Хатина Відьми посеред каламутних вод (частина 5).

- Ти, ти, лайно, покидьок, придурок...!

- Але, хіба це не непорушна істина?

Роуз - відьма. Відьми не брешуть.

Її тіло затремтіло.

- ... Ти лайно, покидьок, лісовий слимак, придурок...!

Навіть після того, як чаклунка злісно заскреготіла зубами, Гарідж залишився байдужим.

Він повалився на спинку сидіння, а потім раптово випростався, ніби щось згадав.

- ... Я зрозумів.

- ?

- Роуз. Після всього, що було сказано і зроблено, ти соромишся, бо не звикла бачити моє обличчя, чи не так?

- A?

«Я... я зовсім не соромлюся! Хто це тут ніяковіє!?» - Однак, дівчина не змогла сказати це вголос. Якби вона звикла бачити це прекрасне обличчя від самого народження, вона, можливо, була б нечутлива до нього.

«Його краса не те, до чого можна звикнути, коли ви тільки познайомилися з ним!»

Проте Гарідж сліпий до цього факту. Він також сліпий до того, що його нареченій доводиться прикушувати собі язик, коли він посміхається їй.

- ... тоді, ти весь час можеш милуватися моїм обличчям. Я не проти. Точно, ми зробимо так, просто зараз, зрештою, ще є час до приїзду в маєток.

- ... а?

- ... йди до мене.

Лицар, на превеликий подив Роуз, поплескав себе по коліну.  Хоч би як старалася, вона не могла зрозуміти, що рухає цією людиною.

... Чаклунка відчувала, що відмова від всіх лайок погано вплине на її здоров'я. Насправді, вона відчувала, як її рот наповнюється ними.

- Це абсолютно неможливо.

- Чому ні? Навіть діти так роблять. Тоді, як щодо гри? Гра, в якій ми маємо дивитися одне одному в очі, поки один із нас не засміється.

- Я ніколи не чула про таку гру, для мене це звучить нестерпно... і, крім того, робити це з тобою, Гарідж? Абсолютно неможливо.

- Ро...

- Абсолютно, неможливо.

- ... не повторюй це так багато разів.

Оскільки наречена неодноразово відкинула його, хлопець знову опустився на сидіння.

- ... Я часто граю так зі своєю племінницею.

- Племінницею?

- Так, вона живе на територіях родини Азм. Хайзлан - місце з багатою природою, попри те, що вона леді, вона справжнісінький маленький дослідник.

- Вона здається надійною...

- Справді. Ну, я не бачився з нею п'ять років, тож...

«...П'ять років», - Роуз замислилася. Рівно тоді померла її бабуся. На той час відьма була не лише у відчаї, а ще й безжиттєвою.

Такою вона закохалася.

Роздивляючись людину перед собою, в яку вона була закохана так багато років, дівчина побачила, що він позіхає.

- ... п'ять років тому, ніколи б я не подумала, що моє кохання збудеться.

- ... так ти закохалася в когось тоді?

«Упс, неправильна тема.»

На це запитання чаклунка навіть не змогла закрити рота. Вона почервоніла.

- Будь ласка, забудь про те, що я щойно сказала. Я хочу, щоб ти забув про це.

«Будь ласка...» - вона навіть склала руки, як у молитві. Але обличчя нареченого стало серйознішим.

- ... і тут я подумав, що це все в твоєму минулому...

- ...А?

- ... одного разу, якщо ти зустрінеш ту людину, яку ти кохаєш, просто... коли це станеться... тоді... просто розкажи мені про це, - бурмотів хлопець. Вираз його обличчя був жахливим. Ніби на нього обрушилися всі виснажливі денні проблеми разом.

- ....

Помітивши, що її неправильно зрозуміли, вона закрила рот.

Бачачи, що наречена мовчить, лицар насупився. Роздивляючись її обличчя, Гарідж став надмірно проникливий.

- ... чи може бути він кимось, кого я знаю?

- ... що ж...

- ...

- ...

Карета оповилася важкою тишею.

Роуз наполягала на мовчанні... зрештою, він навіть не спромігся з'ясувати, що ж насправді вона мала на увазі...