Шкільний лікар привів Нін Шу до захованої у секретному місці лабораторії. Вхід був розташований під зів'ялим деревом. 

Однак, коли Нін Шу увійшла всередину, то її вразило дежавю. Вона була тут раніше. Можливо, ця лабораторія була центром операцій дядька?

Потім вона побачила, що у величезному скляному циліндрі лежав труп. То було тіло дуже гарної жінки. Побачивши її обличчя, Нін Шу зазнала величезного шоку. Хіба це не Лін Сюе*? 

(*Культиваторка з першого світу "Криза культивації на кампусі")

Її обличчя виглядало спотвореним. Здавалося, що перш ніж померти вона сильно страждала. 

Нін Шу відчула холодок. Лікар безперечно привів її сюди не з добрих намірів. Не може бути, що йому стало так нудно препарувати людей, що тепер він хоче зробити це із зомбі?! 

Нін Шу подивилася на шкільного лікаря. Він зняв свою чорну вітровку, одягнувши білий лабораторний халат. Укупі з окулярами із золотою оправою він мав вигляд маніяка.

— Лягай, — дядько поправив окуляри. 

Нін Шу: Що ти кажеш? Я не чую тебе. Не чую, не можу... 

— Лягай на операційний стіл, — крикнув лікар. Цього разу звук пролунав набагато голосніше і луною розійшовся по лабораторії. 

Нін Шу дивилась приголомшено, ніби нічого не чула. Зрештою, не могла ж вона слухняно лягти на операційний стіл, щоб він її розрізав? 

— У тебе просто талант поводитись безглуздо, — шкільний лікар підійшов до Нін Шу, але та відступила. Він упіймав її і потяг на операційний стіл. 

Після цього її кінцівки було зафіксовано. Тілом Нін Шу пробіг холодок. Нарешті вона зрозуміла, що відчувала Лін Сюе, лежачи на цьому столі. 

Рятуйте!

Дядю, будь ласка, відпусти мене. На вулиці так багато зомбі, чому ти хочеш розрізати саме мене? 

Коли лікар побачив, що Нін Шу швидко заморгала, то зауважив: 

— Хм? Ти сліпнеш? Чи може це означати, що еволюціонувавший зомбі мав інший тип вірусу... 

Нін Шу: ... 

Шкільний лікар узяв шприц, щоб відібрати кров Нін Шу для аналізу, але не зміг знайти вену. Через деякий час він трохи нетерпляче встромив шприц прямо в артерію на її шиї. 

Мамо, врятуй мене, ах! 

Хоча вірус пошкодив їй нерви і вона не відчувала жодного болю, це було жахливо. 

Коли вона побачила, що дядько почав самотужки над чимось працювати і не збирався її різати, то полегшено зітхнула. Вона роззирнулась своїм короткозорим поглядом. Побачивши білий труп, занурений у формалін, довелося проковтнути слину. Їй справді хотілося з'їсти його. Вона вмирала з голоду. 

Нін Шу почувалася огидно, але водночас жадала цього. Це майже зводило її з розуму. Коли вона поглянула на дядю, який вивчав її кров, і відчувала запах його тіла, серце ще більше горіло від спраги. 

Будь ласка, дай мені поїсти. Нін Шу почувала себе монстром, який дбав лише про їжу. 

Попрацювавши якийсь час, лікар кілька разів вимив руки, а потім знову сів поряд із операційним столом. Подивившись на Нін Шу, він сказав: 

— Дівчино, постарайся залишатися у свідомості. 

Нін Шу хотіла плакати. Ти, звичайно, не розумієш мій внутрішній біль. 

Він перед Нін Шу з'їв трохи печива та випив води. Побачивши, що вона дивиться на нього, він спитав: 

— Ти хочеш поїсти? 

"Я хочу з'їсти тебе!"

Нін Шу скрикнула в серцях. Однак змусила себе кивнути. Дядько відрізав шматок печива і помістив його до її рота. Нін Шу трохи пожувала, потім насилу проковтнула його. Це зовсім не смачно. 

Було схоже на спресований пісок. 

Якби тільки дядько дав їй трохи своєї крові.