[2]

Том 21. Розділ 3 - [3]

[3] Сьоме квітня, дві тисячі дев’яносто сьомого року, ніч після вступної церемонії до старшої школи магії. Тацуя відвідав штаб Окремого магічного батальйону. Йому зателефонували вчора в вечорі. Тацуя не хотів змінювати й без того до божевілля щільний графік, але Фудзібаяші, на дисплеї, сказала, що є важлива розмова, яку не можна провести телефоном, то ж він не міг не приїхати. Тільки-но повернувшись додому з вступної церемонії, Тацуя виїхав до Касуміґаури на своєму електромотоциклі. Базу Касуміґаура заповнювала атмосфера активності. Навіть в ночі, чимало людей і транспортних засобів заїжджали та виїжджали. В штабі Окремого магічного батальйону, як правило, мало людей, поки він дістався до кабінету командувача, він зіштовхнувся з деякою кількістю солдат і офіцерів. Мало того, Тацуя відчував, що люди активно пересуваються по всій будівлі. Атмосфера, ніби готуються до виступу. «Ні, не думаю, що лише «ніби»». Подумав Тацуя, перш ніж увійти до кабінету командувача. – Будь ласка, заходьте. «Не «заходь», а «будь ласка, заходьте»?». Можливо, це просто різниця в формулюванні, і в цьому немає нічого особливого. Однак Тацую чомусь хвилювала ця незначна різниця. – Мої вибачення. Тацуя поки що відклав своє погане передчуття і зайшов до Казами. – Вибачте, за терміновість. Однак, зважаючи на важливість цієї справи, я подумав, що це потрібно пояснити безпосередньо. – Пояснити? – Саме так. Але спершу сідайте. Сказав Казама вказавши на диван, що розклався з прихованої форми. Тацуя, не соромлячись, сів на край тримісного дивана. Казама встав, обійшов стіл і підійшов до Тацуї. Двоє сиділи один напроти одного. – Наш батальйон. Раптом, без всіляких прелюдій, Казама перейшов до основної теми. – Завтра в ранці виступає на Хоккайдо. «Враження, що вони готуються до виступу, не було помилковим». Подумав Тацуя, але утримався від недоречних зауважень. – Ми передова група. Залежно від ситуації, може висунутися вся бригада. Однак через неочікувані слова про невідкладну ситуацію, він більше не міг мовчати. Крім того, здавалося недоречним нічого не говорити. – Це означає, що є ознаки вторгнення? – Вірно. Тобто ситуація в Садо була лише диверсією. Під ситуацією в Садо малося на увазі підозрілий корабель і поранення Ічідзьо Ґокі. – Саме так. Цього разу ми думаємо, що метою вторгнення Нового Радянського Союзу є Хоккайдо. – Ми? – Як ти й подумав, це припущення Її Ясновельможності Саекі. «Розумію», кивнув собі під ніс Тацуя. Прогнози Генерального штабу щодо цілей противника, розділилися між Хокуріку та Хоккайдо. Наразі більшість виступають за Хокуріку. Тацуя розумів, чому саме бригаді один-нуль-один, з її потужним мобільним підрозділом, було наказано відправитися для підсилення, а не дивізії Тохоку. За таких обставин, я деякий час не зможу зв’язатися з вами. Навіть якщо спалахне ситуація подібна до інциденту в Йокогамі, співпрацювати буде важко. – Зрозумів вас. Звичайно, якщо трапиться щось на зразок подій дворічної давнини, важко буде діяти без підтримки Казами. Тацуя був в цьому переконаний. Однак це стосувалося лише Тацуї, Казама викликав його з іншої причини. Подумав Тацуя і чекав наступних слів. – Також, залежно від ситуації, ми можемо попросити вашої співпраці. У фразі «можемо попросити», Тацуя відчув щось не природне. – Маєте на увазі, що можете покликати мене на Хоккайдо? – Ні, я думаю про випадки, коли ти зможеш допомогти звідси. Але і ці слова роз’яснили причину обмеженого формулювання Казами. – Матеріал бурстом? – Не лише ним. Її Ясновельможність Саекі розглядає можливість атаки з використанням ультравіддаленої магії при задіянні Третього ока. – Зрозумів. Це «зрозумів» означало «розуміння», а не згоду. Тацуя не зможе скористатися підтримкою батальйону. Але батальйон використовуватиме силу Тацуї. Ось що хотів сказати Казама, якщо підсумувати. Ось яка істинна суть військових. Однак, зараз явно інша ситуація. – Я також член Окремого магічного батальйону, тому якщо накажуть, я діятиму. Підвівся Тацуя і віддав честь Казамі. Це не було брехнею. Однак фраза «в цей момент», була опущена. Казама, продовжуючи сидіти, кивнув Тацуї. Обличчя Казами, що дивився на Тацую, здавалося, демонструвало розуміння скорочення фрази. Казама не єдиний, хто зустрівся з Тацуєю. Вона не сказала ані слова в розмові між ними, але за спиною Казами стояла його ад’ютант, Фудзібаяші. Провівши спину Тацуї, коли той виходив, Фудзібаяші не промовила ні слова, поки двері повністю не зачинилися і він не міг щось почути. – ...Командувач, може варто було пояснити Тацуї ситуацію? Можливо це викликало недовіру. – Хіба ми зрадили Тацую? Фудзібаяші злякалася настільки радикальних слів, що вийшли з вуст Казами. Але не замовкла. – Не думаю, що зрадили, але він може відчути, що його кинули. – Кинули? Ну, це в дечому правда. – Командувач... Голос Фудзібаяші мав відтінок докору, можливо, тому що відчувала, що це деяке перебільшення. – Вибачте. Хоча більше ніхто не чув, Казама, мабуть, вважав це нерозумним. Слова вибачення повільно випливли з його вуст. – Однак це обов’язкова відстань між армією і Десятьма головними кланами. Попри повернення Тацуї до серця родини Йотсуба, ми продовжуємо підтримувати ті самі стосунки, що й раніше. – Не думаю, що це не зручно. Він надзвичайно цінна сила. – В Японії лише двоє магів стратегічного класу, а у світі не набереться і п’ятдесяти. Безумовно, його могутність необхідна для національної оборони Японії. Тому потрібно дотримуватися відповідної дистанції. Слова Казами не переконали Фудзібаяші. Це було видно з її реакції. Однак ця розмова відбулася не вперше і не лише між ними двома. Санада і Янаґі теж багато дискутували з ним з цього приводу. – Ми занадто близькі з Тацуєю. Днями, операція на Окінаві продемонструвала шкідливість цього. Оскільки ми занадто близькі, ми покладаємося на силу Тацуї, яку можна назвати жартом. Без нього було б не так просто знайти головну силу ворога, а також знешкодити ворожих оперативників. – ...Ось чому ми повинні підтримувати дружні стосунки з Тацуєю, чи не так? – Це було так, поки Йотсуба ставилася до Тацуї прохолодно. Однак, оскільки родина Йотсуба визнала його центральною силою, ми не можемо нехтувати можливістю бути відрізаними від Тацуї. Якщо, армія і Йотсуба матимуть конфліктні інтереси, чи зможе Тацуя обрати армію. – ...Йотсуба не зможе встояти без державної підтримки. Тацуя це розуміє. Не думаю, що він обере шлях конфлікту з державою. – Якщо інтереси держави та армії завжди узгоджуються. Фудзібаяші розуміла, що її міркування лише підміна понять. Тому, коли їй на це вказали, бажання заперечувати зникло. – Наприклад, упереджувальний удар магією стратегічного класу. Безумовно це в інтересах армії. Однак це не завжди співпадає з національними інтересами. Матеріал бурст — це зброя, яка має абсолютну перевагу не тільки в потужності, але й швидкості та дальності, але знищуючи нею ворогів, ми можемо погіршити ситуацію навколо Японії. Це не лише логічна можливість. Наприклад, у Південній Америці бразильська армія переважала армії всіх сусідніх держав, внаслідок чого країни, крім Бразилії, зазнали краху і все ще залишаються в постійних регіональних конфліктах. Тому кажуть, що в Північній Америці світова війна не закінчилася. – Найстрашніше, що, через дружні стосунки з Тацуєю, командування армії помилково вважають, що Матеріал бурст завжди доступний. Після застосування Синхронізед Леніа Фюжн, психічний бар’єр використання магії є найнижчим, ніж будь-коли. Якщо ми не будемо триматися від Тацуї на відстані, завжди знайдуться люди, які захочуть скористатися Матеріал бурстом. Тон Казами був схожий на вчителя, що роз’яснює учениці. – ...Тоді чи не варто нам сказати Тацуї-куну, що ви насправді маєте на увазі? Це був єдиний можливий контраргумент Фудзібаяші, оскільки вона мала ті ж ускладнення, що і Казама. – І викликати у його недовіру до Сил Самооборони. Думаю, нам краще вчинити так, аніж створити погане враження щодо всіх Сил Самооборони. Дискусія завершилася на тому самому місці, як і за останні декілька днів до цього. ◇ ◇ ◇ Поки Тацуя відвідував штаб Окремого магічного батальйону, Катсуто провів таємну розмову з Саєгусою Томокадзу. Місцем був висококласний ресторан в центрі міста. Це заклад, яким користувалися відомі політики та провідні діячі, але Катсуто, який сидів у кімнаті з татамі, зовсім не почувався не на своєму місці. Він чекав перед столом з чорного дерева лише хвилину. З’явився Томокадзу. – Вибачте, що змусив чекати. Сказав Томокадзу, схилившись перед Катсуто. На відміну від Катсуто, він здавався трохи затисненим, можливо, тому, що не звик сидіти формально на підлозі. – Будь ласка, звільніть ноги та розслабтесь. Негайно закликав Катсуто. – Дуже вам дякую. Тоді скористаюся вашою пропозицією... Томокадзу підвівся з колін і сів, схрестивши ноги. Однак Катсуто залишився в позі сейдзо. Через природну фізіологічну різницю Катсуто дивився на Томокадзу з гори. Але не було видно, щоб Томокадзу чи Катсуто турбувалися з цього приводу. Після короткого обміну формальними фразами й ковтка безалкогольних напоїв, обидва перейшли в режим обговорення. Однак вони не заговорили одночасно, а розмову розпочав Катсуто. – Пан Саєгуса. Від вашої сестри, я чув, що у вас є про що поговорити. – Згоден. Перейдімо до основної теми. Пан Дзюмондзі, як ви думаєте, що нам робити з нещодавніми тенденціями ненависті до магів? Катсуто трохи насупив брови, що демонструвало здивування витонченим формулюванням Томокадзу. – Не що я думаю про це, а саме, що робити? Іншими словами, пан Саєгуса вважає, що з антимагами потрібно активно боротися, так? – Вірно. Томокадзу не став хитрувати та викручуватися, а прямо все визнав. Можна сказати, що в цьому він не дуже схожий на свого батька. – Я думаю, що ми більше не можемо дозволити завдавати нам ще більших збитків. – Якщо залишити агресивну поведінку щодо магів без уваги, можуть відбутися незворотні ситуації? Зокрема, яка, проблема, на вашу думку може виникнути? – Я боюся, що може відбутися більше атак самогубців, як теракт в Хаконе, а також викрадення людей та вбивства, націлені на немовлят та дітей, які не можуть користуватися магією. – Ви думаєте, що жахливі злочини за участю людей, що не є магами, відбуватимуться один за одним. – Вірно. Кивнув Томокадзу і поставив Катсуто те саме питання. – Що нам робити, щоб цього не сталося. – ...Не можу вигадати щось відразу. Ні, навіть якщо витратити час, я не думаю, що зможу знайти гарне рішення самостійно. Чесно зізнався у своєму безсилі Катсуто. Враховуючи його особистість це не дивно. – Насправді, навіть я не знаю. Однак, той факт, що Томокадзу легко підняв білий прапор, здивував Катсуто, який знав особистість Саєгуси Томокадзу. – Це занадто складна проблема, щоб самостійно придумати контрзаходи, і навіть якщо вигадати гарну ідею, це не здійснити силами однієї сім’ї. – ...Звичайно, одноосібно протистояти сучасному антимагічному руху не можливо. Після згоди Катсуто, Томокадзу показав деяке полегшення. Це не було схоже на акторську гру. В цьому він не настільки сильний як його батько Коуічі, і є більш надійним ніж той. Так відчував Катсуто. – Я думаю, що цю проблему потрібно вирішувати, зібравши мудрість не тільки Десяти головних кланів, алей працювати разом з іншими магами. – Тобто, Пан Саєгуса вважає що ми маємо порадитися на загальних зборах Японської магічної асоціації? – Ні. Похитав головою Томокадзу, на запитання Катсуто. – Навіть якщо ми раптом зберемо таку кількість людей, ви не досягнете більшого, ніж загальних теорій. І навіть якщо ми зберемо людей одного рівня, ми не можемо вести плідних дискусій, без знань намірів один одного. – Ось що ви маєте на увазі. Якщо ми зможемо зібрати представників кожного дому, дискусія завершиться лише загальними ідеями. На контраргумент Катсуто, Томокадзу глибоко кивнув, кажучи «як я і думав». – Тому я хотів би запросити не голів чи людей їхнього віку, а людей молодшого віку, які визначені наступниками голів сім’ї. Як щодо того, щоб розпочати з двадцяти восьми сімей та долучити «Намберс» зі ста сімей? Катсуто подумав, що це не погана ідея. Катсуто усвідомив, що на позиції голови, його стиль мислення змінився. Він зрозумів, що спочатку замислюється над тим можливо це чи ні, а не над тим що буде краще, чи оптимально. У двох словах, став менш гнучким. Ідеалістичне мислення, яке повністю ігнорує можливість здійснення, має великий ризик заплутати ситуацію. Можливо, можна скласти конструктивні рекомендації для Ради кланів, зібравши прямих нащадків і обмінявшись їх прозорливими ідеями. Хоча ідея була не поганою, але разом з тим він вважав її занадто розмитою. – Якщо мова йде про наступних голів, я не маю права брати участь. Після цих слів Томокадзу запанікував. – Ні, пан Дзюмондзі молодий, тож якщо метою є збір молодого покоління... – Тобто право участі визначається за віком? То якими будуть вікові рамки? Звісно, пан Саєгуса візьме участь, так? – Т-так. Дійсно... Як що до того, щоб бути молодшим тридцяти років? – Якщо менше тридцяти років, Вельмишановна Муцудзука зможе взяти участь, а Вельмишановний Яшшіро ні. Обливаючись холодним потом, Томокадзу вдалося відновити своє мислення. – Потрібно ж встановити десь межу. У Вельмишановного Яшшіро, є трохи молодший брат, що виступає його помічником, то ж, думаю, проблем не буде. – Звісно, я теж вважаю, що потрібно визначити межу. Впевнено кивнув Катсуто.. Але ця реакція не дозволила Томокадзу розслабитися. – Зрозуміло. Допоможу усім чим можу. Однак почувши продовження, напружена атмосфера навколо Томокадзу, одразу знизилася. ◇ ◇ ◇ Наступного дня після вступної церемонії в Першій старшій було загалом спокійно, хоча деякі учні були розгублені, бо не знали що робити. Було б брехнею сказати, що його не турбують погляди нових першорічок, які прийшли на оглядову лекцію, але він не міг сказати, що два роки тому не був таким же. Взявши це до уваги, Тацуя вирішив не зважати на це. Говорячи про хвилювання, то це лише на час очікування експерименту, а коли настане його черга, воно просто зникне в глибинах його свідомості. Кафедра магічної інженерії, до якої належав Тацуя, існувала вже другий рік. Минулого року, наставник був призначений лише на передодні, а навчальна програма повністю не визначена. Ось чому минулого року, під час оглядової лекції для першокурсників практично нічого не проводилося. Фактично, це було перше подібне відвідування, але Тацуя не очікував, що збереться стільки нових студентів. Від початку Перша старша це школа де кандидати в маги та магічні інженери збиралися в рівній мірі. Це просто збіг, що в часи Маюмі було так мало магічних інженерів. Однак «в рівній мірі» означає «не надто екстремальна різниця з погляду загального співвідношення», кількість інженерів, у загальній кількості, що володіють магічними навичками, явно менша, ніж кількість тих що «не є магами». Не всі учні, які приходять на екскурсію, прагнуть бути магічним інженером. З усім тим, факультет магічної інженерії привернув стільки увагу через торішній експеримент із зоряним реактором. Під час цих роздумів настала черга Тацуї. Завдання цього року зробити олов’яну кулю із заздалегідь побудованої магічної послідовності, при цьому не вносячи будь-якої модифікації. Практикою була побудова магічної послідовності, яка охоплює всі процеси. Тож процедура створення справжньої сфери наступна. Розплавити олово, нейтралізувати гравітацію і задати форму поверхневим натягом. Охолодити рідку олов’яну сферу, до затвердіння, не порушивши її форму. От і все. Але сила тяжіння, яку потрібно нейтралізувати не обмежувалася земною гравітацією. Хоча силу тяжіння, породжену масою експериментатора та спостерігача, можна ігнорувати, гравітацію Місяця та Сонця ні. Якщо повністю заблокуєте земне тяжіння, вона перестає брати участь в обертанні, тому потрібно компенсувати це створенням обертальних рухів. Щоб запобігти викривленням і подряпинам поверхні через потік повітря, необхідно створити вакуум навколо зрідженого олова. Якщо процес охолодження не буде рівномірним, виникне різниця в усадці, що також призведе до відхилень. Замість того, щоб безпосередньо переписати інформацію про те, що «це справжня сфера», це вдосконалений тренінг для отримання точного магічного контролю, вживаючи заходів для перероблення його в потрібну форму. Було п’ять експериментальних пристроїв. Кожному студенту давалося десять хвилин. За цей час потрібно було написати послідовність активації в редакторі, завантажити в CAD, виконати та завершити магію. Для створення послідовності активації були підготовлені деякі готові модулі, які студенти можуть вільно використовувати чи не використовувати. Оскільки зміст завдання повідомили заздалегідь, учні підготували послідовність активації до початку заняття. Однак вносити його до лабораторії було заборонено. Учні повинні створити магію з послідовності активації з власної пам’яті та натхнення. Екран редактора, на якому створювалася послідовність активації, дублюється на великому екрані, що звисав зі стелі. Ви можете подумати, що так легко змахлювати, просто списавши послідовність в інших, але школа вже подумала про це, тому чим успішнішим був студент, тим пізніше він виконував експеримент. Крім того, якщо ви раптом повторите чужу послідовність активації, магія не активується через логічний збій. Якщо ви все ж знайдете спосіб змахлювати, школа оцінювала б це як чудову майстерність. Тацуя був в останній групі. Всі сорок хвилин від початку заняття він просто спостерігав за роботою своїх однокласників. Не те щоб робота інших учнів не могла допомогти, але свою послідовність активації він підготував на передодні. Навіть якщо він щось вигадає і внесе зміни, це буде лише гірше. Після закінчення створення металевих кульок, створених попередньою групою (точність готової жерстяної кульки є найважливішим фактором для підрахунку очок), Тацуя попрямував до експериментального обладнання. Він випадково кинув оком на місця для учасників екскурсії. Можливо це було певною оманою розуму, але, здавалося, що кількість учнів збільшувалася. Електронний сигнал повідомив про початок завдання. Якщо він закінчить вчасно, швидкість не вплине на оцінку, але, для справедливості, обмеження в часі все ж існувало, реактор блокується, поки не пролунає сигнал. Як завжди, Тацуя почав друкувати Послідовність активації лише за допомогою клавіатури. Він не поспішав. Оскільки знав що десяти хвилин, відведених на завдання, буде достатньо. Перед ним, на моніторі, пробіг рядок символів послідовності активації. Теж саме, в реальному часі, відображалося на великому екрані, підвішеному під стелею. Піднялася невелика метушня. Серед першокласників не було шаленої людини, яка підняла б крик, але це були не надто хороші манери. Також можна було почути тихе попередження відповідального вчителя. І не лише першокласники, серед присутніх на відкритому уроці, велися таємні розмови. В метушню, також домішувалися голоси його однокласників. Однокласники, що повинні були багаторазово бачити, як Тацуя пише Послідовність активації, певно, реагували на реакцію першорічок. Такі незначні думки незабаром зникли з голови Тацуї. Тримаючи непотрібну інформацію поза свідомістю, він присвятив усі свої мисленнєві ресурси конструкції магії. Пальці Тацуї, що бігали по клавіатурі, зупинилися. На великому дисплеї, що демонстрував його експериментальне обладнання, відобразилася 3Д смужка, яка зображала процес копіювання послідовності активації до CAD. Тацуя був першим з останньої п’ятірки, хто зміг активувати послідовність активації. З сусіднього обладнання його поглядом свердлила Хіракава Чіакі, але він повністю проігнорував її й активував CAD. Для цього завдання (як і всіх завдань кафедри магічної інженерії) потрібні не швидкість, потужність чи сила втручання в подію. А здібності точно будувати складні магічні послідовності. Звичайно, це не означає, що вам зовсім не потрібна потужність чи сила втручання, але вони можуть лише посилити процес магічної послідовності. Магічна формула стане трохи довшою, але час це не проблема, оскільки змагання в часі активації в завдання не входить. Контрольний зразок олова, розташований за два метри від Тацуї, піднявся в повітря, почав плавитися і втрачати форму. Можна було побачити, як зріджений метал прийняв кулясту форму. Першорічки, зі своїх екскурсійних місць спостерігали за цим процесом. Інші четверо з останньої групи також перейшли до стадії активації магії, але погляди прешорічок були приковані до зразка Тацуї. На експериментальному пристрої, поруч з Тацуєю, олово перетворилося на сферу, і, з невеликим шумом, повернулося на стіл. Томіцука першим завершив магію. Зразок Тацуї все ще охолоджувався. Навіть якщо вже завершила друга людина, а точніше Чіакі, Тацуя не хвилювався. Від самого початку, цей експеримент не допускав внесення змін під час процесу. Після активації, учень, що активував магію міг лише спостерігати. Тацуя дивився на металеву кулю, яка застигала у невагомому, вакуумному просторі. Застигла олов’яна куля повернулася на стіл зі зразками. Ніхто не міг почути жодного звуку. Це доказ того, що опускання на стіл повністю контролювалося магією. Тацуя закінчив сьогоднішнє завдання, за хвилину тридцять секунд до зазначеного часу, третім з п’яти фіналістів. ◇ ◇ ◇ Дженніфер Сміт — вчитель третього «E». Експеримент завершився разом з закінченням уроку і Дженніфер покликала Тацую до вчительської. – Шіба-кун теж член студентської ради, тому говоритиму коротко. Зараз був час завершення п’ятого уроку. Після занять Тацуя повинен йти до кімнати студентської ради. Дженніфер знала про це. До цього є ще трохи часу, але яку тему ти плануєш подати на цього річний Конкурс дисертацій. Конкурс дисертацій - «Національний конкурс наукових дисертацій старших шкіл» відбудеться в останню неділю жовтня. Цього року він відбудеться двадцять сьомого жовтня. Схоже, до цього ще далеко, а зустріч з відбору представника школи відбудеться в червні. Це не термінове питання. – Я ще не вирішив. Але Тацуя зовсім не здивувався і коротко відповів. Він навіть не вирішив чи братиме участь в Конкурсі дисертацій, але не повинен був згадувати про це тут. Хоч кафедра магічної інженерії повинна подати на відбір, він не міг просто так відмовитися. – Ось як. Гаразд. – Гаразд? «Тобто, все гаразд з тим що я ще не почав підготовку», не міг зрозуміти Тацуя. Тож не дивно що він рефлекторно перепитав. Дженніфер не стала на це зважати, мабуть, тому, що це певною мірою передбачало, що це викличе сумніви. Якщо так, було б не погано пояснити все більш детально, щоб співрозмовник розумів все з самого початку, але в неї могли бути власні наміри. – Так. Власне, Шібі-куну, я можу сказати. – Це пов’язано з вибором тем для Конкурсу дисертацій. – Вірно. Почувши це, очікування Тацуї звелися до двох. Вона або попросить, щоб тема була пов’язана із Зоряним реактором (реактором термоядерного синтезу з магічним контролем гравітації), або заборонить обирати цю тему для конкурсу. – Обери іншу тему для Конкурсу дисертацій, не пов’язану з Зоряним реактором. Прогноз Тацуї був вірним на п’ятдесят відсотків. – Зрозумів. Дженніфер з підозрою поглянула на Тацую, що так легко погодився. – ...Не питатимеш чому? – Я розумію небезпеку Зоряного реактора. Я вважаю, що це неприйнятна тема для вибору на Конкурс дисертацій. – Ось як. Мабуть, моє втручання було зайвим. Справжній намір Тацуї був дещо іншим, але дане пояснення переконало Дженніфер. Недоречно для виступу на Конкурсі дисертацій. Тацуя Дійсно так думав. Але не через те, що це небезпечно. Зоряний реактор — це основна технологія плану звільнення магів, який розрубив Тацуя. Було б проблемою, якби хтось повторив його й отримав патент раніше потрібного часу. – До речі, Кенто, як і хотів, перейшов на кафедру Магічної інженерії. Прийміть мої запізнілі вітання. Слова Тацуї не містили глибокого змісту. Це проста зміна теми. Хоч він сказав «до речі», Тацуї який як член студентської ради, уповноважений переглядати списки студентів, ще з березня, відразу як стали доступні результати іспиту, знав про перехід сина Дженніфер, Кенто, на кафедру Магічної інженерії. – Дякую. Оскільки це стосувалося її дитини, Дженніфер позбавилася свого звичайного виразу обличчя і посміхнулася. – Цей рік також мав високий прохідний бал, але наступного року конкуренція, ймовірно, стане ще жорсткішою. Можливо, нам доведеться збільшити клас Магічної інженерії. Слова, що випадково вирвалися у Дженніфер, містили невідому Тацуї інформацію. Це була не велика розмова, але йому було цікаво. – Церемонія вступу тільки-но закінчилася, вже є якість ознаки цього? На обличчі Дженніфер з’явився малопомітний вираз «прокляття», мабуть, вона не повинна була говорити про це учневі. Однак, мабуть, вона відразу подумала, що це не те що вона повинна тримати в таємниці. Бо спокійно відповіла на питання Тацуї. – Порівняно з іншими роками, на вступних іспитах цього року більше студентів, які отримали високі бали з магічної інженерії. Навіть серед першорічок, частка тих хто володіє вагомими навичками в цій галузі, значно більша, ніж зазвичай. Тацуя відразу усвідомив. Здається, його враження, що глядачів було забагато, не було помилковим. Ще до того як Тацуя задумався, Дженніфер розкрила причину. Зрештою, минулорічний експеримент із Зоряним реактором, мабуть, мав великий вплив. Здається, учні, які зазвичай прагнуть до Четвертої старшої, також вступили до нашої. Можливо, через це, проміжний бал на наступних екзаменах буде вищий. – Ось як. Зробити щось настільки недбале... Було недоречно. – Слід зауважити, що рівень першокурсників зріс. Давши відповідь, яка насправді не була жартом, Дженніфер дозволила Тацуї йти, зі словами: «на цьому все». ◇ ◇ ◇ Об’єктивно, розмова з Дженніфер не була дуже довгою. Коли Тацуя відчинив двері кімнати студентської ради, всередині була лише Піксі. Підключена до системи безпеки кімнати студентської ради (не лише до неї), Піксі, мабуть, відчула наближення Тацуї. Однак вона не зустрічала Тацую. Звісно, «з поверненням, господарю» вона теж не сказала. Тацуя зайняв своє місце і запустив термінал. Під час запуску не було такого поняття як «завантаження», він почав працювати негайно. Переконавшись, що у нього не було наказів, Піксі підвелася і підійшла до сервірувальника. Основною функцією 3H гуманоїдного бездротового інтерфейсу є автоматизація домашніх справ. Звичайне використання — це централізоване управління пилососом, плитою, кондиціонерами. Також, при оновленні програмного забезпечення, вони можуть керувати закладами, що мають однотипну структуру і відрізняються лише розміром. Обідній сервер в кімнаті студентської ради призначений для професійного використання, але Піксі керувала ним без жодних проблем. Коли вона встала, обідній сервер вже працював. З нього Піксі принесла Тацуї каву. Кава, була приготована автоматичною машиною, але ця машина наче її третя і четверта рука. Смак кави був тонко відрегульований відповідно до смаку Тацуї. Тацуя скуштував каву, без жодних зауважень, тож Піксі повернулася до стільчика очікування. Незабаром після того, як Піксі сіла, до кімнати студентської ради увійшли другорічки, Ідзумі та Мінамі. Ідзумі побачила Тацую і подумала, що Міюкі теж прийшла. Вона поглянула на порожнє місце президента студентської ради і явно розчарувалася. Мінамі, навпаки, відчула деяке невдоволення, коли побачила чашку кави на столі. На щастя, їх невдоволення було швидко вирішено. – Пан Тацуя, ви вже прийшли? – Ідзумі-чан і Мінамі-чан також швидкі. Перш ніж Ідзумі та Мінамі зайняли свої місця, з’явилися Міюкі та Хонока. Перед тим як сісти за свій термінал, Мінамі заварила чай. Піксі контролювала все обладнання в кімнаті студентської ради, крім інформаційного, але воно не заблоковане. Якщо є бажання щось зробити, можна керувати ним вручну. Мінамі заварила чай для чотирьох, втому числі й собі. В тому, що це була не кава, не було жодних прихованих намірів. Інший член студентської ради, Шіїна, яка щойно вступила до неї, здається, трохи запізнювалася. ◇ ◇ ◇ Шіїна затрималася не через подовження занять. Сьогодні та завтра спеціальні заняття (магічні експерименти й практика) та екскурсії. Учні другого потоку, які не мали викладачів, зазвичай мали вільне відвідування, але учні першого потоку дотримувалися вказівок свого вчителя. Хоч це не було правилом, принаймні серед першого потоку, не було ні кого, хто б намагався зійти з рейок, відразу після вступу до школи. Оскільки екскурсії класів від «A» до «D» контролюються вчителем, такого поняття як подовження чи затримка занять не було. Швидше, вважалося, що їм потрібен час, щоб пережувати те, що вони побачили власними очима, тому екскурсія завершувалася достроково і всі повернулися до класу, але решта часу залишалася на розсуд учнів. Останнє заняття першого дня також відбулося за цим же принципом. У випадку з класом «A», після ознайомчої екскурсії залишилося більше десяти хвилин. Оскільки заняття закінчилися рано, зазвичай, можна подумати, що вона могла піти до кімнати студентської ради раніше, але в результаті, цей запас часу був втрачений. Вчора Шіїну запросили до кімнати студентської ради після церемонії вступу, і після розмови вона приєдналася до студентської ради, і пішла додому разом з Сабуро. Тож її однокласники не мали можливості спокійно поспілкуватися з Шіїною. Сьогодні вона обідала з однокласниками, але вона не могла поговорити з такою кількістю людей, під час звичайної трапези, на відміну від бенкету чи вечірки. Також їх хвилював аспект поглядів старшокласників, якби вони занадто сильно шуміли в їдальні. Однокласники класу «A», дуже хотіли зблизитися з Шіїною. Представник першорічок цього року. Єдиний представник прямої лінії Десяти головних кланів, серед першорічок. Попри всі ці титули, важливішою причиною того, що однокласники стікалися до Шіїни, була доброзичливість і краса дівчини, що приваблювала незалежно від статі. Для першорічок, Міюкі є третьокурсницею, крім того, вона наступна глава родини Йотсуба, вона надто гарна і страшна. Настільки, що ви заклякаєте, просто зустрівшись з нею поглядами. Навколо Касумі та Ідзумі також була атмосфера, при якій їх просто так не окликнути. Зокрема, хоч вони здаються не поганими людьми, з ними все ж почуваєшся якось не зручно. Однак, Шіїна, яка безпосередньо пов’язана з родиною Міцуя, не викликає таких труднощів з наближенням. Одразу після того, як вчитель покинув клас, Шіїна була оточена однокласниками й застрягла. І це не змінилося навіть після закінчення занять. Шіїна також турбувалася про час. Вона не забула, що має йти до кімнати студентської ради. Але її характер не дозволяв їй змушувати інших людей засмутитися. Можна сказати, що це рідкість для людей з Десяти головних кланів. Можливо, на це вплинуло те, що вона наймолодша серед своїх братів і сестер. Шіїна, котра хвилювалася, що її уникатимуть через її походження з Десяти головних кланів, почувалася комфортно в оточені однокласників. Чесно кажучи, вона почувалася винуватою, що забрала на себе всю увагу, але крім цього, нинішня ситуація схожа на життя старшокласниці, яке вона собі уявляла, думаючи, «якби було добре». «Не хочу, щоб мене не любили та робили зауваження, що я не можу прочитати атмосферу» Думала Шіїна і нічого не могла сказати про Студентську раду. Тим хто врятував її з добровільного ув’язнення, був вірний друг дитинства. – Панна Шіїна! На гучний голос, який раптом пролунав біля входу в клас, не лише однокласники, що оточили Шіїну, обернулися з виразами «га?». Обернулася і сама Шіїна. Ні, саме Шіїна виглядала найбільш здивованою. – Вам вже пора до Студентської ради! Здивування від раптової ексцентричної поведінки Сабуро, було перекрито тим, що хтось сторонній нагадав їй «вже пора іти». – Студентська рада? Ох, дійсно, вже час! Однокласники Шіїни нарешті зрозуміли, що затримували її. – Вибачте, пані Міцуя. Ей, люди! Дайте дорогу! – Пані Міцуя, вибачте. Вони не були настільки не вихованими, щоб стримувати Шіїну насильно. Вони лише захопилися розмовою. Першорічки, які щойно вступили до школи, не могли набратися мужності втручатися в діяльність студентської ради, тож однокласники, по черзі, вибачилися перед Шіїною. – Так, вибачте за це. Побачимося завтра. Привітно помахавши рукою, Шіїна вийшла з кола однокласників і швидко підійшла до Сабуро, що чекав її біля входу. Шіїна побігла по сходах, а за нею слідував Сабуро. На шляху з третього поверху на наступний Шіїна заговорила до Сабуро. – Дякую, Сабуро-кун. – Не хвилюйся. Я добре знаю, що Шіїна не може заперечити іншим в таких ситуаціях. – Це правда, але... Невдоволено відповіла Шіїна Сабуро. Складалося враження що вона надулася. Однак вона знала, що він абсолютно правий, тому не заперечувала. – ...Що важливіше, Сабуро-кун, що це було? Це була очевидна зміна теми, але її цікавило, що це за не звична для неї «панна». – Що? – Що це за панна Шіїна... – А що в цьому такого? Сабуро не придурювався. – Хіба те, що ти «панна» не незаперечний факт? Для Сабуро звертання «панна Шіїна» настільки ж природне як в «Шіїна». Батьки Сабуро не були проти дружби, лише тому, що вона була дочкою їх роботодавців, але не були настільки безвідповідальними, щоб не навчити свого сина бути вихованим. Здається відповідь Сабуро не переконав Шіїну, але вона не змогла придумати жодних контраргументів. Тим паче вона сама розуміла, що так там не було, в магічному суспільстві, вона «панна». Щоки ніби надулися ще більше, бо не мала можливості сперечатися. Вона стрималася від того, щоб надутися насправді, бо вважала це по-дитячому. – ...У будь-якому випадку дякую. На цьому все. Замість того щоб висловити своє невдоволення на обличчі, Шіїна, схоже, вирішила продемонструвати його тоном і вчинками. Сказавши так, вона якраз досягла четвертого поверху, відвернулася від Сабуро і пішла до кімнати Студентської ради, спрямувавши погляд в перед. Сабуро, якого залишила Шіїна, зупинився посеред сходів і зітхнув. Сабуро вважав, що така дитяча риса Шіїни досить приваблива. Він радів, що вона не демонструвала її нікому крім нього, навіть своїй сім’ї, демонструючи свою довіру до нього. Але саме тому він зараз розгубився. Шіїна пішла, не давши йому жодних вказівок. Іншими словами, він міг бути вільним. Однак для Сабуро «свобода», як правило, була неприємністю, з якою він не знав як поводитися. Він не знав чим зайнятися, не отримавши наказ як слуга та робітник. Він знав, що в цьому нічого доброго. Насправді він не діє за наказом усі двадцять чотири години. Навпаки, в ті дні коли він вчився в середній школі, він проводив весь час в тренуванні, за винятком часу, коли виконував невеликі доручення. Якщо Шіїна залишається в межах досяжності, з використанням вільного часу не виникне жодних проблем. Сабуро завжди вирішував, як йому слід діяти як супровід Шіїни. Його особистість це охоронець Шіїни. ...До пів року тому. Його відсторонили від охорони, бо він не був достатньо талановитим. Він не міг ні на кого ображатися. Немає сенсу ображатися на батьків. По-перше, якби він народився за інших обставин, то навіть не познайомився б Шіїною, тож не зовсім правильно ображатися на батьків. По-друге, Сабуро не здався. Він усвідомлював, що зараз він недостатньо сильний, але вважав, що талант і здібності не тотожні. Якщо у вас недостатньо сил, відшліфуйте свої навички, щоб компенсувати це. Він твердо вирішив це зробити. Але не знав що саме повинен зробити. Можливо це підліткова упередженість. Але було добре вже те, що коли його особистість заперечили, його серце не розсипалося. Думали його батьки й дозволили йому продовжувати навчання в Першій старшій. Але це все ще питання можливостей. Зараз Сабуро заборонено напряму прислуговувати Шіїні. Вчора він зробив велику помилку, думаючи, що повинен стежити за нею здалеку. Не придумавши, що йому робити далі, він піднявся по сходах. Варіант, повернутися до дому першим, він навіть не розглядав. Супровід Шіїни в школі, один з небагатьох привілеїв, що залишилися в нього. До цього часу, в пошуках місця, щоб вбити час, Сабуро піднявся на дах. На даху Першої старшої був справжній сад. На ступінчастих клумбах, які взимку накривалися ковпаками, в основному росли трави та квіти, як засіб проти комах, а між клумбами з інтервалом були лавки. Сьогодні було сонячно і безвітряно, а дах був теплим, незважаючи нате що зараз був квітневий вечір. Ні спекотно, ні холодно, і здавалося, що він занурився у теплу воду. Це викликало певну сонливість. На лавці в саду спала породиста кішка. Сабуро раптом зупинився споглядаючи картину перед ним. Струнке розслаблене тіло. Не довге волосся з незвично світлим пігментом. Привабливе обличчя, яке можна було розгледіти, навіть якщо очі закриті, а воно прикрите рукою, що використовувалася, як подушка. Ця учениця дійсно виглядала як породиста кішка. Вона виглядала зрілішою, ніж Шіїна. Можливо, старшокласниця. На її плечі, що було повернуте до неба, не було емблеми з восьми пелюсток чи шестерні з вісьмома зубами. ...Вона така ж як сам Сабуро. Іншими словами це семпай з другого потоку. Приблизно десять секунд будучи зачарованим сплячим виразом старшокласниці й Сабуро раптом прийшов в себе. Першим, про що він подумав, було: «може краще розбудити». Тільки розпочався квітень. Зараз тепло, але у вечорі швидко холодає. Може піднятися вітер. Якщо спати на даху, можна застудитися. Однак коли він збирався її розбудити, йому стало цікаво, чи не введе ця ситуація в оману. Зараз на даху лише двоє, він і семпай. Прокинувшись, вона може помилково сприйняти його за збоченця. Навіть якщо не подумають що він фетишист, який любить спостерігати за сплячими ученицями, це не можна сприймати лише як метафору. Важко сказати, що це стовідсоткове непорозуміння, хоча лише десять секунд, але Сабуро справді насолоджувався виглядом сплячої старшокласниці, це може викликати велике непорозуміння. Сабуро зупинив ногу, яку заніс у перед і навпаки відступив на декілька кроків назад. Коли вирішив, що відстань достатня, щоб його не прийняли за фетишиста, він відвернувся від старшокласниці і повернувся до дверей, що вели до сходової клітини. – Стривай, не треба тікати. Прозвучало з лавки, на яку він тільки-но дивився. Коли його застали в не підходящий момент, тіло Сабуро завмерло. У той момент, коли він ледве озирнуся, повернувши голову, старшокласниця встала. Попри підозрілу поведінку Сабуро, учениця солодко підтягнулася. Цей жест також походив на котячий. Однак коли погляд, що був спрямований в небо, повернувся на Сабуро, нагадував леопарда чи тигра, а не кота. – Я не сприйняла тебе за збоченця. Ти хвилювався, що я застуджуся і хотів розбудити? – Е, ем, ну, так... Після того, як вона влучила точно в ціль, не лише язик, але й все тіло Сабуро наче заржавіло. – Хм... Вивчаючи його поглядом, з певним розумінням на обличчі, кивнула учениця Сабуро було дуже незручно. Семпай, коли розплющила очі, була гарнішою ніж він уявляв з її сплячого обличчя. Вона була сповнена життя і свіжого шарму. Мало того що він не міг приховати реакції, від споглядання вродливої дівчини, ця дівчина була не тільки милою, але й мала погляд, що пробирав до кісток. Не мається на увазі, що вона могла заглядати прямо в серце. Це був погляд майстра, якого не очікуєш від дівчини, який з одного погляду розглядає ваш рівень навички, сильні та слабкі сторони та вміння. «...Ця людина, можливо.» Після недовгих роздумів, у свідомості Сабуро виникло ім’я. – Ем. – Хм, що? Вибачте, якщо помиляюся! Скажіть, ім’я семпая пані Чіба Еріка?! Почувши питання Сабуро, Еріка дещо розширила очі, а потім зацікавлено примружила. – Хм... Ми знайомі. І, як тебе звати? – Вибачте! Несвідомо витягнувся Сабуро. Не тому, що співрозмовниця старшокласниця. Тіло, а не голова, наказували йому шанувати Еріку. – Перший «G», Яґурума Сабуро! – Першорічка Яґурума. Як ти вже сказав, я Чіба Еріка, третій рік, клас «F». Якщо знаєш мене, значить займаєшся Кендзюцу? Схоже, ти спеціалізуєшся на коротких клинках, до прикладу ножах. Почувши припущення Еріки, Сабуро був більше здивованим ніж настороженим. Здається, вона безумовно перевершує інструктора бойових мистецтв, у якого він навчається, оскільки з першого погляду розгледіла навички якими володіє співрозмовник. Однак, Сабуро, який знав героїчне ім’я Еріки, довідався про це тільки зараз. – Я недооцінював ваш погляд. Дзібун захоплюється самозахистом і спеціалізується на складних ножах і Дзете4. Почувши відповідь Сабуро, Еріка незручно почухала голову. – Занадто формально... від такої офіціозності співрозмовнику буде незручно. – Ох, правда... Вибачте. – Ти не повинен так офіційно звертатися до співрозмовника. Достатньо простого «Я», навіщо змушувати себе використовувати «дзібун5»? Чи ти завжди так говориш. – Ви й це зрозуміли... Сабуро переоцінив Еріку, оскільки її «завжди», було сказане на бум. Однак Еріка не намагалася виправити оману хлопця. – До того ж ти сказав, що твої техніки це самозахист, але... Я цього не бачу. Самооборона — це самозахист, але захищаєшся не лише ти. Таємне мистецтво, щоб стати щитом, що захищає господаря. Чи не так? Це була більше цікавість ніж розпитування. – Ви й це зрозуміли... Повторяв Сабуро з різницею в тоні. Попередні слова демонстрували несподіванку, але цього разу вони супроводжувалися подивом, «неймовірно». З іншого боку, Еріка була здивована Сабуро і на мить нахмурилася, але відразу змінила вираз на «мені всеїдно». – Ну, я викладаю подібні речі в батьківському будинку. Почувши це, в очах Сабуро запалало світло. Воно було настільки сильним, що здавалося доречніше описати його як «палаюче полум’я». – Чіба-семпай. Можливо це неймовірне нахабство, але не могли б ви дати мені якусь пораду? Читаючи потужне прагнення, ні, спрагу сили, в погляді Сабуро, Еріка випрямилася на лавці. Не лише виправилася, аура навколо неї теж змінилася. Ця раптова зміна шокувала Сабуро. – Чому ти хочеш, щоб я тебе навчала? Язик трохи, який заплутався від всіх цих несподіванок, прийшов до норми. Саме спрага від напруги, заважала Сабуро говорити. Йому вдасться зволожити сухе горло, проковтнувши слину, і Сабуро зібрав всі сили, щоб відповісти на питання Еріки. – Щоб стати сильнішим. – Чому ти хочеш бути сильним? Його спрага стала ще сильнішою. Сабуро влив в горло вологу слину і ледве не закашлявшись, з силою видавив. – Тому що хочу мати можливість захищати її власними силами. – Власними руками, так? Еріка заплющила очі й цинічно посміхнулася. – Якщо чесно, це не добре. Відкривши очі вона посміхнулася Сабуро задоволеною посмішкою. – Добре. Я складу тобі компанію. Еріка з імпульсом підвелася з лавки та повернулася до виходу з даху. – Йди за мною. Повернувшись через плече до Сабуро, що розгубився від такої раптової поведінки Еріки, промовила вона. ◇ ◇ ◇ Місцем, куди його провела Еріка, був другий малий спортзал, загальновідомий як «арена». Підлога була застелена дошками, і зараз там спільно практикувалися клуби кендо і кендзюцу. – О, ось він. Айдзу-кун! Учень, якого шукала Еріка, спостерігав з кутка зали. Вона вклонилася і ступивши на дерев’яну підлогу пішла в здовж стіни до хлопця. Сабуро також вклонився і неохоче пішов за Ерікою. – Пані Чіба. Айдзу Ікуо, голова клубу кендзюцу, вклонився Еріці лише головою. І повернувся до свого споглядання тренування. – Можна відволікти тебе на хвилинку? Я хотіла б, щоб ти позичив мені куточок зали для тренування. – Без проблем, але якщо не заперечуєте, не могли б ви приєднатися до нас. Якщо будуть поранені сторонні, Клубний та дисциплінарний комітети піднімуть шум. Приховувати подібне стає дедалі складніше. – Нетреба нічого приховувати. – Пані Чіба, може з вами все буде в порядку, але в нас теж є обличчя... – Поговоримо про це іншим разом. Сьогодні я привела нового члена. Без дозволу втрутившись в розмову, Сабуро вигукнув «що?». – Сам він, здається, не дуже погоджується. – Ну, ні... Поглянувши на голову Айдзу, Сабуро дещо розгубився. – Яґурума, є ще якийсь клуб, до якого ти хочеш вступити? Слова Еріки чинили потужний тиск. – Ні, але робота дома... Це було не виправдання. Хоч його роль екскорту Шіїни була скасована, як у сім’ї Міцуя, все ще існує ймовірність того, що з’явиться робота, про яку не можна розповісти. – Все в порядку. Ти кажеш, твоє ім’я Яґурума-кун? Першорічка? – Ох, так. – В нашому клубі кендзюцу є багато людей, які працюють дома, як ти. Якщо належним чином повідомити про це, ніхто не стане піднімати шуму, що ти пропускаєш клубні заняття. Однак якщо голова клубу так сказав, в нього виникло відчуття, що він повинен вступити до цього клубу. – Що ж, я не кажу, що ти маєш негайно вступити, або прийняти якесь рішення. Адже, пані Чіба притягла тебе, нічого не пояснивши? Просто добре подумай про це і прийми рішення. – …Дуже вам дякуємо. Але, це, здається, не було примусом. Побачивши, що менеджер клубу, людина зі здоровим глуздом, Сабуро видихнув з полегшенням. – Айдзу-кун, м’який. М’який! Почувся голос, що знову розтривожив Сабуро. Господар голосу стояв у нього за спиною. Звичайно, це була не Еріка, а хтось близький до неї. Щоб дізнатися хто за його спиною, Сабуро, не усвідомлюючи цього, поспіхом обернувся. Там була невисока дівчина в костюмі для Кендо. Помітивши поспішність Сабуро, вона схилила голову з виразом «Хм?». Від неї не відчувалося жодної злоби чи ворожості. Можливо тому він її й не помітив, але вирішивши, що занадто розслабився, Сабуро стиснув задні зуби. Учениця швидко поглянула на Сабуро, що був сповнений напруги, але негайно перевела погляд на Айдзу. – Айдзу-кун, дозволити новенькому так легко втекти, не дуже професійно для глави! Не агресивно, а дещо по дитячому, що не відповідало старшокласниці, учениця надавила на Айдзу. – Сайто, хоч ти так кажеш, ми ж не можемо примушувати. Учениця... Заступниця голови клубу кендзюцу та керівник жіночого відділу, Сайто Яйой, похитала піднятим вгору вказівним пальцем, ніби кажучи: «ти не зрозумів». – Ц-ц-ц, ти не розумієш, Айдзу-кун. Ні, не «ніби кажучи», вона справді це сказала. До того ще й зі звуконаслідуванням. – Ого, як надок... – Еріка! Я не надокучлива! Обірвавши слова Еріки, які, мабуть, висловлювали думки присутніх навколо членів, Сайто Яйой негайно повернула погляд на Айдзу. – Айдзу-кун, потрібно просити, а не змушувати! Наприклад, скористатися слабкістю, що їх захоплено запрошує семпай! – Ні, а якщо він не стане?.. – Стане! Ствердно відповівши на сумніви Айдзу, Яйой повернулася до Сабуро всім тілом. Наблизилась. Завадою Сабуро стала стіна, тож він не зміг відступити. – Ось чому, першокурсник-кун! Е-е-е... – Яґурума-кун Виступив в ролі суфлера Айдзу. – Окей, Яґурума-кун! Яйой взяла Сабуро за руку. З якихось причин, Сабуро не виривав праву руку, яку охопили руки Яйой. ...Можливо не встиг вгледіти за розвитком подій. З іншого боку, Яйой схопивши руку Сабуро, радісно розплющила очі: «О?». – Яґурума-кун, ти багато працюєш? Безперечно, ти повинен вступити до клубу кендзюцу. Чесно кажучи, з позиції Сабуро, напираюча Яйой, виглядала так ніби вийшла з-під контролю. Якби вона була ворогом, він би міг скористатися силою і втекти. Однак, він не міг вчинити так зі старшокласницею, тим паче з дівчиною що не демонструє жодної агресії. – Набір до клубів пройде після завтра. Потрібно дотримуватися правил. Саме Еріка втрутилася в ситуацію між цими двома. Штовхнула руки Яйой, що тримали праву руку Сабуро. Лише від цього, руки Яйой та Сабуро легко розділилися. Сабуро навіть не зрозумів, що сталося. Однак, схоже, Яйой не була здивована цією технікою. – Еріка, коли ти кажеш про дотримання правил, це трохи дратує. – Так, так. Зараз я збираюся потренувати Яґуруму-куна, тож чи можете пожалітися і запросити його після цього? Належним чином відповіла Еріка, Яйой, що дивилася на неї дитячим насупленим поглядом. – Тренуватимеш, ти ж з тенісного клубу! Якщо в тебе є час гратися з першокласником, спочатку погодь це зі мною! – Я вже отримала дозвіл від голови Айдзу. Яйой поглянула на Айдзу, але той повернув погляд: «А що не так?». Звісно Еріка без проблем приходила і йшла з клубів кендзюцу та кендо. – До того ж ми не гратимемося. Рівним тоном перебила битву поглядів заступника і глави Еріка. Сабуро відчув дрижаки від її голосу. Яйой поглянула на Еріку з серйозним виразом, а Айдзу невдоволено зморщив брови. – Пані Чіба, я хотів би, щоб до госпіталізації справа не дійшла... – Можливо саме я потраплю до швидкої. Не лише Айдзу та Яйой, але й члени клубу, які слухали їхню розмову, одразу звернули погляд на Сабуро. Сабуро поспішно похитав головою, відчуваючи, що йому потрібно рішуче заперечити щось, чого він не розуміє. – Що ти робиш, Яґурума. Швидше готуйся. В цей час, Еріка зняла шкарпетки й, босоніж, перейшла в трохи вільний проміжок біля краю. У своїй руці вона тримала бамбуковий меч, що до цього висів на стіні. Сабуро квапливо взяв шинай що потрапив йому на очі. Приблизно в половину довжини бамбукового меча. Він все ще був за довгим для нього, але, хоча він проти Еріки, він не може скористатися справжнім в такому місці. – Яґурума, чи не краще зняти піджак? Запитала Еріка у Сабуро, який стояв перед нею з шинаєм в руці. – З моїм стилем бою я можу не знімати піджак... А чи нормально, що Чіба-семпай залишиться в спідниці? Відповідь Сабуро, була психічною атакою, а не серйозним питанням. В першій старшій, чи скоріше у всіх Старших школах магії, уніформа дівчат мала спідницю до колін, що обмежує рухливість. Однак ці слова були зайвими. – Хм.. Ти ще можеш дозволити собі хвилюватися про мене. Еріка зникла ще до того, як стих звук «е» її монологу. Сабуро навіть не зміг вловити її тіні. Його свідомість не встигала, бо він не міг прочитати попередніх рухів. – Тут. Почувся голос Еріки з лівого боку. Сабуро поспішно підняв бамбуковий меч. По його мечу пройшов сильний удар. Він поспіхом зафіксував суглоби й намагався відбити удар. – Це поганий хід. Однак, наступної миті Сабуро відчув пекучий біль в спині та впав вперед. – Думаю, що це технічно складна техніка, але чи підходить вона стилю бою Яґуруми? Витримуючи біль, Сабуро оглянувся назад. Еріка, з бамбуковим мечем на плечі, дивилася на нього зверху. – Це все? – Ще ні!.. Біль в спині вже почав стихати. Сабуро замислився, невже Еріка вдарила його так, щоб не травмувати його, а лише поранити. Він мав подібний досвід в навчальному центрі сім’ї Міцуя. Якби це був справжній бій, лише після цього удару, він не міг би більше битися. З великою ймовірністю, він був би мертвим. Однак Сабуро думав. «...Зараз я використовую шинай, і противник використовує шинай. Припущення, що «якби це була справжня битва», безглузда. Я ще можу битися. Лише цього факту достатньо!» Замість того, щоб підвестися, Сабуро стрибнув прямо на Еріку, з тієї позиції, в якій він знаходився. – Стрибок?! – Ні! Якщо доповнити голоси, що лунали з кола глядачів, яке було утворене, ще до того як хтось це зрозумів, «Це магія стрибка!», Ні, не було жодних ознак активації магії! Більш того це не був діалог, вони сказали це майже одночасно. Це було схоже, на розмову, лише тому, що в цих двох було однакове питання і відповідь. Вони, члени клубу кендзюцу, мали зір, який дозволяв проаналізувати, що «магія не використовувалася». Як і бачили старшокласники, Сабуро стрибнув до Еріки, використовуючи інший вид фізичної підготовки, відмінної від магії. Замість того, щоб атакувати зверху, він стрибнув майже горизонтально підлозі і націлився на ноги з низького положення. Несподівана атака на частину, яку рідко атакують в кендо, або кендзюцу. Еріка легко збила його. Буквальною Короткий шинай разом з Сабуро вдарилися об підлогу. Удар Еріки змушував задумуватися, звідки у ніжного жіночого тіла стільки сили. Шинай Еріки навіть не вдарив тіло Сабуро. Просто відійшовши з траєкторії стрибка вона вдарила по шинаю, націленому на її тіло. Тільки цей удар поширився не лише на руки, а й на область навколо грудей Сабуро. Покотившись по підлозі, Сабуро не випустив шинай лише завдяки своїй силі волі. У будь-якому разі, шкоди від прямого удару не було. Сабуро намагався негайно підвестися, щоб продовжити бій. Однак після того, як він підняв обличчя, до нього наблизився шинай. І з невеликим звуком вдарився об підлогу. Однак сенс був зрозумілий. – ...Здаюсь. Сабуро відмовився від спроби підвестися й оголосив про свою поразку, опустивши голову. Еріка відвела шинай. Сабуро підвівся і вклонився Еріці. – Техніка контролю тіла на середньому рівні. Навис над ним голос Еріки. Але для битви не підходить Сабуро підняв погляд і поглянув на Еріку. Це були жорстокі слова. Однак у серці Сабуро не було заперечення чи неприйняття. Він попросив настанов, і знав, що це ціна за можливість отримати пораду від когось настільки сильного. ...В справжньому бою, при зіткненні з сильнішим суперником, не має гарантії залишитися живим. – Яґурума, це тренування. Ти навіть цього не розумієш. Звернення Еріки змінилося з «кімі» на «анта»6. Сабуро відчув, що ставлення до нього покращилося. – Безумовно, важливо серйозно ставитися до бою. Але ти повинен розрізняти, коли ти можеш програти, а коли ні. – ...Тобто я поспішав перемогти? – Ти був надто зосереджений на битві. Сабуро не був настільки недалеким, щоб не зрозуміти, що йому говорили. Остання несподівана атака, була надто відчайдушною. Це свого роду атака, пошуку виходу ціною власного життя, як козир проти ворога, що перевершує тебе. Іншими словами, це не та техніка, щоб використовувати на тренуваннях, щоб стати сильнішим, програвши. – Навіть якщо це був справжній бій, ця атака була провальною. Ти не міг використати свої фізичні здібності на повну. – ...Вибачте. – Не переді мною вибачайся. Це правда, але Сабуро відчув, що мусить вибачитись. Він думав, що йому потрібно починати з початку. Чесно кажучи, він мало що отримав від поточної ситуації. Його просто змусили визнати свою слабкість. Але продемонструвавши такий жалюгідний рівень, він не міг набратися сміливості, що б знову запитати; «Скажіть, як мені стати сильнішим». – Але, як матеріал, виглядає цікаво. – А? Сабуро, який вже збирався схилитися і знову вибачитись, не зміг зрозуміти суті слів, які йому сказали. – Яґурума, ти ж маєш якусь приховану силу, вірно? Залежно від прихованої сили... Ум, можливо, ти зможеш стати сильнішим. Слова заперечення, що це не так, майже просочилися з його рота. Сабуро, безумовно, мав кілька хитрощів, якими звичайні маги не могли скористатися. Але це насправді погана сила, якщо її можна використовувати лише для раптової атаки або вбивства. Це не те що йому потрібно, вона не допоможе йому когось захистити. Ось чому він відмовився від своєї сили та вдосконалював свої фізичні здібності. – Ти хочеш бути сильнішим, так? Однак не зміг встояти перед словами Еріки, які точно в ключовий момент, влучили йому в серце. Сила самоомани, «я не здатний», розвалилася під цією спокусою. – Айдзу-кун, можеш дати Яґурумі, кілька уроків? Я іноді заходитиму перевіряти результати. – Для глави природно піклуватися про новачків клубу, але.. Для панни Чіби незвично про когось піклуватися. – Примха... Ні, це не значна зміна духовного стану. Є суперник, якому хотілося б підготувати сюрприз. – Мені шкода цього суперника. Айдзу не міг зрозуміти, чому навчання першокурсника стане неприємним сюрпризом для цього «супротивника», але все ж переконав себе думкою «Це ж Еріка». – Яґурума-кун. Потім він з жалем поглянув на Сабуро, який, здавалося, був не в змозі встигнути за розмовою, і кликнув його. У нашій школі набір новеньких почнеться після завтра і триватиме тиждень. Однак це правило не поширюється на тих, хто добровільно бажає вступити до клубу. Якщо хочеш приєднатися до клубу кендзюцу, я прийму тебе сьогодні. – Трохи часу... Дозвольте обговорити це дома. Цим виправданням Сабуро уникнув негайної відповіді. До зустрічі з Ерікою на даху, він не передбачав що так станеться. Він хотів час, на власне обдумування, перш ніж говорити з кимось. – Ну, сьогодні буде пробне заняття. Однак Еріці було байдуже до вагань Сабуро. – Попроси Айдзу-куна тебе трохи потренувати. Я впевнена, що нинішній Яґурума отримає більше, ніж займаючись зі мною. І на ці слова у Сабуро не було чим заперечити. – Тоді у мене все. – Стривай, Еріко! Як що до матчу зі мною! – Іншим разом. Еріка вже відвернулася від Яйой. – Ти сказала іншим разом?! Це незворушно! Еріка, не обертаючись, помахала рукою і вийшла з малого спортзалу. ◇ ◇ ◇ Еріка це не надто усвідомлювала, але вона симпатична дівчина, що могла змагатися за друге, третє місце у Першій старшій. Причина, з якої вони не можуть «змагатися за перше, друге місце» полягала у наявності особливої людини. Природно її дії привертали увагу, в основному хлопців. Чутки про те, що Еріка відшила першорічку, розлетілися по Першій старшій після уроків. – Старший брате. Ви чули про Еріку? Це також стало гарячою темою за вечірнім столом сім’ї Шіба. – А. Про те, що Еріка тренувала Яґуруму-куна у другому малому спортзалі? Глава клубу кендзюцу написав пояснювальну записку, «що це були не залицяння». – Вже? Здається, Айдзу-кун обережний. Айдзу Ікуо не обирався гравцем на Турнір дев’яти шкіл, оскільки володів звичною магією, але він був відомим учасником, що завжди мав найкращі результати на турнірі меча. Ці двоє природно знали один одного і Тацуя також певною мірою спілкувався з ним через Еріку. – Вірно. Якщо віцепрезидент надасть трохи більше підтримки, то йому буде трохи простіше... Зі співчуттям пробурмотів Тацуя, а Міюкі, почувши це, посміхнулася. Два члени студентської ради були знайомі з Сайто Яйой. Вона не так багато контактувала з Тацуєю та Міюкі, але була проблемною дитиною для комітету самоврядування. Вона не допускала жодних серйозних порушень шкільних правил, на які б міг жорстоко відреагувати дисциплінарний комітет, тому все ще була надія. – Попри це, Еріка рідко дбає про іншу людину. Це правда, але Тацуя думав, що це не легковажний інтерес. – Можливо, вона відчула в Яґурумі-куні щось особливе. – Особливий талант... – Старший брат, ви щось помітили? Саме Тацуя, вчора схопив Сабуро, за зловживання магією. Міюкі думала, що якби той мав не аби який талант, Тацуя це зрозумів би, що недивно, якщо знати про його «очі». – Звичайно він добре тренований, але, схоже, він не має особливого магічного таланту, крім того, що володіє психокінезом. – Яґурума — психокінетик? – Ага. Частина області магічних операцій зайнята магією руху прямого керування. Це має ускладнити використання інших заклинань. Як хтось з таким же недоліком, не можу не співчувати. – ...Частково зайнята? – Так, як я бачив. – ...Порівняно з вами, старший брат, у кого зайнята уся область, це не велика проблема. Міюкі так сказала, але навіть якщо це лише частина, мати обмежені здібності, це всеїдно значна незручність. – Так. Однак, Тацуя кивнув, нічого не сказавши, щоб заспокоїти Міюкі, яка дивилася на нього турботливим поглядом. – То що ж Чіба-семпай знайшла в Яґурумі-куні? Причина того, що Мінамі вставила, рідке для неї слово, мабуть, полягала в тому щоб відвести увагу Міюкі від Тацуї. – Психлкінез може бути чудовою зброєю, якщо його вдало поєднати з тайджіцу. Це наче мати третю руку в рукопашному бою. Здавалося, Міюкі не дуже розуміла суть, але Мінамі, що пройшла важку бойову підготовку головного дому Йотсуби, з силою кивнула, на словах «третя рука». – Я не знаю, наскільки Еріка усвідомлює Психокінез Яґуруми. Але це Еріка. Вона повинна інтуїтивно це відчувати. Їй здалося, що в ньому щось є, і вона захотіла спробувати його тренувати. Цього разу Міюкі рішуче кивнула головою. Міюкі також відчувала, що «інтуїтивно» - це саме про Еріку. Тоді, наче дочекавшись закінчення їх розмови, пролунав сигнал. Не той що повідомляє про відвідувача. Він не повідомляв про електронний лист. Це був звуковий сигнал, що сповіщав про прибуття служби доставки. – Я погляну. Мінамі встала, раніше, ніж це встигла зробити Міюкі. Тацуя і Міюкі чомусь перестали їсти й чекали повернення Мінамі. – ...Це лист. Адресований шановному Тацуї та шановній Міюкі. У міру розвитку електронних мереж, листи повинні були вимерти. Це передбачало багато експертів, але наданий момент цей прогноз ще не збувся. Завдяки розвитку логістичної мережі на рівні електронної мережі, або й краще, пошта може бути доставлена за двадцять чотири години по всій Японії. Через високий ступінь автоматизації, витрати робочої сили не настільки високі, як раніше. Що стосується швидкості та вартості, вони трималися на рівні практичного використання. Пошта все ще виживала, як активна служба, переважно для церемоніальних потреб. – Хто відправник? Після цього запитання Тацуї, Мінамі перевернула конверт, що тримала в руці. До цього часу вона була чемною і поглянула лише на адресу. – Шановний Дзюмондзі. – Від Дзюмондзі-семпая?.. Уточнила Міюкі. Піддавшись її голосу, Мінамі спробувала передати конверт Міюкі, але та скерувала її поглядом. «Віддай Тацуї». Мінамі не проявила ознак невдоволення і передала Тацуї конверт та ніж для паперів. Вони все ще їли. Тацуя трохи розгубився, відкрити його зараз чи ні. Однак, оскільки Міюкі та Мінамі, здавалося, хотіли як найшвидше, дізнатися зміст, Тацуя всунув в конверт ніж. – Він хоче запросити мене або Міюкі на зустріч що до антимагічного руху. Текст був не надто довгим. Швидко прочитавши його, Тацуя узагальнив зміст. Нас на зустріч щодо антимагів? Не тітоньку? Питання, підняте Міюкі, можна було сприйняти як належне. – Здається це зустріч для збору молоді з двадцяти восьми сімей. У майбутньому, схоже, він має намір розширити її за межі Намберс і створити щось на зразок молодіжної групи японської магічної асоціації. – ...Так написав Дзюмондзі-семпай? Ні, я розумію, що це грубо, але здається, Дзюмондзі-семпай не той, хто будував подібні схеми. Тацуя гірко посміхнувся, бо вираз «подібні схеми», який вжила Міюкі, був дивний. Здавалося вона отруєна світом змов та інтриг. – Це не говорить, що він задумав щось лихе. Можливо, він просто хоче створити місце для обміну думками. Схема — це термін який, як правило, використовується для несприятливих планів. Після того як, обхідним шляхом на це вказали, Міюкі сором’язливо почервоніла. – Згідна.. Можливо, семпай намагається створити спільноту магів, які очолять наступне покоління. – Однак цього разу, мабуть, це не був план, Дзюмондзі-семпая. – Боже... Вже збираючись грайливо поговорити з братом, Міюкі зупинилася на півслові. З незначним відставанням, її свідомість вловила суть зауваження Тацуї. – ...Хіба це не думка Дзюмондзі-семпая? – Ти права, Міюкі. Подібна пропозиція не схожа на семпая. Слова Тацуя підібрав м’які, але тон був впевнений. – То чия... Можна думати на родину Саєгуса, але, гадаю, що це не схоже на ідею пана Саєгуса. Тацуя не продемонстрував ввічливості що до голови родини Саєгуса, який був ровесником його батька, тому що його не було серед присутніх – Ну, зрештою, це власна фантастика. Ми не можемо це перевірити, і залишається лише гадати. Тацуя запропонував лист-запрошення Міюкі. Що означало «прочитаєш?» Міюкі злегка похитала головою. – То що робитимете, старший брате? Незалежно від того, про що йдеться в листі, врешті-решт, єдине, що мало значення для Міюкі, це те що робитиме Тацуя. – Я відвідаю. Відповів Тацуя без вагань. – Ви один? – Міюкі, тобі краще не з’являтися. Тацуя не пояснив причину. – Зрозуміла. Міюкі також не просила пояснень. Швидше Мінамі виглядала так, наче потребувала їх. – Зустріч розпочнеться наступної неділі о дев’ятій ранку. Місце проведення відділення Магічної асоціації канто в Йокогамі. В цей день Міюкі залишиться вдома. Мінамі супровід Міюкі на тобі. Залишу усе на тебе. – Зрозуміла. Однак, вона не відмовилась від наказу Тацуї. Міюкі та Мінамі відповіли кивнувши у синхронній відповіді. ◇ ◇ ◇ Зайве говорити, що сім’я Шіба була неєдиною, хто отримав запрошення від Катсуто. Листи рухалися приблизно з однаковою швидкістю, тому родина Міцуя в Токіо отримала лист Катсуто, майже одночасно з Тацуєю. З Шіїною, що мала шістьох старших сестер і братів, це не мало нічого спільного. Шіїна рідко брала участь в публічній взаємодії серед двадцяти восьми сімей. І цього разу старша сестра та троє старших братів поспішили обговорити цю справу, а Шіїну до обговорення не включили. Різниця між братами та сестрами Шіїни була лише в один рік. Трійнята сестер та брата, найближчі до неї за віком, старші на вісім років. Вона звикла, що в такі моменти до неї ставляться як до незрілої дитини. Цього разу вона була не єдина кого проігнорували, тому відчуття відчуженості було не великим. Після вечері, деякий час насолодившись вільним часом у своїй кімнаті (тобто байдикуючи), Шіїна вирішила попрактикувати магію. Дім сім’ї Міцуя та Третя лабораторія, що досі діяла, були географічно віддалені. Поїздка до неї була б не довгою, але час вже пізній, тож замість поїздки до Третьої лабораторії, Шіїна пішла до тренувальної зали маєтку. Родина Міцуя, яка спільно з родиною Мікадзука, керували Третьою науково дослідницькою лабораторією, оснастила тренувальну залу особняка надсучасним обладнанням для розвитку магії. Хоча експериментального обладнання не було, тренувальне обладнання на тому ж рівні, як у старшій школі магії. Не варто і казати, що тренувальною залою користувалися лише люди, що проживали в особняку. Мало того, члени родини Міцуя були в пріоритеті. Багато працівників утримувалися і від відвідування Третьої лабораторії для навчання. Як результат, є досить багато годин, коли ніхто не користується полігоном. Шіїна часто думала, що марно просто дивитися на порожню площу і не використовувати таке чудове обладнання, але сьогоденні ввечері її випередили. На матах для бойових мистецтв валявся Сабуро!... – ...Що ти робиш, Сабуро-кун? У відповідь на голос Шіїни, Сабуро, що піднявся з матів, завмер. – Якщо подивишся, то зрозумієш. Однак він кинув погляд на обличчя Шіїни й відразу ж відновив таємничі, для Шіїни, рухи. Відштовхнувся від мата, підстрибнув в гору і впав на спину. Негайно підвівся, цього разу зробивши пів обороту в повітря і впав на живіт. Це повинно було бути боляче, бо цього разу впавши, він застогнав. – ...Я взагалі нічого не зрозуміла. Негайно підняла білий прапор Шіїна. Вона відстала від ексцентричності друга дитинства і перестала про це думати. Сабуро підвівся на маті, сів виправивши ноги, і підняв очі на обличчя Шіїни. – Це тренування з падіння. Шіїна, ти повинна була зрозуміти, ти ж теж займалася Айкідо. – Навіть якщо ти так кажеш, я тоді ходила тільки до початкової школи. Шіїна займалася Айкідо до десяти років, поки могла витримати шум без захисту вух. З навушниками на голові не можливо займатися єдиноборствами. – До того ж Сабуро-кун, це не був Укемі7. Навіть якщо вона взагалі не мала б досвіду, вона давно спостерігала як тренуються брат і Сабуро, тож вона могла це достатньо зрозуміти. Сабуро не заперечив думку Шіїни. – Не завжди вдається привести до Укемі. Я вивчаю, як падати, з меншою шкодою., на татамі, щоб не було боляче. – Чому ти раптово цим зайнявся? На запитання Шіїни невпевненим тоном, Сабуро показав не охочий вираз. – Сьогодні у мене було тренування з головою клубу кендзюцу Айдзу... Хоча він виглядав роздратованим, Шіїні здалося, що Сабуро було трохи весело. – Мене збивали на підлогу і я не зміг дати відсіч. Інструктор часто повторює, що на відкритому просторі, кидки завдають більше шкоди, ніж удари рукою чи ногою, але сьогодні я це усвідомив. – Кендзюцу значить?.. Здивовано пробурмотіла Шіїна. «Його кидали, хоча це був клуб кендзюцу?» роздумувала вона. Сабуро розумів, що логічно так вважати, тому він не розгубився з відповіддю. – Серед бойових прийомів на основі меча, Іай-джітсу8, як кажуть, містить велику кількість високорівневих технік Джиу-джитсу9. Один зі стилів клану Кішу Токугава «Школа Секіґучі-рю10, як кажуть, поєднує в собі кендзюцу та Іай-джітсу і враховуючи це, навіть якщо вони члени клубу кендзюцу, вони знають як використовувати прийоми кидків. Зокрема глава Айдзу, здається, добре володіє Іай-джітсу. Саме для Шіїни, Сабуро з ентузіазмом пояснював. Але, на жаль, Шіїну це недуже цікавило. Для її справжнього наміру було достатньо зробити висновок, що «члени клубу кендзюцу можуть використовувати техніки кидків». Слухаючи розповідь Сабуро, Шіїна у своїй голові, думала про дещо інше. – Сабуро-кун. В кінці пояснень Сабуро, Шіїна звернулася до нього, наче мала про що запитати. – Шіїна, щось не так? Але важливе питання не легко задати. Природно, Сабуро з підозрою поглянув на дещо знервовану Шіїну. – Важко сказати? Не треба стримуватися заради мене. Підбадьорена Сабуро, Шіїна, з рішучим виразом, промовила. – Чи правда, що ти підчепив Чібу-семпай і був на побачені в клубі в малому спортзалі? – ...Що? Сабуро, можливо, пощастило, що він сидів на підлозі. Якби він сидів на стільці, він міг би зісковзнути. – Ні, ні, почекай, зачекай! Де ти почула ці безпідставні чутки. Хіба ти не провела увесь час, після уроків, у кімнаті студентської ради? – Угу... Глибоко кивнула Шіїна. – Пані Касумі та пані Ідзумі подейкували. Легко видала вона винуватців. – ...Ті шкідливі бісенята. Через Шіїну, Сабуро також знав близнючок родини Саєгуса. Уявивши образи тих двох зі злодійськими посмішками, Сабуро схопився за голову. – Сабуро-кун, не можна так говорити про пані Ідзумі з сестрою. Вони ж твої семпаї, чи не так? Насправді Сабуро хотілося закричати: «ті двоє тебе обманюють!». Але він не міг так сказати. Він добре знав, що Шіїна, віддалена від своїх справжніх сестер та братів за віком, любить Касумі та Ідзумі, що мають з нею різницю в один рік, як сестер. – ...У всякому разі, ця історія — маячня. Натомість Сабуро заспокоївся і сказав лише те, що повинно було внести виправлення. Але, на жаль, для Шіїни це не було переконливо. – Але ж ви тренувалися у другому малому спортзалі? – ...Це було не «тренування», а поєдинок. Як я вже сказав, тренував мене голова клубу, пан Айдзу. Виправдався Сабуро, відвівши погляд від Шіїни. Просто така його поведінка, викликала підозри. Скільки б правди він не говорив, вона не була б переконливою. – Але чи не правда, що ти був там з Чібою-семпай? – ...Вірно. – До того ж я чула, що ви прийшли до малого спортзалу разом. – ...І це правда. Але це точно не побачення! Можливо, він помітив безглуздість у відведені погляду, Сабуро звернув погляд на Шіїну і рішучим тоном заперечив негативні чутки. Шіїна посміхнулась, з відчуттям, що вона перестаралась. – Ну, не зрозумій мене неправильно. Сабуро-кун, я не проти твоїх стосунків з Чібою-семпай. Я думаю, що це занадто раптово, але якщо ти все правильно зробиш, різниця десь у два роки не стане великою проблемою. – Я ж кажу, це твоє непорозуміння, Шіїна... Сабуро охопило почуття виснаження, йому захотілося впасти на мати й більше не вставати. Однак, якщо він зараз здасться, це стане непоправним. Він не усвідомлював, що саме буде «непоправним», але у ньому залишалося це відчуття. Сабуро зібрав усі сили й уважно поглянув в очі Шіїни. І цього разу Шіїна почала невпевнено відводити погляд. – ...Тоді чому ти прийшов до малого спортзалу з Чібою-семпай? Сабуро-кун, у тебе ж не має зв’язків з Чібою-семпай, вірно? Однак у відповідь на це питання, Сабуро несвідомо завагався. – Це було... На даху, ми випадково зустрілись... – Тебе випадково запросили на тренування? – Ні, це... Картина, хлопець, що виправдовується за зраду перед коханою. Цього не помітив не лише Сабуро, а й Шіїна. – Якось це відрізняється від характеру Чіби-семпай, про який я чула. Еріка цього не знала, або їй було байдуже, але після інциденту в Йокогамі ім’я Чіба Еріка поширилося за межі родини Чіба. Героїзм Еріки, яка буквально розчавила механізований підрозділ великим мечем, був високо оцінений керівництвом Сил Самооборони та силових органів, які могли знати деталі про інцидент у поєднані з вивіскою «дочка родини Чіба». Однак родина Чіба, включаючи главу Дзійоічіро, не охоче популяризували Еріку, і навпаки намагалася приховати її. Тоді було багато людей, які чули напівжартівливі чутки про Еріку, як про «таємну зброю родини Чіба». До людей «які могли знати подробиці інциденту в Йокогамі», включалися і десять головних кланів. Люблячи свою молодшу дочку (це можна сказати про будь-якого іншого батька) Міцуя Ґен повідомив дочці частину інформації про Еріку, оскільки вона вступала до Першої старшої. І оскільки була надія, що Сабуро послідує за ненадійною на вигляд Шіїною, він також це чув. Насправді Сабуро часто слідував за Шіїною. Джерелом інформації Шіїни був не лише батько. Була можливість почути Маюмі, а також Касумі та Ідзумі. Маюмі також дбала про Шіїну, як про подругу сестер. У неї були близькі друзі не лише серед десяти головних кланів, а й серед ста сімей. Це не настільки офіційно, як формалізований світ, але спілкуючись в чаті спілкування дівчат з Намберс, Шіїна отримала більше інформації, ніж чула від батька. З того що чула Шіїна, Еріка не з тих людей, хто звертає увагу на молодших школярів. Вона прикидається байдужою, і ніколи не відмовиться, якщо її попросять. – ...Я її попросив. Після відповіді Сабуро, Шіїна холодно поглянула з виразом «Так і думала...» – Але я її не чіпляв. Чесно, знаючи її навички, я попросив потренувати мене! – Але Чіба-семпай красива жінка, хіба ні. – Ні, може й так! Але ми зараз про інше! – Хм... З досить відчайдушним поглядом продовжував виправдовуватися Сабуро, але погляд Шіїни залишався холодним. ◇ ◇ ◇ Навіть перейшовши на третій навчальний рік, Тацуя що ранку ходив до храму Якумо. Як тільки вступив до старшої школи, він програвав у більшості поєдинків, зараз він перемагав у половині поєдинків. Однак, Тацуя не вважав, що його здібності рівні Якумо. Від початку, Тацуя та Якумо мала різні сильні сторони, але Тацуя усвідомлював, що його здібності набагато нижчі за здібності в таких сферах, що користі щодня, такі як збір інформації, робота з проникнення та рукопашному бою. Навіть якщо порівняння здібностей обмежити битвами сам на сам, Тацуя міг протидіяти Якумо на рівних, лише коли битва починається з позиції «готуйсь, старт», коли вони можуть бачити один одного. В бою один, а один, Тацуя зрештою переможе, але з багатьма втратами. Лише для вбивства людини, немає сенсу в перемозі. Однак Тацуя не ходив до Якумо з надією навчитися техніці, яка надасть бою сенс. Тацуя не учень Якумо, а партнер у тренуваннях. Досі Тацуя був слабшим і Якумо його лише тренував, і можна сказати, що коли техніки бою стали збалансованими, Тацуя став партнером з тренування, корисним для Якумо. Закінчивши сьогоднішній, ранковий, фінальний бій поразкою, Тацуя попрощався і збирався повернутися додому. – Ей, Тацуя-кун. Постарайся Зупинив його Якумо. – Що сталося? Відповівши на це, Тацуя відразу відчув, що повітря навколо нього змінилося. Це не означає що атмосфера змінилася. Навколо Тацуї та Якумо виникла повітряна стіна, що блокувала звук. «Звуковий бар’єр... Він відрізняється від знайомої мені техніки». Він хотів проаналізувати магічну послідовність, але стримавши себе в руках, Тацуя звернув увагу на слова Якумо. – Ви отримали запрошення від родини Дзюмондзі? Хто буде присутнім? – Ви вже знаєте... Тацуя отримав запрошення лише вчора ввечері. Минуло менше півдня. Однак, знаючи здібності Якумо збирати інформацію, він не був здивований. Він був просто вражений. – Я все ж шінобі. Улюблена відповідь Якумо нічого не пояснювала, але Тацуя не став витрачати зусиль на розпитування, які, на його думку, були б марною втратою часу. – Я ще не отримав дозволу голови родини, тому не впевнений, але я особисто збираюся взяти участь. – Вірно. Так буде краще. Почувши відповідь Тацуї, Якумо з якоїсь причини задоволено кивнув. – Є якийсь загрозливий рух? – Здається досі не було спроб заподіяти якоїсь прямої шкоди. Схоже, у Якумо вже щось було. – Хтось планує непряму атаку? Він знав, що не отримає прямої відповіді, але все ж спробував отримати інформацію. – Я не думаю, що планується атака. – Ось як. Йому, здавалося, він певною мірою зрозумів, що намагається сказати Якумо, але зараз Тацуя перервав безпідставну і непевну здогадку. Він остерігався ризику отримати неправильне упередження. Єдина небезпека після закінчення наради. – Зрозуміло. Буду пильним. Якщо атака буде націлена на самого Тацую, йому не потрібно було боятися нападу. В цей момент Тацуя подумав, що, можливо, доведеться попросити підтримку головного дому, щоб посилити охорону Міюкі. – Тацуя-кун, не слід бути надто легковажним. У монстра, на ім’я Суспільство, немає ні іклів, ні пазурів, але він з легкістю проковтне одну людину. Раптово попередив його Якумо. Не очікувано Тацуя відчув, що його голову облили крижаною водою. – ...Матиму на увазі. Не розуміючи справжнього наміру Якумо, напіврефлекторно відповів він. ◇ ◇ ◇ Ранок Йотсуби Маї почався не так вже рано. Завдяки широкому використанню вільного графіка роботи та роботи дома, навіть офісні працівники вже не вставали рано, як ідіоти, але її ранок був більш розслаблений, ніж в офісних працівників. Сьогодні вона встала трохи пізно о восьмій тридцять і через годину закінчила сніданок. У цей момент, благонадійним тоном з нею заговорив Хаяма, що стояв позаду неї. – Мадам, надійшов відеолист від шановного Тацуї. – Від пана Тацуї? Так рано вранці? Злегка розширивши очі, запитала у Хаями Мая. Звичайно, Хаяма не дозволив грубості, щоб зазначити «вже не так вже й рано». – Він прийшов учора ввечері, вже після того, як мадам пішли спати. – Сподіваюся це не якась нагальна справа. – Так. Шановний Тацуя сказав: «Я не проти якщо його переглянуть наступного ранку». Почувши відповідь, Мая, здавалося, ще більше зацікавилася. – Зрозуміло. Я подивлюся тут. – Як накажете. Хаяма подав сигнал служницям в кутку кімнати. Досвідчені покоївки прибирали посуд, а відносно молода готувала кран перед Маєю. Коли все було готово, покоївки вишукувалася і вклонилися Маї. Побачивши, як Мая кивнула, Хаяма наказав усім вийти. Хаяма особисто зачинив усі двері кімнати, обернувся, перемкнув перемикач, щоб опустити шумозахисний бар’єр Потім вставив карту пам’яті, з розшифрованим повідомленням, в автоматичний програвач. Відеолист був стислим, тривалістю менше трьох хвилин. Переглянувши до кінця, Мая видала тихий сміх «Ху-ху ху ху». – Пан Тацуя несподівано милий, просить дозволу навіть у такій тривіальній справі. Наче просячи згоди, Мая повернулась до Хаями. – Гадаю це добре для мадам. – Це правда. Однак Мая просто кивнула на слова Хаями. – Але коли я визнала його своїм сином, я мала намір дати пану Тацуї більше свободи. Він це не зрозумів. Жест Маї, що схилила на бік голову, певно, був зрозумілий для будь-кого. – Гадаю, що шановний Тацуя дотримується звичного порядку, як член родини Йотсуба. – Можна і так сказати. Пробурмотіла Мая оживаючим тоном. Сьогодні вранці, Хаяма не придумав свого звичайного жарту, тож схоже не бажав псувати атмосферу. – До речі, мадам. Що ви відповісте на звернення шановного Тацуї – Звичайно дозволю. Я даю Тацуї свободу дій свого сина. З таким обґрунтуванням, Мая дозволила Тацуї взяти участь у зборах скликаних Катсуто. Тоді, я йому так і передам. – О і додайте, що йому не доведеться просити мого дозволу у таких випадках в майбутньому. – Як накажете. Шанобливо вклонився Хаяма, демонструючи розуміння слів Маї, що натякали на намір відпустити Тацую. ◇ ◇ ◇ Лист від голови родини Дзюмондзі надійшов до родини Кудо опівночі наступного дня, після того, як його отримав Тацуя. Кудо Мінору байдуже, наче переглядаючи телевізор, спостерігав за тим, як старші брати метушилися навколо неочікуваного запрошення. Сьогодні будній день і час шкільних занять. Однак він, захворів минулої ночі і сьогодні пропустив школу. Мінору, віцепрезидент студентської ради Другої старшої школи, виснажився під час напружених днів, підготовки до вступної церемонії та захворів. Він шкодував, що хоч є членом студентської ради, був змушений бути відсутнім на початку нового семестру. Мінору, який не знав правди, вважав, що ніхто не винний, що його організм такий слабкий, в тому числі й він сам. Він нікого не звинувачував, бо не знав, чому народився не здоровим. Він не міг нікого винити. Однак, Мінору звинувачував себе, бо не міг перекласти відповідальність на інших. Незважаючи на те, що він володів магічною силою рівня Десяти головних кланів, все ж не міг проявити цю силу, через конституцію свого тіла, що на певний час засинало. Мінору здавалося, що це гірше ніж, не мати магічної сили Десяти головних кланів. Виліт родини Кудо з Десяти головних кланів також підігрівав його самопригнічення. Мінору не мав нічого спільного з втратою статусу члена Десяти головних кланів. Він не несе відповідальності. Однак у нього неочікувано склалася думка, що якби він, як наступник родини Кудо, зміг зіграти активно роль на передовій сцені, до прикладу, на Турнірі дев’яти шкіл, їх би не виключили з Десяти головних кланів. Він пригнічував себе, а також несвідомо не зважав братів та сестер. Його батько, сестри та брати явно поступалися дідусю Кудо Рецу, двоюрідній сестрі Фудзібаяші Кійоко та йому. Здається, що Фудзібаяші Кійоко, яку він любив як рідну сестру, шукала ліки для його тіла, але досі не було жодного прогресу. Він навіть не міг брати участь у важливих дискусіях, що могли бути пов’язані з майбутнім родини Кудо і навіть залишався поза увагою братів і сестер, які мали лише посередні магічні здібності, чи мав він інший вибір, як відступити... Такий відчай, вже деякий час з’їдав його. Перш ніж він щось сказав (хоча його думку і не запитували) тему врегулювали тим, що на зустріч, на запрошення голови Дзюмондзі, поїде брат трохи старший за Мінору. Хоч і кажуть «трохи старше», різниця становила сім років. До речі, Мінору все ще дивувався, що тут роблять його брати. Старші брати повинні бути на роботі, а дві старші сестри вже одружені та мають дітей. Він повинен бути одним у цьому будинку. То що вони тут роблять. Не особливо розмірковуючи над цим, Мінору згадав, що він їв. Йому стало трохи краще, тому він сказав слугам, що хоче пообідати в їдальні, і коли він прийшов, після того, як повідомили, що все готово, за столом вже були усі брати та сестри. Перед ними вишикувалися вишукані і яскраві страви. З іншого боку, перед Мінору поставили кашу для хворих, яку заправили великою кількістю добавок. Мінору нарешті закінчив їсти, частково тому, що від початку їжі було не багато. Подумавши, що йому більше не потрібно залишатися в їдальні, він залишив своє місце. Можливо, звук руху стільця змусив звернути увагу, старший брат звернувся до Мінору. – Мінору, ти вже йдеш? Цей голос, належав тому, хто першим відповів на привітання молодшого брата, коли той з’явився в їдальні. – Як почуваєшся? Вперше за сьогодні заговорила до Мінору друга сестра. – Ще трохи лихоманить, тож я збираюся відпочити. Відповів Мінору з наміром якнайшвидше повернутися до кімнати. – Правда? Шкода. Як би ти був у гарній формі, я думав, що візьму тебе з собою до Токіо. Однак не зміг донести цей намір до старшого брата. Мінору завмер, залишившись на місці. – Мінору, ти ж знайомий з наступною головою Йотсуби? Якщо тобі покращає, варто поновити ваші стосунки. – Згоден. Якщо можливо, неодмінно. Сказавши так, Мінору злегка вклонився і вийшов з їдальні. Наміри старшого брата були зрозумілими. Сім’я Кудо, втративши статус члена Десяти головних кланів, ймовірно, хоча мати на своєму боці сім’ю Йотсуба, щоб повернути свою владу. Ось чому він подумав, чи не можна використати Мінору. Однак, попри таку дитячу комбінацію, на Мінору нахлинула ностальгія. Минулої осені, пів року тому він зустрів брата і сестру Йотсуба — зараз наречених. Вони провели разом лише кілька днів. Були дні, коли вони діяли окремо, або коли він хворів і заснув, тож насправді лише два дні. Однак спогади про ці два дні осяяли Мінору. Екскурсія по Нарі та битва з магом, який став прислужником іноземця біля підніжжя гори Касуга. Прогулянка по Кіото в пошуках підказок щодо іноземного мага Чжоу Гонґцзіня. Ці два дні були часом, коли він зміг бути магом. Після цього він зіштовхнувся з самим Чжоу Гонґцзінем і запобіг його втечі, але це лише завдання. Це не було якоюсь великою справою і це само собою було зрозуміло для Мінору. Зараз це його трохи бентежило, але це й гарні спогади про те, коли він захворів і про нього в готелі дбала Мінамі. Мінору щиро заздрив Тацуї та Міюкі, у яких є такі друзі, як Мінамі. Поїхати до Токіо і знову зустрітися з Тацуєю, Міюкі та Мінамі. Хіба це не захоплююче, навіть беручи до уваги недобросовісні наміри його брата. Задумався Мінору. ◇ ◇ ◇ Лише повернувшись до дому зі школи, Масакі дізнався про запрошення. – Мої вибачення. Повернувшись додому, він спершу відвідав кімнату, де спав його батько. Голову родини Ічідзьо, Ічідзьо Ґокі, який позавчора, під час битви, з невідомої причини втратив свідомість не відправили до лікарні, а лікували дома. Не було ніяких травм та жодних відхилень кісток чи внутрішніх органів, тому в лікарні таке не вилікувати, але це була не єдина причина. – Масакі, заходь. Ґокі, що зазнав травм в бою, не міг легко встати, але був у свідомості. Він спав більше, ніж зазвичай, але коли не спав, мислив ясно. Лікуватися дома хотів сам Ґокі. – Батько, чи нормально, що ти не спиш? Ґокі підняв електричне ліжко, і лежав у напівсидячому положенні. – Ага Сьогодні, в кінцівки повернулося трохи сил. Відповівши Масакі, Ґокі подав знак своєму підлеглому, що стояв поряд з ліжком «далі». Той, за допомогою пульта дистанційного керування, перегорнув сторінку електронного паперу, прикріпленого до ліжка. Ґокі використовував час, коли не спав, щоб керувати магами під владою родини Ічідзьо. Зазвичай він залишав це своїм помічникам, але зараз були ознаки вторгнення в Хігасі та Хокуріку. Тож лежачи в ліжку, він готувався до цього. – Батько, хіба корабель Нового Радянського Союзу не зник? Рефлекторно запитав Масакі, коли почув, що в розмові з підлеглим Ґокі торкнувся теми підозрілого корабля, який став причиною його госпіталізації. – Це корабель невідомої приналежності. Не підтверджено, що він з Нового Радянського Союзу. Без особливого сенсу, відповів Ґокі на питання Масакі. – Це не офіційна розмова, тож все добре. Невже батько справді вірить, що корабель міг прибути не з Нового Радянського Союзу? – ...Підозрілий корабель зник безвісти. Можливо його затопили. – Знищення доказів. Ви говорили про пошуки... Ви збираєтеся шукати уламки та підняти їх з морського дна? – Може вийде і так.. Знедавна, відповіді Ґокі стали якимись незрозумілими. Не схоже було, що це просте забалакування зубів, але складалося враження, що він уникає конкретних висловлювань. Всеїдно що, хвилювався через прослуховування третіх сторін... Усвідомивши це, Масакі відчув свою провину. Йому не дуже було цікаво розпитувати про підозрілий корабель, і вже підготував що сказати. Масакі закінчив розмову з батьком коротким «зрозуміло» і звернувся до «третьої сторони» яка і сьогодні перебувала в кімнаті хворого. Пані Цукуба, дякую за сьогодні. – Не варто дякувати. Глава, здається, потроху одужує і я відчуваю полегшення, що мені не потрібно демонструвати свою не компетентність. Жартівливо відповіла Цукуба Масакі, який вдячно вклонився їй. Це остання причина, чому була обрана домашня госпіталізація. Того дня в лікарні, куди привезли Ґокі, не знали причини його слабості, не кажучи вже про лікування, і його сім’я була майже розчавлена тривогою. Його доньки, Акане і Рурі, стали емоційно не стабільними, іноді плакали й ридали. Дружина Ґокі, Мідорі, поводилася терпляче, але з першого погляду було зрозуміло, що вона прикидається сильною, щоб підбадьорити своїх дочок. Масакі теж прикидався спокійним, і не міг стримати внутрішні хвилювання. Дивно, але до них звернулася родина Йотсуба. Незважаючи на настороженість від того, звідки вони дізналися про його симптоми, Ґокі, який навіть не знав що робити, не міг не погодитися на пропозицію направити експерта для лікування. Ось так, до них прийшла молода пані Цукуба Юка, яка стояла перед Масакі. Він чув, що вона аспірантка Магічного Університету і не має медичної кваліфікації. Область магічних операцій наразі не є предметом медицини. Однак, зосередившись на меті «повернення здоров’я ослабленому організму», Юка намагалася зробити ніщо інше, як «лікування». Були й побоювання, якщо в лікарні розкриється той факт, що лікуванням займається некваліфікована людина, це викличе до багато проблем. – Батько... одужує? Позавчора він не міг поворухнути шиєю і йому було важко говорити. Вчора він все ще не міг встати, спершись на ліжко. Враховуючи це, хоча самостійно рухатися він всеїдно не міг, можливість сидіти в такому положенні — це великий крок у перед. Однак іноді він чув, що хоча це мало кращий вигляд, стан насправді погіршується. Масакі не могло полегшати, просто бачачи це власними очима. – Так. Не можу сказати, коли він повністю відновиться, тому що є багато аспектів щодо лікування, але стан постійно покращується. Все в порядку, все заживе. Пообіцяла Юка відновити Ґокі незмінним усміхненим виразом. – Не хвилюйся, Масакі. Я не можу спати вічно. Я скоро поправлюся. Не лише Юка, але й Ґокі обіцяв потужно «лікуватися», Масакі, здається, трохи полегшило. – Тоді... Прошу вибачити мені сьогодні. Я повернуся завтра. А, я проводжу вас. – Дуже вам дякую. Але в цьому не має потреби. Ввічливо відхиливши пропозицію Масакі й уклонившись Ґокі, Юка вийшла з кімнати. Підлеглий Ґокі вийшов за нею слідом, щоб провести Юку до виходу. Лише коли вони залишившись вдвох, Масакі стер дружню посмішку, що прилипла до його обличчя. – Батько... Як все насправді? – Що саме? Відповів Ґокі, розслабивши шию і поклавши голову на подушку, поглянувши на стелю. Зрештою, здається, йому було боляче, коли він не спав. Масакі трохи запанікував і перемкнув перемикач, щоб перевести ліжко в лежаче положення. – Чи можна їй довіряти? Серйозний голос Масакі донісся до вух Ґокі, перекриваючись слабким моторним шумом ліжка, що опускалося. – Немає сумнівів, що мій стан покращується. Немає гарантії, що мені стало б краще, якби нічого не робили. Мені нічого не залишається, як вірити. – Це так, але... Емоційно, Масакі не був переконаним, що може довірити свого батька магу під опікою родини Йотсуба. Хоча це називається лікуванням, річ у тім, що він без опору приймає магію психічного втручання. Навіть якщо він оговтається від свого поточного стану, було невідомо, яку «бомбу» встановлять. – Масакі, якщо сумніватимешся, цьому не буде кінця. – Вірно... Але, як каже сам Ґокі, це ризик. – Поки немає іншого вибору, мені не залишається нічого іншого, як вірити... Не було жодних підказок, не кажучи вже про те, як лікувати Ґокі. – Ось воно як. Що важливіше, Масакі. – Що, батьку. – Бачиш той конверт? Він адресований тобі. Ґокі раптово змінив тему, щоб не допустити, аби його син потонув у бездонному болоті підозр. – Відкрий його. Однак доручив відкрити його зараз, бо знав, що це не приватний лист. – А-а... Не знаючи, чому йому було наказано це зробити, але не маючи причини відмовлятися, Масакі взяв конверт з приліжкового столика. І відразу нахмурився. – Лист від Шановного Дзюмондзі?.. Прочитавши ім’я відправника на звороті. Взявши ніж для паперу, Масакі обережно відкрив його. Особа, що надіслала лист — партнер. Слід уникати найменшої можливості, що документ всередині пошкодиться і повідомлення не можливо буде прочитати. – ...Що там написано? Помітивши, що очі Масакі, під час читання листа зупинилися, запитав Ґокі, повернувши шию на подушці й розвернувшись до сина лише обличчям. – ...Запрошення. – Куди? – Шановний Дзюмондзі пропонує зібрати магів з Двадцяти восьми сімей, до тридцяти років, щоб обговорити, як боротися з антимагами. Зустріч відбудеться наступної неділі у відділені Магічної асоціації Канто в Йокогамі. – Наступної неділі? Доволі скоро. Враження, що висловив Ґокі, було таким же, що відчував Масакі. Однак, мабуть, через різницю в досвіді, Ґокі дійшов до цього висновку швидше. – Шановний Дзюмондзі, мабуть, не хоче дозволити втручання. – Втручання? Хто ж може втрутитися? До прикладу, Кічідзьодзі відразу зрозумів би, про що говорить Ґокі. Але Масакі не досяг такого рівня у сфері змов. – Наприклад Сили Самооборони. Або поліція. – ...Уряд втрутиться в справи Десяти головних кланів? – Є така ймовірність. Не намагався пояснити та переконати свого розгубленого сина Ґокі. Освітня політика Ґокі полягає в тому, що йому нічого не залишається, як зрозуміти та переконатися в цьому самостійно. – Що ти збираєшся роби? Поставив питання Ґокі замість пояснень. В питані було опущено, стосовно цього, але Масакі не був настільки дурним, щоб не зрозуміти це. – Візьму участь. Мене хвилює можливість ворожої атаки, але не можу залишити це поза увагою. – Саме так. Схвалив рішення Масакі Ґокі. Він не думав, що той може бути проти, але таке чітке твердження усувало хвилювання «можливо». Натомість у свідомості Масакі виникла ще одна проблема. Батьку... Чи не слід в таких випадках відповідати листом? – Звичайно. Легко відповів Ґокі, але, на жаль, Масакі ніколи не складав офіційних документів для обміну між Десятьма головними кланами. – ...Що ж мені писати? З виразом «нещасний», Ґокі поглянув на свого сина, що розгублено запитував. ◇ ◇ ◇ У вечері дев’ятого квітня. Катсуто, який щойно повернувся з університету, дома сказали, що його чекає гість. На запитання Катсуто про те, як довго той чекав, покоївка сказала, що запросила гостя тридцять хвилин тому. Почувши це, Катсуто поспішив до вітальні, не переодягаючись. Хоч відвідувач прибув без домовленості, він не був з тих людей, що недбалі до партнерів. – Вибачте, що змусив вас чекати. Зайшовши до вітальні, він вибачився, і жінка в костюмі підвелася та ввічливо вклонилась. – Вибачте що потурбувала ваш дім за вашої відсутності. – Ні. Але якби ви просто зв’язалися зі мною, я повернувся б швидше. На докірливі слова Катсуто, жінка показала вираз провини. Катсуто жестом запропонував місце на дивані й вони одночасно сіли. – Давно не бачились. Хотіла б привітати вас з успадкуванням родини Дзюмондзі. – Дуже вам дякую. Я сподівався, що зможу побачити вас на раді кланів в лютому. – Оу, пробачте за мою грубість. Як вам відомо, за рішенням сім’ї, я зосереджена на військовій справі. Родину Тояма я залишила на свого молодшого брата, Як і сказала, вона була з сім’ї Тояма, що належала до Вісімнадцяти сімей. Звали її Тояма Цукаса. Хоча в армії вона зареєстрована як «Тоояма Цукаса11». Зайве говорити, що це не що інше, як підробка імені, але в її випадку, керівництву все було відомо. Завдяки таємній домовленості між керівництвом розвідувальних служб та родиною Тояма, яка фактично домінує в Розвідувальному департаменті армії, вона приховує свою особу та бере участь у незаконних місіях розвідки. – Якщо так, то сьогоднішня справа пов’язана з Силами Самооборони? – Ні, це не так. Посміхнулася Тояма Цукаса, беземоційною посмішкою, її «ні», на питання Катсуто, було сказано без жодних жестів, лиш словами. – Отже, яка у вас справа. Цукаса не продемонструвала невдоволення, навіть тоді, як з продовження стало здаватися, що Катсуто поспішає. Цього року Цукасі виповнилося двадцять чотири роки. Вона старша за Катсуто на чотири роки. Однак, навіть якщо вона старша, зазвичай, важко зберегти такий спокій перед Катсуто. Вона, мабуть, також була вихована, щоб нести цифру «десять». – Стосовно запрошення пана Катсуто. Просимо вибачення за незручності, але через обставини родини Тояма, які вам відомі, ми просимо про нашу відсутність – Ось як... Шкода, але нічого не вдієш. «Обставини родини Тояма», про які говорила Цукаса — це зв’язок між родиною Тояма та армією. Сім’я Тояма походить з Десятої лабораторії, Десятої науково-дослідної лабораторії розвитку магії, яка була створена, як останній бар’єр для оборони столиці. На відміну від сім’ї Дзюмондзі, яка була розроблена для перехоплення ракет та механізованих підрозділів, сім’я Тояма мала захищати важливі об’єкти та супроводжувати ВІП-персон після прориву лінії оборони. Іншими словами, сім’я Тояма, захищають функціонування держави, а не людей. Їх відносини з центром Сил Самооборони є найміцнішим серед Двадцяти восьми сімей. У надзвичайній ситуації вони зроблять усе, щоб врятувати важливих людей. Це місія сім’ї Тояма. Через це, сім’я Тояма міцно пов’язана з тінню та темрявою Сил Самооборони. Десять головних кланів були створені як організація для зв’язку з японським суспільством, що дозволяє запобігти відкидання магів державою. Однак сім’я Тояма ніколи не стане однією з Десяти головних кланів, хоча активно беруть участь в їх системі, оскільки немає права відстоювати національні інтереси магів, як це роблять Десять головних кланів. – А щодо причини вашої відсутності. Це все відомо лише сім’ї Дзюмондзі, створеній в тій же Десятій лабораторії. Можливо, є й інші сім’ї, яким усе відомо, але вони прикидаються, що ні. Однак єдині люди, яким сім’я Тояма може розкрити свої обставини, є сім’я Дзюмондзі. Якщо учасники конференції порушать питання про відсутність сім’ї Тояма, її становище серед двадцяти восьми сімей може погіршитись. – Це я і хотіла б обговорити. Я безумовно хочу запозичити мудрість пана Катсуто. Незважаючи на Сили Самооборони за спиною, бути виключеними з суспільства магів, створених в таких же Науково-дослідних лабораторіях, занадто велика втрата. Ось чому Цукаса хотіла, щоб їй дали хороший привід, щоб цього не сталося. ...Схоже, у них неприємності. Навіть якщо ви називаєте це мудрістю, у мене немає такої кмітливості. Катсуто, схоже, теж це відчув. В його відповіді не чулося ентузіазму. Однак легковажна відповідь Катсуто зовсім не зворушила Цукасу. – Хіба немає інших сімей, крім родини Тояма, які повідомили про свою відсутність? Це перша зустріч, на яку Катсуто, який щойно зайняв місце голови родини Дзюмондзі, вперше скликає магів з Двадцяти восьми сімей, від імені своєї родини. Психічно дуже важко відмовитися від присутності. Крім того, хоча малоймовірно, але був такий недолік, як заочне, незворушне занепокоєння, що вони пропустять цікаву історію. Але, у будь-якому випадку, це не очікувано. Могли бути й інші дома, які повідомили, що будуть відсутні. У певному сенсі, було природно що Цукаса теж про це подумала. – Є лише декілька відповідей, але... Я отримав лист з вибаченнями від родини Танабата, за їх відсутність. – З якої причини? Катсуто інстинктивно наморщився на миттєве запитання Цукаси. Не дуже ввічливо бажати знати зміст чужого листа. – Чи не тому, що наступний глава клану зарахований до Національної академії оборони? Але поки Катсуто вагався, Цукаса сама дала відповідь. – ...Вірно. Неохоче кивнув Катсуто, бо її міркування були цілком правильними. – Тоді, схоже, сім’я Ішікі, син якої теж є студентом Національної академії оборони, сім’я Ґото, син якої проходить військову службу, та сім’я Хассаку будуть відсутні на конференції. – ...Пані Цукаса, я б просив вас не говорити подібне, з такою радістю. Таким чином Катсуто висловив небажання погоджуватися з очікуваннями Цукаси. – Яке полегшення. Моя сім’я Тояма буде відсутня з тієї ж причини. – ...Вас зрозумів. На відміну від усміхненої Цукаси, Катсуто кивнув з суворим поглядом. Ставлення Цукаси, яка зі сміхом відкинула його запрошення, було неприємним, але він не міг змушувати її, бо знав таємниці Тоями та Сил Самооборони. Катсуто вже втомився від спілкування з Цукасою. Це не те, не зручне почуття, яке він часто відчував, розмовляючи з Маюмі. Маюмі не має злого наміру, навіть якщо це так виглядало. По природі вона хороша людина. З іншого боку, у Цукаси не було злості чи злоби, але бракувало добрих намірів. В неї не було думки, що хтось буде незадоволений її ідеями. Хоча її емоції добре організовані, вона легко ігнорувала емоції інших. Це не порушує правил моралі, якщо це не заважає місії, тому ця якість не найгірша. Вона не беземоційний робот, і не відступник з іншими цінностями. Оскільки він міг спілкуватися з нею без будь-яких незручностей, розмовляючи з нею, він отримував невелику втому. Але її доручення щойно закінчилося. Потрібно лише обмінятися прощаннями. Так думав Катсуто. – До речі. Однак він лише видав бажане за дійсне. – Чи прийдуть на зустріч наступна глава сім’ї Йотсуба та її наречений, Шіба Міюкі та Шіба Тацуя? – Відповіді я ще не отримав, але, мабуть, будуть присутні. Пан Катсуто, ви ж знайомі з цими двома, так? – Вони мої кохаї з Першої старшої. З товариською посмішкою, Цукаса дивилася прямо в очі Катсуто. Замість того, щоб блищати різким світлом, в її погляді була прірва, що поглинала його. – Що вони за люди? – Я не зближався з ними, тому точно не знаю. – Чи не могли б ви сказати мені хоча б те, що знаєте? Принаймні, зважаючи на те, що вони є людьми таємничої родини Йотсуба, наскільки розумно показуватися на подібних зустрічах? «Зрозуміло. Ось яка її мета». Зрозумів справжні наміри Цукаси Катсуто. Якщо задуматись, все інше було лише виправданням, Цукаса не повинна була хвилюватися і приходити до головного дому, щоб повідомити про свою відсутність. Вона є членом організації, яка постійно бореться за лаштунками суспільства. І відіграє в цьому важливу роль. Якщо потрібен посланець, у родині Тояма знайдуться інші кваліфіковані люди. Катсуто зрозумів, що вона прийшла до нього вибачитися за свою відсутність, щоб отримати інформацію про магів родини Йотсуба. Катсуто також міг відмовити їй в проханні. Він не зобов’язаний чітко відповідати на кожне питання Цукаси. – Я невпевнений щодо наступниці глави. Але врешті-решт Катсуто вирішив, що не може мовчати й відповів. А її наречений, суворий щодо вірності. – Суворий до вірності? Не вірна особистість? Питання Цукаси природне для звичних людей. Але тон яким вона запитувала звучав так, ніби вона знала значення слів Катсуто. – Одного разу давши обітницю, він ніколи не зрадить себе. Однак за зраду винагороджує зрадою. Я думаю, Шіба Тацуя саме така людина. – Ось як... Цукаса на мить перервала розмову і задумалася. – ...Ви вважаєте, що те саме стосується зради уряду, ні, Сил Самооборони. – Ворогам держави він не допомагатиме. Ви маєте на увазі, що він готовий протистояти військовим керівникам та урядовцям, чи не так? – Він не настільки дурний, щоб демонструвати свою ворожість. На питання Цукаси, яка, здавалося, намагалася скерувати розмову в тривожному напрямку, Катсуто відповів розслабленим, але сильним тоном. – Але абсолютної лояльності немає. – Просто я бачу шановного Шібу Тацую саме таких. Крім того, я думаю, що навіть якщо немає лояльності до окремих людей, він лояльний до країни. – Я думаю, самовпевнений патріотизм настільки ж шкідливий, як і догматичний пацифізм. – Ні патріоти, ні пацифісти не є злом. Якщо це насправді не завдає шкоди, воювати в найближчому колі не дуже гарна ідея. Різкий погляд Катсуто зіштовхнувся з м’яким поглядом Цукаси. – Нічого такого. Сім’я Тояма не збирається мати справи з родиною Йотсуба. Катсуто нахмурився. З безтурботним виразом, Цукаса допила повністю остиглий чай.