Небо було безхмарним і блакитним.
Цілий день світило яскраве сонце, що прямо контрастувало з почуттями в моєму серці.
Незважаючи на те, що Парадіс обіцяв, що скоро повернеться до мене, однак вже минув місяць, а він не тільки не повернувся, але й навіть не написав жодного листа.
Я не знав, чи довелося йому відправитись щей до семінарії, але, зрозумівши, що він затримається на деякий час, я роздратовано зітхнув.
— Хтось підозрілий? – перепитав я.
— Так. Він не схожий на рознощика і ніхто раніше його не бачив, однак він чомусь вештається тут...
— Можливо, він работорговець, який полює на дітей. Будьте обережні, Локі, Соню. Не ходіть самі.
Сьогодні Локі та Соня вкотре прийшли до мене в гості, однак цього разу, вмостившись на стільцях, вони почали розповідати тривожні історії, тож мені довелося зробити страхітливий вираз обличчя і попередити їх, щоб вони були обережні.
Локі та Соня кивнули і почали їсти приготовані мною горіхові пироги.
Погані люди є всюди.
Я не раз чув про випадки, коли викрадали маленьких дітей, тому дуже розхвилювався.
— Все буде добре, Соня може дати добрячого стусана.
— Я не...
— Тобі варто хвилюватися більше за себе, ніж за нас, Ранні. Нас попросили наглядати за тобою, щоб до тебе не причепилася якась погань, поки отця Парадіса не буде.
— Той придурок... Він справді так сказав!?
— Так, він дуже тебе любить, Ранні.
Можливо, через те, що це сказали діти, але під поглядом цих чистих очей я вкрився рясним рум’янцем.
— Це… Вам двом ще зарано говорити про такі речі.
— Що, чому? Мені здається любов – чудова тема для розмови. Хіба через це потрібно соромитися? Чи приховувати?
— Ні... Тобто, це не так, але...
— Навіть на нашу дитячу думку, ви дуже мила пара. Тож, вам треба якнайшвидше одружитися. Так всі в селі кажуть.
— Всі... Всі!?
Парадіс любив чіплятися за мене, коли ніхто не звертав на нас уваги, але загалом він зберігав дистанцію, коли навколо знаходилися люди. Однак, селяни все одно про це дізналися.
Мені було цікаво, невже це так легко зрозуміти?!
— Ви ж подобаєтеся одне одному? Як щодо того, щоб зробити пристрасне зізнання?
— Що!?
— Саме так. Ти ж знаєш легенду про озеро семи кольорів?
В одній з історій, яка передавалася з вуст у вуста у цьому селі, було сказано, що якщо пара закоханих зізнається у своїх почуттях один до одного біля озера, яке сяяло сімома кольорами, в лісі біля села, то вони зможуть кохати одне одного все життя.
Я почув цю історію, коли вперше опинився тут, і запам'ятав її як одну з центральних подій гри, але ніколи не думав, що колись настане той день, коли мені доведеться особисто з нею зіштовхнутися.
— Який жахливий чоловік...
Ці слова вислизнули мимоволі, і хоча я мав на увазі Парадіса, скаржачись на те, що не маю від нього жодних новин, але їх почули Локі та Соня.
Обоє широко усміхнулися.
— Він справді тобі подобається, хах, Ранні?
Діти цього світу були страшенно скоростиглими.
Бачачи, що вони дивляться на мене так, ніби бачать наскрізь, у мене не було іншого вибору, окрім як змиритися з правдою.
— Так, він мені подобається.
Поки вони витріщалися на мене, я уявляв золотисті очі, що були далеко звідси.
Мені хотілося зустрітися з цими очима знову, якомога швидше, тож я заплющив очі, згадуючи його незграбну усмішку.
***
На світанку мене раптом розбудив якийсь звук у саду.
Зазвичай я б нічого не помітив, але в той момент я лише дрімав.
Тому я точно почув звук кроків, що шурхотіли по траві.
Я все ще був сонним, але на думку раптово спали слова «підозріла особа».
А ще та страшна історія, про яку розповідали чоловіки з іншого села на заході.
Спершу я подумав, що це лише моя уява, але через роздуми все ж не зміг заснути, тому піднявся.
Я пішов на кухню, не видаючи жодного звуку, і визирнув у вікно зі сковорідкою в руках.
Надворі все ще було темно, але я раптом я помітив чийсь рух.
Я все ще не міг бачити чітко, тому трохи прочинив двері і насторожено визирнув у щілину.
Тінь, що рухалася в темряві, безумовно, була людиною, і хоча я не міг добре розгледіти її обличчя, це був чоловік, який стояв і вдивлявся в мій будинок.
Він не був схожий ні на кого з села.
Це був однозначно підозрілий персонаж, можливо, якийсь злодій.
Я вийшов через задні двері і обережно підійшов до чоловіка.
Я розправив плечі, і коли практично скоротив відстань між нами, почав бігти, намагаючись залякати його.
— Хто ти такий? Злодій!? Що тобі потрібно в такий час!!!
— Ооо- Ваааах-! Вай...
Я замахнувся, і безумовно доторкнувся до руки чоловіка, або принаймні до якоїсь її частини.
Він від несподіванки крутнувся і кинувся навтьоки.
Той факт, що він втік без жодних пояснень, означав, що він явно мав недобрі наміри, стоячи тут отак.
Ще секунду тому я був наляканий, але як тільки зрозумів, що хлопець тікає, я відчув раптовий приплив енергії, і теж зірвався з місця, погнавшись за ним босоніж.
— Стій! Злодій! Негайно розкажи про свої наміри!
У мене було відчуття, наче у цю мить я усоблював все село, тож я побіг, як одержимий. В якийсь момент ми забігли в ліс, і я наступив на гостру гілку дерева, зупинившись від болю.
Чоловік швидко втік, і хоча до цього я не відставав від нього, він зник в одну мить.
Я впав на землю, виснажений і важко дихаючий, думаючи, що всі мої спроби наздогнати його так і не дали плодів.
— Хах… Ха… Це жахливо, і я, мабуть, весь у багнюці...
Тепер, коли стало тихо, я здивувався, якого біса робив тут, схопившись за сковорідку, як ідіот, і відчув, що в середині стало зовсім порожньо.
Що б сказав Парадіс, якби був тут?
Посеред непроглядної темряви лісу я раптом відчув тривогу і почав тремтіти.
В ігровому світі знання повної сюжетної лінії було повним шахрайством.
Адже ти знав усі деталі.
Але наразі сюжет добіг до кінця, і я був зовсім один у ситуації, про яку нічого не знав, не маючи навіть належної зброї.
Спокійне життя, про яке я завжди мріяв, пішло не зовсім за планом.
Нарешті я зрозумів, що кохаю його, але тепер він не поруч.
— Пізно...
Куточки моїх очей стали гарячими, а в грудях так боліло, що здавалося, ніби вони ось-ось розірвуться.
Всі емоції, які я стримував, хлинули назовні, і, не думаючи, я почав кричати.
— Пізно... Пізно, вже пізно! Скільки років ти збираєшся змусити мене чекати?! Мені доведеться чекати до старості!? І коли... коли моя спина буде вся згорблена, і я весь у зморшках, навіть тоді... Навіть тоді, я все одно...
— Ти все одно чекатимеш?
— Звісно, чекатиму! Я тебе кохаю, тому... Я чекатиму вічно! Ні, я піду шукати тебе! Зрештою, навіть якщо я ніколи не зможу сказати тобі про свої почуття, я не можу здатися!
— У мене будуть великі проблеми, якщо ти здасися. Все ж я не маю наміру тебе відпускати.
— Що...
Я піддався своїм емоціям і кричав у ліс, але в процесі хтось почав мені відповідати.
І голос був дуже знайомий моїм вухам.
Коли я це зрозумів, я швидко підняв голову.
Я подумав, що, можливо, якийсь примхливий лісовий дух змушував мене чути галюцинації, але опісля я також побачив галюцинацію прямо перед собою, тож почав задаватися питанням, чи не з'їхав я остаточно з глузду.
Я почав сміятися.
— Як ж хороша ілюзія, деталізація аж до вусів...
— Я змусив тебе чекати. Я справді не думав, що це займе більше місяця. Але незважаючи на це, якого біса ти бігаєш посеред ночі з цією штукою?
Примарний Парадіс був настільки реальним, що він підійшов і присів поруч зі мною, витираючи пальцями сльози, які текли по моїх щоках.
— А ти досить хороший, як для ілюзії...
— Для ілюзії? Який жах. Хіба не ти щойно пристрасно освідчився мені в коханні? Сказав, що кохатимеш мене, навіть коли постарієш. Це найкраща пропозиція заміжжя.
— Ти... Ти справжній!?
— Так, я справжній.
— Що за!? Коли ти повернувся!? Ти брешеш!?
— Я приїхав сюди хвилину тому. Один з мостів по дорозі змило дощем, і я не міг переправитися два тижні. Нарешті я сів на човен, а потім позичив коня і їхав цілу ніч. Я хотів побачити тебе якнайшвидше, тож швидко попрямував до твого дому.
— Ти брешеш!? Що? То той хлопець, що стояв перед моїм будинком, був ти, Помаранч? Якщо це був ти, чому ти відразу нічого не сказав?..
— Про що ти говориш? Я побачив, як ти вибігаєш з дому, і побіг за тобою.
Наші історії якось не дуже в'язалися між собою, і ми обидва просто витріщилися один на одого. Схоже, в моєму саду дійсно був хтось підозрілий, тож за наполяганням Парадіса я розповів йому всю історію.
***
— Підійшов до якогось виродка і ганявся за ним зі сковорідкою… – Помаранч важко зітхнув. — Я зараз впаду.
Сидячи поруч зі мною і слухаючи мою історію, Парадіс закрив обличчя обома руками. Звичайно, тепер, коли я розповідав, я й сам жахнувся від того, яким необачним був.
— У той час я просто був у якомусь трансі... Але якщо це був не ти, Помаранч, значить, перед моїм будинком стояв хтось інший. Це недобре, я маю розповісти сільському голові і почати пошуки...
— Ні, все гаразд. Якщо він втік до лісу, то попрямував вниз по річці і зник. Немає сенсу його шукати.
— Ех... Ох, так... Напевно.
Я подумав, що це дивно.
Мені завжди здавалось, що Помаранч був з тих, хто ретельно перевіряє все і завжди веде себе дуже обережно в хаотичній ситуації, як ця, але, можливо, він просто був упевнений у власних силах. Мені здалося, що він надто швидко здався.
— Пообіцяй більше так не робити. Цього разу я не зміг бути поруч з тобою, але якщо щось трапитися у майбутньому, спершу поговори зі мною, а якщо не зможеш, то не роби нічого необдуманого.
— Я... Гаразд... Між іншим, ти запізнився! Я розумію, що це стосувалося роботи, тож ти не міг інакше, але як можна було ляпнути подібне, а потім просто піти? Ти хоч уявляєш, як я себе почував, коли ти поїхав?
— Стосовно цього... Мені дуже шкода. Коли я подумав про те, що не зможу бачити тебе деякий час, я просто... засмутився... Але коли я побачив тебе таким і почув, що ти сказав, що чекатимеш на мене вічно, я став таким щасливим.
— До речі, стосовно роботи… Ви все закінчили, перед тим як повернутися?
— Ти знову такий шанобливий, говори простіше, добре? Я про все подбав. Тепер все вляжеться.
— Добре... Мені чомусь здавалося, що я тебе більше ніколи не побачу... Це було так важко. Я дуже, дуже хотів тебе побачити.
— Ране...
Поки ми дивилися одне на одного, ранкове сонце піднялося над горизонтом, і навколо раптом посвідлішало.
А потім світло поширилося перед тим місцем, де ми сиділи, і сонце засяяло ще яскравіше, ніж раніше.
— Що це в біса таке...
— Я вперше бачу його на власні очі... Це озеро семи кольорів, кажуть, що поверхня води сяє лише зранку, коли починає сходити сонце.
Я був здивований, що озеро, біля якого я випадково присів після того, як погнався за підозрілим чоловіком у ліс і заблукав, виявилося саме тим, про яке нещодавно почув. Згадавши легенду, я затамував подих і розвернувся у бік Парадіса. Це був мій шанс!
— Мене звати Темперанс Каран Вівре. Я був другим сином герцога Вівре і нареченим Його Високості кронпринца Фіерте, але програв битву за його серце, і мене заслали сюди у покарання. Тож, тепер я живу як простолюдин Ран. Я ніколи не думав, що колись когось покохаю, але тепер моє серце наповнене тобою, Помаранч. Ти мені подобаєшся, я кохаю тебе. Я хочу, щоб ти жив зі мною... Відтепер і назавжди...
Мій голос тремтів від хвилювання.
Але я вклав у нього всю душу.
Як не крути, колишній наречений кронпринц а – не найкращий партнер. Якщо він відмовить мені, якщо він не зможе цього прийняти...
Жахливі уявлення промайнули в моїй голові, але Парадіс міцно стиснув мою тремтячу руку у своїй.
— Так, звичайно. Я теж тебе кохаю.
Він пригорнув мене до себе і міцно обійняв.
— Є деякі складні речі про мене, про які я не можу розповісти тобі прямо зараз, але... Мої почуття до тебе справжні, Темперансе. Заради тебе я готовий віддати своє життя. Ти мені віриш?
— Так... Мені байдуже, яка правда. Помаранчева, якщо ти залишишся зі мною, мені більше ніхто не потрібен, я більше ні на що не буду сподіватися.
— Ране... Я хочу обійняти тебе прямо зараз.
Я почув низький, хриплуватий голос Парадіса-Помаранча прямо над вухом, і моя спина затремтіла.
Мабуть у Помаранча якась складна ситуація.
Але я був впевнений, що він скаже мені, коли прийде час. А я терпляче чекатиму до того часу, я можу чекати вічно.
Ми обнялися так міцно, що між нами не залишилося місця, і ерекція Помаранча втиснулася в мене. Я вже й сам ставав твердим, а моя дупа пульсувала і боліла.
— Я хочу бути ніжним, але я так давно тебе не бачив, і ти такий милий, що я вже на межі. Можна я введу його прямо зараз? – промови Помаранч, розстібаючи мої штани і спускаючи їх разом з нижньою білизною.
Він ніжно потер мої тепер оголені сідниці, і я також сильно збудився.
Здавалося, він, як і я, був на межі досягнення своєї кульмінації, але між чоловіками не завжди все так просто, і моє стримане серце почало панікувати.
— Ох, зачекай... Зачекай. Коли справа стосується двох чоловіків, то... Я маю на увазі, що є речі, які треба підготувати... Ти ж збираєшся увійти... туди, так?
— Підготувати? Ти був сином шляхетної родини, але тобі не проводили уроки статевої освіти? Якщо я стимулюватиму тебе там, поки ти у збудженому стані, ти намокнеш природним чином, так само, як і жінки. Дивись...
— Що? Ох, це ж брехня, а-а-ах...
Помаранч провів пальцем по моїй сідниці, і коли він почав стимулювати вузьке місце, воно майже миттєво стало піддатливим, тож він зміг просунути палець всередину.
Навіть я зміг відчути, як з мене витікає нектар, і коли він пестив мене цими пальцями, з мене виривалися непристойні мокрі звуки.
Це справді був світ BL гри.
Основний сюжет не містив сцен 18+, тому я дуже здивовався, що розробники зайшли так далеко, щоб зробили людські тіла такими.
— Я на межі і можу кінчити від одного твого запаху. Ране, тепер можна?
— Н-на-а… А-а-ах... А-ах-ах… Т… Так, мож... на...
Він одразу ж запхав кілька пальців і почав крутити ними всередині мене. Це було зовсім не боляче. Навпаки, всередині мене розлилася насолода, і я подумав, що, здається, все гаразд, тож кивнув головою.
Помаранч притиснув мене до трави і нахилився наді мною. Щось обпалююче гаряче торкнулося отвору, і перш ніж я встиг вдихнути, воно занурилося глибоко в мене.
Помаранч випустив короткий стогін.
— Як тепло. Стікає нектаром, але огортає мене так міцно.
— Н-н-н-ні-і-і... О-о-о... Великий... А-а-ах, дивовижно.
Тиск був сильніший, ніж біль, але Помаранч не рухався, даючи мені звикнути, тож напруга поступово зменшувалася, наче він ставав одним цілим з моїм власним тілом..
— Ах... я можу трохи поворухнутися?
— Так, все гаразд... Це все?
— Так, вже більше половини... Ране, розслабся трохи... для мене.
— Це то... му, що ти такий великий... Відчувається... чудово... але... у мене всередині… так дивно...
— Чорт, ти такий милий…
Помаранч, здавалося, ставав все більш і більш відчайдушним, і раптом він випустив звіриний рик і встромився глибоко в мене.
Від сильного задоволення перед очима замерехтіло і затремтіло, але не встиг я перепочити, як він почав інтенсивно рухатися, його стегна билися об мої.
— Ах… Ах… Ахн... Ах… Доб… О-о-о… А-а-а-х… прямо тут... Жарко…
— Тут? Коли я натираю тебе тут, ти стискаєшся, хах.
— О-о-о... Чудово... Ось тут... Ще… ще сильніше...
— Так, чарівно... Бачити, що ти такий збентежений через мене, Ране... Це найкраще. Я хочу бачити це вічно.
Задоволення було занадто великим, і я почав відчувати себе дивно. Помаранч припідняв мої ноги і почав смоктати мої губи, просуваючись глибше.
Я теж висолопив язика, відповідаючи на його любовні пестощі, і врешті-решт відчув запаморочення і сп'яніння від солодких губ Помаранча.
Від поцілунків, сексу і всього іншого мені було так добре, що я міг би збожеволіти. Я замислився, чи є щось у світі, що дарує такі приємні відчуття, але зрозумів, що так добре мені лише від дотиків Помаранча.
— Ране... Ране, я зараз... кінчу...
— А-а-а-ах, о-о-о-ох, Помаранче, я теж... Доторкнися до мене, я хочу кінчити разом...
Як я і просив, Помаранч схопив мій член і потер його.
Я відчував інтенсивне задоволення спереду і ззаду, тож не зміг більше стримуватися. Я голосно застогнав і кінчив білою каламутною рідиною.
Мої стегна смикалися і гойдалися від неспинного задоволення, в той час, як Помаранч, все ще штовхаючись глибоко у мені, випустив гаряче зітхання і кінчив всередину.
— А-а-а-ах... Всередині... Гаряче... так багато кінчив.
Я відчув гарячу рідину всередині, і це також було дивовижно. Насправді мені було занадто добре. Я злякався і притиснувся до нього.
Побачивши мене в такому стані, він міцно притиснув мене до себе, ніжно обійнявши.
Ми залишалися так деякий час, просто обіймаючи один одного голяка, і в один момент, зігріваючись теплом Помаранча, моя свідомість розтанула.
У голові невиразно промайнуло слово, що позначало тепло, котре панувало в моїх грудях.
— Той чоловік – ідіот, якщо він вирішив відкинути тебе, Ране. Ти такий милий.
— Боже... Помаранче, коли ти говориш такі речі...
— Ти ж не відчуваєш до нього більше ніякої прихильності, чи не так?
— Звичайно, ні... Мені на нього байдуже... Мені подобаєшся ти, Помаранче.
— Добре. Якби ти сказав мені, що все ще відчуваєш щось до цього виродка, я зробив би так, щоб він зник.
Я хіхікнув.
— Все ще жартуєш. Але... Мені дуже приємно, що ти такої високої думки про мене.
Погляд Помаранча був таким гострими, що здавалося, ніби він справді може когось убити. Я наблизив своє обличчя і поцілував його очі.
Коли у його золотих очах відобразилася моя постать, гострота зникла, і вони солодко звузилися.
— Темперансе, я кохаю тебе. І це назавжди...
У грудях розлилося тепло, зігріваючи моє тіло аж до кінчиків пальців.
Я повільно заплющив очі, і щось ще тепліше торкнулося моїх губ.
Ми купалися в семибарвному світлі, і тепер могли кохати одне одного вічно.
Навіть легенда про серця не така вже й погана, якщо я зможу здійснити її з Помаранчем, подумав я, усміхаючись, коли ми цілувалися.
