Розділ 7: Мільйон Уколів (6)

Джехван не відповів, і це розвеселило Звіролова. Момент, якого він чекав найбільше, мав статися зараз. 

— Не було ніякої причини. Я лише з примхи вибрав твій світ. 

Катастрофа, яка сталася лише через примху. Більшість [Продуктів] не могли з цим змиритися. Вони були спустошені, почувши, що їхня раса була приречена на загибель з такої причини. Більшість припускала, що за цим стоїть якась велика причина або велика істота. Але цього не було. 

Це все сталося через збіг обставин. З примхи. 

— ...примхи? 

— Так. Я просто випадково натрапив на ваш світ і почав гру. Не було ніякої причини обирати ваш світ. Просто так сталося. Так само, як ти народився у своєму світі. 

Звіролов продовжував. 

— Ти, мабуть, вважаєш себе нещасним. Тобі, мабуть, сумно, що такий демон, як я, прийшов у твій світ і вбив твій народ. 

Джехван не відповів. 

— Подумай про це. Навіть якби я не прийшов сюди, невже ти думаєш, що твій вид жив би вічно? Без шансів. Ви всі помрете у свій час. Всі істоти у всесвіті рано чи пізно помирають. 

Звіролов продовжував. Він наближався до кульмінації. Зараз він буде дивитися в обличчя зневіреного [Продукту], який не може прийняти реальність. Це було тим, що Звіролов любив найбільше. 

— У такому разі, ти можеш вважати, що тобі пощастило. Принаймні ти отримав шанс перейти в новий світ. Це зробило всі смерті дуже вартими чогось. Ти отримаєш шанс перейти до [Великих Земель] і кинути виклик, щоб стати... 

— Досить. Пропустимо нудні історії. 

— ...Що? 

Звіролов не міг повірити в те, що чув. 

— Мене цікавить зовсім інше. 

— Але... 

— Здається, ти неправильно зрозумів. Я запитаю ще раз, чітко. 

— П-прошу. Продовжуй. 

Віжки дискусії було передано. 

— Я хочу знати, чому ти керуєш цією вежею. Яку винагороду ТИ отримаєш за це? 

— Ц-це... 

Звіролов був шокований. Цей [Продукт], здавалося, не здригнувся від його пояснень і запитав про життєво важливий момент, не відволікаючись. 

— ...Це просто— просто волонтерство. Хтось повинен це робити, тому я тут. Хаха. 

Незграбна посмішка змусила Джехвана примружити очі. 

«Волонтер?» 

Джехван подивився на частинки, що плавали над Звіроловом, і замислився. Оскільки його здібність [Підозра] ставала сильнішою, тепер він міг розрізняти різні частинки. Деякі з них стояли на своїх місцях, а деякі активно рухалися. Частинки, що пропливали над Звіроловом, були дуже помітними. Вони торкалися Звіролова і рухалися в якійсь формації, а потім швидко зникали за межами вежі. 

Джехвану ця формація здалася схожою на слово. Здавалося, що Звіролов розмовляв з кимось здалеку. 

«Повелитель... ...посилає... послання...» 

«Продукт... вирощування... жнива... ще...» 

«Не вбивайте... продукт...» 

«Земля... не... розмова...» 

«Не можна... термін... немає часу...» 

Джехван заговорив знову. 

— ...Хм. Тоді давай повернемося до історії. 

— Гаразд. 

Звіролов відчув, як піт стікає по його спині. 

— Ти говорив про Володаря тоді. 

— Так, говорив. 

Нарешті він зрозумів. Звіролов ніколи не розмовляв з [Продуктом] так довго перед завершенням справжньої гри, тому він був дуже обережним, щоб не проговоритися про культивування чи жнива і тому подібне. 

— Хто вони? Вони Королі? 

— Щось схоже. Вони правителі [Великих Земель]. Тому, хто вступає до [Великих Земель], буде запропоновано приєднатися до сил Володарів. 

— ...Сил? 

Звіролов помітив зацікавленість Джехвана. Жоден [Продукт] ніколи не виявляв інтересу до Володарів [Великих Земель]. Вибір правильного Володаря змінював їхнє майбутнє. 

«Ти все ще залишаєшся продуктом». 

Звіролов посміхнувся і продовжив. 

— Не всім з них будуть висунуті пропозиції. Тільки найсильнішим запропонують... але я впевнений, що тобі надасть пропозицію айсильніший з Володарів. 

Вселити впевненість у [Продукт]. Це був перший крок. Але Джехван здавався беземоційним. Звіролов насторожився, але все одно продовжував: 

— Якщо ти будеш слідувати моїм настановам, я присягаюся честю демона, що допоможу тобі у твоєму майбутньому. Це означає, що я зроблю все можливе, щоб відправити тебе до найкращого з Лордів. Звісно, тільки якщо ти завершиш справжню гру. 

Джехван ледь не розсміявся. 

«Він говорить, як страховий агент». 

Джехван зробив довгу паузу, а потім запитав: 

— Як ти можеш довести, що не брешеш? 

Звіролову здалося, що Джехван купився на це, і на його губах з'явилася ледь помітна посмішка. 

— Ти не мусиш мені довіряти, якщо не хочеш. Я пояснив усе, що міг. Більше нічого немає. 

Джехван кивнув. 

— Гаразд. Я зроблю, як ти кажеш. 

— Ти нарешті вирішив? 

— Рівно 10 днів. Через 10 днів я заберуся звідси.