Нін Шу побігла за шкільним лікарем. Коли вони дісталися медпункту, він квапливо натиснув щось на стіні, і тут же в ній з'явився секретний прохід.

Що це за таємний хід? Хіба йти ним швидше, ніж поїхати на автомобілі? Це було нелогічно.

Нін Шу задумалася лише на мить, потім пішла слідом. Медпункт повернувся до тиші, ніби прохід, який з'явився раніше, був просто обманом зору.

Дядько-лікар, несучи Лін Сюе, йшов дуже швидко, він біг, наче невагоме перо. Тим часом Нін Шу бігла і задихалася.

Пройшло невідомо скільки часу, і коли Нін Шу відчула, що її ноги ось-ось відваляться, вони нарешті досягли місця призначення.

Лікар штовхнув двері попереду, і їм у вічі вдарило світло. Нін Шу швидко затулила очі долонею, а потім подивилася, що відкрилося перед ними.

Вона байдуже дивилася на кімнату. Це була дуже чиста лабораторія з усіма видами обладнання, що заломлювало проміні холодного світла.

У цій великій лабораторії не було жодної людини. Було так тихо, що кожен крок викликав відлуння.

Нін Шу раптово зрозуміла, що, можливо, потрапила до якогось серйозного небезпечного місця. Вона озирнулася й побачила у банках заспиртовані органи. Колір якоїсь нирки був уже жовтий. Можливо, вона лежала тут упродовж тривалого часу.

Нін Шу почало нудити. Вона більше не могла дивитися на зразки на полицях і пішла за шкільним лікарем.

Вона побачила, що дядько-лікар поклав Лін Сюе на операційний стіл та закріпив її кінцівки.

— Д-дядю, що ви збираєтесь робити? — зуби Нін Шу стучали.

Шкільний лікар посміхнувся у бік Нін Шу, оголивши білі зуби і відбивши біле світло від окулярів. Він був схожий на збоченця, ах.

— Нічого особливого. Вона просто під наркозом, тому спить, — сказав шкільний лікар, — О, мабуть, я забув сказати тобі, моя основна професія — вивчення генів. Для цього я волію розтинати людей.

Нін Шу вказала на Лін Сюе:

— Ви хочете її розрізати?

— Я казав раніше, що вона мені потрібна. Причина, з якої я потребую її — зрозуміти, чому вона здатна на культивацію. Можливо, тому, що активувала розвинений ген у своєму тілі.

Лікар, дивлячись на Лін Сюе на операційному столі, потягнувся, щоб погладити її обличчя.

— У людському організмі дуже багато генів, які простоюють. Багато просунутих генів через вплив середовища перейшли до розряду непотрібних і неактивованих генів. У цієї жінки такі великі здібності, це, мабуть, через просунуті гени.

— Дядю, хіба ви не читаєте книжки? Тільки люди з духовною силою можуть удосконалюватися, — Нін Шу не могла не висловитися.

— Духовні сили... На мій погляд, все в тілі має пояснюватися генами, — його очі світилися, коли він дивився на Лін Сюе.

— Чи не можна пересаджувати духовні сили? Можливо, духовна сила — це просто фрагмент просунутого гена, і метою вдосконалення є активізація інших просунутих генів в організмі та підвищення загальної фундаментальної якості організму...

Нін Шу слухала, як лікар дуже багато говорив про речі, які вона не могла зрозуміти. Не дивно, що всі ці залякані люди на стрільбищі боялися його та дали йому прізвисько «Психо». Він справді був психом.

— Дядю, я хочу назад. Як мені повернутись? — запитала Нін Шу, — Можу я піти тим же шляхом?

Вона зараз шкодувала, що трохи провокувала цю людину. Цей дядько давно дивився на Лін Сюе і хотів розрізати її весь час. Господи, це було надто страшно.

— Дядю, сподіваюся, ви не хочете зробити те саме зі мною? — Нін Шу обережно подивилася на шкільного лікаря.