Багряне світло

«Боляче!»

«Як же боляче!»

«У мене так сильно болить голова!»

Химерний сон, сповнений шепоту, швидко розлетівся і Чжоу Мінжуй, який міцно спав, відчув сильний головний біль, наче хтось вдарив його палицею. Ні, це було більше схоже на гостру річ, що пронизує його скроню!

Чжоу Мінжуй спробував підвестися. Він хотів підняти голову й сісти, однак був зовсім не в змозі ворушити ні руками, ні ногами. Здавалося, він втратив контроль над своїм тілом.

«Судячи з усього, я все ще не прокинувся. Я все ще уві сні... Може, я думаю, що прокинувся, але насправді все ще сплю...»

Як людина, знайома з такими ситуаціями, Чжоу Мінжуй спробував зосередитись, щоб позбавитися заціпеніння та туману в голові.

Однак, бувши напівсонним, його воля була нестійкою, мов дим. Він постійно втрачав концентрацію, а в його голові з'являлися зовсім випадкові думки. Як би він не намагався зосередитися, все було марно.

«Звідки в мене з'явився такий раптовий головний біль?»

«Ще й такий сильний!»

«Чи може це бути крововилив у мозок?»

«Курва, я ж не помру таким молодим, чи не так?»

«Прокидайся! Вставай!»

«Гей, здається, це вже не так боляче, як раніше? Але все одно ніби тупий ніж повільно ріже мені голову...»

«Схоже, я більше не зможу заснути. Але ж мені завтра на роботу?»

«Чому я думаю про роботу? Зважаючи на те, як болить моя голова, звичайно ж, потрібно взяти відгул! До біса невдоволення начальника!»

«А це не так уже й погано. Зрештою, я можу отримати трохи вільного часу, який можна буде витратити на себе!»

Чжоу Мінжуй, що відчував пульсівний біль, повільно зібрав сили, щоб взяти себе в руки. Нарешті, він випростався і сів. Йому вдалося розплющити очі й звільнитися від стану напівсну.

Його зір спочатку був затуманений, перш ніж його перекрило завісою багряного кольору. Чжоу Мінжуй побачив перед собою дерев'яний стіл, а на ньому відкриту записну книжку. Папір був грубим і жовтим. Слова складалися з дивних символів, написаних насиченим чорним чорнилом.

З лівого боку від записника, на краю столу, лежав акуратний стос книжок. Усього приблизно сім чи вісім. Біля стіни праворуч йшли сірувато-білі труби, з якими з'єднувалися настінні лампи.

Лампи, оформлені в західному класичному стилі, розміром приблизно з пів голови дорослого. Внутрішній шар виконаний із прозорого скла, а зовні оброблені чорним металом.

Під згаслою настінною лампою стояла чорнильниця з чорним чорнилом, оповита блідо-червоним світлом. На її рельєфній поверхні було видно розмитий малюнок ангела.

Перед чорнильницею на правій стороні записника лежала темна ручка. Кінчик пера мерехтів у тьмяному світлі, а ковпачок лежав поруч із латунним револьвером.

«Пістолет? Револьвер?»

Чжоу Мінжуй був приголомшений. Те, що він побачив, було дуже дивним і зовсім не схожим на його кімнату!

Відчуваючи шок і сум'яття, Чжоу Мінжуй зрозумів, що стіл, книжка, чорнильниця та револьвер вкриті шаром багряної «вуалі». Це через світло, що проникало у вікно.

Він несвідомо підняв голову і глянув угору.

Посеред неба, за чорними оксамитовими фіранками, безтурботно світив повний місяць багряного кольору.

«Це...»

Чжоу Мінжуя огорнув незрозумілий страх. Він швидко підвівся, але ноги його не слухались, та ще й сильно боліла голова. Він миттєво втратив рівновагу та впав, не контролюючи своє тіло. Його сідниці важко вдарилися об міцний дерев'яний стілець.

*Бум!*

Болю майже не було. Чжоу Мінжуй сперся на стіл і знову спробував підвестися. Він із хвилюванням почав оглядати оточення, в якому перебував.

Це була невелика кімната з двома коричневими дверима ліворуч та праворуч. З протилежного боку приміщення стояло невелике дерев'яне ліжко.

Між ним і лівими дверима була шафа, дверцята якої були відчинені, а всередині виднілося п'ять полиць.

Збоку від шафи на стіні була сірувато-біла труба заввишки з людину. Вона підключалася до дивного механічного пристрою з декількома відкритими місцями, де виднілися шестерні та підшипники.

Поруч із письмовим столом, у правому кутку кімнати, знаходилася вугільна піч, а також каструлі, залізні горщики та інше кухонне начиння.

Поруч із правими дверима висіло велике дзеркало з парочкою тріщин у простій дерев'яній оправі.

Поглянувши в нього, Чжоу Мінжуй невиразно побачив свій нинішній вигляд.

Темне волосся, коричневі очі, лляна сорочка, тонкі, нічим не визначні риси обличчя з трохи грубими контурами.

«Це...»

Чжоу Мінжуй раптово ахнув, а в його свідомості з'явилося багато заплутаних припущень.

Револьвер, класичний європейський стиль кімнати й багряний місяць, який сильно відрізнявся від Земного. Все вказувало на одне!

«Я переселився?»

Щелепа Чжоу Мінжуя впала.

Як людина, яка виросла на новелах, він часто фантазував про переселення душ. Однак, зіткнувшись із цим, було важко прийняти реальність.

«Це, мабуть, пристрасть Єгуна до драконів?»

[П.п.: китайське прислів'я, що означає те, що хтось демонструє удавану любов до того, чого він насправді боїться]

Через кілька десятків секунд із гіркотою пробурмотів сам Чжоу Мінжуй.

Якби не головний біль, який хоч і дратував, але допомагав ясно мислити, він би подумав, що досі спить.

«Заспокойся...»

Зробивши кілька глибоких вдихів, Чжоу Мінжуй щосили намагався не хвилюватися.

Раптом у його розумі промайнув фрагмент спогадів!

Клейн Моретті, громадянин Королівства Лоен з Північного Континенту, округ Авва, місто Тінген. Він зовсім недавно закінчив історичний факультет університету Хой.

Його батько служив сержантом у королівській армії та був принесений у жертву у колоніальному конфлікті на Південному Континенті. Отримана ним пенсія надала Клейну можливість піти у приватну гімназію та заклала основу для вступу до університету.

Його мати була вірною послідовницею Богині Вічної Ночі. Вона померла того ж року, коли Клейн вступив до університету Хой.

У нього також були старший брат і молодша сестра, які мешкали з ним у двокімнатній квартирі.

Сім'я була небагата, їх умови життя можна було навіть описати як нижче середнього. Наразі утримання сім'ї підтримувалося виключно його братом, який працював клерком у компанії з імпорту та експорту.

Бувши випускником історичного факультету, Клейн опанував стародавню мову Фейсак, яка вважалася прабатьком для всіх мов Північного Континенту, а також мовою Гермес, яка часто траплялася у стародавніх гробницях, якою записувалися тексти для обрядів та молитов...

«Мова Гермес?» У голові Чжоу Мінжуя промайнула думка. Він простяг руку, щоб потерти свою болісно пульсуючу скроню, і перевів погляд на записник на столі. Він зрозумів, що текст на пожовклому папері перетворився з дивного і чужого на більш-менш знайомий. Поступово йому стало зрозуміло.

Це коротке речення написане мовою Гермес!

Чорним чорнилом було виведено:

«Всі помруть, включаючи мене».

*Тссс!*

Чжоу Мінжуй відчув, як у його серці спалахнув незрозумілий страх. Він інстинктивно відхилився назад, ніби намагався збільшити відстань між собою та записником.

Оскільки Чжоу Мінжуй все ще був дуже слабкий, він, ледь не впавши, поспіхом простяг руку, щоб ухопитися за край столу. Він відчував у повітрі невидиме хвилювання і майже чув шепіт у вухах. Це було схоже на жахливі історії, які ще в молодості йому розповідали люди похилого віку.

Похитавши головою, начебто все це просто ілюзія, Чжоу Мінжуй відновив свій спокій. Він відвів погляд від записника і почав важко дихати.

В цей час його погляд упав на блискучий бронзовий револьвер, і в його голові виник сумнів.

«Як Клейн міг дозволити собі покупку револьвера, якщо жив у подібних умовах?»

Чжоу Мінжуй не міг не насупитися.

Він раптом помітив на краю столу червоний відбиток руки. Його колір був набагато темніший, ніж свічення місяця.

Це був кривавий слід руки!

«Кривавий відбиток?» Чжоу Мінжуй підсвідомо глянув на праву руку, що тримала край столу. Він опустив голову і побачив, що його долоня та пальці змащені кров'ю.

Водночас він знову відчув головний біль. Хоча він трохи послабшав, але все ще не покидав його.

«Я розбив собі голову?»

Подумав Чжоу Мінжуй, повертаючись до потрісканого дзеркала.

За кілька кроків він побачив відображення своєї постаті середнього зросту з темно-коричневими очима.

«Отже, я зараз Клейн Моретті?»

Чжоу Мінжуй зробив паузу. Нічного світла було недостатньо, щоб він міг ясно все розгледіти, тому він продовжив рухатися вперед, доки не опинився за крок від дзеркала.

Під блиском місячного світла він повернув голову і глянув на свою скроню.

Дзеркало показало потворну рану. Її краї були обпалені, а довкола виднілися плями крові. Через рану хлопець зміг побачити, як повільно тремтить сіра речовина його власних мізків.