Том 1. Частина 1.3

Том 1. Розділ 1.4 - Том 1 Частина 1.4

“…..Ваша Високість.” Мене розбудив чийсь дотик. Рука на моєму плечі відчувалася важкою, великою і теплою. Толком не прокинувшись, я пробурмотіла перше ім’я, яке спало мені на думку: “…..Надрік?” Відповіді не було і я мусила докласти зусиль і таки розліпити повіки. Але впізнати обличчя незваного гостя мені однак не вдалося. Він стояв навколішки біля ліжка і місячне світло падало йому на спину, відкидаючи тінь на обличчя. Рука на плечі стиснула мене сильніше. Не настільки, щоб викликати біль, але достатньо, щоб я змирилася з неможливістю спати далі і сіла на ліжку. “Хто ти в біса такий?!” “….Ви як завжди забули мене?” Від незнайомця пахнуло алкоголем. Я відсмикнулася подалі і скинула чужу руку зі свого плеча. “Геть звідси! Бо я покличу слуг.” “Ви і справді мене не впізнаєте?” І як я мала його впізнати, якщо була принцесою менше доби. І в мене не було доступу до її спогадів. Як же хочеться усе послати під три чорти! Але… Голос незнайомця звучав так, наче він ледве стримував сльози. І що мені скажете з цим робити? За сьогоднішній день, це вже третій чоловік, що стоїть переді мною на колінах, життя мене до такого не готувало. І чому всі раптом вирішили тиснути на мою жалість? Не схоже, щоб попередня власниця тіла була не в міру жалісливою особою. Втім, вигрібати всеодно мені. “Перш за все, я не бачу твого обличчя.” Почувши мої слова, чоловік відхилився назад, так щоб місячне світло впало на його обличчя. Останнє було досить цікавим. Мужнім, але витонченим з гострими аристократичними рисами. Можу сказати, що він був трохи схожим на ельфа, якщо вже згадати, що ми в грі. Не хотілося б нікого розчаровувати, але яким би симпатичним не видавалося це обличчя, та впізнати я його аж ніяк не могла. Втім, я цього й не очікувала. А от мій нетверезий гість, явно був впевнений, якраз у зворотньому. Ну, що ж або пан або пропав, спробуємо викрутитись: “О…. І що ж ти тут робиш?” Прикинутись, що я його впізнала, здалося мені найкращим варіантом. Покликати слуг, щоб його викинули хотілося сильніше, але міркуючи логічно, слуги ж його сюди пропустили. Я не могла занадто змінювати поведінку принцеси. А ще я не збиралася кожному повторювати баєчку про амнезію. “Я почув, що сьогодні ви нікого не кликали до себе.” “…….” Так я вже знала, що принцеса змінювала сексуальних партнерів, як рукавички і спала з усіма направо і наліво. Але в цьому продовжувати її поведінку не збиралася. Мають же бути межі моїх акторських здібностей. “І що?” “Ви так давно мене ігнорували.” “…..” “Казали, що у вас вдосталь чоловіків, щоб замінити мене….” “Але схоже всі вони вам вже набридли. Знаючи, що ви сьогодні одна… Знаючи, що ви ніколи не покличете мене першою, що я мав робити? Що ще мені залишалося, окрім, як прийти самому?” Говорячи це, незнайомець взяв мене за руку і ліг на ліжко поверх ковдри. Ов-ов, я не встигаю за сюжетом цієї збоченої гри! Для початку, я була б не проти, хоча б знати ім’я чергового чоловіка, що опиняється в моєму ліжку. Судячи зі слів і поведінки, він схоже був певен, що має право так себе вести. Право, яке може дати, наприклад, статус наложника. На думку спало ім’я - Ровія. “Не зараз. Я стомилася. Тому хочу, просто, поспати.” “Я знаю, що тобі наскучив той секс-раб. Ти заслуговуєш кращого ніж він. Я добре тебе обслужу.” “Ні, я …” Не схоже, щоб мене почули. Чоловік сильніше стис мою руку і підсунувся ближче, нависаючи наді мною. Я відчула дихання з запахом алкоголю на своєму обличчі і вирішила з ним більше не церемонитись. “А як же Юріель?” Він закляк. Схоже моя здогадка була правильною. Він справді був… “…. Що ви маєте на увазі?” Дінг! Eссен хоче зайнятися коханням з вами. Але, якщо ви погодитесь, він може помітити, що ви з Ровією були разом. Однак, якщо ви відмовите, ви можете втратити той прогрес, якого досягнули з Ессеном… (Увага! Ви досягли критичної точки!) A. Відмовитись. B. Заспокоїти його брехнею. C. Погодитись на секс. D. Заплакати. Курсор опустився до самого низу. Ха! Заплакати! В нашої героїні точно немає спеціального навику  ‘Оригінальність’. Але мені слід повернутися до своїх проблем. Ровія все ще напружено чекав, поки я відволікалася на системне повідомлення. “Слухай, - я підняла вільну руку і легенько поплескала його по щоці. - Ти ведеш себе так, бо боїшся, що я покараю тебе?” “……” “Не хвилюйся, я нічого не робитиму.” “Я…..” “Серйозно, ти прийшов сюди, після того, як був з тією жінкою? Май хоч крихту вірності.” “……” “І довго ти збираєшся тут залишатись? Я стомилася. Давай припинимо і йди в свою кімнату.” Я була цілком серйозною. Цілісінький день люди вимагали від мене відповіді за вчинки, до яких я не мала жодного відношення. Невже хтось справді думає, що після таких емоційних гойдалок, в мене залишилися сили. “…..І ви не ревнуєте?” “Що?” “Я ж все ще… ваш наложник.” “……” Він нарешті змістився, але не для того, щоб іти, а тільки випрямився, більше не нависаючи наді мною, та все ще сидячи поверх моєї ковдри. “Ви не сердитесь?” Хто тут злився, так це він. На його обличчя знову падало світло, відкриваючи сердито стиснуті щелепи. А слова падали важко і болісно. “Чому? Чому завжди … Чому ви такі жорстокі до мене.” Жорстока? Я? Визнаю, тепер я розсердилася. “А чи не ти переспав з іншою жінкою?” “Я….. Ви…” “Визначся хто тобі потрібен - я чи вона. І перестань вже себе жаліти!” Не встигла я договорити, як він знову навис наді мною. Я підняла, руку, щоб відштовхнути його назад. Але мене спіймали. Чоловік завів мої кисті мені за голову. “Що ти в біса витворяєш?” “Я себе жалію? Кому б це говорити, але не тобі!” “Ти так сильно мене хочеш? - я остаточно зірвалася і перестала обирати слова. - Я не люблю тебе і ти вирішив взяти мене силою? І чого ти цим доб’єшся? Ти просто жалюгідний.” “….. Ти ж любиш секс?” “І що?” “Чому це не можу бути я? Чому ти не хочеш робити це зі мною? Чому ти можеш бути з ким завгодно, але не зі мною?!” З гіркотою виплюнувши ці слова чоловік наді мною згорбився. Запала тиша. В місячному світлі, я бачила, що його плечі тремтять, а руки сильніше стисли мої кисті, все ще заведені за голову. От чого він від мене чекав? Зізнання в коханні і вірності? Від жінки, яка мала, ще двох, і це тільки офіційних, наложників? Мені було ще важче його зрозуміти, не знаючи, що власне відбулося між ним і принцесою. Тиша затягувалася. “Ей,” “…..Будь-ласка, будь зі мною, хоча б раз.” “Що?” Я була настільки приголомшена, що не встигла ніяк відреагувати. А Ровія вже спускався вниз, прибираючи ковдру між нами і цілуючи мене крізь одяг. Та що тут в біса відбувається! Я навіть не його ‘принцеса’. Не я обирала його своїм наложником, не мого кохання він відчайдушно прагнув. І точно, не мені мало випадати терпіти його п’яні виходки! Дінг! “….Хах, чекайте, мені от зовсім не до цього!” Ровія вже спустився до мого пупка і явно не збирався зупинятися. З переляку я вдарила його коліном по щелепі. “Ах!” Він обурено зиркнув на мене погладжуючи підборіддя. “Я ж сказала, що не хочу!” “Ти брешеш! Ти постійно робиш це з усіма підряд!” Дінг! “Бля, і що? Не твоє собаче діло, що і з ким я роблю!” “…..Що?” Моя репліка, достойна п’яного підворіття, подіяла на Ровію, як ушат холодної води. Його хватка на моїх зап’ястях ослабла і я поспішно вирвала руки. Кисті затерпли і я сердито їх розминала. А Ровія зблід і мовчав. “Я не…. Я не хотів цього.” - жалюгідно прошепотів він нарешті і раптом втративши всю силу впав, сховавши обличчя в мене на грудях. Господи, ну чому мені не можна просто поспати?! “….. Думаю тобі саме час піти.” Ровія не зреагував. Я взяла його за руку і зтягла з себе, відкотивши вбік. Він не впирався, але й не йшов. Я сіла на ліжку. “….. Це було жахливо. Боятися, що мені відмовлять… Страх і відчай доводили мене до сказу. Через це…” “Гаразд. Є ще щось, що ти хочеш сказати?” “….. Мені шкода.” “Нічого. Доки ти розумієш, що саме зробив неправильно, то нічого. А зараз…” Я з підозрою подивилася на Ровію, що після вигнання з області моєї грудної клітки, зарився в подушку і не реагував на мої слова. “…..Ти що заснув?” “………” Цей сучий син…?! Я зціпила зуби, намагаючись видати посмішку і згадати, що терпіння - це чеснота. І в цей момент почулося: “Ваша Високість. Це я.” З-за дверей долинали гучні кроки, що нагадували про військових в масивній формі. Я дозволила їм увійти. “Надзвичайна ситуація!” Та в мене весь день, одна суцільна надзвичайна ситуація. Я підігнала доповідача: “Переходь до суті.” Моя суха репліка, змусила служницю, що зайшла разом з солдатами, говорити так швидко, що  слова мало не накладалися одне на одне. Зрозуміти сказане не допомагала і опущена голова служниці і, власне, зміст репліки. “Принц Велроду і одна з покоївок палацу намагалися втекти цієї ночі!” …..Секундочку, що? Я потерла виски, але замість прояснення в думках отримала ще один удар по мізках. Дінг! Завдання автоматично провалене [Підозра Ровії – 1] . Дінг! Невідома помилка! Застосовано штраф. Дінг! Зацікавленість цілі ‘Ровія Джуран’ обнуляється. Рут ‘Ровії Джурана’ буде недоступним певний час. (Рут можна буде відкрити знову виконанням прихованих квестів.) Дінг! Прихований квест відкрито! Дінг! [Між життям і смертю] Ви намагалися втекти разом з Ессеном Велродом, чоловіком, що перебував у палаці, як коханець принцеси! Тепер ваші з ним таємні стосунки викрито. Будь-ласка, збережіть своє та Ессенове життя від гніву принцеси Єлдрії. [Поточний прогрес] Залишилося 01:59:09. Життя Ессена Велрода 0/1 Життя Юріель Дравʼєр Сесилії 0/1 Я змучено дивилася на час виконання завдання. Ні, сьогодні мені точно не дадуть поспати!