[1]

[1]

Звістка надійшла до Японії першого квітня дві тисячі дев’яносто сьомого року, о сьомій ранку.

Тацуя та його співмешканці, які приїхали додому з Окінави вчора ввечері, також дивилися надзвичайні новини за столом, під час сніданку.

– ...Це не першоквітневий жарт, вірно?

– Було б краще, якби це був поганий жарт.

Відповів, нахмуривши брови, Тацуя, на запитання Міюкі, яка прозвучала невіруючим тоном.

Тацуя скористався пультом під рукою і розділив середній монітор в їдальні на чотири частини. Де відобразилися новини із субтитрами з чотирьох каналів. Усі вони повідомляли однакові, погані новини.

– ...Схоже, це не жарт.

В колишній Болівії, районі Санта-Крус Південної Америки, тридцять першого березня о сімнадцятій годині, за місцевим часом. У тримісячному бою, між бразильською армією та озброєними партизанами, що прагнули незалежності, поступаючись, бразильська армія використала стратегічну магію Синхронізед Леніа Фюжн.

– Масштаб вибуху оцінюється в кілька кілотонн... Проблема полягає в ситуації, де була використана магія. У горах та пустелі постраждали б лише учасники бойових дій.

– Що, якби його використали у місті чи біля табору біженців?..

– Це територія, яка часто є полем бою, тому там не повинно бути багато жителів.

Відразу після того, як Тацуя відповів на запитання Міюкі, в новинах озвучили офіційне оголошення бразильської армії.

Епіцентр знаходився в центрі міста-привида, де базувалися партизани. Єдиними жертвами є озброєні партизани, близько тисячі загиблих.

Читаючи субтитри на екрані, Тацуя мав похмурий вираз. Його обличчя не зблідло, але погляд потемнів.

Поки Міюкі та Мінамі дивилися на нього з хвилюванням на обличчі, Тацуя, незвичним і чітким тоном, продовжив.

– Не думаю, що вони зняли б печать з Синхронізед Леніа Фюжн, заради такої кількості людей.

– ...Тоді фактичних жертв.

– Зараз можна лише сказати, що їх більше. Однак, певно, що жертви не обмежуються лише учасниками бойових дій.

– Таке?!

Вигукнула Міюкі на здогадку Тацуї.

Тацуя простягнув праву руку і поклав її на ліву руку Міюкі, що сиділа навпроти.

Вона не стала настільки ж сяючою, як зазвичай. Однак сум’яття певною мірою вщухли.

– Якщо мова йде про партизан, важко розрізнити бойовиків і цивільних. Навіть в регулярній армії є підрозділи постачання, але більшість людей, які забезпечують запаси та робочу силу партизан, класифікуються як не військовослужбовці.

Сказавши це, Тацуя перемістив свою праву руку, з лівої руки Міюкі, на її голову.

– Скільки б ми не хвилювалися, нічим не допомогти.

Скуйовдив він волосся Міюкі. Його дія була трохи грубою, але його рука була ніжною.

Розчесавши волосся гребінцем, Міюкі виглядала щасливою і лагідно глянула на Тацую.

Побачивши, що Міюкі заспокоїлась, Тацуя знову повернувся до екрана, який знову показував новини.

– Попри це, Бразилія досить легко дозволила використання стратегічної магії...

Пробурмотів Тацуя, ніби, сам до себе.

Це було простим висловлюванням сумнівів, але для Міюкі це чомусь прозвучало, як зловісне передбачення про те, що «це епоха легкого використання стратегічної магії».

Від холодку, що раптово пробіг по хребту, тіло Міюкі затремтіло.

◇ ◇ ◇

Дев’ята ранку. Не зважаючи на весняні канікули, Тацуя та супутниці прийшли до школи.

Їм були цікаві подальші новини про використання стратегічної магії, але, на жаль, у них були плани. Це була зустріч, що до вступної церемонії, яка, ймовірно, через їх перебування на Окінаві, до попереднього дня, затрималася.

Азуса та решта закінчують навчання, і через кілька днів, Тацуя і компанія будуть на третьому році — перейшовши на рік вище. Як зазвичай, студентську раду замінили у жовтні минулого року, і в неї входили найкращі учні Першої старшої, як за званням, так і в реальності.

Однак, Тацуя не особливо хвилювався. Його, як і Міюкі не спалювало відчуття відповідальності з приводу цієї роботи. Все що вони могли зробити, це сподіватися, що не виникне ніякого клопоту.

У кімнаті студентської ради, куди в наступному порядку увійшли Тацуя, Міюкі та Мінамі, вже чекали Ідзумі, Касумі та нова учениця першого року, що була представницею нових учнів. Касумі була заміною голови дисциплінарного комітету, який не зміг бути присутнім.

Міцуя Шіїна, нова учениця, схоже, була знайомою з Ідзумі та її сестрою, коли Тацуя і компанія увійшли, ті радісно спілкувалися.

– Міюкі-семпай, давно не бачилися! Ах... Ви й сьогодні гарні... Ні, ви стаєте дедалі красивішою...

Однак, як тільки вона помітила Міюкі, Ідзумі з імпульсом залишила стілець на якому сиділа.

– Доброго ранку, Ідзумі-чан. Дякую за всі приготування, за моєї відсутності.

Міюкі здригнулася від прийому, сповненого ентузіазмом, Ідзумі, але, на перший погляд, робочою посмішкою посміхалась їй.

– Міюкі-семпай, не варто! О, чи можна бути такою щасливою...

Це не просто слова, Ідзумі у будь-який момент могла знепритомніти.

– Ідзумі-чан, ти перебільшуєш.

Міюкі посміхнулась і докорила Ідзумі, але не те щоб з силою. Сказавши так, Міюкі вже розуміла, що нічого не змінити.

– Доброго ранку Касумі-чан. Дякую за наполегливі старання, від імені Йошіди-куна.

– Доброго ранку, президенте, Шіба-семпай, пані Сакурай.

На відміну від енергійної сестри-близнючки, Касумі повернула вітання тоном молодшої учениці. Тацуя і Мінамі відповіли на її вітання, а Міюкі скориставшись повислою у повітрі паузою, звернулася до нової учениці.

– Доброго ранку! – Приємно познайомитись, пані Міцуя. Я президент студентської ради Першої старшої школи, Шіба Міюкі.

– Доброго ранку! Я Міцуя Шіїна. Приємно познайомитися.

З напруженим виразом, від усмішки Міюкі, вклонилася Шіїна. Темно-каштанове, кучеряве, пишне волосся легенько підстрибнуло відкривши навушники. Піднявши обличчя, Шіїна вигукнула «Ой!..» і спробувала поспіхом зняти їх.

Але Міюкі зупинила її.

– Усе добре. Я знаю твою ситуацію.

– ...Прошу вибачення. На вступній церемонії, я одягну менш помітні.

Сором’язливо сказала Шіїна, опустивши погляд. Однак не лише Міюкі, а й Тацуя та Мінамі не мали претензій, що вона досі носила навушники перед старшими учнями школи, до якої збирається вступити. Не кажучи вже про Касумі та Ідзумі, які мали з нею давні стосунки, всі тут присутні знали її особливість.

Шіїна не слухала музику чи радіо. Її навушники — це своєрідні беруші. Тому їх можна назвати своєрідною пов’язкою, а не навушниками. Вони відрізнялися від навушників тим, що мали вбудовані мікрофони та динаміки у чашці. Шіїна носила їх, бо не могла витерпіти гучних звуків.

Це трохи відрізнялося від гіперакузії1. У її випадку, слух справді занадто чутливий. Шіїна чує навіть найменшу вібрацію повітря, яку звичайні люди ніколи не могли б почути.

Цей її «симптом» з’явився з розвитком магічної сили, і вважається, що він викликаний силою магічної перцепції, подібною до надчутливості до випромінювання духовних часток Мідзукі.

Однак, на відміну від Мідзукі, у випадку Шіїни, вона чутлива не до вібрації мисленнєвих та духовних часток, а до фізичного звуку. Справа не в контролі магії.

Дослідник магії, який поставив їй діагноз, припустив, що вона «завжди, несвідомо, використовувала магію, що підсилює слух, однак не можна помітити жодних ознак активації магії». З іншого боку, примусове послаблення слуху за допомогою магії, викликало побічний ефект, заглушення почуття магії. Це було рішення, якщо мова йде лише про повсякденне життя, але це занадто великий недолік для мага.

Зрештою, за допомогою беруш, оснащених динаміками, які майже повністю блокують звуки та автоматично регулюють та передають зовнішній звук до гучності, яку могла витримати Шіїна, вона могла жити як повсякденним життям, так і життям мага.

Під час важливих публічних подій, Шіїна використовувала навушники з шийним ободом, що ховалися за волоссям. Однак, оскільки вони включали динаміки і мікрофони, що вловлювали зовнішній звук і регулювали до відповідного рівня, була певна вага, і тип з дужкою через голову був зручнішим для тривалого використання.

– На вступній церемонії, краще б носити, щось не дуже помітне. Але думаю, в школі, будуть нормальні та ці. Нікого в цій школі, включаючи вчителів, таке не хвилює. Тому навіть зараз не потрібно хвилюватися про це.

– Так... Дякую, Шіба-семпай.

Слова Тацуї мали на меті полегшити зустріч. Також це мало на меті повідомити, що використання «звичайних» навушників дозволено за промовчуванням. Оскільки зміст цих слів можна було помилково сприйняти інакше, він вирішив, що краще не дати Міюкі це сказати.

Однак Шіїна, схоже, інтерпретувала це, як піклування Тацуї про неї, і вклонилась вибачаючись, з посмішкою. Це було виконано не так добре, як у Міюкі, але на погляд Тацуї, це був гарний уклін.

Навіть попри це, висловлювання Тацуї мало певний ефект для зниження занепокоєння Шіїни, щодо того, що вона могла проштрафитись. Збори щодо вступної церемонії, які розпочалося після цього, пройшло в мирній атмосфері.

– Думаю, що тривалість промови якраз на підходящому рівні.

– Так

Кивнула на слова Міюкі Шіїна, не рухаючи шиєю.

Вираз обличчя був трохи напружений, бо вона ще не звикла до такого.

– Якщо ви не впевнені, що запам’ятаєте, можете тримати рукопис під рукою.

– Ні, можливо... Усе добре.

– Міюкі-семпай, проблем не має. Шіїна має гарну пам’ять.

Доповнила Ідзумі, на що Шіїна скромно посміхнулася.

Зустріч з Шіїною пройшла гладко і закінчилася за дві третини запланованого часу. Це, мабуть, завдяки тому, що Ідзумі провела гарну підготовку, за відсутності Міюкі.

Шіїна також була добре підготовленою, і не було потреби повторювати те, що вже раз було пояснено. Здається, що Касумі та Ідзумі заздалегідь пояснили їй, що потрібно сьогодні вирішити.

Вони були з Десяти головних кланів, з різницею в один рік. Оскільки її будинок також знаходиться в столичному регіоні, Шіїна, здається, досить близька з Касумі та Ідзумі. Серед братів і сестер родини Міцуї лише Шіїна свого віку, тож, можливо, вони мали більше можливостей для взаємодії.

Якби там не було, зустріч Шіїною закінчилася об одинадцятій. Міюкі та решті ще було чим зайнятися в школі. Але Шіїна сьогодні могла бути вільною.

– Шіїна-чан, дякую за сьогодні. На сьогодні все.

Після звернення Ідзумі.

– Ми думали пообідати з тобою, але зараз ще зарано.

Вибачаючись, сказала Касумі й посміхнулась Шіїні.

Шіїна відповіла трохи зніяковілою посмішкою.

– Гм, в честь нашого знайомства, я підготувала, щось подібне...

Підтримуючи, сказане, вона, зі спортивної сумки під ногами, дістала кошик для пікніків.

Шіїна відкрила кришку. Там були акуратно вкладені і поодинці обгорнуті восковим папером, достатньо великі, щоб поміститися в одній руці, сендвічі в млинцях. Можливо, як засіб запобігання потрапляння на руки начинки і їх забруднення, печені, круглі млинці, складені вдвоє, були нафаршировані вершками з фруктами,

– Ого і сьогодні виглядає смачно!

Після несподіваної похвали Касумі, форма колір і слабкий аромат справді здавалися апетитними.

– Шіїна, ти справді добре вмієш готувати солодощі.

Посміхнулася Ідзумі й також заглянула в кошик.

Міюкі-семпай, чому б вам не пригоститися?

– Якщо ви не проти, будь ласка, приєднуйтесь.

У відповідь на лінію зору Ідзумі, Шіїна з сором’язливою посмішкою запросила Міюкі.

Міюкі поглянула, що Тацуя кивнув поглядом.

– Дякую, пані Міцуя. Тоді, з вашого дозволу.

І взявши млинець, піднесла до рота.

– Смачно.

Посміхнулася повною посмішкою Міюкі Шіїні, хоча вона щойно відкусила млинець-сандвіч з великою кількістю крему, на губах і зубах нічого не було.

– А ви, Шіба-семпай? Чи ви не полюбляєте солодощі?

Зніяковіло почервонівши запропонувала Тацуї Шіїна.

– Смачного.

Тацуя узяв щось із шоколадним кремом і двома руками поклав до рота. На обличчі Тацуї, який прийняв паперову серветку від Піксі, яка щойно принесла напої, і витер губи, принаймні не було виразу ніби він себе змушує.

Обличчя Шіїни розслабилось.

– Мінамі, тобі теж варто спробувати.

На пропозицію Тацуї Мінамі протягнула руку до кошика.

Наче за сигналом, одна за одною млинці-сендвічі взяли Ідзумі та Касумі, а також Шіїна.

◇ ◇ ◇

Солодощі ручної роботи, про які вона хвилювалася, що вони поступалися кондитерським, були популярнішими, ніж вона очікувала, тож вийшовши зі шкільної будівлі, Шіїна йшла легкими кроками. Її розум наповнений напругою і тривогою, до знайомства з Міюкі, тепер схилявся до оптимізму, «думаю ми зможемо несподівано добре поладнати».

Можливо, не потрібно було так боятися з самого початку, але врешті-решт, президент студентської ради є спадкоємицею родини Йотсуба.

Родина Йотсуба, навіть якщо також є членом Десяти головних кланів, є винятковою. Це надзвичайно лякає. Родини Йотсуба та Саєгуса розглядалися громадськістю, як дві найкращі в японському магічному світі, але Йотсуба мають видатні магічні здібності. Сім’я Саєгуса має політичний вплив, який змушує рахуватися з ними, через їх кількість, і вони просто удають, що стоять на рівні з Йотсуба. Ось що чула Шіїна від старших сестри та брата.

Тож, вона справді хвилювалася, якою жахливою буде Міюкі, коли вони вперше зустрінуться.

Шіїна давно знала, як виглядає Міюкі. Вона ходила на два Турніри дев’яти шкіл, минулого року і рік до цього,

Однак занадто гарна фігура створила у Шіїни враження, що про неї не можна думати як про людину.

Занадто сильна магія всилила в неї страх «над людини».

Коли вона почула на початку цього року, що Шіба Міюкі насправді була прямою лінією Йотсуби та наступною головою родини, Шіїна не відчула жодної несподіванки. Вона просто мала глибоке переконання. Наступником «Далекосхідною королевою демонів», також стала «принцеса демонів». Природно, що вона була пригнічена такими думками.

Однак, коли вона побачила її ближче й обмінялася словами, враження, здавалося, було зовсім не на місці.

Вона не лише прекрасна, але й гідна. Це була саме принцеса, ні, королева.

Однак не відчувалося демонічного жаху, який сьогодні заздалегідь уявляла Шіїна. Усе було напрочуд звичайно, за винятком того що вона була надзвичайно красивою і надзвичайно сильною. Вона не могла побачити ексцентричності, що характерна для потужного мага і це трохи розчарувало.

Не всі проблеми у спілкуванні вирішилися. Інший представник Йотсуби, Тацуя, викликав незрозуміле відчуття страху і незбагненний жах.

Однак Шіїна відчувала, що він не нашкодить їй самій. Хіба що вони стануть ворогами. Було б надзвичайно обнадійливо, якби ми могли бути на її боці. Якщо родина Міцуя не вчинить дурні проти родини Йотсуба, боятися нічого. Усвідомлення цього також полегшувало серце Шіїни.

Можливо це також була реакція полегшення на попередню тривогу та напругу. Коли вона вийшла зі шкільних воріт, хтось назвав її ім’я, і вона ледь не підскочила.

– Сабуро-кун!...

Вона ледве уникнула надмірної реакції, але не змогла стримати свій голос.

– Гарно постаралася, Шіїна.

Але хлопчик з рідкісним нині, довгим волоссям, що заговорив з Шіїною, не переймався надмірною панікою. Принаймні, він не демонстрував подібного вдавання.

– Ти чекав стільки часу. Я сказала тобі йти додому першим.

– Усе відбулося швидше, ніж очікувалося. До того ж як охоронець, я не можу залишити тебе без нагляду

– Охоронець, ну добре...

З розгубленим виразом на обличчі, сказала Шіїна, юнаку, що спохмурнів.

Юнака звали Яґурума Сабуро. Він народився на два дні пізніше від Шіїни й однозначно був другом дитинства, від самого народження. Крім того, Шіїна народилася раніше.

Сім’я Яґурума — родина древніх магів, але, вже більше тридцяти років, працює в родині Міцуя. Родина Міцуя є роботодавцем, а сім’я Яґурума була прислугою в родині, які також виконують різноманітні функції, а також як охоронці.

Через сприятливі умови одного віку, юнак Сабуро мав бути охоронцем Шіїни. Однак перед вступом до старшої школи магії від планів відмовилися.

Магічна сила Сабуро не зросла до очікуваного рівня.

Він вступив з Шіїною до однієї школи. Однак ставши учнем другого потоку.

Батьки Сабуро радили йому змінити школу. У Сабуро є брат і сестра, але жоден з них не відвідував Старшої школи магії. Від самого початку, магія сім’ї Яґурума не вкладалася в сучасну магічну освіту. Навчанням магії брата і сестри займалися бабуся та дідусь у частині Третьої науково-дослідної лабораторії, що досі працювала.

Однак, Сабуро хотів ходити до Старшої школи магії, щоб бути поряд з Шіїною та захищати її. Однак у Сабуро не було магічного таланту. Не лише як сучасному магу, а і як магу древньої магії, йому бракувало якостей.

І все-таки Сабуро склав іспити до Першої старшої. Він фальшиво насміхався, кажучи «Я всеїдно не можу жити як нормальна людина», але для його сім’ї та для сім’ї Міцуя було зрозуміло, що це заради Шіїни.

Зрештою, Сабуро не дали роль охоронця Шіїни, але дозволили ходити з нею в одну старшу школу. Дозволили бути, як і завжди, поряд з нею.

– То як воно?

Запитав Сабуро подругу дитинства, яка відновила рух у напрямку станції, ігноруючи натяк Шіїни «мені не потрібний супровід», насправді вона говорила не про це, але він сприйняв їх саме так.

– Як воно?

Однак питання було настільки абсурдним, що Шіїна не зрозуміла, про що запитують. Те, що ти друг дитинства, не означає, що ти завжди розумієш усе з пів слова.

– Як... те.

Однак схоже, Сабуро думав, що вона зрозуміє без уточнення словами. Сабуро, який почав думати, про те, якби про це запитати, здається, страшенно розчарувався.

– Ем... Як пройшло знайомство з людьми з Йотсуба. Шіїна, ти так хвилювалася сьогодні вранці.

– Так, з цим усе гаразд, не хвилюйся. Якщо не брати до уваги Шібу-семпая, президент Шіба була доброю.

– Якщо не брати до уваги... Це, точно нормально?

Сабуро скоріше турбував, насторожував, Тацуя, а не Міюкі. Зрештою, Шіїна — дівчина і красива дівчина. Логіка Сабуро була в тому, наскільки б гарною не була кохана, не існує чоловіка, який би не цікавився красивими дівчатами. Було неминуче, що він стурбувався коли сказали «Якщо не брати до уваги Шібу-семпая».

– Ти хвилювався про Шібу-семпая?

– Вірно. Якщо він небезпечна людина, тоді не слід зустрічатися наодинці...

Цілком серйозно сказав Сабуро.

Однак Шіїна легенько посміхнулася, ніби почула нудний жарт.

– Сабуро-кун, навіть якщо це не Шіба-семпай, я не повинна зустрічатися з чоловіком наодинці?

Сабуро обурився і спробував заперечити словами «це не так!»

Однак Шіїна швидше прошепотіла, додавши.

– Але ти хвилюєшся. Дякую.

– О, для мене природно турбуватися про тебе. Я твій тілоохоронець.

Невимушено відповів Сабуро, сором’язливо відводячи погляд.

Шіїна потайки засміялася, так щоб не міг помітити Сабуро. Вона не стала щось говорити з того приводу, що він назвав себе її охоронцем.

◇ ◇ ◇

Під час пізнього обіду, через насолоду ранковим чаєм з Шіїною, Тацуя наказав Піксі вивести новини про використання Синхронізед Леніа Фюжн.

Від Касумі та Ідзумі заперечень не було. Здається, усіх хвилював цей масштабний інцидент. Від останнього випуску новин, виведених на весь великий екран, який зазвичай був поділений на менші частини, четвірка, крім Тацуї, несвідомо зупинила палички.

– На кожному каналі новини мають майже однаковий зміст.

Додала пояснення Піксі, з динаміків машини, а не телепатією паразита. Саме тому, що Тацуя не був спеціалістом в цій галузі, на відміну від галузі магічних технологій, машина була незначно покращена.

Однак, якщо її легко можна зрозуміти, проблем не має. Тацуя кивнув Піксі й відразу ж повернув погляд на екран.

Однак, навіть якщо не дивитися на екран, можна отримувати потрібну інформацію на слух.

За останніми даними, які оголосив диктор, близько дев’яти тисяч загинуло та близько трьох тисяч поранених. Це означало що порівняно з першим звітом, сьогодні зранку, кількість зросла. Повідомлялося, що станом на сьогоднішній ранок, було близько тисячі смертей, незважаючи на те, що майже у всіх випадках, коли ситуація стає більш зрозумілою, кількість жертв зростає. Ця надто велика різниця свідчить про спробу приховати реальні дані й що вона не вдалася.

Застосування зброї масового знищення може мати потенціал зламати опір через великі жертви. Отже, оголошення зменшених втрат своїх ворогів є суперечливим актом, чи в уряді Бразилії немає консенсусу. Або це були жертви, яких не можливо чітко визначити.

В останні роки рідко спостерігаються масштабні втрати, що спричиняють дванадцять тисяч жертв за один день бою, за винятком «Палаючого Хеллоуїну», але саме дисбаланс між втратами та пораненими хвилював Тацую.

Тацуя навіть не знав як працює магія Синхронізед Леніа Фюжн. Але він знав, як вона виглядає, і який ефект має.

«Хеві Метал Бурст», «Левіафан», «Туман-бомба», «Земляна армія», «Громова вежа», «Безодня», «Синхронізед Леніа Фюжн», «Сходження Аґні», «Озонове коло» та «Бахамут». З Десяти видів магії стратегічного класу, які використовували тринадцять магів, єдиною про ефект і зовнішній прояв якої нічого не відомо є «Туман-бамба», яку використовує Ігор Андрійович Безобразов з Нового Радянського Союзу. Про інші відомі вигляд і ефект під час активації, або хоча б одне з них.

Синхронізед Леніа Фюжн — магія про яку найбільш відома серед магій стратегічного класу, про які є дані. Оскільки бразильська армія активно її демонструвала, а стан активації було легко спостерігати, іншими словами, процес активації занадто кричущий і його важко було приховати.

Синхронізед Леніа Фюжн прискорює водневі плазмові хмари високої щільності, що виникають одна на проти одної, на відстані від декількох до десятків кілометрів. Потім хмари плазми стикаються в середній точці, ціллю атаки, що викликає реакцію ядерного синтезу і під впливом тепла та ударної хвилі цільова область руйнується.

Для того, щоб отримати потужність, еквівалентну потужності стратегічної ядерної зброї, необхідно зробити так, щоб кожен з незліченних протонів, що складають хмару плазми, майже одночасно зіштовхнулися. Суттєва частина того, як виконується така детальна операція, невідома, але ефект такий же, як від термоядерної бомби з чистого водню. Руйнівна сила обернено пропорційна кубу відстані від епіцентру. Іншими словами, зі збільшенням відстані до точки зіткнення хмар плазми, руйнівна сила різко падає.

Однак, кількість загиблих, у цій битві, була значно більшою, ніж кількість поранених. Надзвичайно високий відсоток постраждалих та смертей для району, де щільність населення від початку низька. Якщо це спрямовано на позиціях концентрації ворожих військ. Ні, в гуманістичному плані це велика проблема, але у військовому плані не слід звинувачувати майстра, який досяг таких результатів.

Але якщо вона спрямована на центральну частину великого табору біженців.

Цього разу полем битви стала колишня Болівія, район Санта-Круз. Опинившись в перипетіях глобального регіонального конфлікту, відомого як Третя світова війна, на території колишньої Бразилії зараз переважали незалежні озброєні партизани.

У цій місцевості досі тривають періодичні бої між бразильськими військовими та партизанами, і після них багато людей стали біженцями. Жертвами цього бою могли стати й біженці.

У бою проти партизан це неможливо. Скоріше, на жаль, це можлива стратегія. І якщо таке масове вбивство не учасників бойових дій було навмисним, звинуватили б не лише того, хто віддав наказ, але й виконавця.

І все-таки навіть якщо більша частина провини буде покладена на бразильського військового мага стратегічного класу Мігеля Діаз, це всеїдно буде добре. Однак цілком можливо, «ворогами людства» проголосять усіх магів.

Помітивши цю зловісну можливість, Тацуя спохмурнів.

Навіть після того, як обід закінчився і новини були вимкнені, кімната студентської ради залишилася в похмурій атмосфері, але робота з підготовки до вступної церемонії протікала гладко. Тацуя, не кажучи вже про Міюкі, Касумі, Ідзумі та Мінамі, викладався на повну.

– На сьогодні досить.

Оголосила про завершення робіт, на сьогодні, Міюкі, на початку шістнадцятої години.

– Ем, Міюкі-семпай!

Провагавшись, поки збиралася додому, Ідзумі нарешті звернулася до Міюкі.

– Ідзумі-чан, що сталося?

– Що трапилося з пані Мітсуї? Якщо щось трапилося, може провідати її...

Хонока сьогодні хворіла. Відразу після повернення до Токіо з острова Куме у неї піднялася температура. Наскільки б тропічною не була Окінава, розгулювати в купальнику було ще за рано.

– Здається, якщо сьогодні вона відпочине увесь день, видужає. Я отримала електронне повідомлення про те, що вона хотіла б утриматися від спілкування.

Якби це сказала Хонока особисто, Міюкі могла хвилюватися, що та намагається виглядати сильною. Однак, з нею зв’язалася Шізуку. Міюкі вважала, що було б добре довірити Шізуку, вилікувати Хоноку за день, оскільки вона не могла нашкодити їй.

Крім того, якщо Ідзумі піде до неї в гості, Міюкі природно супроводжуватиме її, а Тацуя неминуче піде з ними. Міюкі думала, що незалежно від того, наскільки серйозна ця хвороба чи простуда, вона б не хотіла, щоб Тацуя побачив її хворою через таку недбалість. Вона була впевнена, що Хонока думала так само.

– Ось як...

– Якщо температура не спаде завтра, я думаю сходити до неї. Ідзумі-чан, підеш з нами?

– Я можу приєднатися до вас?!

– Так, звичайно.

– Я згідна! Давайте, сходимо!

Вона відчула, що мета трохи змінилася, але Міюкі відчула полегшення, що зуміла переконати Ідзумі.

Ідзумі була такою схвильованою, що трохи відволікла увагу від новин про масові жертви, спричинені магією стратегічного класу.

◇ ◇ ◇

Міюкі та її компанія змогли відволіктися від результатів використання Синхронізед Леніа Фюжн, але це не стосувалося «людей, які не могли використовувати магію», які вважали магів небезпечними.

До цього часу, в антимагічному русі був один аспект, який викликав невдоволення суспільства. Безумовно, існував страх перед силою магії, але була частина яка стверджувала, що маги контролюються урядом.

Однак коли уряд офіційно схвалив використання стратегічної магії, відразу проявився страх тих, хто не міг користуватися магією.

Японський уряд не розголошував жодних подробиць, що до атаки, який знищив базу військово-морських сил Великого Азійського Союзу наприкінці жовтня дві тисячі дев’яносто п’ятого року. Він відмовився відповідати на офіційні запити інших країн по дипломатичних каналах та прохання про розголошення інформації через ЗМІ, відповідаючи словами «Військова таємниця».

З ситуації було зрозуміло, що для цієї катастрофи було використано стратегічну магію, але уряд Японії цього не визнав. Це був закономірний намір приховати існування «мага стратегічного класу, спеціального лейтенанта О’Ґурорі Юю», який міг би стати військовим козирем Японії, але водночас він не мав на меті виправдати використання магії масового знищення та масових вбивств в реальних боях. Якщо це визнати, ризик атаки стратегічною магією з інших країн зросте.

Навіть якщо це усім відома таємниця, є сенс не визнавати цього перед сторонніми. Не визнання відкрито означає не використання її відкрито. Навіть якщо її використати в надзвичайних ситуаціях, наприклад, тридцять першого жовтня дві тисячі дев’яносто п’ятого року, це буде психічним обмеженням, що матиме вплив у прийнятті рішень.

Насправді таке обмеження діє й для зброї масового знищення, що є відкритою для громадськості. Це передумова того, що ми не використаємо зброю масового знищення на власний розсуд. Завдяки такій ментальності, магію стратегічного класу також утримували від реального бою.

Але цього разу бразильська армія продемонструвала, що готова ставитися до магії стратегічного класу, як до будь-якої іншої зброї. Вони не зробили такої заяви, але просте визнання використання Синхронізед Леніа Фюжн, те саме що оголосити це. Навіть якщо це одна з причин визнання того, що вона була використана, той факт що магію не можливо приховати, не є вирішальним. Уряд Бразилії визнав, що використання стратегічної магії, як засобу вирішення суперечок не є табу. Це призвело до використання Синхронізед Леніа Фюжн та офіційної заяви про це.

Палаючий Хеллоуїн похитнув психологічні бар’єри у військовому світі, що до використання стратегічної магії. А зараз цей бар’єр зруйновано повністю, політично. І ті хто це розумів, реагували бурхливіше, ніж будь-коли раніше.

Сполучені Штати Північної Америки (USNA) передмістя Розуелла, штат Нью-Мексико. П’ятнадцята година, перше квітня за місцевим часом. Шоста година другого квітня, за японським часом.

– Повстання в Мексиці?

Рознісся дівочий крик по штабу «Зірок», магічного підрозділу, під безпосереднім підпорядкуванням Об’єднаного комітету начальників штабів армії USNA.

– Навіть якщо це першоквітневий жарт, то поганий, Сільві.

Майор Ангеліна Сиріус натягнуто посміхнулася прапорщику Сильвії Меркурії Фірст, яка з часу проведення негласної операції в Японії є її ад’ютантом.

Ліна, сподівалася, що Сильвія погано посміхнеться і відповість: «мене викрили».

Однак та ані трохи не посміхнулася, а відповіла з серйозним виразом.

– Це факт, головнокомандувач.

Сказала вона.

– ...Дійсно?

– О дев’ятій п’ятдесят за місцевим часом, в Монтерреї, на півночі Мексики відбулося масове повстання антимагів. Для придушення була направлена гвардія штату, але її частина раптово відкрила обстріл по союзниках. Кажуть, що після цього вони приєдналися до натовпу. Здається, постріли були попереджувальними, і через це жертв не має.

Канцелярським тоном відповіла Сильвія, на поставлене в жаху запитання Ліни.

До речі, «Північна Мексика» - це штат, який утворився, коли Мексика була поглинена USNA. Колишні Мексиканські Сполучені Штати були реорганізовані на Північну Мексику, включаючи півострів Нижньої Каліфорнії по Тропік Рака2, Південну Мексику з центром у Мехіко та Східну Мексику від Теуантепецького перешийку3 до півострова Юкатан.

– Національна гвардія приєдналася до натовпу?! Якого дідька...

– Здається, помилкою було відправити з Нацгвардією Візгвардію.

– Вони відправили для придушення групи антимагів Візгвардію, сформовану з низькорівневих магів!

Гвардія штатів — це підрозділ охорони, який належить до Національної гвардії та не включає військових магів.

З іншого боку, Візгвардія це, підконтрольний федеральним органам, підрозділ внутрішньої безпеки, який збирає та організовує солдатів-магів низького рівня, які не можуть бути кандидатами у Зірки.

Через їх природу, ці дві структури навіть і близько не близькі одна до одної. Крім того, була відправлена гвардія, що сформована з магів, щоб придушити заворушення проти магів. Це навіть змушує замислюватись, чи хтось з уряду навмисно розбурхував цю проблему.

– Хтось віддав такий наказ?! Якого біса, вони думають!

– Не відомо, якого рівня та з якою метою було видано наказ про відправлення Візгвардії. Однак, здається, ситуація виходить за межі очікувань цієї людини.

– ...Що ти маєш на увазі?

Здається, від того що Сильвія постійно відповідала, Ліна трохи охолола. Замість того, щоб дивуватися чи дратуватись, вона почала демонструвати спокійне ставлення до інциденту.

– Здається група Національної гвардії, що відмовилася від своєї місії й приєдналася до заворушень, від початку мали негативне ставлення до магів. Вони від початку симпатизували групі антимагів і, мабуть, мали намір мирного придушення. Схоже, було якесь спілкування зі стороною, що спричинила заворушення.

– Тоді прибула Візгвардія і вдалася до жорстких засобів?

– Так, жаль.

– Командувач Візгвардійців, що дурень?

Сильвія не докорила Ліні в тому, що вона несвідомо висловила свої справжні почуття. Сильвія теж так почувалася. Враховуючи, що термін Візгвардія є скороченням від «Візард гвард», а слово «Візард» має відтінок «мудрець» не можна заперечувати, що подібне викликало невідповідність.

– Можливо був певний опір з прибуттям Візгвардії. На певному етапі, коли Візгвардійці застосували жорсткий підхід, до заворушень, один за одним, приєдналися не лише члени антимагічної групи, але й місцеві громадяни, і головна адміністрація Монтере зараз знаходиться в руках натовпу та повстанців.

Різниця в часі між Розуеллом і Монтерреєм становить одну годину. На цей момент в Монтерреї шістнадцята година, минуло шість годин з моменту заворушень. Ні штатних гвардійців, ні Візгвардійців не відправили відразу після початку заворушень, і перед прибуттям на місце пройшло чотири-п’ять годин, тож це означає, що адміністрація була захоплена приблизно годину тому.

– Що ж...

Після пояснень Сильвії, Ліна деякий час не могла щось сказати.

– ...Отже, Об’єднаний комітет начальників штабів хоче, щоб ми придушили повстання.

Запитала Ліна про місію, з сумнівним виразом, поглянувши в очі Сильвії.

– Ні, генеральний штаб не наказав би чогось настільки божевільного.

Почувши це, Ліна трохи розслабила напружений вираз обличчя.

Зірки не займаються питаннями безпеки. Бувають внутрішні місії щодо ліквідації повсталого оператора магії, але в основному їх супротивники це армії інших держав. З огляду на це, малоймовірно, що місія придушення повстання відбудеться, але Ліна з полегшенням почула, що це не місія, із завдання шкодити таким же громадянам USNA.

Однак вона надто поквапилась, щоб розслабитись.

– Наказ Генерального штабу — витягти оточених Магів, перш ніж вони втратять самовладання. Також вони сказали що людям, у тому числі повстанцям, не слід завдавати шкоди, наскільки це можливо.

– Легко сказати... Я вдячна, що не завдаватиму шкоди співвітчизникам.

Приклавши руку до лоба, заспокоювала себе Ліна. Вона була рада, що не доведеться наводити зброю чи магію на американців — чи колишніх мексиканців та нинішніх американців, але вона розуміла, що це створить більші труднощі під час місії.

– Я чула, що командувач Уокер, хотів провести нагальну нараду, включаючи підбір персоналу для відправлення.

Полковник Пол Уокер був командиром бази. Командувачем Зірок була Ліна, командир Уокер, міг керувати Зірками як не маг.

– Полковник? Де?

– На вас чекають в кабінеті командира. Невдовзі прибуде майор Канопус.

Канопус командувач першого підрозділу Зірок, і є другим в Зірках, після Ліни

– Ви вже зв’язалися з Беном. Зрозуміла. Передай, що буду через п’ять хвилин.

Ліна що була першокласним магом, але якій не вистачало досвіду і навичок військового командувача, значною мірою, у своїй практиці управління військом покладалася на Канопуса. Визнаючи, що у такій важливій справі Ліна нічого не могла вирішити без його поради. Якби Уокер не викликав його, Ліна сама б запросила Канопуса.

– Вас зрозуміла, командувач.

Сильвія віддала честь і вийшла з роздягальні.

Ліна, що була у безрукавці, після того, як зняла брудний польовий одяг, після тренувань, швидко запрацювала руками, щоб завершити переодягання верхнього одягу.

Берлін, столиця федеративної республіки Німеччина. Десята тридцять третього квітня, за місцевим часом. Сімнадцята тридцять, цього ж дня, за японським часом.

У Берлінському університеті (перейменованого Берлінського вільного університету) вийшли на демонстрацію і зіштовхнулися дві групи студентів, група проти існування магів і група за співіснування з магами.

До насильства не дійшло. Поки що обидві сторони просто лаяли одна на одну. Але в такому запалі, це може перерости в сутички, у будь-який момент. Не можливо було заперечувати можливості повномасштабної збройної боротьби.

Магів же хвилювали не лише заяви противників магів, ай прибічників співіснування з ними.

Професор Кара Шмідт, зі своєї лабораторії, гірким поглядом спостерігала як перепалка переростає в емоційну не логічну сварку. Однак спостерігала через монітор. Вона не дивилася у вікно. Якщо стояти біля вікна, не відомо що може прилетіти.

Можуть запустити не лише кулю, але й снаряд. Професор Шмідент дізналася це з досвіду останніх кількох місяців.

Тільки-но вона відвела погляд від монітора, блиснув індикатор вхідного дзвінка відеофону.

Замість того щоб керувати ним дистанційно, за допомогою голосу, Шмідт натиснула кнопку «відповісти» на консолі власноруч.

– Доброго ранку, професоре Шмідт. Як ваші справи?

– Професор Маклауд... Давно не бачилися. Я в порядку і здорова.

Назвавши ім’я співрозмовника, вона на трохи завмерла, від здивування, оскільки він вже давно не дзвонив. Але незабаром Шмідт відповіла з простим обличчям.

– Як ся маєте професор?

– Я вже старий, але, на щастя, проблем не має. І професор Шмідт, як я вже казав, я працюю не в університеті, і зараз я не професор університету.

Не серйозно висловив протест Маклауд. Це був наче жарт, і його обличчя на екрані також мало ніжну посмішку.

– Ваша кваліфікація викладача, гер Маклауд, у нашій країні ще не закінчилася. Ми завжди раді вам, професоре.

Однак Шмідт не посміхнулася і не порушила свого серйозного тону.

– Гадаю, що наш університет у Великобританії завжди буде вам радий.

Маклауд, здається, не образився. Однак його легковажність була змішана з чимось неприємним, чого до цього не існувало.

Здається, зараз, у Берлінському університеті проблеми.

– Ви чули?..

Бурмочучи відповіла Шмідт, виглядаючи збентеженою, а не здивованою.

– Новини дійшли й сюди. Трансляція з місця події, все ще відбувається.

– Університет повинен був відмовитись від інтерв’ю...

Запротестувала Шмідт. Однак від самого початку у цих словах не було сенсу, оскільки Маклауд не мав до цього жодного стосунку.

– Свобода преси — основа демократії. Навіть якщо не можливо взяти інтерв’ю, існує багато способів, отримати інформацію з камер.

Шмідт голосно зітхнула, на камеру. Вона з самого початку розуміла, що не має сенсу зливати злість на Маклауда.

– Професор. Ви зателефонували, щоб обговорити значення засобів масової інформації?

Таким чином, Шмідт зауважила що, нерозумно витрачати час на неприємну ситуацію, яка вже і так відома, краще витратити свій дорогоцінний час на дослідження.

– Перепрошую. Здається, це була трохи марнотратна розмова.

Маклауд зрозумів, що зараз у неї серйозний настрій. Він виправився перед камерою.

– Професоре Шмідт. Не хотіли б ви емігрувати до Британії?

– Професоре...

– Це не жарт. Я серйозно вас запрошую.

Серйозним голосом перебив слова зніяковілої Шмідт Маклауд.

– Якщо не жарт, то гадаю, це ще гірше. Ні, вам, ні мені, не можуть дозволити еміграцію.

Кара Шмідт — такий же національно визнаний маг стратегічного класу як і Вільям Маклауд. Одна з «Тринадцяти апостолів».

Людина, що є стовпом підтримки оборони країни.

Цінність якої, з часу «Палаючого Хеллоуїну», визнається дедалі більше. До тридцятого жовтня дві тисячі дев’яносто п’ятого року еміграція могла б бути можливою. Однак сьогодні, всього півтора року після великого інциденту, уряд ніколи не дозволить, щоб стратегічний маг залишив націю, до якої належить.

– Я не думаю, що Німеччина, на цю мить, є для вас комфортним місцем.

– ...Ви такі прямолінійні, професоре.

– Перепрошую. Але якщо взяти до уваги ситуацію, спершу слід подумати про себе. У той час, як маги є не чисельною групою, серед молодого покоління набувають популярності расистські групи, що виступають за те, що маги не є чистими людьми і їх права повинні бути обмеженні.

Шмідт болісно насупила брови й Маклауд зробив паузу. Можливо їй була нестерпна безвідповідальна поведінка молодих людей, таких же німців, що відмовляються від логічного мислення та піддаються агітації.

Але Маклауд не хотів зупинятися на цьому.

– Магія — це сила нації та твердження військових, що маги повинні служити нації, з кожним днем все більш стає популярним, хіба дослідники магії, такі як ви, що працюють над мирним використанням магії не можуть втратити своє місце.

Шмідт не змогла спростувати думку Маклауда.

Це було рівнозначно згоді.

– На щастя, Великобританія розправилася з радикальними антимагічними ідеями у самому зародку і конфліктів між людьми майже немає.

– Хіба ваша країна просто не ізолювала місцевих антимагів?

– Згоден. Якщо людина не може вжитися з іншими, найнадійніше її переселити.

Це був найкращий сарказм Шмідт, але він ніяк не вплинув на Маклауда.

– Але це також тимчасово. Якщо вони будуть готові співпрацювати, вони завжди зможуть повернутися до свого старого дому. У Британії і маги, і не маги отримують рівні можливості від імені корони.

Слова Маклауда, сьогодні звучали особливо привабливо для Кари Шмідт.

– ...Гарна промова, але я все одно не можу залишити свою країну.

Можливо тому вона змогла зупинитися.

У занадто зручній історії завжди є зворотний бік.

Навколишнє середовище, світ, в якому вона жила, глибоко вкарбувало цей урок в її свідомість.

– Ось як. Наразі добре. Але якщо вам справді важко буде жити, як досліднику, ви можете завжди покластися на мене. Я не мав жодного злого наміру.

– Я вас почула. Тож на цьому все.

Шмідт не дочекалася відповіді Маклауда і вимкнула свій відеофон, щоб втекти.

Повертаючись до свого столу, вона побачила екран, який показував, що відбувається на дворі.

Зовні будівлі, в якій розташовувалася лабораторія, розпочалася сутичка студентів.

Чорноморська база Нового Радянського союзу. Четверте квітня, одинадцята година. Сімнадцята година того ж дня, за японським часом.

Генерал-майор Леонід Кондратенко приймав спеціального гостя з Москви.

– Давно не бачилися Ваша Високоповажносте.

– Взаємно. Вітаю, докторе Безобразов.

Хоча йому було лише сорок, гість Кондратенка був визнаним Академією наук Нового Радянського Союзу лідируючим дослідником магії, а також був одним з загально визнаних магів стратегічного класу, «Тринадцяти апостолів», Ігорем Андрійовичем Безобразовим. Хоч він був вченим на державній посаді, він, за чутками, мав державний вплив рівний до Міністра оборони.

Якщо говорити про Кондратенка, він і сам знаходився на особливій позиції на чорноморській базі. Він був наділений повноваженнями вільно використовувати персонал та запаси чорноморської бази, але він не був її командиром. Командир бази також генерал-майор того ж рангу, але він не зобов’язаний виконувати його накази. В плані підпорядкування, Кондратенко повинен був бути магом стратегічного класу під безпосереднім контролем міністра оборони, але накази йому віддавати міг лише прем’єр-міністр. (Новий Радянський Союз не прийняв президентської системи, а верхівкою влади був прем’єр-міністр федерального уряду).

Кондратенко запросив Безобразова до своєї особистої кімнати. Точніше, до приймальні його резиденції на базі. Вона мала розкішне планування та архітектуру, що відповідали люксовому міжнародному готелю, а обслуговування перевершувало першокласні готелі.

Єдина складність, мабуть, у тому, що тут не було жінок. Кондратенко не був гомосексуалістом, просто йому не подобалося тримати поряд з собою симпатичну прислугу.

– Вип’єте чогось, докторе.

– Вибачте, відмовлюсь.

На запитання Кондратенка, Безобразов відповів з жалем на обличчі.

– Бо. Нещодавно я став погано переносити алкоголь.

У відповідь на сміх Безобразова, Кондратенко двічі клацнув пальцями. Відразу ж увійшов черговий, що приніс маленький самовар (чайник) і дві маленькі мисочки з чайними чашками та варення (варені фрукти з цукром).

Наливши чай з чайника, поставленого на самовар, черговий поставив його з маленькою мисочкою з варенням. Прислуживши так само Кондратенку, він поставив між ними самовар, і після підтвердження, що господар кивнув, черговий залишив в приймальню.

Кондратенко додав у чашку кип’яток з самовара, не коштуючи чаю, кинув варення у рот маленькою ложкою, а потім зробив ковток.

Безобразов перевірив смак варення та чаю, а потім додав ц чашку трохи окропу.

Двоє повернули чашки на стіл і знову поглянули один на одного.

– І так... Чи можу я поцікавитись про причину вашого візиту, докторе?

– Напевно, ви вже здогадалися, Ваша Високоповажносте.

Почувши відповідь Безобразова, Кондратенко нахмурився. Це був перший невдоволений погляд, який сьогодні побачив Безобразов.

– Ви про вчорашній бунт на базі. Але цю проблему уже вирішено.

– Я розумію. Якби мене хвилювала та ситуація, я б відвідав би командира бази, а не Вашу Високоповажність.

– Вірно, я розумію.

Погладив свою білу бороду Кондратенко, знімаючи напругу.

– То що ви хочете запитати?

Після його слів Безобразов трохи завагався.

...Я дослідник магії, а не жандарм.

– Я, звичайно, розумію.

Відповідь Кондратенка, невпевненому Безобразову, була не очікувано чіткою, для його віку.

Можливо це підсилювало її чіткість. Безобразов відкинув нерішучість і перейшов до основної теми.

– Тому ми й не можемо розглядати питання відповідальності щодо виникнення заворушень. Мені потрібно лише з’ясувати, чи було якесь магічне втручання у вчорашніх заворушеннях.

– Іншими словами, є підозра роботи магів іноземців чи повстанської групи? Ви кажете, що повстання підбурили, ні спонукали магією психічного втручання.

– Я не збирався робити висновки. Але гадаю, що є можливо. З Дев’яти магів стратегічного класу нашої країни, було офіційно оголошено про існування двох, це я і Ваша Високоповажність. Думаю, малоймовірно, що відбудеться повстання проти магів на цій базі, де знаходитеся ви, національно визнаний маг стратегічного класу, без впливу зі сторони.

Неприємно ставити себе в один ряд з тими деградованими копіями, що не можуть вийти зі стерильної кімнати без захисного одягу, але я розумію ваші побоювання. Але, на жаль, я думаю, що вони надмірні.

– Правда?

На рефлекторне запитання Безобразова, на обличчі Кондратенка відобразились неприємне почуття.

– Хочете сказати, що моєму чуттю не можна довіряти.

– Вибачте. Я ніколи не мав такого наміру.

Безобразов поспішно вибачився на незадоволення Кондратенка.

– ...Причиною того, що у вас виникли сумніви, докторе, є те що ви підозрюєте таємний маневр «Дракули».

Оскільки Безобразов безперервно вибачався Кондратенко теж продемонстрував розуміння.

– Дуже, дякую за розуміння.

Після такого точного пострілу, Безобразову залишалося підняти білий прапор.

«Дракула» про якого говорив Кондратенко, це кодове ім’я румунського мага, що спеціалізувався на вбивствах і диверсіях. Справжнє ім’я цього експерта з незаконних операцій невідоме. Ходять чутки, що це таємний маг стратегічного класу.

Ця чорноморська база знаходилася далеко від румунського кордону (бази чорноморського флоту та ця чорноморська база, різні речі). Частково через це, Безобразов, почувши що на чорноморській базі сталося заворушення, першим ділом, пов’язав це з причетністю «Дракули».

– Власне.

– А?

Розгублено відкрив рота Безобразов. Побачивши це, Кондратенко радісно посміхнувся.

– Тому ми оглянули солдатів, що спричинили заворушення, ретельно дослідивши сліди психологічного втручання. Я особисто дослідив стан натхненника.

– О Справді... Мабуть, я зайве хвилювався.

– Будь ласка, не хвилюйтесь. Я сам невдоволений тими боягузами в Кремлі. О, це не для протоколу.

– Матиму на увазі.

І Кондратенко і Безобразов пустотливо посміхнулись. Навколо них відновилася мирна атмосфера.

– Але Ваша Високоповажносте. Чи не викликає це іншого занепокоєння, якщо вчорашні заворушення були не через іноземний саботаж чи повстанців?

Цей конфлікт між магами та не магами, який поширюється серед солдатів.

Безобразов кивнув на слова Кондратенка.

– Антимагічний рух, що поширюється в Америці та Японії, підживлюється невдоволенням соціальної нерівності. Але в нашому Союзі не має нерівності суспільства.

По правді, ніби не існує, але ні Кондратенко, ні сам Безобразов не стали говорити зайве.

– У вчорашньому заворушенні проти магів може бути ще один фактор.

– Вірно. Солдати, що не є магами хвилюються. Найближчим часом в армії будуть діяти лише маги й вони бояться, що втратять своє місце.

У відповідь, Кондратенко кивнув Безобразову з переконаним виразом.

– Насправді, армію, яку складатимуть лише маги, створити не можливо. Ми можемо створити магічний підрозділ, але вони не можуть перекрити усі одиниці на полі бою.

Але для того, щоб солдати це зрозуміли, нам потрібна можливість вийти на справжнє поле бою.

Зауважив Кондратенко, на що Безобразов знову кивнув.

– Створімо таку можливість.

– Хо. Докторе, є якась можливість?

Кондратенко поглянув на Безобразова палаючим поглядом, в якому, здавалося, більше не було сімдесяти років.

На жаль, наразі немає місця, щоб можна було перекинути війська до Європи.

Безобразов висловлював не лише словами, але й жестами тіла.

– Думаю, я краще знаю військову обстановку в Європі, більше, ніж ви, докторе.

Однак це була зайва увага.

– Згоден. Мої вибачення.

– Іншими словами, крім Європи... Далекий схід?

– Так.

Енергійно кивнув Безобразов, на здогадку Кондратенка.

– Буквально днями, стався інцидент, в якому гонконгський військовий зібрав підлеглих і втік з Великого Азійського Союзу.

– Хо. Вперше чую.

– Я тільки-но, позавчора, дізнався. Тож, щоб схопити дезертирів, Великий Азійський Союз об’єднався з японцями.

– Метою дезертирів був саботаж в Японії?

– Вірно. Він вже провалився.

– Зрозумів, ясно. Після закінчення тривалої війни, Великий Азійський Союз і Японія настільки розслабились, що можуть ручкатися. Це природно, якщо подумати. Не існує людей чи організації, що можуть постійно підтримувати напругу. Ми цим скористаємось.

Погладжуючи свою довгу білу бороду, Кондратенко багаторазово кивнув.

– Як тільки повернетеся до Москви, зробіть пропозицію Кремлю. Якщо буде вирішено провести операцію, думаю, що запозичу частину підлеглих Вашої Високоповажності.

– Для солдатів це буде гарне змагання. Докторе, розберіться з цим якомога швидше.

Кондратенко, що мав травму правого коліна і мусив опиратися на тростину, щоб стояти, вклонився Безобразову сидячи.

Звичайно Безобразов не образився на хамство такого рівня, і з посмішкою вклонився старому генералу.

◇ ◇ ◇

У суботу, шостого квітня, дві тисячі дев’яносто сьомого року. В Токіо відбулася церемонія вступу до Магічного Університету.

Однак прибережна зона Хокуріку була заповнена відчуттям напруги, від якої шкіра всього тіла покривалася мурашками.

Це було пов’язано з підозрілим кораблем, якого від учора спостерігали у морі поблизу Садо.

П’ять років тому, одночасно з вторгненням Великого Азійського Союзу на Окінаву, Садо допустив висадку невеликої кількості військ, які, як вважається, належала Новому Радянському Союзу. Попри їх малу чисельність, вони мали силу заблокувати гарнізон, що знаходився в Садо і зайняти важливі об’єкти на острові. В той час, жертвами стало багато мирних мешканців. Тоді, у битві загинули й батьки Кічідзьодзі, що були членами Інституту досліджень магії на острові.

Новий Радянський Союз досі не визнав, що підрозділи, які висадились на Садо, належали їх країні. Але чи це старченківський маразм Нового Радянського Союзу чи збереження обличчя, це ніяк не стосувалося місцевих жителів.

«Ми більше ніколи не дозволимо топтати своє рідне місто. Незалежно від того, чи армія це якоїсь країни, чи бойовики якоїсь організації».

Поклялися у своєму серці добровольці, які тоді гнали армію вторгнення.

Тож зараз вони групувалися, щоб виконати цю обіцянку.

Деякі з новоспечених добровольців, п’ять років тому ще були безсилими та втратили родини. Вони вже розділили обіцянку з тими, з тими хто бився за їх життя. Кічідзьодзі, який втратив батьків, коли Садо був потоптаний черевиком невстановленої озброєної групи, стояв тут, як один з них.

– Джордж, не хвилюйся занадто.

Кічідзьодзі не міг позбутися бажання помсти. Для нього було очевидно, що невідомий корабель, якого помітили цього разу, також був оперативною силою Нового Радянського Союзу.

– Це мої слова, Масакі.

Але принаймні зовні, Кічідзьодзі контролював свої емоції.

– ...Якщо так, тоді добре.

Від цього, Масакі поряд з ним, відчув полегшення.

– Всі готові?!

Звернувся до бійців, яких зібрала родина Ічідзьо, голова родини та командир групи Ічідзьо Ґокі. Запитуючи про готовність.

– О-о!

Відразу збадьорилися добровольці. Масакі та Кічідзьодзі, також кричали, вивільнивши свій бойовий дух.

– Гаразд! Усі, вирішаймо!

– О-о-о-о!

Сто десять магів сіли на три броньовані човни, що належали родині Ічідзьо, під приводом підводних кораблів для розвідки ресурсів. Тут було зібрано більшість чоловіків, яких могла зібрати сім’я Ічідзьо.

Природно, що кораблі, на які вони сідали не були військовими ракетоносцями, а старомодними броненосцями, оскільки вони приватні. Попри їх старомодність, завдяки сучасним технологіям, в швидкості вони практично не поступалися. На жаль, недолік в маневреності все ж залишався.

Від ракет і снарядів можна захищатися магією. Кулемети й таран досить проблемні для магів. Тож досить розумно мати на кораблях, що перевозять магів, важку броню.

Флот з трьох кораблів відплив.

Два кораблі цього «флоту» висадили людей на Садо. А ще один попрямував до підозрілого корабля. Стратосферна камера фіксувала місце перебування підозрілого корабля, який вчора зайшов у територіальні води Японії поблизу Садо.

Поточне перебування в міжнародних водах (тобто перебував за кордоном). Оскільки він навіть не в межах економічної зони, то не порушує економічних інтересів Японії, тож дозволу на перевірку не було, тому його лише контролюватимуть просто наблизившись. Але, якщо з іншого боку відкриють вогонь, це вже інша історія.

Відразу від виходу з гавані, Ґокі звернувся до хлопчини що стояв поряд.

– Шінкуро, ти та.

Кічідзьодзі та Масакі були на одному човні з Ґокі.

– Т-так! Я в порядку.

– Не страшно?

– Чесно кажучи, трохи страшно.

– Чудово.

Почувши відповідь Кічідзьодзі, Ґокі задоволено кивнув. Коли страх паралізований гнівом або ненавистю, не можливо очікувати нормального судження. Боріться мужньо і помріть завчасно. Ґокі не мав наміру змушувати своїх послідовників битися подібним чином.

Потім Ґокі звернувся до свого сина.

– Масакі.

– Так

– Ти ж не боїшся, правда?

– Я знаю. Я не викажу страху.

Замість «не боятимусь», «не викажу страху».

Почувши відповідь Масакі, Ґокі по чоловічому посміхнувся.

– Добре. Доручу тобі передові позиції. Шіба Тацуя, з родини Йотсуба, нещодавно продемонстрував бойові навички у водах Окінави. Програш неприпустимий.

– Матиму на увазі.

Те, що Тацуя запобіг саботажу на островах Окінави та штучному острові біля острова Куме, як правило, приховувалося. Однак обриси того що сталося, були розкриті кожному главі з Десяти головних кланів. Якщо хтось з Десяти головних кланів бере участь бою з магією, вони зобов’язані повідомити про це раді кланів, не залежно від його масштабу. Це захід направлений на запобігання зловживання магією у власних цілях.

Не можна сказати, що цього правила сумлінно дотримуються, магічні сутички часто приховують, цього разу була спільна операція із Силами Самооборони, тому родина Йотсуба негайно повідомила решті дев’яти сім’ям деякі факти.

Спочатку інформація була обмежена головами. Фактично, батьки Ідзумі та Касумі, Шіппо Такуми, та Міцуї Шіїни не розповідали їм про це. Однак Ґокі повідомив Масакі цю інформацію, тієї ж ночі.

Метою, звичайно, була мотивація сина. І, зайве говорити, що все вдалося. Наступного дня Масакі дедалі більше захоплювався тренуваннями й досі сповнений бойовим духом.

Як вже зазначалося, один із трьох кораблів, що відпливали, наближався до підозрілого корабля. Це стратегія стримування руху супротивника та наведення атаки з корабля. Якщо інша сторона стрілятиме, ви можете відкрито відбитися у відкритому морі.

Цю небезпечну роль приманки повинен виконати корабель, на якому знаходився Ґокі. Проти цієї операції було багато противників. Ні, не буде перебільшенням сказати, що всі, крім Ґокі та Масакі, виступали проти. Перший і другий номер родини Ічідзьо прямуватимуть в небезпечне місце на тому самому кораблі. Кожен, хто знає про важливість диверсифікації ризиків, може сказати, що це безрозсудно.

Однак Ґокі не слухав умовлянь своїх підлеглих. «Як же найсильніший, з найбільшою ймовірністю виживання не вийде на передову?» Сказав Ґокі. І організував армію добровольців. Але не мав наміру формувати армію.

Для Ґокі, головним була безпека його підлеглих. Іншими словами, його родини. У військовій справі, захист народу та національних інтересів базується на виснажені опонента. Однак Десять головних кланів — це організація, яка захищає інтереси магів, а маги підлеглі суспільства. Під час війни, на відміну від військовослужбовців, яких виключають з людей, що охороняються, щоб захистити тих самих людей, маг, який слідує за сім’єю Ічідзьо, є «підлеглими», яких сім’я Ічідзьо повинна захищати навіть під час бою. Принаймні так вважає Ґокі. Масакі також успадкував ідеалістичну віру свого батька.

Це не означає, що ідеї Ґокі та Масакі абсолютно ірраціональні. З погляду фокусування сили, є сенс послати магів номер Один і Два на поле бою.

Крім того, більшою проблемою є той факт, що навіть у родині Ічідзьо не так багато магів які володіють навичками бою на морі.

Як правило, магія діє на одну подію, один предмет, в, щоб визначити цілю лише частину об’єкта та модифікації події, потрібна висока технічна майстерність. З цієї причини магія на області вважається складнішою, ніж об’єктна магія, яка вражає конкретний об’єкт.

Магія родини Ічідзьо — це «Вибух». Магія вибуху рідини. Її ціль не тільки рідина людського тіла чи всередині машин. Морська вода також піддається «Вибуху». Для магів сім’ї Ічідзьо море схоже на нескінченний запас вибухівки.

Однак яким би неймовірним маг не був, не вся морська вода може стати об’єктом магії. Для того, щоб справді підірвати морську воду, частина моря повинна бути свідомо виокремлена і визначена як ціль магії.

Ця проблема не обмежується «Вибухом». Для того, щоб використати морську воду як засіб нападу, не можна уникнути перешкоди «зазначенням лише частини об’єкта». На відміну від повітря, воду видно, тому морську воду важче використати як кулю, оскільки вона пов’язана з відчуттям, що море вічне. Магія випаровування рідини є корисною технікою для морських битв, але кількість магів, які можуть використовувати її в реальних боях, напрочуд обмежена.

На кораблі з Ґокі зібрано магів, які володіють цією технікою. Саме через це на цьому ж кораблі був і Масакі.

У будь-якому випадку етап обговорення формації закінчений. Зміни, вданий момент спричинять лише плутанину.

Флот, що підійшов до Садо, був розділений на два та один корабель. Два кораблі обійшли з південного боку острова і висадилися на східному узбережжі, в порту Рьоцуко. Корабель, з Ґокі та Масакі на борту, продовжив рух на північ.

Корабель невідомої приналежності був виявлений в морському квадраті за п’ятдесят морських миль на північ від північного мису Садо. Далекому від територіальних вод і навіть зони материка, і тому й немає, якоїсь конкретної назви.

Однак корабель Ґокі насамперед приватний. Він не мав повноважень для захоплення або перевірки. Від самого початку вони були готові до протизаконних дій — піратства.

Однак, навіть попри це, вони не потопили супротивника раптово.

З погляду сили, це можливо. Корабель Ґокі не озброєний, але бойовий маг має велику бойову силу, щоб компенсувати відсутність зброї. Ні, навіть Ґокі міг самостійно його потопити.

Визначення Маг стратегічного класу — це «людина, яка може за допомогою магії знищити місто чи флот, однією магічною атакою». Якщо ви перепишете це визначення як «в одному бою», його можна застосувати до Ґокі. З «Вибухом» родини Ічідзьо, який добре знищує не тільки людей, а й машини, можливо потопити п’ять чи десять лінкорів поспіль. Якщо у ворогів не має потужного мага, що міг зрівнятися з Десятьма головними кланами, Ґокі здатний знищити весь флот самостійно.

Таким чином, ризик для добровольців також значно нижчий. Однак, замість того, щоб без сумніву потопити підозрілий корабель здалеку, Ґокі, який керує ними, вирішив вступити в ближній бій та підтвердити особистість противника.

П’ять років тому, після виходу з Садо, Новий Радянський Союз різко заперечував свою причетність. У Японії не було військовополонених, а також не залишилося трупів, які можна було ідентифікувати, тому не вдалося розкрити брехню Нового Радянського Союзу.

Попри відбиття загарбницьких сил, інцидент закінчився поразкою японської сторони. Ці гіркі спогади змусили Ґокі обрати ризиковану стратегію.

– Чи є рух на ворожому кораблі?

Коли він підійшов до підозрілого корабля на видиму відстань, вкотре запитав Ґокі.

– Жодного!

Підлеглі дали попередню відповідь.

Жодних ознак націлювання, чи збільшення тепла, що виділяється при збільшенні потужності. Немає жодних ознак чогось схожого на кулеметну вежу, або ракетну установку.

Підозрілий корабель мовчав.

Можливо, вони просто не бачили руху. Ґокі був переконаний в цьому. Зрештою, вони вже досить близько, щоб бачити обриси кораблів один одного, не користуючись оптикою.

Підозрілий корабель нагадував невеликий вантажний корабель. Хоч невеликий, його розмір більший, ніж в есмінців. На цю мить тіней бортової зброї не видно, але вже був приклад замаскованого десантного корабля під час інциденту в Йокогамі. Жоден з добровольців не втрачали концентрації.

Однак не було сенсу приїжджати сюди, якщо вони просто дивитимуться на нього.

– Розвідувальна команда, вперед!

Нарешті прийняв рішення Ґокі.

– Так точно!

Мужньо відповів на наказ Масакі. І четверо чоловік за ним.

Ґокі назвав їх «розвідувальною командою» для зручності, в реальності ж, вони авангард який має взяти під контроль ворожий корабель. Звичайно, її учасників поспіхом відібрали на основі сили захисту та мобільності, які зможуть вижити, навіть якщо потраплять у відчайдушну ситуацію.

– Будь обережний, Масакі.

Кічідзьодзі не став поводитися по жіночому і зупиняти Масакі, коли йому було наказано йти. Йому було доручено відслідковувати дії «розвідувальної команди» на основі інформації зі стратосферної камери та забезпечувати підтримку в разі надзвичайної ситуації.

– Прикриєш мене, Джордж.

На слова Масакі, Кічідзьодзі чітко кивнув.

Масакі посміхнувся, відштовхнувся від палуби та зіскочив у море.

Не пірнув. Ноги не занурилися нижче рівня води. Тільки торкнувшись хвиль, Масакі, разом з чотирма підлеглими, побіг в бік підозрілого корабля.

У відповідь на їх наближення, ніхто не атакував. Одразу після прибуття на цільовий корабель, п’ятірка, на чолі з Масакі, один за одним зістрибнули на палубу. Було б непогано, якби ворог ховався, але їх ніхто так і не атакував.

– Що ж тут відбувається. Джордж, ти щось помітив?

Як і слід було очікувати, запитав Масакі, якому стало трохи моторошно і він зайняв позицію, щоб бути готовим в будь-який момент скочити в море.

– На камері нікого не видно. Судячи з камер відео спостереження, це схоже на безпілотний корабель.

Кічідзьодзі перевірив інформацію не лише зі стратосферної камери, а й з датчиків які були у Масакі та інших членів розвідувальної команди. Крім того, він повідомив, що загроз немає.

Тож Масакі трохи розслабився.

– ...Масакі, почекай. Датчики зафіксували витік газу.

Однак після квапливо доданих слів Кічідзьодзі, він знову напружився.

Замість того щоб повідомити підлеглим, він перевірив датчик, на собі. Хоча це був простий універсальний детектор формату наручного годинника, він зміг виявити займистий газ тієї концентрації, що наповнив корабель.

– Усі підніміть бар’єр і евакуюйтесь за борт.

Датчики виявили пропан. Він був без кольору та запаху, і, ймовірно, його обрали, оскільки він важчий за повітря і важко розвіюється. Однак це була неповноцінна пастка. Навіть якщо він важко розвіюється, порівняно з газом, легшим за повітря, таким як метан, його всеїдно може швидко здути та розвіяти легкий вітерець, що не мав перепон у відкритому морі.

Крім того, навіть якщо на цьому кораблі повно пропану, очікувана сила горіння недостатньо висока, щоб перевершити магічний бар’єр еліти родини Ічідзьо. Перш за все, пропан має низьку верхню межу вибуху (верхня межа, при якій він не вибухає при подальшому підвищені концентрації), тому не можна сказати, що він придатний, як засіб для атаки. Оскільки межа вибуху низька, тобто його легко підпалити, можна отримати ефект несподіваної атаки, що виведе ворога з ладу.

Тому в наказах Масакі не було великої квапливості.

З іншого боку, навколо Ґокі та оточення, після того, як вони з’ясували природу газу за допомогою функції передачі даних, повисло розчарування.

Можливо, це була уся пастка.

Одразу після того, як на броньованому кораблі спала напруга, Ґокі продемонстрував здивування і поглянув на поверхню моря.

– На поверхні моря ознаки магії!..

Кічідзьодзі не встиг закінчити свої слова до кінця.

До цього, точно не було ознак магічної атаки.

Але зараз корабель, з Ґокі на борту, оточений незліченними магічними послідовностями, накладеними на морській поверхні.

Магічні послідовності, що розгорнулися в одну мить, атакували миттєво.

– Батьку?!

Звичайно, Масакі, що стояв на поверхні моря, також помітив ознаки магії.

В наступний момент. Море, на його очах, вибухнуло.

Вибух був таким, наче протипіхотні міни, розташовані без проміжків, детонували одномоментно.

Масакі, з групою вдарив порив вітру, накрило хвилями та занурило в море.

Видимість для Масакі була перекрита краплями води, димом та солоним дощем.

– Трясця!

Ставши на поверхню води, Масакі створив потік повітря. Вітер здув пелену.

– Батьку!

Корабель залишився наплаву. Застаріла, на перший погляд, броня, була не для показухи. Оскільки магічний бар’єр не зміг її закрити, корма була сильно пошкодженою. Палуба в передній частині зазнала мало пошкоджень. Здається, останній шар розгорнутого магічного багатошарового бар’єра, встояв. Масакі інтуїтивно зрозумів, що, мабуть, це батько використав захисну магію.

Однак відчуття полегшення тривало лише мить.

– Масакі, Масакі! Пан Ґокі!

Пригнічений голос Кічідзьодзі, через пристрій зв’язку, вставленого у вухо, вдарив по барабанній перетинці.

Через зловісне передчуття, що скувало холодом хребет, Масакі закричав у мікрофон.

– Джордж! Що з батьком!

– Усе серйозно. Скоріше, повертайся!

– Зрозумів!

Масакі забув перевірити своїх підлеглих і помчав назад на броньований корабель.

На щастя, з підозрілого корабля переслідування не було. Легкозаймистий газ був здутий під дією вибуху.

◇ ◇ ◇

Завтра сьомого квітня відбудеться церемонія вступу до Дев’яти старших шкіл магії. На додачу до привітального слова від імені нинішніх учнів, та президента студентської ради, на Міюкі чекають різні завдання, такі як керування ходом церемонії та прийом гостей.

За лаштунками роботу можна розділити з іншим членами студентської ради. Перш за все, більше за те що завтра неділя, є впевненість в тому, що Тацуя розділить її роботу.

Крім того, оскільки було оголошено, що вона стала наступною головою родини Йотсуба, час розваги гостей, безумовно, зменшиться. Минулого року було багато «гостей», що мали погані наміри, але є не мало злих людей, що віддаватимуть перевагу своїм мирським бажанням, навіть знаючи що вона маг Йотсуби.

Але все ж, враховуючи завтрашнє навантаження, Тацуя, мав намір дати Міюкі відпочити сьогодні, якомога більше. Однак, дізнавшись про зміст конфіденційного електронного листа, який отримав після обіду, він не міг цього не повідомити.

Прочитавши лист у своїй кімнаті, Тацуя натиснув кнопку виклику домашньої лінії, що вела до кімнати Міюкі.

Запросивши Міюкі, що увійшла до вітальні, сісти на диван, Тацуя наказав Мінамі зачинити віконниці. Кімната, яка вже мала високу звукоізоляцію, була повністю захищеною від зовнішніх вух. Само собою зрозуміло, що підглядати було не можливо.

Зауваживши, що Тацуя був обережніший, ніж зазвичай, Міюкі також сіла рівно. – Вибач, що потурбував в цей час.

– Ні, я не проти Отже, брате... Що з тітонькою.

Під час вечері, годину тому, Тацуя сказав їй «лягай сьогодні спати раніше». Коли вона думала про те, щоб прийняти ванну, її викликали по внутрішній лінії.

Вона не жалілася. Якщо у Тацуї є якась справа, це найвищий пріоритет для неї. Якщо Тацуя її покличе, вона поспішить до нього в будь-який час, і в будь-якому місці, чим би не займалася. Не важливо, можливо це чи ні, саме це Міюкі постійно відчувала.

Однак, з іншого боку, Тацуя ніколи не зловживатиме Міюкі через примху. Він також ставив Міюкі на перше місце серед решти своїх пріоритетів, не залежно чим займається, у будь-який час і будь-якому місці. Хоча часто бувають випадки, коли це заважає зручності Міюкі і йде всупереч її волі, але все його судження виходять з того «що добре для Міюкі». У випадку з Тацуєю, він так старається не «якомога більше», а «завжди». Не буде перебільшенням сказати, що «абсолютно».

Отже, якщо є щось вищого пріоритету за завтрашню церемонію вступу, Міюкі думала, що глава Родини Йотсуба могла створити для нього кілька складних проблем.

– Надійшов звіт з головного дому, але нас не змушують щось робити.

– Звіт?..

Звіт, а не наказ, повідомлення чи сповіщення. Досі, навіть якщо вона була призначена спадкоємицею Йотсуба, ставлення, що відповідало її статусу, було лише формальним.

Це не те що може різко змінити ставлення голови родини та голів гілок родини.

Іншими словами, це важлива ситуація. Міюкі це розуміла.

І її розуміння не було помилковим.

– Сьогодні, в другій половині дня, голова родини Ічідзьо, вельмишановний Ічідзьо Ґокі, потрапив у ворожу пастку і був важко поранений. Він в свідомості, але здається, не може вільно рухатися. Однак фізичних травм немає. Сім’я припускає, що параліч викликаний перевантаженням Області магічних операцій.

Міюкі прикрила рот обома руками та напружилася з широко розкритими очима. Мінамі була настільки здивованою, що змінила свій вираз обличчя.

– Коли він спробував захопити корабель невідомої національної приналежності, який, як очікувалося, був ворожим, він зазнав потужного магічного вибуху. Щоб захистити своїх підлеглих, вельмишановний Ічідзьо розгорнув чотирьох шаровий бар’єр, і останній заледве стримав його силу. Однак у звіті зроблено висновок, що пробиття трьох бар’єрів, які захищали більше сотні людей, завдало серйозної шкоди Області магічних операцій.

– Понад сто людей...

Пробурмотіла приголомшена Мінамі, зовсім забувши про свій стриманий вираз обличчя. Оскільки вона добре володіла бар’єром, то могла зрозуміти об’єм і навантаження.

Родина Ічідзьо не є експертом у захисній магії, як родина Дзюмондзі. Мабуть, було нерозумно вибирати неефективну техніку, таку як одночасне використання декількох бар’єрів.

– Старший брате...

Пробурмотіла Міюкі, хвилюючись про байдужість в словах Тацуї, вона припустила, що він згадав Хонамі, яка спалила своє життя перевантаженням, використавши масштабну магію бар’єра.

Сакурай Хонамі. Страж Мії, біологічної матері Тацуї та Міюкі, що була генетичною тіткою Мінамі. Жінка схожа на Мінамі, схожа на дорослу Мінамі, що захистила Тацую від атаки з моря п’ять років тому.

У присутності дівчини, що схожа на Хонамі, розповідати ситуацію подібну до смерті Хонамі. Це всеїдно, що відкривати кришку болючих спогадів. «Брату, певно, важче, ніж мені», ось про що думала Міюкі.

– ...Міюкі, пробач. Здається це нагадало тобі неприємні почуття.

Однак, схоже, Тацуя неправильно зрозумів, від чого засумувала Міюкі. Ні, це непорозуміння? Дійсно?

Міюкі відразу забула про свої підозри.

– Але ми, зі свого боку, не можемо залишитися в стороні.

У голосі Тацуї відчувалася тривога, що не могла бути зумовлена спогадами про минуле.

– Враховуючи лише магічні здібності, Ічідзьо з третьої старшої, незабаром стане головою одного з Десяти головних кланів. Однак глава сім’ї Ічідзьо, що відіграє роль в обороні узбережжя Японського моря, не може покладатися виключно на магічну силу.

З чітких пояснень Тацуї, Міюкі нарешті могла зрозуміти серйозність ситуації.

Головними героями, що відбили невстановленого ворога під час вторгнення на Садо п’ять років тому, були не Сили Самооборони, а добровольці, організовані переважно родиною Ічідзьо. Настільки вагома присутність родини Ічідзьо в обороні прибережної зони Японського моря від Хокуріку до Тохоку.

Сім’я Ічідзьо не тільки володіє магічними здібностями, але й завдяки їх керівництву були організовані маги Хокуріку та західній частині регіону Тохоку, щоб замістити національні Сили Самооборони, які були змушені зосередити свої бойові сили в районах Нанбоку, Кюсю, Окінаві й Хоккайдо. Той факт, що голова сім’ї Ічідзьо не може рухатися, означає не лише проблему десяти головних кланів, але й те, що в системі оборони є велика діра.

– Звичайно, сім’я Ічідзьо також повинна мати контрзаходи на випадок, якщо голова тимчасово відсутній. Родини Ічінокура та Ішікі також повинні посилити свою підтримку. Але родина Йотсуба не може дозволити собі сидіти.

– Ми теж повинні допомогти.

– На цей момент, схоже, план в тому, щоб надіслати пані Юку, для лікування вельмишановного Ічідзьо.

Не впевненим тоном відповів, на запитання Міюкі, Тацуя. Можливо, на його думку, цього не достатньо.

Але Міюкі більше зацікавилося тим що він сказав, ніж його песимістичні очікування.

– Я не знала, що пані Юка, може лікувати магів.

– В аспірантурі Юка вивчала «Перегрівання Області магічних операцій», явище, при якому порушуються функції Області магічних операцій, через надмірне використання магії.

– Невже..

– Здається, головний дім також активно підтримує це дослідження. Перегрів Області магічних операцій — явище що загрожує не лише магічним навичкам, але і життю чудових магів. До подібної теми не можуть бути байдужим не лише в головному домі.

Для Тацуї та сестри, Хонамі була єдиною втратою від «Перегріву області магічних операцій», але сама родина Йотсуба зазнала численних подібних втрат, включаючи голову родини Йотсубу Ґендзо. Розробка методів лікування триває ще з часів колишнього глави.

Це стосувалося не лише Йотсуби. Магічна техніка, яку сім’я Дзюмондзі використовує як козир, має властивість легко викликати «Перегрів області магічних операцій», з цієї причини, свою магічну силу втратив Дзюмондзі Кадзукі. І родина Дзюмондзі проводить пошук способів запобігання перегріву.

Насправді сім’ї Дзюмондзі та Йотсуба не єдині дослідники магії, що звертають увагу на цей симптом. Область магічних операцій — це чорний ящик, деталі якого не з’ясовані, а сам «Перегрів області магічних операцій» знаходиться на стадії обговорення, чи існує власне він, за виключенням родин Йотсуба та Дзюмондзі. Однак, оскільки він існує як гіпотеза, одразу стало зрозуміло, що є причиною серйозної травми Ічідзьо Ґокі.

– В родині Цукуба, в якій є багато магів позасистемної магії, пані Юка особливо спеціалізувалася на магії психічного втручання. Тітка вирішила, що вона зможе вилікувати вельмишановного Ічідзьо.

Її магія впливала на розум, не маніпулюючи думками, впливаючи на свідомість, а діє безпосередньо на психіку. Прикладом подібної магії модифікації розуму є «втручання в психічну структуру» покійної Мії, «Кокіт» Міюкі та «Клятва», що успадковується в родині Цукуба.

На відміну від магії Міюкі, що заморожує розум абсолютною силою, «Клятва» - це техніка, що обмежує функції розуму. Юка, що добре володіла цією магією, може бути здатною сприяти відновленню функціональності Області магічних операцій в зоні несвідомого. Припущення головного дому не є безпідставним.

– Однак, якщо не вдасться, чи не погіршить це становище родини Йотсуба?

Пані Юка нібито не пов’язана з родиною Йотсуба. Йотсуба представили її як дослідницю, що може вилікувати.

– ...

Іншими словами, якщо щось трапиться, її кинуть. Втрата мови Міюкі, була свідченням того, що вона ще не стала черствою людиною. Слід було б зауважити, що це слабкість для заступниці родини Йотсуба, але Тацуя не мав наміру відкидати доброту Міюкі.

– Крім того, Йотсуба за власною волею запропонували вилікувати вельмишановного Ічідзьо. Навіть якщо за цим стоїть розрахунок прибутку та збитку, це не привід для критики, навіть якщо зазнають невдачі.

– ...Так, правильно.

Пробурмотіла Міюкі, наче переконуючи себе.

Почувши це, Тацуя намагався з легким примусом змінити тему.

– Ми трохи відійшли від теми. На цю мить, головний дім відправив лише пані Юку і має намір перервати з нею зв’язок. Але я вважаю, що цього не достатньо.

Насправді відходу від теми не було, але Міюкі, здається, цього не помітила. На обличчі ж Мінамі була легка підозрілість.

Однак це почуття підозри було відразу здуто.

– Можливо, мені буде наказано перехопити озброєні групи.

– Як солдату Сил Самооборони?!

Викрикнула Міюкі, це означало б, порушення домовленість між родиною Йотсуба та Силами Самооборони.

– Як представнику головного дому.

Але відповідь Тацуї була ще більш не сподіваною.

– ...Але, старший брате, ви ж мій страж!

– Треба думати, оскільки я став твоїм нареченим, мій статус змінився.

– Це...

Міюкі винила себе, що зв’язала Тацую з собою, як стража. Але поки він її страж, йому не нав’язують іншої роботи. Вона використовувала це правило, як привід принаймні щоб розвіяти почуття провини, що до Тацуї.

Однак Тацуя сказав, що виправдання більше не працює. Почувши це, Міюкі була більш вражена, ніж тоді, коли їй сказали, що Тацуя може потрапити на небезпечну місію.

– Не хвилюйся. Я вже казав. Міюкі, тільки ти можеш мені по справжньому нашкодити.

Сказав Тацуя, не зрозумівши причину з якої Міюкі зблідла. Міюкі була засмучена тим, що не зможе виправдатися перед ним, що Тацуя став її опікуном, а не через те що він стоятиме на полі бою.

Однак, оскільки Тацуя пообіцяв, що йому не нашкодять, Міюкі також трохи заспокоїлась.

– Я досі вірю в те, що ви казали раніше. Брат не має собі рівних..

– Так.

Міюкі пильно поглянула на Тацую, а він, прийнявши її погляд, кивнув.

В цей час, Мінамі, яка, як завжди, косо дивилася на них, чомусь не відчула звичної печалі. На відміну від звичайного, непохитна взаємна довіра між цими двома, виглядала сяйвом для Мінамі.

– Однак може бути більше випадків, коли мені доведеться залишати Міюкі. Мінамі.

– Т-так.

З цієї причини, Мінамі, яка трохи відволіклася від сказаного Тацуєю, коли було названо її ім’я, проявила трохи надмірну реакцію.

Тацуя відреагував на надмірний імпульс Мінамі, просто повівши бровою.

– У такий час, я попрошу тебе наглянути за Міюкі.

– Будь ласка, довірте це мені.

Охорона Міюкі — це місія Мінамі й дівчина розуміла це, без нагадування Тацуї. Тацуя мав це розуміти. Мінамі занурилася в суть того, що значив його наказ.

– Міюкі, я не збираюся брати тебе на поле бою.

– ...Я розумію.

Міюкі усім своїм тоном і виразом обличчя говорила «шкода», але вона не була настільки нудною, щоб не зрозуміти почуття Тацуї.

– Міюкі, старшого брата, ні я виконаю вказівки шановного Тацуї.

Погодилася вона, але зверталася до свого нареченого, як наречена, а не сестра, тим самим демонструючи своє невдоволення.

◇ ◇ ◇

Родина Йотсуба була не єдиною, хто отримав інформацію, про те, що голова родини Ічідзьо постраждав у ворожій пастці. Можливо родина Ічідзьо й хотіла це приховати, звістка швидко поширилася серед двадцяти восьми кланів за один день.

Однак існувала різниця в точності інформації, навіть серед тих же десяти головних кланів.

Як тільки Маюмі повернулась до своєї кімнати, після того, як її батько Коуїчі розповів про жахливий напад на голову родини Ічідзьо, їй зателефонував Катсуто.

– Вибач за пізній дзвінок.

– Не думаю що це схоже на тебе Дзюмондзі-кун, телефонувати мені так пізно, але я не проти, бо можу передбачити з якого приводу. Справа у родині Ічідзьо, так?

– Точно. Тоді це допоможе легше пояснити.

У сім’ї Дзюмондзі, хоча кожен маг має потужну силу, невелика кількість підлеглих. Сім’ї Саєгуса та Міцуя, що мешкають в тому ж регіоні, забрали усіх чудових магів. Здібності сім’ї Дзюмондзі, включаючи її кістяк, направлені на упередження бою.

Тому спостерігається тенденція відставання від інших сімей, щодо отримання інформації. Раніше, у надзвичайних ситуаціях, Катсуто використовував особисті зв’язки, для отримання інформації від родини Саєгуса.

– Я щойно почула про це від свого батька. Це підходящий час. Тож скільки відомо Дзюмондзі-куну?

– Я чув, що після вторгнення в територіальні води, вельмишановний Ічідзьо вчинив спробу захоплення не упізнаного корабля, що залишався в нейтральних водах, замість того щоб втекти, і був вражений вибухом в атаці ворога і тяжко поранений.

Інформація, яку мав Катсуто, була приблизною, але Маюмі не мала наміру знижувати оцінку родини Дзюмондзі. Швидше, попри те, що відбулося сьогодні, вона ще раз впевнилася наскільки моторошний її батько, який настільки детально знає ситуацію.

– Лише одна поправка. Вельмишановний Ічідзьо не зазнав фізичних травм. У нього сильна слабкість і він не може прокинутися. Здається, сім’я припускає, що причиною є надмірне використання магії.

– Надмірне використання магії...

– Дзюмондзі-кун, що трапилося?

Обличчя Катсуто виглядало напруженим і Маюмі з підозрою насупилась.

– Ні, нічого. Чи відомо тобі ще щось про вибух, з участю Вельмишановного Ічідзьо?

Катсуто не відповів на питання Маюмі, а відволік від теми. Маюмі це розуміла, але не стала розпитувати.

Згідно з результатами аналізу з датчиків стратосферного супутника, схоже, вибухнула велика кількість гримучого газу — суміші кисню та водню. Можна лише припустити, що він був утворений і підпалений далекобійною магією.

– Підпалювання?.. Може, це робота «підпалювача» Ігоря Андрійовича Безобразова?..

– Кажеш, що була використана магія стратегічного класу «Туман-бомба». Не можливо.

З посмішкою спростувала припущення Катсуто Маюмі. Однак посмішка була важкою і трохи натягнутою.

– ...Вірно. Не думаю, що хтось буде використовувати магію стратегічного класу для нападу на один корабель.

Кивнув Катсуто, говорячи ніби самому собі. Розуміючи, що це надто слабкий аргумент, для заперечення такої можливості.

– Так. Дзюмондзі-кун, ти занадто багато думаєш.

Маюмі також розуміла, що її зауваження слабкувате, але майже несвідомо відверталася від реальності аналізу.

– У будь-якому випадку, це невідома магічна атака.

– Вірно.

– ...Це складна ситуація.

– Так. ...Можливо, у зв’язку з цим, мій старший брат каже, що хоче поговорити з Дзюмондзі-куном.

Кивнувши на слова Катсуто, нерішуче додала Маюмі.

– Вельмишановний Томокадзу? ...Зрозумів. Передай, що мене влаштовує у будь-який момент.

– Влаштовує? Ти так просто це сказав, тобі не потрібно обговорити це дома?

– Правда. Тоді, як щодо завтрашнього вечора. Місце залишу на вельмишановного Томокадзу.

– Гадаю, це підійде. Що до місця, я зв’яжуся з тобою завтра опівдні.

– Гаразд. Крім того, я хотів би подякувати за надану інформацію, щодо вельмишановного Ічідзьо. Ти завжди мене рятуєш.

Вклонився на екрані Катсуто. І поклав слухавку.

Це виглядало нечемно, але це був акт самозахисту, щоб уникнути шпичаків від Маюмі.

– ...Ти звичайно досить повільно кумекаєш, лише в подібних випадках ти проявляєш кмітливість.

Голос Маюмі, що лаялася, споглядаючи темний дисплей, явно видавав веселощі.