Том 1. Частина 1.1

Дзззз. Дзззз. Дзззз.

Немилосердний звук вирвав мене зі сну.

“Грр, хто в біса звонить в такий час!”

Це був такий тихий і теплий ранок. Ліжко було таким м’яким і затишним. Але телефон не збирався замовкати, як би сильно мені не хотілося не брати трубку.

Дззз! Дззз! Дззз!

Наполегливий дзвін все більше нагадував сердитий голос, що вимагав від мене відповіді. Толком так і не прокинувшись, я потягнулася до телефону, лаючись собі під ніс:

“Клянусь, якщо це тільки не щось важливе…”

Я сердито вдарила по сенсору, приймаючи дзвінок, але телефон в моїх руках видав тільки гучне:

Бііііііііііііііііііііііііііііііііп!

Раптовий і незрозумілий гул вдарив по вухах і кістками пройшов крізь все тіло. В той же момент перед очима я побачила напис “game over”.

Перезавантаження.

В голові пролунав невідомий голосок:

“Гру розпочато”

~~~~~~~~~~

“Що за чорт?”

Мої очі раптово відкрилися. 

“Я що заснула? Секундочку! Де, в біса, я заснула?!”

Я тупо витріщалася на червону стелю над собою.

(Хто в здоровому глузді, фарбує стелю в червоний колір?)

Чудово. Єдине, що я розумію, що лежу в ліжку горілиць. Моргнула кілька раз, все ще дивлячись на червону стелю і надіючись, що в голові проясниться. Раптом, я усвідомила, що відчуваю якесь стороннє тепло на своїй нозі! Я різко підвела голову, приголомшено дивлячись вниз.  

“… Ваша Високість?”

Я ніс-у ніс зіткнулася з дивним іноземцем.

Дуже дивним. Бо він спокійнісінько поклав голову на моє стегно. Я оторопіла.

Іноземець заглядав мені в очі і, здавалося, намагався прочитати думки чи, точніше, вгадати бажання. Бо в наступну хвилину він ковзнув щокою по моєму стегну рухаючись вгору і покриваючи шкіру легкими поцілунками.

“Хах?”

Явно не розуміючи в чому полягала суть мого високоінтелектуального питання, незнайомець привітно всміхнувся і, як ні в чому не бувало, запитав:

“Ви прокинулись?”

Іноземець був надзвичайно вродливий. Та мене значно більше шокувало, що він був голий!

Я збентежено відсмикнула погляд від чужинця і панічно почала оглядати незнайому обстановку довкола. Я не впізнавала жодного предмету в кімнаті і це, однак, не змогло мене ще більше злякати. Бо я побачила власне тіло анітрохи не більш одягнене, ніж незнайомець біля моїх ніг. Інстинктивно я смикнула на себе простирадло, яке певно впало з мене, доки я спала. (От сильно сумніваюсь, що я дійсно СПАЛА, цієї ночі)

“Вам холодно? Мені слід вас зігріти?”

Іноземець дивився на мене знизу вгору, поглядом, що все ще намагався вгадати мої думки і мало не плакав від марності своїх спроб.

“Ні! Не треба! Зі мною все в порядку!”

Я відчадушно поповзла назад, рятуючись від збочених пропозицій цього ненормального.

“Чому ви… - вродливе обличчя болісно викривилось - Я зробив щось неправильно минулої ночі?”

Не знаю, що я мала відповісти. Та я і не встигла. Ковдра, якою я все ще судомно намагалася прикритися, раптово заворушилася.

“От, чорт” - будь-ласка, скажіть мені, що це не те про що я подумала!

І доки я піддавалася черговій хвилі паніки, з-під ковдри з’явилася чоловіча рука. І це не була рука вищезгаданого незнайомця. Жорстка реальність у вигляді законів природи, відстаней і кутів, говорила мені, що це якраз те, про що я подумала.

Зі стогоном, з під ковдри виліз ще один, порядком розпатланий, іноземець.

Він сів на край ліжка і я могла бачити тільки його спину. Мене вже навіть майже не дивувало, що вона також була гола голісінька. Зате, мене неабияк вразили, могуні м’язи, що перекочувалис під шкірою, від кожного поруху нового незнайомця.

“Пресвяті мученики” -  довелося прикрити рот рукою, щоб не випалити це вголос. Такі тіла я досі, тільки на малюнках в манхві бачила.

Коли чоловік нарешті повернувся до мене - наші погляди зустрілися. Його малиново-червоні очі іскрилися відбиваючи скупе світло, що проникало в кімнату через важкі портери на вікнах. З грацією небезпечного хижака він підвівся з ліжка.

Я могла тільки мовчки тамувати подих, зачарована видовищем, що постало переді мною. Якщо існує бог-краси, то він повинен виглядати саме так!

Раптом, я усвідомила, що вкрай некультурно витріщаюся на те, що в зразкового бога-краси мало б бути прикрите кленовим листочком. Відводити погляд було пізно - мене спіймали на гарячому.

“Ну як? Все роздивилася?” - вкрай агресивно запитав чоловік, помітивши мій погляд.

“Технічно ти сам винен, що все мені показав.” - не змогла не спробувати я захиститися, після настільки несправедливого нападу. Але чоловік мене повністю зігнорував і потягнувся за халатом, що виявився на чайному столику, неподалік.

“Вибач. Я не збиралася так витріщатися.” -  я спробувала загладити свою провину іншим способом, раз мої виправдання не прийняли. Ефект вийшов ще гірший. Чоловік стрімко повернувся, випромінюючи такі потужні хвилі гніву, що я судомно спробувала проковтнути вузол, що став поперек горла від страху.

“Що за підлу гру ти вигадала цього разу?”

“…Що?”

І який сенс одягати на себе халат, якщо не збираєшся робити це як слід? З того місця де я сиділа, орган, що власне і став причиною сварки, все ще прекрасно було видно. І так я знову на нього витріщалася. Усвідомивши останнє я безнадійно почервоніла.

“Можливо ти б хоча б трішки прикрився?”

“Хa!” - агресивно виплюнув чоловік у відповідь. Подарувавши мені погляд, яким мають проводжати, щось нестерпно мерзенне, він стрімко відвернувся. Рухався так швидко, що я відчула вітер в кімнаті, від цього і запізно зрозуміла, що він іде геть.

“Чекай! Ти не хочеш пояснити що відбуваєтья, перш чим іти?!”

Двері гучно зачинилися, безжалісно відбиваючи мій відчайдушний скрик, перетворюючи вигук сповнений всесвітньою несправедливістю на просте риторичне питання.

“Що за нахрен…”

“Ваша Високість.”

Я стрепенулася, тільки тепер згадавши про ще одного голого чоловіка в ліжку.

Він дивився на мене велетенськими очима, стоячи на колінах. І так як він був цілковито голий, то й поміж його колін, мені було теж на що повитріщатися. Я поспішно відвела погляд.

“Хм, а як щодо того, щоб ми спочатку вдягнулися…”

Доки я незграбно намагалася звести до правил культурної поведінки ситуацію між нами, чоловік вдарився в сльози.

“Вибачте!”

Що?

“Я, це все моя провина, Ваша Високість! Прошу, помилуйте мене, Ваша Високість! Будь-ласка!”

Він почав підсуватися до мене, все ще не встаючи з колін.

“Ні, почекай….!” - я викинула вперед долоню, намагаючись відштовхнути ридаючого чоловіка, який, навпаки намагався прилипнути до мене. Мій жест скоріше був попередженням, ніж справжнім поштовхом, але чоловік, відсахнувся назад, наче я його добряче вдарила.

Я шоковано дивилася на його обличчя. Сльози все не припиняли текти впалими щоками.

“Ваша Високість… Ваша Високість…… Будь-ласка…..”

Чоловік опустив голову і молитовно простягнув до мене свої руки. Його плечі тряслись. Моєму погляду відкрилася його зігнута спина і я тільки тепер побачила, що вся вона вкрита синцями, свіжими рубцями та застарілими шрамами.

….. Хтось його побив?

Доки я заклякла на місці шокована новим, щойно відкритим фактом, чоловік повільно підсунувся до мене. М’яко взявши мене за руку він обережно притисся вустами до кінчиків моїх пальців. У мене перехопило подих від такої поведінки. Відкинувши геть будь-які крихти гідності, чоловік плакав і плазував переді мною. Наче великий, побитий звір, він терся обличчям по моїй долоні і жалісливо шепотів:

“Ваша Високість…. Ваша Високість….”

Я відсмикнула свою руку наче обпечена.

“…….”

Чоловік підвів погляд на мене. Його прозорі наче скло бузкові очі блищали від сліз, які прокладали мокрі доріжки, стікаючи обличчям.

“Будь-ласка припини це. - твердо сказала я - Ти не повинен так себе поводити. Ні перед ким. Розумієш?”

Не було схоже, що чоловік збагнув, про що я говорю. Але він ствердно закивав головою. 

Я завагалася і несміливо взяла його за руку. Плечі незнайомця здригнулися від несподіванки, але він не відсмикнув руки. Тільки тихо сів поруч, час від часу витираючи, сльози, що все ще не спинилися, вільною кінцівкою.

Звичайно я мала незлічену купу питань, які хотіла задати. Зрештою, не кожного ж дня ти прокидаєшся в незнайомому ліжку з двома голими чоловіками. От тільки хто в таке повірить?… Я вирішила поки що почекати з питаннями.

І, раптом, це трапилось.

Дінг!

[Останній принц Велроду – 11]

Він зізнався вам у коханні! В зв’язку з цим, він просить у вас пробачення через те, що провів ніч з принцесою Єлдрією. Коли він прийде покаятись і зізнатися в своїх зв’язках – пробачте його. І розрадьте його у відчаї. Якщо вам це вдастся, він стане навіки вашим і ніколи не зрадить.

Це був напівпрозорий прямокутник з текстом, що виник перед моїм обличчям. Хто б що не думав, але найбільше це схоже було на ігрове вікно з інформацією. Доречі, щодо останньої. Я ледве встигла прочитати вміст, але аж ніяк не зрозуміти.

Певно в сотий раз за ранок я відчула суміш страху, шоку і нерозуміння, що холодним морозом сипонули по шкірі.

Це неможливо.

Та що за чортівня?!

Я підняла руку намагаючись доторкнутися до “цієї чортівні”. Проте кисть легко пройшла крізь палаючий перед очима прямокутник не зустрівши нічого на своєму шляху.

Я в черговий раз спробувала проаналізувати ситуацію. Якщо подумати, розкішна кімната, в якій я опинилася і, яку спочатку прийняла за номер в готелі, не могла ним і справді бути. Ні, насправді вона точно виглядала як приміщення де хтось постійно живе і облаштував усе згідно з власними побажаннями і смаками.

Так це точно була ЧИЯСЬ жила кімната.

А тепер щодо інших дрібничок. Я перевела обережний погляд на чоловіка поруч з собою. Коли я вперше його побачила, то вирішила, що це іноземець, через його європеоїдну зовнішність, але зараз я була вимушена усвідомити, що це не так. Весь цей час ми розмовляли точно не англійською, я взагалі не знаю що за мова звучала тут. Я навіть не впевнена чи ця мова існувала коли-небудь в реальному світі, але я ж теж на ній розмовляла. І все розуміла.

І як вишенька на торті, моє нещасне, голе і перелякане, багатостраждальне тіло - теж не моє!

Було важко повірити, але факт залишався фактом. Довге волосся, що зараз лоскотало мою спину спадаючи, аж до ліжка, не могло бути моїм в нормальному світі. Я ніколи в житті не носила настільки довгого волосся. Не говорячи вже про його колір. Тільки зараз, вихопивши хвилинку тиші в сумбурі сьогоднішнього ранку, я усвідомила, що пасма, які спадають на мої плечі - яскраво червоні!

Це тіло… Це не моє тіло. Це не може бути моїм тілом!.

Хто я? І куди я в біса втрапила?!

Господи, я думала, що не може бути нічого гіршого, ніж прокинутися в чужому ліжку з незнайомими чоловіками, а ні!

Паніка з якою я вела бій з самого моменту пробудження, впевнено взяла наді мною гору в черговому раунді. Я ледве стримувала істерику відчуваючи як холоне все нутро, наче я проковтнула склянку рідкого азоту.  

Мабуть від жаху я не стримала тремтіння, бо незнайомець, якого я все ще тримала за руку раптом стривожено подивився на мене.

Відчувши, як чоловік, що зовсім недавно плазував і ридав переді мною, старається заспокійливо потиснути мої руки, я спробувала опанувати себе.

Так, спокійно. Глибокий вдих і видих.

“Вибач, але…..”

“Так.”

“Ні, нічого.”

Я мало не піддалася спокусі почати розпитування, але вчасно схаменулася, усвідомивши, що аж занадто не розумію ситуацію. Зважаючи на декорації середньовічної Європи довкола, мене цілком могли і на кострі спалити, за неправильні питання. Я знову перечитала текст на примарному екрані.

‘Він зізнався вам в любові.’

Він.І вам.

‘провів ніч з принцесою Єлдрією…’

І ще принцеса Єлдрія.

Історія тут крутилася довкола цих трьох. До того ж він - судячи з заголовку, принц. Останній принц Велроду, чим би не був цей загадковий Велрод.

І він щойно провів ніч з принцесою Єлдрією. Хоча кохає когось іншого…

Це неможливо! Я знову затисла собі рота, щоб втримати всі недоречні коментарі всередині.

“Чоловік, який щойно пішов з кімнати… Яка ймовірність того, що він і справді принц Велроду?!...”

Дінг!

Вікно перед очима миттю змінилося.

Він відмовляється від вашого прощення.

A. Підійти до нього і поцілувати.
B. Впасти на підлогу і розплакатись.
C. Обійняти його і завірити в своєму коханні.

Курсор, який рухав хтось, проповз по примарному вікні вибору і обрав варіант A.

Ітак ‘ви’ це не про мене. Я звичайно вже здогадувалася… Але ЧОРТ ЗАБЕРИ я опинилася у грі! У грі в яку грає хтось інший!!! 

І як бути зі мною? Що я тут роблю?

І як бути з цим тупим екраном перед очима? Я не можу робити вибір. Чому я взагалі його бачу?!

Це якесь безглуздя.

Дінг!

[Останній принц Велроду – 11]

Квест виконано!

Вітаю.

Відкрито квест – [Останній принц Велроду – 12].

Дінг!

Сталася невідома помилка!

Дінг!

‘Ессен Велрод’ було надано ‘Назавжди в серці’.

Дінг!

‘Назавжди в серці’ активується.

Дінг!

Чи бажаєте ви переглянути ‘Назавжди в серці’? Y/N

Дінг!

Доступ заборонено!

Дінг!

Доступ заборонено!

Хто б не намагався переглянути властивості “Назавжди в серці”, але це йому явно не вдавалося. Примарне вікно знову і знову видавало помилку. Врешті, воно згасло.

“….. Помилка? Програма нестабільна?”

Якщо це гра, і хтось в неї грає, а я чомусь бачу ігрові вікна…

Чи може трапитись так, що я і є помилка програми? Я, хто опинився невідомо де без жодних причин і пояснень.

Я глюк програми? Це зовсім не смішно.

Дінг!

[Останній принц Велроду – 12]

Через невідомі причини, ви не змогли повністю захопити його. Проте, він став вашим найвірнішим союзником. Але, якщо ви не зможете вгамувати його глибоку ненависть, він зрештою покине вас. Дуже важливо показати принцу, що ви співчуваєте його ненависті. Станьте служницею принцеси Єлдрії  – жінки, що має загинути від вашої руки – щоб знайти її слабкі місця і влаштувати серію скандалів, що дискредитують її. 

[Поточний прогрес]

Слабкі місця 0/1

Вдалі скандали 0/3

Ось що мене турбує, один персонаж, який весь час згадується в цих повідомленнях, окрім головних персонажів.

‘Принцеса Єлдрія’.

Чоловік поруч зі мною весь час називав мене ‘Ваша Високість’

Чи може бути так, що це я?

Раптом переживання з приводу того чи можу я бути “зламаним” персонажем в програмі, відійшли на другий план.

‘жінка, яка має загинути від вашої руки…’

Загинути? Я? Ми так не домовлялися!

Перш за все, підіб'ємо підсумки. Що я зрозуміла.

Це гра подібна до симулятора побачень. Тіло, яким виявилася я, чи в яке я вселилася, схоже належить типовому персонажу - лиходійці. Перешкода для головної героїні на її тернистому шляху до щастя з обраною ціллю.

Все здавалося навіть логічним. Якщо звичайно опустити той факт, що ще кілька годин тому я спала в своїй квартирі у власному ліжку, а зараз сиджу в чужому тілі і розбираюся з чужими коханцями. Та ще й бачу в цьому логіку. Я фиркнула подумки, оцінюючи абсурдність своїх тверезих міркувань.

Проте відкинувши вбік роздуми про реалістичність всього що зі мною відбулося, слід визнати - спокійно слідувати програмі для мене не варіант. Якщо моє тіло - тепер тіло лиходійки. А типовий фінал для лиходія - це смерть. То мені слід перестати заморочуватися через дрібниці і зосередитися на виживанні.

Коли так подумати, то я навіть рада, що виявилася багом програми. Адже ця помилка допоможе мені зламати весь алгоритм і врятувати свою шкуру. Навіть, якщо це вже не зовсім моя шкура.

Я вчепилася в цю думку, щоб просто остаточно не збожеволіти. Чи це і справді гра, чи паралельний світ, чи це марення в моєму запаленому мозку, не важливо. Головне, що в жодному випадку, смерть не входить в мої плани. А значить я знайду спосіб вижити.

Найпершою моєю перевагою стануть інформаційні вікна для головної героїні, які я чомусь бачу. Вони дозволять мені бачити які кроки приймає ГГ(чи в моєму випадку ГВ - головна ворогиня). Цю інформацію я перетворю на свою зброю виживання.

Я нарешті повернулася до чоловіка, що терпеливо чекав весь цей час поруч.

“Можу я запитати як тебе звуть?”

Він моргнув. Очі в нього були просто надзвичайного кольору. Тиха відповідь відірвала мене від милування:

“Надрік…”

Я запитала, без всіляких планів, просто через свою цікавість. Але, раптово усвідомила, що мені слід бути кимось зовсім іншим. Кимось, хто певно знає ім’я чоловіка, який починає свій день цілуючи їй стегна.

Я закрила очі. Навіть так я відчувала, що Надрік уважно за мною спостерігає. Я важко зітхнула і відкрила очі:.

“Здається, я втратила пам’ять.” - відмазка, як в дешевій дорамі, але що зробиш, не сильно мені хочеться на багаття до інквізиторів.

Бузкові очі розширилися від здивування чи від здогаду. Я просто фізично відчула як потягнуло димком і поспішно випалила:

“Не розповідай нікому.”

Трохи поміркувавши, я все ж вирішила, що дістати інформацію, розпитуючи Надріка буде безпечно. Судячи з того як він себе вів раніше і як весь час називав мене Вашою Високістю, між нашими положеннями повинна бути серйозна прірва. І хоч я вкрай негативно відносилася до такої соціальної нерівності, та мусила скористатися цим.

“Добре.”

Схоже я мала рацію. Чоловік зіслизнув з ліжка, знову стаючи на коліна, цього разу на підлозі. Вигляд він мав досить спокійний і демонстративно відданий.

“…..Я можу тобі довіряти, правда?”

“Так, Ваша Високість.”

Мені здалося, що він зараз знову розплачеться. Але чоловік схилив голову так, що я більше не могла бачити його обличчя.

——–

Надрік багато мені пояснив.

Як я вже й здогадувалася  -  я була принцесою Єлдрією. Моє повне ім’я звучало як Єлдрія Віотте Сесилія. Мені було 23 роки. І я являлася єдиним кровним родичем імператора, що був моїм старшим братом. А, отже, я була наступною в черзі на трон.

Імператор не надто обділяв себе жіночою увагою, але до цього часу жодна з його коханок не завагітніла і не народила йому дитину. Було схоже, що в мого брата були з цим серйозні проблеми. І чим більше людей це розуміло, тим більше поглядів зверталося до власниці мого тіла, як до наступної правительки.

Багато чоловіків шукали дорогу в ліжко принцеси, плекаючи надію на шлюб. А я, тобто власниця тіла, що мені дісталося, ніяк не намагалася відстати від брата в радостях пізнання протилежної статі. Тож частенько доріжку до мого ліжка проторили і ті чоловіки, яким і на гадку не спадало шукати офіційного одруження з принцесою.

Як не сумно мені було це чути, але схоже єдиний чоловік в палаці, з яким я не переспала - це мій брат, імператор.

Найбільшою радістю власниці тіла, здавалося, було жорстоко кидати своїх партнерів, після ночі проведеної разом.

Та справжній садизм проявлявся в бажанні принцеси за будь-яку ціну похизуватися та отримати те, що вона хоче. Ось чому, життя попередньої власниці тіла було жахливою демонстрацією надмірності в бажаннях володарів людських доль.

Так, відвідуючи сусідню країну - Велрод, принцеса зацікавилася спадкоємцем престолу. Проте, гордий князь маленької держави без вагань відкинув непристойні пропозиції збоченої принцеси. Тож, вже через два місяці, принцеса відправила військо щоб зламати суверенітет сусідів, а  ‘Ессен Велрод’ перетворився в її особистий маленький трофей.

В мене просто не було слів. Хотілося добряче струснути за шкирку попередню хазяйку тіла, коли я слухала, як принц Велроду мав спостерігати смерті свого батька та братів, що до останнього боронили трон, і, врешт-решт, схилити коліна перед збоченою завойовницею і благати її помилувати те, що залишилося від його народу.

Той чоловік…

Я згадала його червоні очі, які палали такою люттю, що нагадували вуглини з самого дна пекла. Пекла переповненого ненавистю і відчаєм. Тепер, знаючи всю історію, я могла збагнути, що було в тих очах.

Щоразу, за першим покликом принцеси, він був змушений слухняно йти до ліжка виконувати її забаганки. Чудово знаючи, що він живе доти, доки залишається цікавою іграшкою.

Проте, останнім часом Ессен змінився. Він знову знайшов у собі сили опиратися і проявляти непокору, замість слухняного виконання наказів. І я знала в чому причина.

Він зустрів жінку, яку полюбив.

Викладена історія була цілком варта типового героя-цілі в симуляторі побачень. От тільки я не могла відноситись до цього як до сценарія вигаданого особливо жорстокими розробниками гри. Я бачила його очі. Я бачила, його живою людиною. Я не могла відмахнутися від цього.

Це була жахлива і цілком справжня трагедія.

“Чому… ти зі мною?”

Я не знала, чи достатньо чітко оформила своє питання. Але я не розуміла. Як можна було сидіти біля моїх ніг і не помирати від огиди. Як можна було знаходитися в одній кімнаті зі мною?

“Чому?”

Щоб “відновити мою пам’ять”, Надрік говорив вже досить довго. І я не могла не помітити, як він замовкає намагаючись оминути моменти, які нікому в здоровому глузді, не захочеться слухати про самого себе. Та навіть так, сказаного було достатньо, щоб усвідомити наскільки “брудним” було тіло в яке я втрапила.

“Все тому… Просто я наложник Вашої Високості.”

Це була відповідь, яка в черговий раз позбавила мене здатності говорити.

Напевно мені слід було збагнути, що така принцеса, як Єлдрія не обмежить себе випадковими зв’язками, але й спокійнісенько заведе собі офіційний гарем. Проте, я не була готова до усвідомлення того факту, що тепер в мене є наложник.

Здолавши свій перший шок і підібравши відвислу щелепу, я помітила, стривоженість Надріка. Він зблід, і хоч не плакав, та схоже був близький до цього. Мені захотілося його заспокоїти, знову взявши за руку, але я стрималася. Я вже надто добре знала, ким я тепер була. А принцеса, якою я стала, ніколи б так не вчинила.

Я відчувала гіркоту. Але навіть, якщо Надрік повірив, що я втратила пам’ять, він навряд чи повірить, якщо я перетворюсь в зовсім іншу людину. Мені слід було бути обережнішою і не міняти свою поведінку так раптово.

Тим часом Надрік продовжив:

“І Ваша Високість прийняла мене, хоч я ніхто… Ви не викинули мене геть.”

Я просто не знала як на це реагувати.

Один добрий вчинок не міг перекреслити всі жахи мерзенної поведінки принцеси. Та й я щиро сумнівалася, що він такий вже добрий, зважаючи на кількість рубців і синців на спині Надріка.

Але він говорив цілком серйозно. Він був щиро вдячний. Мене переповнив гнів.

Надрік покірно схилив голову. Його не лякав і не дивував мій гнів. Більше того, здавалося він був готовий сприйняти будь-які наслідки мого гніву.

Це змусило мене зрозуміти, ким я являюся, більше ніж всі розповіді до цього.

Я запитала у Надріка ще кілька речей і дізналася, що в принцеси, як на її апетити, було не так і багато наложників. Лише троє. Один з яких, до того ж, зараз був на війні.

Я не впевнена полегшення чи напругу відчула розуміючи, що в мене наразі є два офіційних коханця. Але мені слід було розібратися з іншим. Тому, я нарешті відпустила Надріка і потягла за шнурок, що дзвіночком покликав моїх служниць.

Були речі, які мені слід було вирішити, до кінця цього дня.