Мені шкода, що мене занесло, будь ласка, пробачте!

Я й сьогодні наполегливо працюю, полюючи на багатоніжок.

Ого.

Це справжній багатоніжковий рай!

Якщо заплющити очі на їхній огидний вигляд, то це, мабуть, найліпша здобич.

Ну, у мене не такі слабкі нерви, щоб хвилюватися через такі речі, і тепер вони мені навіть подобаються.

Багатоніжки - КРУТІ!

Моя “Стійкість до паралічу” піднялася до 3-го рівня, і я думаю, що незабаром мій рівень підніметься до 8-го.

Я дуже вдячна багатоніжкам.

Нещодавно я ризикнула і напала на двох одночасно, але зуміла досить легко перемогти.

Першу я стримала несподіваною атакою, а з другою був важкий бій.

В бою я виявила, що багатоніжки напрочуд швидкі.

Ну, не такі ж швидкі, як я.

До того ж, схоже, багатоніжка має лише один спосіб нападу - вкусити.

Напевно, мене б паралізувало, якби вона мене вкусила, але поки цього не сталося, хвилюватися немає про що.

Поки я достатньо обережна з укусами, бій пройде легко.

Я вперше побачила монстра, слабшого за мій вид.

Так я дізналася, що можу перемогти багатоніжок і зненацька, і в лоб.

Вухаха!

Я СИЛАЧКА!

Не можу перестати сміятися.

А ще добре, що багатоніжку можна легко з'їсти.

Виглядає об’ємною, але м'яса в ній не так вже й багато.

Однієї достатньо, щоб втамувати голод, але не достатньо, щоб наїстися.

Тому, навіть якщо в вполюю всіх багатоніжок, я зможу їх з’їсти.

Для мене, ощадливої людини, залишити щось - це непрощенний гріх.

Тож чудово, що залишати недоїдки не доведеться.

Я дуже вдячна за це.

Багатоніжки ніби створені для мого полювання!

Ухехе.

Я перетнула багато небезпек, відколи покинула свій будиночок, тож не так вже й погано іноді розважитися?

Досліджую підземелля, наспівуючи.

Ну, я просто відтворюю музику в голові, а не наспівую.

Скоріше, цікаво, де мій ніс?

Ну, я не треба забивати голову.

Що?

Стежка тут обривається?

Але не схоже, що це глухий кут.

Цей лабіринт до смішного величезний, і тут немає глухих кутів.

Досі шлях, що пройшла, завжди простягався далі і далі, без кінця.

Хоч і добре, що мене не зможуть загнати у кут, але коли думаю, що дорога ніколи не закінчиться, хочеться зітхати.

Можливо це місце і справді знаходиться під землею цього світу. 

Хотілося б думати, що це не так, але я ніколи не знаходила вихід і не бачила що там, ззовні.

Це ймовірна теорія.

І навіть якби існував нормальний світ ззовні, я могла би довіку швендяти в цьому підземеллі без виходу.

Тоді я хочу прожити той час, що мені відведено, але ймовірність померти раніше вища.

Насамперед, а яка тривалість мого життя в цьому тілі?

Враховуючи мої розміри, чи проживу я стільки ж, як собака?

Якщо можливо, я хотіла би прожити стільки ж або довше, ніж у попередньому житті.

Що ж, нумо відкладемо ці марні думки.

 

Мабуть стежка закінчується урвищем. 

З неї видніється широкий простір. 　

Чи я нарешті зможу вийти з цієї вузької зони лабіринту?

Що ж там далі?

Я хотіла би уникати місць з високим ступенем складності, де мені може настати глина, як, наприклад, гігантський прохід, де я народилася.

Канібалізм, гігантські павуки та орди монстрів.

Неважливо, скільки б життів було в запасі, цього недостатньо.

Що ж попереду?

Я стою на краю та вдивляюся в урвище.

『Ел Рофелект 2 рівень. Не вдалося оцінити статус』

『Ел Рофелект 2 рівень. Не вдалося оцінити статус』

『Ел Рофелект 2 рівень. Не вдалося оцінити статус』

『Ел Рофелект 2 рівень. Не вдалося оцінити статус』

『Ел Рофелект 2 рівень. Не вдалося оцінити статус』

『Ел Рофелект 2 рівень. Не вдалося оцінити статус』

… 

《Досягнуто рівня майстерності. Навичка『Оцінка 4 рівень』підвищено до『Оцінка 5 рівень』》

 

Ух!

Голова тріщить!

Інформація з “Оцінки” влилася в голову, і я відчула шок, наче мене вдарили по голові.

Уоа, я майже знепритомніла на мить.

Це було близько.

Зрозуміло, якщо оцінювати занадто багато одночасно, починає боліти голова від величезного обсягу інформації.

Показово, що я ледь не зомліла.

........., так багато інформації, що доводить майже до непритомності?

Я подивилася на дно урвища.

Хоча я і кажу дно урвища, воно мало висоту десь лише в 1 метр. 

А там далі від підніжжя розкинувся широкий простір.

Або він мав бути широким, але таким не здавався.

Він був вщерть заповнений багатоніжками, ніби з’їдаючи простір.

Уаа?

Що це таке? Що це таке!? Що! Це! Таке!?

Наскільки сягає око, тут багатоніжки, багатоніжки, багатоніжки, багатоніжки, багатоніжки!

Ого, це дійсно огидно.

Не моторошно, а огидно.

А?

На що ти витріщилася, Багатоніжко?

На мене?

Немає ж нічого хорошого в тому, що ти на мене дивишся, так?

На мою особисту думку, я не виглядаю апетитно.

….　

Нумо…

ВТЕЧЕМО.

Я наче вітер!

Поворот і біжімо назад.

 

Шурх, шурх, шурх, шурх, шурх!

Хіііііііііііііі!

Вони женуться за мною!

Вибачте, що мене занесло! 

Пробачте, пробачте, пробачте, пробачте!

Жовтий індикатор витривалості вичерпався.

Виснажена.

Але якщо я зупинюся зараз, то помру!

Біжу в смертельній втомі, щоб не померти!

Замість жовтої шкали починає повільно зменшуватися червона.

Зрештою, я продовжувала бігти, поки червона смуга не досягла половини, і я змогла відірватися від армії багатоніжок. 

Думала, що помру.