Пізня зима

«Чому?»

Уйон проковтнув незадані питання. Хоча йому хотілося дізнатися більше, наслідки таких запитів лякали його. Якби він вирішив розпитати про те, що сталося під час орієнтації, атмосфера між ними стала б ще більш незручною.

– Просто заповни пропуски: ім’я, номер студентського квитка, факультет і дата народження.

Обережно заповнюючи форму, Уйон трохи нахмурився. Приєднання до клубу стало несподіваним поворотом, але усвідомлення, до якого він дійшов раніше, шокувало його ще більше. Той факт, що саме він почувався незручно у цій ситуації… Коли він почав так думати?

– У розділі мотивації вкажи три улюблені класичні твори. Оригінальною англійською.

– Обов’язково має бути Шекспір?

– …Ні?

Якби професор не зайшов у залу раніше, Уйон, можливо, розповів би Дохьону все про їхнє минуле. Сказав би, що впізнав його з першого погляду, що відчув зраду, дізнавшись, що той Альфа, і що поставив ті питання через своє здивування. Якби він усе це сказав, їхні стосунки неминуче прояснилися б.

– Електронну пошту можеш не писати.

Думаючи про це, Уйон раптом відчув занепокоєння. Що буде, якщо Дохьон впізнає його, назве «Йон-а» і згадає його зізнання? Їхні стосунки стали б лише більш віддаленими. Уйон був абсолютно впевненим у цьому.

Адже він уже одного разу боявся, що Дохьон подумає, ніби Уйон виглядає дивним через те, що вступив до того ж університету. Він навіть міг уявити вираз незручності на обличчі Дохьона, щойно той зрозуміє, що Уйон – це той самий «Йон-а».

– Ем… Сонбе.

– Так?

– На якому ви курсі?

Легше почати з чистого аркуша, ніж намагатися відновити зіпсовану картину. Можливо, буде краще, якщо вони залишаться просто сонбе й хубе з одного факультету. Уйон не хотів копатися у минулому та відкривати старі рани.

– На третьому.

Уйон уже виплакав усі сльози, його серце ніби стерлося до краю. Усе закінчилося того дня, коли він зізнався. Дохьон перестав бути його репетитором і одразу ж змінив свій номер телефону. Його статус у месенджері змінився на «невідомий», а автоматична відповідь «номер не існує» перетворила їх на зовсім чужих людей.

– Віддай, коли закінчиш.

Односторонні прощання достатньо пережити один раз. Зараз уже не мало значення, чому Дохьон змінив номер чи чому він більше не виходив на зв’язок. Уйон давно відпустив це, і тепер Дохьон був для нього просто ще одним сонбе. Уйон був готовий прийняти їхні нинішні стосунки.

«Я не буду згадувати про це», – подумав він.

У певному сенсі, здавалося, що Дохьон думав так само. Як і Дохьон не згадав про свою вторинну стать, так і Уйон не збирався говорити про минуле. Це не було брехнею – просто мовчання. Таким чином, якщо Дохьон коли-небудь запитає про це, Уйон міг би виправдатися.

– У тебе гарний почерк.

Ця невимушена усмішка боляче зачепила щось у грудях Уйона. Скільки разів шістнадцятирічний Уйон потрапляв у полон цієї посмішки? Тепер, відчуваючи гірко-солодкий присмак спогадів, Уйон механічно потер своє вухо лівою рукою.

– Що хочеш поїсти?

– Нічого особливого…

Серце, що билося нерфвномірно, раз у раз нагадувало про себе. Єдине, про що міг думати Уйон, – це як сильно він хотів, щоб воно заспокоїлося якомога швидше.

* * *

До обіду вони так і не дійшли. Незабаром прийшла Гарам. З високо зібраним хвостом і пухнастими навушниками, вона засяяла, щойно побачила Уйона.

– Ого, Уйоне! Який сюрприз! – вигукнула вона.

Хоча вони не були особливо близькими, її альфа-феромони заповнили весь простір. На відміну від Дохьона, її типовий альфа-запах викликав у Уйона помітний дискомфорт.

– Я привів його, щоб подати заяву на вступ до клубу, – сказав Дохьон.

– О, дай-но погляну.

Гарам взяла заповнену Уйоном анкету і почала її уважно розглядати. Її обличчя, сповнене цікавості, зосереджено перебігало рядками анкети, поки вона не побачила щось, що змусило її посміхнутися. З обличчя Гарам не сходив вираз легкої насмішки, коли вона раптом засміялася.

– Цей придурок змусив тебе це теж написати.

– Написати що? – спитав Уйон.

Гарам швидко підійшла до нього ближче, показуючи анкету. Її близькість і сильні феромони робили ситуацію дуже незручною, але Уйон все ж захотів дізнатися, про що йдеться.

– Я про розділ мотивації. Якщо чесно, навіть ті, хто справді любить англійську класику, зазвичай не можуть нормально заповнити цей пункт, – сказала Гарам, вказуючи на розділ, який Уйон тільки-но заповнив.

На відміну від його недбалого і кривого корейського почерку, англійський курсив був охайним і чітким.

– Не так вже й багато класичних творів можна записати англійською. «Ромео і Джульєтта», «Гамлет» і «Знедолені», правда?

– «Знедолені» – це не англійська класика.

– Якщо написати латинськими літерами, то згодиться, – відмахнулася Гарам.

Дохьон, який мовчки слухав, тихо засміявся.

– Це абсурд.

Незважаючи на його коментар, Гарам зовсім не збентежилася.

– Деякі приходять сюди тільки для того, щоб побачити його обличчя, навіть не плануючи вступати до клубу. Тому ми хоча б вимагаємо від них мінімальних зусиль.

Вираз обличчя Уйона змінився. Його очі звузилися, а губи стиснулися. Очі Гарам засяяли від цієї реакції. Вона нахилилася ближче і, сповнена очікування, пошепки запитала:

– Дратує, правда?

– Так.

– …

Навіть Дохьон замовк цього разу, незграбно відводячи погляд. Після короткої паузи він спробував виправдатися:

– Я цього не починав. Це вже так було, коли я повернувся з армії.

– Хто ж тоді це почав?

Якщо це сталося, поки Дохьон був у армії, значить, все почалося не через нього. Напевно, хтось до нього змусив старшокурсників придумати таку умову.

– Чудове запитання.

Гарам випросталася, явно готуючись до пояснень. Знімаючи пухнасті навушники й маючи намір покласти їх на стіл, вона кинула погляд то на Уйона, то на навушники. З підступною усмішкою вона підсунулася ближче.

– Уйоне, вони ж милі, правда? Коли їх скласти, вони виглядають як макарон.

– Ем… так…

Уйон нерішуче відповів, зберігаючи насторожений вираз обличчя. Його інстинкти почали подавати тривожні сигнали. І дійсно, Гарам, скориставшись моментом, швидко наділа навушники на нього.

– …

Обличчя Уйона скривилося у невдоволеній гримасі. Він вже збирався їх зняти, але завмер, зустрівшись поглядом із Дохьоном. Тим часом Гарам, плескаючи у долоні, голосно засміялася.

– О боже, це так мило! Гей, навіть ти маєш визнати, що це мило, правда ж?

Дохьон, який весь цей час уважно спостерігав за Уйоном, м’яко усміхнувся. У ту ж мить Уйон почервонів.

– Так, правда.

– …

Уйон швидко зірвав навушники і прикрив вуха руками. Він намагався зберігати спокійний вираз обличчя, але воно вже стало червоним, як стиглий помідор. Гарам спритно підхопила скинуті навушники.

– Чому ти їх зняв? Тобі ж так пасує!

– Я… Я не хочу вступати до клубу.

– Ой, я ж просто жартувала!

Хоча це було сказано серйозно, краще було не говорити це їй. Його серце так шалено билося, що здавалося, воно розігрівало все тіло. Помітивши його реакцію, Гарам стримала сміх і махнула рукою.

– До речі, у нашого клубу є легенда.

– …Яка ще легенда?

Уйон запитав, насупившись, поправляючи волосся. Раптом йому здалося, що обігрівач працює надто сильно, і він почав думати, що саме температура повітря змусила його почервоніти.

– Це сталося чотири роки тому.

Голос Гарам став серйозним, ніби вона збиралася розповісти про щось важливе. Чотири роки тому — саме тоді Уйон познайомився з Дохьоном. Схоже, цей рік видався багатим на події.

– Тоді в нашому клубі було ледь десять членів.

Гарам виглядала так урочисто, ніби розповідала епічну історію про героїв. Навіть коли Дохьон втрутився зі словами: «Тебе тоді навіть не було в клубі», Гарам проігнорувала його.

– Тодішній президент клубу привів рятівника, щоб оживити вмираючий клуб.

З якоїсь причини Дохьон роздратовано насупився й похитав головою зі скептичним виглядом. Знизивши голос, Гарам продовжила ще серйозніше.

– Хлопця, якого прозвали «Богом бізнесу».

– …

Обличчя Уйона скривилося ще більше, ніж коли Гарам наділа на нього навушники. «Бог… чого?» – він навіть не наважувався запитати. На щастя, Дохьон пояснив.

– Це було його прізвисько — «Бог бізнесу».

– …Серйозно?

Уйон відчув, як по його шкірі пробігли мурахи, а по руках – холод. Що це за дитяче прізвисько? Попри тепло в кімнаті, його пробивало на тремтіння. Терши руки з відразою на обличчі, він глянув на Гарам, яка широко усміхнулася.

– Але я серйозно, той хлопець виглядав як справжній бог. Уйоне, ти маєш побачити його на власні очі. Його обличчя буквально сяяло.

– Як обличчя може сяяти? – Уйон хмикнув, вважаючи це повною нісенітницею, але думки раптом повернулися до Дохьона.

Пригадуючи часи, коли той був його репетитором, він зрозумів, що ніколи не наважувався подивитися йому прямо в обличчя. Тоді йому справді здавалося, що посмішка Дохьона здатна освітити кімнату.

– Серйозно, наступного разу попроси у асистента показати тобі його фотографію.

– У асистента? – перепитав Уйон.

– Так, вони зустрічаються[1].

[1] Про них є окрема новела та манхва під назвою «Комплекс Омеги». За новелу ще ніхто не взявся, проте манхву українською вже повністю переклали:)

Той, хто залишив свої феромони на асистентові, очевидно, був тим самим «Богом бізнесу», згаданим у цій історії. Кільце на його пальці, ймовірно, було парним.

– У будь-якому разі, після того, як той старшокурсник приєднався до клубу, усі почали подавати заявки як навіжені. Але оскільки він не був активним, усі швидко порозходилися. Саме тоді й запровадили мотиваційний розділ у заявках. Я теж приєдналася тоді, – Гарам вказала на себе з дещо сором’язливим виразом. Але вона була серед тих, хто залишився у клубі, а не покинув його.

– На той момент Кім Дохьона ще не було, але після того, як він повернувся з армії…

Посеред розповіді Гарам, раптом, зупинилася, і нахилила голову набік. Потім нахилила ще кілька разів, перш ніж її обличчя стало серйозним. Її голос раптом став тривожно холодним.

– Уйоне.

– Так?

– Ти, випадково…

Гострий погляд Гарам змусив Уйона завмерти. З кожним морганням її вираз ставав усе пронизливішим. Щось зблиснуло у його свідомості.

«О ні».

Він забув контролювати свої феромони. Якось так сталося, що Уйон почав несвідомо виділяти їх. Домінантні феромони омеги заповнили кімнату, і вже з запізненням він зрозумів, що саме це спровокувало реакцію Гарам.

– Зачекайте хвилинку.

Уйон підняв руку, намагаючись зберігати спокій, і незграбно підвівся. Оскільки вирішити ситуацію, залишаючись на місці, було складно, він вирішив збільшити відстань між ними. Але Гарам, уже підкорена інстинктами, не слухала його. Вона схопила Уйона за зап’ястя, густі альфа-феромони почали тиснути на нього.

– Тож ти домінантний…

Бам!

Гучний звук розділив їх. Уйон різко повернув голову в бік звуку й побачив Дохьона. Його обличчя було холодним, а рука все ще лежала на столі, який він ударив. Голос Дохьона прозвучав низько й різко:

– Гей.

Уйон розгублено застиг, не розуміючи, до кого звертається Дохьон. Той не дивився ані на Уйона, ані на Гарам, його погляд був прикований до зап’ястя, яке тримала Гарам. Нарешті його очі зупинилися на Гарам.

– Відкрий вікно.

– …А.

Гарам отямилася, відпустила Уйона і швидко побігла відкрити вікно. У кімнату хлинуло холодне повітря. Дохьон, залишаючись спокійним, звернувся до Уйона:

– Тобі, напевно, холодно. Одягни щось.