Мо Жань уважав, що обрати своїм учителем Чу Ваньніна було помилкою. Його наставник дуже нагадував кота, у той час, як сам Мо Жань був схожий на дурного пса. Це геть різні біологічні одиниці. Дурне цуценя спочатку не мало наміру тягти до кота свої пухнасті лапи. Він думав, що собакам краще водитися з собаками, такими, як наприклад його ґеґе Ши Мей, милий і слухняний, немов японський шпіц. Вони були б чудовою парою. Однак Мо Жань, що пройшов крізь смерть і воскресіння та отримав шанс на друге життя, знову приволік до свого лігва нікого іншого, як білосніжного кота, на якого колись навіть не звертав уваги.