[12]

[12]

Після занять, попрощавшись з усіма, троє сіли до транспортної кабіни, Міюкі здавалася схвильованою. Хоч зовні вона виглядала звичайною. Навіть близьким друзям здалося, «вона про щось задумалася?». Однак Тацуя бачив, що його сестру щось турбує. Коли вони вийшли на найближчій до дому станції та пройшли турнікет, Міюкі стала більш схвильованою.

– Мі...

– Ум, старший брате.

Міюкі і Тацуя, спробували заговорити одночасно і Міюкі підняла погляд.

– Так, що таке?

Міюкі не відразу відповіла, вона відійшла в бік, щоб не заважати іншим пасажирам.

– Цей... Ми можемо витратити трохи часу на закупи?

– Я не проти...

Бачачи її такою, Тацуя подумав, «що ж сталося». Міюкі не з тих, хто полюбляє ходити по магазинах для розваги. Якщо їй щось потрібно, можна замовити он-лайн і воно надійде в той же день. Однак ця атмосфера не дозволяла запитати на пряму.

Мінамі-чан, вибач, але чи не можеш ти приготувати вечерю сама?

– Зрозуміла, пані старша сестра Міюкі. Я піду першою, пан старший брат Тацуя.

Мінамі, здається, не хвилювалася про Міюкі, а просто вийшла зі станції. Таке ставлення також було підозріле. Хоч не так добре, як Тацуя, Мінамі теж повинна була зрозуміти, що поведінка Міюкі дивна. Якщо вона довіряла Тацуї, як супроводу, поведінку Мінамі можна було зрозуміти. Однак Тацуя не міг позбутися дивного відчуття.

Розлучившись з Мінамі, Тацуя відповів Міюкі до найближчої кав’ярні. У всякому разі, він подумав спочатку вислухати її.

Увійшовши до закладу, Міюкі відчула якесь полегшення. Це також викликало підозру у Тацуї. Міюкі сказала, що хоче сходити за покупками, але Тацуя не міг не помітити, що сівши у кав›ярні, у неї був вираз «ціль досягнуто».

У офіціантки, що прийшла прийняти замовлення, Тацуя замовив гарячу каву, а Міюкі, трохи хвилюючись, замовила не чашку, а цілий чайник чаю. Схоже, вони не скоро звідси підуть. Можливо, Міюкі хотіла поговорити на одинці, так розсудив Тацуя.

– Міюкі.

Тацуя, що все більше хвилювався, не взмозі дочекатися, коли принесуть напої, заговорив з Міюкі.

– Так, старший брат.

Звичним тоном відповіла Міюкі. Щасливо посміхнулася, коли Тацуя назвав її ім’я. Здавалося її попередній стан був оманою. Однак це не означає, що він міг залишити усе так, як є.

– Щось сталося?

Тацуя вирішив запитати прямо.

– Е, ні. Тепер усе добре.

Схоже, що Міюкі розуміла, що з нею щось не так. Вона з посмішкою похитала головою, але Тацуя помітив, що у неї щось було на серці, чого вона не могла сказати.

Вони замовкли коли офіціантка принесла напої. Міюкі підняла кришку чайника і візуально підтвердила стан чайного листя, закрила кришку і трохи зачекала перш ніж налити чай у чашку. Рухи були обережнішими, ніж потрібно, іншими словами повільними.

Нахиливши трохи чашку вона зробила маленький ковток чорного чаю, поклавши в чашку половину ложечки цукру і безшумно перемішала. Двічі, тричі, чотири рази... Коли кількість разів досягла двадцяти, він не міг мовчати й Тацуя надзвичайно обережно запитав Міюкі.

– Я не думаю що це можливо, але це через подарунок Хоноки...

Ложка вдарила по чашці та видала дзвінкий звук.

– Ні, абсурд! Зовсім ні!

– Вибач, звісно ні. Насправді я так не думав. Будь ласка, забудь.

З незграбним виразом вибачився Тацуя перед Міюкі, що з червоними щоками відчайдушно намагалася заперечити.

– Ні... Мене це не засмучує.. Я задумалась... Так це не зовсім непорозуміння. Тож вам не потрібно опускати голову.

Тепер Міюкі з тривогою просила Тацую підняти голову. Тацуя швидко підняв очі, але в його думках залишилися сумніви. Як він вже сказав, Тацуя не думав, що Міюкі збентежена через ревнощі. Причина її підозрілої поведінки ще не з’ясована. Однак, Тацуя вирішив не наполягати, вважаючи, що це викличе непорозуміння. Глядячи на вираз не повної переконаності Тацуї, Міюкі з тривогою схилила шиєю. Коли їх зніяковілі погляди зустрілися, обидва розсміялися.

Після цього, вони близько години насолоджувалися розгляданням вітрин, а потів поїхали до дому. Тацуя більше не говорив про «проблеми» Міюкі. Звісно він не забув про це, здавалося, вона сама це вирішила, а він думав більше не піднімати це питання.

Що ж турбувало Міюкі? Як тільки він переодягнувся у своїй кімнаті, його покликали через комунікатор і як тільки відкрив двері кухні, відразу зрозумів причину.

Його привітали звуки вибуху конфетті. Душ з барвистих паперових стрічок перекрив його погляд і упав під ноги.

– З днем народження, старший брате!

Знявши куртку, Міюкі залишилася в суцільній сукні та краватці. Чисто біла сукня, без рукавів, личила її стрункому силуету. Вона була у звичній уніформі, але мала інший вигляд, лише знявши куртку. Це плаття було наче призначене для неї.

Мінамі за Міюкі була у звичайному платті з високим коміром з фартухом. А на столі стояло багато барвистих страв, що були її шедевром.

– То, ти затримала мене, щоб це підготувати...

Прижмуреним поглядом повернувся до Міюкі Тацуя. Міюкі знизила плечима і відвернулася

– Ну... Ну я щасливий. Дякую.

Одним словом, схоже, вони хотіли зробити йому сюрприз. Звичайно, коли вони жили лише у двох, це було не можливим. Це виглядало трохи по дитячому, але Тацуя знав, що це заради нього.

– Старший брат, сідайте, будь ласка. Зараз принесуть торт.

Коли Тацуя посміхнувся, Міюкі з сяючим обличчям почала метушитися. Зі своїм відстороненим обличчям, Мінамі принесла торт, розставила свічки, поклала перед Тацуєю ніж та виделку, підпалила свічки й вимкнувши світло і нарешті сіла на місце.

– Старший брат, прошу.

Тацуя, що пильно спостерігав за метушнею Міюкі, мовчки, на її запрошення, задув усі сімнадцять свічок на одному диханні.

Несподіване святкування дня народження, на якому Міюкі та Мінамі демонстрували свої співочі голоси, закінчилося досить весело, попри малу чисельність трьох присутніх. Втягнутий піднесенням сестри, Тацуя також пошумів, весь час плескаючи в долоні, а зараз відпочивав на одинці у своїй кімнаті.

Це також була гарна можливість переключитися у підготовці до завтрашнього експерименту. Тацуя подумав, що його надто старанна сестра теж так думала. І тоді він згадав, що подарунок Хоноки, залишився невідкритим.

Він дістав з сумки тонку, довгу коробку. Досить важку, для свого розміру. Розв’язав стрічку та обережно розгорнув упаковку, очікуючи що це буде якийсь механізм. З’явилася розкішна біла коробка. Відкривши кришку, він побачив антикварний механічний кишеньковий годинник. Зараз він не мав значення як практичний пристрій, в сучасну епоху, механічні вироби такого роду сприймаються як витвори мистецтва.

– Хіба це не дорого?..

Підсвідомо прошепотів і злегка посміхнувся Тацуя, перевіривши виробничий штамп на звороті. Там було вигравірувано фірмовий знак корпоративної групи, якою керував батько Шізуку. Іншими словами, його дістала Шізуку.

З внутрішньої сторони кришки можна було вставити фотографію, але там було порожньо. Якщо це влаштувала Шізуку, тут могло б бути розміщене зображення Хоноки, але та, напевно, була проти. У явивши цю сцену, Тацуя засміявся.

Через сміх, він почув стук у двері.

– Це Міюкі. Старший брате, можна увійти?

Її голос ледве лунав, настільки тихо вона говорила. Напевно, вона щось задумала і не хотіла турбувати сусідку по дому. Тацуя зважив на це і тихо відчинив двері.

Сестра, що стояла там, буде одягнена в розкішну сукню і з легким макіяжем. Плаття блідо-рожевого кольору з великою кількістю мережив, з відкритими плечима, з глибоким декольте з боку грудей і спини. Довге волосся було зав’язане в складну форму, щоб демонструвати глянсову білу спину без плям і прищів. Спідниця до щиколоток складалася з декількох тонких тканин, а з середини стегна, йшла прозора лінія, відкриваючи бездоганні ноги. Цей сексапільний образ був настільки яскравим, що навіть Тацуя на мить застиг.

– Ем, старший брате?

– Так... Вибач. Заходь.

Вивела Тацую з трансу Міюкі. Ошелешений Тацуя, що блокував прохід, відповів розгубленим тоном, відступив у бік, запрошуючи сестру.

Міюкі була не з порожніми руками. В правій руці вона тримала пляшку з чимось, два бокали в лівій і сумочка під пахвою.

Оскільки її руки були зайняті, Тацуя обережно зачинив двері. Міюкі злегка вклонилася, висловивши подяку і поставила пляшку на стіл і розставила келихи.

– Це подарунок Хоноки?

Запитала Міюкі помітивши кишеньковий годинник, залишений на столі.

– Так.

Елегантний дизайн.

– Вірно.

Міюкі не мала на увазі нічого особливого, але відчула себе якось ніяково, Тацуя поклав подарунок Хоноки в шухляду письмового столу, разом з коробкою.

– Так, що це?

Діставши запасний стілець зі стінної шафи та запропонувавши його Міюкі, сів біля письмового столу, поглянувши на пляшку і бокали, запитав Тацуя. Сором›язливо посміхнувшись, Міюкі пересунула стільчик на коліщатках, без спинки, збоку від Тацуї і сіла на відстані що їх коліна могли впертися в один одного.

– Ви пам›ятаєте, що сталося двадцять четвертого квітня минулого року?..

– Звичайно пам’ятаю.

Неохоче відповів Тацуя на питання, що немало нічого спільного з його запитанням.

– Якщо пригадати, ти раптово одягнула кімоно.

«Цього разу це дивовижна сукня», але цього він не сказав.

– Так і було.

Пробурмотіла Міюкі делікатно ховаючи погляд. Озираючись на той час, вона залишалася серйозною, не проявивши найменшого збентеження.

– У будь-якому випадку... минулого року нас було лише двоє, брат і я.

– Вірно.

На цьому етапі, Тацуя вже знав, що хоче сказати Міюкі. Коли Тацуя співчутливо посміхнувся, Міюкі відповіла яскравою посмішкою.

– Позаминулого року ми теж святкували лише вдвох.

– Пам’ятаю.

– Але цього року, ми теж святкували разом, хоч з нами Мінамі-чан...

Перервавши слова, Міюкі ніяково опустила погляд.

– Зрештою, я хочу... побути лише у двох. Хоч на мить, не могли б ви відсвяткувати свій день народження лише зі мною?..

Тацуя нахилився в перед і потягнувся до обличчя Міюкі.

Рука Тацуї торкнулася до її щоки.

Плечі Міюкі тремтіли.

Коли Тацуя легенько погладив її, Міюкі підняла обличчя і їх погляди переплелися.

Очі Міюкі були вологими, а щоки залились рум’янцем.

Раптом вона відвернулася.

Щоб не дати старшому братові зрозуміти, що її щоки палають.

– Старший брат, чому б не проголосити тост.

– Шампанське?

Тацуя обережно опустив руку, але погляд залишався на Міюкі.

– Так, але все в порядку. В цьому мінімум алкоголю..

– Ох, я відкрию його.

Мабуть, корок був досить щільним, Тацуя взяв пляшку з рук Міюкі, пальці якої тремтіли. Він легко вийняв корок, не дозволивши йому відлетіти та повернув пляшку сестрі

– Дякую... прошу.

Наливши десь з пів бокала шампанського, вона поставила його перед Тацуєю. Коли так само зробила зі своїм келихом, Міюкі підняла його правою рукою.

Тацуя взяв келих в ліву руку і підніс його до келиха Міюкі.

Прозвучав чистий дзвін.

– Старший брат... З днем народження. Дякую, що ви поруч.

– Дякую. Що можу залишатися твоїм братом.

Двоє, одночасно, спустошили келихи.

Як ліричний відступ, подарунок Міюкі був у неї в сумочці. Це був кулон, трохи більший середнього, з вигравіруваними місяцем, зірками та сонцем. В середині знаходилося тривимірне фото погруддя Міюкі, у тому ж платті, що на ній зараз. Хоча Міюкі шкодувала, що Хонока трохи випередила її, але в цьому вона все ж залишилася попереду.

...А Тацуя, що не зміг зрозуміти намірів своєї сестри, хвилювався ще з годину.