамі звичайно така, це її природа. Можеш закрити на це очі? Після таких не серйозних слів Тацуї, Мінору більше не міг так сильно наполягати. – Ну, якщо ви так кажете... Після компромісу Мінору, все ж нарешті заспокоїлося. Мінору та Мінамі були першорічками старшої школи, а за віком Міюкі, Мінору та Мінамі, було шістнадцять. Але, попри однаковий вік, розслаблено розмовляти вони не могли. – Мінору-кун... Це не сватання. Не нервуй так. – Що? – Ем… вибачте, старша сестро Кійоко. – Мінамі-чан... Хоч так раптово це неможливо, але розслаб трохи плечі. Не ввічливо бути настільки настороженою. – …Пробачте, пані старша сестро Міюкі! Напруження між Мінору та Мінамі не зникало і розмова не клеїлася. Ніхто не міг спілкуватися, ігноруючи цих двох, тож напруження не спадало. – Ну, не говори так, Міюкі. Не нервувати, при першій зустрічі з особою протилежної статі, приблизно того ж віку, це занадто важко для дівчини. Однак для Тацуї напруга Мінору дозволила зняти свою настороженість. Але перш ніж хтось з розумів його жарт, втрутилась родичка. – Старший брате, мені теж шістнадцять років і я вперше зустрілася з Мінору-куном. Ви хочете сказати, що я не належу до дівчат? З підозрою поглянувши на Тацую, продемонструвала свою гіперчутливість до слів брата Міюкі. – Ти не дівчина, ти леді. – О, старший брате, ви так кажете... Міюкі, настрій якої покращився лише від цих слів, відвернулася від брата приклавши руку до щоки що налилася світло рожевим. Почувся смішок. Відвернувши голову, Мінору прикрив рот рукою. Помітивши погляд Тацуї, він сором’язливо почервонів. І все-таки ось-ось мав не стримати напад сміху. Стримуючись більше десяти секунд, Мінору все ж вдалося повернути самовладання. – Найщиріші вибачення... Мінору, який розчервонівшись, вибачився, виглядав дуже мило, враження неприступності, спричинене надмірною красою, було повністю розвіяне. – Наші те ж, брат надто багато жартує. Спробувала взяти все під контроль Міюкі, поклавши всю відповідальність на Тацую. Тацуя, слухав це, з поглядом, наче це не про нього. – Ні... пані Шіба, у вас з братом хороші стосунки. Занадто близькі стосунки можуть спричинити незручності. – Не пам’ятаю, щоб це було не зручно, пані Фудзібаяші. Втрутилася в розмову з Мінору Фудзібаяші, дражнячи його, чим і скористався Тацуя. Мінору мав дещо самотню посмішку, яка відрізнялася від попередньої. – Я трохи заздрю. У мене з братами значна різниця у віці, тож ми мало спілкуємося. А друзів не має. – У тебе немає друзів в школі? Можливо питання Міюкі, було трохи недоцільним. – У мене дуже слабке тіло... І, як правило, я пропускаю школу. На обличчі Міюкі з’явився вираз «прокляття». Саме Мінору спробував розвіяти незручну атмосферу – Але цього тижня я в гарній формі. Точно! Ви залишаєтеся на ніч? – Так. Ми зупинилися неподалік. – Чому б вам не залишитися в цьому домі?.. Тацуя замислився, що йому робити з Мінору, від якого віяло відчуттям, що він все ще залишається дитиною. Це досить мила реакція, яка не підходила онуку Кудо Рецу Він не міг вирішити це акторська гра чи справжня дитячість. – Мінору-кун, не проси не можливого. Тацуї та його супутникам, які не знали що казати, на допомогу прийшла Фудзібаяші. – Тоді після того, коли познайомимося по ближче. Після докору улюбленої двоюрідної сестри (за офіційною версією), Мінору кивнув з жорстокою посмішкою «зрозуміло». – З іншого боку, чому б тобі завтра не супроводжувати Тацую-куна і його супутниць. На раптову пропозицію Фудзібаяші Мінору відповів, перш ніж встигла відреагувати трійка Тацуї. – Так, ходімо! – Це ж не надто велика проблема, чи не так? Міюкі вже зрозуміла, що це звичайно добродушність, але Мінору, це той кого вона тільки-но зустріла. Міюкі, керуючись здоровим глуздом, спробувала відмовитися, коли заговорила Фудзібаяші. – Але Тацуя-кун, пані Міюкі та Мінамі-чан не знають тутешніх околиць, чи не так? Навіть якщо Мінору-кун слабкий це не означає, що він не може виходити як Іцува Міо, лише тому, що легко може захворіти. Також йому відомі місця, де можуть переховуватися традиціоналісти. Очі Тацуї різко заблищали. Під його пильним поглядом, Фудзібаяші спокійно поглянула на кузена, – Ей, Мінору-кун. – Так. Оскільки я, як правило, пропускаю школу, я більш обізнаний в справах діда, ніж мої брати. Пане Шіба... – Тацуї, буде достатньо. – А мене зви Міюкі. Мінору був розгублений, бо йому було відомо що вони обидва «Шіба», але Тацуя та Міюкі запропонували звертатися до них на ім’я. – Будь ласка, звіть мене Мінамі. Мінамі вирішила скористатися цією можливістю, щоб продемонструвати свою доброзичливість, а не для самоствердження. – Тацуя, твоє завдання знайти традиціоналістів? З серйозним виразом, запитав Мінору. І не через якусь там звичну цікавість. Він також є магом Десяти головних кланів. – Майже так. У відповіді, звучав нюанс, що це не зовсім так. – Ось як. Мінору не став запитувати в чому полягає різниця. – Якщо так, то думаю, що буду корисним. В Кіото найвища концентрація осередків традиціоналістів, але в Нарі багато місць, які можна розглядати як основні бази. Я покажу вам завтра. Тацуя вважав пропозицію Мінору цінною. З іншого боку Міюкі та Мінамі мали вираз «що?», тож Фудзібаяші вирішила їм все пояснити. – Традиціоналісти - це асоціація магів, але не якась окрема організація, а коаліція, щонайменше, десяти магічних груп. Тому кожна група має свою базу. Навіть якщо говорити про Десять головних кланів, вони охоплюють двадцять вісім допоміжних сімей, чи не так? Тут щось подібне. Було видно, що цього достатньо, щоб ці двоє все зрозуміли. Після пояснення Фудзібаяші Тацуя вирішив підбити висновки. – Дуже вдячний за вашу доброту. Мінору-кун, будемо дуже вдячними. До небезпечної місії було залучено шістнадцятирічного хлопця з невизначеними здібностями, але ні Міюкі, ні Мінамі не бачили в цьому якихось особливих змін. Міюкі чітко слідувала рішенню Тацуї, а Мінамі навчили, що покоївка не має права щось говорити проти рішення господаря. ◇ ◇ ◇ Наступного дня Тацуя та його компаньйони вийшли з готелю рано в ранці й знову відвідали дім Кудо. Перед цим вони відправили багаж з готелю на станцію Нара, тому візит був легким. До речі, про легкість, сьогодні Міюкі була у не звично вузьких джинсах. Вони були з міцної тканини, яка більше підходить для походів, а не для прогулянки по місту, а зверху була не блуза, а довгий в’язаний, осінній одяг. Однак, вона ніколи не виглядала звичайно. Дизайн, що підкреслював контури тіла, як знизу, так і з верху, і чітко доводив, що краса Міюкі не обмежуються лише обличчям, не демонструючи оголеної шкіри. Мінамі відповідала Міюкі, одягнувши светр і штани по щиколотки. Однак через невелике тіло, її дівоча привабливість, перевершувала жіночність. Попри те, що вони прибули до резиденції Кудо о сьомій ранку, Мінору чекав їх трьох, з виразом обличчя, що змушувало думати, що він ні сонний, ні втомлений. Здавалося він в хорошій формі. – Доброго ранку! Ви поснідали? – Доброго ранку, Мінору-кун. – Все гаразд. Ми поснідали. Відповіли Тацуя та Мінамі. Побачивши смуток на обличчі Мінору, Міюкі поцікавилася. – Мінору-кун, ти ще не снідав? Невже ти чекав нас. – Ні, все добре. Швидко похитав головою Мінору. – Якби ви ще не їли, я думав запросити вас поїсти в будинку. Я готовий. – Ось як. Посміхнулася Міюкі з полегшенням на обличчі. Мінору зніяковів і почервонів, але не більше. Він не був зачарований посмішкою Міюкі. – Тоді, сюди. Я підготував машину. Кудо підготували лімузин. Напевно це нормально для цього будинку. Але Тацуя не міг відкинути можливість що це притиснення. Водієм був чоловік похилого віку. Він трохи нагадував охоронця, який раніше наглядав за Маюмі. Той чоловік, майже напевно, з «позбавлених номера», цей водій такий же? Розмірковував Тацуя, оглядаючи його. Він подумав, що водієм могла бути й Фудзібаяші, але, здається, у неї не так багато часу. Крім того, оскільки зараз це не стосується військової служби, було б оманою покладатися на її підтримку. Тацуя одразу змінив свою думку. Говорячи що готовий, Мінору не брехав і не перебільшував, оскільки, відразу за Тацуєю та іншими, сів до лімузина. Навпроти Тацуї, поряд з Мінамі. Те що Тацуя та Мінору сиділи навпроти не означало, що їхнім ногам було тісно. Недаремно це називалося лімузином. Під час посадки, з-під манжети тонкої куртки Мінору показався CAD загального призначення у формі браслета. Незвично носити CAD у формі браслета на домінуючій руці (те що він правша, було зрозуміло з вчорашньої вечері). Саме Міюкі замислилася про це, помітивши її погляд, Мінору зашарівся. – Це ж? Попри це, Мінору поправив правий рукав, після чого припідняв лівий, продемонструвавши CAD. У нього був ще один CAD. Дев’яносто дев’ять замало... Я розумію, що краще організувати потрібні послідовності активації, але не можу знайти хорошого інженера. CAD загального призначення можуть вміщувати дев’яносто дев’ять послідовностей активації. Мінору мав на увазі, що ними не можливо охопити всю магію, яку він здатен використовувати. – Керувати CAD на обох руках було важкувато, але завдяки розробці FLT допоміжного пристрою мисленнєвого контролю, стало набагато простіше. Мінору-кун, ти використовуєш CAD з повністю мисленнєвим контролем FLT? – Так. Сказавши це, він потягнув за ланцюжок за коміром і продемонстрував Міюкі CAD у формі медальйона. Цей пристрій підтримки - чудовий продукт. – Таурус Сілвер, що розробив його - безперечно геній. Сказав Мінору голосом сповненим захоплення. Міюкі кивнула з загальною посмішкою, щоб приховати радість від похвали її брата, аби не розкрити таємницю, що Тацуя це Сільвер. – Скільки ви знаєте про Традиціоналістів? Як тільки рушив лімузин, запитав Мінору у цих трьох. Пасажирські місця лімузина та водійське були розділені прозорим екраном, а голос передавався через мікрофон. Індикатор роботи мікрофона зараз не горів, але цей автомобіль належав родині Кудо. Не можна думати, що їх не підслуховують. – Я і Мінамі мало що знаємо. Лиш все те, що розповідав старший брат, перш ніж ми прибули сюди. Принаймні, так вважала Міюкі й дала реальну відповідь. Рецу, були відомі обставини, але мало ймовірно, що всі в Кудо знають про стосунки його та Йотсуба. Інтуїція Міюкі говорила, що не дивно що колишній голова родини Кудо Рецу знає про це, а нинішній Макото - ні, оскільки Рецу все ще зберігає певний ступінь реальної влади в родині. Якщо так, вона вважала, що буде не добре розкривати Мінору джерело знань Мінамі. – Я довідався деяку інформацію від майстра Коконоє Якумо. Під час участі в колишній Дев’ятій лабораторії вони не змогли отримати очікуваних результатів, а після закриття дослідницького інституту, об’єдналися через не справедливу образу. На слова Тацуї, що були криті отруйним сарказмом, Мінору лише посміхнувся. Він не підняв брову від здивування, а лише посміхався. Можливо, у Мінору міг виникнути цинічний або суворий характер, що не відповідає його зовнішності. – Практично вірно. Якби він завершив розмову на цьому, то став би схожий на Тацую – Хоча вони називають себе Традиціоналістами, з погляду магів, що успадкували справжні традиції, їх слід називати «єретиками». А може для простоти їх краще називати «не традиціоналістами». Тацуя не вперше чув подібні думки, але слухав не втручаючись. – Поки не почався розвиток сучасної магії, ті, хто передавав древню магію, ховалися серед людей. Була також причина уникнення переслідування, але мало того, владі не подобалося, що магія стане публічною. Оскільки магія, що не залишає доказів, стане потужною зброєю в боротьбі за владу. – Така як прокляття? Традиція епохи древніх династій. Сьогодні це міфи, що записані в підручниках історії, але чи є докази, що це правда. Принаймні є записи, що про це говорив оператор древньої магії, що брав участь в колишній дев’ятій лабораторії. Це не буквальне «вбивство прокляттям», яке безпосередньо зупиняє життєву активність магією, але є запис демонстрації того, як створити галюцинацію самогубства, або самогубства лезом, за допомогою дистанційного контролю речовин. – ...А справжні вбивства? Твердим голосом запитала Мінамі. У неї був досвід вбивства, під час проходження тренувальної програми Йотсуби, але вона ніколи не вбивала свого супротивника, на великій відстані, коли не мала можливості контактувати з ним. Хоч не продемонструвала цього, але Міюкі відчула відразу. Тацуя, мабуть, був єдиною людиною, яка відкрито прийняла слова Мінору. – Якщо записи підроблені. – Мінамі, Мінору-кун цього не говорив. Але ти це розумієш. Тацуя докорив Мінамі, але не звинувачував колишню Дев’яту лабораторію. Обличчя Мінамі відразу скривилося «Ох» і вона швидко вклонилася Мінору. – Вибачте, шановний Мінору. – Ні, я теж занадто захопився. Мені не потрібно було про це говорити. Твердість його голосу, була зумовлена відчуттям провини за не людські вчинки пов’язані з його родичами, хоч і не безпосередньо. Однак Мінору мав достатню духовну силу, щоб це його не стримувало. – Повернемося до основної розмови. До встановлення сучасної магії, маги виконували брудну роботу на прохання людей при владі, але не всі були такими. Скоріше, брудною роботою займалася менша частина магів, а маги, які практикували магію, як частину своєї релігійної практики, були віддалені від влади й тих, хто був їхніми прислужниками. – Однак до створення Сьогунату Едо існувало багато відомих храмів і святинь, які тримали солдатів і володіли світовою владою? Питання Тацуї було задане не для глибшого розуміння, а для продовження. – Так. Відомі солдати ченці з храмів Кофу́ку-дзі́, Енря́ку-д́зі. Однак, як сказав Тацуя, після створення Сьогунату Едо, подібні жорстокі аспекти були усунені з офіційних релігійних організацій. Як відомо, було здійснене «полювання за мечами» після якого вельможам не дозволялося мати військові релігійні сили. Однак, разом з тим, ми не можемо не помітити, що створення стабільної політичної системи зменшила потребу в збільшеній військовій силі. З сучасного погляду управління Сьогунатом Едо мало різноманітні проблеми, але певно, воно усувало масштабні конфлікти того часу. – Але той хто втратив роботу пішли в підпілля. – Справді. У багатьох з них були «духовні» навички бою. Практики, які опирався на політичну владу і стали її прислужниками, які не могли відмовитися від сили яку мали в своїх руках і пішли в підпілля, наданий час називаються бойовими магами. Від них і походять ті, хто колись брав участь у колишній Дев’ятій лабораторії і тепер називають себе «традиціоналістами». Мінору важко зітхнув. Це не було ознакою втоми, а презирством. – Навіть древні маги, які брали участь у колишній Дев’ятій лабораторії, адепти Оммьодо та Ніндзюцу, що відділилися від Цучімікадо, не намагалися повторювати тих жахливих діянь... Але яка різниця? – Можливо в тому, що вони тренувалися, стримуючи свою гордість. Відразу після відповіді на розпливчате питання, що звучало як монолог і Мінору закліпав. Якби вигляд не був настільки нормальним, його б можна назвати «здивованим». – ...Вибачте. Розмова знову відійшла від основної теми. Мабуть, в мене прагнення спілкуватися з моїми однолітками. – Не хвилює. Це не марна трата часу. – Дуже дякую. Ем, так про що я... А так, про основу традиціоналістів. Після підтвердження, що Тацуя кивнув, Мінору відновив своє пояснення. – Саме через своє походження вони організували свої бази не далеко від місць походження, ні, мабуть, краще сказати по інший пік, місця походження. – Тобто поблизу відомих святинь. – Так, і це дратує насправді релігійних людей. Мінору і Тацуя переглянулися і тихо засміялися. Між чоловічою посмішкою Тацуї та прекрасною посмішкою Мінору, що не виходила за межі статі, не біло очевидних подібностей, окрім загадкової атмосфери. – Чи не варто нам повертатися на станцію Нара? – Так, вірно. Звернув увагу Тацуя, що до цього моменту був зосереджений на розмові з Мінору, і Міюкі дала коротку відповідь. Насправді найбільша база традиціоналістів в Нарі, розташована трохи далі від святині Касуга тайся, оскільки це біля станції Нара, я проводжу вас туди в останню чергу, але спочатку вирушимо до району Кацураґі. Південна частина префектури Нара, це територія доволі спокійних традиціоналістів, але... – Вірно. Перевіримо, на всяк випадок. – ...Будь ласка, залиште це на мене. Мінору повів трійку пішохідною доріжкою під назвою «Стара дорога Кацурагі» в місті Ґосе, в південно-західній частині префектури Нара. Вони минули Ікаругу просто тому, що там не було бази традиціоналістів. «Стара дорога Кацурагі» це пішохідна доріжка, що займає від шести до семи годин огляду визначних пам’яток, але цього разу вони не могли собі цього дозволити. Мінору доручив лімузину почекати біля виходу з пішохідної доріжки й запропонував Тацуї та друзям взяти на прокат електричний, роботизований самокат Хоча роботизований самокат керувався автоматично, для керування одномісним потрібні права на мопед (їх назва не змінилася з минулого століття), а якщо він двомісний, вам потрібні звичайні права на мотоцикл, але, на жаль, ні у Міюкі, ні у Мінамі не було прав на мопед. Ні, мабуть, для Міюкі це скоріше було «щастям», ніж «нещастям». Тацуя мав розширені права на мотоцикл, а Мінору звичайні права. Неминуче, що взявши в оренду двомісні самокати, вони розбились на пари Тацуя-Міюкі, Мінору-Мінамі. – Перепрошую, шановний Мінору. – Не хвилюйтесь. Адже тільки я можу керувати. Мінамі хвилювалася що спричиняє проблеми, але Мінору це не хвилювало. Це ж була ситуація, коли звичайні учні старшої школи відчувають себе корисними. Існувало дуже мало хлопців, які наполягатимуть на тому, що Мінамі не потрапляє до категорії «прекрасна дівчина», хоч вона і не зрівняється з Міюкі. Яким би гарним не був Мінору, він не міг бути не задоволеним. А інша пара. Двомісний робот-самокат, це транспортний засіб де двоє людей стояли один за одним, водій тримався за кермо, а пасажир за руків’я безпеки, встановлену перед кузовом транспортного засобу. Але Міюкі трималася не за них. . Вона трималася за талію, обійнявши Тацую. Робосамокат Тацуї та сестри слідував за Мінору. Так було, тому що двомісний скутер доволі широкий, тож якщо вони їхатимуть поряд, заважатимуть пішоходам, а оскільки їх спрямовував Мінору, вони зайняли саме такі позиції. Тому Мінору з Мінамі не бачили, як Міюкі тримається за Тацую, чи ні. Що разу, для перевірки, оглядаючись назад, або при зупинках, на обличчі Мінамі відображалося зітхання. То дія як Мінору, що вперше бачив, близький контакт, цих брата і сестри, виглядав спокійним. Тож будучи лише однією, хто мав ментальне виснаження, їй доводилося розслаблятися, споглядаючи навколишні пейзажі. Пошуки на старій дорозі Кацурагі були марними. Однак Мінору сам казав, що можливість була низькою з самого початку, то ж розчарування не було. Тому закороткий час вони оглянули пам’ятки (бо магічне дослідження обмежувалося лише зовнішнім оглядом), оглянувши храм Кукуджі, святині Хотокотонуші та Такамахіко, вони відновили свою духовну рівновагу. Була і несподівана зустріч. – Шіба-кун?.. Звернувся до Тацуї молодий чоловік, який нагадував учня священника, який прибирав територію Святині Такамахіко. Юнак, одягнений у білу хакама, не носив окуляри, але в пам’яті Тацуї про інший випадок, він з’явився саме в них. – Давно не бачилися, Тсукаса-семпай. Це був колишній учень Першої старшої школи, який через промивку мізків був прибічником антимагічної групи, під час «справи Бланш» у квітні минулого року і колишній капітан клубу Кендо. – Ти пам’ятаєш?... Ні, тоді я спричинив тобі багато неприємностей. Мені дуже шкода, втому числі за те, що не вибачився як слід. Сказавши це, Кіное низько вклонився. Він виглядав свіжіше, ніж тоді. – Ні, адже семпай теж жертва... На заспокійливі слова Тацуї, Кіное похитав головою. – Навіть якщо мене ввели в оману технікою, але це лише, тому що я слабкий. Але я вдячний за такі добрі слова. І раптом щось пригадавши, він без якогось особливої емоції в тоні додав. – Крім того, я вже не «Тсукаса». Мати розлучилася. Тепер я знову Камоно Кіное. Ось воно як? Тому ви й пришли сюди. – Я тебе не дуже добре знаю, але ти вражаєш. Через ці очі.. Сказав Кіное, вказуючи на свої очі. – Зі мною зв’язалася головна родина, яку я раніше не знав. Всяке різне сталося, але я тренуюся тут. Роз’яснення обставин не дуже здивували Тацую. Святиня Такамахіко головний офіс святинь Камо всієї країни й дім бога-покровителя сім’ї Камо. Якумо якось говорив що Кіное з дочірньої сім’ї клану Камо. Хоч він з побічної гілки, зі слабким зв’язком, у певному сенсі святиня Такамахіко, родина що опікується святинями Камо, трохи дивна в магічному світі, оскільки бере на себе піклування про виняткових талантів, навіть з дуже віддалених сімей. – Я збираюся тренуватися тут, перш спокутую свої гріхи та змию весь бруд. – Ось як. Камоно-семпай, я можу сказати лише банальні речі, але постарайтесь. – Дякую. Дозволь ще раз вибачитися. Сказавши це, Кіное ще раз глибоко вклонився і повернувся до прибирання території. Тацуя також покинув майданчик, щоб не заважати йому. Повернувшись туди, де був припаркований робосамокат, Міюкі, яка до цього мовчала, заговорила. – Старший брат був добрий. – Вірно. Чесно кажучи, Тацуя зовсім не переймався Кіное. Він не згадував його, поки знову не зустрів. Однак, образ хлопця, життя якого було спотворене магією, що намагається повернутися до нормального життя, був свіжим ковтком повітря для Тацуї, який сприймав магію як прокляття. Виїхавши зі Старого шляху Кацурагі, Мінору направив Тацую до святині Кашихара, а точніше до кургану Ішібутай в горах Аменокагу. А ще точніше до бази Традиціоналістів біля нього, але пошуки закінчилися ні чим, тож вони лиш оглянули пам’ятки. І о п’ятнадцятій годині. Четвірка прибула до парку Нари. – Невже в такому місці є магічна асоціація? – Ні, є велика база, яку можна назвати однією зі штаб-квартир Традиціоналістів в горах Мікасуяма. Гори Мікасуяма самі по собі священне місце, невже немає заборони знаходитися тут, крім обмежених екскурсійних маршрутів? Можливо, Традиціоналісти й вважають їх підходящими, бо це священне місце, до якого люди не підходять. Мабуть, вони вважають, що вони отримали благословення і можуть отримати подібне благо для передачі правильної магії. – Я думаю, що краще заховати ліс за деревами, але... Добре, показуй. На перехресті доріг до храму Тодай і святилищі Касуга тайся, четверо людей вийшли з лімузина та під керівництвом Мінору, рушили по алеї Касугаяма. До першої половини двадцять першого століття існувала автомобільна дорога, яка дозволяла проїхати до гори, але зараз там лише пішохідний маршрут. Це пов’язано з відродженням страху перед священними речами, а також науковим розвитком магії. Розкриваючи те, що було не відомо, існує воно чи ні, наука повернула острах, що воно може існувати. Як говорив давньогрецький філософ, «Чим більше я знаю, тим більше розумію, що нічого не знаю». Першим йшов Мінору, за ним Тацуя та Міюкі, а на крок позаду була Мінамі. Однак, коли вони пройшли святиню Укігумо, останню у святилищі Касуга тайся, Тацуя та Міюкі вийшли у перед. Конкретної причини в цьому не було. Досить сказати, що Мінору почав приділяти увагу Мінамі. – О, ще одна чарівна святиня. – Не можна сказати що це пов’язано, але ця форма і розмір чудово підходять для поклонінь Богу. Бог немає якихось фіксованого зросту чи ваги. – Ну що ви, старший брате. – Це ж трохи не шанобливо? – Справді? Я не збираюся брехати своєму серцю, щоб догодити Богові. – Фу-фу, залишімо як є. Брат і сестра весело спілкувалися під час прогулянки. Мало того, рука сестри міцно тримала руку брата, а відстань між ними була практично нульовою. Якби на їх спини поглянула Мінамі, точно б вилаялася. У всякому разі, на це було соромно дивитися. Як не дивно, відчуття розпутності і відрази не виникало, але просто бачачи це, до обличчя Мінамі прибувала кров, а тіло нагрівалося. Але вона не могла просто піти. Вона опустила погляд і терпіла в покаянні. Мінору, помітивши хвилювання Мінамі, під час прогулянки, підійшов до неї. – Це також святиня святилища Касуга тайся? Знали вони про стан Мінамі, чи ні (ймовірно знали, але не зважали на це), брат і сестра не припинили веселої розмови. – Так. Святиня Атаго - бога вогню, що має здатність захисту від вогню, вона присвячена богу, що, за переказами, першим в Японії виготовив мідь. – Богами фестивалю Касуга тайся є пан Такемікадзучі Номікото, пан Фуцунуші Номікото, пан Аменокоя Номікото і пані Хемігамі. ...До речі, хіба божества родини Йошіди-куна не ці ж чотири стовпи? – Ні, я думаю ти маєш на увазі храм Йошіда, але попри те, що в них співзвучне прізвище, Мікіхіко не має до нього відношення? Мало того, його будинок не храм. – Ох, невже? – Так. До речі, вони не релігійна структура. Будинок батьків Мікіхіко магічний тренувальний зал. – ...Мені соромно. Я весь час помилялася. Старший брате, я хотіла б, щоб ви пояснили це раніше. Насупившись, ніжним голоском сказала Міюкі. Відстань між Міюкі та Тацуєю не змінювалася, навіть коли вона дивилася на нього насупившись. Мінамі опустила погляд, так, щоб не мати змоги їх бачити й стримувала відчайдушне бажання прикрити вуха. Мінору, що йшов поряд з нею, з посмішкою дивився на Тацую та Міюкі. Мінамі залишилося ще не довго терпіти, оскільки вони були майже біля входу. Тацуя раптом зупинився і ніжно забрав ліву руку, за яку трималася Міюкі. Міюкі негайно відпустила руку брата. Тацуя був не єдиним хто помітив неприємності. З невеликою затримкою, в очах Мінору з’явилося рідке світло, коли він озирнувся по сторонах. Сьогодні неділя. Біля перехрестя, що веде до храму Касуга, окрім компанії Тацуї, було багато туристів, Коли вони наближалися до алеї, кількість людей поступово зменшилася. Зараз, коли вони дійшли до виходу з маршруту, нікого крім них не було. – Магія психічного втручання... Це бар’єр. Прошепотів Тацуя. – Ворог? Проникливо запитала Міюкі, відступаючи, при цьому не припиняючи слідкувати за оточенням. Мінамі повторила за нею, знаходячись поряд з Мінору. Тацуя вже деякий час помітив це. Здається, Мінору відчув легку аномалію. Цікаво, що ні Міюкі, ні Мінамі не придали особливого значення зменшенню людей. Міюкі, зокрема, чинила опір психологічним атакам, оскільки вона є надпотужним користувачем в класі психологічного втручання. Тим хто відповів на питання, був Мінору. – Складається враження, що тут високорівневий магічний бар’єр. Здається, що вихід магії був зменшений до мінімуму, щоб його не помітили до останньої хвилини. В основному, в сучасній магії дії відбуваються миттєво, спроби не дати людям усвідомити використання магії практично не використовувалися. У кращому випадку, розроблена лише техніка затримки активації, яка контролює час активації магії, а техніка приховування активації магії існує лише як індивідуальна навичка. Якщо магічна потужність супротивника вища, Міюкі може звести все нанівець, шляхом більшої сили втручання в подію. Але цього разу вплив здійснювався поступово, викликаючи слабке усвідомлення, тож вона не змогла здійснити усвідомленого опору. – Здається, це своєрідна техніка древньої магії. – На відміну від нас, сучасних магів, що підкреслюють здатність використовувати різні тактики для вирішення різноманітних ситуацій, древні маги цінують тих хто досконало освоїв конкретну магічну техніку. – Значить додаткова майстерність розвивається для поєднання з конкретною технікою. Знання Мінору часто були корисні для Тацуї. Особливо про колишню Дев’яту лабораторію і древню магію, вони відчувалися свіжішими ніж традиційні технічні знання, які він чув від Якумо та Мікіхіко. Тацуя хотів би розпочати ширшу дискусію та витягнути його знання, але, на жаль, він не міг собі цього дозволити. Однак швидке виявлення їх техніки паном Тацуєю є прорахунком супротивника. Як тільки-но Мінору сказав це, за деревами з’явилися ознаки тремтіння тіней. – Схоже, вони були абсолютно впевнені у своїй «невидимості». Ворожість, що була прихована до цього моменту, проявилася у формі людей, що оточили їх з усіх боків. – Я вже все зрозумів і збираюся атакувати. Мінору навмисно сказав це, щоб спровокувати ворогів, ще до оточення. Противник був нетерплячий, чи вирішив, що приховуватися безглуздо. – Мінамі! – Так! У той же момент, як отримала команду Тацуї, Мінамі створила бар’єр. На його поверхні вибухнуло срібне світло. Срібне світло що відскочило від оборонної стіни, було товстою голкою або крихітною стрілою. Металевий дротик (Флешета), випущений за допомогою магії. Міюкі видивлялася позицію стрільця, готуючи захисну магію, яку здатна розгорнути в будь-який момент. Але до того, як вона знайшла його, Тацуя вже ширяв між деревами. Швидко пролунали крики. Крик болю, був викликаний, бо Тацуя проколов їх тіла розпадом. Вона могла залишити цей бік на брата. Вирішивши так, Міюкі спрямувала магію в протилежний бік. Над головами Міюкі та Мінамі з’явилося коливання мисленнєвих часток, що було ознакою активації магії. Духовна манія блискавки, яку Міюкі бачила вже кілька разів, адже на ній спеціалізується Мікіхіко. Але вона миттєво зникла. Особливістю Тацуї є антимагія розпаду інформаційного тіла, розкладання магічної послідовності. – Старший брате, все добре! Ніби доводячи власні слова, Міюкі розгорнула область контролю. Для початку вона утворила навколо себе невеликий циліндр, щоб не заважати Мінамі та магії Мінору. Стовп силового поля піднявся до гори, поступово розширившись в бік, на висоті, що не заважала цим двом. При цьому, рівномірним колом розширила та укріпила нижню частину трохи нижче землі. Менше, ніж за секунду створивши величезне поле, перешкод, що нагадувало келих, тим самим не даючи атакувати себе як з неба, такі з землі. – Дивовижно... Наче Святий Грааль. Висловив захоплення Мінору, ні, висловив здивування. Але він не просто спостерігав за магією Міюкі. Він відійшов у бік від Міюкі та Мінамі, навпроти того напрямку, в якому лунали крики нападників, атакованих Тацуєю. Спочатку Мінамі намагалася зупинити безрозсудні самостійні дії Мінору. Інша справа, якби він швидко рвонув у бік ворогів, як Тацуя, а не просто повільно крокував прямо перед ворогами. Але Міюкі зупинила її. Схопивши за руку Мінамі, що вже збиралася крикнути, і майже не помітно похитала головою, говорячи, щоб вона цього не робила. Мінамі відразу зрозуміла причину. Судячи з усього, серед ворогів було два типи магів. Древні маги, які не дуже дотримувалися традицій і користувалися фізичною зброєю, котра нагадувала собою концепцію CAD в сучасній магії, що, за допомогою магії, вистрілює чимось на зразок Флешета і древні маги, що дотримуючись традицій, підготовлюють атаки Духовних істот, що виступають незалежними інформаційними тілами, які продукують магію психічного втручання для встановлення бар’єра. Тацуя атакував перших, а Мінору попрямував до других, що переховувалися. Ворог також видавався розгубленим, оскільки не розумів намірів Мінору. Але незабаром на Мінору зосередили жорсткі атаки. Можливо, вони помітили, що він з ненависної родини Кудо, про що Міюкі та Мінамі зовсім забули. Однак уся магія не влучала. Магія, яка генерувала вітер, вогонь та звук, проникала у світло і розвіювалася, не завдаючи жодних пошкоджень, а магія, яка безпосередньо спричиняє зовнішні чи внутрішні травми, зазнавала невдачі, через відсутність цілі. – Невже, це ілюзія? Неймовірно... Захоплений шепіт Мінамі не був перебільшенням. Якщо це не Тацуя, маг не сприймає сайони так, ніби це фізичне світло чи звук. Тіло Мінору, в очах Мінамі, мало такий же візерунок мисленнєвих часток, як і фізичне тіло, що йшло поряд. Іншими словами, якщо прислухатися до магічного відчуття не було сумнівів, що він знаходиться саме там. – Парад. Секретна техніка родини Кудо, що містить елементи Ніндзюцу. У поясненнях Міюкі чувся жах, а не похвала. – У всякому разі, дивно... Що точність не вища, ніж у Ліни. – Говорячи про Ліну, ви маєте на увазі Анджі Сіріус, капітана Зірок USNA? – Так. Ангеліну Кудоу Шіелдс, також відому як Анджі Сіріус. Ми звикли називати її Ліною. Хоча вона добра і мила людина, не схожа на солдата, її магічні навички не ганьблять ім’я капітана Зірок. Але Мінору перевищує її в техніці. Принаймні того що стосується Параду. У родині Кудо такі неймовірні нащадки. Як би почувався Мінору, почувши останнє зауваження Міюкі? Був би він радий що його так «шанують». Чи соромився, сказавши «Я ще не вартий цього». Або ж смиренно скаже: «А що погано в неймовірних нащадках». Або буде шокованим, що за ним спостерігають. Мінору став гідом лише з ввічливості, тож не мав наміру протистояти ні Міюкі, ні іншим. На щастя, Мінору не чув голосу Міюкі. Його свідомість була повністю зайнята нейтралізацією ворога. На правій руці Мінору розгорнулася послідовність активації і вмить поглинулася. Він не керував за допомогою кнопок, що і не дивно, оскільки користувався повністю мисленнєвим контролем. Особливо примітна швидкість, з якою читається Послідовність активації. Навіть за приблизними оцінками, його швидкість дорівнювала Саєгусі Маюмі, колишнього президента студентської ради Першої старшої школи. Але дивуватися було зарано. Незабаром після шоку від швидкості обробки послідовності активації, магія Мінору була випущена. На один крок попереду земля засвітилася. Магія системи Виділення «Іскра». Це основна техніка магії Виділення, яка силоміць витягує електрони з речовини та спричиняє явище розряду, але зазвичай вона маніпулює молекулами повітря у вузькому діапазоні. Хоча це явище іонізації, яке в природі відбувається відносно легко, це магія яка втручається і змінює структуру речовини, тому потрібне потужне втручання в подію. Звичайний маг може створювати низьку щільність, в найкращому випадку іонізує газ невеликою кількістю молекул в дуже обмеженому обсязі. Але він активував її на поверхні ґрунту, майже у всьому полі зору. Це було ширше, ніж діапазон розряду комбінованої магії «Громова змія», на якій спеціалізується голова клубного комітету Першої старшої, Хаторі Ґьобу. «Громова змія» Хаторі - це розряд що використовує статику тертя, але навіть при цих умовах «Іскра» є складнішою технікою. «Сильніше Хаторі-семпая і порівняно з Саєгусою-семпай?!». Міюкі споглядала за цим, забувши активувати магію підтримки. Тацуя, що нейтралізував половину магів, котрі оточували їх (можливо краще назвати це півколом), також захоплювався магією Мінору. Як і Міюкі, його звичайно, вразило те, що «Іскра», яка потребує потужної сили втручання, застосовується до такої кількості об’єктів. Але він справді помітив, що ця широко масштабна Іскра була лише підготовкою до розгрому ворога. Жоден звичайний, навіть маг першого класу, якщо не вистачає сили перешкод, використовує магію марно. Але Тацуя власними очима бачив, що Мінору мав магічну силу, щоб реалізувати його неймовірну тактику. Щоб не допустити досягнення електронним струмом його ніг, ворожий маг скористався захисною магією. Якби магія була активована після розпізнавання атаки, для сучасної магії при використанні CAD, було б вже запізно, тому схоже, вони заздалегідь підготували техніку, що активувалася при умові. Можливо магія Духовних істот з використанням одноразового штучного духу, що викликає модифікацію події, яка компенсує «магічне явище, викликане магом». Тацуя припустив, що це магія, яку в древній магії називають «Вигнання злих духів». У цьому випадку важливим була не магія суперника. Магія була автоматично активована, а оскільки магія була активована без всілякої цілі, магія «Невидимості», що приховувала противника була розвіяна. Тепер вони могли чітко бачити, де ховалися вороги, не використовуючи Елементальний зір. Навіть Міюкі чи Мінамі. Звісно і Мінору, що створив цю можливість. На лівій руці Мінору розгорнулася послідовність активації, і поглинулася рукою. Він майже ідеально користувався CAD з повністю мисленнєвим контролем. Розробника це мало ощасливити, але зважаючи на те, що цей продукт почав випускатися менше двох місяців тому, це не могло не лякати. Електричний струм потік туди, куди вказував Мінору. Жодного випромінювання світла чи звуку грому не було, але Тацуя, який використовував свою здібність розпізнавання інформаційних тіл, міг «бачити», що відбулося. Магія Мінору змушувала зовнішній струм впливати на внутрішній струм ворожих магів. Тацуя почув тихий звук падіння людського тіла. Це було результатом падіння мага, якого паралізувало через ураження електричним струмом Мінору. Тіло мага захищається від магії інших, інформаційним бар’єром, що розгортається не свідомо. Те саме стосується і древніх магів. Мінору легко пробив цей бар’єр і застосував магію прямо на противнику. Навіть Ічідзьо Масакі важко було пробиватися через зміцнення інформації, за допомогою магії, відмінної від «Вибуху», на якому він спеціалізувався. Сам Тацуя цього не бачив, але знав про це з детального бойового звіту про інцидент в Йокогамі. Мінору міг спеціалізуватися на магії випромінювання, яка заважає руху та розподілу електрики та електронів. Якщо взяти до уваги, що це магія в якій він спеціалізувався, не можна вважати, що сила втручання Мінору перевищує Масакі. Однак на противагу цьому, Мінору здатний використовувати «Парад», техніку, що поєднує в собі древню магію з сучасною і разом з тим має можливість конкурувати з Ічідзьо Масакі в сучасній магії. Куди б не поглянув Мінору, люди падали один за одним. Атаки противника не могли влучити в справжнього Мінору. Чи ворог нарешті усвідомив різницю у здібностях, яку слід назвати різницею у ранзі. З хованки з’явився маг. Напевно він не здався, тому що в нього залишилися талісмани. Він демонстрував себе так явно, бо більше не тікав. Він був готовий поставити все на один результат, ні, незважаючи від результату, на відчайдушну атаку. Звичайно погляд Мінору був спрямований на чоловіка. Важко назвати це необережністю. Через його хворе тіло, навіть з неймовірним талантом, він не мав значних можливостей для бою. Магія Мінору перемогла мага, що тримав талісмани. Майже в той же момент з куща біля Мінору, скоріше ближче до Міюкі, пробігла маленька тінь Не маг. Чотирилапий звір, набагато менший і спритніший, ніж людина. – Куда-ґетсене13?! Можливо Мінору вигукнув, щоб привернути увагу Міюкі, чи рефлекторно, від несподіванки. Якщо це було попередження, то занадто пізно. Маленький звір намагався стрибнути на Міюкі, збираючись завдати очевидної шкоди. Міюкі спостерігала за звіром, що намагався напасти на неї, не кліпаючи. – Шановна Міюкі! Саме Мінамі рухалася в цей момент. Вона діяла рефлекторно, відчувши, що її бар’єр зламали, а не розбили. Вона закрила Міюкі своїм тілом, щоб стати щитом господині. Однак Міюкі була вищою за Мінамі. Тож щоб спробувати закрити Міюкі, вона стрибнула і повалила її. Міюкі, не очікувала, що Мінамі вчинить подібне, тому вона розгублено дивилася їй за спину. – Міюкі! Засмученим голосом закричав Тацуя. Але незабаром він відновив самовладання. Мінамі, що поспіхом озирнулася з Міюкі, після чого завмерла від несподіваної сцени. Там куди вона дивилася не метафорично, а насправді лежала замерзла маленька тваринка з довгим тулубом. – Боляче... Мінамі-чан, будь ласка, відійди. Почувши голос знизу, Мінамі різко піднялася. У голосі Міюкі не було гніву, але Мінамі була на межі паніки. – Як і очікувалося від Міюкі. Чудова реакція. Підійшов Тацуя і простяг Міюкі руку. Щасливо взявши брата за руку, Міюкі піднялася майже невагомо. – Я сестра старшого брата. Подібне для мене звичайна справа. Ні, Тацуя, ні Міюкі, здається не помітили Мінамі, яка, ось-ось, вибухне від напруги. За цей час Мінору знешкодив усіх ворогів, що залишилися. Тацуя залишив Міюкі та Мінамі, щоб обшукати магів, яких знешкодив. Однак, перевіривши їх речі, він не знайшов жодних підказок, що могли підтвердити їх особистості. Він в це і не вірив, тож не розчарувався. Як там не було, він повернувся до Міюкі та решти з посмішкою на обличчі. Мінамі та Міюкі обмінювалися фразами «Вибачте» проти «добре не хвилюйся», «вибачте, вибачте...», «все справді добре, більше не хвилюйся». Тацуя розсудив, що Мінамі заспокоюватимуть трохи довше і поглянув на Мінору, що йшов до них. Тацуя спробував звернутися до нього, але перед цим Мінору заговорив сам. – Дивовижно, пан Тацуя. За такий короткий час змогли знищити ворога. Тацуя ледве стримав гірку посмішку. – Ні, Мінору, це ти дивовижний. Можна сказати, я здивований, Мінору атакував прихованого противника в лоб. – Хоча ви так і кажете, моя хитрість це обман. Ви знаєте про «Парад»? – Так. Чи можу я поцікавитися, чому тебе не хвилює, що я знаю про парад. – Секрет. Мінору відповів так легко і з такою посмішкою, що не відчувалося злоби. Тепер він точно це зрозумів, Тацуя думав, що у цього ангельське обличчя і гарний характер. Думаючи, що якби їх хтось чув, то критикуватиме «чому він нічого не сказав», Тацуя змінив тему, перш ніж потрапити в петлю взаємних компліментів. – До речі, як далеко звідси до бази традиціоналістів. Ми не так багато часу витратили на битву, але засідка тут означає, що вони знали, що ми прямуємо сюди. Я не думаю, що тут залишилися підказки. – Так. Також, ми не можемо просто залишити їх тут. – Старший брате, хіба не краще їхати звідси? Часу ще достатньо, але якщо ми залишимося тут на довго. Це не означало, що вона ревнує, але коли Тацуя та Мінору вели гарну розмову, Міюкі звернулася до Тацуї. – Вірно. Зупинимося сьогодні на цьому? – Ах, ну гаразд, я оглянуся тут. ...Це можливо мене не стосується, але о котрій годині ваш потяг? – О дев’ятнадцятій тридцять, у нас ще три години. Тацуя та його супутники планували витратити більше часу на пошуки, тому у них пізній зворотний квиток. ...Система квитків змінила форму, але досі жива. – Тоді як щодо онсена? – Онсен?.. Слухаючи розмову Мінору і Тацуї, нахмурила брови Міюкі. Мінамі підійшла праворуч (навіть якщо вона хотіла, щоб це не помітили, збоку все було видно), вона повернула голову, перевіряючи запах свого тіла. Було зрозуміло, що це значить. Мінору занервував, бо думав, що наступив на міну жіночої логіки. – Н-ні, це не тому, що ви брудні. Міюкі поглянула на Мінору з підозрою. Все тіло Мінору напружилося. Потужні бойові здібності, напередодні, здавалися ілюзією. Тацуя, мабуть, відчув, що мусить забрати каштани з вогню, тому подумки зітхнув. – Мінору, це самогубство. Перш за все, щоб переконатися, що Мінору не завдасть собі ще більшої шкоди, він дав різку засторогу. – Міюкі та Мінамі заспокойтеся. Мінору просто запропонував відвідати онсен і позбутися втоми від бою. Мінору був шокований від того наскільки сильним тоном він заговорив до дівчат. Я не думаю, що це така погана пропозиція, як гадаєте? – ...Якщо старший брат так кажуть. Міюкі, здавалося, не була повністю переконана, але з іншого боку, її, можливо, вабили гарячі джерела, в очах засяяло світло очікування, коли вона кивнула. Мінамі, поруч з нею, правою рукою збентежено стиснула комір светра. Гарячі джерела, на які їх привів Мінору, були в давно побудованому готелі, неподалік від руїн Хейдзьо-кьо. Це була прогулянка, а не супровід, бо Тацуя насильно витяг Мінору, який наполягав, що хтось один має залишатися на місці нападу. Мінору був несподівано слабким під натиском. Якби з ними не було Мінору, Тацуя був би затягнутий Міюкі у сімейну лазню. Справа не в тому, що йому це було не до вподоби, але він не хотів, щоб Мінамі, залишалася одна в такому місці. Крім того, Тацуя також хотів поговорити з Мінору. Тому вони не пішли на природні гарячі джерела, двоє хлопців сиділи один перед одним за невеликим столиком у готельному номері. – ...Отже, що пан Тацуя, хоче запитати мене про «Куда-ґетсене»? – Я здивований. Ти все чудово зрозумів. Тацуя похвалив його досить серйозно, але Мінору, здається, сприйняв це як лестощі. Ні, я не пам’ятаю, щоб сказав щось, що могло зацікавити пана Тацую. Тацуя хвалив саме цей його бік, але не став цього повторювати. Він вирішив перейти безпосередньо до основної теми. – Тож що таке той «Куда-ґетсене»? Це була сутність з ідеальним тілом, я ніколи не бачив і не чув про лисицю чи іншого звіра, що може проникнути через об’єктний бар’єр Мінамі. В погляді Мінору промайнуло вагання. Але, це була лише мить. Пан Тацуя, ви знаєте про Паразитів, чи не так? – Так. Ти теж знаєш? – Так. Простіше кажучи, лисиця, це фамільяр створений за тим же принципом. – Тим же принципом?.. Вони впроваджують незалежне інформаційне тіло у звіра? – Так. У той момент, коли тварину вбивають, витягують інформаційне тіло, що перетворюється на штучний дух, а впроваджуючи його в дитинча того ж виду, створюється звір з магічною силою. Здається, це несподівано популярна техніка в древній магії. Ця «Куда-ґетсене» такою є своєрідним фамільяром, що створений подібним чином? – Так. Але це те, що насправді хоче запитати пан Тацуя? Мінору випромінював чужорідну ауру. Але це не означало, що в ньому паразит. Мінору сподівався, що Тацуя запитає його про метод культивації паразитів, тож вже налаштувався. Можливо він не правильно зрозумів, що паразити створюються використовуючи людей. Від такого великого напруження, він виглядав, як щось дуже віддалене від людського. Але Тацуя не мав такого наміру.. Крім того, він звик до красивої зовнішності, тому не відчув жодного тиску. – Ні, поки що цього достатньо. Ознаки таємничості зникли з обличчя Мінору, оскільки він був здивований відповіддю Тацуї. І він видав своїм невинним голосом «пуфф». – ...В-вибачте. Він напевно намагався стриматися, але через атаку сміху, Мінору не зміг закінчити свою думку. Напевно, він саме з таких людей. – Пан Тацуя справді глибока людина. Тож не дивно, що дідусь зацікавився вами. – Ні, я звичайна людина. Мінору продовжив сміятися, але подумки заперечував Тацуї. Як тільки Міюкі та Мінамі провели до їхньої кімнати, вони рушили до гарячого джерела великої громадської лазні. Міюкі не мала наміру змушувати Тацую супроводжувати її. Приховувати розмову про Куда-ґетсене потреби не було. Міюкі була занадто підозрілою. Але врешті решт, це було правильним рішенням. Оскільки гарячі джерела несподівано приємні й вони могли не поспішати. У великій громадській лазні було багатолюдно. Як заведено в цю епоху, вони ніколи не оголялися на публіці. Кабінки для миття були індивідуально розділені, а в купальні носили юкату. Це старовинний тихий готель, іншими словами все було під повним контролем, але все одно, Міюкі привертала погляди. Оскільки це не змішана ванна, звичайно лише тієї ж статі. Мало того, більшість з них були старшими та старішими. Однак, коли Міюкі з’явилася біля купальні, зібрала погляди всіх присутніх. Настала така тиша, ніби час в купальні зупинився. Білі стопи акуратно занурилися у воду. З нізвідки просочилося зітхання, і час, що зупинився, почав рухатися. Тіло Міюкі повільно занурилося. Юката, заколихалася і прилипла до тіла. Це нагадувало шати небесної діви й подібне відчуття поділяли не один і не два присутніх. Міюкі з комфортними відчуттями, вишукано видихнула. Замість видиху, всім почулося зітхання. Поверхня гарячої води покрилася частими хвилями. Пара жінок, яким здавалося, двадцять років, раптом підвелася. Відразу залишивши водойму. Не те щоб їх спровокувала ця пара, але жінки одна за одною залишали джерело. Непомітно велика громадська лазня стала зарезервована лише для Міюкі та Мінамі. – що сталося, де всі?.. Мінамі, поряд Міюкі, що пробурмотіла собі під ніс, потайки зітхнула. Вона добре розуміла почуття тих жінок. Якщо чесно, Мінамі й самій не хотілося купатися поряд з Міюкі. Вона помітила це лише після того, як вони підійшли до купальні. Спонукувана не лише жіночними комплексами, а й через не впевненість у своїй жіночій сутності, їй хотілося втекти. Це вже давно перестало заважати її справі... Мінамі вже звикла до таких неактуальних проблем. – Ну добре. Це допоможе розслабитись. Мінамі з жалем погодилася з цією думкою. Коли Міюкі привертала увагу, Мінамі, поруч з нею, неминуче потрапляла в поле зору. На відміну від Міюкі, Мінамі не звикла до поглядів. Вона безумовно красива дівчина, але у неї не було безумовної краси, що гарантовано привертала погляди не лише протилежної, але й своєї статі. Насправді Мінамі, можливо, відчула полегшення, що вони залишилися на самоті. – О, добре... Зітхнула Міюкі, поряд з нею. Тіло Мінамі здригнулося, а не затремтіло. – Ох? – Що не так, Мінамі-чан? Холодно? ...Вода недостатньо тепла. Холодно не було. Навпаки тіло горіло жаром. – Заглибся глибше. Це не дуже добре для тіла, це доки не зігрієшся. Це було непорозуміння. Їй дуже хотілося негайно вилізти з гарячої води. Однак Мінамі, чомусь не могла протистояти рекомендаціям Міюкі. Попри те, що вона відчула лише незначний тиск, тіло Мінамі занурилася глибше у воду. Спостерігаючи, як Мінамі опустилася у воду, Міюкі задоволено посміхнулася їй. Голова Мінамі закрутилася. Якщо ви довго знаходитесь в гарячій ванні, ви не зможете уникнути втоми від гарячої води. Тацуя вийшов з готелю з оновленою Міюкі та чомусь втомленою, після гарячих джерел, Мінамі. Насправді у них була запланована вечеря, але не вистачило часу. Мінору з жалем дивився на трьох людей, що вийшли з лімузина перед станцією. – ...Тож на цьому все. Сьогодні було весело. Мінору і досі продовжував говорити не дотримуючись соціальних норм. – Ні, це ти нам допоміг. Відповів Тацуя від імені усієї трійки. Мінору поглянув на нього поглядом цуценяти. Це був вираз, від якої жінки у віці зійшли б з розуму. – Ми можемо знову зустрітися. – Я ще не завершив свої справи. Скоро я приїду сюди. Думаю тоді знову побачитися з тобою. – Залюбки! Будь ласка, просіть про що завгодно. Я допоможу, якщо зможу. – Дякую. Побачимось. – Так! Побачимось іншим разом. Підмінивши прощання, обіцянкою зустрітися, Тацуя, та компанія, розлучилися з Мінору. ◇ ◇ ◇ Повернувшись до Токіо, трійка повечеряла і вже тоді повернулася до дому. Повернувшись до своєї кімнати, Тацуя миттєво помітив на особистому, а не на домашньому терміналі, прохання передзвонити. Відправником повідомлення була Фудзібаяші. Тацуя зателефонував на особистий номер Фудзібаяші, думаючи при цьому, що останнім часом у них було багато можливостей для зв’язку. – О, Тацуя-кун? Ласкаво просимо до дому. Дивне відчуття, коли хтось по інший бік телефонного проводу каже «Ласкаво просимо додому». Навіть якщо у нинішній час, можна було бачити обличчя співрозмовника, через відео зв’язок. – Я спізнився. Пані Фудзібаяші, ви все ще в домі Кудо? Мало того, коли інша сторона була присутня в місці, яке ви відвідували. – Так, ти правильно розумієш. – Здогадався. – О, справді? Оскільки це ти, Тацуя-кун, я подумала, що ти зламав інформацію про місце розташування. – На жаль, я не маю навичок пані Фудзібаяші. Тому, я хотів би почути від вас, хто ті, на нас вийшов сьогодні? «Ті», Фудзібаяші мовчки засміялась, можливо її розсмішила обережність, з якою говорив Тацуя. – Так, ті. Значуще повторивши теж слово. – Про хлопців, що напали на Тацую-куна, сьогодні ввечері. Фудзібаяші висловила слова, які Тацуя промовив розпливчасто. Тацуя не скаржився. Фудзібаяші не переймалася прослуховуванням, оскільки безпека лінії була гарантованою. – Ви дізналися хто вони? – Так. Думаю, що це зрозуміло. – Маги стародавнього обряду з Традиціоналістів. – Що ж, ти вже знаєш. Фудзібаяші визнала, що відповідь була правильною, здавалося, нудьгуючим тоном. – Але ж це ще не кінець? З впевненістю запитав Тацуя Фудзібаяші. Якби це була уся інформація, вона б не просила зателефонувати їй. – Вірно. Це правда, що на вас напали саме солдати Традиціоналістів, але до них були домішані вигнанці з континенту. Тут Фудзібаяші чомусь нахмурилась. – В тому числі даоси, яких, для розвитку Ляльок-паразитів, захищали Кудо. Я знала що вони перебігли до Традиціоналістів, але не думала що вони з’являться в такому місці. – Хіба це не очікувано? – Це так... З гірким обличчям, наче її вкусили, Фудзібаяші кивнула на зауваження Тацуї. – Запросивши мага, що мав високу можливість стати ворогом, налаштували, його займатися таємною роботою, крім того, йому вдалося втекти... Зрештою йому дозволили брати участь в атаці на цивільних, мало того, не повнолітніх... Про що, чорт забирай, думає родина Кудо. – Неповнолітні необов’язково є цивільними. На Мінору також напали, і я принаймні не маю наміру звинувачувати Кудо. – Так... Зараз це зрозуміло. Легенько похитала головою Фудзібаяші. Роблячи це, для зміни настрою, вона поправила своє розтріпане обличчя. – Я просила подзвонити, бо мені доведеться вибачитися за іншу справу. – Переді мною? – Так. Насправді я сама мала б зателефонувати тобі, але я не знала, коли ти повернешся. – Я не проти. Що за вибачення? Тацуя не прикидався невидючим, він справді не знав. У Фудзібаяші була незручність на обличчі, тому це могло бути щось подібне, але він абсолютно не здогадувався. – Власне справа стосується сьогоднішньої атаки... Ця справа перебуває під юрисдикцією відділу інформації. Раптом тон Фудзібаяші змінився на тон солдата. – Ось як. Лейтенант, як це стосується вас? Усуваючи міміку, докладаючи зусиль для покер-фейсу, Фудзібаяші відповіла на питання Тацуї. – Іншими словами, бригада один-нуль-один не може втручатися в цю справу. Само з собою зрозуміло, Окремий магічний батальйон не може лізти в неї. Але на жаль, її обличчя не зберегло непроникність до самого кінця. – Вибач, Тацуя-кун! Вибачаючись перед Тацуєю, Фудзібаяші виглядала печальною. – Ми давно тебе використовуємо, і ми не зможемо тобі допомогти, коли це необхідно. Однак Тацуя не зовсім міг зрозуміти, що її хвилює. – Лейтенант, думаю, що це не так, як ви думаєте. Що стосується мого використання, ви також багато допомагали мені. – Але ситуація відрізняється. Цього разу націлилися особисто на Тацую-куна. – Це не провина лейтенанта чи майора. Скоріше, якщо це причина, я не можу турбувати наш загін. На обличчі Фудзібаяші проявилося тривога. Вона відчула, ніби Тацуя не дбає про власну безпеку. – Ей... Її тон повернувся з «лейтенанта Фудзібаяші» до тону простої Фудзібаяші. – Хіба не можна залучити майстра Якумо? Тацуя поглянув на Фудзібаяші на екрані, із запитанням на обличчі. – Я вже запозичив можливості майстра. Він наглядає за моїми друзями зі школи. – Я не про це. Фудзібаяші здавалося трохи роздратованою від нетерплячості. – Тацуя-кун, чому ти не попросиш про власний захист? Якщо не хочеш для себе, принаймні захисти Міюкі та Мінамі. Насправді Фудзібаяші трохи дратувало нерозуміння Тацуї. – Ви може забули, лейтенант Фудзібаяші, але у Міюкі вже є охорона. Я та Мінамі - охоронці Міюкі. Коли Фудзібаяші рефлекторно збиралася щось сказати, Тацуя поглянув в камеру. – І я не збираюся ще більше залучати майстра у цю справу. – Чому? Запитала Фудзібаяші трохи спокійнішим голосом. – І у Кудо, і у Традиціоналістів з майстром складні стосунки. Якщо майстер буде глибше задіяний, його учні з ніндзюцу можуть зробити щось не приємне. Можливо, гора Хієй14 почне діяти. Якщо це станеться, почнеться громадянська війна. Яку Десять головних кланів, можливо, не зможуть зупинити. Напевне він не думав про таку можливість. Тацуя доклав зусиль, щоб вигадати усі ці слова, для того, щоб Фудзібаяші не могла знайти що сказати, як контраргумент. – Якщо це станеться, це лише дасть людям, що стоять за втечею Чжоу Гонґцзіннєм, діяти. – ...Кажеш, що існує той хто тягне за ниточки? – Це було б більш природно. Фудзібаяші, по той бік екрана, задумалася над припущенням Тацуї. – Вірно. Попри те, що верхівка організації вийде на сцену або підштовхне до краху... Тацуя-кун, вважаєш, що сам Чжоу Гонґцзінь не є сірим Кардиналом, вірно? – Якщо він фігура що стоїть за лаштунками, все стає простішим. Знайти його місце знаходження і розібратися з ним. Суть у питанні можливостей. Гадаю, збільшувати загальний ризик, намагаючись зменшити власний ризик, це дурниця. – Як людина, думаю, що цілком природно віддавати перевагу своїй власній безпеці, але... – Лейтенант Фудзібаяші. На тон виклику Тацуї, Фудзібаяші відвела погляд. – ...Я розумію. Але якщо відчуєш, що опинився у справжній небезпеці, обов’язково, в той же момент, зв’яжися зі мною. Дії для забезпечення життя членів загону допускаються військовим уставом. – Вас зрозумів. Вставши віддав честь Тацуя. Це не була специфічна насмішка, він мав намір запевнити Фудзібаяші, що, у випадку надзвичайної ситуації, діятиме як член загону.