[2]

[2]

Десятого серпня, наступного дня після зустрічі з помічником міністра оборони, Джеффрі Джеймсом.

З приводу питання Мінамі, вони звернулися до органів USNA з проханням розшукати Мінору, і залишалося тільки чекати.

Вчора Тацуя подумав, що сьогодні буде надто зайнятий, щоб повертатися на острів Міякі та працював над промисловим методом виробництва магічних реліквій у лабораторії розміщеній в підвалі кондомініуму, який одночасно був штаб-квартирою родини Йотсуба в Токіо.

Приблизно через три години, після початку роботи, близько одинадцятої ранку, з квартири на верхньому поверсі, йому зателефонувала Міюкі.

– Мені щойно зателефонувала Хонока.

Відповіла Міюкі, після запитання Тацуї в чому справа. Наскільки було видно з виразу обличчя Міюкі, цей телефонний дзвінок не приніс погані новини.

– Схоже, Сили Самооборони допоможуть з проведенням Коду моноліту.

Це була гарна новина, але трохи неочікувана. Це було дуже підозріло. Задумавшись про це, Тацуя нахмурився.

Сили Самооборони раптово змінили своє ставлення, тому, що дізналися, що Тацуя увійшов в контакт з високопоставленим урядовцем USNA. Вони бояться, що він поїде до Америки.

Тацуя подумав, що це смішно. Було неприємно, що вважають, що для нього достатньо кілька солодких слів, щоб він змінив табір, а ще неприємніше, якщо Сили Самооборони думають, що цього достатньо, щоб зробити його щасливим.

– Це ж хороша новина. Якщо вдасться почати підготовку зараз, то, можна встигнути до кінця місяця.

Однак не ставши озвучувати подібні думки, Тацуя посміхнувся в камеру підходящою для цієї теми посмішкою.

– Так. Тому, я хотіла б допомогти з підготовкою.

– Ти підеш до школи?

– Так. Не можна?..

– Звичайно, я не проти. Ти скоро виходиш?

Міюкі на екрані була у шкільній формі.

– Збираюся.

– Зрозумів. Зараз повернуся до квартири.

Тацуя звісно збирався супроводжувати Міюкі.

Міюкі зрозуміла, що він сказав це з таким наміром.

– Ні, я попрошу Ліну піти зі мною до школи... Думаю, старший брат, вам поки що не варто часто виходити з дому.

...Чи ні?

Зауваження Міюкі було розумним.. Минуло шість днів після бою за острів Міякі. Якщо він необережно вийде в місто, можна передбачити, що до нього причепляться так звані журналісти, які не знають що таке стриманість і припустиме.

– Я поїду до школи автомобілем, а не індивідуальною кабінкою, тому, думаю, вам не потрібно хвилюватися.

– Так. Так і зроби.

Ця будівля була токійською штаб-квартирою родини Йотсуба. Навіть якщо Тацуя не може бути за кермом, тут завжди чекає водій наступної глави, Міюкі.

– Так. Я повернусь до темноти.

– Обов’язково зателефонуй, щоб тебе забрали, коли будеш повертатися.

– Зрозуміла. Ну, тоді я пішла.

Пройшло менше тижня, відтоді, як Тацуя оприлюднив свою декларацію, повідомлення про те, що він має силу протистояти державам, світові. Його похід до школи, в такій ситуації, був би більше обтяжливим для оточуючих, ніж для нього самого. Він розумів, що Міюкі його не відштовхувала, те що слід уникнути його супроводу було розумним рішенням.

Тому було смішно думати про це як проте, що «вона дистанціюється від брата».

Головою він розумів, що це смішно.

◊ ◊ ◊

– Гей, Міюкі. Я не знаю детальних обставин, отже, що скасували, а що було вирішено провести?

Запитала Міюкі Ліна в машині, що прямувала до першої старшої.

Ліна повернулася до Японії наприкінці червня. На той момент було вирішено скасувати «Турнір дев’яти шкіл».

Востаннє вона навчалася за кордоном в Японії з січня по березень. Ліна не знала про подію під назвою Турнір дев’яти шкіл. Природно, що вона не розуміла ситуацію.

– Захід, який було скасовано, це «Турнір дев’яти шкіл», офіційна назва - «Загальнонаціональний турнір старших шкіл магії», це подія, в якій старші школи при Магічному університеті, з першої по дев’яту, змагаються у спортивних магічних дисциплінах. Він проводився щороку, в цю пору, але цього року його скасували.

– Чому?

– Ліна, пам’ятаєш про атаку озброєних партизанів на військову базу Великого Азійського Союзу в Середній Азії на початку травня?

– Ти про той випадок, за який на себе взяв відповідальність Рух за визволення дельти Нілу.

Ліна тільки но стала колишньою військовою і добре пам’ятала про той інцидент.

– Магія «Активна повітряна міна», використана для атаки, це магія, яку старший брат розробив і вперше оприлюднив на Турнірі дев’яти шкіл, два роки тому.

– Ого, ось як. І що?

Ліна не здивувалася. Вона знала, що для Тацуї не складно розробити одну дві тактичні магії перед сніданком.

– Є ті, хто кажуть, що змагання, які поширюють небезпечні магічні техніки, такі як ті, які використовується озброєними партизанами, є небезпечними і їх слід припинити. В той час нелюдські масові вбивства широкомасштабною магією голосно критикувалися, тому, через побоювання громадського спротиву, цьогорічний Турнір дев’яти шкіл скасували.

– Що? Це несправедливе, хибне звинувачення! Це відповідальність того, хто використав магію, точніше, того, хто наказав застосувати магію, Тацуя не несе відповідальності за смерть людей. Зрештою, я чула, що всі загиблі та поранені солдати Великого Азійського Союзу. Я не виправдовую партизанів, але дивно ставитися до цього, як до жертв пересічних людей.

Ліна обурилась, наче мова йшла про неї саму. Ні, не «наче», для неї, як для стратегічного мага, насправді це була не чужа справа.

– Я вважаю, що ти права, Ліна, але громадська думка ґрунтується на емоціях.

Міюкі проковтнула слова «а не на логіці».

Ліна зрозуміла недоказані слова,

– ...Отже, було порушене питання провести замість скасованого «Турніру дев’яти шкіл», матчі з дисципліни турніру, Коду моноліту. Ми просили про співпрацю в різних місцях, але нічого не виходило. ...До вчорашнього дня.

Останні слова були сказані іронічним тоном. Це красномовно демонструвало внутрішній стан Міюкі. Ця подачка Сил Самооборони не могла бути приємною для неї.

– Сьогодні вранці ситуація змінилася? Ей, це значить...

– Так, схоже, так і є.

Міюкі погодилася з Ліною, хоча словами були перервані на пів шляху.

Побачивши її очі, Ліна зрозуміла, що Міюкі має ті ж думки, що й вона сама. Вони поділяли припущення, що «на зміну ставлення Сил Самооборони, мабуть, вплинула зустріч Тацуї та помічника міністра оборони USNA, Джеффрі Джеймса».

◊ ◊ ◊

Попри літні канікули та суботу, на території Першої старшої школи було багато учнів.

Схоже, за цей короткий час, новина про те, що замість скасованого Турніру дев’яти шкіл вирішили провести товариський матч, широко розповсюдилася. Учні так шкодували про скасування Турніру дев’яти шкіл, що не змогли себе стримати, дізнавшись що турнір буде проведено, хоча лише й у вигляді Коду моноліту.

Через ці обставини, багато учнів стали свідками того, що Міюкі та Ліна приїхали до школи на розкішному седані. Однак ні для кого це не видалося дивним. Зараз навіть серед старшокласників першого року не було нікого, хто б не знав хто така Міюкі.

У поглядах на неї був не страх, а захоплення, хвала і поклоніння.

– Пані старша сестра Міюкі! Хвала богам, ми знову зустрілися!

...Хоча такий ентузіазм і прямолінійність, були рідкістю.

– Я чула про ваш нещодавній чудовий успіх! Але ви не поранені? Ви не перенапружувались?

– Ідзумі-чан, заспокойся трохи! Я не поранена і не перенапружувалась.

Міюкі вже звикла до цього. Ставлення Ідзумі більше не викликало судоми частини її обличчя. Але зараз вона не змогла нічого зробити з рефлекторним напруженням.

– Ідзумі ти так раптово обняла президента, що вона... здивувалася.

Докорила Ідзумі її старша сестра-близнюк, Касумі.

– Ох... Ка-Касумі-чан, боляче! Боляче!

– Відчепися вже.

Касумі заду потягнула її за комір, і Ідзумі неохоче відпустила Міюкі.

– Міюкі-семпай, ви також прийшли через Код моноліту?

Але не збиралася відходити. Тепер Ідзумі була схожа на цуценя, що махає хвостиком, радіючи господарю, якого давно не бачила.

– Сподіваюся, я зможу допомогти вам.

Поки вона стримується, Міюкі не відчувала дискомфорт від цього обожнювання. Тож відповіла Ідзумі з усміхненим виразом.

– Хонока в кімнаті студентської ради?

Ні, Хонока-семпай в штаб-квартирі клубного комітету.

– Дякую. Ліно, ходімо.

Міюкі кликнула Ліну, яку залишили без уваги, і попрямувала до будівлі клубних кімнат, де розташовувалась штаб-квартира клубного комітету.

– Підемо разом.

Ідзумі наздогнала і влаштувалася поряд з нею.

Ліна знизала плечима, ніби хотіла сказати «ну і ну», та слідувала, тримаючи дистанцію. Ненароком поглянувши в сторону, вона побачила що Касумі йдучи поруч, зробила подібний жест.

Через спільний настрій, у Ліни та Касумі зародилася симпатія, схожа на дружбу.

Коли Міюкі прийшла до штаб-квартири клубного комітету, Хонока вже виходила. Схоже, вони не розминулися в останню хвилину.

– Міюкі?! Дома вже все добре?

– Так. Мені від початку не було що робити.

Відповіла Хоноці Міюкі, з легкою гіркою посмішкою, яку можна було помітити лише уважно придивившись.

– Справді? Я думала, що ти дуже зайнята.

Здивовано сказала Хонока.

– А от хто справді зайнятий, то це шановний Тацуя. Він мені нічого не сказав, але, можливо він взяв на себе і мої обов’язки.

– Ось як…

Розчаровано пробурмотіла Хонока.

Міюкі добре розуміла її почуття.

Те, що Тацуя був зайнятий, було правдою. Міюкі дійсно відчувала себе самотньою, через те що проводила з ним менше часу.

Проте саме Міюкі, не дала Тацуї сказати, що сьогодні він піде в школу разом з нею.

– Хонока, то у нас буде можливість провести товариський матч? Це ж добре.

Вона приховала цю провину, навмисно змінивши тему.

– Ум... Так-то воно так...

– Щось сталося?

Схилила набік голову Міюкі, наче помітивши щось за словами Хоноки.

– Це якось раптово.

Вставила слово Шізуку, що підійшла позаду Хоноки. Недивно, що Шізуку була тут. Вона запекла фанатка Коду моноліту, що визнавала перед собою та іншими. Вона не могла не спробувати включитися в підготовку до Товариського матчу.

– Раптово?

Цього разу, вперед вийшла і запитала Ліна, що була позаду Міюкі. Можливо вона шукала нагоди приєднатися до розмови.

– Отримавши пораду пана Тацуї, Ігараші-кун відразу, звернувшись до випускника, звернувся до відділу зв’язків з громадськістю армії. До вчорашнього дня, вони весь час жалілися, що з цього нічого не вийде.

– А сьогодні вранці, вони раптово самі подзвонили.

Сили Самооборони?

Запитала Міюкі, почувши слова Шізуку, що продовжувала говорити за Хоноки, приховуючи той факт, що має уявлення про обставини, що стоять за цим.

– Угу, вірно.

– Вони сказали, що хочуть спонсорувати товариський матч Коду моноліту на тому ж рівні, що й зазвичай на Турнірі дев’яти шкіл.

Доповнила деталі Хонока, після кивку Шізуку.

– Це Ігараші-кун так сказав?

Міюкі наважилася висловити сумніви.

Я була поряд, коли надійшов дзвінок, тож це точно.

Відповідь Хоноки, для сучасної епохи широкого поширення відеофонів не була унікальною. На відміну від епохи голосових дзвінків, коли співрозмовники були на одинці, відеофон можуть почути присутні в кімнаті люди, якщо не використовувати навушники чи гарнітуру.

– Я була здивована.

Хонока округлила очі, наче відтворюючи той момент.

– Я теж так думаю.

Ліна смикнула Міюкі, що висловила слова підтримки, за рукав.

– Ей, це значить...

Пошепки промовила Ліна, а слова «все-таки те» Міюкі зупинила поглядом.

Шізуку, Ідзумі та Касумі, помітили цей діалог, але допитуватися не стали.

Міюкі-семпай, Ліна-семпай, ви ще не обідали, вірно?

Замість того, щоб розпитувати, Ідзумі змінила тему.

Хочете обговорити деталі під час їжі.

– Вірно.

Міюкі відразу прийняла турботу Ідзумі.

– Ходімо до їдальні.

– Вона відкрита?

Ліна запитала Касумі, замість Ідзумі, яка прилипла до Міюкі.

– Меню менше ніж зазвичай, але вона відкрита.

Хоч до неї звернулися раптово, Касумі відразу ж відповіла.

Попри літні канікули в їдальні було багато студентів. Однак зважаючи на після обідній час та велику кількість людей, що прийшла до школи це, можливо, й недивно.

Минуло майже два з половиною роки, як Міюкі вступила до цієї школи. Учні Першої старшої вже повинні були звикнути.

Проте навіть сьогодні учні затамували подих, побачивши як входить Міюкі. Ні, вони були зачаровані.

А помітивши позаду неї Ліну, вони були вражені рівнозначною і контрастною красою.

Міюкі і Ліна вже звикли. Не звертаючи уваги на неприкриті погляди, як дещо природне, вони взяли таці з обідом підготовленим автоматом, біля сервірувального столу і підійшли до столу трохи позаду центру шкільної їдальні.

За цього столу щойно встала група хлопців з тацями в руках. Серед них особливо добре складений хлопець, озирнувшись довкола, просто змінив вираз обличчя, що говорив «О?».

– Пані Міюкі.

– Сайдзьо-кун.

Міюкі та Лео одночасно назвали імена один одного.

– Сайдзьо-кун, ти теж прийшов допомогти з товариським матчем?

– Я також, це означає..., Ні, Міюкі, ти ж президент студентської ради, тож це природно.

Після того як, в монолозі, розібрався в ситуації, Лео додав.

– Еріка та Мікіхіко теж прийшли.

– І Еріка?

– Можливо, вона настільки любить школу?

Міюкі елегантно захихикала. І більше нічого не сказала.,

– Будь ласка, скажи-но. Цікаво, чи зможеш сказати це в присутності Еріки.

– Ой-ой, Ліно, це вже занадто, знаєш.

Лео розслаблено відповів Ліні, що підійшла збоку. Хоч Ліна вже по над рік була відсутня, серед друзів Тацуї, вона вже була прийнята як «своя».

– Гаразд, тоді побачимося пізніше. Пані Міюкі, ти теж прийдеш на підготовче засідання.

– Так, планую.

– Побачимось.

Міюкі легенько посміхнулась, а Ліна легенько кивнула головою.

З дурними посмішками відповіли його супутники, а не Лео.

Сідаючи, Ліна прослідкувала за спиною Лео, що йшов геть, і запитала: – що таке Підготовче засідання?

Сьогодні на порядку денному — відбір учасників.

Відповіла Ідзумі. Звісно решта з їх четвірки не ігнорували Ліну, просто вона відреагувала швидше.

– Це ще не вирішено.

Бурмотіння Міюкі було скоріше монологом, ніж питанням.

– Ми ж не знали чи справді вдасться провести.

Однак, схоже, сприйнявши це як питання, Хонока, з сусіднього місця, відповіла їй. Сиділи вони в наступному порядку від входу, Ідзумі, Міюкі, Хонока, з одного боку стола, Касумі, Ліна та Шізуку з іншого.

– Ви відклали відбір?

В голосі Ліни був відтінок критики.

– Тренування проводяться з тимчасовими учасниками.

Відповіла Шізуку, розтлумачивши її слова як питання «чи можна без тренувань».

– І чим не влаштовують ці тимчасові учасники?

Для Коду моноліту потрібно три людини. Для тренування необхідно дві або більше команд.

– О, правильно. Тоді з них і буде обраний основний склад.

Здогадка Ліни була природною, але Хонока не кивнула головою.

– Це так не вирішиться. Деякі учні не змогли взяти участь у тренуванні з різних причин.

Погляд Хоноки, спрямований на Ліну, кілька разів перескочив на Міюкі.

– Наприклад Тацуя?

Навіть не Ліні, було б легко зрозуміти значення цих поглядів.

– На жаль, шановний Тацуя не може взяти участь. Він зайнятий.

Трохи самотнім голосом відповіла Міюкі, помітивши її погляди.

– Зрозуміло... І справді.

Схоже, її очікування були безповоротно розбиті й Хонока опустила плечі.

– Перш за все, думаю, що це не сподобається учням інших шкіл.

– Вірно.

– Я теж так думаю.

Шізука і Касумі висловили згоду зі словами Міюкі, які, можливо, були протилежними її особистим почуттям.

– Нічого не поробиш, Міюкі-семпай. Шіба-семпай зараз є одним із найсильніших магів у світі. Його ім’я стало занадто відомим, щоб брати участь в змаганнях рівня старших шкіл.

Для Ідзумі таке розхвалювання Тацуї, було вкрай неприємною дією. Однак пріоритетом для неї було заспокоїти серце Міюкі.

– Я знаю. Дякую, Ідзумі-чан.

– Ваххх! Я не заслуговую таких слів.

Не знайшлося жодної недбалої людини, яка б потривожила Ідзумі, що занурилася у власний світ. Залишивши її на Міюкі, Ліна розпитувала Хоноку та Шізуку про деталі товариського матчу, після чого тема перейшла до минулого Турніру дев’яти шкіл, з Касумі.

◊ ◊ ◊

Міюкі, з рештою, повернулася до штаб-квартири клубного комітету, в той час, коли мала розпочатися зустріч з відбору учасників на товариський матч з Коду моноліту.

Ведучім зустрічі був Ігараші Йосуке, глава клубного комітету. Як протоколіст, поруч з Ігараші сиділа секретар студентської ради Міцуя Шіїна.

Серед учасників був і Мікіхіко, та, як і сказав Лео, несподіваний учасник, Еріка. Помітивши погляд Міюкі, Еріка легенько помахала рукою і повернулась до попередньої пози.

– Президенте Шіба, прошу вибачення, що потурбували.

Прийняв вибачливий вираз Ігараші, побачивши появу Міюкі.

– Як президент студентської ради, тож не можу залишатися байдужою. Будь ласка, починайте, не зважайте на мене.

– Т-так. Ви праві.

Спонуканий Міюкі, Ігараші оголосив про початок зустрічі.

– Перш ніж ми почнемо власне обговорення, я хочу вам дещо сказати.

Оголосивши про початок, взяв слово Ігараші.

– У результаті обговорення з представниками інших шкіл раніше, було вирішено попросити родичів Десяти головних кланів відмовитися від участі.

Піднявся гомін. Але незабаром він вщух. Без особливих запитань чи заперечень. У всіх учасників були переконані обличчя, що говорили «нічого не поробиш».

– Тож прошу пропонувати кандидатів.

Кандидатів не висували. Цього разу було вирішено, що можна висувати лише інших.

Скоро піднялася рука.

Попри те, що в тренуваннях брало участь декілька команд, після декількох тренувань, кількість кандидатів дещо звузилася.

Першим назвали ім’я Мікіхіко, який брав участь в дисципліні минулого року.

Далі був висунутий ведучий зібрання, Ігараші. Не зважаючи на його сором’язливість, усі старшокласники визнавали його здібності. Проте, оскільки серед старшокласників та одноліток було ще більше чудових учнів, у нього ніколи не було можливості відігравати активну роль.

Наступним назвали Морісакі. Якийсь час після вступу, в ньому помічали пиху і зарозумілість, але приблизно після кінця літніх канікул першого року, шкідлива звичка марнославства почала зникати й разом з тим він почав демонструвати свою сильну сторону, технічне поводження з магією. Зараз, навіть якщо поступався за потужністю та силою перешкод, він завоював репутацію одного з найбільш видатних магів, який може компенсувати це за допомогою прийомів і досягти більших результатів. Незалежно від того чи подобається ця оцінка йому самому.

– Ігараші, можна слово.

Отримавши рекомендацію та голос на підтримку, підняв руку і підвівся Морісакі.

– Я радий отримати рекомендацію, але я непідходящий представник Першої старшої.

Зазвучали голоси, що казали, що це не так. Проте Морісакі не відступив.

– Я добре знаю свою силу. Я не достатньо сильний.

– Чи є інший учень, якого ти хотів би порекомендувати?

На питання Ігараші, Морісакі відповів не без вагань.

Я думаю, що Сайдзьо підходить більше за мене.

– Я?!

Вказавши на себе, голосно промовив Лео. Як тільки вони вступили до школи, у них двох виникла суперечка, але зараз між Лео і Морісакі не виникло ворожості. Однак, для Лео було не очікувано почути своє ім’я в кандидати з вуст Морісакі.

– До того ж Сайдзьо має послужний список у змаганнях новачків. Також він звик діяти з Йошідою. Думаю, він дасть кращі результати, ніж я.

– Ні зачекай хвилинку. Це ж тому, що в битву дивізіону новачків мене втягнув Тацуя, хіба ні? Я не здатен нормально використовувати нічого, крім магії зміцнення, тому я не можу відповідати умовам Коду моноліту.

Лео не показував скромності, а щиро намагався відмовитися.

– Два роки тому ти зміг. Проблема магії вирішується за допомогою того ж пристрою.

Однак Морісакі це не переконало. Він продовжував серйозно вважати Лео підходящим учасником.

– Ні, ні це була несподівана атака, яку противник не очікував, тому це спрацювало. Якщо буде відомо, що я братиму участь, кожна школа вживе заходів.

– Все-таки, я думаю, що Сайдзьо підходить більше за мене.

Ні Лео, ні Морісакі не показували ознак відступу.

І своє слово вставив Ігараші..

– Сайдзьо-кун, здається, Морісакі-кун має тверді наміри. Я розумію про що ти говориш, але ти не міг би відступити та взяти участь.

– Лео я розумію твої сильні та слабкі сторони. Крім того, я думаю, що у тебе є здібності відігравати активну роль, як репрезентативний гравець. Всі, хто тут зібрався, теж так думають.

Висловився Айдзу, президент клубу кендзюцу. Схоже, він також був за участь Лео.

– Ні, зачекай, будь ласка. Не те щоб я не хотів взяти участь, але якщо можна ігнорувати обмеженість і непридатність магії, є більш підходяща людина, ніж я.

– Кого ти рекомендуєш?

Лео без вагань відповів на запитання Ігараші.

– Еріку.

– Е?! Мене?!

Здивування Еріки було більшим, ніж у Лео. Вона була наче «голуб наляканий квасолиною».

– Боляче це визнавати, але Еріка набагато більше звикла до битв, ніж я. На відміну від мене, нездатного до дальніх атак, у неї є техніка для безсистемного удару. Це справді прикро, але вона точно буде сильнішою за мене.

Лео двічі повторив слово «прикро», в різних формах, це означало, що він дійсно серйозний.

– Але вона дівчина.

– А що поганого, що вона дівчина?

Поставив під сумнів іронію здорового глузду Ігараші Лео.

– Поганого, кажеш.

Ігараші, мабуть, не очікував такої відповіді. Поки він застиг, Лео продовжив говорити.

– Код моноліту — це змагання, де прямий контакт заборонений. В тому, що братиме участь дівчина, нічого дивного. Те, що беруть участь лише хлопці це ж правило лише Турніру дев’яти шкіл.

– Вірно. В університеті проводять і жіночі матчі.

– Звісно. Я також бачила гендерно змішані битви в Штатах.

Підтримали аргумент Лео Шізуку та Ліна.

Треба зазначити, що Лінине «в Штатах» означало «на тренуваннях військових США, але тут не було потреби це пояснювати».

– Ігараші-кун, можна слово.

Напруженим голосом вигукнув Мікіхіко.

– Прошу.

– На Турнірі дев’яти шкіл проводяться і жіночі змагання. Дівчата також мають мати можливість брати участь, але через брак часу в цьому товариському турнірі ми зможемо підготувати лише Код моноліту.

З дозволу Ігараші, Мікіхіко приєднався до обговорення.

– Хоча це товариський матч, замість скасованого Турніру дев’яти шкіл, за загально прийнятими правилами, дівчата будуть виключені. Я не намагаюся бути гарною людиною, але мене це теж хвилювало.

Учасники зустрічі кивнули на слова Мікіхіко. Подібний жест демонстрували не лише дівчата, присутні на зустрічі, а й хлопці.

– Я вважаю, що участь Еріки є хорошою ідеєю, з погляду надання дівчатам можливості брати участь в товариському матчі, організованому зусиллями наших учнів.

Після слів Мікіхіко, атмосфера місця змінилася. Багато висловилося за.

– ...Пані Чіба, що скажете? Як і сказав Сайдзьо-кун, фізичний контакт заборонений, але Код моноліту — це досить травмуюче змагання. Гадаю, саме з цієї причини на Турнірі дев’яти шкіл не було жіночих матів в цьому змаганні.

Еріка, до якої звернувся Ігараші, встала й один раз оглянула оточуючих.

– Мені більше не подобається правило, що забороняє ближній бій.

Сказала Еріка з безстрашною посмішкою.

– Тоді?

– Я не проти вийти на поле бою. Разом з іншими чотирма.

Іншими чотирма?

– Йошідою-куном.

Еріка назвала Мікіхіко по прізвищу замість «Мікі».

– Ігараші-куном, Морісакі-куном і тим бовдуром.

– Ей, ти! Якого біса!

Лео синхронно обурився. Можливо вони й ображалися один на одного, але для решти виглядали як дует, що співпрацює разом не один десяток років.

– О, вибачте. Дикун, а не бовдур.

– Хочеш продовжити?!

– Він же досить травмуючий? Тоді знадобиться заміна.

– Не ігноруй мене! Чуєш!

– Е-е-е...

– Ігараші-кун, можна я теж скажу?

Ігараші, який, пітніючи, переводив погляд то на Еріку то на Лео, з виразом полегшення на обличчі, ніби зустрів в пеклі Будду, підскочив після слів Міюкі.

– Так, президенте!

– Як і каже Еріка, не варто обмежувати кількість учасників трьома. Можливо краще обрати гравців для заміни в кожному матчі, а не для заміни основних гравців.

– Так, вірно!

Голос Ігараші був гучним, можливо, тому, що хотів відволіктися від Еріки та Лео.

Якщо ви з чим згодні, чому б не обговорити це з іншими школами? Думаю, що краще отримати згоду, в тому числі й з приводу участі спортсменів.

– Гадаю, ви маєте рацію!

Ігараші негайно виставив пропозицію Міюкі на резолюцію, ніби ним оволоділа Ідзумі, котра сиділа поруч з Міюкі.

Результат голосування був одностайним.

Участь Еріки в Коді моноліту буде вирішена після узгодження з іншими школами.

– О, забула сказати.

Мабуть, Еріка не була б Ерікою, якби все закінчилося так легко.

– Я вередлива, щодо інструменту. Хоча Великий наставник1 не обирав щіточку, але я не майстер, тому скажу.

– А. Еріка, за однією з версій, усі пензлі майстра Великого наставника були першокласними, тому у нього не було потреби їх обирати.

– О, правда? Ну якщо президент студентської ради погодилася.

– Не хвилюйтесь.

У відповідь на складні репліки Еріки підвівся не високий учень.

Еріка знала цього учня з платиновим волоссям і сріблястими очима.

– Ми візьмемо доопрацювання пристрою Чіби-семпай на себе!

Це був Кенто Сумітсу. Другорічка, що був помічником Тацуї на Турнірі дев’яти шкіл минулого року.

– О, з нетерпінням чекатиму цього.

Цього разу Еріка задоволено посміхнулась.