Пролог

Пролог

Глава Теократії – великий понтифік.

Шість кардиналів, кожен з яких відповідав за конкретну сферу.

Троє голів: голова Суду, голова Законодавчої влади і голова Виконавчої влади.

Начальник магічного дослідницького центру.

Найвищий військовий чин – великий маршал.

Разом ці дванадцятеро утворювали найвищий виконавчий орган.

Вони всі зібралися разом, щоб визначити курс, яким у майбутньому йтиме країна.

У кімнаті, яка не була ні простою, ні розкішною, всі були з похмурими і стриманими обличчями.

Звичайно, на подібних зібраннях мало місця для веселощів і гарного настрою, але вони довгий час разом служили Теократії, тож досить добре знали одне одного, щоб додати в розмову краплю сухого гумору. Зазвичай настрій на подібних зібраннях був спокійнішим, але сьогодні навколо панувала напружена атмосфера.

– Чаклунське Королівство розпочало вторгнення у Королівство Ре-Естіз. Точніше, вони зробили це вже давно. Жахливе Чаклунське Королівство… Пройшов місяць, перш ніж навіть жителі Королівства Ре-Естіз змогли усвідомити це. Писання Польових Квітів і Писання Водного Мерехтіння, які були нашими очима і вухами, – знищені. Якби не було «Астролога Тисячі Ліг» нам би знадобилося набагато більше часу, щоб зрозуміти це… Доля королівства вже вирішена. Часу майже не залишилося. Ми повинні поквапитися і перетягнути до себе їхніх шукачів пригод.

Великий понтифік поглянув на кардинала землі – Реймонда Заґа Лорансена.

– Ми робимо все можливе, – відповів той.

До Реймонда заговорив начальник дослідницького центру:

– Буде прикро, якщо до рук Чаклунського Королівства потраплять артефакти королівства Ре-Естіз. Невже нема способу їх отримати? Їхні особливі скарби. Амулет Безсмертя, Обладунки Охоронця, Рукавиці Життєвої Сили і… – перераховував начальник дослідницького центру, раптом він обірвав свої слова і через мить повільно сказав, підкреслюючи найважливіше, – Лезо Бритви.

– Це неможливо. Ми не маємо для цього спромоги. Є обмеження щодо того, яку кількість людей ми можемо залучити. Крім того, ми повинні подбати, щоб громадяни Теократії могли безпечно втекти звідти. 

– Чаклунське Королівство атакує… Після смерті старого командира воїнів наступним кандидатом є Анг… ра… Чи як там його звуть? – запитав великий маршал.

Начальник дослідницького центру відповів:

– Брейн Анґраус. Швидше за все, так і є. Тому нам потрібно його схопити. Він не настільки дурний, щоб верхи на коні мчати прямо у прірву, чи не так? Спочатку він буде незадоволений, але пізніше подякує нам.

– Згідно з нашою інформацією, він не схожий на таку людину.

Заговорила кардинал вогню – Береніс Наґуа Сантіні, одна з двох жінок у цьому найвищому виконавчому органі.

– Ви високо його оцінюєте, чи не так? – запитав голова Суду.

– Так. Ми, кардинали, високого оцінюємо цього пана, і водночас визначаємо його, як того, хто не прийме нашу пропозицію. Тому дали вказівку уникати контакту з ним.

– Такий самий, як і попередник, еге? Я не можу зрозуміти їхнє нелогічне, емоційно викривлене мислення, що застилає їм очі і не дає побачити більшу картину. – Пробурмотів голова Законодавчої влади, його слова викликали несхвальні погляди інших. Тож він швидко додав: – Прошу вибачення. Я дещо перейшов межу. Проте… я не вважаю, що таке недбале ставлення до свого життя допоможе зберегти майбутнє людства. Хто б що не казав, я не зміню свою думку.

– Не будемо сперечатися, – спокійно відповів Домінік Іре Партуш, кардинал вітру. Він був одним із тих, хто кинув на голову Законодавчої влади несхвальний погляд. – Бо в кожного з нас є речі, в яких ми не йдемо на компроміси. У нього така.

– Ви погоджуєтеся з цією думкою, пане Ґерфі? – незадоволено запитав начальник дослідницького центру. Старий, схожий на засохле дерево, кардинал води Зінедін Делан Ґерфі кивнув. – …Тоді мені нема чого сказати з цього приводу.

– Мене тішить, що до нашої країни приїжджають талановиті люди, але скажіть мені, як вони поживають?

У Теократію вже прибуло кілька команд шукачів пригод. Більшість були мітрилового рангу або вище, але також були запрошені команди нижчого рангу, на основі зібраної інформації в Писанні Водного Мерехтіння (Суймей) припускалося, що на них чекало світле майбутнє.

– Просто жахливо, бл… не дуже добре, – відреагував Івон Ясна Делакруа, кардинал світла відповідав за прийом гостей. – Попри те, що вони приїхали сюди за власним бажанням, але на їхньому серці лежить тінь думки, що вони покинули своїх людей. Це пече їх, як сран… я хочу сказати, що це стало незборимим болем у їхніх серцях.

Дехто запропонував йому говорити вільно, а не силувати себе, щоб говорити у шанобливому тоні, на що Івон різко відповів: «Це природно, проявляти повагу до старших, бляха!», а потім швидко поправився «Я маю на увазі, що це природно, проявляти повагу».

Це правда, коли на зустрічах були лише кардинали він міг вільно говорити, не намагаючись дотримуватися рамок, але це тільки тому, що вони краще знали одне одного.

– Загалом, ми вирішили, що буде добре послабити їхній незборимий біль.

– Як? – запитав голова Суду.

На його запитання відповів Реймонд.

– Якщо їм так болить, що вони не змогли допомогти своїм землякам, то цей біль можна полегшити, якщо рятувати людей. План полягає в тому, щоб відправити їх до Королівства Драконів і там нехай вони б’ються зі звіролюдьми.

Кілька людей закивали головами.

Їхня інформація стверджувала, що Королівство Драконів зблизилося з Чаклунським Королівством і купило там немертвих. Дуже могутніх немертвих.

Якщо вони залишать все як є, то вплив Теократії на Королівство Драконів зменшиться, тоді як вплив Чаклунського Королівства зросте. Відправка туди шукачів пригод дозволить запобігти цьому, проте також було висловлено занепокоєння.

– Якщо ми відправимо шукачів пригод з королівства Ре-Естіз туди, де не зможемо за ними стежити, вони можуть розповісти Чаклунському Королівству, що ми діяли за лаштунками, коли відбувалася битва між ними і Ре-Естіз. Чи не буде розумнішим залишити їх у нас на деякий час?

– Тут нема про що хвилюватися. Сумніваюся, що ті, хто добре знав про ситуацію в королівстві і покинув свою батьківщину у скрутну хвилину, будуть на боці жорстокого Чаклунського Королівства… Звичайно, якщо хтось не використає магію контролю над розумом, щоб витягнути з них інформацію.

– Ні, я вважаю, що більша проблема в тому, що Чаклунське Королівство може дізнатися про те, що у нас є маги, здатні використовувати заклинання телепортації.

– …І то правда.

– Ми сказали шукачам пригод, що використовували магічні предмети для телепортації, але завжди є ризик, що вони могли помітити, що насправді це не так. Навіть якщо ми накажемо їм мовчати, невідомо, куди ця інформація може витекти… Можливо, буде краще не розкривати одну з наших ключових карт Чаклунському Королівству.

Зінедін Делан Ґерфі, прокашлявшись, сказав:

– Гмм… Даруйте, я розумію вашу думку, але гадаю, що ця інформація може стримати нашого опонента. Якщо вони отримають натяк на те, що ми здатні, то, можливо, вони проявлять обережність і будуть уникати необдуманих дій.

– Погоджуюся. Заклинатель Тріади показує наскільки це добре працює. Не потрібно так сильно нервувати про можливий витік інформації. 

– О? Скільки людей насправді про нього щось знають? З усіх розповідей про великого заклинателя Імперії є лише крихта відомостей про те, що насправді він може робити.

– У такому випадку не думаю, що хтось буде приділяти велику увагу звичайній телепортації.

Думки розділилися, незабаром стало зрозуміло, що неможливо дійти до якихось висновків, тож рішення прийняли більшістю голосів. У результаті було вирішено відправити шукачів пригод на підтримку Королівства Драконів.

Теократія дивилася на завербованих шукачів пригод так само, як і на будь-яких інших найманців – вони не чекали від них відданості. Тож верхівку не турбувало, що частина відісланих шукачів пригод може вирішити пустити коріння у Королівстві Драконів. Причина, чому вони забирали їх з Королівства Ре-Естіз в тому, що вони хотіли мінімізувати втрату сильних представників людської раси, а не в тому, що верхівка Теократії бажала посилити власну країну.

– Якби ми могли розробити метод для створення сувоїв п’ятого рівня або вище, то могли б частіше використовувати телепортацію…

– Пройшли сотні років, а ми досі не досягнули успіхів. Потрібно проводити більше досліджень.

Одною з технік, яку ретельно охороняла Теократія, була техніка створення сувоїв четвертого рівня. Жодна сусідня країна не мала чогось подібного. Теократія володіла багатьма таємними техніками. Протягом сотень років вони займалися розробками, щоб перемогти раси сильніші за людей і захистити собі подібних.

Наприклад, їм вдалося створити зілля під назвою «Кров Бога». Але через витрати на його виробництво, дослідження тривали донині.

– Однак, чому правитель Чаклунського Королівства обрав геноцид? Хоча припаси, що прямували до Святого Королівства, дійсно були вкрадені, але це навряд чи пропорційна відповідь. Що про це думають наші військові?

– Перше – це демонстрація.

Кілька людей кивнули на слова великого маршала, який підняв палець.

– Друге, Король-Чаклун все-таки немертвий. 

– Вважаєте, що ним керувала ненависть до живих? Я з цим не згоден. Навіть якщо він чекав нагоди, щоб розпочати війну, це не узгоджується з попередньою поведінкою Короля-Чаклуна.

– Так, військове керівництво вважає, що ймовірність цього невисока, – сказав великий маршал із серйозним обличчям. 

Це викликало хор незадоволених слів «Припиніть ходити навколо, говоріть прямо!» або «Ви просто намагаєтеся наслідувати Реймонда, так?!», або «Зараз не той час і не те місце!»

– Кхем… і третє, цей варіант ми вважаємо найбільш імовірним, – великий маршал підняв третій палець. – Мета у створенні території з великою кількістю немертвих, як рівнина Катце.

Кілька людей застогнали.

У Теократії багато релігійних заклиначів, і люди, що були представниками найвищої влади цієї країни, чудово розуміли значення слів великого маршала.

План, схоже, полягав у тому, щоб розширити нечестиву землю й отримати нове джерело немертвих, які з’являються на тих територіях. Якби мова йшла про когось іншого, то це було б неможливо зробити, але Чаклунське Королівство має для цього всі можливості, зрештою їхній король сам немертвий.  

Ходили чутки, що він уже взяв під контроль рівнину Катце. Можливо, отримавши там щось, Король-Чаклун вирішив піти на такий крок.

– Якщо подумати… то можна легко передбачити їхній наступний крок.

– І який він?

– Ця нечестива земля лежить між ними і Королівством Рад. Це щит, піднятий у тому напрямку…

– …А їхні леза будуть повернуті до нас, так?

У кімнаті запала похмура тиша. Кожен учасник порівнював дві країни з точки зору своєї сфери відповідальності. І, звичайно, у військовій міці.

Всі обличчя були похмурими. Ніхто не міг зберегти самовладання.

Воно і не дивно, якщо пригадати інформацію, яку виклали на попередній зустрічі. Під час битви між Чаклунським Королівством і Королівством Ре-Естіз на рівнинах Катце, Король-Чаклун використав дуже могутнє і лихе заклинання.

Навіть з численними таємницями Теократії і напівбогами, що також брали участь у грі, їм буде надзвичайно складно впоратися з чимось таким. А це ще вони не докопалися до того, що насправді може зробити Чаклунське Королівство. Що глибше вони копали, то глибшою здавалася безодня.

– Незалежно від того, скільки у нас військ, цього буде недостатньо. Наш єдиний вихід – це укладення альянсу з Королівством Рад.

– Вони можуть надіслати підкріплення в разі надзвичайної ситуації.

На обличчях присутніх з’явилися глузливі посмішки.

Жодних шансів, що підкріплення вистачить для порятунку.

Вони розуміли це.

Їхні принципи, позиції, цілі – повністю відрізнялися, тому вони не можуть співпрацювати по-справжньому. Можливо, створивши альянс, вони зможуть очікувати на підкріплення, але навряд чи прийде сам Платиновий Володар Драконів.

Яка б з країн не впала першою, іншій доведеться зустрітися з усією силою Чаклунського Королівства. Щоб уникнути такої долі, розумніше буде співпрацювати одне з одним, вкладаючи в це всі сили, і разом протистояти ворогу. Але що, якщо – чисто гіпотетично – станеться так, що їхня коаліція зможе вторгнутися в Чаклунське Королівство і здобути перемогу? Щойно це станеться Теократія і Королівство Рад знову стануть потенційними ворогами.

Якщо думати про те, що буде після війни, то потрібно маневрувати і спробувати зробити так, щоб союзник відправив якнайбільше своїх військ на штурм Чаклунського Королівства. А потік людей, який виникне після створення альянсу, зробить шпигунську боротьбу ще інтенсивнішою.

Неможливо повністю довіряти союзу з Королівством Рад.

Легше вже повірити, що Теократія зможе впоратися сама.

А якщо справа перейде до протистояння з Чаклунським Королівством, то краще уникати повномасштабної війни. Бо в такому варіанті є ризик, що обидві сторони програють, і тоді Королівство Рад могло вибрати собі будь-яку територію, яку б захотіло.

Ідеальним був би баланс між трьома сторонами, але це можливо лише за умови, що в них буде рівновага у силі.

– Схилитися перед Чаклунським Королівством непогана ідея. Навіть якщо це на кілька десятиліть чи кілька сотень років, ми повинні вдати, що скорилися, і знищити їх зсередини. Так ми зможемо дізнатися про все, що відбувається у Чаклунському Королівстві.

– Імперія вже стала васальною державою, тож це можливий варіант. А з огляду на ставлення до них, не схоже, що все переросте у трагедію.

– Але чи зможуть прийняти це наші люди?

– Це буде важко. Широкі верстви населення не захочуть цього. Якщо ми виберемо неправильний підхід, ситуація може вийти з-під контролю.

– Дурнів можна придушити.

– Агов, це вже занадто. Це крайній засіб. Пам’ятайте, населення не має доступу до інформації, до якої маємо ми.

– Тоді чому б не поділитися з ними інформацією, яка відома нам? Історія показує, що доступ широких мас до подібної інформації призводить до заворушень, тому і введені обмеження.

– Не сваріться. Навіть якщо Чаклунське Королівство захопить столицю, воно не буде зосереджуватися на втихомирюванні населення й управлінні окупованою територією. У нас буде час, щоб…

– Ні, ми не можемо стверджувати напевно. Чаклунське Королівство повністю винищило багато міст і сіл. Немає жодних гарантій, що вони не зроблять те саме і зі столицею.

У столиці проживало багато людей. Винищити таку кількість населення здавалося чимось нереальним, але якщо це Чаклунське Королівство, то все може бути.

– Немертві, що ненавидять живих, га?

– …Схоже, ми втратили відчуття реальності, бо в Е-Рантелі не сталося величезного кровопролиття.

– Чаклунське Королівство перетворило Імперію на васальну державу, розширило свій вплив на Святе Королівство і Королівство Драконів та поступово поглинає Королівство Ре-Естіз. Тож ми можемо сміливо думати, що ми – наступні. Підкоритися або померти. Банальне кліше, але від реальності не втекти. Упевнений, якщо між нами почнеться протистояння, вони примусять нас вибрати один із цих варіантів, тому нам краще вирішити ту проблему до цього.

– Справді. Ми повинні якнайшвидше розібратися з цим гнилим ельфом. Невідомо, як складуться відносини з Чаклунським Королівством, але лише дурень вестиме дві війни одночасно.

Ще до появи Чаклунського Королівства вони вклали багато ресурсів у те, щоб знищити країну ельфів. Саме тому вони не змогли приділити всю увагу новому опоненту.

– У найгіршому розвитку подій – ми зіткнемося з величезною військовою силою Чаклунського Королівства. Але наша робота полягає в тому, щоб припускати найгірше і готуватися до цього. Це означає, що війну з ельфами потрібно завершити в найкоротші строки.

– Сумніваюся, що Чаклунське Королівство  втручатиметься у наші справи, поки їхня армія поглинає королівство Ре-Естіз, але є ймовірність того, що вони спробують перевірити нас. Наприклад, організувати диверсію. Викликати немертвих поблизу кордону, але так, щоб це виглядало природним явищем. Ми повинні підготуватися і до такого.

– Так… Але разом з тим… ми повинні залишити хоча б мізерний, але шанс для виживання людства.

Кілька людей кивнули із серйозними обличчями.

– Евакуюйте частину населення до нашої землі надії. Або краю відчаю.

Евакуація не означала відправлення людей до іншої країни, бо жодна б країна не прийняла жителів Теократії як біженців.

За їхніми межами було лише одне місце для притулку. Можна сказати, що це приховане село. Місце, де шістсот років тому жила безпорадна раса людей.

Те місце охоронялося одним із шести писань – Святим Писанням Пилу.

– …Якщо ми збираємося проводити евакуацію, то потрібно готуватися вже зараз. Хто піде?

– Ми не можемо робити випадковий вибір. Ясна річ, що ми всі залишимося тут. Тому, як щодо варіанту, коли кожен із нас обере представника і вони займуться рештою?

– Ні, ви повинні піти, пане Лорансене.

– Що?

– Якщо ми загинемо, то ви той, хто колись належав до Чорного Святого Писання, зможете захистити і скерувати тих, хто залишиться. 

– У мене більше немає сил, що були колись. Ба більше, верхівка повинна залишитися, незважаючи ні на що. Якщо мене не буде, то хто віритиме мені?

– Але…

– Ні…

– Думаю…

Коли суперечка ще більше розпалилася, заговорив великий понтифік.

– Гаряча дискусія ні до чого не приведе. Це дуже важлива справа, але у нас ще є час.

Ніхто не заперечив.

– Якщо ви не проти, перейдемо до найважливішої справи. Самих ельфів можна помилувати, але цього проклятого короля ельфів потрібно загнати у кут і…

Обличчя великого понтифіка спотворилося від люті.

Реймонд кивнув.

– Ми дозволимо Ні Смерті Ні Життю обирати.

– Добре. Навіть якщо Платиновий Володар Драконів дізнається, що вона покинула наші кордони, він не надто цікавитиметься нею в такій ситуації. Я волів би, щоб король ельфів пережив всі страждання цього світу перед своєю смертю, але її щастя в пріоритеті. Подбайте про все.

– Як накажете.

---

Всі перекладені розділи тут.

Список романів і мальописів, які перекладаю тут.