[1]

[1]

Новина, поширена Магічною асоціацією другого січня дві тисячі дев’яносто сьомого року, посеред дня, шокувала причетних.

Її джерелом була Голова сім’ї Йотсуба з Десяти головних кланів, Йотсуба Мая.

В ній повідомлялося про призначення наступної глави та рішення що до її нареченого.

Це означало, що родина Йотсуба почала перехід на наступне покоління. Навіть для тих, хто не знає ні Шібу Міюкі, яку було призначено наступною главою, ні Шібу Тацую, якого назвали її нареченим, повідомлення про це стало значною новиною, що передбачала нову еру японського магічного світу.

Однак для тих хто знав Тацую та Міюкі, новина не обмежувалася такими неймовірними речами, як тривога та очікування щодо «нової ери», а мала більш конкретні потрясіння. Не кажучи вже про той факт, що вони були прямою (у певному сенсі) лінією родини Йотсуба, але також їхні стосунки з родиною Йотсуба були повністю прихованими, тому це було природним для хлопів та дівчат, що мали дружні, конкурентні, або навіть більші стосунки з братом та сестрою, це було як грім серед ясного неба.

Ічідзьо Масакі, старший син родини Ічідзьо, також був одним з найбільш шокованих.

◇ ◇ ◇

Масакі, який другого січня, приблизно о шістнадцятій годині, повернувся з новорічної церемонії та прямував до кімнати, покликав батько.

Для його батька було не звично бути дома в такий час. Зазвичай він займався справами в гірничовидобувній компанії, що займається підводним видобуванням і була офіційним бізнесом родини Ічідзьо або контролював тренування магів, що були під контролем родини Ічідзьо, тому він не повертався до дому, до вечері. Однак, перших три дні нового року, він приймав вітання, як глава клану Ічідзьо з Десяти головних кланів. Глава був зобов›язаний залишатися вдома, подобається це йому, чи ні.

В особняку родини, була зона для прийому гостей у західному стилі й відділена довгим коридором, від вхідних дверей, приміщення з татамі в японському стилі.

Масакі зупинився перед кімнатою з татамі, де його чекав батько, і замість того, щоб різко відкрити двері, спустився на коліна в коридорі.

– Це Масакі.

– О, заходь.

Пролунала відповідь, грубим голосом, той бік паперових дверей. Він був не дуже схожий на благородний голос Масакі, або грубий голос, у поганому сенсі, або дикий голос — у хорошому, натомість у ньому була таємнича сила, що звучала зі шлунку, незважаючи від того, наскільки гучним він був.

– Мої вибачення.

Залишившись на колінах, він відкрив розсувні двері, увійшов до кімнати й досі на колінах зачинив їх. Така ввічливість здавалася надмірною між сином та батьком, але Масакі був вмілий в таких манерах.

З іншого боку, його батько, Ґокі, одягнений в кімано з родинним гербом та хаорі з хакамою, сидів розслаблено опустивши лікті на коліна зігнутих ніг. Нагадуючи «лорда» з історичних дорам, що були популярні у другій половинні ери Шоу, але навколо Ґокі панувала атмосфера, що дозволяла таке грубе ставлення.

Масакі сів перед батьком. Батько та син були не дуже схожими між собою. Всі чули, що син і дочки сім’ї Ічідзьо схожі на матір, але очевидно, що це правдивий факт.

Глядячи на Ґокі, якому в цьому році виповнилося сорок два роки, можна лиш сказати «чоловік в розквіті сил». Настільки засмаглу шкіру по всьому тілу без жодного куточка, можна було назвати одним слово жах. Коротко стрижене волосся від інтенсивного сонячного світла набуло темно коричневого кольору. Гідна зовнішність, відповідна віку. На контрасті, тіло, що не відповідало віку і не видавалося слабким, м’язисте, тверде, більш підтягнуте, ніж об’ємне. Обличчя було добре складеним, але воно не було солодким, а лише жорсткі риси, що створювали враження сили.

– Боже, розслабся.

Сказав Ґокі синові, що сидів у напруженій позі.

– Тоді не соромитимусь.

Масакі, що з початку року, продовжував носити шкільну форму, за рекомендацією батька, розслабив ноги. Гокі, був особистістю, що не надто дбав про офіційні манери, але знав усьому міру. Виступаючи главою родини Ічідзьо, він був людиною, що могла поводитися належним чином. Тепер, коли йому сказали «розслабся», Масакі зрозумів, що це справа батька родини Ічідзьо, а не голови.

– Масакі. У твоєму віці, важко говорити батьку, але, будь ласка, дай чесну відповідь.

– Що сталося, що ви такі серйозні?

Для Ґокі, вступні слова, були незвичними. Зазвичай, відповідно до зовнішності, він говорив те, що було у нього на думці. Мало того, коли співрозмовником був його син. Тож здивування Масакі було природнім.

Однак, зараз Масакі міг собі це дозволити.

– Усе добре, дай чесну відповідь. Ти знаєш дівчину, на ім’я Шіба Міюкі?

– Ч-чому ви таке питаєте, батьку?!

Панічний голос був ствердною відповіддю на запитання.

– То як, Масакі.

Але, Ґокі знову запитав, він хотів почути чіткі слова, а не мати здогадки.

– ...Знаю.

Зараз він досі не знав, про що насправді думав батько. Однак зрозумів, що його наполегливо запитуватимуть, поки він не відповість, тож він подумав і кивну.

– Коли та де ви познайомились.

Масакі майже закричав: «чому я повинен відповідати на це, батько?». Ці слова підступили до горла, але перед тим, як вони стали голосом, Масакі розсудив, що протест безглуздий. Його батько був грубуватим, але не позбавлений чутливості.

– На поза попередньому Турнірі дев’яти шкіл. Я помітив її перед вечіркою. Ми познайомилися на вечірньому балу.

– Значить ти перший помітив її в односторонньому порядку. Принаймні, вона не відмовилась, коли ти запросив її танцювати.

Коли його засипали інформацією, хоча він надав мінімум даних, Масакі відчув як його обличчя нагрівається. Але все ще було лише вичікувальним ударом.

– То тобі подобається панна Міюкі?

Від миттєвого прямого удару Ґокі, Масакі втратив самовладання.

– Я...кого біса?!..

– Ти кохаєш? Запитую я.

– Батько, чому ви про це питаєте!

Вигукнув Масакі, ледь зрушивши язик, він був настільки стривожений, що не зміг стримати почуття. Цього разу він не стримав крик.

Приблизно тридцяти хвилин тому, через Магічну асоціацію, надійшло повідомлення від Йотсуби.

Ґокі навпаки, важким тоном відповів на запитання сина. Він ніколи не висміював і не дражнив сина у питані кохання.

– Від Йотсуби?!

Важкість відразу ж передалася Масакі. Прізвище Йотсуба та голос, яким Ґокі його промовив, охолодили киплячу свідомість Масакі.

– Що Йотсуба хочуть від Ічідзьо.

– Воно не до нашої родини. А й десять головних кланів, вісімнадцяти сімей і сотні сімей. Ну, це свого роду привітання кожному з найбільших домів японського магічного світу.

– Привітання? Хіба ця, нетовариська, родина Йотсуба, надсилає новорічні вітання? Про що дідька вони повідомили?

Масакі та Ґокі поглянули в очі один одного. Масакі впевнився, що слова, які збирався сказати його батько, не були веселими, а Ґокі підтвердив, що його син готовий прийняти будь-які факти.

– Сім’я Йотсуба заявила що їхньою наступною главою буде призначено ученицю другого року Першої старшої школи, Шібу Міюкі.

Пані Шіба наступна глава Йотсуби?..

Попри готовність, Масакі був розгубленим. Міюкі з родини Йотсуба. Мало того, кровної лінії достатньо, щоб бути призначеною наступною головою. Факт, який він навіть не міг уявити, струснув серце Масакі.

Погляд Ґокі різким світлом привернув увагу Масакі. Свідомість Масакі, що ось-ось мала попливти, повернулася, щоб почути продовження слів батька.

Однак відразу після цього, сильніший шок вразив свідомість Масакі.

– Масакі, Йотсуба призначили Шібу Міюкі наступною головою. І оголосили про заручини Шіби Міюкі та її двоюрідного брата Шіби Тацуї.

– Пані Шіба заручена?...

Приголомшено пробурмотів Масакі. Але забувся він лише на мить.

– Він двоюрідний брат? Пані Шіба та Шіба Тацуя, повинні бути рідними братом та сестрою!

Ґокі злегка кивнув на слова сина.

– Я це перевірив. Звичайно, до цього часу вони мали бути братом і сестрою. Однак, схоже, річ у тому, що вони були двоюрідними братом і сестрою.

– Схоже?

Масакі все ще був в розгубленості, однак, він вловив суть слів батька. І помітив неприродність в них.

– Шіба Тацуя вважається сином Йотсуби Маї, народжений шляхом штучного запліднення її замороженої яйцеклітини. Вони надіслали оновлені данні сімейного реєстру на при кінці року.

Похмуро промовив Ґокі

– Неможливо сказати напевно. Принаймні, немає жодних доказів того, що шановні Йотсуба говорять не правду. Однак, немає й жодних доказів того, що шановні Йотсуба говорять правду.

– Батьку... Вважаєте, що Йотсуба брешуть?

В голосі Масакі учулося деяка надія.

– Наразі це не має значення.

Але Ґокі зробив зауваження і відкинув її.

– Будь вони двоюрідними чи рідними братом та сестрою, всеїдно вони близькі родичі. Гени мага є національним надбанням. Слід уникати близько споріднених шлюбів, що можуть їх підірвати. Це природна відповідальність Десяти головних кланів перед нацією.

Масакі звів розслаблені стопи й несвідомо виправив позу.

– Однак сім’я Йотсуба прийняла рішення одноосібно. Від того, що є така можливість, ми не можемо просто ігнорувати це. Ось чому, Масакі я тебе питаю. Тобі подобається панна Шіба Міюкі? Ти закоханий в неї.

Пронизливий погляд Ґокі охопив Масакі. Погляд був настільки сильним, що навіть серед бурхливого моря він не моргнув би. Але у Масакі не було причин боятися цього.

– Так. Я кохаю пані Шібу. Я закохався з першого погляду.

У Масакі не було причин почуватися винним через свої почуття.

– Зрозуміло.

Кивнув Ґокі на величне зізнання сина.

Тоді, як батько, я повинен підтримати ці почуття. Так що, не хвилюйся. Спадкоємцем родини Ічідзьо може стати Акане. Не соромся йти в зяті.

– Батьку?

Безумовно, Масакі був впевнений, що серйозно закоханий у Міюкі. Він був переконаний, що його почуття справжні.

– Перш за все, ми повинні розірвати ці заручини. Чи повинні ми оголосити про наші наміри?

– Зачекаєте, батьку!

Однак він відчував, що неприпустимо передавати свої почуття устами батьків, перш ніж він розкриє їх перед нею.

– Ти маєш час чекати? Інша сторона вже оголосила про свої заручини зовнішньому світу.

Однак коли на нього кинули докірливий погляд, Масакі не зміг нічого сказати, бо знав, що це було розумно.

◇ ◇ ◇

Третє січня. Напередодні сім’я Ічідзьо, через Магічну асоціацію, подала протест щодо оголошення про заручини, надіслане сім’єю Йотсуба до усіх головних будинків, що мають Числа.

З найбільшою зацікавленістю сприйняв це Саєгуса Коуічі, голова родини Саєгуса, а не сім’я Йотсуба.

Читаючи заперечення подане Ічідзьо Ґокі до Магічної асоціації, Коуічі злегка посміхнувся.

«Ти як завжди зухвалий...»

Коуічі та Ґокі були старими знайомими, з юності. Однак, справа не в тому, що вони були близькими друзями або в тому, що вони конфліктували. У Коуічі та Ґокі були контрастуючі характери, тож вони тримали належну дистанцію. Незручні стосунки — це, мабуть, найбільш підходящі слова для опису відносин між ними.

Різниця у віці також була фактором того, що різниця в характерах не призвела до ворожих стосунків. Коуічі на шість років був старшим за Ґокі. Коли вони вперше зустрілися, Коуічі був студентом університету, а Ґокі у середній школі. З цієї причини, Коуічі, десь у своєму серці, зберігав враження, що Ґокі «неслухняний маленький брат, що спричиняє багато непримиренностей», і насправді не відчував ворожості. Що до цього протесту, Коуічі подумав «ти знову чиниш безрозсудно».

«Хоча це родина Ічідзьо, якщо вони помиляться їх піддадуть критиці».

Десять головних кланів існували на засадах рівноправ’я і не мали стосунків, що стосувалися внутрішніх справ один одного. Попри те, наскільки близько родинні стосунки можуть пошкодити ціні гени активів, одностороннє рішення про контакт з іншою родиною є неприйнятним..

Але якщо ця приватна справа стосується вас, це зовсім інша справа.

Цього разу глава родини Ічідзьо не просто виступав проти заручин наступної голови Йотсуби. Висловивши протест проти заручин двоюрідних брата та сестри, матері яких були однояйцевими близнюками, він подав заявку на заручини старшого сина родини Ічідзьо, Ічідзьо Масакі та наступної голови родини Йотсуба, Шіби Міюкі

Подавши заявку на заручини з кимось, хто вже має нареченого. Якщо думати про це у звичайних обставинах, то це прояв незаконного кохання. Однак у цьому випадку є привід уникнути ризику пошкодити гени чудових магів.

Коуічі не знав яким був справжній намір сім’ї Ічідзьо, завадити заручинам наступної голови родини Йотсуба, чи щоб підтримати свого сина. Ні, для Коуічі не можливо було піти на такий ризик заради кохання своєї дитини, але наскільки він знав Ґокі, той був здатний на це.

«Але наразі це не має значення».

Коуічі вже знав про Шібу Міюкі, яку призначили наступною головою родини Йотсуба і Шібу Тацую, якого вона прийняла як нареченого.

Шіба Міюкі, навчаючись на першому році старшої школи, не лише опанувала потужну магію, таку як «Інферно» та «Ніфльгейм», але й використала невідому магію миттєвої смерті під час інциденту в Йокогамі. Достовірно не відомо, наскільки потужний і який великий діапазон ефекту, але дослідники родини Саєгуса спрогнозували, що навіть якщо це міжособистісна магія, її сила порівняна з потужністю «метеоритного дощу».

І Шіба Тацуя, що володіє найпотужнішою контрмагією, не визначеною магією розпаду та магією відновлення, яку можна назвати лише дивом. Також повідомлялося, що він, швидше за все, є магом стратегічного класу, що став причиною цього «Палаючого Хелловіну». Мало того, певно, що він тісно пов’язаний з Окремим магічним батальйоном бригади один-нуль-один Сил Самооборони, який вперше у світі використав магію польоту у реальному бою.

Коуічі вже давно здогадувався, що ці двоє були родичами Йотсуби. Він поняття не мав, що Шіба Тацуя був сином Маї, але він, без підтвердження, майже був впевнений, що Шіба Міюкі, була дочкою Мії. Якщо ці двоє стануть основою Йотсуби, можливо не вдасться придушити її, навіть якщо інші двадцять сім сімей, що складають Десять головних кланів і вісімнадцять сімей об’єднаються. Коуічі цього не знав, але у нього були ті ж побоювання, що й у Кудо Рецу.

Шіба Міюкі була обрана наступною головою родини Йотсуба і заручилася з Шібою Тацуєю. Отримавши цю новину, Коуічі був дуже нетерплячим. Він думав, що Тацуя та Міюкі були рідними братом та сестрою (хоча так і було), тож він розсудив, що один з них, ймовірно Тацуя, врешті-решт, залишить родину Йотсуба. Він би повністю не розірвав би стосунки з Йотсубою, але Коуічі думав, що якщо матиме трохи часу, він зможе дати йому зрозуміти та переконати, у необхідності зберігати баланс національної влади. Звичайно, він не збирався обмежуватися у засобах переконання.

Тож те, що Шіба Тацуя не був кровним братом Шіби Міюкі, а двоюрідним, і крок Маї з її раптовими заручинами, стало повним прорахунком Коуічі. Не має значення чи правда, що вони не рідні брат з сестрою. Оскільки він не може змусити їх пройти детальну перевірку, щоб перевірити факт публічної інформації. Якщо заручини переростуть в шлюб, Шіба Тацуя разом Шібою Міюкі, стануть непохитною опорою Йотсуби. Тоді здійсниться те, чого побоювався Коуічі.

І, здається, цього вже не зупинити. Повідомлення кожному дому з Номерів через Магічну асоціацію — це офіційне оголошення про заручини. Це не та стадія, коли можна втрутитись. Коуічі думав про це з гіркотою. Проте...

«Є ще один шанс.»

Маневр Ґокі був різким, але не безрозсудним. Не відомо наскільки він його прорахував. З огляду на характер Ґокі, він дійшов до цього інтуїтивно, а не шляхом глибоких роздумів.

Однак, безумовно, це ефективний метод.

Коуічі викликав у вітальню дочок.

На відміну від Коуічі, що був в костюмі, дівчата, що зібралися у вітальні, були у чудових фурісоде. Їм не подобалося носити фурісоде, та все ж всі троє все ж одягли їх. Звичайно, це не побажання батька. Ні, без цього не обійшлося, але це переважно для розваги гостей. У сім’ї Саєгуса привітання гостей з новим роком — це роль старшого сина, а роль трьох дочок проводити гостей на святкування. Крім того, слід зазначити, що мати Маюмі жила окремо, під приводом лікування.

– Батьку, яка у вас справа?

Раптово запитала Маюмі, щойно Коуічі сів напроти неї. Вона полюбляла носити сукні й що року радісно носила фурісоде, але зараз їй це вже набридло.

– Я вам ще не розповідав, але вчора, через Магічну асоціацію, Десятьом головним кланам, вісімнадцятьом сім’ям та ста великим сім’ям надійшло два повідомлення від родини Йотсуба.

– Не лише двадцяти вісьмом сім’ям, а й ста сім’ям. Це настільки важливо?

Ідзумі, яка на відміну від своєї старшої сестри не хвилювалася щодо кімоно, відреагувала на натяк Коуічі, саме так, як очікував батько.

Насправді Ідзумі не зацікавилася цією темою, вона просто була добре злагодженою з батьком, але Коуічі задоволено кивнув. Здавалося він трохи балував Ідзумі, що була молодшою з близнючок і видавалась миленькою, з погляду дорослого.

– Це важлива тема. Для родини Йотсуба і для вас усіх.

– Для нас теж?

Трохи голосно запитала Маюмі. Коуічі не звернув на це увагу.

– Сім’я Йотсуба обрала наступною главою ученицю другого року Першої старшої школи, панну Шібу Міюкі.

– Щ-що?!

Вигукнула Маюмі. Ідзумі широко розплющила очі та прикрила рот обома руками. Обличчя відносно спокійної Касумі, також показувало, що вона не могла повірити в таку раптову новину.

Навіть Маюмі, що мала найдовші стосунки з братом та сестрою Шіба, вважала, що дім Тацуї, у кращому випадку, «позбавлені номера чотири». Усі троє в жодному разі не уявляли, що Міюкі є частиною сім’ї Йотсуба.

– До того ж було оголошено про заручини наступної глави панни Шіби Міюкі та учня другого року Першої старшої школи, Шіби Тацуї-куна.

– Правда?!

– Це не можливо!

– Навіть якщо це родина Йотсуба, брат з сестрою не можуть одружитися, вірно?

Кричала Маюмі, Ідзумі втратила дар мови, а Касумі сказала сестрі заспокоїтись.

– Насправді здається, що вони двоюрідні брат і сестра.

– Двоюрідні брат і сестра?

Касумі була спокійною не тому, що мала більш спокійний характер, ніж у її сестер, а тому, що вона була менш близькою до Тацуї та його оточення. Коуічі, який знав темперамент своїх дочок, це розумів. Він також знав, що Ідзумі незвично захоплювалася Міюкі.

Тож його більше зацікавила причина чому настільки засмучена Маюмі.

– Мати пани Шіби Міюкі — Йотсуба Мія, в дівоцтві. Шіба Тацуя-кун — син нинішньої голови родини Йотсуба, Йотсуби Маї, народжений з її замороженої яйцеклітини.

– Тацуя-кун... Син голови родини Йотсуба?

Касумі опустила погляд і не заважала своїй сестрі, що продовжувала приголомшено бурмотіти. Здавалося, близнючки вирішили залишити це, тому що навряд чи розчинять це напруження.

– З іншого боку.

Однак відчувши різкість в тоні Коуічі, якої ніколи не було, Касумі звернула увагу на голос батька.

Голова родини Ічідзьо, шановний Ічідзьо Ґокі, через Магічну асоціацію закликав родину Йотсуба скасувати заручини цих двох.

– Родина Ічідзьо?

Здивовано пробурмотіла Маюмі, почувши слова батька.

– Вірно. Сім’ї Ічідзьо не мали б на це права, якби вони просто виступили проти заручин, але шановний Ґокі подав, шановній Маї, пропозицію заручити свого старшого сина Масакі-куна та пану Міюкі.

– Ось як...

Очевидно, Маюмі подолала розгубленість. Здавалося, вона замислилась над спекуляціями, що стояли за пропозицією сім’ї Ічідзьо, заручити старшого сина та наступну главу сім’ї Йотсуба.

– Маюмі, маєш якісь здогадки?

У Маюмі вже не було слідів шоку від несподіваних «нових фактів» про Тацую та Маюмі. Швидкість такого перемикання, що мала його старша дочка, була перевагою, яку цінував навіть Коуічі.

Коуічі запитав Маюмі про її думки, сподіваючись дізнатися не те що вона знала, а з’ясувати, яка думка за цей короткий проміжок часу, допомогла їй оговтатись.

– Ні, нічого особливого. З цього приводу, я просто згадала, що Ічідзьо Масакі-куну дуже сподобалася пані Міюкі.

– Хо. Коли ти це помітила?

– На вечірці після балу на Турнірі дев’яти шкіл два роки тому. Не думаю, що я єдина, хто це помітив.

Однак несподівано те, що сказала Маюмі, стало корисним для Коуічі. Очевидно, головним мотивом голови родини Ічідзьо, була допомога коханню сина.

– Правда. Шановний Ічідзьо діяв не з політичного розрахунку, а зважив на почуття сина.

Коуічі не міг думати в такому ж руслі, як Ґокі. Він не міг вжити жодних заходів, які погіршили становище родини Саєгуса, заради кохання дочки. Однак він міг зрозуміти принцип дій Ґокі, кращий для дочок.

– До речі, що це за панич Шіба Тацуя-кун з вашого погляду. Що думаєш Маюмі?

Від запитання Коуічі в очах Маюмі знову з’явилась розгубленість.

– Незалежно про що ви питаєте... Він чудовий кохай.

Відповідь Маюмі була ввічливою, але Коуічі не проґавив легкого почервоніння щік своєї дочки.

– Як що до тебе, Касумі?

У мене не так багато можливостей спілкуватися зі Шібою-семпаєм особисто, тому я лише знаю, що він надзвичайно талановита людина, з погляду знань та технологій магічної інженерії.

Ухильно сказала Касумі й повернула погляд на Ідзумі.

– Ідзумі працює з ним в студентській раді, тому, думаю, знає його краще ніж я.

– Зрозуміло.

Погляд Коуічі повернувся на Ідзумі.

– Ідзумі, як оцінюєш Шібу Тацую-куна?

Порожній погляд Ідзумі, після того, як назвали її ім’я змінився. Замість того щоб зрозуміти питання й удати, що відповідає серйозно, вона природно напружила обличчя.

– ...Шібу-семпая не оцінити звичайними нормами.

– Хо.

Здивувався не тільки Коуічі. Касумі дивилася на профіль Ідзумі зі здивованим виразом, а Маюмі повернула на сестру круглі очі.

Не злякавшись поглядів батька та двох старших сестер, Ідзумі вирівняла спину і поглянула прямо в очі Коуічі, продовживши свої слова.

– Гадаю, батьку, ви пам›ятайте експеримент із «зоряним реактором», що відбувся у Першій старшій, у квітні.

– О, до речі, Шіба Тацуя був центральною особою цього експерименту.

Ця подія зруйнувала змову Коуічі, щоб завдати шкоди Йотсубі, через громадську думку. Він не зміг би цього забути.

– На наступному Турнірі дев’яти шкіл, Шіба-семпай зіграв не аби яку роль, як частина технічного персоналу. Я чула, що саме Шіба-семпай застосував під час Ілюзорної битви магію польоту, про яку було оголошено напередодні поза попереднього Турніру дев’яти шкіл.

Коуічі також це знав, але перевів погляд на Маюмі, щоб отримати підтвердження.

– Так і є. Він реалізував магію польоту за допомогою CAD у межах регламенту. Він також розробив нову магію, що була додана до магічної енциклопедії.

– Цього року він запропонував гравцям вдосконалені версії вищої магії, такі як «Невидима куля» та «Фононний мазер».

Доповнила слова Маюмі Ідзумі.

– Це велика справа.

Все, що говорили дочки, Коуічі вже знав, але він природно здивувався, ніби не чув про це.

– Проте, я відчуваю, що Шіба-семпай є неосяжним, не завдяки цим досягненням на поверхні.

Однак, Ідзумі ще не договорила.

– Шіба-семпай... Дивиться на нас зовсім не так, як ви... Залишаючись там де і ми, він живе в іншому світі... Таке відчуття іноді виникає у мене.

– Це означає, що він має особливий зір, як Маюмі?

– ...Я не знаю. Я просто так відчуваю... Вибачте, тату.

Ідзумі не могла пояснити, що відчуває та опустила погляд в низ.

Коуічі поглянув на Маюмі.

Та також похитала головою, показуючи, що не має жодного поняття, про що йде мова.

Враження Ідзумі про Тацую викликало у Коуічі інтерес, але йому бракувало даних, щоб прийняти рішення. Він вирішив це відкласти.

– То що ви думаєте про нього, як про представника протилежної статі?

На несподіване питання, Ідзумі підняла голову, зі здивованим поглядом і багато разів похитала головою

– Я не та, хто з ним впорається! ...На жаль. Мені дуже шкода.

– Ідзумі, що ти хочеш цим сказати?

Раптове, неймовірне, для Ідзумі, бурмотіння більше схвилювало, ніж стурбувало Коуічі

– Якщо подумати, Шіба-семпай, досить легко маніпулює людьми!.. Міюкі-семпай, без нього, наче безпорадна людина...

– Ідзумі, ти розумієш про що говориш? Як ти можеш говорити, щось настільки огидне?

Забувши, що вони знаходяться перед батьком, Касумі несвідомо підняла велику суєту. Настільки дивною була метушня Ідзумі.

Коуічі незручно кашлянув.

Касумі та Ідзумі здригнулися, ніби їх вразило струмом і випрямившись опустили погляди в низ.

– Маюмі, а як що до тебе. Що ти думаєш про Шібу Тацую-куна, як про чоловіка.

Коуічі не лаяв Касумі та Ідзумі, що зараз не наважувалися дихнути, а звернувся до Маюмі.

– Щоб ви не казали...

Погляд Маюмі неспокійно блукав по кімнаті, хоч вона й очікувала, що це питання їй адресують. Однак не здавалося, що вона не бажає відповідати.

Вона не виглядала схвильованою.

– Шіба Тацуя-кун на два роки молодший за тебе, але така різниця у віці не повинна бути проблемою. До того ж він син нинішньої голови родини Йотсуба.

– Він не виглядає дуже молодим, але...

Насправді Коуічі подумав, що він вигідніший, за інших з партнерів, яких він розглядав раніше. Це могло спрацювати. Можливо, вдасться встигнути за Ґокі та зіпсувати замисли Маї.

– Якщо хочеш, ми можемо офіційно зв’язатися з родиною Йотсуба.

Подумавши, сказав Коуічі.

–– Я проти!

Запротестувала Касумі.

– Касумі, будь ласка, тримай себе в руках.

Коуічі швидко вилаяв її за не прийнятну поведінку, для старшокласниці, а не лише через те, що вона заважала.

– ...Вибачте.

Касумі, схоже, розуміла, що поводилася не правильно Вона здавалася трохи не задоволеною, але не заперечила.

– Тато, звичайно якщо у старшої сестри такі почуття, гадаю вони можуть зустрічатися, але я також проти.

– Ідзумі. Чому?

Коуічі, котрий суворо докорив Касумі, без жодної догани, збирався вислухати Ідзумі. Те що Ідзумі була ввічливою, можливо зіграло свою роль, але здавалося, що Коуічі балував Ідзумі.

– Буде погано для репутації, якщо дівчина проявить інтерес до чоловіка, про заручини якого вже офіційно оголосили. Для родини Ічідзьо це можливо, оскільки у них хлопець. Оскільки Шіба-семпай хлопець, лише посміється над втручанням, але пані Міюкі повинна бути ображеною.

– ...Невже?

Коуічі не зміг категорично заперечити жіночу інтуїцію. Все що він міг зробити це поставити це питання.

– Вірно!

На щастя, сильним тоном заявила Маюмі.

– Якщо запропонувати побачення чоловіку, про заручини якого щойно оголосили, моя репутація впаде нижче плінтуса. До того ж я старша. Я не хочу стати предметом чуток, як не добросовісна лиходійка, що спокушає молодших.

– Невже?

Схоже, він побачив недолік цієї історії. І більше не згадував про заручини, оголошені родиною Йотсуба. Коуічі відпустив дочок, у майбутньому, він повинен буде зосередити увагу на Тацуї та Міюкі, зважаючи, що вони пов’язані з родиною Йотсуба.

◇ ◇ ◇

О восьмій вечора усі гості, що відвідали родину Саєгуса на новий рік, розійшлись. До завтра не було призначено інших святкувань. Повечерявши з дочками, що змінили фурісоде на повсякденний одяг, Коуічі на самоті закрився у кабінеті.

Звісно, це не надто відрізнялося від його повсякденної поведінки. Він рідко міг розділити обідній стіл зі своїми доньками, але, зазвичай, усамітнювався у кабінеті, після того, як поїсть в дома. Коли Коуічі читав звіти по роботі Десяти головних кланів, бізнесу, та роботу, про яку нікому не можна розповідати, пролунав довгоочікуваний дзвінок.

– Вельми шановний Саєгуса, вітаю з новим роком.

– З новим роком, вельми шановний Ічідзьо. Перепрошую, що завадив вам проханням зателефонувати мені.

Співрозмовником, якого чекав Коуічі, був Ічідзьо Ґокі.

– Ні, вибачте, що змусив вас чекати.

– Я не так довго чекав.

Дві години тому, електронним листом, Коуічі, повідомив Ґокі, що хоче, щоб той, зв›язався з ним, як тільки звільниться. Слова «я не так довго чекав», були делікатним моментом, це була правда, чи соціальна ввічливість.

– То що, ти хочеш поговорити про родину Йотсуба?

Коуічі був на сім років старший (Ґокі народився на початку року1, а Коуічі — після першого квітня2. Однак саме Ґокі говорив фамільярно. Проте це базувалося на неписаному правилі Десяти головних кланів, проте що вони рівні між собою, тож, можна сказати, що саме ввічлива манера Коуічі була недоречною.

Ніхто з десяти головних кланів не був настільки впертим, щоб обуритися лише через те, що він говорив ввічливо.

– Вірно. Якщо точніше, то про сина вельми шановного Ічідзьо, якого запропонували родинні Йотсуба.

Сказав Коуічі зі скромною посмішкою на обличчі, а Ґокі на екрані насупився.

– Будь ласка, не робіть поспішних висновків..

Не посміхаючись, сказав Коуічі, певною мірою очікуючи такої реакції від Ґокі.

– Я хочу підтримати любов вашого сина.

Можливо до Ґокі доходили чутки, що критикували смішне незаконне кохання. Для того, щоб розмова пройшла гладко, Коуічі сказав це, випереджаючи Ґокі, що показав вираз обурення.

– Ось як. Щиро дякую.

З підозрілим поглядом подякував Ґокі, не в змозі зрозуміти справжні наміри Коуічі.

– Я також засмучений заручинами, про які оголосила шановна Йотсуба.

Вираз Ґокі змінився з підозрілого на переконаний. Для Ґокі було простіше зрозуміти, неприязнь заручин наступного голови, які прийняли Йотсуба, ніж симпатію до свого сина.

– Тоді, чи правильно я розумію, що шановний Саєгуса також вважає близькоспоріднені стосунки, які намагається просунути родина Йотсуба, небезпечними?

– Так, вірно. Я часто чув від своїх дочок про досконалість панни Шіби Міюкі, яку обрали наступною головою.

Це була брехня. Такої розмови між Коуічі, та трьома його дочками не було, вони навіть ніколи «нормально» не спілкувалися. Більшість інформації про Тацую та Міюкі Коуічі розвідав самостійно.

Однак, чесно кажучи, якщо чесно зізнатися, що він проводив розслідування щодо Тацуї та Міюкі, до того як розкрилися їх родинні зв’язки з Йотсуба, з›являться зайві питання. І Ґокі щось не так зрозуміє, тож він вирішив, що розумніше сказати, що почув про них від дочок.

Ми не можемо ігнорувати можливість втратити такого таланту і що він не передасться у спадок.

Слова Коуічі підтримали судження Ґокі. Однак Ґокі, несподівано для Коуічі, не радісно звів губи.

– Не лише панна Міюкі. Шіба Тацуя — маг, що переміг мого сина. Я можу видаватися дурнем, але той факт, він переміг Масакі, дуже важливий сам по собі.

– Правильно. Я з вами згідний.

Граціозно визнав свою помилку Коуічі. Ґокі сказав, що він дурень, але значення перемоги над Ічідзьо Масакі, безумовно велика. Насправді коли команда Третьої старшої, на чолі з Масакі програла команді Першої старшої, на чолі з Тацуєю на Турнірі дев’яти шкіл дві тисячі дев’яносто п’ятого року, реакція була обговорена на надзвичайній нараді кланів, що відбулася через Інтернет, через спеціальну лінію Магічної асоціації.

– Талант Шіби Тацуї також не слід опускати.

Коуічі відразу погодився зі сказаним Ґокі й не лише на словах.

– Тоді, шановний Саєгуса, що ти робитимеш у майбутньому? Маєш на увазі, що підтримаєте мого сина у прохані до шановної Йотсуби, скасувати заручини.

На перший погляд, він говорив про підтримку, але побачивши вираз Ґокі, який не зміг приховати дискомфорту, ставало зрозуміло, що він думає: «чи не збираєшся ти використати мого сина?».

Це не входило в розрахунки Коуічі, але було в межах очікування.

– Власне, я думаю про те, щоб Шіба Тацуя став моїм зятем.

Тут Коуічі розкрив карту, яку приберіг.

Як він і розрахував, Ґокі проявив значну схвильованість.

– ...Хіба ваша Маюмі не зустрічається з сином Іцува?

Ґокі поглянув на Коуічі поглядом і з тоном, які не могли приховати його здивування.

– Вірно, але здається, ні моя дочка, ні Хірофумі не дуже зацікавлені. Я не бачу намірів розвивати стосунки, тож подумував, щоб повернутися до чистого аркуша.

– Якби це був Шіба Тацуя, панна Маюмі зацікавилася б?

– Шіба Тацуя кохай Маюмі, але схоже, він їй не неприємний. Цього року Маюмі виповниться двадцять, і як батько, я хочу, щоб вона задумалася про шлюб.

Ґокі інтуїтивно відчував спробу Коуічі використати родину Ічідзьо, але рівень інтелекту не зміг цього довести. У словах Коуічі не було нічого дивного, і не має сумнівів, що це один з не багатьох підсилень Коуічі у підходящий момент.

– Мені соромно, я все ще в процесі перемовин з донькою. Ми не дійшли до стадії подання заявки на заручини від нашої родини, родині Йотсуба. Тому натомість, я хотів би приєднатися до протесту шановного Ічідзьо.

Ґокі відчув, що потрапив у майстерну пастку.

– Це хороша новина для нашої родини.

Але тепер він думав лише, чи слід прийняти пропозицію Коуічі.

– Дякую за вашу люб’язну згоду. Я хотів би поговорити з людьми з інших родин, яким загрожує рішення Йотсуби.

– Якщо є такі люди, будь ласка, представ їх мені.

Замість того щоб просто довіритися Коуічі, для Ґокі це був найкращий спосіб зберігати свої керівні позиції.

– Так, звісно.

З посмішкою кивнув Коуічі. Гокі відмовився від того, що було не можливо з самого початку, щоб прочитати внутрішні почуття Коуічі з виразу на екрані.

– Пізніше я надішлю тобі зразок оригінального документа відправленого до Магічної асоціації.

– Я на всяк випадок надішлю вам підписаний документ, щоб ви його перевірили.

– Зрозумів.

– Тоді, вирішено... Дуже вам дякую, шановний Ічідзьо.

– Ні, це я маю тобі дякувати. Тож прошу мене вибачити.

Телефонна розмова з Ґокі завершилася задовільно для Коуічі.

◇ ◇ ◇

Коли Тацуя та Міюкі, разом з Мінамі, повернулися до дому, вже була п’ятниця, четверте січня.

Про стосунки Тацуї та родини Йотсуба, були проінформовані лише вищі прошарки магічного суспільства. Але знадобиться не так багато часу, щоб ця інформація поширилася серед магів. Їх адреса зберігається у таємниці, але це здавалося лише питанням часу. Хаяма сказав йому, що готується окремий будинок родини Йотсуба в Токіо, але можливо йому доведеться подумати про переїзд туди.

Однак навіть якщо це трапиться, на думку Тацуї, був ще час в запасі, місяці зо два. Поки що доведеться мати справи з буденними речами.

У минулому столітті, коли будинок був пустим в кінці року, уся родина зайнялася б прибиранням. Однак у сучасних будинках, де вбудовані високотехнологічні автомати, прибирання можна залишити машині і проблем не було. Пообідавши дома, Тацуя та Міюкі, залишили Мінамі і пішли до храму Якумо, храму Кіючійодзі.

Тацуя одягнув відповідний костюм, але Міюкі переодягнулася у Фурісоде. Про мотоцикл і катання на роликових ковзанах, і мови бути не могло. На щастя, будинок Тацуї та храм Кіючійодзі знаходилися в зоні контролю системи керування дорожнім рухом, тому замість їзди на автомобілі вони поїхали на власній робомашині.

Шлях до храму Кіючійодзі зайняв хвилин десять. Безпосередньо перед виходом з дому, вони перевірили чи це буде зручно, телефоном, тож можна було не хвилюватися про відсутність людей.

Однак, прибувши до храму, Тацуї та його супутниці довелося трохи почекати. Звісно, Якумо був у храмі. Однак у нього був відвідувач. Що раптово прибув без попередніх домовленостей, незадовго до прибуття Тацуї та його супутниці, але, схоже, вони були гостями, яких не можна було завернути. Високопоставлений молодший брат Якумо, якого Тацуя добре знав, розсипався у вибаченнях.

Тацуя подумав чи не повернутися йому пізніше, але високопоставлений брат стримав його і він вирішив зачекати. Сьогодні у нього не було нагальних справ і йому не хотілося працювати, тому він вирішив зачекати.

Тацую та його супутницю покликали через хвилин тридцять, після їх прибуття.

Вийшовши до саду, щоб перейти з дому ченця до головної зали, біля головних воріт, Тацуя побачив спину попереднього відвідувача.

Це був лисий старий. Він подумав, що він теж чернець, але швидко передумав. Його голова нагадувала ченця, але він був одягнений у висококласні костюм і пальто. Ні, ченці також могли носити костюми, але Тацуя відчув, що цей старий був іншим. Принаймні, у нього склалося враження, що той має велику світську владу.

Можливо відчувши погляд Тацуї, старий обернувся через ліве плече.

Ліве око старого було хмарно білим.

Від жесту старого Тацуя відчув сильний дискомфорт. Зазвичай, якщо є проблеми з лівим оком, оглядаються через праве плече.

Можливо це око мало незвичний зір...

Старий відразу ж відвернув обличчя і вийшов за ворота.

– Старший брате?

Почувши звернення сестри, Тацуя прийшов в себе. Він так сильно відволікся на старого.

Не усвідомивши чого злякався, Тацуя змінив свою свідомість.

Ставши на колінах перед Якумо він не поцікавився про особистість старого, якого побачив в саду.

– Майстер, я спізнився з привітаннями. Щасливого нового року.

Тацуя подумав, що зараз не той час, щоб розвідувати чужих гостей. Для цього не було підстав, але він думав, що не отримає відповідь, навіть якщо запитає.

В слід за Тацуєю ввічливо вклонилась Міюкі.

– Вітаю. Я знаю ситуацію, тому не варто турбуватися.

Отримавши відповідь Якумо, брат і сестра підняли очі.

– Ви вже знаєте? Як і очікувалося.

На похвалу Міюкі, Якумо посміхнувся і похитав головою.

– Ні, ні. Це не те, чим варто захоплюватися. Новина про призначення Міюкі-кун та про ваші заручини швидко шириться.

– ...Багатьом людям про це вже відомо?

Гірко запитав Тацуя, на що Якумо театрально розкрив очі у здивуванні.

– Звісно Це велика новина серед магів. Це ж інформація про таємничу родину Йотсуба. Природно, що ця тема привернула увагу. На додачу до цього, можливо, скоро настане час для зібрання кланів. Зокрема, на цій нараді обиратимуть десять головних кланів на наступні чотири роки. Безпосередньо перед цим, не можливо втримати цю новину в таємниці.

Тацуя насупився, а Міюкі похмурнішала. Хоча поширення повідомлення обмежувалося декількома з двадцяти восьми та ста сімей, було зрозуміло, що вона стане широко відомою, коли пройде через магічну асоціацію. Від початку, ця інформація і була призначена, щоб про Тацую і Міюкі стало відомо третім особам. Щоб це було на вустах багатьох магів і було наміром родини Йотсуба.

Однак це лише спекуляції Маї, а не те що хотів Тацуя та його оточення. Незалежно від чуток які ходять по всьому світі, зараз вони мліють на фоні реакції що очікуватиметься в Першій старшій у новому семестрі.

– У всякому разі... Ви дітки не рідні, а двоюрідні брат і сестра, що заручилися.

Посміхнувся Якумо

– Навіть мене вдалося обманути. Вітаю.

Від привітання Якумо, Міюкі почервоніла і відвела погляд.

Однак від наступних слів Якумо, її вираз скам’янів.

– То наскільки це правда?

– Я чув, що все це правда.

З іншого боку, Тацуя, який стер емоції та примружив очі, з того моменту, як Якумо багатозначно посміхнувся, дав не впевнену відповідь, неприємним тоном.

– Хм, ти чув.

– Сам я цього не пам’ятаю, тому мені нічого не залишається, як запитати інших.

– Розумію, розумію. Навіть Тацуя-кун не пам’ятає, що сталося відразу після його народження. Щобільше, ти можеш лише побічно знати, що сталося до твого народження. Це має сенс.

Якумо, зі своєю посмішкою, холодним поглядом поглянув на Тацую.

Тацуя, ніби кажучи: «вірно», мовчки схилив голову.

Після цього вони вили лише невимушені розмови й, приблизно через хвилин двадцять, Тацуя та Міюкі підвелися.

Якумо, звичайно, встав і прослідував за братом і сестрою. І Тацуя і Міюкі розуміли, що безглуздо стримувати Якумо від цього. Затиснуті між молодшим високопоставленим братом, що виконував роль провідника та Якумо, вони вийшли до загального входу біля стоянки.

Там Тацуя та Міюкі повернулися до Якумо, збираючись ще раз попрощатися.

Однак, Якумо заговорив раніше.

– Тацуя-кун. Із завтрашнього дня я трохи посилю тренування, тож готуйся.

Тацуя був вражений. Ці слова Якумо означали, що він, не турбуючись про час, як і раніше, повинен приходити на тренування, Якумо мав намір зустрічатися з ним як і раніше, навіть якщо він публічно став членом сім’ї Йотсуба.

– Я з нетерпінням чекаю на вашу турботу і цього року, Майстре.

Як і слід було очікувати, Тацуя не виглядав збентеженим.

– Дуже дякую, вчителю.

На очах Міюкі виступили сльози.

◇ ◇ ◇

На наступний день після відвідань храму Кіючійодзі, Тацуя залишив Міюкі дома і відвідав базу бригади один-нуль-один Сил Самооборони, в Цутіурі, в колишній префектурі Ібаракі.

Пунктом призначення була штаб-квартира Окремого магічного батальйону. Цілю було не тренування, а привітатися з Казамою та іншими.

Тацуя був одягнений у цивільний одяг (костюм), але його картка доступу мала рінь офіцера. Все що йому потрібно було зробити, це просканувати картку, за допомогою машини, і пройти біометрику, він міг вільно пройти через ворота і до будівлі, де знаходився штаб батальйону. Він мав намір пройти прямо до Казами, але підійшовши до зміцненої будівлі, з трьома наземними й трьома підземними поверхами, він впізнав знайому фігуру.

– З новим роком, спеціальний лейтенант О’Ґурорі.

– Вітаю, лейтенант Фудзібаяші.

Тацуя і Фудзібаяші, відсалютувавши, обмінялися новорічними привітаннями. Однак «вітаю» Тацуї стосувалося не лише святкування нового року.

– Дякую, спеціальний лейтенант. Я дійсно рада, що моя зарплата зросла.

Жартівливо відповіла Фудзібаяші. Тацуя помітив, що за цими словами є складні почуття, але нічого не сказав.

– Я хотів би привітатися з полковником.

– Так, командир чекає. Ходімо.

Посміхнулась Фудзібаяші й розвернулась.

Тацуя без затримок прослідував за нею.

– Це Фудзібаяші

– Проходьте.

Дозволив увійти Казама, у відповідь на стук у двері Фудзібаяші. У кабінеті були ознаки присутності лише однієї людини.

– Пробачте за вторгнення. Я привела спеціального лейтенанта О’Ґурору.

– Зачекайте трохи.

Сказав Казама і скористався пультом на столі. Частина стіни, навпроти входу впала у напрямку до них і в горизонтальному положенні стала лавицею з поверхнею стільця.

Тацуя, разом з Фудзібаяші, сів на розкладний диван. На його поверхні були закріплені подушки й сидіти було зручно.

Кілька разів повторивши рухи стилусом по нахиленому на п’ятнадцять градусів, екрану, наче завіряючи документ, Казама підняв обличчя.

Тацуя та Фудзібаяші підвелися і стали перед столом, де стояв екран. Тацуя вийшов на пів кроку перед Фудзібаяші і віддав честь Казамі.

– Капітане, вітаю з новим роком. Крім того, вітаю з підвищенням по службі.

– Хм. Спеціальний лейтенант, я з нетерпінням чекаю вашої активності й цього року.

– Так. Дякую.

Казама розслабив вираз обличчя і встав.

Підлога позаду Тацуї та Фудзібаяші розсунулася і звіти з›явився диван.

– Ну, сідайте.

Сказавши це, Казама сів на надувний диван. Тацуя також сів напроти нього, на диван з боку дверей.

Стеля опустилася і між ними з’явився підвісний столик. На ньому вже були готові горщик, чайник то чашки на блюдцях.

Фудзібаяші, що все ще стояла, налила гарячі воду в горщик, трохи зачекала і розлила чай по чашках. Провернула дві чашки в блюдця і поставила їх перед Казамою і Тацуєю. У відповідь на вдячні слова Тацуї, з усмішкою, Фудзібаяші стала ліворуч від Казами.

– Не думаю, що у тебе є якесь прохання, але ти ж не прийшов сьогодні не тільки щоб привітати з новим роком?

Запитав Тацую Казама, піднявши чашку. Хоча вода в ній не кипіла, тонка блакитна порцелянова чашка, всеїдно повинна бути досить гарячою, але Казама зовсім не відреагував.

– Я не міг прикинутися невіруючим, почувши що капітана підвищили.

З посмішкою відповів Тацуя, на відверте запитання Казами. Це була привітна посмішка, але навіть так, в ній не було почуттів. Просто він вибрав посмішку замість серйозного обличчя.

– Навіть якщо це називають підчищенням.

Казама відповів на дружню посмішку Тацуї власною. Однак це була гірка посмішка.

– Зарплата майже не зросла і я значно відстав від своїх однолітків. Ну, думаю, добре, що мій ранг підвищився, і застій моїх підлеглих ліквідовано.

Як і сказав Казама, він не єдиний кого підвищили з першого січня. Як згадував Тацуя, Фудзібаяші підвищили з молодшого лейтенанта до лейтенанта, а Санаду та Янаґі підвищили від капітанів до майорів.

Своєю стратегією в молодості, Казама викликав невдоволення центрального командування, і попри його заслуги, здібності і славу, його звання залишалося низьким. Коли він став командиром Окремого магічного батальйону, його нарешті підвищили до лейтенанта, завдяки командуючому бригади один-нуль-один, генералу Саекі, але вищі посадові особи, відповідні за військові справи, не мали наміру надалі просувати його.

Однак заслуги в інциденті в Йокогамі не могли бути проігноровані міністерством оборони. Скориставшись тим, що Окремий магічний батальйон є таємним підрозділом, підвищення в січні та липні минулого року відклали, мотивуючи примхою, що якщо його негайно підвищити, то розкриють, як керівника підрозділу, днями вони не змогли витримати тиск голосів, що казали про потребу достойної винагороди за досягнення і його додали в список підвищення для підвищення до полковника.

На ряду з Санадою, Янаґі та Фудзібаяші, підвищення яких на один ранг також було відкладено.

– Піднятися у звані не так погано. Думаю, підвищення зарплатні краще за це.

– Вірно. Коли спеціальний лейтенант говорить про доходи, у мене виникають трохи складні почуття.

– Мій дохід не настільки більший. Так, як ринок товарів магічного обладнання, такого як CAD, невеликий.

Тацуя і Казама одночасно злегка посміхнулися. І в наступну хвилину одночасно стали серйозними.

– Полковник, система безпеки?

– Надійна.

Кивнув Казама, на запитання Тацуї.

Тацуя злегка перевів дух.

– Полковник структура Окремого магічного батальйону змінилась?

– Цього разу змін не має. Оскільки наш Окремий магічний батальйон позиціонується як спеціальний підрозділ. Керівник бригади вважає, що немає проблеми, якщо відповідність між рівнем посади та званням відрізнятимуться від звичайних.

– Зрозумів.

Тацуя належав до Окремого магічного батальйону, як спеціальний офіцер, але його статус, значною мірою, зумовлений його особистими зв’язками з Казамою та Санадою. Якби керівництво змінилося, потрібно було думати, як це вплине на нього.

Сьогодні Тацуя не в змозі бути щирим, а має зважати на інтереси родини Йотсуба. Якщо доведеться перейти під командування когось, кому він не міг довіряти особисто, йому також доведеться подумати про розрив зв’язків з армією. Але, цього разу, про це не потрібно хвилюватися.

– Тацуя, чи можемо ми все ще розраховувати на вашу допомогу?

Цього разу, Казама запитав Тацую з твердим виразом.

– Так.

Коротко підтвердив Тацуя.

– Хіба у тебе не нова роль у родині Йотсуба?

– Це не суперечить інтересам Окремого магічного батальйону.

Тацуя відповідаючи на запитання Казами, свідомо, сказав «Окремого магічного батальйону», замість «Сили Самооборони».

– Принаймні, поки що.

І значення доданого «поки що» було добре зрозуміле Казамою.

– Зрозуміло.

Коротко сказав Казама.

– В останні часи, ситуація в світі, в тому числі в державі, стрімко дестабілізувалася. Ми вважаємо, що повторення середньо масштабного військового зіткнення в Східно-азійському регіоні найближчим часом, зокрема протягом року, не є малоймовірним, навіть якщо це не рівень виру світових війн.

– Ми, це штаб армії? Або це думка Об›єднаного комітету начальників штабів?

Від початку глобальних світових війн, за двадцять років організаційна структура Сил Самооборони значно змінилася. У Міністерстві оборони був об’єднаний військовий командний центр, що контролював Генеральне командування наземних військ Сил Самооборони, генеральне командування Військово Морських Сил Самооборони, та генеральне командування Військово-повітряних Сил Самооборони. Крім того, об’єднана рада штабів створена, як надзвичайна організація, що безпосередньо підпорядковувалася об›єднаному військовому командуванню, а керівник об›єднаного військового командування також виконував обов’язки голови ради об’єднаних штабів. А у випадку надзвичайної ситуації, негайно збиралася об’єднана рада штабів, яка функціонувала як вищий орган Силах Самооборони, що приймає рішення.

Наприклад, у минулорічному інциденті в Йокогамі Об’єднана рада Штабів почала діяти через дві години після вторгнення, і саме тут було прийнято рішення про за діяння «Матеріал бурсту».

За нинішньою системою, існують відділи штабу під загальним командуванням сухопутних, морських, та повітряних сил, як спеціалізовані відділи з обробки інформації та розробки стратегії, але крім цього, об’єднане військове командування також аналізувало військову інформацію у перерізі, і ще цей штаб виступав як дорадчий орган. Питання Тацуї полягало в тому, на якому рівні був зроблений аналіз Казами.

– Ні, це аналіз Її ясновельможності Саекі.

Відповідь Казами була не такою, на яку очікував Тацуя. Схоже, це неофіційний аналіз, що не виходив за межі бригади один-нуль-один. Однак у Тацуя, навпаки, зросла впевненість у передбаченні виникнення військового конфлікту.

Це було судження талановитого експерта-ветерана, що не турбувався політикою. Можна сказати, це був результат аналізу на який не вплинули політичні упередження, де не турбувалися реакцією громадськості. Тацуя не очікував, що прогноз стане реальним, але у нього не вистачало оптимізму, щоб називати це необґрунтованим.

– Десять головних кланів — це організація, що захищає права магів, але вони не уникатимуть обов’язків з національної оборони. У цьому відношенні, інтереси родини Йотсуба та Сил Самооборони узгоджуються.

– Я не думаю покладати на тебе обов’язки, що не пов’язані із захистом. Тацуя, я сподіваюся на гарну співпрацю і цього року.

Казама завершив розмову з Тацуєю словами, схожими на ті, з яких почав.

Привітавши Казаму, Тацуя мав намір привітати Санаду, Янаґі та Яманаку. Однак Яманака був відсутній на базі, а Санада та Янаґі не могли полишити роботу. Фудзібаяші, котра перевірила обставини цих трьох, запросила Тацую, що задумався чи чекати, чи повертатися додому, до кафе для офіцерів.

Зараз будо десять п›ятдесят. Було ще трохи рано для обіду, але це був гарний час для перерви. Оскільки це був час новорічних вихідних, тренування бригади ще не відновилися у повному об’ємі, і у кафе для офіцерів було досить людно.

Оскільки вони чергували навіть у період новорічних свят, усі офіцери були у формі. Фудзібаяші також носила жіночу форму логіста. З іншого боку, Тацуя був одягнений у цивільний одяг — трійку. Можливо було б не так незручно, якби на його руці було пальто, але у нинішньому образі він був неймовірно помітним у кафе.

Фудзібаяші зацікавлено поглянула на Тацую, якому здавалося було незручно під поглядами.

– ...Тацуя-кун також вміє соромитися.

Хоча Тацуя нічого не сказав в слух, він поглянув на Фудзібаяші з похмурим обличчям.

– Я не люблю виділятися.

Почувши відповідь Тацуї, Фудзібаяші показала вираз ледь стриманого сміху.

– Тоді нинішня ситуація катастрофа.

– Нічого не поробиш. Я не мав можливості відмовитися.

Фудзібаяші поглянула на Тацую так, ніби заглядала його серце.

– Це стосується заручин?

– Звичайно.

– Тобі це не до вподоби?

– Тут нічого не поробиш. Навіть якщо кажуть заручитися з кимось, кого ви завжди вважали своєю сестрою, не можливо негайно змінити свою думку. Я розумію, що Міюкі потрібен наречений, тому і не пішов проти цього...

Відповідь Тацуї була прикриттям. Це було не тому, що їй нагально потрібен був наречений, він не міг відмовити Міюкі.

Якщо знати стосунки між цими братом і сестрою, це можна було передбачити, а якщо це Фудзібаяші, їй не повинно було бути складно зрозуміти справжні наміри. Однак з вуст Фудзібаяші не вийшло жодного рядка насмішки над Тацуєю.

– Потрібен наречений, так...

Тацуя підозріло поглянув на Фудзібаяші.

Однак нічого не запитав. Враховуючи вік Фудзібаяші, неважко було здогадатися, що її родичі квапили з одруженням.

– ...Останнім часом це дратує. Коли недбало кажуть про одруження.

Однак Фудзібаяші заговорила на тему, якої Тацуя обережно уникав.

– Я знаю що у підходящому віці...

Враховуючи сучасні тенденції, котрі вимагають ранні шлюби від магів, не важко було уявити почуття Фудзібаяші, яка знаходилася під великим тиском родичів. Тому Тацуя не міг нічого сказати їй.

Знаючи чому вона не йде заміж, він міг дозволити собі сказати щось недбале.

– Я розумію. Що час розібратися зі своїми почуттями. Йому буде неприємно, якщо я на ньому зациклюсь.

Однак сьогодні, Фудзібаяші наступила на всі міни, яких уникав Тацуя. Зараз Тацуї було незручно чути слова Фудзібаяші, під зацікавленими поглядами офіцерів.

Фудзібаяші втратила нареченого, з яким збиралася одружитися, в бою під час оборони Окінави у дві тисячі дев’яносто другому році. Нареченого їй обрали батьки, але вона не могла забути його.

Наречений був новобранцем. Він загинув на війні на своєму першому завданні на Окінаві.

Фудзібаяші, що почала свою кар’єру дослідника, змінила її на військову форму, через свого нареченого. Замість того, щоб ненавидіти армію, через його втрату, можливо, вона хотіла зайняти його місце. Тацуя чув не так багато разів.

Він знав, що Фудзібаяші все ще пам’ятала свого померлого нареченого, і що її оточення не може їй цього пробачити.

– Ой, вибач! Я... Я змусила тебе вислуховувати свої скарги, це лише роздратувало тебе, Тацуя-кун.

Поспіхом незграбно вибачилася Фудзібаяші, зрозумівши, що Тацуя розгубився.

– Ні... Гадаю родина хвилюється за вас.

Тацуя міг сказати лише це, нинішній Фудзібаяші.

◇ ◇ ◇

Як і сказав Якумо, чутки про Тацую та його наречену швидко поширювалися серед Магів.

– Шізуку, це правда!?

– ...Без сумнівів.

Важко відповіла Шізуку, відводячи погляд від Хоноки, що стояла перед столом.

– Міюкі наступна голова родини Йотсуба?!

– Угу.

Хонока безсило повернулася на свій стілець.

Перед ними стояв чай та барвиста випічка розміром на один укус.

Сьогодні була неділя, шосте січня. Шізуку та Хонока насолоджувалися після обіднім чаєм в їдальні родини Кітаяма. ...Хоча вся «насолода» вже випарувалась.

Шізуку неохоче розповіла цю новину Хоноці, що прийшла до неї в гості (а точніше її запросила Шізуку), вона думала, що повинна повідомити їй, перш ніж вона почує це на пряму.

Як і думала Шізуку, Хонока була шокованою. Її погляд був розосередженим.

– Міюкі... Зрозуміло...

Однак час розосередження був несподівано коротким. Хонока пробурмотіла так, ніби впала у розпач і повернула прикований погляд на Шізуку.

– Я здивована, але чомусь переконана цим. Таке відчуття, якщо вона є частиною Десяти головних кланів, або родини Йотсуба, можна зрозуміти такий талант і здібності.

Хонока виглядала самотньою, але посміхнулася Шізуку з ясним обличчям.

– Ей, від кого ти почула цю новину? Від тітоньки? Чи від твого тата?

– Родина Йотсуба зв’язалася з главами основних Нумерованих родин, через Магічну асоціацію. Мама почула про це через старі зв’язки.

– Зрозуміло. Тато, мабуть, сказав би мені про це, якби був дома.

Батько Хоноки був підлеглим впливового Номера. Ця новина не була особливим секретом, тому вірогідність чуток на його роботі не є низькою.

Шізуку вперше подумала, що добре, що батько Хоноки, як правило, був у від’їзді. Він не знав про кохання дочки. Здавалося, що розповівши про Тацую та Міюкі, як про чутки, він не зможе підтримати її належним чином.

– Хонока.

– Так, що?

Однак Шізуку нелегко будо з цим впоратися. Вона знала, що не вміє говорити, тому розмірковувала, як це сказати.

«Але... Я повинна тобі сказати».

Можливо, Хонока почне плакати. Ні, вона точно буде плакати. Шізуку сповнилася почуттям, що вона єдина хто може вислухати ридаючу Хоноку.

Якщо вона цього не зробить, то буде виглядати наче вона уникає цієї теми.

– Власне є продовження того що почула мама.

– Продовження? І що ж?

Шізуку злегка зітхнула.

– Міюкі і пан Тацуя — не рідні брат і сестра, а двоюрідні. Здається, ні Міюкі, ні пан Тацуя про це не знали. І Тацую обрали в наречені Міюкі.

Сказала вона на одному диханні.

– Не правда...

Хонока напружила обличчя, але одразу почала посміхатися.

– Так, Шізуку. Припини злі жарти. До першого квітня ще три місяці.

Хонока чекала коли Шізуку почне сміятися. Або радісно скаже «підловила».

Однак Шізуку лише сумно дивилася на Хоноку.

– Гей, Шізуку. Припини жартувати.

В очах Хоноки з’явився страх. Все ще посміхаючись, вона грайливо закликала Шізуку «розкрити істину».

– Хонока.

Однак голос Шізуку був серйозним, чого вона не очікувала.

– ...Це правда?

Тремтячим голосом запитала Хонока.

– ...Так.

Болісним голосом підтвердила Шізуку.

– Правда!..

Хонока підвелася і спробувала вибігти з їдальні.

– Хонока!

Шізуку обняла її зі спини.

– Відпусти!

Енергійно почала вириватися Хонока. Вона не усвідомлювала хто її обнімає. Мало того, не розуміла куди йде і що збирається зробити.

Керована своєрідним інстинктом виживання, щоб уникнути об›єкта страху, вона хотіла втекти від темряви як найдалі.

Вона зовсім не контролювала силу, з якою виривалася з рук.

– Ой!

Пролунав крик. Потім звук удару людського тіла об стіл. Звук скрипу ніжок столу. Звуки перекидання стільця. Звуки розкиданих виделок і розбиття посуду.

– ...Ау.

І болісний стогін повернув свідомість Хоноки до реальності.

Поспіхом озирнувшись назад, вона побачила Шізуку, що впала біля перекинутого столу. Позаду неї підлога була усипана уламками, розбитих чашок і тарілок.

– Шізуку?! В-вибач! Ти ціла?!

Забувши про плач, з виразом на обличчі, що зараз розплачеться з іншої причини, Хонока поспіхом опустилася до Шізуку.

– Все добре.

Злегка взявши за руку, яка намагалася їй допомогти, Шізуку майже самостійно підвелася.

– Я просто вдарилася. Я не поранена.

Слова були адресовані не лише Хоноці, але й служницям, що влетіли, почувши шум.

Ніби бажаючи довести свої слова, Шізуку підвелася без жодних ознак болю. Однак поглянувши на краї своєї сукні, вона трохи нахмурила брови.

– Як я і думала, забруднилася. Переодягнуся в кімнаті.

Поділ був досить кричущим і брудним від розлитого чаю з молоком.

– О, я допоможу.

Шізуку мовчки зупинила одну зі служниць, що запропонувала це.

– Ні. Краще приберіться тут.

– Зрозуміла.

Однак покоївки, які знали, що «молода панна» не любить, щоб їй допомагали з переодяганням та миттям, більше не пропонували свої послуги й послухали слова Шізуку.

– Хонока, ходи зі мною.

– Т-так.

Те, що вона штовхнула Шізуку об стіл і скинула її на підлогу, хоча це трохи перебільшення, перевершило шок, тож Хонока без роздумів підкорилася словам Шізуку.

– Ем, Шізуку... Вибач, що я повелася так грубо.

Коли вони дійшли до кімнати Шізуку, Хонока цілком заспокоїлася. Перше, що вона сказала на самоті в кімнаті, це вибачення перед Шізуку.

– Не потрібно хвилюватися про це.. Я не поранена і синців не повинно залишитися.

Сказавши це, Шізуку кинула сукню, яку вже зняла, на підлогу. Потім продемонструвала лівий бік, плече та талію, якими вдарилася об підлогу. Звичайно, біла шкіра Шізуку була лише чорнуватою на лікті, і виглядала не так погано, як здавалося.

– Хонока, сідай де хочеш.

Переодягнувшись у сукню максимальної довжини, з драпіровкою, Шізуку окликнула Хоноку, що все ще продовжувала стояти.

Хонока оглянула кімнату й акуратно сіла на краю великого ліжка.

– Вибач, що змусила чекати.

Закінчивши переодягатися, Шізуку сіла поруч, глибше. Хонока була вищою і сидячи це було помітно.

Природно поглянувши в обличчя Хоноки, Шізуку заглядала знизу.

– Хонока, ти в порядку?

Ці слова спричинили вихід засмучення Хоноки.

З її очей потекли сльози.

Витягнувшись, Шізуку поклала руку на плече Хоноки.

– Пан Тацуя та Міюкі, справді, двоюрідні.

– Угу.

– Пан Тацуя і Міюкі заручилися...

Ридаючи, запитала Хонока.

Шізуку відповідала на питання, на яке вже відповідала, міцно обнімаючи плечі кращої подруги.

– Так... Жахливо.

Хонока почала плакати, наче прорвалась гребля.

– Пан Тацуя... Сказав, що вони рідні, рідні брат і сестра... Міюкі сказала, що ми друзі...

Шізуку мовчки вперлась одним коліном на ліжко і притиснула голову Хоноки до грудей.

Коли плач Хоноки ослаб, вона не перестала плакати, а втомилась плакати, Шізука, продовжуючи тримати голову кращої подруги на грудях, сказала Хоноці на вухо.

– Хонока, є три шляхи.

Тіло Хоноки, ворухнулося не так, як від ридання. Тихо прошепотіла Шізуку, настільки, що її слова ледь досягли адресата.

– Перший — це відмовитися від пана Тацуї. Це буде найменш боляче.

Реакції Хоноки не було. Вона чекала наступного варіанту для себе.

Другий — не здаючись, наздоганяти Тацую. Думаю, це правда, що Тацуя думав що Міюкі його рідна сестра. Для Тацуї та Міюкі, певно, було дивно, що вони не рідні брат та сестра.

– Справді.

Пробурмотіла в сльозах Хонока.

– Угу.

Шізуку не наважувалася використати «можливо» або «думаю», а відповіла коротко.

– Міюкі завжди любила пана Тацую, як чоловіка, але почуття пана Тацуї обмежуються любов’ю до своєї сестри. Ось чому пан Тацуя повинен був розгубитися, коли раптово почув, що вони заручені.

– Але він заручений...

– Бо не зміг відмовитися. Я переконана, що шанси не дорівнюють нулю.

Шізуку не сказала «у тебе є шанси», а «шанси не дорівнюють нулю».

Хонока добре зрозуміла значення цього у її стані.

– ...Який третій?

Швидко зітхнувши, Шізуку вагаючись сказала.

– ...Третій — стати коханкою пана Тацуї.

– Коханкою?

Можливо, через те, що це були неймовірно неочікувані слова. Хонока підняла заплакане обличчя і поглянула на Шізуку.

– Звичайно не зараз. Навіть Міюкі не відразу стане головою Йотсуби, і думаю, що шлюб ще попереду. Стати коханкою потрібно після одруження пана Тацуї та Міюкі.

– Але мені коханкою.

– Ти не можеш змиритися, що пан Тацуя не може бути лише твоїм.

– Це! ...Є таке, але замість того, щоб не мати когось.

Шізуку в черговий раз обняла Хоноку, що опустила червоне обличчя, на своїх грудях.

– Пан Тацуя має дуже особливі магічні якості. Родині Йотсуба необхідно подумати про те, щоб передати його гени найбільшій кількості нащадків.

На грудях Шізуку, Хонока міцно стиснула руку.

– ...Перший шлях спричинить найменший біль. Якщо ти відмовишся від другого шляху, якщо це не спрацює, це вже не зашкодить. Третій шлях, навіть якщо це спрацює, це жити з ранами, що не загояться усе життя. Не тільки тобі, але й Міюкі.

– ...

Я хочу, щоб Хонока обрала перший шлях. Але це твій вибір.

Шізуку розуміла, що це жорстоке питання. Але якщо це не зачепити, Хонока, можливо, потонула б у глибокому смутку і не змогла б оговтатись. Ось чого боялася Шізуку.

Якщо це не зупинити, Хонока могла б настільки засмутитися, що зажадала б смерті. Цього Шізуку боялась ще більше.

Вона більше нічого не говорила і чекала відповіді Хоноки.

– ...Я не можу здатися.

Такою була відповідь Хоноки.

– Я все ще не можу здатися. Але мені не до вподоби, що я не єдина хто кохатиме його. Я можу визнати, що ми з Міюкі можемо ранити одна одну, але це точно не може продовжуватися вічно.

В серці Шізуку защемило. Але десь там їй полегшило.

– Тоді.

– Я обираю другий шлях. Я атакуватиму стільки, скільки захочу, доки шанси не стануть нульовими. ...Можливо не відразу.

Шізуку нахмурилась, не знаючи що відповісти на останні, слабкі слова Хоноки.

– ...Також потрібно трохи відпочити.

– Відпочити від кохання?

– Відпочити закоханому серцю.

Хонока, на грудях Шізуку, захихикала

Вона знову сіла на ліжку, віддалившись від Хоноки й сором’язливо посміхнулась.