[1]

[1]

Кіючійодзі, де Коконоє Якумо виконує обов’язки головного священника, розташований на вершині невеликого пагорба в місті Футю, в колишній префектурі Токіо. Як храм, що займався важкою фізичною працею на волонтерських засадах, (якщо про це запитати людей з храму здається це частина тренувань), для сусідів з району був приєднаний в місцеву громаду, як невіддільна частина пейзажу міста.

Тож якби люди з містечка мали можливість побачили старі детальні карти, то були б дуже здивовані. Немає значення, навіть якщо вона не старше ста років. Якщо це реальна карта.

Вони б дізналися, що спочатку тут не було храму.

Дізналися, що на тому місці навіть пагорба не було.

В останній половині двадцятиліття безперервної світової війни, столичний підрозділ Сил Самооборони був дислокований у районі Мусашино, Футю, Мітака з аеропортом Футю як базою. Тому, виходячи з принципів розгортання військ, мешканців з цих районів евакуювали близько на років десять. Пагорб, на якому розташований Кіючійодзі, був утворений в результаті накопичення ґрунту розкопаного під час будівництва масштабної підземної споруди.

На жаль, столична область не обійшлася без пошкоджень від війни, але завдяки цій «протиповітряній фортеці Мусашино» збиток старого мегаполісу можна було зменшити до нуля. З іншого боку, оскільки обороні позиції атакували численні сили, можна сказати, що евакуація жителів також не була марною, з цього погляду.

Неминуче, що зв’язок між містом та жителями розірвався. Лише після закінчення війни люди повернулися до свого «дому» та відбудували міста за державний кошт. Однак воно не було відновлено повністю.

Підземні оборонні споруди не демонтували, а лише запечатали, і багато будинків, через зміну рельєфу не змогли повернути на їх первісні місця. Вдосконалена транспортна система прямого руху миттєво змінила краєвид міста, що став трохи футуристичним.

Це не лише підвищення колії, мало масштабної системи громадського транспорту високої щільності під назвою «індивідуальна електрична залізниця». До міського пейзажу були додані інші, нові, традиційні великі та малі об’єкти. Храм Кіючійодзі був одним з них.

Храм мав досить незвичне походження. Це був заклад та резиденція, колишнього священника, майстра Якумо, яку він отримав за вклад в Дев’яту науково-дослідну лабораторію «Розвитку мага», як базу для виховання учнів не як монахів, а «Шінобі».

Тож для прикриття, храм Кіючійодзі був побудований в стародавньому стилі. За стінами усе також було побудовано з урахуванням стилю двадцятого століття.

Натомість підвал, де знаходився навчальний заклад знаходилося під землею, він був глибоким і ширшим навіть за наземну територію і оснащений за останнім словом технологій. Обладнання не лише для розвитку древньої магії, а й найкраще для тренування сучасної магії на даний час.

Казама представив Тацую Якумо через цей підземний комплекс. Якумо також майстерний як вчитель тайджіцу. Однак наміри Казами були спрямовані не лише на вдосконалення фізичних навичок Тацуї. Він долучив Тацую в армію не як звичайного солдата ближнього бою. А розраховував на нього, як на надзвичайно потужного мага, здатного працювати на передовій.

В цьому закладі можна було тренувати як тайджіцу, так і практичне використання магії. Коли він дізнався, що дім Тацуї знаходиться у сусідньому місці, недалеко від храму Кіючійодзі у нього не було іншого вибору, як ним скористатися.

Зараз Тацуя знаходився внизу підземного навчального комплексу храму Кіючійодзі. Стіни, підлога і стеля цієї тренувальної кімнати мали трьох шарову структуру, десять сантиметрів завтовшки бетону з середини, тридцять сантиметрів свинцю та шістдесят сантиметрів нейтроно-захисного бетону.

Це було не ядерне укриття. Це дула звичайна кімната тренування мага. Для чого потрібен такий суровий захист від радіації? Причина ховалася в історії розвитку магії у двадцять першому столітті.

Дослідження та розробка магії розпочалися одна тисяча дев’ятсот дев’яносто п’ятого року з інциденту коли американський поліцейський запобіг ядерному тероризму надприродною силою, яку тоді називали паранормальними здібностями. Виходячи з цього, на ранніх етапах розвитку сучасної магії основною метою була протидія ядерним загрозам, зокрема, зупинити, контролювати, блокувати радіацію та знешкодити її.

Завдяки ціленаправленим дослідженням, нейтронний бар’єр та фільтр гамма-променів дійшли до тієї точки, коли можна було сказати, що вони завершені. Попри це, розвиток і вдосконалення прийомів протидії ядерній зброї все ще перераховувалися як важливий елемент розвитку магічних навичок.

Однак те, що Тацуя намагався зробити в цій кімнаті, не було ні практикою магії блокування радіації, ні покращення магії контролю поділу. У певному сенсі, усе було навпаки.

На даний час, ця підземна тренувальна кімната стала басейном. Однак воду налили не для того, щоб поплавати. Одягнутий в тренувальний костюм з короткими рукавами з CAD у формі пістолета в руках, Тацуя занурився по плечі у воду. Він не плавав, але обличчя та волосся були надзвичайно вологими.

У своїй правій руці він тримав не свій улюблений Сілвер Хорн. З його поверхні було зрозуміло, що цей CAD був прототипом. Найбільшою відмінністю було щось на кшталт багнета, прикріпленого до кінця ствола. Не було ні леза, ні ріжучої кромки, це була товста металева пластина прикріплена таким самим способом, як штик.

Занурена у воду права рука натиснула курок. Дві розгорнуті у воді послідовності активації, увійшли в праву руку. Одна була створена CAD у формі пістолета. Інша була виведена з того аксесуару схожого на багнет.

Магічна послідовність активувалася на доповнені. На кінчику CAD закипіла вода. Тацуя застогнав крізь стиснуті зуби й впав на коліна. Його права рука стала червоно-чорною, через сильні опіки та через біль Тацуя впустив CAD.

Занурився під воду з головою, негайно відновив стійку і встав. Його волосся було мокрим, ймовірно, тому що це вже повторювалося. Важко дихаючи, він підняв праву руку на рівні плечей і кілька разів стиснув і розтиснув її. Відсутність опіків пояснювалося застосуванням «Відновлення», але це була напівсвідома дія, оскільки він зазнав значної травми, що навіть не міг нічого відчути.

Зрештою він протягнув праву руку у воду. Намацавши пальцями CAD. Наконечник багнета, що був втрачений, коли упав у воду, також був «відновлений».

Тацуя знову занурив CAD у воду. Але в його вусі, в якому нічого не було, прозвучав голос, що зупинив його, хоча поруч нікого не було.

– Тацуя-кун, вже близько півночі.

Технікою коливання повітря, такою ж як і техніка Сильвії Меркурії Фірст, мага планетарного класу магічного підрозділу USNA Зірки, тільки процес активації відрізнявся, до Тацуї, зовні кімнати, прошепотів Якумо.

– ...Зрозумів.

Тацуя відповів нормальним тоном, але він знав, що Якумо сприйме його голос своєю технікою.

Як тільки він висловив намір закінчити тренування, вода що наповнювала приміщення почала стікати. Чекаючи, доки вода повністю стече, Тацуя здув вологу зі шкіри, волосся та одягу, магією системи Дивергенції.

Він не міг сподіватися що з його магічною силою він зможе досягти абсолютної сухості. Однак, висушивши одяг до такої міри, що міг звично рухатися, магією Ваги він змістив блокіратор дверей, по той бік стіни. Зважаючи на характер цього приміщення, всередині перегородки не можливо було встановити електричне обладнання.

«Якщо не використовувати магії - це закрита кімната...»

Ще раз подумавши про це, Тацуя піднявся по сходах, що вели на поверхню. Оскільки Якумо вимкнув живлення ліфта.

◇ ◇ ◇

Неділя, двадцять третє вересня, дві тисячі дев’яносто п’ятого року. Тацуя вийшов рано вранці на тренування, хоча і повернувся додому минулої ночі, в останню хвилину перед зміною дати. Перевіривши повідомлення, залишені на домашньому сервері, як тільки прокинулася, Міюкі трохи почала хвилюватися за Тацую.

Він не той брат, що зупиниться, якщо йому сказати, не перестарайся. Ні, якщо заплакати, він прислухається, але певно це тимчасово. Вона вже скористалася жіночою зброєю минулого року. Міюкі вирішила залишити сльози на той випадок, якщо все стане більш серйозним.

Міні, на кухні, вже почала готувати сніданок. Останнім часом Міюкі та Мінамі значно скоординувалися, і приготування їжі перейшло на систему чергувань. Від початку, завдяки розвитку домашньої автоматизації люди не витрачали багато часу на приготування їжі, за винятком особливих випадків, тому картина змагання на кухні за приготування, в очах сторонніх, виглядає трохи смішно, з запізненням, та ці двоє помітили це.

Тому Міюкі залишила кухню на Мінамі та попрямувала до ванної кімнати.

Потім скористалася HAR, обравши змінний одяг Тацуї. Включаючи спідню білизну, але Міюкі не збентежилася.

Насправді у третьому класі середньої школи вона думала, що для молодої дівчини, бачачи нижню чоловічу білизну, краще соромитися, навіть якщо це твій любий старший брат. Але уявивши себе з червоним обличчям перед спідньою білизною брата, передумала, розсудивши, що «це збочення, а на дівоцтво». Та якби стороння людина побачила наскільки радісно вона посміхається, готуючи речі, щоб він прийняв душ, можливо, подумала б, що їй вже не допомогти. Але Міюкі ніколи не опиниться в ситуації, коли їй це скажуть.

Міюкі, що готувалася до ідеального повернення брата додому, залишилося зробити останні дії, приготувати рушник, тобто узяти його у руки, і кинутися до вхідних дверей. Вона і подумати не могла, щоб бігати в домі. Міюкі не могла поводитися не виховано, навіть якщо брат її не бачив.

У вітальні та на кухні пролунав звук відкриття біометричного замка. До того моменту, як Мінамі припинила стежити за приготуванням їжі та вийшла з кухні, Міюкі вже чекала біля дверей.

– З поверненням, старший брате.

– Я дома.

– ...З поверненням, пане старший брат Тацуя.

Мінамі, щоб прийти з кухні до передпокою, знадобилося трохи часу. Вона вийшла з кухні в той же момент, коли прозвучав сигнал відкриття, але і сьогодні Міюкі випередила її. Мінамі, що не могла приховати свого розчарування, коли вперше прийшла до цього дому, останнім часом повністю змирилася.

І це було правильно. Міюкі дивним чином вловлювала наближення Тацуї, ще за пів сотні метрів, хоча вони й не знаходилася в бою. Той факт, що на обличчі Мінамі не показувало здивування, заслуговував на похвалу.

– Старший брате, для душу все підготовлено.

– Дякую.

Міюкі з щасливою посмішкою прослідувала за братом, що узяв рушник і попрямував до ванної кімнати.

У цей момент, Мінамі тихо зітхнула. Навіть для покоївки, що проживає в домі, такий рівень випуску пару повинен бути допустимим.

Сьогодні неділя, але з причин, про які вже йшлося, ранок сім’ї Шіба пройде за звичайним графіком. Як результат, після сніданку був час розслаблення за чаєм. Міюкі, що пішла на компроміс з Мінамі у приготуванні сніданку, не дозволяла комусь готувати чай для Тацуї. Мінамі також це знала і щоб не страждати в цій солодкій атмосфері, в цей час, займалася прибиранням і пранням.

Як завжди, Тацуя похвалив каву, приготовлену з щирого серця, і Міюкі нарешті заспокоївшись, заговорила.

– Старший брате, я хотіла б вас про дещо запитати.

Раптово вона вирішила запитати у Тацуї те, що її вже деякий час цікавило.

– Що?

Тон був різким, але голос Тацуї, на адресу сестри, як завжди, був ніжним. Заохочена цим, Міюкі відмовилася від останніх вагань.

– Чому старший брат не беруть участь в цьогорічному конкурсі дисертацій? Я знаю, що ви звільнені від зобов’язань подати експеримент з Зоряним реактором, проведений на шкільному подвір’ї, у квітні, на відбір доповідей, обов’язковий для учнів магічної інженерії, але ж вам і не заборонено, правда?

– О, мені не забороняли брати участь.

Можливо думка про заборону була дивною, Тацуя похитав головою з посмішкою.

– Тоді чому?..

– Бо не маю часу.

Відповідь Тацуї на коротке запитання, яке знову поставила Міюкі, була такою ж короткою і простою, як і його сестри.

– Це... Пов’язано з магією, яку старший брат практикують пізно вечері?

Міюкі багаторазово вагатися, запитуючи. Вона не знала чи варто їй запитувати далі.

– Вірно. Ти правильно розумієш.

Рука Тацуї потягнулася до голови Міюкі, що сиділа поруч. М’яко погладив волосся сестри, похваливши її. Ніжне почуття розтопило вагання Міюкі, що залишалися в її серці.

– Старший брате, чи може бути, що ви працюєте над новою магією, а не практикуєтесь в ній?

– Як і очікувалося від Міюкі. Ти добре мене знаєш.

Хоча ці слова більше, ніж рука на її волосі, збентежили Міюкі, вона розуміла, що це в більшості лестощі, ніж жарт.

Тацуя не мав мати стільки клопотів, просто щоб опанувати існуючу магію. Хоча інтегрована йому область магічних операцій мала малу магічну силу, через природу копіювання та керування магічними послідовностями, поки магічна структура повністю відома, він міг довести її до межі активації. З цього моменту, справа в потужності обробки. Магія, яку можна було активувати, можна використовувати негайно, без практики, а магія, яку не можливо активувати, не можливо використовувати, навіть якщо тренуватися. А з огляду на аналітичну силу Тацуї, не має такої магічної послідовності, яку не можливо проаналізувати.

З того, що він мучиться про неї щовечора, до пізньої ночі, це не могла бути існуюча магія.

– Розробка розпочалася в березні. Але спершу знадобилося багато часу, щоб розібратися з теорією. У серпні я нарешті дійшов до етапу проєктування магічної послідовності.

Тому Тацуя посміхнувся, сказавши, що немає часу на Конкурс дисертацій. Однак Міюкі, котра слухала його, не могла посміхатися. По-перше, той факт, що старшому братові, «Сільверу», що займався теоретичною стороною таємничого геніального магічного інженера Таурус Сілвера, знадобилося три місяці, щоб уточнити теорію. А по-друге, те що розробка почалася в березні

– Нова магія, над якою зараз працює старший брат... Хіба вона не розроблена проти Ліни.

– Ти добре мене знаєш.

Відповідь Тацуя була такою ж, як раніше, але сенс зовсім інший. Цього разу, були справжні здивування та похвала. Тацуя був дуже вражений Міюкі, яка дійшла до найправильнішої відповіді, лише з однієї підказки.

– Магія яку я розробляю - це техніка прямої атаки короткої дальності, з використанням теорії FAE.

– Теорії FAE?.. Звичайно, це була теорія, яку використали у зброї Ліни.

– Так, це теорія магії, що лежить в основі тактичної магічної зброї «Бріонак», якою користується Ліна. ...FAE - Використання Після Вивільнення.

Хвилювання в голосі Тацуї була повагою до інженера, що зробив імітацію божественної зброї Бріонак, чи суперництвом. Однак Міюкі здалося, що це було і те й інше.

– Оскільки дія, що сталася внаслідок зміни магією, це подія що від початку не повинна була існувати в цьому світі, відразу після модифікації, обмеження фізичних законів зникають. Тому існує гіпотеза, у в короткий проміжок часу, поки нормальні закони фізики почнуть діяти, наступна магія може бути здійснена з силою значно меншою, ніж сила перешкод, необхідна для звичайної модифікації події.

Помітивши свою помилку, Тацуя з гіркою посмішкою похитав головою.

– Ні це не гіпотеза. Бріонак вже довів, теорія FAE вірна.

– Старший брате, вибачте. У ваших словах я не можу дещо зрозуміти, чи могли б ви пояснити?

Питання Міюкі було не для підтримання розмови, а ґрунтувалося на прагненні, скориставшись можливістю, розв’язувати питання. Якби це була просто складна теорія, можливо, вона б не стала докучати братові. Але теорія FAE пов’язана з магією, яку використовувала Ліна. Міюкі не могла залишити це поза увагою.

– Добре не соромся.

– Якщо це не однокрокова магія, заклинання складається з низки процесів. У більшості випадків, наступний процес працює успадковуючи зміну події від попереднього процесу. Але навіть з такою магією у мене ніколи не було відчуття, що другий і наступний кроки були активовані легше, але це ж суперечить теорії FAE.

– Зрозуміло...

Почувши питання Міюкі, Тацуя кивнув, наче його вдарили у сліпу пляму.

– Таке непорозуміння може бути поширене серед магів.

Однак, він здивувався не від того, що думка Міюкі була правильною, він був дуже здивований тим, що навіть такий маг, як Міюкі, мала таке непорозуміння.

– Кажете це непорозуміння?

– Річ у тому, що магічний процес, сам по собі не є магією.

На коротке пояснення Тацуї, Міюкі показала ознаки здивування.

Звичайно, Тацуя мав намір пояснювати, доки сестра не зрозуміє.

– Наприклад, ця магія.

Після цих слів, Тацуя підняв кришку цукорниці, підняв один кубик цукру на рівень очей, за допомогою магії, потримав його і через секунду повернув до горщика.

– Старший брат... Хоча це і приклад, я не думаю що марно витрачати їжу гарна ідея.

– Ой, вибач.

І після того, як Міюкі, що спостерігала за цим, докорила йому, він, без жодних виправдань вибачився.

На вибачення брата, Міюкі задоволено посміхнулася.

– Таким чином.

Відчувши незручність від того що старший і молодша помінялися місцями, Тацуя примусово направив тему.

– Нема потреби тобі пояснювати, що техніка яку я використав, це популярна магія для тренування «Зависання». Всього чотири процеси магії системи Ваги, антигравітацій магічний процес, що піднімає кубик цукру у повітрі, процес магії руху, який змушує кубик зависати в повітрі, процес контролю маси, магії системи Ваги, що змушує кубик повільно спускатися до цукорниці, процес відключення магії системи руху, що дозволяє цукру зупинитися. Але, безумовно, все це може вводити в оману.

– Що ж я неправильно розумію?

– Ти не неправильно розумієш. Просто ця магія з чотирьох процесів викликає ілюзію, що кожен процес це окрема магія.

– Це... ілюзія?

Міюкі, котра продовжувала плутатися у неймовірному факті, Тацуя виразно кивнув.

– Зависання це магія з чотирма процесами, але ці чотири процеси стають однією магією. На етапі активації магії будується магічна послідовність до останнього процесу зупинки та визначення змінних. Якщо немає магічної сили охопити усі чотири процеси...

Тацуя перервав слова і поглянув в очі Міюкі, щоб переконатися, що вона розуміє.

– Магія не перерветься на шляху, вона не працюватиме з першого антигравітаційного процесу.

На обличчі Міюкі з’явилося здивування.

– Згодна... Якби кожен процес був окремою магією, вона б припинилася, з вичерпанням магічної сили... Це не призвело б до того, що вона не буде активована з самого початку.

Бурмочучи ніби сама собі, Міюкі боролася з тим що тільки що дізналася від Тацуї.

– Магічний процес це не окрема магія. Він є частиною магії. Ви це маєте на увазі, старший брате.

– Саме так. Як і очікувалося, Міюкі, ти швидко зрозуміла.

На посмішку Тацуї, Міюкі сором’язливо відвела погляд. Хоча їй було справді соромно, вона більше соромилася, того, що не розуміла це до цього моменту.

Тацуя похвалив не з іронією, а щиро захопився Міюкі. І оскільки вона це розуміла, їй було соромно, що будучи сестрою брата не розуміла таких простих речей.

Однак, напевно, думаючи, що не може назавжди відвернути обличчя. Міюкі повернула Тацуї посмішку.

– Ну якби добре ми логікою не трактували подібні речі, не переживши цього в реальності, ми схильні неправильно розуміти їх. Магія це практика, а не академічна дисципліна. Не маючи досвіду провалу активації, нас це ніколи не турбуватиме.

Тацуя не чутливий до емоцій інших людей, але стосовно Міюкі це зовсім інша історія. Як тільки він помітив, що його сестра пригнічена, то не гайно протягнув руку допомоги.

– І тут важлива не причина, того чому магія не вдалася, а те, що магічні процеси створені лише для зручності. Для того, щоб сформувати сучасну магічну схему побудови магічної послідовності з послідовності активації, магічну послідовність лише для зручності розкладають на технічні модулі, для ефективного опису послідовності активації.

І знову ж таки, Міюкі розуміла, що так брат її заохочував. Тацуя турбувався про неї. Вона була настільки щасливою, що змогла трохи пом’якшити свою вистраждану посмішку.

– Я нарешті зрозуміла, про що ви кажете, старший брате.

Міюкі легенько стукнула себе по лобі й посміхнулася посмішкою, що говорила, «вибач нерозумній сестрі». Її вираз обличчя мав великий розрив зі звичним образом занадто холодної краси, вона мала таку силу, що Тацуя повів свою свідомість до втечі від реальності.

– Магічний процес - це лише частина магії. Тому протягом усіх процесів відбувається лише одна модифікація події. Навіть якщо один процес завершується, він все ще знаходиться в середині модифікації події, тому він не призводить до модифікації події магією, і складність модифікації подій, пояснена теорією FAE, не зменшується?

– ...Вірно. Вищий бал, Міюкі.

Молодша сестра миленько схилила голова набік і Тацуя знову ледь не занурився у свідомість. Він спробував приховати причину мовчанням, удаючи) що розмірковує над її відповіддю, але не був упевнений, що зможе обдурити Міюкі.

Від посмішки Міюкі, що розцвіла романтичною квіткою, Тацуя забув як дихати.

◇ ◇ ◇

Як же ці двоє проводять свій вихідний день?

Старшокласники, однолітки та молодшокласники, що певною мірою знають брата та сестру, Тацую та Міюкі, тобто більшість учнів Першої старшої, у всіх, хоча б раз, виникало це питання. Припускаючи.

Думаю, вони у весь день фліртують, один з одним, як закохані, що обожнюють один одного.

Ні настільки... Найбільше що тут світить це побачення?

Ні, це наївно. Я впевнений, ці двоє нарешті дійдуть так далеко настільки ...

Ось настільки розходилася здогадки, «марення» у різних випадках.

І вони часто були правдиві. Це правда, що вони добре проводили вихідні дні у двох і ходили на побачення.

Однак не кожного разу. Насправді Тацуї часто не було вдома у неділю. У такі дні він приєднувався до досліджень в лабораторії FLT, або його викликали до Окремого Магічного Батальйону, та зараз частота таких днів зросла, оскільки з появою в домі Шіби Мінамі, він не хвилювався, що Міюкі залишається одна.

Але сьогодні був той з рідких днів, коли Тацуя не мав жодних планів. Міюкі не говорила, «я хочу прогулятися». Не тому, що вибори студентської ради перенесли на вихідні дні. Це було зумовлено фізичним станом Тацуї, що виснажився під час тренувань.

Тож, правду кажучи, сьогодні Міюкі не була налаштована приймати гостей. Навіть якщо це близькі друзі. Щобільше, навіть якщо вони були близькими, вона не хотіла приводити їх до дому, бо не могла розслабитися і відпочити, навіть знаючи що вони на її боці.

Однак, це були лише почуття Міюкі. Мало того, оскільки вони прийшли «через брата», і оскільки Тацуя не заперечив, Міюкі (на поверхні) нічого не могла вдіяти.

– Фумія, Аяко, добре, що ви прийшли.

– Фумія-кун, Аяко-чан, ласкаво просимо.

Мінамі провела в дім двох людей, запропонувавши їм місця на дивані й коли ті сіли, Тацуя та Міюкі дружньо привітали їх. З зазначених вище причин, Міюкі була досить формальною, а Тацуя завжди серйозний з ким би не спілкувався, за винятком однієї особи. Однак пара, зовні демонструвала неухильне, добре ставлення.

– Пан Тацуя, старша сестро Міюкі, ми вас потурбували.

– Старший брат Тацуя, пані Міюкі, давно не бачилися.

З іншого боку, відповідь на привітання брата і сестри Шіба, брата і сестри Куроба була напруженою. Порівняно з Тацуєю та іншими, ці двоє не повинні були бути незрілими. Близнюкам, народженим у червні, виповнилося шістнадцять, як і Міюкі, що народилася у березні. Питання про те, шістнадцятирічний - це дорослий чи дитина, наразі слід відкласти, та оскільки на них не звернули увагу, вони двоє мали б легко приховати свою напругу.

Іншими словами, сьогодні вони тут у справі, що відповідає «їх напруженню». До такого висновку прийшли Тацуя та Міюкі, з їх поведінки.

– До речі, Фумія, минулого місяця, подбав про Мінамі.

Мінамі що стояла біля дивану, вклонилася Фумії, що розгубився від раптового висловлення подяки Тацуєю.

– Завдяки тому, що ви знешкодили охорону, я була врятована.

– О, ох... про це.

Після слів про знешкодження охорони, Фумія нарешті пригадав, що він побив охоронців, навколо трейлера, в якому знаходилася Мінамі, в останній день Турніру дев’яти шкіл.

– Ні це не така велика справа.

Фумія намагався сказати, будь ласка, однак...

– І за це не відплатимо.

Швидко відповів Тацуя.

– Я може тобі чимось допомогти?

Від несподіваних слів, Фумія замовк. І Аяко, поряд з ним, важко зітхнула.

– ...Боже. З паном Тацуєю не зрівнятися. З холодним обличчям, ніби не зацікавлена почуттями інших, наноситься несподівана атака.

Похитавши головою з виразом, ніби хотіла щось сказати, вона поглянула на свого молодшого брата, що закляк поруч.

– Фумія, приймімо його пропозицію. Від самого початку, ми лише посланці. Тому вибору немає.

– Т-так... Вірно...

Кивнувши з задумливим обличчям, Фумія дістав з внутрішньої кишені піджака, котрий вдягнув навіть у неділю, конверт звичайного розміру.

Адреси не було. Взявши конверт, який йому передали й перевернувши його, Тацуя злегка підняв брову. Міюкі, що сиділа з боку, поглянула в руки брата і мовчки зітхнувши, прикрила рот рукою.

На звороті було вказане ім’я їх тітки, Йотсуби Маї.

– Я отримав це безпосередньо від пані глави.

Після слів Фумії, Міюкі поглянула в обличчя брата. Тацуя кивнув у відповідь і прийнявши від Мінамі, швидко піднесений ніж для паперу, відкрив печатку.

В середині конверта був звичайний паперовий аркуш. Тацуя уважно переглянув його до кінця і передав Міюкі, що ввічливо чекала, коли він закінчить читати.

– Фумія, ти знаєш про зміст листа?

Фумія трохи завагався.

– Знаю.

І відповів сам, не просячи допомоги у сестри.

– Зрозуміло.

Цього разу Тацуя поглянув на Міюкі. Міюкі, що завершила читати лист, кивнула, кажучи «залишаю це на вас».

– І що тут запит, про співпрацю у захопленні Чжоу Гонґцзіня?

– Теж чули.

Цього разу Тацуя явно підняв брови.

– Правда. Запит це не фігура мови, а саме те що значить.

Фумія та Аяко одночасно кивнули.

Міюкі трохи піднялась і повернула тіло до Тацуї.

– Старший брате... Чому тітка надіслала «запит» нам?

Питання означало, чому вона не наказала. Тацуя вважав так само.

– З цього приводу, у нас усне повідомлення.

– Усне повідомлення? Це означає, його не можна передати листом?

Як правило, паперові документи є більш конфіденційними, ніж електричні дані. Який же зміст повідомлення, яке навіть письмово не передали.

Однак Аяко не відповіла на питання прямо.

– Здається, ви можете відмовитися від цієї роботи.

– Тітка таке сказала?!

Голосно крикнула Міюкі й сором’язливо пробурмотіла Тацуї, «пробачте».

Тацуя розумів, чого його молодша сестра здивувалася. Але сам не так здивувався. Мая глава родини Йотсуба, але через статус Тацуї в родині Йотсуба, страж, накази Міюкі мали вищий пріоритет. Крім того, таємна угода між Йотсубою та бригадою один-нуль-один Сил Самооборони визначає пріоритет бригади один-нуль-один, за винятком місій, пов’язаних з супроводом Міюкі.

Міюкі не думала, що сила родини Йотсуба абсолютна, але оскільки не знайома з силою інших магічних організацій та військових сил, вважала, що не може опиратися наказу Маї. Однак насправді Мая не могла ігнорувати структуру родини Йотсуба та домовленості з військовими. І згідно з цими правилами, Мая могла наказати Тацуї не так багато.

Тацуя слідував за Маєю, оскільки вважав, що зараз не час опиратися. І це судження не змінилося, лише через погану поведінку опонента.

– Фумія, скажи тітці, що я прийняв наказ.

Міюкі та Аяко звернули погляд на Тацую зі здивуванням, яке не можливо було приховати.

– Я обов’язково передам. ...Вибачте, брат Тацуя.

Сказавши це, Фумія глибоко вклонився Тацуї.

– Фумія, чому ти вибачаєшся?

– Захоплення Чжоу Гонґцзіня - місія, що біла доручена Куробі. Нам було незручно, що наша малодушність спричинила проблеми пану старшому братові Тацуї...

Говорячи про «малодушність», Фумія мав на увазі той випадок, коли їм наказали захопити Чжоу Гонґцзінь у китайському кварталі Йокогами. У той час, глава Міцуру був важко поранений, втративши одну руку, що порушило облогу підрозділу покарання родини Куроба, що й дозволило втечу.

Обличчя Фумії, що відповідав на запитання Тацуї демонструвало ганьбу.

– Фумія, просити допомогу в інших, це не погано.

Тацуя прийняв образ старшого брата.

– Особливо, якщо це стосується роботи Куроби, тобі слід було, якомога швидше покластися на мене, попри свої емоції.

– Пан брат Тацуя?

– Я розумію бажання виконати покладену на вас місію самостійно. Але пріоритетом є успішність місії.

Він мав на увазі власну силу, що є виразом юнацького перфекціонізму та один з аспектів небезпечної дитячої одержимості.

– Для вас і для мене, провал місії недозволений.

Серйозним голосом сказав Тацуя. Але в ньому була прихована доброта, якій заздрила Міюкі.

– ...Вірно. Я не правильно висловився.

Фумія і без сторонньої допомоги зрозумів, що Тацуя турбуватися про нього.

– Тоді це не вибачення. – Дякую, брат Тацуя.

Побачивши як Фумія знову вклонився, Тацуя задоволено кивнув.

– Тоді, розкажи мені, що вам відомо на цей час.

Він не став продовжувати відчитувати його, а перейшов до більш практичної розмови.

– Зрозумів. Після втечі з Йокогами, Чжоу Гонґцзіню вдалося відправитися морем на захід, мабуть, він полишив спроби втекти через Тихий океан. Після висадки в Ісе, він рушив на північ, ми спробували оточити його на мосту озера Біва, але Чжоу знову вдалося втекти. Здається, йому вдалося проникнути до Кіото. Зараз наші люди ведуть пошуки в околицях Охари.

– Якась інформація про його прихильників?

Схоже, «традиціоналісти» - організація адептів древньої магії, що конфліктує з усіма домами «дев’ятки», підтримують його втечу.

– Традиціоналісти?

– Ви знаєте про них, пан брат Тацуя?

– Я дещо чув від майстра Якумо. Вони не тільки збирають магів древньої магії, що збилися зі шляху, здається намагаються зміцнити організацію прийнявши практиків древньої магії з континенту. До речі, здається, родина Кудо прийняла практиків-біженців, але чи може Кудо допомагати йому?

– Не хвилюйтесь. Відразу після того, як Чжоу Гонґцзінь втік з Йокогами, практики з Кудо полишили дев’яту лабораторію і приєдналися до Традиціоналістів. Це не тільки повідомлення від Кудо, ми самостійно в цьому переконалися.

Навряд чи традиціоналісти та Кудо спів працюватимуть один з одним.

– Пан Тацуя?

Аяко, яка довірила пояснення братові, запитала Тацую, що дивився в одну точку, ніби про щось замислився.

– Ні, пробач. Це було корисним.

З цих слів, Аяко та Фумія зрозуміли що «питання закінчилися», тож підвелися.

Поки Тацуя та Міюкі проводжали Фумію та Аяко до дверей, Мінамі швидко прибрала стіл і готувала свіжий чай. Болісне відчуття, що вона не може наздогнати свою господиню (Міюкі) вже зникло. Вона поважала Міюкі, як мага і захоплювалася, як дівчиною. Однак, разом з тим, в неї трохи неспокійна господиня, що береться за роботу покоївки й вона також визнавала, що її дратує цей хардкорний комплекс братика.

Мінамі, яка повернулася з чаєм до вітальні, Тацуя наказав сісти на диван, де до цього сидів Фумія. Коли, вона поставила чашки перед Тацуєю та Міюкі й неохоче сіла, Тацуя несподівано нахмурився.

– Ем, пан Тацуя?..

Мінамі вважала Тацую більш раціональним, ніж Міюкі. Іншими словами, він більш схожий на господаря. Тож цю, мало помітну, реакцію Мінамі не вважала чимось дивним.

– Мінамі, принеси ще одну чашку чаю.

– Так?..

Вона розуміла, що, мабуть, зараз має дурнуватий вигляд, але Мінамі не могла стримати вираз збентеженості на своєму обличчі.

«Мають прийти ще якісь гості?»

– Все не так.

Хоч вона цього і не усвідомлювала, але на обличчі Мінамі була не тільки розгубленість, але й сумніви.

Тацуя, бачачи це, з легкою, гіркою посмішкою уточнив.

– Це означає, що розмова може вийти довгою, тож приготуй собі чаю.

Пояснення Тацуї вирішило сумніви Мінамі, але водночас породило нову плутанину.

Однак Тацуя бачив її наскрізь.

– Мені та Міюкі буде не зручно пити, якщо у тебе нічого не буде.

– … Будь ласка, зачекайте хвилинку.

Переповнена почуттям поразки, Мінамі повернулася на кухню.

Чекаючи поки Мінамі повернеться на диван зі своєю чашкою, Тацуя розгорнув лист Маї на столі. На аркуші паперу було лише коротке повідомлення. Він спробував прочитати інформацію конверта та аркуша «Поглядом духів», але в них не було нічого особливого.

– Іншими словами, здається, інструкція тітки полягає лиш в тому, щоб допомогти схопити Чжоу Гонґцзіня.

Після цього пояснення, на обличчі Міюкі відобразилася сильна підозра.

– Чому цього разу тітка надіслала запит, а не наказ?

– Звичайно це тривожить. Але ми цього не довідаємося, якщо не запитаємо саму тітку...

Поглянувши на Міюкі, Тацуя повернувся до Мінамі.

Його погляд не був жорстким Попри це, спина Мінамі напружилася.

– Ви можете не знати, але перш за все, тітка не може наказувати мені. Якщо бути точним, накази тітки мають найнижчий пріоритет.

Міюкі та Мінамі розкрили очі від здивування. Через навчання етикету, вони синхронно прикрили рот руками, або ж це влив господині на свою покоївку.

– Зайве говорити, що забезпечення безпеки Міюкі має найвищий пріоритет, але наступний в пріоритеті завдання Окремого магічного батальйону. Команди ж тітки треті, лише треті за пріоритетом.

Хвилювання Міюкі передалися Тацуї, але він не звернув на це уваги. Мінамі, яка зосередила увагу на словах Тацуї, не звернула свій холодний погляд на прояв братолюбської реакції Міюкі.

– Але до цього часу наша тітка завжди використовувала форму наказу, коли спрямовувала мене на завдання. Можливо, вони якось дізнавалися, що я не на чергуванні, у всякому разі, це було нормою.

Тацуя перевів погляд на чашку чаю. Відчув спрагу після довгої розмови, чи хотів просто зібратися з думками. Повернення чашки на блюдце було трохи повільніше, ніж зазвичай.

– Для не звичного підходу могли виникнути незвичні обставини. Наприклад, ця місія вимагає особливого підходу.

Це переконало Мінамі, але на обличчі Міюкі з’явилася тривога.

– Чи означає це, що ця місія особливо небезпечна?

– Противник важко поранив голову родини Куроба і все ще уникає переслідування Йотсуби. Схопити чи ліквідовувати його буде не просто.

Тацуя відповів так, але ніжно гладив Міюкі по волоссю, кажучи: «не хвилюйся». Відчувши, що Тацуя не вважає це завдання настільки небезпечним як він сам сказав, Міюкі заспокоїлася.

– Важлива не сама складність місії.

Однак, від наступних слів Тацуї, коли він відпустив волосся, напруга повернулася на обличчя Міюкі та Мінамі.

– Для мене вперше, коли я не знаю де моя ціль і це рідкість для Йотсуби. Наскільки мені відомо, ще не було того, хто б мав можливості втекти з рук Йотсуби.

Тацуя зітхнув від важкості цієї роботи.

– Така ситуація, якщо говорити про цього противника. Це неминуче стане довготривалою місією.

Вираз обличчя Міюкі змінився від нервозності до тривоги та самотності. Побачивши це, Тацуя досить швидко додав наступний рядок.

– Це не означає, що я на довго залишу будинок. У мене школа, і в першу чергу я маю займатися новітніми розробками, тому доведеться знайти іншу людину, що займе моє місце. Моя черга настане коли з’ясують місце знаходження Чжоу Гонґцзіня.

– Ви будете битися.

– Міюкі, не дивись на мене таким поглядом. Я ж буду не один. Моя роль, заблокувати цілі шляхи відступу.

Говорячи це, Тацуя вказав на себе.

Зрозумівши значення цього, Міюкі зітхнула.

– Але іноді мені доведеться залишати дім.

Тацуя вирішив не помічати погляд Міюкі, що говорив «ви говорили інше».

– В той час, Мінамі, ти захищатимеш Міюкі.

Мінамі не зовсім розуміла нащо вона тут сидить. Тому слухала розмову, ніби це стосується когось іншого.

– Га!

Тож ці слова були деякою несподіванкою. Почувши від Тацуї про її завдання як мага і Стража, Мінамі несвідомо напружилася, більше ніж потрібно, тож відповіла трохи здивовано.

Почувши у відповідь її «га!», Тацуя не посміхнувся.

– Говорячи про магію, Міюкі сильніша за Мінамі. Навіть якщо подумати про справжній бій, є багато магічних технік, якими Міюкі може скористатися. Але це не має значення.

– ...Так.

Можливо через серйозний голос Тацуї, але Мінамі відповіла твердо.

– Мінамі, для Йотсуби, ти Страж Міюкі. Але для мене важливіше те, що ти одна з не багатьох магів, яким я можу довіряти.

Голос Тацуї був похмурим і важким. Мінамі була прислана Маєю, з якоюсь певною задачею, Тацуя знав це і Мінамі розуміла, що він знає. І він каже, що довіряє їй. Судячи з його слів, він розсудив, що може їй довіряти.

– Коли я буду відсутнім, потурбуйся про Міюкі.

– ...Будь ласка, залиште це на мене.

Мінамі не стала відкидати цю довіру.

◇ ◇ ◇

Через характер роботи, члени сім’ї Куроба, часто відправляються у відрядження. Тому вони мають готелі по всій Японії. У великих містах є готелі у власності Йотсуби, а точніше - готелі, під фінансовим впливом Йотсуби. Фумія з сестрою зупинилися в готелі під захистом Йотсуби.

Тому він міг зателефонувати в головний дім Йотсуби, не турбуючись про прослуховування.

– Лист моєї пані був переданий Тацуї. Крім цього, я маю повідомлення від пана брата Тацуї.

Фумія збирався доповісти про сьогоднішні події в головний дім Йотсуби..

– Що повідомив шановний Тацуя?

Він зателефонував на прямий номер Маї, та попри це він розмовляв з Хаямою, бо та просто не могла відповісти. Фумія не переймався тим, що доповідає про результати завдання наданого господинею дворецькому, оскільки з паном Хаямою йому було зручніше.

– Він сказав «запит прийнято».

– Ще щось? Наприклад, він ніяк не показав, чи сказав, що незадоволений проханням мадам.

– Ні, нічого подібного..

– Ось як. Дуже дякую, шановний Фумія та шановна Аяко. Я зв’яжусь з шановним Тацуєю для подальшого, детального обговорення.

– Ось як. Дякуємо за ваш час.

Сказав Фумія і Хаяма, на екрані, ввічливо вклонився. На цьому розмова закінчилася. Фумія теж вклонився і зв’язок розірвався.

– Завдання виконано? Цього разу ми насправді були лише посланцями.

Заговорила Аяко, що слухала телефонну розмову збоку, після того, як Фумія видихнув, завершивши звіт. Зважаючи лише на слова, здавалося, що вона скаржиться на не відповідну місію, але дивлячись на вираз, можна зрозуміти, що вона досить задоволена, що місія настільки легка.

– Ще тільки шоста година? Додому повертатися зарано, що робитимемо?

Відповідаючи на питання Аяко, Фумія сів і похитав головою.

– Ні, давай на сьогодні залишимося тут. Оскільки головний будинок підготував настільки розкішний номер, люкс аж з трьома кімнатами.

– Це і називається розкіш... Така дрібниця означає, що ми не тільки не здатні виступати посланцями пані Маї, алей нашого батька.

Почувши сказане братом легким тоном, Аяко відчула, що до «легкого тону, домішалася неймовірно отруйна іронія.

– Фумія. Ти не задоволений цією роботою?

Аяко змінилася в голосі й наважилася поставити під сумнів наміри молодшого брата.

– Я не задоволений не самою місією.

Парадоксальним висловом Фумія зізнався, що має невдоволення що до цієї місії.

– Я розумію, що роль посланця - також дуже важливе завдання і я розумію, що доставка листа пану брату Тацуї є найбільш підходящою. – Але...

Тобі не подобаються у мови, в яких тобі наказали доставити листа?

Ніжно відповіла Аяко, на сплутані слова Фумії.

– ...А це хіба не так!

Відчувши в голосі «старшої сестри» Аяко, стримувані почуття, Фумія вибухнув емоціями, що вже не міг стримувати.

– Не зважайте на стеження, не намагайтеся його скинути, що за чортівня!

Цього разу умови, накладені на Фумію, скоріше були обмеженням.

Спочатку, коли Мая особисто наказала «доставте цей конверт пану Тацуї», у Фумії не було жодних скарг, щодо роботи і він був досить щасливий. Він був просто радий побачити Тацую і задоволений тим, що став посередником в передачі прохання Тацуї, з яким Мая не добре ладнає (як відчувається).

Однак після того, як Мая залишила кімнату, дворецький, друга людина в домі Йотсуба, що відповідав за різні деталі, які супроводжують «роботу» працівників Йотсуба, і попросив про вище зазначені обмеження, після цього повідомлення Фумія відчув ніби його облили холодною водою. Справа не в тому, що він був більше не радий, бачити Тацую. Його охопило не розчарування, а сумніви.

– Я знав, що за мною стежать, і нічого не міг з цим зробити! Завдяки нам, вони змогли дізнатися, де живуть пан брат Тацуя та пані Міюкі., ким би вони не були!

– Усе гаразд, Фумія. Попри те, хто опонент, він не зможе виявити стосунок пана Тацуї до Йотсуби. Не знаю що це за люди, але чим більше вони копатимуть особисті дані пана Тацуї, тим ближче будуть до висновку, що він не пов’язаний з Йотсуба. Так вони сконструйовані.

На жаль, заспокійливі слова Аяко сьогодні не мали особливого впливу на Фумію.

– Мене не це турбує. Хлопці, котрі тоді за нами слідкували, визначені як сили, що переховують Чжоу Гонґцзіня.

Аяко не заперечила твердження Фумії, сказавши: «занадто багато думаєш». Після того як втік з Йокогами, Чжоу Гонґцзінь знав, що його переслідують Куроба. А Фумія та Аяко, виконуючи наказ глави родини, показали на Турнірі дев’яти шкіл, що вони Куроба.

– Хоч пана брата Тацую дратуватиме некомпетентність Куроби, оскільки вони дозволили нам слідувати за нами, це може бути цілю. Я більше не зможу дивитися пану старшому братові Тацуї в очі.

Опустивши в низ голову, трагічно сказав Фумія.

– Фумія.

Аяко встала перед ним і назвала ім’я брата.

– Що?!

Фумія підняв голову й Аяко потягнула його за щоки.

– Що ти робиш?

Фумія негайно відбив руки сестри, але Аяко, схоже, тягнула досить нещадно і його щоки стали яскраво червоними. На якусь мить Аяко посміхнулася молодшому братові, що запротестував зі сльозами на очах, садисткою посмішкою, що видавалася справді веселою і відразу перейшла на хитру посмішку, оновивши вираз обличчя.

– Старша сестро?

Підозрілим тоном попросив пояснень у сестри Фумія.

– Розслабся, Фумія. Якби це була твоя ненавмисна некомпетентність, то так, та оскільки це був наказ, що ти міг з цим зробити? Це не твоя відповідальність. А якщо нападуть на пана Тацую, це нормально. Навіть якщо буде якась атака, натомість ми знатимемо, що це ворожий хвіст противника.

– Старша сестро...

Сидячи на стільці, Фумія знизу вверх поглянув на Аяко. Якби це побачила третя особа (чого самому Фумії не хотілося б) це був милий вираз, але Аяко, відчувши неймовірну силу, відвернулася.

– Я мав би сказати щось гідне, але щойно помітив щось цікаве.

– Ні, Фумія, нічого такого. Нічого подібного не було. Ах, якщо ми не повертаємося додому, я повинна розпакувати багаж.

– У нас недостатньо багажу, щоб нормально провести ніч!

– Ну тоді, Фумія, до вечері.

– О, не тікай!

Злодії не єдині кому кажуть стій, а він прискорюється.

Аяко вбігла до своєї кімнати та зачинила двері, перш ніж Фумія встиг її наздогнати.

◇ ◇ ◇

До цього річного «Національного конкурсу наукових дисертацій старших шкіл», залишилося трохи більше місяця. Однак увага учнів Першої старшої була прикута не до конкурсу дисертацій.

– Цього року не буде такого хаосу, як минулого.

– Це не можливо. Перш за все, у виборах потреби не має. Навіть якщо з’явиться неочікуваний суперник, перемога пані Шіби вирішена.

– Пані Шіба настільки добра... Чи скоро її промова... Дідько, у неї навіть той старший брат...

– Ти дурний. У пані Шіби не має хлопця, через те, що у неї такий брат, чи не так? Її не зрадять заради розваги. Хіба вона не найкраща.

Розмовляли хлопці другого року.

– Кого пані Шіба запросить на посади.

– Тут також не має поспіху... Чи не так? Це щорічні вибори й цього року не має когось хто б виступив опонентом.

– Якщо так, пані Саєгуса, з першого року, буде віцепрезидентом, пані Мітсуї стане скарбником?

– Що? Хіба старшого брата не призначать?

– Старший брат... Він же молодший за тебе?

– Ну це так. Хіба він не нагадує «старшого брата»?

– Якщо ти так кажеш, «старший брат» це правильно? Можливо я теж хотіла б такого старшого брата?

– Так, так. Хіба цей «старший брат» не стане скарбником? Адже ніхто інший не може контролювати пані Шібу, вірно?

– Ох, я б хотіла, щоб усе було як минулого року...

Так говорили дівчата третього року. Інші подібні розмови можна було почути по всій їдальні. Зараз інтерес учнів Першої старшої був зосереджений на виборах до студентської ради, що наближалися у ці вихідні.

Однак цього року знову майже не було сумнівів у тому, що не буде інших кандидатів.

Також цього року на студентських радах не була великою темою зміна регламенту відбору членів студентської ради, минулого року. Темою хлопців стала гламурна поява Міюкі, яку потрібно побачити під час виступу, а темою дівчат, було те кого обирати членом студентської ради.

– Тацуя-кун, ти тепер «старший брат».

– Еріка, підслуховувати не ввічливо.

Ці розмови, з одного боку, дійшли до столика Тацуї. Ні, не лише голоси. Не було безсоромних, щоб дивитися на нього відверто, але «антена» Тацуї вже деякий час вловлював погляди, що потайки кидали на нього.

П’ятірка, що була присутня сьогодні - Тацуя, Еріка, Лео, Мідзукі та Мікіхіко. Коли з ними сиділа Міюкі, це збирало багато поглядів і це дратувало, тож вона обідала в кімнаті студентської ради. Хонока і Шізуку склали їй компанію. Не те, що Хонока обрала дружбу перед кохання, просто вона також була однією з тих, хто привертав зайві погляди.

– Тацуя, ти цього року не йдеш на вибори президента?

– Я не балотувався і в минулому.

Питання Лео ґрунтувалося на минулорічних результатах голосування, а Тацуя у відповідь нагадав, що минулорічні голоси були не дійсними. Минулого року велика кількість недійсних голосів були віддані не лише Міюкі, яка отримала бентежне прізвисько, але й Тацуї.

– Що ж, цього року не повинно бути такого шуму, як минулого?

Подумавши, що провокувати Тацую ще зарано, сказала Еріка.

– Не знайдеться шаленої особи, яка змогла б висміяти промову пані Міюкі.

Заспокійливим тоном висловив свою згоду Мікіхіко.

– До речі, пан Тацуя, кого пані Міюкі обрала в нові члени?

Від запитання Мідзукі, інші троє прислухались, такий же вплив воно одночасно мало на вуха учнів за сусідніми столами.

– Я не чув. Дома ми про це не говоримо.

Після такої чесної відповіді Тацуї, з’явилися ознаки розчарування.

– Тобто ти кажеш, що це ще не вирішено, вірно? Вибори це не закінчені, тож не варто так квапитися.

Приблизно в той же час, Міюкі було задане теж саме питання в залі студентської ради й вона відповідала нудним тоном.

– Хонока, в таких обставинах Міюкі не поступиться. Здайся.

– Так... Вибач Міюкі. Що я підняла такий шум.

Хонока, яка вже була на голках, через поганий настрій Міюкі, на щастя отримала підтримку від кращої подруги й одразу підняла білий прапор.

– ...Я була трохи грубою. Пробач, Хонока. Я знаю, що ти хвилюєшся куди потрапить старший брат.

Сказала Міюкі поглянувши Хоноці за спину.

Хонока прослідкувала за її поглядом і обернулась.

Там була Піксі, що закінчила готувати післяобідній чай.

– Ух.

Напружила обличчя Хонока.

І Шізуку легенько поплескала її по плечу.

Похитавши головою, коли Хонока озирнулася на неї.

– Вже пізно, Хонока.

Хонока опустила голову.

Азуса, Ісорі та Канон з гіркими посмішками тепло дивилися на таку Хоноку.

Ідзумі та Касумі питально поглянули одна на одну.

– Ем? Хіба це не Мінамі-чан?

– Хм, справді.

Тихо відповів Тацуя здивованим Мідзукі та Еріці.

– Ну навіть Мінамі приходить до їдальні з однокласниками.

Схоже, вона помітила їх погляди. Повернувшись спиною (схоже) до своїх однокласників у кінці групи, Мінамі з підносом у руках вклонилась, кивнувши у відповідь, Тацуя повернув погляд на свої своїх друзів (але буквально).

– Що до цього, зрозуміло.

– О, вірно.

Двоє удавано засміялися «Хахаха».

– До речі. Тацуя-кун, чому ти не подаєшся на Конкурс дисертацій?

Спробувала змінити тему Еріка, бачачи, що ситуація стає неприємною.

Не тому, що Тацуя не зміг зрозуміти її наміри, але Мінамі не завжди є темою для розмов. Тацуя охоче прийняв напрямок Еріки.

– Тут не має глибокого сенсу. Я просто не встиг.

– Е, що ти маєш на увазі?

Схоже, ця тема більше зацікавила Мікіхіко. Можливо від того що його вуха були настовбурчені, він першим поставив питання на відповідь Тацуї.

– Саме те, що сказав...

Цією відповіддю, Тацуя намагався завершити тему, але легко змінив наміри, побачивши тиск в поглядах п’ятьох людей, що шукали пояснень.

– Після експерименту з зоряним реактором з’явилася тема, над якою я працюю, але я ще не готовий для розголошення.

– Хе... Я думаю, ти працюєш над досить просунутою темою.

Зітхнувши, глибоко кивнув Лео. В його питані звучав нюанс «скажи, що у тебе за тема».

– Ну. Але що це - секрет.

Він не міг чесно зізнатися, що розробляє бойову магію з використанням теорії FAE.

– Е-е

І як зазвичай, висловила скаргу Еріка. Проте.

– Еріка-чан, не треба так говорити.

– Еріка, у Тацуї мають бути вагомі причини тримати це в таємниці. Перш за все, навіть якщо ми почуємо магічну теорію рівня зоряного реактора, це не задовольнить наш інтерес.

Своїми словами, Мідзукі докорила Еріці. А слова Мікіхіко були спрямовані як Еріці, так і Лео.

Одним словом, Мікіхіко казав «навіть якщо вам усе детально пояснять, ви нічого не зрозумієте», а не те що інтелект цих двох занадто низький. Але тому ні Еріка, ні Лео не спробували спростувати думку Мікіхіко. Вони не були настільки дурні, щоб обидва не розуміли, що якщо вони будуть надто наполегливими, це викличе для них проблеми

До речі, Тацуя-кун, тебе не просять про допомогу.

– Досі не просили.

Цього разу головний герой Кей-семпай, правда? А Тацуя-кун і Кей-семпай у хороших стосунках.

– Звичайно, якщо мене попросять про допомогу, я співпрацюватиму, але цього разу це не мій час.

Чесно відповів Тацуя, на запитання здивованої Еріки, усміхаючись і не ухиляючись.

– Е, чому так?

Цього разу Мідзукі здивовано схилила шию.

– Тому що цього року місцем проведення буде Кіото.

– Конкурс дисертацій почергово проводиться в Йокогамі та Кіото, але тенденції оцінювання відрізняється, залежно від місця. Кажуть що, в Йокогамі очікуються високотехнологічні теми, а в Кіото перевагу надають чисто теоретичним темам.

В доповнення до пояснення Мікіхіко кивнув Тацуя.

– На конкурсі, що проводиться в Кіото, теми про поліпшення послідовності активації, презентації щодо принципів самої магії, такі як основна гіпотеза про Кардинальний код, мають тенденцію до вищих балів.

Лео нарешті кілька разів, невдоволено похитав головою, з засмученим поглядом.

– Тацуя не зможе скористатися своєю спеціалізацією.

– Я думаю, що пан Тацуя перевершує старшокласників навіть в теорії...

Мідзукі здається це не переконало і вона сором’язливо заперечила.

– Ох, я думаю це буде важко зробити.

Еріка просто висловила свою думку, а не відповіла Мідзукі.

– ?

Кей-семпай не заздритиме і не реагуватиме, але якщо підходи відрізнятимуться, важко буде узгодити методологію.

– Хіба вони настільки відрізняються?

– Погляньте, гравірування на мій CAD зробив Кей-семпай, чи не так? Тоді як Тацуя-кун іноді проводить його обслуговування, тож дещо розуміє в цьому. Навіть якщо мова йде про однакову технологію, підходи дуже різняться.

– Зрозуміло... Допоміжне гравірування схоже на наші древні талісмани.

Поки його друзі, залишили його осторонь і говорили про щось своє, пролунав після обідній дзвінок.

◇ ◇ ◇

Сьома тридцять вечора. Як завжди після вечері, вони проводили час разом. Але сьогодні, коли стрілки годинника (віртуального, а не класичного механічного) показали дев’ятнадцять двадцять п’ять, Тацуя пішов до своєї кімнати. Зараз він телефонував на приватний номер жінки через голосовий зв’язок, по посилено захищеній лінії.

– Алло, Тацуя-кун? Фудзібаяші слухає.

Телефон що використовує всі ресурси, які зазвичай використовуються для обробки відео сигналу, опрацьовували кодування з максимальним навантаженням і зі швидкістю, що не перешкоджала розмові.

– Це Шіба. Вибачте, що турбую в пізній час.

Він обмежив час зі своєю дорогоцінною сестрою, бо заздалегідь домовився електронною поштою, що зателефонує їй.

– Як не звично, що Тацуя-кун телефонує мені. Що сталося? Термінова справа?

– Справа дійсно нагальна. Важливо не втрачати час.

Настала значима коротка пауза.

– ...Якось не хочеться чути в чому справа.

– Я теж не хотів би про це говорити, як би міг.

– …

Своїм мовчанням Фудзібаяші закликала Тацую продовжити.

Однак, через сьогоднішню тему, Тацуя не збирався реагувати, якби Фудзібаяші не реагувала.

– Є дещо, в чому я ходів би попросити співпрацювати його Ясновельможність Кудо.

Без запинки висловив своє прохання Тацуя, хоч і говорив про те, чого не хотілося.

– …Дідуся?

– Так. Це не прохання до лейтенанта Фудзібаяші, заступника командира Окремого магічного батальйону, а до дочки сім’ї Фудзібаяші, онуки Ясновельможності Кудою. Я хотів би провести приватну зустріч з його Ясновельможністю.

– Приватну, значить це стосується справ родини Йотсуба.

Цього разу мовчав Тацуя.

– Відмовитися я не можу. Враховуючи події минулого місяця.

– Вірно.

Фудзібаяші злякалася і майже показала це в голосі. Хоч він цього не сказав, але було зрозуміло що прохання Тацуї означало «поверніть той борг».

Минуло кілька секунд, перш ніж промовили наступні слова.

Саме Тацуя продовжив говорити.

– Але я не збираюся просити у вас чогось не обґрунтованого. Скоріше, я впевнений, що Його Ясновельможність захоче допомогти.

– Чи можна запитати про тему розмови?

– Знаходження і захоплення практика, який втік з китайського кварталу Йокогами.

– ...Зрозуміло. Тоді, як я розумію, це Йотсуба просить у дідуся допомоги.

По той бік телефону почувся видих полегшення Фудзібаяші.

– Схоже, ви знаєте, що у Йотсуби неприємності.

Тацуя особисто, а не Йотсуба, намагається запозичити силу Кудо Рецу, але він не став розвіювати непорозуміння Фудзібаяші. Хоча це була звичайна розмова, він не хотів надавати додаткової інформації, щоб не заплутувати її.

– Насправді, Сили Самооборони теж мають проблеми. Якщо ти готовий розібратися з цією людиною, це допоможе лейтенанту Фудзібаяші.

Вона навмисно назвала себе «лейтенант Фудзібаяші», як слабкий натяк на попередні слова Тацуї. Однак, для Тацуї така гра слів була недостатня для іронії.

Схоже, Фудзібаяші також зрозуміла атмосферу, оскільки відповіді не очікувала. Вона кашлянула, намагаючись розвіяти незручну атмосферу. Після цього, навмисно, офіціозним тоном відповіла на прохання Тацуї.

– Зрозуміла. Я запитаю, коли діду буде зручно. Я можу відповісти через електронну пошту?

– Без проблем. Будь ласка, використайте код Окремого магічного батальйону.

Цими словами Тацуя сказав, щоб вона подбала про безпеку. Однак Фудзібаяші прийшла до висновку що їй не довіряють, через лист з порожнім полем відправника, яке вона відправила минулого місяця.

– ...Я розумію.

Тацуя здивовано прокручував в голові, що сталося, щоб зрозуміти, чому Фудзібаяші так поспішно повісила слухавку.

Відчувши спрагу після закінчення розмови, він попрямував до їдальні.

Там, на самоті, пила чай Міюкі.

– Попити, старший брате?

Міюкі, що сиділа за обіднім столом, швидко встала і звернулася до Тацуї.

– О, я трохи спраглий.

Давши чесну відповідь, Тацуя не поцікавився де Мінамі. Незалежно від того, чи вчиться вона, прибирає чи миється, своїм поглядом він міг побачити, що тут її не має, до того ж доручень для неї не було.

– Зараз приготую.

Тацуї було б достатньо води, але він не заперечив Міюкі. Тацуя знав, що його сестра хотіла попіклуватися про нього і принаймні піклування Міюкі неприємними йому не було. Скоріше навпаки, тож не було підстав відмовлятися.

– … Будь ласка, зачекайте у вітальні.

На прохання Міюкі, Тацуя пішов до вітальні.

Після п’ятихвилинного очікування на дивані, з їдальні з’явилася Міюкі. На підносі стояло дві склянки чаю з льодом та молоком. Нещодавно вона вже пила гарячий чай, та зараз знову приготувала його собі.

Міюкі поставила склянки на столик диванного гарнітура, що був твердим і гладеньким, як скло, не спричинивши жодного звуку. Одну напроти Тацуї, іншу поруч. Ніби маючи на це природне право (звичайно вона так і думала), вона сіла поруч з Тацуєю.

Сьогодні Тацуя сидів у кріслі, тому їх тіла не могли доторкнутися. Однак Міюкі, здавалося, не була невдоволена цим. З м’якою посмішкою вона, одночасно з братом відпила охолоджений чай з льодом і молоком, через соломинку.

Міюкі відірвалася від соломинки першою. Без звучно повернула склянку на стіл і сидячи на дивані, оглядала профіль брата.

Тацуя відразу помітив її погляд. Відпустивши соломинку і поставивши склянку з невеликим звуком. Після чого зосередив погляд на Міюкі.

– Цей телефонний дзвінок пов’язаний з вчорашньою розмовою, чи не так?

Коли Тацуя відходив до своєї кімнати, він повідомив що збирається зателефонувати, але не розкрив, куму і в якій справі. Але Міюкі, здається, здогадалася. Хоча, зважаючи на вчорашній день, це було не настільки складно. І все-таки Тацуя був вражений, що вона зрозуміла це.

– Саме так.

– Чи можу я запитати, кому ви телефонували?

Це питання трохи здивувало. Однак Тацуя вирішив відповісти чесно.

– Лейтенанту Фудзібаяші.

– ...Старший брате, ви звернулися за допомогою до Окремого магічного батальйону?

У своєму питані Міюкі висловила легке невдоволення. Тацуя також побоювався залучати військових у справи Йотсуби. Тому він звернувся до Фудзібаяші, а не Казами.

– Ні, я попросив пані Фудзібаяші проговорити з Його Ясновельможністю Кудо.

– Хіба це не небезпечно. Розмови з Окремим магічним батальйоном можуть підслуховувати.

В цю епоху, навіть військовим гарантувалася свобода приватних розмов. Однак п’ятдесят років тому була створена технологія обміну передачі голосових даних стисненими ультра звуковими хвилями, у відповідь на це телефоні апарати, встановлені у важливих державних установах, встановлювалися прилади прослуховування, щоб запобігти витоку важливої інформації. Треба сказати, що не ті прилади що автоматично перехоплюють звукові хвилі чутного діапазону, прослуховую зміст розмови, а перехоплює звукові хвилі посередині шляху між передавачем і приймачем, що не давало можливості заперечувати, що вони не мають іншої функції. Тацуя був обережним, тож врахував це.

– Усе гаразд. Я телефонував на приватний номер лейтенанта. Здається, Ешелон III, не здатний прослуховувати лінії, які «Електронна відьма» використовує для власних потреб.

Таким чином, Тацуя казав Міюкі «не хвилюйся». Але це були необережно сказані, недбалі слова.

– ...Ось як. Особистий номер пані Фудзібаяші.

Коли він усвідомив, було пізно. Тацуя пригадав що ледве заспокоїв сестру в подібній ситуації в квітні минулого року.

– Старший брате. Звідки ви дізналися особистий номер пані Фудзібаяші?

Тон і вираз обличчя Міюкі були схожі на ті, що були в кімнаті радіо мовлення, перед атакою Бланш. У той час попереду була смута, тож йому вдалося ухилитися...

«І як же мені все пояснити».

Якщо чесно, то у Тацуї не було чим виправдатися. Тацуя знав не лише номер Фудзібаяші, але приватні номери Казами, Санади та Яманаки. Однак, навіть якби він зізнався в цьому, він не думав, що це переконає Міюкі. Навіть якщо це здавалося переконливим на поверхні, в душі вона вирішила однозначно.

Цього разу переконати її буде важко.

Так розсудив Тацуя.

◇ ◇ ◇

Як і очікував Тацуя, настрій Міюкі виправився не так легко. Однак вона не спалахувала гнівом і не ігнорувала Тацую, тож, з погляду сторонніх, брат і сестра не сварилися. З об’єктивного погляду, Міюкі була лише трохи роздратована, Проте Тацуя присвятив всього себе «ремонту відносин» з сестрою, то ж через два дні, у середу, вони повернулися до колишніх близьких брата і сестри.

А сьогодні п’ятниця, двадцять восьме вересня. Нарешті, сьогодні ввечері, перед завтрашніми виборами студентської ради, Фудзібаяші зателефонувала до Тацуї.

– Пані Фудзібаяші. З цією лінією все гаразд.

Тацуя звернувся до неї «пані Фудзібаяші», замість «лейтенант Фудзібаяші», оскільки вона була одягнена в повсякденний одяг, осінню блузу і довгу спідницю в стилі кантрі. Він запитав «чи все гаразд», оскільки вона зателефонувала не на той захищений номер, в його кімнаті, а на той, до якого підключений звичайний відеофон.

– На цю мить нас не прослуховують. Спробували, але я схопила їх за хвіст.

Але, мабуть, це вона навмисно.

– Все добре, навіть якщо прослуховуватимуть. Тому що я наклала три рівні фіктивних сигналів.

Вона говорила так, ніби це незначна дрібниця, Тацуя був скоріше, розчарованим, а не враженим, оскільки подібні технології лише розвивалися.

– …Невже ви зробили це з громадською лінією, наче вона військова?

Однак, це було непорозуміння.

– Це не те, що можна досягти лиш фізичними технологіями.

«Зрозуміло», подумав Тацуя. Мабуть, вона використовує таємну техніку «Електронної відьми». Можливо, Тацуя зрозумів би, що вона зробила, витративши час і скориставшись «поглядом». Але його не дуже цікавили прийоми, які він не міг відтворити.

– Однак мені важко підтримувати подібний стан тривалий час, тому говоритиму коротко. Дідусь погодився на зустріч.

Відповідь, повідомлена Фудзібаяші, була доброю для Тацуї.

– Дата і час, о вісімнадцятій в суботу, шостого жовтня. Місце - головна резиденція родини Кудо в Ікомі. Тебе все це влаштує?

Тацуя подумки переглянув календар і підтвердив, що даний час був вільним.

– Все гаразд. Я знаю де це.

– Так.

Тут Фудзібаяші зробила підступний вираз.

– Дідусь був щасливий, що Тацуя-кун хоче поговорити.

– Це велика честь, для мене. Якщо я можу сказати так.

Почувши бурчання Тацуї, Фудзібаяші змінила підступний вираз і захихикала.

– Ти виглядаєш так, ніби це клопітно. Але здайся. Ось що означає покластися на цю людину.

– Дякую за те, що не прогнали відразу.

– Ну. Тацуя-кун, будь готовий. З цим потрапиш у пастку магічного світу Японії та стрибнеш в саму його гущу.

Тацуя спокійно сприйняв слова Фудзібаяші, які вона сказала з посмішкою і загрозливим поглядом.

– Я готовий до подібного.

– Чудово. Я також буду там того дня.

– Ось як. Дякуємо за ваш час.

У той же момент, коли Тацуя легенько вклонився, екран, що показував усміхнену Фудзібаяші згас.

Він прийняв даний телефонний дзвінок у вітальні. Хоч не брали участь, але і Міюкі і Мінамі слухали розмову Тацуї та Фудзібаяші, але Фудзібаяші не звинувачувала його.

– Старший брат, ви впевнені, що хочете цього?

Стурбовано звернулася Міюкі, коли Тацуя закінчив розмову. Мінамі також дивилася на нього зі співчуттям... Не стурбовано, а співчутливо, можливо, тому, що Мінамі точно розуміла, що означають стосунки з «Патріархом».

– Коли хочете мати справу з Кудо Рецу? Тож хвилюватися стосовно цього цілком нормально.

Засміявся Тацуя, схопивши склянку чаю з льодом. Однак, розмова тривала довше, ніж очікувалося, тож він нагрівся, і він повернув його на стіл, не попивши.

В склянці закрутився не великий туман. Оскільки температура в склянці падала без охолодження скла, повітря, що контактувало з крижаним чаєм, конденсувалося.

Звісно це була магія Міюкі. Без сильного охолодження чи заморожування, чорний чай кімнатної температури, повернуся до стану чаю з льодом. Тацуя усміхнувся і мовчки подякував, а Міюкі знову засяяла.

Промивши горло охолодженим чаєм, Тацуя продовжив відповідати на питання.

– Незалежно від завдання, Кудо Рецу цікавиться мною. Це не скільки інтерес до трохи цікавого, молодого новачка. Напевно Кудо Рецу відомі мої особистість і магія.

Міюкі широко розширила очі. Їй видавалося що останні слова її брата були абсолютно несподівані. Тут вона показала явний прояв гніву на адресу Йотсуби, але Тацуя не відчув необхідності їй докоряти. Наразі Міюкі достатньо лише настороженості щодо Йотсуби. Тацуї краще не ігнорувати увагу інших Десяти головних кланів та магічних груп.

– Кудо Рецу був близьким до голови родини Йотсуба минулого покоління, і був приватним вчителем Йотсуби Маї та Йотсуба Мії.

– Попереднього покоління... Нашого діда?

– Так. Він був центральною фігурою серед тих хто продемонстрував норов Йотсуба усьому світові.

Міюкі чомусь злегка засміялася. Коли Тацуя показав на обличчі збентеження, ще більше здивувавшись, вона засміялася ще більше.

– …… Вибачте. Просто старший брат говорять ніби про когось чужого.

Тацуя з сумнівом нахмурився.

– Що ти маєш на увазі?

– Бо, старший брате. Якби світ знав правду про «Палаючий Хеллоуїн», ніхто б і не згадував, що зробило минуле покоління?

В цей момент, Тацуя ніби замість холодного чаю ковтнув Аодзіру1 (хоча б ніколи не припустився подібної помилки), його вираз трохи відрізнявся від звичайного.

– …У всякому разі, не дивно, що Кудо Рецу знає подібні подробиці.

– Тобто... Все добре?

Невпевненим, наче переляканим, тоном запитала Міюкі? «Хіба потрібно мовчати, коли немає сторонніх вух», але це не те що варто питати у шістнадцятирічної дівчини.

– А чи потрібно мовчати?

Однак Тацуя не вагаючись говорив про це.

– Опонента колись називали «найхитріший в світі». Навіть якщо я спробую про щось змовчати, це буде доволі важко. Та й це і не знадобиться. Я маю на увазі мої персональні данні як Стратегічного мага. Не можна навіть уявити, що Кудо Рецу не розуміє необхідності зберігати це в таємниці.

Тацуя називав його «Кудо Рецу», а не «Патріарх» чи «Ваша Ясновельможність». Мабуть, він усвідомлював, що робить це постійно. Можливо, лише коли не було сторонніх вух, але він вирішив не висловлювати повагу Кудо Рецу. Через експерименти з Ляльками-паразитами, Тацуя напевно вирішив що той не достойний цього.

Однак, Тацуя високо цінував інтелект і здібності Кудо Рецу. Він вирішив що не варто приховувати щось, оскільки старий має розуміти вигоду від приховування такого джокера, як Шіба Тацуя.

– Мало того, не вигідно залишатися у ворожих відносинах з Кудо Рецу. Я думаю, що ми маємо виплатити всі борги на майбутнє.

– Чи можемо ми їм довіряти?

– Союзник не завжди має бути надійним партнером. Коротко кажучи, ми просто маємо діяти відповідно до наших потреб. Нічого поганого в тому, щоб заплатити за це розумну ціну.

Мінамі не зовсім розуміла про що говорять брат з сестрою. Але не запитала нічого ні у господині, ні у брата. Її вчили, що служниця, яка працює в будинку господаря, не має проявляти зайвої цікавості, то ж вона просто спостерігала.