Порятунок\Ілюстрації

Том 30. Розділ 1 - [1]

[1] Ранній ранок суботи, тринадцятого липня. Точніше, за десять хвилин до сьомого ранку. – Після школи, підемо провідати Хоноку? Зі звичайним голосом та виразом обличчя, запитав у Міюкі, що йшла до Першої старшої, Тацуя – Так, як і планувалося. Також звичайним тоном відповіла Міюкі, що результаті магії «Костюмований парад» мала каштанове волосся, світло карі очі та фігуру іншої людини. Вчора, дванадцятого липня. Мінору, при підтримці паризитованних американських військових, вивіз Мінамі, морем, за кордон. Погоня Тацуї була невдалою. Однак ні Тацуя, ні Міюкі не були розчаровані – Тацуя, ти теж підеш, вірно? Запитала у Тацуї Ліна, що стояла поруч з Міюкі, і мала таке ж обличчя, як і вона. ...Беручи до уваги, те що Ліна змінила зовнішність Міюкі використавши своє обличчя за зразок, мабуть, варто сказати, що це Міюкі мала зовнішність Ліни, за винятком кольору очей та волосся. Ліна знала, що Тацуя не зумів перехопити Мінамі. Проте, схоже, не хвилювалась за Тацую. І не тому, що думала, що Тацую не хвилює вчорашня невдача. Ліна розуміла, що Тацуя та Міюкі зазнали немалої душевної шкоди. Однак ні Тацуя, ні Міюкі не здалися. Це Ліна теж знала. – Так, збираюсь. Ліна, ти теж підеш? – Звісно. Хонока, моя подруга. «Якщо Тацуя і Міюкі поводять себе як завжди, я теж буду діяти, як зазвичай.» Так розсудила Ліна. ◊ ◊ ◊ Міюкі змінювала зовнішність, за допомогою магії Ліни, щоб уникнути розпитування журналістів. В понеділок цього тижня, восьмого липня. Ічідзьо Масакі, за допомогою нової магії стратегічного класу, під назвою «Оушін Бурст», відбив флот Нового Радянського Союзу, що рухався на південь від Японського моря. По суті, все пройшло, як задумував Тацуя. Однак слова сказані Кічідзьодзі Шінкуро засобам масової інформації що зібралися навколо нових героїв, сильно порушили плани Тацуї. Кічідзьодзі чесно назвав ім’я Тацуї, як співрозробника «Оушін Бурст». Через це, не тільки Тацуя, але й Міюкі стала ціллю атак журналістів. На щастя, ні Тацую, ні Міюкі досі не оточили журналісти та папараці. В школі досі не знали, що Тацуя та Міюкі переїхали в кондомініум Тьофу. За документами, вони мешкали в будинку на одну сім’ю в Футю, власником якого є їх батько Шіба Тацуро. Зараз ЗМІ квапилися туди. Проте не важко уявити, що репортери, що не змогли отримати коментар за адресою проживання, повинні організувати засідку на шляху до школи. І насправді так і сталося. Передбачаючи це, Тацуя попросив Ліну змінити зовнішність Міюкі «Костюмованим парадом». Міюкі та Ліна йшли до школи раніше, ніж зазвичай, тому що їм потрібен був час, щоб зняти «Костюмований парад» в школі. Саме зняття магії — це лише момент, але щоб трансформацію не бачила невизначена кількість учнів, трансформація відмінювалась в кімнаті студентської ради, а не в класі. І для цього потрібен був додатковий час, перед уроками. Провівши Міюкі та супутницю, Тацуя влаштувався в їдальні. Знову ж таки, він не відмовився від повторної спроби повернути Мінамі та перехопити Мінору. Сьогодні вранці він мав вийти з дому, щоб розібратися з наслідками вчорашнього дня. Та над чим би він зараз не починав працювати, він не знав що робити. «...Мінамі рухається на схід по Тихому океану. Жодних змін курсу.» П’ючи каву, заварений домашньою автоматикою, він зосередив «погляд» на інформації про Мінамі. Ейдос Мінамі можна було простежити без жодних проблем. «Мінору... Помітив, що я «дивлюся»» Мінору повинен був бути поряд з Мінамі. Скориставшись цим зв’язком, Тацуя спробував прочитати «Ейдос» Мінору. Однак до того, як потрапити у фокус «силует», Мінору вийшов з «поля зору» Тацуї. ««Примарний крок».» Саме «Примарний крок» Мінору відвів «лінію зору» Тацуї. Здається, що Мінору досконало оволодів древньою східною континентальною магією, яку успадкував від привида Чжоу Гонґцзіня. На цьому Тацуя зупинив спостереження. Мітка на Ейдосі Мінамі все ще залишалась, до виявлення Мінору йому було байдуже. Продовжуючи детальне спостереження, можна було зупинити транспортне судно, на якому забрали Мінамі. Однак якщо він невдало атакує, воно може перекинутись і це завдасть шкоди Мінамі. Він думав знищити лише частину двигуна, але якщо це призведе до затоплення, він не зможе цього побачити. «Ще рано, але...» Подумавши, що час готуватися до виходу, Тацуя допив каву. Він збирався на Раду кланів. Офіційний одяг одягати необов’язково, але формальний невідмінно. Оскільки його офіційний статус — учень старшої школи, йому дозволялось носити шкільну форму, але він вирішив одягнути костюм. Поставивши чашку в посудомийну машину (вона ввімкнеться автоматично, коли буде досягнута кількість предметів для миття, натискати кнопку не потрібно) Тацуя попрямував до своєї кімнати. Проте по дорозі зайшов у вітальню. Його зупинив дзвінок відеофону. Час ще був до восьмої. Причиною телефонувати в такий час, напевно, була термінова справа. Але зателефонувати можна було лише в цей момент. Коли він так подумав, на його беземоційному обличчі з’явилося вагання. Увійшовши до вітальні, Тацуя торкнувся кнопки прийняти виклик. На стіні з’явилася Фудзібаяші Кійоко у військовій формі. – Доброго ранку, Тацуя-кун. Вибач, що в такий час. Не у звичній манері заговорила, зазвичай стримана Фудзібаяші, з екрана. Здавалося, що її зовсім не хвилює, що вона телефонує настільки рано. – Доброго ранку. У вас нагальна справа? Раптом холодним тоном запитав Тацуя. Він був непривітним не через те, що образився. Це була звичайна поведінка Тацуї. – Справа не термінова, проте... Пробурмотіла Фудзібаяші. Поглядом в камеру, Тацуя спонукав продовжити. Фудзібаяші, на дисплеї, знервовано повела очима збоку в бік і окреслила основну тему, не глядячи на обличчя Тацуї. – ...Я хочу вибачитись за свого батька. Тацуя, ти можеш приділити мені трохи часу. – Маєте на увазі, що хочете зустрітися і поговорити особисто. – Так. Фудзібаяші, поглянула Тацуї в очі з виразом, що говорив «нарешті я готова». – Вчинок мого батька — це зрада, за яку не можна вибачитися через камеру. Батько Фудзібаяші Кійоко, Фудзібаяші Наґамаса, вчора в лісі Аокігахару, біля підніжжя Фудзібаяші, виступив проти Тацуї. Він завадив переслідуванню Тацуї, щоб Кудо Мінору зміг втекти. Напередодні, Наґамаса пообіцяв Тацуї співпрацювати, щоб захопити Мінору, тому його вчинок однозначно був зрадою. – Не потрібно. Відповідь Тацуї все ще була холодною. – Але... – Я Щойно прийняв вибачення. Більше непотрібно. Не має місця для заперечень. Так можна було описати тон Тацуї. І все ж Фудзібаяші відкрила рот, щоб заперечити. Проте голос Тацуї випередив її. – Натомість, чому б вам не провідати батька? Ви знаєте куди його госпіталізували? Фудзібаяші Наґамаса, що зазнав поразки від Тацуї, був схоплений Куроба Міцуру і доставлений до лікарні в Кофу, що була під контролем Йотсуби. Зараз він був під домашнім арештом. – Т-так. Я чула від матері. Він серйозно травмований, але не настільки, щоб відмовили у відвідуванні. Однак, навіть обмеживши його свободу, родина Йотсуба не мала наміру перешкоджати Наґамасі контактувати із зовнішнім світом. Вчора ввечері його родині повідомили адресу та номер телефону лікарні. – ...Зрозуміла. Будь ласка, порадьтесь зі своїм батьком, що спричинив незручності, а потім повертайтесь. Так Фудзібаяші інтерпретувала слова Тацуї. – Мені справді дуже шкода, за це. Тацуя, чомусь подумав, що Фудзібаяші неправильно зрозуміла його слова, але він не потрудився, щоб пояснити. – Не варто. Бережіть себе. Після слів, які можна було б прийняти як іронію, Тацуя поклав слухавку. ◊ ◊ ◊ Підполковник Казама, який прийшов працювати в командуванні бригади один нуль один Окремого магічного батальйону Сил Самооборони, вийшов з кабінету, не встигши посидіти на своєму місці. Запустивши настільний термінал, він побачив повідомлення про дзвінок. І зараз він стояв перед столом командувача бригади один-нуль-один. – Вчора Кудо Соуші був допитаний поліцією поблизу озер Сайко і Каваґуті, в старій префектурі Яанасі, під горою Фудзі. Це була перша тема, яку Саекі підняла серед рутинного обміну фразами. На обличчі Казама з’явилось легке здивування. – Ім’я таке ж, як у другого сина родини Кудо. – Це він і є. Здивування на обличчі Казами стало більш явним. – Чому в тому місці? Похорон його ясновельможності Кудо запланований на завтра, у нього не може бути часу кудись відлучатися. Як і сказав Казама, похорон Кудо Рецу, вбитого Мінору (офіційною причиною смерті вважається хвороба) пройде на землях родини Кудо. Безперечно, велика кількість співчуваючих відвідає церемоніальний зал. Родина загиблого мала б займатися підготовкою не лише сьогодні, а й учора. – Очевидно, Кудо Соуші допоміг Кудо Мінору втекти та зіштовхнувся з Шібою Тацуєю. – Родина Кудо досі підтримує зв’язок з Кудо Мінору? В голосі Казами було більше приголомшення, ніж здивування. – Докази лише непрямі. Саекі, з іншого боку, не особливо здивувалась потрясінню і відповіла на питання недбало. – Якщо поліція мала змогу допитати, значить Тацуя не стер Кудо Соуші? – Звісно. Його «Туманне розсіювання» - секретна магія. Зловживання недопустиме, навіть на перепоні, що заважає повернути прислугу. Тут беземоційний вираз Саекі тріснув. Її слова односторонньо нав’язували позицію армії. Пріоритети Тацуї відрізнялися. Проте зараз Казама не звернув на це увагу. – Думаю, він це розуміє, якоюсь мірою... Саекі зітхнула. – ...Вогняна куля, яку спостерігали в Шонані минулої ночі, була результатом його Туманного розсіювання. Доказів немає, але наші співробітники проаналізували кадри, зняті інфрачервоними камерами стратосферної платформи, і дійшли висновку, що це майже напевно. – Вперше про це чую. Зауваження Казами було висловом незадоволення, що ця інформація не дійшла до нього. Тацуя належав до нового магічного батальйону під командуванням Казами, як «спеціальний лейтенант О’Ґурорі Юя». Казама вважав, що хоча розвідувальний підрозділ штабу дивізії відповідав за первинний аналіз, було б хорошою ідеєю отримати думку батальйону під його командуванням, перш ніж робити остаточний висновок. Саекі могла зрозуміти й передбачити почуття Казами. – Бригада не захищатиме Шібу Тацую від наслідків вчорашніх, численних правопорушень. І все ж вона проігнорувала невдоволення Казами. – Його поведінка в ці дні нестерпна. Якщо він думає, що йому дозволено все що він захоче, тому що він маг стратегічного класу, ми повинні виправити його непорозуміння. – Я не думаю, що у Тацуї виникло таке непорозуміння... «Тепер, коли у вас є новий стратегічний маг, на ім’я Ічідзьо Масакі, Тацуя «вже відпрацьований матеріал»?» ...Цього Казама не сказав.. – До речі, ви сказали, що Кудо Соуші допоміг Кудо Мінору втекти... Кудо Мінору втік від Тацуї? – Схоже, Кудо Мінору втік до Тихого океану на американському військовому кораблі, разом з Сакурай Мінамі. – Йому допомогли американські військові? – Можливо, він співпрацює з Паразитами в американській армії. Японським військовим також було відомо, що Паразити, використовуючи Зірок як основу, нарощували вплив в армії USNA. Інформацією досі володіла лише частина департаменту розвідки та кілька керівників, але Саекі вже отримала її приватними каналами. – Зрозуміло. Саекі ще не говорила цього Казамі, але він, здавалося, не здивувався. Саекі здивувалась його реакції, але не запитала: «ти знав?» Її свідомість зосередилась на побоюванні, що коли розмова піде про джерела отримання інформації, це стане бумерангом. – ...Можливо, Шіба Тацуя знає, як втік Кудо Мінору. Можливо, йому відоме і місце втечі. – У Тацуї є його «Око» Але в цьому є якась проблема? – Транспортно-бойовий корабель з Кудо Мінору на борту, схоже, прямує до Північно-західних Гавайських островів. – Північно-західні Гавайські острови… Ваша Ясновельможність, ви стурбовані тим, що Тацуя, можливо, вирушить на острів Мідвей? – Вірно. Чітко кивнула Саекі, не ухиляючись від прямої відповіді. – Підполковник. Окремий магічний батальйон в жодному разі не повинен допомагати Шібі Тацуї атакувати Мідвей. – Розумію. Я детально донесу це своїм підлеглим. Від того, що Казама легко погодився, Саекі з полегшенням кивнула. Здавалося, вона підозрювала, що він візьме участь в безрозсудній атаці на військову базу Штатів. ...На думку Саекі, Казама думав про це. Схоже, його вважали, людиною, яка ставить особисті інтереси перед національними й це було досить не бажано для Казами. – У вас все? Тому в його словах звучала колючість. Зараз Казама не приховував свого дискомфорту. – Ні. Є ще одна тема. В голосі Саекі не відчувалося хвилювання від того, що вона образила почуття Казами. Однак її тон, здавалося, був надто спокійним. – Австралійські маги Жасмин Вільямс і Джеймс Дж. Джонсон, захоплені в березні, будуть звільнені. – Їх передадуть Австралії? – Вірно. Причиною звільнення Казама не поцікавився. Якщо це було рішення уряду, він не мав наміру штрикати в кущ і полохати змій. Згідно з офіційними документами, в Австралії не має японських військово полонених. Але, можливо, є оперативники, яких утримують як порушників, а не як військово полонених. Сам Казама не мав відношення до нелегальних справ, тому не хотів зв’язуватися з цими людьми. – Підполковнику, я хотіла б, щоб ви взялися за місію по їх супроводу. – Я? Але під час розмови він дізнався, що не зможе не мати стосунку до двох австралійських магів. – Це одноденна подорож. Вона не повинна перешкодити роботі батальйону. – Можу запитати дату, час і місце? – Відправляєтесь з цієї бази о дев’ятій ранку, чотирнадцятого липня. Парочка буде переведена на базу до кінця сьогоднішнього дня. – Завтра... Куди їх треба супроводити? До Австралії? – На острів Іото. Там передасте полонених. – Достатньо їх просто передати? – Це не обмін полоненими. Однак. Сказала Саекі й дістала зі столу запечатаний лист. – Передайте це відповідальній особі іншої сторони. Обов’язково передайте особисто в руки. – Якщо особисто, хто ця людина, можете сказати? На конверті не було адресату. Питання Казами було, природним. Відповідь Саекі на яке було незвичним. – Підполковник, це людина яку ви добре знаєте на ім’я і в обличчя. Зараз, у цьому кабінеті командування бригади, лише Саекі та Казама. І все-таки це була людина ім’я якої не можна було озвучувати. – Вас зрозумів. Казама більше не допитувався. ◊ ◊ ◊ Тацуя покинув кондомініум після дев’ятої ранку невеликим гелікоптером, на якому за ним прилетів Хійоґо. Пунктом призначення був Бей-Хіллз Таувер. Сьогодні о десятій годині в залі онлайн конференцій, філії Магічної асоціації Канто, відбудеться спеціальне засідання Ради кланів. Тацую туди викликали як свідка. – Доброго ранку, Саєгуса-семпай. Тацуя, окликнув Маюмі, яка стояла перед конференцзалою. – Тацуя-кун, доброго ранку. Ти рано. Посміхнулась Маюмі й підійшла Тацуї на зустріч. – Семпай, ви прийшли від імені вельмишановного Саєгуси. – У жодному разі. Я помічник Дзюмондзі-куна. – Ось воно як? Звичайно, навіть Дзюмондзі-семпай, не зможе зосередитись на Раді, якщо керуватиме системою відеоконференцій самостійно. – Але це не означає, що допомога сторонніх не допустима. На мить на обличчі Маюмі промайнула тінь. Очевидно, вона, знала, що стане темою обговорення на сьогоднішньому засіданні. Але відразу ж усміхнулась привітною посмішкою. – Тацуя-кун, не хочеш випити чаю, он там. – Скоро ж почнеться зустріч? – Ще більше десяти хвилин. Незважаючи на його слова, Маюмі силоміць відвела Тацую в приміщення кав’ярні. Тацуя знав, що вона дівчина, яка має особливий погляд на чаювання. Він хвилювався, що вона не встигне приготувати задовільний чай приблизно за десять хвилин, але Маюмі, схоже, була не в такому ентузіазмі. Перед Тацуєю поставили холодний чай, що охолодили в холодильнику. – Тацуя-кун, вибач, що не змогла допомогти минулого разу. Поставивши келих перед Тацуєю, що вже сів, Маюмі насамперед попросила вибачення. Не виклавши на стіл зайві продукти, такі як цукерки, молоко та лимони. Відсутність додаткових ласощів свідчила, що вона принаймні усвідомлює нестачу часу. – ...Минулого місяця? Того вечора Мінору зазнав поразки. Скоріше я повинен дякувати. Маюмі говорила про вечір наприкінці червня, коли Мінору напав на лікарню де госпіталізували Маюмі. Як і сказав Тацуя, Мінору того вечора не вдалося викрасти Мінамі. – Тоді Дзюмондзі-кун відбив Мінору-куна... І якби ти був там, ви б піймали Мінору-куна... – Я також не зміг схопити Мінору. Атмосфера за столом в кав’ярні стала важкою і в’язкою. – ...До речі, ти останнім часом ходиш до школи? Змінивши тон, запитала Тацую Маюмі, можливо, намагаючись позбутися похмурого настрою. – Ходжу. Іноді. Тацуя не збрехав. Тільки цього тижня він ходив до школи, щоб привести Ліну до директора Момоями. До того ж заняття відновили лише в четвер. Відповідь «я не ходжу до школи» була б брехнею. Так розсудив Тацуя. Однак всупереч його думкам, Маюмі почувши слова Тацуї, нахмурила брови. – Я знаю, що Тацуя-кун звільнений від занять і обставини, які це зумовили... Турботливо поглянула на Тацую Маюмі. – Але це не та ситуація, яку ти хотів, Тацуя-кун?.. Тобі не сказали не ходити до школи, і тому ти повинен ходити до школи якомога частіше, хіба ні? Ти зможеш залишатися старшокласником лише пів року... Ці слова говорили, що Маюмі хвилюється за нього. ...Тацуя в цьому не помилився. У кого виникло не порозуміння, то це у Маюмі. – Я ходжу до школи, наскільки це можливо. Це не була випадкова відмовка, а безпомилковий намір Тацуї. Якби там не було після вступу, зараз Тацуї не неподобалося ходити до Першої старшої. Швидше, він навіть відчував, що прив’язався до Першої старшої. Крім його симпатії та антипатії, Тацуя дуже цікавився тим, як Міюкі та Ліна проводять час в школі. За Міюкі він лише хвилювався, а за Ліну — що вона може викинути щось незвичне. Проте зараз він просто не міг дозволити собі ходити до школи. – ...Це зайва турбота? Навряд чи Маюмі зрозуміла досить багато з короткої відповіді Тацуї, але він подумав, що вона могла щось зрозуміти з його тону та виразу Хвилювання, що змусило її нахмурити брови, хоч не зникло, але значно ослабло. За три хвилини до початку зустрічі з’явився Катсуто. Це не можна було назвати запізненням. Попередню підготовку проводили співробітники Магічної асоціації. Помічник потрібен лише після початку зустрічі. Тацуя і Маюмі увійшли до конференцзали слідом за Катсуто. Великий дисплей, розділений на десять частин, вже відображав обличчя шести людей. Тацуя привітав усіх їх, які були главами Десяти головних кланів, разом, одним легким поклоном. Не тому, що Тацуя зневажав глав інших родин. Ні Катсуто, ні Маюмі не вітати кожного окремо, навіть якщо кут поклону був інший (тільки Маюмі вклонилась низько). Трохи пізніше, після того, як Тацуя та його друзі увійшли до кімнати, на екрані з’явився глава родини Яшшіро. І якраз о десятій годині. На екрані з’явилися решта троє, Йотсуба Мая, Саєгуса Коуічі та Кудо Макото. – Отже, час прийшов, і ми починаємо позачергову раду кланів. Оголошення Катсуто не містило формальних вітань. – Відразу, але я хотів би спочатку прояснити факти. Різко, жорстким тоном озвався голова глава родини Ічідзьо, Ічідзьо Ґокі. – Чи правда, що Кудо Соуші допоміг Кудо Мінору втекти. – Я відповім. Так і є. Тацуя без остраху прийняв це питання. – Кудо Соуші, Костюмованим парадом, прикинувся Кудо Мінору, виступивши приманкою для мене. Поки я гнався за Соуші, Мінору втік у протилежному напрямку. – Вельмишановний Кудо. Чи є неточності, в сказаному вельмишановним Шібою? Уточнила правдивість Футацуґі Маі, глава родини Футацуґі. Родина Кудо наразі не входила до десяти головних кланів. Вона була одним з вісімнадцяти кланів які вважаються вісімнадцятьма сім’ями замінниками Десять головних кланів. Кудо Макото був запрошений на зустріч не як учасник, а як сторона допиту. – На перший погляд, це правда, але у словах «видав себе за іншу людину» є не точність. Соуші не став добровільною приманкою. Без остраху відповів на питання Маі Макото. – Ним маніпулювали? Хочете сказати, що Мінору-кун, що став Паразитом, використав вельмишановного Соуші, як маріонетку. Муцудзука Ацуко і Яшшіро Раідзо продовжували сумніватися в Макото. – Точно. Соджі не зміг протистояти магії психічного втручання Мінору, який асимілювався з Паразитом. Якби Кудо Соуші був тут, він міг би засвідчити, що ним не маніпулювали магією безпосередньо. Він не допомагав Мінору втекти добровільно, але був заляканий і змушений співпрацювати. Однак Мінору був неєдиним, хто тиснув на Соуші. Правда, що він боявся сили Мінору, але це Макото був тим, хто наказав Соуші виступити приманкою. Мінору не використовував магію маніпуляції розуму на Соуші. – Мінору-кун використовував магію маніпуляції свідомості? В наданих нам даних не було такої інформації. – Мабуть, це нова сила Паразита. Пояснення Макото були цілеспрямованою брехнею. Мінору не маніпулював Соуші за допомогою магії, і не освоїв магією маніпулювання свідомістю. Однак голос, яким Макото відповів на питання Шіппо Такумі, не був таким засмученим, як раніше. – Ви наполягаєте, що Мінору-кун маніпулював вельмишановним Соуші, так? Запитав про Саєгуса Коуічі. – Саме так. Відповідь Макото залишалася не змінною. Ймовірно він мав намір покласти повну відповідальність на Мінору. На цьому атака Коуічі не закінчилася. –- З якого часу? – ...Що? Макото вперше розгубився. – В який момент вельмишановний Соуші потрапив під дію маніпуляції Мінору-куна? Я чув, що самохідний автомобіль, який використовував Соуші як приманку, не був орендованим чи викраденим, а власністю родини Кудо. Коли вельмишановний Соуші, потрапив під магію маніпулювання свідомістю й коли він взяв свою самохідну машину? – Тобто... – Вельмишановний Кудо, ви не помітили підозрілого в поведінці Соуші? – ...Соромно, але не помітив. Тон Макото змінився з болючого на скромний. Його впевнений настрій зламався. – Це небезпечно. Зазначив серйозним, а не глузливим, тоном Коуічі. – В якому сенсі небезпечно? Втрутився в діалог Коуічі та Макото, Ічідзьо Ґокі. Ґокі не мав наміру кинути рятувальний круг Макото, який потрапив у складну ситуацію. Він почув, що Коуічі заговорив про небезпеку і хотів уточнити в чому саме. – Вельмишановний Кудо не помітив, чо член його родини перебував під сильним впливом Паразитів. В тоні Коуічі звучав ентузіазм, наче він чекав на запитання Ґокі. – Не можна впевнено заперечити, що, крім вельмишановного Соуші, в родині не можуть ховатися інші члени родини контролюються іншими Паразитами. Припущення Коуічі були досить натягненими. Однак їх не можна було заперечити. Якщо Макото не відмовиться від твердження про те, що Мінору маніпулював Соуші. – Вельмишановний Кудо. Здається, що занепокоєння Вельмишановного Саєгуси не можна ігнорувати. Звернулася до Макото Футацуґі Маі, намагаючись зберігати нейтралітет. – ...Ви праві. Макото був змушений погодитися з цими словами. – Я негайно перевірю всіх в домі. – Ви ж не знаєте, хто знаходиться під контролем Паразитів? Вельмишановний Кудо, ви впораєтесь самостійно? – Вельмишановний Саєгуса, пропонуєте допомогу? На запитання Коуічі відреагував Ґокі, а не Макото. Якби Ґокі не вставив слово, Макото продовжував би мовчати. – Я вже давно розмірковував над цим і останній рік, ми намагалися знайти мага з перцептивними здібностями. Я сподіваюся це допоможе. Ініціативність Коуічі про найняття мага з перцептивним сприйняттям базувався на роздумах про перший інцидент з Паразитами минулого року. Принаймні у цьому відношенні слова Коуічі не були брехнею. Однак пропозиція Коуічі йшла не від добрих намірів. – Тоді ви хотіли б щоб ми вам допомогли? – Ні, в цьому немає потреби. Я не можу додавати вам клопоту, вельмишановна Йотсуба, у вас і так проблеми з Мінору та USNA. вибачте. Попри раптовість пропозиції Йотсуби Маї, вона була миттєво відхилена, що і стало доказом. Коуічі планував скористатися розслідуванням, щоб викрасти результати досліджень колишньої Дев’ятої лабораторії. – Чому б не обговорити це питання безпосередньо між вельмишановним Кудо і вельмишановним Саєгусою, при особистій зустрічі. Можливо помітивши іскру між Коуічі та Маєю, втрутився в розмову Катсуто. – Вірно. Вельмишановний Дзюмондзі правий. Негайно підтримав Катсуто Ґокі. – Вірно. Вельмишановний Кудо, не могли б ви приділити мені час пізніше. – Я не проти. Кивнув Коуічі Макото і напруження атмосфери зникло. – Вельмишановний Шіба. Ні, я повинен називати вас вельмишановний Йотсуба. Шіппо Такумі який вирішив, що слід переходити до наступної теми, звернувся до Тацуї за його новим статусом. – Використовуйте Шіба, будь ласка. Тацуя вказав на це не через побоювання, що це викличе незручності з розрізненням його і Маї. – Вельмишановний Шіба. Це ви були тим, хто вчора вступив у перестрілку з групою магів, яка викрала гелікоптер інформаційного агентства, біля східного узбережжя Хірацуки? – Мене атакували з гелікоптера і я був тим, хто контратакував і знищив його за допомогою магії. Зізнався Тацуя, тонко виправивши зауваження Шіппо Такумі. – З отриманих матеріалів, я зрозумів, що контратака вельмишановного Шіби, була здійснена з метою самооборони. У відповідь на контраргумент Тацуї, Такума говорив спокійним тоном. – Ви знаєте, хто був супротивником? – Вони були спільниками Кудо Мінору? Послідували питання від Іцуви Ісамі та Муцудзуки Ацуко. – Я не знаю. Хоч фізіологічно вони були східними азіатами, у них були відмінні риси, через які я б не назвав їх японцями. Власне, з того, що Еріка почула від Тооями (Тоями) Цукаси, можна зробити висновок, що атакуючими були Іллігал MAP. Однак, оскільки ця інформація не була йому відома на момент минулої ночі, Тацуя дотримувався позиції, що йому це було невідомо. – Ми ідентифікували їх приналежність. Наче заперечуючи відповідь Тацуї, вставив слово Саєгуса Коуічі. – Хто вони? Закликав до відповіді Коуічі Катсуто. – Загін нелегальних магів-вбивць USNA - Загін Хорсехеад. – Іллігал MAP?.. Приголомшеним тоном, в якому звучало «зрозуміло» озвався Міцуя Ґен, почувши назву озвучену Коуічі, – Вельмишановний Саєгуса, Вельмишановний Міцуя, хто такі Іллігал MAP? Почувши запитання Ічідзьо Ґокі, Саєгуса Коуічі та Міцуя Ґен злегка повернулись. Вони поглянули на вирази обличчя один одного на власних екранах. В результаті обміну через камеру, роль пояснюючого взяв на себе Міцуя. – Це підрозділ нелегальних оперативників та вбивць, який підпорядковується безпосередньо Об’єднаному комітету начальників штабів. Усі його учасники є магами з чудовими навичками ближнього бою, а складається він з трьох загонів. Серед них загін «Хорсехеад» повинен бути загоном, що складається з магів зі східноазійською зовнішністю, націлений на Великий Азійський Союз. – Це елітний підрозділ незаконних оперативників, що належать до військових Штатів. – Ви правильно зрозуміли. Кивнув на слова Ічідзьо Ґокі Міцуя. – Вельмишановна Йотсуба, чому Америка намагається вбити вашого сина? Уїдливо звернувся до Маї Ґокі. – Так? Можливо, це тому, що Тацуя відхилив їх прохання. Провокаційний тон Маї, демонстрував, що вона, мабуть, і не намагалась приховати, що прикидається, ніби нічого не знає. Ґокі байдуже віднісся до поведінки Маї. – Прохання взяти участь у проєкті Діона? Я не думаю, що вони відправили групу магів вбивць лише для цього. Зрештою, чутки про вашого сина правдиві? Мая не відреагувала на провокацію Ґокі. Вона лише легко посміхнулась. – Що за чутки? Запитав, Шіппо Такумі. – Подейкують, що маг стратегічного класу, який знищив південний мис Корейського півострова, спричинивши так званий «Палаючий Хеллоуїн» це син вельмишановної Йотсуби, вельмишановний Шіба. Ці слова Ґокі формально були відповіддю Такумі, але по суті були питанням Маї та Тацуї. Мая, як завжди, лише холодно посміхнулась. Йому відповів Тацуя. – Не бачу необхідності відповідати. Від безтурботної відповіді Тацуї, Ґокі широко відкрив очі, в його обличчя розчервонілося. – Це не питання порядку денного для обговорення на цій зустрічі. Якщо ж ця зустріч була зібрана для цього, я вам не заважатиму. Продовжив Тацуя, перш ніж Ґокі встиг закричати. – Вельмишановний Шіба, не перебільшуйте. Заспокойтесь. – Вельмишановний Ічідзьо, ви повинні утримуватися від заяв, які мають на меті з’ясувати ситуацію в інших сім’ях. Муцудзука Ацуко і Яшшіро Раідзо поспішно виступили посередниками в суперечці. – ...Вірно. Це недоречно. – Вибачте. Ґокі визнав свою провину, щоправда, лише на словах, а Тацуя вибачився щиро. В конференцзалі почала ширитись атмосфера незацікавленості. Голови на екрані не могли приховати падіння мотивації. Або не хотіли його приховувати. – Якщо озброєна група, що спричинила стрілянину, є Іллігал MAP, це сум’яття не має нічого спільного з Мінору або будь-якою внутрішньою злочинною організацією. Цього разу вони в’їхали в країну, скориставшись вдалим шансом, можливістю що виникла з відходом флоту Нового Радянського Союзу, але в майбутньому Силам Самооборони доведеться бути більш пильними. Схоже, що продовжувати далі не має сенсу. Міцуя Ґен почав обговорення. – Нам не потрібно в це втручатися. Думаю питання яке ми повинні тут розглянути це відповідальність вельмишановного Кудо. – Згідний з вельмишановним Міцуя. Хоча він і піддався магії вельмишановного Мінору, це сталося за допомогою Паразитів, які збурили суспільство. Скористався зауваженням Міцуї Ґена Саєгуса Коуічі. – Вельмишановна Йотсуба. Це ж вашу служницю забрав Кудо Мінору. Тож ваша родина хоче поквитатися з родиною Кудо за цю ганьбу? Аргумент Коуічі також мав на меті змусити Маю взяти на себе брудну роль. – Вірно... Що думаєш, Тацуя? Мая зберегла посмішку на обличчі й переадресувала питання Коуічі Тацуї. – Я вважаю, що вони не повинні брати на себе відповідальність. Тацуя відповів не вагаючись. – Якщо ним маніпулював Мінору, можна сказати, що родина Кудо стала жертвою Паразитів. Об’єктивним є факт, що родина Кудо є найбільшою жертвою, оскільки Мінору вбив попередника глави. Я не думаю, що, з погляду гуманізму, буде правильно засуджувати родину загиблого, як спільника, перед похороном його ясновельможності Кудо. – Вельмишановний Шіба, добре сказано. Можливо, побоюючись висловлювати контраргумент. Футацуґі Маі погодилась з Тацуєю у формі похвали, трохи у швидкій для неї манері. – Як і зазначив вельмишановний Шіба, Кудо Мінору є злочинцем, що вбив колишнього главу родини Кудо. Родина Кудо не повинна мати бажання підтримувати таку людину. – З погляду здорового глузду — це правильно. Трохи іронічним тоном підтакнув Яшшіро Раідзо. – Я також погоджуюсь з думкою, що родина Кудо не повинна давати компенсацію. Ви не проти, вельмишановний Саєгуса? – Якщо вельмишановна Йотсуба з цим згідна, я не заперечую. Кинувши погляд на Міцуї Ґена, з покірним виразом обличчя сказав Саєгуса Коуічі. Крім Маї й Тацуї, Маі, Раідзо, Ґен висловили заяви, зроблені з наміром не порушувати єдність Десяти головних кланів. Наразі родина Кудо не входила до Десяти головних кланів, але донедавна були ядром, вони відрізнялись від інших вісімнадцяти допоміжних сімей. Якщо надавити на родину Кудо більше ніж потрібно, система Десяти головних кланів, може ослабнути. І саме цього вони побоювались. Коуічі не бажав порушувати порядок японського магічного світу, з Десятьма головними кланами на вершині. Він прагнув зниження статусу родини Кудо, що не входила до Десяти головних кланів, але все ще мала великий вплив, але, разом з тим, не хотів розвалу. – От і добре. І ще, вельмишановний Шіба. Міцуя Ґен не зміг змиритися з ситуацією, просто досягнувши компромісу з Саєгусою Коуічі. – Що таке? – Звісно, це не місце, щоб розкривати свою силу. – Вельмишановний Міцуя. Ця розмова вже... Зупинив Ґена Катсуто. Однак Ґен не зупинився. – Однак, вельмишановний Шіба. Зараз вже не секрет, що ви маг стратегічного класу. Вам потрібно усвідомлювати реальність того, що багато військових в Японії та закордоном з підозрою ставляться до ваших дій та зауважень, проявляючи надмірну реакцію, коли їм погрожують. Твердження Ґена не ґрунтувалося на відразі та злобі. Швидше, можна сказати, що все зовсім навпаки, ним він дбав про сьогодення та майбутнє Тацуї. Родина Міцуя, мала багато зв’язків не тільки в Японії, а й закордонних військах. Можливо, у нього є частина інформації, що до таємних планів ліквідувати «стратегічно мага Шібу Тацую». – Я сприйму це як пораду. Навіть якщо це відома таємниця, я не можу нічого сказати про це. Тацуя, схоже, теж це розумів. Проте, його позиція не змінилася. Згідно з домовленістю з Силами Самооборони, Тацуя не мав права розголошувати, що він є оператором Матеріал бурсту. Крім того, він не міг ігнорувати інформацію, яку Шіїна надала через Міюкі. Сім’я Міцуя повідомила Силам Самооборони про плани Тацуї, атакувати в’язницю Мідвей. Адресатом передачі таємної інформації була обрана Саекі, що мала тісні стосунки з Тацуєю, щоб запобігти втіленню плану в життя. Якщо судити з його власної позиції, Тацуя не міг не подумати, що це зауваження також мало на меті зв’язати його по руках і ногах. ◊ ◊ ◊ Сьогоднішня позачергова рада кланів мала для Тацуї поганий присмак. Було успіхом, що його не звинувачували у взаємодії з Іллігал MAP, а той факт, що він був фактично розкритий як стратегічний маг, не з його вини, результат, який він не зміг прийняти. Однак якщо він продовжить перебувати у своєму похмурому настрої, це змусить Міюкі зайве хвилюватися. Він примусово змінив свої емоції і попрямував до лікарні, де госпіталізована Хонока, яку він мав провідати з Міюкі і Ліною, коли вони повернуться зі школи, згідно з вчорашніми планами. – Хай, Хонока! Як ти себе почуваєш? Коли вони увійшли в палату, Ліна першою заговорила з Хонокою. Тацуя та Міюкі стояли позаду неї з делікатно невиразними обличчями. Правду кажучи, Міюкі думала, що Хонока буде більш рада, якщо першим з нею заговорить Тацуя. Тацуя передбачив намір Міюкі й готувався поцікавитися самопочуттям. Однак. Ліна своїм поспіхом зламала ці плани. Її в цьому звинувачувати не можна, тому що заздалегідь вони цього не обговорювали. Результатом стала тимчасова втрата виразу у Тацуї та Міюкі. Однак Тацуя з сестрою були надто обережні, що до можливої не приязні. Хонока відповіла на дзвінкий голос Ліни посмішкою, без жодного натяку на розчарування. – Нічого страшного. Навіть якщо це називається госпіталізацією, мене госпіталізували лише для профілактичного огляду. – Зрозуміло. От і добре. Отямившись, втрутився в розмову Тацуя. – Пане Тацуя... Вибачте, що змусила хвилюватись. Вибачилася Хонока, приховуючи посмішку. Вона не думала, що Тацуя не хвилювався за неї, але коли він показав, що він стурбований, вона не могла не зрадіти. – Хонока, це не те, за що ти повинна вибачатися. Скоріше, це я маю вибачитись. Вибач, що втягнув тебе цього разу. І Еріці спричинив проблеми. Крім групи Тацуї, в палату прийшли Еріка та Шізуку. Тацуя злегка схилив голову й вибачився перед Ерікою. – В цьому! Пан Тацуя не винен! – Вірно. Винуваті тут — ті хлопці. На щастя, ні Хонока, ні Мідзукі не постраждали, і Тацуя-кун не повинен відчувати відповідальність, чи не так? З легкою посмішкою, похитала головою Еріка. – Я дуже рада, що ніхто не постраждав. Не тільки Хонока та Мідзукі, а й Еріка, Сайдзьо-кун та Йошіда-кун. Слова Міюкі однозначно були її істинними почуттями, але вона також мала на меті зупинити безперервні вибачення Тацуї. – Вірно. Мідзукі не прийшла в школу, але це було для того, щоб не повторилось щось подібне до вчорашнього. Лео і Мікі... Думаю, з подібним вони здатні впоратись. Як і сказала Еріка, через пересторогу, Мідзукі сьогодні залишилася в дома. Лео та Мікіхіко просто утрималися від відвідування палати дівчини, що була приватною. – Я також не думаю, що це відповідальність пана Тацуї. Зауваження Шізуку, яка до цього моменту мовчала, звучало трохи інакше, ніж сказане досі. Вона дивилася на Тацую. На її обличчі не було посмішки. – Я хочу, щоб пан Тацуя захистив Хоноку, щоб подібне більше ніколи не повторилося. В її серйозному тоні не було місця для легковажності. Вираз обличчя теж було серйозним. – Е?! Викрикнула Хонока. Еріка та Ліна також були неприховано здивовані. Чомусь на обличчі Міюкі не було ні здивування, ні злості. ...Але й усмішки теж не було. – Гадаю, ти знаєш, що я член родини Йотсуба. Слова Тацуї у відповідь на сказане Шізуку, звучали як «запитання», а не «твердження». – Так. На питання відповіла Шізуку, а не Хонока. Хонока затамувала подих і дивилась на обличчя Тацуї. – Раніше я думав вийти з родини Йотсуба, ні я очікував ворожнечі з ними, в майбутньому. Але тепер я збираюся жити, як маг родини Йотсуба. Почувши сказане Тацуєю, Міюкі на мить нахмурила обличчя. – Бути під моїм захистом, означає стати магом, що належить родині Йотсуба. Вона не зможе жити звичайним життям. У тому числі як маг. Однак... – І все ж я не проти. Зібравшись з силами, дала відповідь Хонока, з якої було зрозуміло її прийняття сказаного Тацуєю. В очах, які дивилися на Тацую, не було вагань. Проте погляд, який перейшов з Тацуї на Міюкі, коливався від вагання. – Але... Міюкі тебе це влаштовує. Почувши запитання Хоноки, Міюкі опустила погляд. Проте Вона відразу підняла обличчя і поглянула прямо в обличчя. – Чесно кажучи... Мені це не подобається. Хонока — чарівна дівчина. Але, разом з неприйняттям, я буду рада, якщо ми разом підтримуватимемо шановного Тацую. – Міюкі… Так, я зроблю все можливе. Міюкі і Хонока посміхнулися одна одній. Не сказати, що посмішки двох дівчат були широкими. Посмішка Міюкі була натягнутою, а посмішці Хоноки бракувало впевненості. Однак в їхніх словах і очах не було брехні. – Однак. Сказала Міюкі й повернулась до Тацуї. У посмішці, на адресу Тацуї не було похмурості. – Зраджувати заборонено, шановний Тацуя. «Зараз цього можна було не говорити.» Подумки застогнав Тацуя, не змінивши виразу обличчя. – Можна було цього і не говорити... Не очікувано озвалася Ліна. І природно. Атмосфера зіпсувалась. Але з присутніх не було нікого, хто б не розумів, що атмосферу зруйнувала саме Міюкі. – … Звичайно. Зробивши вираз серйозним, наскільки міг, Тацуя кивнув Міюкі. Поряд з Хонокою, обличчя якої вже тремтіло від безперервної посмішки. – Жадібна. Пробурмотіла Шізуку ◊ ◊ ◊ Сьома вечора. Ліна досі сиділа за одним обіднім столом з Тацуєю і Міюкі. Але замість того, щоб сьогодні весь час чекати за столом, вона стояла на кухні з Міюкі. На жаль це був не той рівень, коли можна сказати «готували разом», а лише «допомагала Міюкі». – ...Шізуку дійсно сказала щось подібне. Ліна розмовляла з Тацуєю, намагаючись впоратися з паличками. Міюкі, наче спартанка, не дозволяла Ліні користуватися ножем і виделкою. – Це дійсно доволі не звично. Ні Тацуя, ні Міюкі не запитали, про що вона. Прохання Шізуку, «Хочу, щоб ти захищав Хоноку» і слова Тацуї «я взяв під захист Хоноку та Еріку», відповідало ідеї минулого вечора яку Ліна назвала «бажанням створити власне королівство». – Але, Тацуя, хіба для тебе це не зручніше, що інша сторона сама просить про це. – Вірно. ...Але краще, щоб ситуація не дійшла до того, щоб дійсно довелося їх захищати. Ці рядки монологу Тацуї, Ліна сприйняла несподівано серйозно. – ...Хонока теж маг. Не думаю, що вона буде в небезпеці, незалежно від старшого брата – Д-дійсно. Є уряди, привітні структури, та злочині організації, які намагаються стежити за сильними магами та змусити їх діяти згідно зі своїми бажаннями. Тай, Хонока має бути щасливою, що Тацуя може її захищати. Міюкі та Ліна поспішили висловити слова заспокоєння. Ні, поспішала лише Ліна. Голос Міюкі звучав так, ніби вона це горила сама собі. – … Ну, це правда. І це не означає, що я повинен робити щось саме зараз. – ...Вірно. Зараз в пріоритеті Мінамі-чан. Палички всіх трьох зупинилися. Атмосфера стала важкою, але цього разу вони не могли втекти чи ухилитися. – ...Не знаю чи варто говорити це, але чи не повинен зараз ганятися за Мінамі, ти ж не здасися? – Звісно, я не збираюся здаватися. Негайно відповів на питання Ліни, Тацуя. Без жодних вагань. З виразу Міюкі зникло трохи смутку. – Місце знаходження відоме. Нинішня позиція — близько тисяча двохсот кілометрів на схід від Токіо. Рухається під водами Тихого океану зі швидкістю тридцять п’ять вузлів. – Тобі відомі такі деталі?! Від останніх слів Тацуї, Ліна округлила очі. А руки випустили палички. Міюкі поглянула на Ліну, яка сиділа перед нею. Ліна прошепотіла: «Вибачте», - і поклала палички, що впали на скатертину, на підставку для керамічних паличок. – Під водою, вони рухаються на підводному човні? Побачивши, що Ліна не «вставила палички в миску» чи «поклала на миску», Міюкі звернулася до Тацуї. Зайве говорити, що тільки-но закінчивши їсти, Міюкі поклала палички на підставку. – Так багато мені не відомо. Це може бути транспортно-бойовий корабель повного занурення. ...Що важливіше, їжа холоне. Поговоримо під час їжі. – Дійсно. – Ти багато знаєш про транспортно-бойовий корабель повного занурення... Реакція відрізнялася, але і Міюкі, і Ліна продовжили їсти вслід за Тацуєю. – На схід від Токіо... Гаваї? Або... Ліна вдала, що «їй це раптово спало на думку», але не змогла приховати очікувань. Ліна розглядала корабель з Мінамі, що прямує до острова Мідвей, як дивовижний шанс. Ні Тацуя, ні Міюкі не звинувачували її в нескромності. Так само, як Тацуя і Міюкі хвилювалися за Мінамі, вони обидва розуміли, що Ліна дорожить і хвилюється за Бенджаміна Канопуса, який перебуває у в’язниці Мідвей. – Гавайські острови, та це не будуть Гаваї чи Оаху. Острів Мідвей або атол поряд ним... Отже, на обличчі було очевидне питання. Тацуя повів розмову в напрямку, якого бажала Ліна. – Ліно, чи є військова база Штатів на північно-західних Гавайських островах? Від родини Міцуя, Тацуя чув, про існування американської військової бази на атолі Перл і Гермес. Але він наважився поставити це питання Ліні, натякаючи на те, що не залишить без уваги острів Мідвей. – Я чула, що на атолі Перл і Гермес є база постачання ВМС. Але, на жаль, Ліна була несподівано серйозною. Вона не помітила натяк Тацуї та відповіла лише на те, про що запитували. Міюкі поглянула на неї розчарованим поглядом, що говорив «та все не так!». Далі Тацуя почав терпляче питати та слухати відповіді Ліни. – Чула про це? – Бази які не збираюся використовувати я навіть не перевіряла. Я не морський офіцер. Чи означає це, що ця база не велика. – Вірно. Оскільки я там не була, думаю, якби це була важлива база, я б краще про неї пам’ятала. «Може самому сказати?..» У Тацуї ось-ось заболить голова. Міюкі, без жодних хвилювань, присвятила всю увагу їжі. – Ця база розташована далеко від материка і не дуже відома в армії? Там зручно тримати викрадених людей. – ...Тацуя, ти вважаєш, що їхнім пунктом призначення є база Перл і Гермес? З жахом запитала Ліна у Тацуї. Сьогодні ввечері, у Тацуї не було настрою поганця, який навмисне залишить її в такому стані. – Я не ігнорую можливості, що їх спробують замкнути у в’язниці на острові Мідвей. Ліна полегшено зітхнула. Міюкі поглянула на Ліну. Її погляд говорив «наскільки ж клопітна дитина», але Ліна навіть не помітила, що Міюкі дивиться на неї.