Четверте серпня дві тисячі дев’яносто сьомого року, неділя.
Новосформований острів серед островів Ідзу зазнав нападу іноземних збройних формувань.
Назва острова «Міякі».
Збройне формування, яке атакувало острів, офіційно, було змішаним підрозділом військово-морського флоту USNA, обдурений агентом Нового Радянського Союзу і відправленим за фальшивим наказом та диверсійної організації, створеної Новим Радянським Союзом в USNA.
Навіть якби це було правдою, фактом залишається те, що військові кораблі та військовий персонал армії USNA атакували територію Японії. Якщо нічого не робити, сильно погіршаться не тільки відносини з Японією, але й оцінка USNA в міжнародному співтоваристві, як «ненадійної країни, яка обманює й атакує союзників».
Причина, чому USNA відправила до Японії важливу людину як Міністр оборони — щоб позбутися подібної ситуації.
...Так би мовити, офіційно.
Звичайно, примирення з японським урядом було однією з цілей візиту міністра оборони Ліама Спенсера до Японії, але насправді важко сказати, що було головною метою. У цьому випадку, Спенсер не був головним героєм свого візиту.
Через п’ять днів після інциденту. За лаштунками міністра оборони USNA та прем’єр-міністра Японії, які створювали гармонійну атмосферу перед пресою, тихо розпочалася розмова між справжніми героями.
П’ятниця, дванадцяте серпня. Сьогодні рано вранці, в перше за двадцять днів, Тацуя повернувся з Міякі до Токіо. Його запросив особистий секретар міністра оборони, Джеффрі Джеймс.
Два дні тому Тацуя, через Ліну, отримав лист з Білого дому. З оптимістичного погляду, змістом листа була пропозиція примирення з Тацуєю, або, з песимістичного погляду, спроба залучити Тацую до табору USNA та використати його.
Тацуя прийняв пропозицію USNA. Незалежно від того, як на це дивитися, оптимістично чи песимістично, загальний сенс однаковий. Оскільки від дружніх відносин користі буде набагато більше. Зі свого боку, Тацуя думав так само. Незалежно від зовнішньої політики Японії, Тацуя, завдавши великої шкоди Великому Азійському Союзу і Новому Радянському Союзу, природно, вважатиметься ними ворогом. Якщо він зможе побудувати дружні стосунки з USNA, навіть якщо за цим стоїть таємний намір, це дасть йому великі переваги.
Тацуя написав відповідь відразу на місці, як отримав лист і вчора вранці, восьмого серпня, передав відповідь, через Ліну. І вчора ввечері Ліна зателефонувала і сказала: «Міністр оборони каже, що хоче зустрітися з тобою завтра».
Місцем зустрічі Джеффрі Джеймс обрав номер в тому ж готелі, де зупинився міністр оборони зі своїм супроводом. Він був не настільки розкішним, як номер, яким користувався сам міністр, але кімната була досить високого рівня. Це демонструвало фактичний статус Джеффрі Джеймса.
Перед кімнатою та всередині була надійна охорона з колишніх спецпризначинців чи навіть активних бійців. З першого погляду було видно, що вони всі були досить вправними у своїй справі. Однак, увійшовши до кімнати під супроводом, Тацуя не показав жодного страху.
Особистий обшук не проводили. Тож, Тацуя не єдиний, хто був впевнений в собі. Тацуя не знав, це була впевненість у своїй бойовій силі чи в своєму становищі.
– Приємно познайомитись, я Джеффрі Джеймс. Будь ласка, називайте мене Джей Джей. В «Містері» потреби не має.
Джей Джей, Джеффрі Джеймс, котрий запросив Тацую, зустрів його дуже доброзичливо. Завдяки чому Тацуя не відчув страху, не зважаючи на майже двох метровий зріст, широкі плечі та масивну грудну клітину того.
– Я Шіба Тацуя. Також можете називати мене Тацуя. Звичайно в «пан», «шановному», тим паче «вельми шановному» потреби не має.
Таке оригінальне знайомство було не до вподоби Тацуї. Однак він вирішив представитися, відповідно до стилю співрозмовника.
– Добре, Тацуя. Дякую за готовність відповісти, попри раптове запрошення.
– Для мене цілком природно прийти, оскільки ви витрачаєте дорогоцінний час помічника міністра оборони. До того ж відстань не така вже й велика.
Вираз обличчя Джей Джея злегка змінився. Точніше, права брова трохи піднялась і опустилась. Однак Джей Джей не дав йому прочитати емоції у цьому виразі. Той виглядав максимум на років тридцять, але насправді він міг бути старшим. Або навіть, набагато старшим, ніж виглядав.
– Вибач за незручності.. Тацуя, бажаєш, щось випити.
– Кава, чорна.
Цього разу на обличчі Джей Джея промайнув чіткий вираз здивування. Схоже, таке впевнене ставлення при запиті не відповідало його стереотипному уявленню про японців. Чи здивування було викликане тим, що він не остерігався наркотичних засобів.
Це не було наміром Тацуї, але ця коротка мить, коли Джей Джей стримався і намагався повернутися до власного темпу, створила для Тацуї хорошу паузу. Після того як їм принесли каву, розмова продовжилась в рівній атмосфері, в якій жоден не мав ініціативи.
– Ну, Тацуя. – Перейдімо до основної теми...
– Джей Джей, свій намір я виклав у листі-відповіді, який я передав через міс Шіелдс. Є якісь незрозумілі місця?
На пропозицію Дей Джея, Тацуя повернув легкий стримуючий удар.
– Ні, дякую за твою готовність погодитися на нашу пропозицію. Чесно кажучи, це набагато більше, ніж ми очікували.
Джей Джей відповів на слова Тацуї, стриманіше, ніж очікувалося. Через таке ставлення, Тацуя не міг говорити необдумано.
Він був ще обережнішим і ретельно підбирав слова.
– У мене не має ворожих намірів щодо вашої країни. Я думаю, що це особиста відповідальність Едварда Кларка.
– ...Про проєкт Діона ти думаєш так само?
– Так.
Тацуя і Джей Джей мовчки дивилися один на одного близько трьох секунд.
– Добре. До Японії варто було приїхати лише для того, щоб переконатися, що між нами не має серйозних непорозумінь.
Джей Джей невимушено видихнув з полегшенням.
– Зараз ви зрозуміли, що я не маю ворожих намірів, моя подорож теж була корисною.
Відповів Тацуя з ввічливою посмішкою.
– Ми хотіли б зміцнити нашу з вами дружбу.
Тацуя поглядом, запропонував Джей Джею продовжити.
– Тацуя... Ти не міг би приїхати до Америки.
Не можливо було не здивуватися настільки несподіваній пропозиції. Тацуя не очікував отримати таку нахабну пропозицію.
– До Америки?
Запитав Тацуя, не приховуючи здивування.
– Ми організуємо найкращі умови для досліджень. Використай свою мудрість для націй, що дотримуються свободи та демократії.
Всупереч змісту сказаного, тон Джей Джея був доволі млявим.
– Не для свого людства?
З насмішкою запитав Тацуя, на пристрасну промову Джей Джея.
– Тобі це не до вподоби?
Схвильовано запитав Джей Джей.
Його тон був неспокійним, але кінчики губ були підняті.
– Ні, я думаю, що коли мета чітко зрозуміла, це добре.
Тацуя відповів на запитання Джей Джея зі схожим виразом.
Після чого їх усмішки одночасно зникли з їх облич і вони обмінялися мовчазними поглядами.
В них зародилась одночасно і симпатія і антипатія.
– Це чудова пропозиція, але я не можу залишити Японію, поки не завершиться проєкт на острові Міякі.
– Ось як. Якщо у тебе така причина, нічого не поробиш.
Легко відступив Джей Джей, після відмови Тацуї.
– Тоді як альтернатива, не міг би ти погодитись на відправку інженерів?
Відразу представивши альтернативу. Враховуючи таку швидкість, можна було припустити, що цей запит був основним.
– Відправлення інженерів? Для навчання?
– Так. У відповіді ти написав, що можеш передати чудову технологію Зоряного реактора, тому мені цікаво, чи зможемо ми отримати не лише дані, а й реальний досвід.
– І справді...
Тацуя відповів не відразу, бо припустив, що допуск інженерів може бути використаний для проникнення агентів.
– Зрозуміло. Я не можу вирішувати це на власний розсуд, але спробую попрацювати в цьому напрямку.
Однак він відразу ж передумав, розсудивши, що було безглуздо тримати інженерів подалі, оскільки він вже впустив засоби масової інформації.
– Дуже дякую. Якщо приймете рішення, будь ласка, повідомте нам за цією адресою.
Сказавши це Джей Джей простягнув папірець, розміром з візитну картку, з довгим рядом символів і кольоровим кодом.
Прочитавши цей рядок, Тацуя зрозумів, що це надійно зашифрована віртуально виділена лінія. Це була не звичайна мережа. Можливо вона відкрита лише для обмеженої кількості агентів Пентагону.
– Ви впевнені?
Рефлекторно запитав Джей Джея Тацуя.
– Тобто?
Однак, після цього запитання, він зрозумів, що питання було безглузде.
– Ні, я зрозумів.
– З нетерпінням чекатиму позитивної відповіді.
Поговоривши з Джей Джеєм близько п’яти хвилин, Тацуя залишив кімнату.
◇ ◇ ◇
Бесіда Тацуї та Джеффрі Джеймса завершилась об одинадцятій ранку. Залишивши готель, який використовував міністр оборони, Тацуя повернувся до свого дому в Тьофу.
Поки Тацуя та інші були відсутніми, про будинок дбала лише домашня система автоматизації. Однак, коли він повернувся додому, не було сліду пилу, характерного для порожнього будинку і, мабуть, тому, що Міюкі та Мінамі, що повернулися додому раніше, схоже, старанно прибрали його.
– З поверненням, старший брате.
Одразу ж, як він відчинив вхідні двері квартири, його привітав голос Міюкі.
– Я повернувся.
Тацуя поглянув на Міюкі, щоб відповісти, а потім опустив погляд, щоб роззутися. І тоді помітив, що там стояло три пари взуття.
– Ліна прийшла?
– Так. Вже майже полудень.
До цього моменту, Міюкі відповідала з серйозним обличчям.
– Вона закінчила прибирати свою кімнату? У неї до цього талант.
Після цих слів Тацуї, вона не стрималась і злегка посміхнулась.
– Через, це у старшого брата репутація поганця.
– Так... – Отже, яка справжня причина?
– Скоро обід.
– Зрозуміло.
Тацуя також злегка посміхнувся, наче піддавшись її настрою.
– Я допоможу їй пізніше.
Додала Міюкі, продовжуючи посміхатись.
Після обіду, приготовленого спільними зусиллями Міюкі та Мінамі, Тацуя Міюкі, Мінамі та Ліна попрямували до храму Якумо, храму Кіючійодзі.
Припаркувавши новий повітряний автомобіль на стоянці, четверо людей піднялися по сходах, що вели до воріт храму.
Сьогодні грубого вітання не було. Беручи до уваги мету візиту Тацуї та інших, це було розсудливо збоку Якумо. На території він відчув нетерплячість.
Коли вони піднялися по сходах, по той бік воріт їх чекав сам Якумо.
– Привіт.
– Майстре. Дякую, що зустріли особисто.
Покірно вклонився Тацуя. Це була не гра, він дійсно був вдячний.
– Не турбуйся про це. Якби я не прийшов, то бар’єр відреагував би.
Проте, коли почув ці слова Якумо, Тацуя забув про етикет. Його обличчя сильно напружилось. Ні, може буде правильніше сказати не «сильно», а дуже «сильно» і не «напружилось», а «скам’яніло».
– Майстре. Це значить...
– Поговоримо детальніше в середині.
Якумо перебив слова Тацуї й повів четвірку до дому ченця, замість головної зали.
В приміщенні, п’ятеро сіли на подушки. Якумо сів схрестивши ноги, а Тацуя, Міюкі та Мінамі в сейза. Спочатку Ліна намагалася сісти правильно, але порухавши стегнами, трохи розвела ступні в боки, так щоб не привертати увагу.
Коли всі сіли, вікна закрили зовні. Тацуя так і не зміг зрозуміти, чи закрили їх учні, чи це якась техніка. Не було жодних ознак людей чи магії, тому, можливо, це був якийсь механізм, всупереч стародавньому інтер’єру.
Приміщення житла монаха, що було щільно закрите, попри полуденну пору, потемніло, як смола. Однак не було ні жарко, ні волого. Скоріше почало дрейфувати холодне повітря. Враховуючи пору року, це дивно. Імовірність використання обладнання для кондиціювання повітря не дорівнювало нулю, але Тацуя та інші відчували, що холод виникав не механічним чином.
По всій стіні загорілися свічки. Цього разу, було очевидно, Якумо запалив їх магічно. Запах кунжутної олії, що доносився з тьмяним світлом, відрізнявся від того, що Тацуя та Міюкі відчували раніше. Це повинно було допомогти побудувати бар’єр, але Тацуя відчув, що утворений бар’єр — не блокує вхід зовні, а блокує вихід з середини.
– І так...
Свідомість Тацуї, що відволікся на бар’єр, привернув голос Якумо.
– Давайте я спочатку погляну. Сакурай Мінамі-кун, сядь переді мною.
– Мінамі.
– Так.
На дозвіл Тацуї, Мінамі, що сиділа з правого краю, пересіла перед Якумо.
Дочекавшись доки Мінамі сяде, Якумо склав руками якийсь знак.
Спостерігаючи за Мінамі та Якумо, Тацуя і решта затамували подих.
Кімната наповнилась нетерплячістю. Міюкі та інші, що спостерігали з-за її спини, нервували більше, ніж сама Мінамі.
На лобі Міюкі та Ліни проступив піт.
Тацуя зберігав незворушне обличчя, але його кулаки були міцно стиснені.
Минуло близько п’яти хвилин, ніхто не проронив ні слова.
Якумо розламав знак і злегка видихнув.
Напруження в кімнаті трохи зменшилося.
– Підсумовуючи, я думаю, що поки вам не треба хвилюватися.
Сказав Якумо, тоном в якому не було відчуття небезпеки. Якщо справді не варто було хвилюватися, це добре, але була умова «поки що».
Мало того, було не зрозуміле значення цього «поки що».
Чи є якась проблема, чи є ймовірність, що вона погіршиться, навіть якщо на цю мить все буде добре?
Обидва варіанти настільки різні, що необхідні дії майже протилежні.
– ...
– ...
– ...
Міюкі, Ліна і навіть Мінамі, мовчки втупилися в Якумо.
– … Майстер.
І озватися зміг лише Тацуя, тон його був наполовину здивований і докірливим.
– Навіть якщо ви не будете мене так свердлити, я все детально поясню.
Гірко посміхнувся Якумо, під поглядами Тацуї та Міюкі.
– Магічні здібності Мінамі-кун стримує знешкоджений Паразит. Повністю запечатаний Паразит занурений в глибини її свідомості, накриваючи те, що ви називаєте Областю магічних операцій.
– Знешкоджений паразит?..
Таке взагалі можливе, таким було не промовлене питання Тацуї.
– Ти ж теж так можеш, хіба ні?
Тон Якумо говорив «ти ж розумієш про що я».
– Основний принцип такий же як і у «Сфери запечатування». Запечатати тіло зовні і знерухомити. Техніка накладена на Паразита, що оволодів Мінамі-кун, є більш технічною.
– Сенсею. Ви переживаєте, що печать зламається?
Суворим тоном запитала Міюкі.
– Це не проста печать... Цьому Паразиту наказано «Нічого не робити та залишатися на місці». Він прив’язаний командою «не рухатися». На відміну від печатки, що силоміць стримує демона проти його волі, ця побудована на підкоренню наказам, і поки ці стосунки триватимуть, думаю все буде в порядку.
Відповіддю було не те що хотіла почути Міюкі.
– Скільки триватимуть ці стосунки?
Є магія, що викликає непоправні зміни, але магії що має тривалий ефект не існує. Наприклад, «Кокіт» Міюкі необоротно гальмує розум, але не втримує його в замороженому стані.
– Коли ефект буде на межі зникнення, думаю, що оператор прийде, щоб перезапустити його.
– ...Це означає, що вона не триватиме так довго?
Злякано запитала Міюкі.
– ...Мінору прийде заради Мінамі?
Перш ніж Якумо відповів на питання Міюкі, Тацуя запитав про інше.
– Думаю саме це він планує. Якщо печать зруйнується, Паразит почне зливатися з Мінамі-кун. Якби це було дозволено з самого початку, він від початку не займався б такою складною технікою. Чи не краще для Мінору-куна було б проігнорувати волю Мінамі-кун і зробити її однією зі своїх?
– Яка мета Мінору?
Запитала Ліна, не адресуючи питання комусь конкретно.
Але їй ніхто не відповів.
Тацуя і Міюкі знали, що Мінору сказав: «Я просто хочу вилікувати хворобу Мінамі». І вони обоє спочатку вірили в це. Але тепер і Тацуя, і Міюкі підозрювали, що справжні наміри Мінору були зовсім іншими.
І Міюкі в глибині душі боялася, що «Мінамі насправді бажає того самого», а Тацуя боявся, що Міюкі буде боляче, якщо розкрити справжні наміри.
◇ ◇ ◇
Тацуя та супутниці, включаючи Ліну, повернувшись з храму Якумо в дім в Тьофу, сиділи у вітальні з серйозними поглядами.
– Ну, це, поки що, не заважає моєму повсякденному життю, тому не потрібно про це турбуватися...
Можливо не витримавши важкої атмосфери, боязко висловилась Мінамі.
– ...В родині Йотсуба є маг, що добре володіє позасистемною магією?
Не звертаючи увагу на її слова, запитала Ліна у Тацуї й Міюкі.
– Одна з гілок, родина Цукуба, добре володіє такою магією, але... З цим не зможе впоратися навіть сенсей. Я не думаю, що навіть шановна Тока, глава родини Цукуба чи пані Юка, наступниця глави, зможуть щось зробити.
Слабко похитавши головою, сказала Міюкі.
Після того як було встановлено діагноз, Тацуя з супутницями, природно запитали Якумо, чи може він видалити Паразита з Мінамі. Однак Якумо відповів негативно.
Якумо — великий маг древньої магії. На відміну від «школи Традиціоналістів», з якою Тацуя зіштовхнувся, коли переслідував Чжоу Гонґцзіня, як оператор, він успадкував справжні традиційні техніки.
З давніх часів, найважливішою місією тих, хто вміє використовувати магію, є захист людей від йокаїв та демонів. З цієї причини, Якумо оволодів магією для захисту та перемоги над демонами, на високому рівні. Навіть так, він не зміг видалити Паразита з Мінамі.
За його словами, Паразит в Мінамі знаходиться в запечатаному стані. Ні, чи правильніше буде сказати, що «Паразит запечатаний в Мінамі». Якумо пояснив, що Паразит був запечатаний в Мінамі, як посудині, а запечатаний Паразит став кришкою для придушення активності Області магічних операцій Мінамі.
Для того, щоб примусово витягнути Паразита, необхідно провести процедуру спочатку зняття печаті в середині Мінамі, а потім знищення, але на етапі зняття печаті виникає ризик злиття з Паразитом. Паразит занурений в глибини розуму на межу свідомого та несвідомого, і навіть якщо після початку асиміляції її вдасться уникнути, Мінамі неминуче зазнає великої шкоди.
Якумо зробив висновок, що для того, аби вивести Паразита, необхідно використати техніку підкорення, а не «вигнання». Іншими словами, техніку для маніпуляції Паразитами. Він же міг лише знищити або запечатати Паразита. Сказавши це з усмішкою, Якумо мав гіркий вираз.
– ...Значить немає іншого вибору, окрім як знайти Мінору і скасувати техніку?
Ні Тацуя, ні Міюкі, ні Ліна не почули про не бажання від Мінамі. Після відповіді Міюкі Ліні, Тацуя прийшов до цього висновку.
– Зрештою, виходить, так і є.
– Але як його знайти? У нас навіть не має жодних підказок про місцеперебування Мінору?
Міюкі погодилася зі словами Тацуї, а Ліна вказала на очевидну проблему.
Її слова не містили злого наміру чи знущання. Навпаки, вона дуже хвилювалась за Мінамі, тож не могла не висловити своє хвилювання.
– У Мінору не так багато варіантів, куди втекти.
– ...Що ти маєш на увазі?
Не в змозі зрозуміти, що хотів сказати Тацуя, Ліна запитала з великим знаком питання над головою. Міюкі також не могла приховати своєї розгубленості.
Тацуя не став відмовчуватись в цій ситуації.
– Незалежно від того, наскільки високі його магічні навички, Мінору все ще учень другого року старшої школи. Він хворів і часто лежав в лікарні, тому не мав можливості розширити свої зв’язки поза школою.
– Але, старший брат. Хіба Мінору не увібрав знання Чжоу Гонґцзіня?
– Саме так.
Кивнувши на контраргумент Міюкі, з виразом «ось чому», Тацуя продовжив.
– Думаю, що шлях втечі, який обрав Мінору, обмежується знаннями Чжоу Гонґцзіня.
– Зокрема?
Ліна мало знала про Чжоу Гонґцзіня. Природно, вона задумалась над запитаннями: «що за людина Чжоу Гонґцзінь і за яких обставин Мінору успадкував його знання». Однак подумавши, що якщо запитати про це виникне заплутана історія, і припустивши, що, можливо, це буде марною тратою часу, Ліна відклала свою цікавість і попросила у Тацуї висновку.
– Територія зв’язків Чжоу Гонґцзіня обмежується Далекосхідною Азією та Північною Америкою.
– Чи не занадто широка?
З ошелешеним виразом пробурмотіла Ліна.
Це було розумно, але Тацуя, здавалося, нітрохи не зніяковів.
– Два роки тому поліція Японії та Великого Азійського Союзу спільно розгромили злочинний синдикат «Безглавий дракон», що був зв’язками у Далекосхідній Азії. Крім того, я чув що маршрут, який використовувався як посередник для втечі з країни був розкритий і знищений.
– Тож нам не варто розглядати Східну Азію як місце втечі, вірно?
– Думаю, так.
Погодився з Міюкі Тацуя.
– Мінамі скажи мені дещо.
Після чого звернувся до Мінамі, яку до цього він і решта ігнорували.
– Так, що?
Мінамі не виявила жодного невдоволення, насправді вона, мабуть, не відчувала жодних невдоволення чи скарг, і відповіла щиро.
– Коли він вивіз тебе з Японії, можливо, у Мінору був товариш-паразит
– ...Так
Це перший раз, коли Тацуя запитав Мінамі про часи її втечі. Досі, навіть, якщо Мінамі керувалася бажанням зізнатися і Тацуя, і Міюкі намагалися змінити тему, намагаючись не дозволити говорити.
– Ти не знаєш хто ця людина? Достатньо буде просто імені.
– Шановний Мінору, називав його «Реймонд».
У відповідь на запитання Тацуї, Мінамі відповіла, не прикидаючись, що копається в пам’яті.
– Юнак блондин з блакитними очима, гарно складений європеєць, що складає враження дитини?
– Вірно. Шановний Тацуя, ви його знаєте?
– Старший брате, це ж...
Не відповівши на запитання Мінамі та Міюкі, Тацуя продовжив призупинені пояснення.
– В той час, як Східна Азія більше не є варіантом для втечі, Північна Америка, особливо Каліфорнія, область де пів року тому ховався бос Чжоу Гонґцзіня, Ґу Дзіе. Тепер, після сказаного Мінамі, є впевненість, що Мінору, який втік з північно-західних Гавайських островів, супроводжуватиме Паразит зі Штатів. Думаю, що найбільш вірогідним місцем схованки для Мінору є західне узбережжя USNA.
– Мені здається, що це все ще занадто широка територія... Як ти збираєшся його знайти?
Ліна, яка знала розміри своєї рідної країни, запитала голосом який не міг приховати хвилювання: «ти справді зможеш його знайти?».
– Для мене одного вона буде надто широкою. Думаю, не буде важко мобілізувати всі інформаційні мережі родини Йотсуба. Але як щодо федерального уряду USNA? Я не думаю, що Департаменту внутрішньої безпеки або антитерористичного підрозділу ЦРУ не неможливо знайти Паразита, що проникнув в країну.
Ліна злегка нахмурилась, почувши відповідь Тацуї на її питання.
– ...А якщо можна звернутися до відділу національної безпеки ФБР, це буде не складно, чи не так?
Мабуть, висловлення Тацуї «не неможливо», здався Ліні надто стриманим.
– Ну і? Ти попросиш сенатора Кертіса «знайти Мінору»? Або мені краще звернутися до помічника міністра оборони.
Від так легко кинутих слів Ліни, Тацуя ледь помітно посміхнувся.
– Білий дім відправив тебе мені. І я відразу доручу тобі роботу.
Іронічне зауваження Тацуї ґрунтувалося на листі з адміністрації президента, де було сказано: «підполковник Ангеліна Шіелдс передана вам безкоштовно і на невизначений термін».
Ліна залишила армію USNA і прибула до Японії. У майбутньому, вона планувала натуралізуватися в Японії.
У певному сенсі, це була «мирна втеча з країни», можна сказати, що USNA погодились на втечу національно визнаного мага стратегічного класу. Однак не могли визнати цього публічно. Тому уряд USNA і військові заявили, що прийнята відставка була відставкою Анджі Сіріус і не дозволили підполковнику Анджі Шіелдс піти у відставку, вони вирішили стверджувати, що це було результатом введення її в місію секретної операції в Японії.
А секретна місія, це нагляд і переманювання стратегічного мага Шіби Тацуї, під виглядом «передачі в безкоштовне та безстрокове користування».
Звісно, Тацуї ці закулісні обставини не розкрили. Усе що повідомив йому уряд USNA, це частину про «безкоштовну і безстрокову передачу». Решта — лише міркування самого Тацуї. Але зараз було не важливо, правильні його міркування, чи ні.
– Ліно, попроси федеральний уряд розшукати Мінору.
– Так, так. Мене ж надали тобі в оренду.
Йому було достатньо, що є людина, яка відіграє роль посланця.
Ліна дочекалась коли на східному узбережжі Сполучених штатів настане ранок і зателефонувала полковнику Баланс.
Вона не стала використовувати якесь спеціальне шифрування.
У звичайному телефонному дзвінку, звичайному для військових, в тому сенсі, що не використовувалось шифрування, Ліна попросила Баланс розшукати Мінору.
◇ ◇ ◇
– Мінору. Очевидно, Федеральний уряд почав діяти.
На західному узбережжі був ще ранній ранок, але Мінору і Реймонд не спали.
Ні, мабуть, точніше буде сказати, що вони ще не спали. Останнім часом, вони, як вампіри, лягали спати вранці й прокидалися в сутінках.
– Що, федеральний уряд? Не армія?
Озирнувся на голос Реймонда Мінору, який трохи відкривши штори на другому поверсі, спостерігав за містом, що прокидалося.
Щоб спілкуватися у них не було потреби говорити, але у цій схованці були не лише Паразити. Скоріше, людей магів було більше. Основна причина, чому вони намагалися говорити в голос, полягало в тому, що для них обох це було зручніше, але також був аспект, що вони не хотіли викликати зайвої підозри у людей в «організації».
Зараз вони знаходилися в закутках порту Лос-Анджелесу. Мінору і Реймонд переховувалися на базі радикальної організації, яку складали маги.
– Запит отримали військові, але я думаю, що ФБР і ЦРУ також діятимуть.
– Хіба ЦРУ не працює за кордоном?
Реймонд покрутив головою на знак незгоди, з усмішкою на обличчі, що не несла сарказму стосовно Мінору, що схилив голову на бік у нерозумінні.
– Анти терористичні заходи здійснюється як закордоном, так і на території країни.
– Ми терористи? Ну.. якщо вони так нас називають, нічого не поробиш.
Безпосередньо перед тим, як сюди приїхати, Мінору знищив одну базу федеральної армії. Армія USNA вважає, що знищення бази Перл і Гермес справа рук Тацуї, але саме Мінору вбив усіх солдат, що залишалися на базі. З огляду на цей факт, не можна заперечувати, що це тероризм.
– Про пошук попросив саме Тацуя. Це набагато швидше, ніж ти очікував.
Глядячи на Реймонда, Мінору нахмурився. Це був не дискомфорт, а вираз занепокоєння з приводу чогось несподіваного і поганого.
– Так що ти робитимеш? Минуло пів місяця, відтоді, як нам надали тут підтримку, але думаю це лише питання часу, коли нас тут знайдуть, якщо залучені ФБР і ЦРУ.
– Я повернуся до Японії.
Почувши відповідь Мінору, Реймонд округлив очі.
– Хіба це не небезпечно? Я впевнений, що Тацуя чекає.
– Я мушу з цим розібратися.
В очах Мінору була тверда рішучість. Реймонд, без телепатії, розумів, що він не передумає.
– Тоді я теж піду.
Замість переконання сказав Реймонд, без краплі серйозності.
– Що ти кажеш?! Я повертаюсь до Японії, тому що маю це зробити. Це набагато раніше, ніж планувалося, але я від початку думав повернутися додому.
Змінившись на обличчі, Мінору дивився в очі Реймонда з серйозним поглядом.
– Я повертаюся з власних причин. Реймонд, тобі не потрібно ризикувати.
– Це лікування Мінамі, чи не так?
Легковажний тон Реймонда не змінився.
– Я ж вже казав? Я сподіваюся побачити вашу історію до кінця.
Поки у Мінору перехопило подих, він додав.
– І для цього мені не шкода власного життя.
Далі
Том 32. Розділ 2 - [2]
[2] Десятого серпня, наступного дня після зустрічі з помічником міністра оборони, Джеффрі Джеймсом. З приводу питання Мінамі, вони звернулися до органів USNA з проханням розшукати Мінору, і залишалося тільки чекати. Вчора Тацуя подумав, що сьогодні буде надто зайнятий, щоб повертатися на острів Міякі та працював над промисловим методом виробництва магічних реліквій у лабораторії розміщеній в підвалі кондомініуму, який одночасно був штаб-квартирою родини Йотсуба в Токіо. Приблизно через три години, після початку роботи, близько одинадцятої ранку, з квартири на верхньому поверсі, йому зателефонувала Міюкі. – Мені щойно зателефонувала Хонока. Відповіла Міюкі, після запитання Тацуї в чому справа. Наскільки було видно з виразу обличчя Міюкі, цей телефонний дзвінок не приніс погані новини. – Схоже, Сили Самооборони допоможуть з проведенням Коду моноліту. Це була гарна новина, але трохи неочікувана. Це було дуже підозріло. Задумавшись про це, Тацуя нахмурився. Сили Самооборони раптово змінили своє ставлення, тому, що дізналися, що Тацуя увійшов в контакт з високопоставленим урядовцем USNA. Вони бояться, що він поїде до Америки. Тацуя подумав, що це смішно. Було неприємно, що вважають, що для нього достатньо кілька солодких слів, щоб він змінив табір, а ще неприємніше, якщо Сили Самооборони думають, що цього достатньо, щоб зробити його щасливим. – Це ж хороша новина. Якщо вдасться почати підготовку зараз, то, можна встигнути до кінця місяця. Однак не ставши озвучувати подібні думки, Тацуя посміхнувся в камеру підходящою для цієї теми посмішкою. – Так. Тому, я хотіла б допомогти з підготовкою. – Ти підеш до школи? – Так. Не можна?.. – Звичайно, я не проти. Ти скоро виходиш? Міюкі на екрані була у шкільній формі. – Збираюся. – Зрозумів. Зараз повернуся до квартири. Тацуя звісно збирався супроводжувати Міюкі. Міюкі зрозуміла, що він сказав це з таким наміром. – Ні, я попрошу Ліну піти зі мною до школи... Думаю, старший брат, вам поки що не варто часто виходити з дому. ...Чи ні? Зауваження Міюкі було розумним.. Минуло шість днів після бою за острів Міякі. Якщо він необережно вийде в місто, можна передбачити, що до нього причепляться так звані журналісти, які не знають що таке стриманість і припустиме. – Я поїду до школи автомобілем, а не індивідуальною кабінкою, тому, думаю, вам не потрібно хвилюватися. – Так. Так і зроби. Ця будівля була токійською штаб-квартирою родини Йотсуба. Навіть якщо Тацуя не може бути за кермом, тут завжди чекає водій наступної глави, Міюкі. – Так. Я повернусь до темноти. – Обов’язково зателефонуй, щоб тебе забрали, коли будеш повертатися. – Зрозуміла. Ну, тоді я пішла. Пройшло менше тижня, відтоді, як Тацуя оприлюднив свою декларацію, повідомлення про те, що він має силу протистояти державам, світові. Його похід до школи, в такій ситуації, був би більше обтяжливим для оточуючих, ніж для нього самого. Він розумів, що Міюкі його не відштовхувала, те що слід уникнути його супроводу було розумним рішенням. Тому було смішно думати про це як проте, що «вона дистанціюється від брата». Головою він розумів, що це смішно. ◊ ◊ ◊ – Гей, Міюкі. Я не знаю детальних обставин, отже, що скасували, а що було вирішено провести? Запитала Міюкі Ліна в машині, що прямувала до першої старшої. Ліна повернулася до Японії наприкінці червня. На той момент було вирішено скасувати «Турнір дев’яти шкіл». Востаннє вона навчалася за кордоном в Японії з січня по березень. Ліна не знала про подію під назвою Турнір дев’яти шкіл. Природно, що вона не розуміла ситуацію. – Захід, який було скасовано, це «Турнір дев’яти шкіл», офіційна назва - «Загальнонаціональний турнір старших шкіл магії», це подія, в якій старші школи при Магічному університеті, з першої по дев’яту, змагаються у спортивних магічних дисциплінах. Він проводився щороку, в цю пору, але цього року його скасували. – Чому? – Ліна, пам’ятаєш про атаку озброєних партизанів на військову базу Великого Азійського Союзу в Середній Азії на початку травня? – Ти про той випадок, за який на себе взяв відповідальність Рух за визволення дельти Нілу. Ліна тільки но стала колишньою військовою і добре пам’ятала про той інцидент. – Магія «Активна повітряна міна», використана для атаки, це магія, яку старший брат розробив і вперше оприлюднив на Турнірі дев’яти шкіл, два роки тому. – Ого, ось як. І що? Ліна не здивувалася. Вона знала, що для Тацуї не складно розробити одну дві тактичні магії перед сніданком. – Є ті, хто кажуть, що змагання, які поширюють небезпечні магічні техніки, такі як ті, які використовується озброєними партизанами, є небезпечними і їх слід припинити. В той час нелюдські масові вбивства широкомасштабною магією голосно критикувалися, тому, через побоювання громадського спротиву, цьогорічний Турнір дев’яти шкіл скасували. – Що? Це несправедливе, хибне звинувачення! Це відповідальність того, хто використав магію, точніше, того, хто наказав застосувати магію, Тацуя не несе відповідальності за смерть людей. Зрештою, я чула, що всі загиблі та поранені солдати Великого Азійського Союзу. Я не виправдовую партизанів, але дивно ставитися до цього, як до жертв пересічних людей. Ліна обурилась, наче мова йшла про неї саму. Ні, не «наче», для неї, як для стратегічного мага, насправді це була не чужа справа. – Я вважаю, що ти права, Ліна, але громадська думка ґрунтується на емоціях. Міюкі проковтнула слова «а не на логіці». Ліна зрозуміла недоказані слова, – ...Отже, було порушене питання провести замість скасованого «Турніру дев’яти шкіл», матчі з дисципліни турніру, Коду моноліту. Ми просили про співпрацю в різних місцях, але нічого не виходило. ...До вчорашнього дня. Останні слова були сказані іронічним тоном. Це красномовно демонструвало внутрішній стан Міюкі. Ця подачка Сил Самооборони не могла бути приємною для неї. – Сьогодні вранці ситуація змінилася? Ей, це значить... – Так, схоже, так і є. Міюкі погодилася з Ліною, хоча словами були перервані на пів шляху. Побачивши її очі, Ліна зрозуміла, що Міюкі має ті ж думки, що й вона сама. Вони поділяли припущення, що «на зміну ставлення Сил Самооборони, мабуть, вплинула зустріч Тацуї та помічника міністра оборони USNA, Джеффрі Джеймса». ◊ ◊ ◊ Попри літні канікули та суботу, на території Першої старшої школи було багато учнів. Схоже, за цей короткий час, новина про те, що замість скасованого Турніру дев’яти шкіл вирішили провести товариський матч, широко розповсюдилася. Учні так шкодували про скасування Турніру дев’яти шкіл, що не змогли себе стримати, дізнавшись що турнір буде проведено, хоча лише й у вигляді Коду моноліту. Через ці обставини, багато учнів стали свідками того, що Міюкі та Ліна приїхали до школи на розкішному седані. Однак ні для кого це не видалося дивним. Зараз навіть серед старшокласників першого року не було нікого, хто б не знав хто така Міюкі. У поглядах на неї був не страх, а захоплення, хвала і поклоніння. – Пані старша сестра Міюкі! Хвала богам, ми знову зустрілися! ...Хоча такий ентузіазм і прямолінійність, були рідкістю. – Я чула про ваш нещодавній чудовий успіх! Але ви не поранені? Ви не перенапружувались? – Ідзумі-чан, заспокойся трохи! Я не поранена і не перенапружувалась. Міюкі вже звикла до цього. Ставлення Ідзумі більше не викликало судоми частини її обличчя. Але зараз вона не змогла нічого зробити з рефлекторним напруженням. – Ідзумі ти так раптово обняла президента, що вона... здивувалася. Докорила Ідзумі її старша сестра-близнюк, Касумі. – Ох... Ка-Касумі-чан, боляче! Боляче! – Відчепися вже. Касумі заду потягнула її за комір, і Ідзумі неохоче відпустила Міюкі. – Міюкі-семпай, ви також прийшли через Код моноліту? Але не збиралася відходити. Тепер Ідзумі була схожа на цуценя, що махає хвостиком, радіючи господарю, якого давно не бачила. – Сподіваюся, я зможу допомогти вам. Поки вона стримується, Міюкі не відчувала дискомфорт від цього обожнювання. Тож відповіла Ідзумі з усміхненим виразом. – Хонока в кімнаті студентської ради? Ні, Хонока-семпай в штаб-квартирі клубного комітету. – Дякую. Ліно, ходімо. Міюкі кликнула Ліну, яку залишили без уваги, і попрямувала до будівлі клубних кімнат, де розташовувалась штаб-квартира клубного комітету. – Підемо разом. Ідзумі наздогнала і влаштувалася поряд з нею. Ліна знизала плечима, ніби хотіла сказати «ну і ну», та слідувала, тримаючи дистанцію. Ненароком поглянувши в сторону, вона побачила що Касумі йдучи поруч, зробила подібний жест. Через спільний настрій, у Ліни та Касумі зародилася симпатія, схожа на дружбу. Коли Міюкі прийшла до штаб-квартири клубного комітету, Хонока вже виходила. Схоже, вони не розминулися в останню хвилину. – Міюкі?! Дома вже все добре? – Так. Мені від початку не було що робити. Відповіла Хоноці Міюкі, з легкою гіркою посмішкою, яку можна було помітити лише уважно придивившись. – Справді? Я думала, що ти дуже зайнята. Здивовано сказала Хонока. – А от хто справді зайнятий, то це шановний Тацуя. Він мені нічого не сказав, але, можливо він взяв на себе і мої обов’язки. – Ось як… Розчаровано пробурмотіла Хонока. Міюкі добре розуміла її почуття. Те, що Тацуя був зайнятий, було правдою. Міюкі дійсно відчувала себе самотньою, через те що проводила з ним менше часу. Проте саме Міюкі, не дала Тацуї сказати, що сьогодні він піде в школу разом з нею. – Хонока, то у нас буде можливість провести товариський матч? Це ж добре. Вона приховала цю провину, навмисно змінивши тему. – Ум... Так-то воно так... – Щось сталося? Схилила набік голову Міюкі, наче помітивши щось за словами Хоноки. – Це якось раптово. Вставила слово Шізуку, що підійшла позаду Хоноки. Недивно, що Шізуку була тут. Вона запекла фанатка Коду моноліту, що визнавала перед собою та іншими. Вона не могла не спробувати включитися в підготовку до Товариського матчу. – Раптово? Цього разу, вперед вийшла і запитала Ліна, що була позаду Міюкі. Можливо вона шукала нагоди приєднатися до розмови. – Отримавши пораду пана Тацуї, Ігараші-кун відразу, звернувшись до випускника, звернувся до відділу зв’язків з громадськістю армії. До вчорашнього дня, вони весь час жалілися, що з цього нічого не вийде. – А сьогодні вранці, вони раптово самі подзвонили. Сили Самооборони? Запитала Міюкі, почувши слова Шізуку, що продовжувала говорити за Хоноки, приховуючи той факт, що має уявлення про обставини, що стоять за цим. – Угу, вірно. – Вони сказали, що хочуть спонсорувати товариський матч Коду моноліту на тому ж рівні, що й зазвичай на Турнірі дев’яти шкіл. Доповнила деталі Хонока, після кивку Шізуку. – Це Ігараші-кун так сказав? Міюкі наважилася висловити сумніви. Я була поряд, коли надійшов дзвінок, тож це точно. Відповідь Хоноки, для сучасної епохи широкого поширення відеофонів не була унікальною. На відміну від епохи голосових дзвінків, коли співрозмовники були на одинці, відеофон можуть почути присутні в кімнаті люди, якщо не використовувати навушники чи гарнітуру. – Я була здивована. Хонока округлила очі, наче відтворюючи той момент. – Я теж так думаю. Ліна смикнула Міюкі, що висловила слова підтримки, за рукав. – Ей, це значить... Пошепки промовила Ліна, а слова «все-таки те» Міюкі зупинила поглядом. Шізуку, Ідзумі та Касумі, помітили цей діалог, але допитуватися не стали. Міюкі-семпай, Ліна-семпай, ви ще не обідали, вірно? Замість того, щоб розпитувати, Ідзумі змінила тему. Хочете обговорити деталі під час їжі. – Вірно. Міюкі відразу прийняла турботу Ідзумі. – Ходімо до їдальні. – Вона відкрита? Ліна запитала Касумі, замість Ідзумі, яка прилипла до Міюкі. – Меню менше ніж зазвичай, але вона відкрита. Хоч до неї звернулися раптово, Касумі відразу ж відповіла. Попри літні канікули в їдальні було багато студентів. Однак зважаючи на після обідній час та велику кількість людей, що прийшла до школи це, можливо, й недивно. Минуло майже два з половиною роки, як Міюкі вступила до цієї школи. Учні Першої старшої вже повинні були звикнути. Проте навіть сьогодні учні затамували подих, побачивши як входить Міюкі. Ні, вони були зачаровані. А помітивши позаду неї Ліну, вони були вражені рівнозначною і контрастною красою. Міюкі і Ліна вже звикли. Не звертаючи уваги на неприкриті погляди, як дещо природне, вони взяли таці з обідом підготовленим автоматом, біля сервірувального столу і підійшли до столу трохи позаду центру шкільної їдальні. За цього столу щойно встала група хлопців з тацями в руках. Серед них особливо добре складений хлопець, озирнувшись довкола, просто змінив вираз обличчя, що говорив «О?». – Пані Міюкі. – Сайдзьо-кун. Міюкі та Лео одночасно назвали імена один одного. – Сайдзьо-кун, ти теж прийшов допомогти з товариським матчем? – Я також, це означає..., Ні, Міюкі, ти ж президент студентської ради, тож це природно. Після того як, в монолозі, розібрався в ситуації, Лео додав. – Еріка та Мікіхіко теж прийшли. – І Еріка? – Можливо, вона настільки любить школу? Міюкі елегантно захихикала. І більше нічого не сказала., – Будь ласка, скажи-но. Цікаво, чи зможеш сказати це в присутності Еріки. – Ой-ой, Ліно, це вже занадто, знаєш. Лео розслаблено відповів Ліні, що підійшла збоку. Хоч Ліна вже по над рік була відсутня, серед друзів Тацуї, вона вже була прийнята як «своя». – Гаразд, тоді побачимося пізніше. Пані Міюкі, ти теж прийдеш на підготовче засідання. – Так, планую. – Побачимось. Міюкі легенько посміхнулась, а Ліна легенько кивнула головою. З дурними посмішками відповіли його супутники, а не Лео. Сідаючи, Ліна прослідкувала за спиною Лео, що йшов геть, і запитала: – що таке Підготовче засідання? Сьогодні на порядку денному — відбір учасників. Відповіла Ідзумі. Звісно решта з їх четвірки не ігнорували Ліну, просто вона відреагувала швидше. – Це ще не вирішено. Бурмотіння Міюкі було скоріше монологом, ніж питанням. – Ми ж не знали чи справді вдасться провести. Однак, схоже, сприйнявши це як питання, Хонока, з сусіднього місця, відповіла їй. Сиділи вони в наступному порядку від входу, Ідзумі, Міюкі, Хонока, з одного боку стола, Касумі, Ліна та Шізуку з іншого. – Ви відклали відбір? В голосі Ліни був відтінок критики. – Тренування проводяться з тимчасовими учасниками. Відповіла Шізуку, розтлумачивши її слова як питання «чи можна без тренувань». – І чим не влаштовують ці тимчасові учасники? Для Коду моноліту потрібно три людини. Для тренування необхідно дві або більше команд. – О, правильно. Тоді з них і буде обраний основний склад. Здогадка Ліни була природною, але Хонока не кивнула головою. – Це так не вирішиться. Деякі учні не змогли взяти участь у тренуванні з різних причин. Погляд Хоноки, спрямований на Ліну, кілька разів перескочив на Міюкі. – Наприклад Тацуя? Навіть не Ліні, було б легко зрозуміти значення цих поглядів. – На жаль, шановний Тацуя не може взяти участь. Він зайнятий. Трохи самотнім голосом відповіла Міюкі, помітивши її погляди. – Зрозуміло... І справді. Схоже, її очікування були безповоротно розбиті й Хонока опустила плечі. – Перш за все, думаю, що це не сподобається учням інших шкіл. – Вірно. – Я теж так думаю. Шізука і Касумі висловили згоду зі словами Міюкі, які, можливо, були протилежними її особистим почуттям. – Нічого не поробиш, Міюкі-семпай. Шіба-семпай зараз є одним із найсильніших магів у світі. Його ім’я стало занадто відомим, щоб брати участь в змаганнях рівня старших шкіл. Для Ідзумі таке розхвалювання Тацуї, було вкрай неприємною дією. Однак пріоритетом для неї було заспокоїти серце Міюкі. – Я знаю. Дякую, Ідзумі-чан. – Ваххх! Я не заслуговую таких слів. Не знайшлося жодної недбалої людини, яка б потривожила Ідзумі, що занурилася у власний світ. Залишивши її на Міюкі, Ліна розпитувала Хоноку та Шізуку про деталі товариського матчу, після чого тема перейшла до минулого Турніру дев’яти шкіл, з Касумі. ◊ ◊ ◊ Міюкі, з рештою, повернулася до штаб-квартири клубного комітету, в той час, коли мала розпочатися зустріч з відбору учасників на товариський матч з Коду моноліту. Ведучім зустрічі був Ігараші Йосуке, глава клубного комітету. Як протоколіст, поруч з Ігараші сиділа секретар студентської ради Міцуя Шіїна. Серед учасників був і Мікіхіко, та, як і сказав Лео, несподіваний учасник, Еріка. Помітивши погляд Міюкі, Еріка легенько помахала рукою і повернулась до попередньої пози. – Президенте Шіба, прошу вибачення, що потурбували. Прийняв вибачливий вираз Ігараші, побачивши появу Міюкі. – Як президент студентської ради, тож не можу залишатися байдужою. Будь ласка, починайте, не зважайте на мене. – Т-так. Ви праві. Спонуканий Міюкі, Ігараші оголосив про початок зустрічі. – Перш ніж ми почнемо власне обговорення, я хочу вам дещо сказати. Оголосивши про початок, взяв слово Ігараші. – У результаті обговорення з представниками інших шкіл раніше, було вирішено попросити родичів Десяти головних кланів відмовитися від участі. Піднявся гомін. Але незабаром він вщух. Без особливих запитань чи заперечень. У всіх учасників були переконані обличчя, що говорили «нічого не поробиш». – Тож прошу пропонувати кандидатів. Кандидатів не висували. Цього разу було вирішено, що можна висувати лише інших. Скоро піднялася рука. Попри те, що в тренуваннях брало участь декілька команд, після декількох тренувань, кількість кандидатів дещо звузилася. Першим назвали ім’я Мікіхіко, який брав участь в дисципліні минулого року. Далі був висунутий ведучий зібрання, Ігараші. Не зважаючи на його сором’язливість, усі старшокласники визнавали його здібності. Проте, оскільки серед старшокласників та одноліток було ще більше чудових учнів, у нього ніколи не було можливості відігравати активну роль. Наступним назвали Морісакі. Якийсь час після вступу, в ньому помічали пиху і зарозумілість, але приблизно після кінця літніх канікул першого року, шкідлива звичка марнославства почала зникати й разом з тим він почав демонструвати свою сильну сторону, технічне поводження з магією. Зараз, навіть якщо поступався за потужністю та силою перешкод, він завоював репутацію одного з найбільш видатних магів, який може компенсувати це за допомогою прийомів і досягти більших результатів. Незалежно від того чи подобається ця оцінка йому самому. – Ігараші, можна слово. Отримавши рекомендацію та голос на підтримку, підняв руку і підвівся Морісакі. – Я радий отримати рекомендацію, але я непідходящий представник Першої старшої. Зазвучали голоси, що казали, що це не так. Проте Морісакі не відступив. – Я добре знаю свою силу. Я не достатньо сильний. – Чи є інший учень, якого ти хотів би порекомендувати? На питання Ігараші, Морісакі відповів не без вагань. Я думаю, що Сайдзьо підходить більше за мене. – Я?! Вказавши на себе, голосно промовив Лео. Як тільки вони вступили до школи, у них двох виникла суперечка, але зараз між Лео і Морісакі не виникло ворожості. Однак, для Лео було не очікувано почути своє ім’я в кандидати з вуст Морісакі. – До того ж Сайдзьо має послужний список у змаганнях новачків. Також він звик діяти з Йошідою. Думаю, він дасть кращі результати, ніж я. – Ні зачекай хвилинку. Це ж тому, що в битву дивізіону новачків мене втягнув Тацуя, хіба ні? Я не здатен нормально використовувати нічого, крім магії зміцнення, тому я не можу відповідати умовам Коду моноліту. Лео не показував скромності, а щиро намагався відмовитися. – Два роки тому ти зміг. Проблема магії вирішується за допомогою того ж пристрою. Однак Морісакі це не переконало. Він продовжував серйозно вважати Лео підходящим учасником. – Ні, ні це була несподівана атака, яку противник не очікував, тому це спрацювало. Якщо буде відомо, що я братиму участь, кожна школа вживе заходів. – Все-таки, я думаю, що Сайдзьо підходить більше за мене. Ні Лео, ні Морісакі не показували ознак відступу. І своє слово вставив Ігараші.. – Сайдзьо-кун, здається, Морісакі-кун має тверді наміри. Я розумію про що ти говориш, але ти не міг би відступити та взяти участь. – Лео я розумію твої сильні та слабкі сторони. Крім того, я думаю, що у тебе є здібності відігравати активну роль, як репрезентативний гравець. Всі, хто тут зібрався, теж так думають. Висловився Айдзу, президент клубу кендзюцу. Схоже, він також був за участь Лео. – Ні, зачекай, будь ласка. Не те щоб я не хотів взяти участь, але якщо можна ігнорувати обмеженість і непридатність магії, є більш підходяща людина, ніж я. – Кого ти рекомендуєш? Лео без вагань відповів на запитання Ігараші. – Еріку. – Е?! Мене?! Здивування Еріки було більшим, ніж у Лео. Вона була наче «голуб наляканий квасолиною». – Боляче це визнавати, але Еріка набагато більше звикла до битв, ніж я. На відміну від мене, нездатного до дальніх атак, у неї є техніка для безсистемного удару. Це справді прикро, але вона точно буде сильнішою за мене. Лео двічі повторив слово «прикро», в різних формах, це означало, що він дійсно серйозний. – Але вона дівчина. – А що поганого, що вона дівчина? Поставив під сумнів іронію здорового глузду Ігараші Лео. – Поганого, кажеш. Ігараші, мабуть, не очікував такої відповіді. Поки він застиг, Лео продовжив говорити. – Код моноліту — це змагання, де прямий контакт заборонений. В тому, що братиме участь дівчина, нічого дивного. Те, що беруть участь лише хлопці це ж правило лише Турніру дев’яти шкіл. – Вірно. В університеті проводять і жіночі матчі. – Звісно. Я також бачила гендерно змішані битви в Штатах. Підтримали аргумент Лео Шізуку та Ліна. Треба зазначити, що Лінине «в Штатах» означало «на тренуваннях військових США, але тут не було потреби це пояснювати». – Ігараші-кун, можна слово. Напруженим голосом вигукнув Мікіхіко. – Прошу. – На Турнірі дев’яти шкіл проводяться і жіночі змагання. Дівчата також мають мати можливість брати участь, але через брак часу в цьому товариському турнірі ми зможемо підготувати лише Код моноліту. З дозволу Ігараші, Мікіхіко приєднався до обговорення. – Хоча це товариський матч, замість скасованого Турніру дев’яти шкіл, за загально прийнятими правилами, дівчата будуть виключені. Я не намагаюся бути гарною людиною, але мене це теж хвилювало. Учасники зустрічі кивнули на слова Мікіхіко. Подібний жест демонстрували не лише дівчата, присутні на зустрічі, а й хлопці. – Я вважаю, що участь Еріки є хорошою ідеєю, з погляду надання дівчатам можливості брати участь в товариському матчі, організованому зусиллями наших учнів. Після слів Мікіхіко, атмосфера місця змінилася. Багато висловилося за. – ...Пані Чіба, що скажете? Як і сказав Сайдзьо-кун, фізичний контакт заборонений, але Код моноліту — це досить травмуюче змагання. Гадаю, саме з цієї причини на Турнірі дев’яти шкіл не було жіночих матів в цьому змаганні. Еріка, до якої звернувся Ігараші, встала й один раз оглянула оточуючих. – Мені більше не подобається правило, що забороняє ближній бій. Сказала Еріка з безстрашною посмішкою. – Тоді? – Я не проти вийти на поле бою. Разом з іншими чотирма. Іншими чотирма? – Йошідою-куном. Еріка назвала Мікіхіко по прізвищу замість «Мікі». – Ігараші-куном, Морісакі-куном і тим бовдуром. – Ей, ти! Якого біса! Лео синхронно обурився. Можливо вони й ображалися один на одного, але для решти виглядали як дует, що співпрацює разом не один десяток років. – О, вибачте. Дикун, а не бовдур. – Хочеш продовжити?! – Він же досить травмуючий? Тоді знадобиться заміна. – Не ігноруй мене! Чуєш! – Е-е-е... – Ігараші-кун, можна я теж скажу? Ігараші, який, пітніючи, переводив погляд то на Еріку то на Лео, з виразом полегшення на обличчі, ніби зустрів в пеклі Будду, підскочив після слів Міюкі. – Так, президенте! – Як і каже Еріка, не варто обмежувати кількість учасників трьома. Можливо краще обрати гравців для заміни в кожному матчі, а не для заміни основних гравців. – Так, вірно! Голос Ігараші був гучним, можливо, тому, що хотів відволіктися від Еріки та Лео. Якщо ви з чим згодні, чому б не обговорити це з іншими школами? Думаю, що краще отримати згоду, в тому числі й з приводу участі спортсменів. – Гадаю, ви маєте рацію! Ігараші негайно виставив пропозицію Міюкі на резолюцію, ніби ним оволоділа Ідзумі, котра сиділа поруч з Міюкі. Результат голосування був одностайним. Участь Еріки в Коді моноліту буде вирішена після узгодження з іншими школами. – О, забула сказати. Мабуть, Еріка не була б Ерікою, якби все закінчилося так легко. – Я вередлива, щодо інструменту. Хоча Великий наставник1 не обирав щіточку, але я не майстер, тому скажу. – А. Еріка, за однією з версій, усі пензлі майстра Великого наставника були першокласними, тому у нього не було потреби їх обирати. – О, правда? Ну якщо президент студентської ради погодилася. – Не хвилюйтесь. У відповідь на складні репліки Еріки підвівся не високий учень. Еріка знала цього учня з платиновим волоссям і сріблястими очима. – Ми візьмемо доопрацювання пристрою Чіби-семпай на себе! Це був Кенто Сумітсу. Другорічка, що був помічником Тацуї на Турнірі дев’яти шкіл минулого року. – О, з нетерпінням чекатиму цього. Цього разу Еріка задоволено посміхнулась.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!