Весілля Відьми (частина 2).

«Що? Вже?»

Роуз, широко розплющивши очі, втупилася на священика.

Гарідж підійшов ближче до чаклунки, яка все ще перебувала в стані шоку. Вона дуже здивувалася, виявивши зовсім близько до себе прекрасного лицаря. Він зняв з неї тонку невагому матерію, що приховувала обличчя. Чорна вуаль відкинута. Тепер погляд дівчини, злегка вологий від сліз, нічим не захищений.

Хіба вуаль не підготували саме для того, щоб Роуз приховувала вираз свого обличчя? Адже він знає звичаї відьом, хіба ні!? Тоді чому зараз він викриває її?

Чаклунка взагалі нічого не зрозуміла...

Думки в її мозку плуталися, але от обличчя ні краплі не змінилося, залишаючись таким самим невиразним, тому наречений нічого не помітив.

Хлопець поклав свою долоню їй на щоку. Мабуть, він спантеличений, чому шкіра дівчини трохи жорстка, все через те, що її обличчя напружене. Лицар ніжно провів по її вилиці великим пальцем, але чаклунка не побачила цього навіть краєм ока.

«Ні, ні, ні, ні», - твердила про себе чарівниця.

Найбільше в цей момент її бентежить Гарідж.

Вона не знає, що буде далі... точніше, ні, вона не хоче знати, що станеться. Вона навіть не хоче починати розуміти. Вона свідомо заперечує це, особливо після того, як усвідомила свої межі.

Обличчя дівчини піднялося, коли наблизився лик її коханого.

Простір між ними ось-ось зникне!

Лицар перехопив тонку руку чарівниці, яка збиралася закрити йому губи.

- Роуз, - пролунав голос. Цей голос, скоріше, нагадує голос Воротаря Пекла, ніж тієї людини, яка збирається одружитися.

Дівчині захотілося відповзти звідси. Але вона розуміла, що їхній урочистий захід вимагає суворості та витонченості, проте нічого не могла із собою вдіяти. Існують речі, які для декого просто неможливо здійснити.

- ... це інше, це не те, що я думала!

- В чому різниця?

Роуз обіцяла Гаріджу, що піде на компроміс щодо поцілунку під час клятви, але ця ситуація перевершує її уяву!

- Ми, ми тут не самі!

Тут люди, які розмовляють з ними однією мовою! Ті, хто ходить по землі двома ногами! Що сталося з цнотливістю в цьому світі!?

Гарідж дивився на неї зі щирим жалем.

- Я забув тобі сказати - весільний поцілунок зазвичай робиться публічно.

- Невже це дійсно необхідно!? Це просто ганьба!

- Роуз, я ж казав тобі, що ми можемо без цього. Але ти, все-таки, дала свою згоду тоді, - так що все вирішено.

Вона не могла в це повірити.

Почувши, що на весіллі треба буде поцілуватися, чаклунка уявила, що поцілунок між парою відбуватиметься в певному усамітненій місцині, де будуть тільки вони вдвох...

«Не може бути, при всіх!?»

Вона й уявити собі не могла, що її попросять здійснити цей фізичний контакт перед богом, в якого вірять люди.

- Ти, з тобою все гаразд...?

- Так.

В неї запаморочилося в голові. Якби могла, вона напевно зомліла б.

Роуз - відьма...

... і відьми дотримуються своїх обіцянок.

... і Роуз пообіцяла Гаріджу.

Замість того, щоб танцювати з Яшмом на балу, вона поцілує Гаріджа на весіллі.

Вона сама прийняла таке рішення.

- Але, це... це просто...

Чаклунка перевела погляд на священика, який молиться про порятунок, а потім на гостей. Але всі, крім Тієна, який закрив обличчя руками, дивно дивилися на Роуз. Ці погляди відрізняються від звичайних, презирливих, які кидають на відьму. Вони теплі - наче люди стримують сміх над безневинним дівчиськом, чиє обличчя почервоніло наче помідор.

- Очі, ваші очі! - Роуз повернулася до всіх присутніх. - Всі, заплющте очі, будь ласка!

Запрошені гості віддали данину поваги невинній нареченій і заплющили очі. Навіть священик дослухався до її прохання.

Роуз підняла голову, повертаючись до нареченого. Хлопець анітрохи не приголомшений своєю новоспеченою дружиною, яка на ходу змінила церемонію. Натомість він спокійно чекав.

Відьма, нарешті, щільно заплющила очі.

Гарідж ніжно доторкнувся до щоки своєї коханої, обійняв за талію...

А потім......

Фінал!!!