Насправді не було про що хвилюватися.
"Це лише одна сцена з гри……"
Проте мої руки продовжували трохи тремтіти.
Це було пов'язано з тим, що я підсвідомо згадувала свого кровного батька, пам'ятаючи ставлення герцога до Пенелопи в грі.
Я вже була у кімнаті, але герцог навіть не підвів голови.
Я нерішуче підійшла до його столу і продовжила стояти.
Далі, ховаючи тремтячі пальці, вклонилася для привітання.
У грі не було стількох деталей.
Мій голос не прозвучав, тому не було жодної змоги вказати на свою присутність словами. До того ж, судячи з відчутної аури, саме так я й мала себе повести.
— Ти прийшла.
Герцог нарешті поглянув на мене, трохи піднявши голову.
У нього було таке ж чорне волосся й блакитні очі, як у Дерріка.
На його обличчі не було жодних емоцій, як у високопоставлених дворян, проілюстрованих у грі.
У той же час перед моїм обличчям з'явилася біла панель.
- Чому Ви звали мене?
- Я зайнята. Будь ласка, перейдіть прямо до суті.
- (Кинути пильний погляд без слів.)
Я натиснула на вибір номер 1 з решти божевільних відповідей.
— Чому Ви звали мене?
— Я чув, що сьогодні вранці був галас.
Щойно його речення дійшло до кінця, вибір у вікні швидко змінився на кілька нових варіантів.
- Ваша Милість тут ні до чого.
- Ви, ймовірно, хочете, щоб цей галас стався.
- Це не моя провина. Це все через ту дурну покоївку!
Я ледь не зійшла з глузду, читаючи ці вибори.
"Ха…… Ці божевільні рішення……"
Звичайно, це було те, що я вже колись раніше переживала.
Коли я грала у гру в іншому світі, я була рада натиснути на другий вибір, мій план був "Я зроблю з Пенелопи Sassy Chic Femme Fatale(Нахабну Вишукану Фатальну Жінку)!".
Однак, думка про те, що я отримала відплату за таке в цій реальності, залишила мене безмовною.
"Достатньо того, що мене все ще називають лиходійкою……"
Який батько на землі ставиться до своєї "навіть не кровної" доньки так добре. Лайно.
Стук—
Певний час стоячи мовчки, я нарешті відчула погляд герцога на собі, коли той врешті-решт відклав перо, яке тримав, і знову підняв голову.
Коли він дивився на мене, його очі були гострими та пронизливими.
"Сподіваюся, це рішення не вийде мені боком……"
Я вибрала номер 1, тремтячи зсередини. Я зціпила зуби, щоб не сказати "це" слово.
— Ваша Милість тт ні до чго.
Зрештою, я все-таки не змогла притримати це слово, і натомість вийшло дуже дивно.
— Пенелопо.
Герцог відкрив рота. Його голос був холодним, як лід, у ньому зовсім не було тепла.
Сюжет не змінювався, скільки б я не намагалась.
— Вже минуло скільки? Шість років, як ти прийшла до цього будинку?
Я повернулася у спогадах, шукаючи потрібну інформацію про сетинг гри.
Героїні і на звичайній, і на високій складності були в одному віці, вісімнадцяти років.
Пенелопа була вдочерена в герцогський дім, коли їй було дванадцять. Це означало, що він мав рацію.
Я згадала ще одну річ про гру, яку раніше забула.
Вісімнадцятиріччя — це час, коли тут проходить церемонія повноліття.
Це означає, що до дня церемонії повноліття Пенелопи залишилося небагато, чи не так?
"Тоді скільки часу у мене є?"
Це було тоді, коли я обдумувала інформацію, яку раптово згадала.
На щастя, герцог продовжив говорити, і мені не довелося вибирати один із трьох варіантів.
— Не знаю, чи знаєш ти, але в цей будинок нелегко ступити ногою. Тільки ті, хто довів, що вони можуть бути корисними для нашого дому, можуть пройти через ворота нашого маєтку Екарт після кількох суворих перевірок.
— ……
— Я не вагався і нічого не економив, щоб надати тобі підтримку. Я прийняв усе, навіть коли бачив, як ти коїш непробачні вчинки попри своє розкішне життя.
— ……
— Однак, я не можу зрозуміти, що хорошого ти принесла нашій родині за останні шість років.
Правда.
Він був би трохи більше зацікавлений мною, якби я хоча б ззовні була схожа на його кровноспоріднену дочку.
Проте колір волосся та очей Пенелопи став занадто відмінним від правильного відтінку рожевого та блакитного кольору.
Я хотіла кивнути, кажучи, що всі його слова правдиві, однак моє підкотрольне системі тіло не поворухнулося ні на сантиметр після того, як герцог почав говорити.
Біла панель, яка зникла через моє мовчання, вискочила знов.
- Отже, що Ви очікуєте від мене? Ви збираєтеся зараз вигнати мене з цього дому?
- Я не винна!
- (Впасти на коліна.)
"Нарешті!"
Я була рада побачити справді нормальну відповідь, яку могла вибрати без вагань. Це було хвилювання, якого я ніколи не відчувала з тих пір, як потрапила сюди.
Я знала, що цього не станеться, але на випадок, якщо вони зникнуть, я швидко натиснула на 3.
Туп—!
Моє тіло автоматично опустилося на коліна від якоїсь сили, яка штовхнула мене у жижки і пхала мої плечі донизу.
"Ак! Чому воно таке сильне!"
Я очікувала таке, але це було більш болісно, ніж передбачалось, через що мої очі трохи сльозилися.
— Ти, що ти робиш?
Здавалося, герцог був вражений звуком глухого удару більше, ніж я. Його очі розширилися.
Я ніколи не вибирала цю опцію, коли грала. Бо це не мало сенсу.
"Навіщо їй ставати на коліна?"
Я не знала, чи то розробник був ледачий, чи то вважав, що це марна трата часу, але наступний вибір збігався з вибором на звичайній складності.
- Чи єдиний спосіб задовольнити Вас це стати на коліна?
- (Різкий погляд без слів.)
- Пробачте за все, батьку!
Я поспішно натиснула на 3, як і раніше.
— Пробачте за все, батьку!
Голос, який вирвався з моїх вуст, був гучним, мабуть, тому що я вибрала 3, ніби була безсумнівно впевнена в його необхідності.
— ……Що? — запитав герцог, наче все втратило сенс.
Тоді й вискочила знайома мені тепер біла панель.
<СИСТЕМА> Прихований Квест [Втрачений Титул "Батька"] виконано!
Як винагорода дається функція [Вибір УВІМК/ВИМК].
<СИСТЕМА> Ви бажаєте [ВИМК] Вибір?
[Так/Ні]
Нічого не стримувало мене і я без вагань натиснула [Так].
<СИСТЕМА> Вибір тепер [ВИМК]. Якщо бажаєте знову побачити Вибір, вигукніть: [Вибір УВІМК].
І нарешті ця надокучлива біла квадратна панель повністю зникла з мого поля зору.
"Чудово!"
Я внутрішньо святкувала, стискаючи руки в кулак.
Прихована функція [Вибір УВІМК/ВИМК] дозволяла мені називати герцога "батьком".
Якщо я оберу [ВИМК] для вибору в грі, діалогові опції зникнуть, і на екрані відображатимуться лише цифри 1, 2 і 3.
Часом прості відповіді можна було вводити за допомогою клавіатури телефону. Під простими відповідями я мала на увазі "ТАК/НІ", імена персонажів тощо.
Цю функцію було легко отримати в грі, коли проходиш її на звичайній складності.
Думаю, мета цього полягала в тому, щоб запобігти повторюваним ситуаціям, які залежали від обраних ліній, а також спроектувати гнучкість гри та заохотити швидке проходження.
Однак, навіть з даною функцією я рідко ними користувалася.
Використовувати це не було сенсу. Ось такою легкою і швидкою була звичайна складність.
Тому я й не звернула особливої уваги на цю сцену на високій складності.
Тому що я обирала лише агресивні опції.
"Я не знала, що висока складність працюватиме так само, як і звичайна."
Мені не вдалося отримати функцію [Вибір УВІМК/ВИМК] через те, що я обирала неправильні опції, але ця функція не була мені потрібна, оскільки я була залежна від вибору правильних діалогових опцій для лиходійки.
"Тоді я не знала. Ця залежність згодом стане для мене отрутою, а станеться це прямо зараз……"
Я тоді важко зітхнула від своєї дурості, вимовляючи слова з власної волі, а не тих трьох виборів, з яких мала вибирати раніше.
— Ба. Ть. Ко.
Почути слова, які вилітали з моїх вуст за власним бажанням, було настільки зворушливо для мене, я ледь не заплакала.
Від таких почуттів у мене дійсно навернулись сльози на очах.
І герцог, який нібито ніколи не чув слова "батько" від Пенелопи, здавалося, не повірив, що я щойно сказала, коли його вже широкі від подиву очі розширились ще більше.
Не вражена реакцією герцога, я продовжила говорити.
— Прошу вибачення за те, що підняла галас під час свого перебування під вартою. Я не змогла показати свої манери вищими до прислуги, через що стався цей скандал.
— ……
— Я глибоко обміркую свої дії протягом часу, що залишився. Такого більше не повториться наступного разу, тож, будь ласка, пробачте мені, батьку, — благала я, стоячи на колінах.
Якщо подумати про це, метушня вранці сталася не з моєї провини.
Покоївка знущалася наді мною. Моя провина, чорт забирай, ага, це була ситуація, коли мені довелося благати когось про допомогу.
Однак, минулі вчинки Пенелопи до того, як я стала нею, не залишили мені іншого вибору, як зробити це.
Я була у ситуації, в якій не могла б вижити, не впавши на коліна.
Моє життя не опиниться під загрозою одразу, навіть якщо я не подобаюсь герцогу.
Але якщо я не сприйму цю ситуацію серйозно лише тому, що маю змогу вимкнути вибір, існуватиме велика ймовірність того, що я виберу рут, де на мене чекатиме лише штраф.
Це було очевидно. Пенелопа вже знаходилась під домашнім арештом через влаштований раніше галас, а я під час нього влаштувала ще один.
Цього разу так званий "молодий пан" (він же Деррік) був тим, хто посадив мене під домашній арешт, і я знаю, що вперта й агресивна поведінка зараз лише знизить його прихильність до мене.
— Я розумію, наскільки незріло поводилася дотепер.
— ……
— Якщо Ви дасте мені ще один шанс, я зроблю все можливе, аби показати свою користь цій сім'ї до дня церемонії мого повноліття.
Я не відсунулася ні на сантиметр від землі навіть після того, як закінчила говорити.
Я ніколи не благала, стоячи на колінах, навіть перед своїми рідними батьками.
Це доводить, наскільки ця гра жахлива.
"Я благаю своїм тілом до землі. Поспіши і дай дозвіл."
Після пробудження я тільки й робила, що подумки давала собі ляпаси, коли була втомлена. Мені потрібен був відпочинок.
— Ти……
Герцог подивився на Пенелопу згори, наче бачив незнайомку. Йому важко давались слова.
Його щелепи рухалися, але деякий час він не міг проронити жодного звуку, перш ніж вимовити речення.
— ……Я розумію, що ти кажеш. Але встань зараз з підлоги.
— Так.
Я піднялася без вагань.
Мої ноги були настільки втомленими, що я більше не могла утримувати своє положення.
— Слова, сказані родиною Екартів, мають вагу, Пенелопо, — промовив герцог тихим тоном, усе ще дивлячись на мене. Ці слова мали велике значення.
— Дякую. Я не дозволю Вам пошкодувати про те, що пробачили мене сьогодні, батьку.
— Можеш йти.
Я поспішила ворухнутися, щойно він перестав говорити.
Я переживала, що рут раптово зміниться, якщо я буду повільно діяти.
