Метод старого Ніла

Пів на сьому, вечір за обіднім столом сім'ї Моретті.

— Клейн, чому звичайний консультант має так рано йти на роботу? І чи не будуть непередбачені ситуації в охоронній компанії небезпечнішими за просту роботу? — Бенсон наколов на виделку картоплю із блюда з тушкованою яловичиною і порушив це питання.

Клейн обережно виплюнув кістки з жаркого і дав готову відповідь.

— Якийсь архів потрібно було негайно доставити до Баклунду. Я повинен був бути присутнім під час передачі й переконатися, що нічого не пропало. Як ви можете здогадатися, група виродків, які тільки й уміють, що розмахувати кулаками, не знає Фейсак.

Почувши його відповідь, Бенсон, який щойно прожував шматок яловичини, зітхнув.

— Так, без знань зараз нікуди.

Скориставшись можливістю, Клейн дістав п'ятифунтову банкноту і простяг її Бенсону.

— Це премія, яку я одержав за сьогодні. Час і тобі придбати пристойний одяг.

— П'ять фунтів? — в унісон сказали Бенсон та Мелісса.

Бенсон узяв купюру і кілька разів подивився на неї. З трепетом і сумнівом у голосі він сказав: 

— Твоя охоронна компанія настільки щедра...

Зарплата Бенсона становила один фунт і десять солі, що означало лише шість фунтів кожні чотири тижні. Та він за цілий місяць заробляв лише на фунт більше за премію Клейна!

І з подібною зарплатою він зумів підтримувати своїх брата та сестру, надавши гідне місце для проживання та дозволяючи їсти м'ясо двічі-тричі на тиждень. Щороку вони могли навіть купувати кілька нових речей!

— Ти в мені сумнівався? — Клейн навмисно відповів із запитанням.

Бенсон усміхнувся: 

— Я маю сумнів, що ти настільки сміливий, щоб пограбувати банк.

— Ти не та людина, яка вміє брехати, — серйозно відповіла Мелісса, опустивши на стіл виделку та ніж.

«Я-я тепер той, хто звик брехати...» Клейну відразу стало соромно.

Хоча брехня Клейна і була результатом обставин, те, що він не відповідає очікуванням сестри, дуже його засмутило.

— Завдання було досить важливим та терміновим. А я грав у ньому вирішальну роль... Через це мені й заплатили п'ять фунтів, — пояснив Клейн.

У певному сенсі те, що він сказав, було правдою.

А щодо п'яти фунтів, які йому відшкодують — це ті, які він використав, щоб вступити до Клубу Ворожінь, — то Клейн планував їх приховати. По-перше, якби він знову приніс додому п'ять фунтів, то налякав би своїх брата та сестру, змушуючи їх підозрювати, що він зробив щось незаконне. По-друге, Клейн повинен заощадити, щоб купити інгредієнти для практики як Провидця й отримати більше знань про містику.

Бенсон із задоволенням відкусив шматок пшеничного хліба і замислився.

— Моя робота не потребує представницького зовнішнього вигляду. Якщо бути зовсім точним, вистачить і того одягу, що вже є вдома.

Не чекаючи, поки Клейн його переб'є, Бенсон продовжив свою думку: 

— Клейн, з твоєю премією у нас справді з'являться деякі заощадження. Я планую купити кілька книг з бухгалтерського обліку та пару підручників. Клейн, Мелісса, я хочу, щоб моя зарплата вже через п'ять років була не нижчою за два фунти. Хех, як ви знаєте, мій бос і його менеджер мають лайно замість мізків. І в них починає смердіти з рота відразу, як тільки вони його відкриють.

— Відмінна ідея, — погодився Клейн. 

І скористався цією можливістю відвести розмову убік: 

— Чому ти не читаєш книги з риторики з моєї кімнати? Для того, щоб отримати гідну зарплату, дуже важливо бути по-справжньому освіченим і правильно будувати свої речення.

«Можливо, колись у майбутньому у Королівстві Лоен з'являться іспити для державних службовців. Підготовка дасть йому перевагу».

Очі Бенсона спалахнули, коли він про це почув.

— Я справді про це забув. Тост за чудове майбутнє.

Він пив не імбирне пиво. Натомість він розлив по чашках прозорий устричний суп і цокнувся зі своїм братом і сестрою.

Випивши прозорого супу, Клейн подивився на свою сестру, яка продовжувала боротися зі смаженою рибою. Він усміхнувся і сказав: 

— Крім книг Бенсона, я думаю, Меліссі також потрібна нова сукня.

Мелісса підвела голову і швидко замотала головою.

— Ні, я думаю, що буде краще...

— Зберегти їх, — Клейн закінчив речення за неї.

— Саме так, — Мелісса кивнула на знак згоди.

— Насправді, якщо ви не будете шукати найкращих тканин й гнатися за останньою модою, сукня не вийде надто дорогою. Ми навіть можемо зберегти гроші, що залишаться, — Клейн відповів так, щоб не виникло подальших розбіжностей.

Бенсон додав: 

— Мелісса, ти ж не плануєш одягти стару сукню до свята шістнадцятиріччя Селени?

Селена Вуд — це однокласниця та гарна подруга Мелісси. Вона була родом із досить забезпеченої родини. Брат — адвокат-практик, а батько — старший робітник Тінгенського відділення банку із Баклунда.

Проте так зване свято було лише запрошенням друзів на вечерю, де вони балакали та грали в карти.

— Добре, — Мелісса опустила голову і нерозбірливо пробурмотіла свою відповідь. 

Потім безжально розрізала надвоє шматок тушкованої яловичини. Після короткого мовчання вона раптом щось згадала і різко підвела голову.

— Наша сусідка, місис Шоуд надіслала до нас свою служницю передати візитну картку. Вона хоче відвідати нас у неділю о четвертій годині дня. Бажає познайомитись із новими сусідами.

— Місис Шоуд? — Клейн збентежено подивився на свого брата та сестру.

Бенсон постукав пальцями по краю столу, і, здавалося, задумався.

— Місис Шоуд з вулиці Жовтого Нарциса № 4? Я зустрічався із її чоловіком. Він старший адвокат.

— Старший адвокат... Можливо, він знає брата Селени, — з легким захопленням сказала Мелісса.

«Ми живемо на вулиці Жовтого Нарциса № 2...» Клейн злегка кивнув.

— Дуже важливо, щоб ми познайомилися із сусідами, але, як ви знаєте, я маю бути в компанії в неділю. Мій вихідний лише у понеділок. Будь ласка, передайте мої щирі вибачення місис Шоуд.

Сказавши це, він раптово згадав сусідів із минулого життя, коли він був молодим, а також сусідів по квартирі з вулиці Залізного Хреста. Він з подивом запитав:

— Щодо візитів... Хіба сусіди не повинні знайомитися один з одним не так офіційно?

— Ха-ха, Клейн, ти просто не знаєш. Останнім часом ти читав газети, але не переглядав журнали, призначені для сім'ї та жінок середнього віку. Родини з річним доходом від ста до тисячі фунтів позначені як середній клас. Вони пропагували його як структуру всього королівства і вихваляли, що середній клас немає зарозумілості аристократів і багатіїв, але при цьому вони не такі грубі, як бідняки з низьким доходом.

Бенсон легко і радо пояснив: 

— У журналах описується багато спрощених церемоній, яких дотримуються аристократи. І вони стають взірцем для наслідування середнього класу. Таким робом, це призводить до відмінностей між особистими зустрічами, неформальними та офіційними візитами.

Закінчивши говорити, він похитав головою і усміхнувся.

— Як правило, джентльмени та леді, які вважають себе членами середнього класу, украй уважні до деталей. Вони відвідують своїх сусідів та друзів з другої до шостої години дня. Це називається ранковим візитом.

— Ранковий візит? — здивовано запитали Клейн і Мелісса.

— Чому візит з другої до шостої години дня вважається ранковим?

Бенсон поклав виделку та ніж, підняв руки й усміхнувся.

— Я також не розумію чому. Я лише читав журнали, які приносила моя колега. Так, можливо, річ у тому, що леді вдягають на ці візити ранкові сукні...

Ранкові сукні були формою офіційного одягу, який носили на меси або зібрання. Але згодом їх усвідомлено почали відрізняти від суконь, які одягали для вечірніх заходів.

— Добре. Не забудьте купити хорошу каву та чай. А ще кекси та лимонний пиріг з яйцями у місис Смирін. Ми не повинні вдарити в бруд обличчям перед своїми сусідами, — Клейн хмикнув, занурив хліб у м'ясну підливу, схопив трохи картоплі й поклав все це собі в рот.

...

Наступного дня був ранок неділі.

Клейн допив останній ковток неякісного чаю, відклав газету і надів свій циліндр. Піднявши інкрустовану сріблом чорну тростину, він вийшов за двері й сів у громадський екіпаж до вулиці Заутленд.

Він привітав Розанну, яка вже хотіла поспати у кімнаті для відпочинку після закінчення свого нічного чергування. Після цього Клейн попрямував до підземелля.

Повернувши за ріг, він зустрів члена Нічних Яструбів, Безсонну Роял Рейден.

Вона виглядала як холодна леді. У неї були довгі витончені брови, що сиділи на великих очах. А ще шовковисте і гладке чорне волосся.

— Доброго ранку, леді Рейден, — усміхнувся Клейн.

Роял глянула на нього своїми глибокими блакитними очима і кивнула у відповідь.

Вони швидко пройшли повз один одного, коли Роял раптово зупинилася і, не обертаючись, сказала: 

— Ритуальна магія — дуже небезпечна річ.

«Ах...» Клейн був спантеличений. До того часу, коли він обернувся, все, що він побачив, була її спина, що віддалялася.

— Дякую, — Клейн насупився і крикнув у спину Роял Рейден.

Пройшовши ліворуч, у зброярні він зустрів старого Ніла та Бредта, якого там не мало бути.

— Ходімо до мене. Я вже одержав відповідні матеріали. Бредт погодився доглянути за зброярнею замість мене, — зі сміхом сказав старий Ніл.

Клейн був здивований.

— Ми займатимемося не тут?

Старий Ніл узяв срібну скриню і поцокав язиком.

— Тут не місце для ритуальної магії.

Більше Клейн нічого не питав. Він пішов за старим Нілом надвір і сів у громадський екіпаж до околиць Північного Району.

Місцем проживання старого Ніла виявилося бунгало. Сад перед ним був сповнений троянд, золотої м'яти та інших «інгредієнтів».

Увійшовши, Клейн побачив встелене килимом фоє. Там стояли два стільці з високою спинкою та стійка для парасольок.

Після фоє була простора вітальня. Її стіни покривали світлі шпалери. А підлога виявилася темно-коричневого кольору. У середині вітальні лежав невеликий килимок із квітковим візерунком, а над ним стояв важкий круглий стіл.

Навколо столу стояли зручні довгі лави, крісла та фортепіано.

— Моя померла дружина любила музику, — мимохідь згадав старий Ніл, вказуючи на фортепіано. 

— Диван та журнальний столик у спальні... Проведімо ритуал у вітальні.

— Добре, — обережно відповів Клейн.

Після того, як старий Ніл поставив срібну скриню, він засміявся і сказав:

— Дозвольте мені продемонструвати вам ритуальну магію. Уважно спостерігайте та запам'ятовуйте.

Поки він говорив, старий Ніл дістав зі скрині пергамент із козячої шкіри. На особливо виробленому пергаменті чорним чорнилом були намальовані дивні картинки, які випромінювали спокій.

Клейн продовжував спостерігати й нарешті зрозумів, що старий Ніл, мабуть, тримав у руках боргову розписку!

Коли старий Ніл заповнив відповідне поле цифрою «30» та відповідним символом «£», Клейн здивовано та розгублено запитав: 

— Містере Ніл, а яку ритуальну магію ви збираєтеся провести?

Старий Ніл кашлянув і дуже серйозно відповів: 

— Я використовуватиму магію, щоб погасити борг у тридцять фунтів.

«Ви здатні навіть на це?» Очі Клейна розширилися, коли його рот розкрився.