Наступного дня Нін Шу винайняла квартиру неподалік школи. Квартира була дуже маленькою, але її цілком вистачало для життя. Вона перевезла туди свої речі, а потім ретельно прибрала всі куточки.

Нін Шу була задоволена лише тоді, коли будинок практично засяяв. Вона стояла спітніла, поклавши руки на талію. Потіти від такої роботи було дуже приємно. У минулому житті хвороба настільки зруйнувала її тіло, що вона навіть ходити не могла, лише лежати на ліжку. Її навіть не можна було порівняти з інвалідом.

Нін Шу трохи підстрибнула. Яке здорове тіло!

Знайшовши місце для проживання, наступного дня вона вирушила до школи. Всі цілі завдання були в Академії Ейс, якщо вона не ходитиме до школи, як зможе виконати завдання?

Проте, тільки-но Нін Шу увійшла як виявила, що всі на неї дивно дивляться і постійно вказують. Коли вона наближалася учні розбігалися, наче вона несла чуму.

Деякі люди навіть перебільшено прикривали носи. Нін Шу підняла руку і принюхалася. Не схоже, щоб від неї чимось пахло.

Коли вона увійшла до класної кімнати, весь клас тут же вибухнув сміхом, від чого Нін Шу була геть спантеличена.

Ань Жун підійшла і нависла над нею. Її вираз обличчя був повний зневаги.

— Лінь Цзяцзя, ти все ще наважуєшся приходити до класу? Твоя шкіра, мабуть, зроблена із заліза.

Як тільки Ань Жун заговорила, то потяглася до обличчя Нін Шу. Та ухилилася і холодно сказала:

— Тримай свої руки при собі.

Ця дівчина така неосвічена. На щастя, етикет був обов'язковим курсом для всіх учнів Академії Ейс.

Ань Жун не очікувала, що негідниця, яку завжди можна було бити як завгодно, посміє ухилитися. Її обличчя сіпнулося і вона кинула Нін Шу газету. Нін Шу ухилилась, потім підняла газету з підлоги та прочитала.

Там було надруковано нищівну новину, яку оголосив отець Лінь. Він розірвав усі стосунки зі своєю дочкою. Лінь Цзяцзя більше не була дочкою сім'ї Лінь і не мала з ними нічого спільного. Коротко кажучи, це було настільки остаточно, наскільки це можливо.

— Тепер ти просто сирота, але тобі ще вистачає розуму приходити до школи? Академія Ейс — не соціальна установа, — насміхалась Ань Жун.

Клас знову вибухнув сміхом. Нін Шу слухала цей пронизливий сміх і відчувала, що її світогляд ось-ось зруйнується. Вона читала, що учні молодших класів плутаються в емоціях, але в старших класах емоції були найчистішими. У старших класах в стосунки не домішувалися думки про вигоду і це повністю відрізнялося від обережних стосунків у коледжі, де люди мали враховувати, які зв'язки є корисними.

Однак зараз вона бачила, як група старшокласників використовувала отруйні слова та зловмисні дії щодо слабшої людини.

Нін Шу забула, що Академія Ейс — це мінісуспільство, яке було ще жорстокішим, ніж саме суспільство. Всі студенти тут були людьми, що стояли на вершині піраміди. Людьми, до яких звичайні маси ніколи не могли дотягтися. Найбільшою помилкою Нін Шу було те, що вона була слабкою. Бувши покинутим пішаком, від якого відмовилась навіть сім'я, вона не мала достатньої кваліфікації, щоб залишатися серед них.

Нін Шу згорнула газету і поклала її в сумку. Потім, не зважаючи на презирливі погляди, сіла на своє місце.

Коли Ань Жун побачила, що Нін Шу ніяк не відреагувала, то відчула себе так, наче вдарила по ваті й лишилась незадоволеною. Вона подивилася на Нін Шу, даючи зрозуміти: "Ти тільки почекай!"

До речі, це справді були нещасливі стосунки. Місце початкового хоста було прямо за Лін Сюе. Проте... Нін Шу подивилася на свій стіл. Він був весь покритий подряпинами до невпізнання — результат того, що хтось різав його ножем. У столу навіть не було ніжки.

Ці маленькі дияволята.