Омана

 

Після того, як Мендзе пішла, дощ ще більш посилився. Час від часу чувся гуркіт грому, що накривав усю столицю Чонхва.

Ґу Ман все ще спав, але Мо Сі знав, що той боїться грому, тому залишився в кімнаті і не виходив. Зараз він стояв біля західного вікна із золотими ножицями в руках. Він відрізав частину ґнота свічки і мерехтливий язичок полум’я спалахнув, осяявши кімнату.

Тоді він повернувся до Ґу Мана й сів на край ліжка. Уві сні той скуйовдив свою подушку, тож Мо Сі підняв руку, щоб розправити її.

І виявив під нею книгу.

Мо Сі на мить завмер, а тоді витягнув книгу. Вона була без назви, та, перегорнувши лиш одну сторінку, він побачив знайомий почерк і все зрозумів.

Щоб зберегти свої спогади, Ґу щодня щось занотовував.

Мо Сі хотів був почитати це, але Ґу Ман зупинив його, сказавши, що йому, Ґу Ману, буде дуже ніяково, тому попросив його прочитати ці записи вже після того, як він втратить пам’ять. Потім, відчувши, що Мо Сі було важко від таких слів, він взявся заспокоювати його, мовляв, за десять чи навіть двадцять років він може забути не так і багато, і що Мо Сі не повинен занадто перейматися.

Він не думав, що «десять-двадцять років» промайнуть так швидко.

Мо Сі поклав записи на коліна, опустив очі й почав уважно читати.

Ґу Ман багато чого написав у цій книзі спогадів.

Він писав про навчання в Академії, про свій перший досвід в армії, про Лу Джаньсіна, про Мужон Ляня, про Імператора і, звичайно, про самого Мо Сі. Але невдовзі Мо Сі виявив, що хай про кого згадував Ґу Ман, навіть про тих, хто погано з ним обходився - він писав лише хороше.

Цілий стос записів, але жодного слова скарги.

Очевидно, що в Академії він зазнав принижень, але написав лише: «Булочки в північному палаці Академії були золотисті, хрусткі, гарні й дешеві. Це справді було добре».

Про початок служби в армії, він написав тільки: «Я знайшов багато хороших друзів, і ніхто з людей навколо мене не загинув. Це дуже добре».

Про Лу Джаньсіна він писав, що той був «героєм», про Імператора - що був «глибоко стурбований».

Навіть про Мужон Ляня він писав м’яко і спокійно: «Один старий друг якось сказав, що я в боргу перед ним і не мені не можна цим нехтувати».

Він писав тільки про хороше.

Нещастя в його житті, підступність і злоба, що переслідували його, як тінь, смуток від неможливості отримати те, що він хотів, — усе це він безтурботно видалив. Він прийшов у цей світ і страждав за надто легковажну мрію, але хотів пам’ятати лише доброту, яку зустрів. Щодо жахливого, темного, злого… все це було не більше ніж пил на тілі після падіння, який можна обтрусити і він розвіється. Не було потреби про це згадувати.

Якщо просто прочитати ці записи, могло здатися, ніби Ґу Ман жив добрим і мирним життям і все, що він у цьому житті зустрічав - це доброта.

Краплі зі свічки тихо стікали у свічник, утворюючи озерце.

Це була добірка нескінченно теплих спогадів, але Мо Сі кілька разів перехоплювало подих і кожного разу він потребував часу, щоб продовжити читання.

Він дістався до сторінки, де Ґу Мане описав, як вперше побачив його в Академії. В сльозах, він раптом відчув поряд легкий рух, схожий на рух маленької тварини. Він поспішно витер вологу, обернувся й побачив, що Ґу Ман вже прокинувся й мовчки дивиться на нього парою блакитних, як озера, очей.

- Ти...

- Ти не щасливий.

- …

- Чому ти плачеш?

Розмова, здавалося, повернулася у те ж русло, як при їх зустрічі в саду Лвомей. Розумні слова, жваві думки та яскравий дух його Ґу-шисьона кружляли навколо, нічого по собі не залишивши.

Але цього разу Мо Сі знав, що більше не буде зневажати його, ненавидіти чи залякувати.

Він простягнув руку і скуйовдив волосся Ґу Мана, з усіх сил намагаючись щиро посміхнутися:

- Я не нещасний. Я побачив те, що ти раніше писав, і мені це дуже сподобалося.

- Те, що я раніше писав … — захвилювався Ґу Ман. Він взяв записи з колін Мо Сі і погортав їх перед собою. Потім перевів погляд з записів на Мо Сі, а тоді знову на записи.

Демонічна енергія роз’їла його розум, але його довіра до Мо Сі вперто зберігалася.

Нарешті він закрив книгу:

- Я не можу згадати. Але якщо тобі це подобається, то, мабуть, я добре написав. Ти завжди правий.

Після павзи він з цікавістю запитав:

- Що я написав?

- Ти написав… багато речей, які забув. Останні тридцять років твого життя.

- Правда? – задумавшись, Ґу Ман трохи надув щоки. Він схилив вбік голову і на деякий час задумався, ніби силувався пригадати, але не міг.

Облишивши ці спроби, він спокійно запитав:

- І яким воно було?

Мо Сі довго мовчав. Здавалося, що його горло просочене найсолонішою морською водою, і волога та гіркота наповнювали майже кожен його подих.

Під спокійним і зацікавленим поглядом Ґу Мана він довго збирався з думками, а потім з посмішкою сказав:

- Ти зустрічав добрих людей, бачив багато хорошого. Це було дуже гарне життя.

Блакитні очі Ґу Мана трохи округлилися, а довгі вії злегка затріпотіли.

- Правда?

Перш ніж Мо Сі встиг стримати біль і відповісти, він побачив, як обличчя Ґу Мана розпливлося в посмішці.

- Тоді мені справді пощастило, - він торкнувся своєї голови. - Шкода, що я не пам’ятаю стільки хорошого.
Я пам’ятаю тільки тебе. Ти завжди був дуже добрий до мене.

Гіркота ножем пронизала Мо Сі. Він не наважувався глянути в ясні очі Ґу Мана і трохи розгубився.

- … Я не завжди був добрий.

Я також… робив те, що завдавало тобі болю.

Я відштовхував тебе.

Але Ґу Ман схилив голову і, трохи подумавши, змінив свої слова:

- Ти завжди був найкращим.

- …

Після цього він простягнув руку і, повторюючи дії Мо Сі, втішно торкнувся його волосся.

У цей момент Мо Сі раптом зрозумів, що для Ґу Мана було свого роду полегшенням не пам’ятати надто багато. Він міг не страждати через смерть Лу Джаньсіна, не відчувати відповідальність за смерть 70 000 солдатів, не бачити щодня і щоночі кров невинних на своїх руках.

Він міг просто проглядати записи спогадів і бачити в минулому тільки хороше.

А Мо Сі не міг...

У Ґу Мана знову міг трапитись спалах демонічної енергії. Він мав знайти дві зниклі душі і повернути повноцінного Ґу Мана, щоб його коханий не потрапив до чистилища.

- Шисьоне...

- Га?

- Незважаючи ні на що, - Мо Сі зрештою взяв його за руку і серйозно сказав: - я завжди буду з тобою.

Ґу Ман спокійно кивнув:

- Це добре. Я завжди буду з тобою.

За вікном серед проливного дощу гримнув грім. Але цього разу Ґу Ман не злякався. Він звів свої блакитні очі й подивився на свинцево-сіре небо з якоюсь цікавістю, що межувала з невіглаством.

Фаньдов же, який спав неподалік, прокинувся, заскиглив, підвівся, підбіг до ліжка й сів біля своїх двох господарів.

Була глуха дощова ніч.

Але дощ рано чи пізно припинявся, і завжди наставав світанок.

Так само, як і у записах спогадів, що лежали між ними, озирнувшись назад, вони могли згадати тільки найяскравіше.

 

Імператор спочатку не хотів відпускати Мо Сі з Ґу Маном в Лінь’ань.

За його словами, «вірогідність повного відновлення там надто мала. Чому б не почекати, поки Дзян Фулі повернеться зі своєї подорожі і поставить діагноз, а вже після того розглянути це питання?»

Потім він сказав: «Ми отримали фрагмент душі Кривавого демона-звіра, і зараз Джов Хе досліджує його. Можливо, незабаром він зможе створити техніку для придушення темної демонічної ці. Якщо створить, то, залишившись в столиці, ти скоріше дізнаєшся про це і зможеш негайно використати її для Ґу Мана».

Але Мо Сі наполягав на тому, щоб поїхати, і Мендзе зі свого боку запевняла в тому, щоб відпустити його, тож Імператор нарешті поступився.

Але перед від’їздом він покликав Мо Сі до Зали Фенікса і сказав:

- Сіхе-Дзюню, на кордоні між Ляо та Чонхва часто відбуваються сутички. Цей Самотній боїться, що незабаром спалахне війна. Ти завжди мав ясний розум, ти маєш знати прагнення Ґу-ціна і розуміти його вдачу. Він точно не захотів би, щоб ти відкладав участь у війні через нього. Цей Самотній відпустить тебе на місяць і дозволить відвезти його до Лінь’аня, щоб знайти спосіб прикликати його душі, та сподівається, що незалежно від результату, ти повернешся вчасно, через місяць.

- Так, - сказав Мо Сі.

Імператор кивнув, трохи подумав і сказав:

- Тепер, коли Ваншу-Дзюнь все ще в небезпеці, а Юе Дзюньтянь старий і хворий, ситуація в Чонхва справді дуже тривожна. Крім того, порушник у палаці і ті, хто напав на Ваншу-Дзюня, ще не знайдені - боюся, що ці люди за лаштунками можуть щось вдіяти проти вас.
Крім того, якщо матимеш час в Лінь’ані, відвідай Юе Дзюньтяня і переконай його швидше створити артефакт, що потрібен Джов Хе, і попередь, щоб його сім’я була обережною. Мені здається, що спроби вбивств ще не закінчилися.

Мо Сі з усім погодився, але коли вже збирався йти, Імператор знову покликав його.

- Почекай. Є ще одна річ.

Мо Сі повернув голову, але цього разу Імператор не так скоро висловив свою думку. На його обличчі можна було помітити певне вагання. Якийсь час він розмірковував, а тоді сказав:

- Цими днями ходили чутки про те, що стосунки між тобою та Ґу-ціном…

- ...

- Цей Самотній не буде ставити питань, але плітки – страшна річ. Незалежно від того, яка дружба між вами двома, якщо ти маєш слабке місце, в нього можуть поцілити. Стосунки між вами не головне. Головне – люди можуть спекулювати щодо твоїх намірів. Дехто говорить, що ви з ним заодно і ваша мета – повторити давню історію, коли Хва По’ань оголосив себе імператором.

Почувши це, Мо Сі усміхнувся до Імператора.

- Ваша Величність у це вірить?

- Скажеш іще, - Імператор закотив очі. – Хай який я підозрілий, чому маю підозрювати когось, хто дав Небесну Обітницю? Просто мені здається, що якщо так триватиме, ти не зможеш керувати армією. Краще, щоб ти тримався подалі від Ґу-ціна, - він затнувся, а тоді невпевнено глянув на Мо Сі. – Айо, але ж ви двоє насправді не?...

- Хіба Ваша Величність не сказали, що ти не будете ставити питань?

- … Цей Самотній просто так це сказав...

- Більше десяти років тому, - заговорив Мо Сі, - в ті важкі для моєї сім’ї часи, Ґу-шисьон був тим, хто піклувався про мене та був поряд, не зважаючи на бруд. Його найкращий друг, Лу Джаньсін, радив йому не наближатися до дворянина, що потрапив у немилість, щоб уникнути невдачі і страждань у майбутньому. Знаєте, що він відповів?

Імператор мовчав.

- Його відповідь тоді – це моя відповідь сьогодні, - Мо Сі зробив павзу. Крізь велике відчинене вікно на його витончене обличчя падало ранкове світло. Він спокійно, але наполегливо промовив чотири слова. - Він дорогий для мене.

Значення його слів було очевидним. Незалежно від того, якого роду ці стосунки: братерські, товариські, любовні… якщо пролягла така дружба, про неї не пошкодують через плітки чи труднощі.

Він не відпустить Ґу Мана і його не стримає той факт, що він може бути заплямований, перебуваючи поряд з ним. Тому що тоді, коли він був глибоко занурений у багнюку, саме ця людина простягла свою незаплямовану руку і врятувала його від холоду й бруду. Ґу Ман був не плямою, а безкінечним світлом у його серці.

Якщо Імператор не хотів погіршувати тон розмови, то вже не було про що запитувати. Він втомлено відкинувся на крісло і махнув Мо Сі рукою.

- Дійсно, що іще ти міг сказати? Гаразд, Цей Самотній також людина. На цьому все. Поспішай і йди.

Після павзи він сердито додав:

- Не турбуєтесь ви про Цього Самотнього, жоден з вас.

Стиснувши тонкі губи, Мо Сі вклонився, розвернувся і покинув залу, щоб скоріше повернутися, спакувати речі та відвезти Ґу Мана до Лінь’аня.