Фенікс Нірвани

Долина Короля Медицини, центр розведення мишей.

Юе Вухвань ретельно почистив клітку, змінив корм і перевірив стан здоров'я кожної миші. Протягом багатьох років, щоб отримати особливих мишей, яких хотів Сон Цінши, він відклав ідеї розведення, записані в нотатках, і спробував використати комбінацію таблеток і магічних масивів для досягнення бажаного ефекту. Він багато разів зазнав невдачі, але нарешті знайшов відповідний метод. Тепер одна особлива миша була вагітна, ймовірність народження більш особливих мишенят була дуже високою, це дозволило б їм утворити стабільну популяцію цих мишей.

Ця група мишенят стане його подарунком Сон Цінши на заручини.

Юе Вухвань хотів залишитися в центрі розведення на дванадцять годин і добре подбати про вагітну самку, щоб не допустити жодної помилки.

Раптом двері селекційного центру відчинилися.

Юе Вухвань замер. У Долині Короля Медицини розводять кількох мишей, більшість із яких звичайні миші, за якими доглядають учні. Ця кімната зі спеціальним розведенням мишей зазначена як зона обмеженого доступу, яка суворо дезінфікується та підтримується в чистоті. Лише він, Сон Цінши та Цін Лвань можуть увійти.

Сон Цінши відсутній.

Цін Лвань ніколи б не штовхнула двері таким чином.

В утворенні отруйного туману та бар'єрі не було жодного руху, а Лоза Кривавого Короля, яку він сховав у темряві, не реагувала, не виявивши наближення зловмисника.

Така річ у світі безсмертних символізує прихід небезпеки.

Моторошний погляд був прикований до Юе Вухваня. Зловмисник байдуже розглядав його, ніби дивився на прекрасну здобич, яка ось-ось помре. Він легковажно свиснув...

Юе Вухвань пройшов сувору дезінфекцію, коли входив до центру розведення. Він не лише одягнув білий халат, але й залишив золоту маску на полиці ззовні. Тепер небезпека прийшла тихо і він був неготовий, надто пізно застосовувати Техніку холодного нефриту та токсини, щоб спотворити обличчя. Він міг лише підняти голову, відкриваючи своє чисте обличчя, та тихо запитати: «Може ти вийдеш?»

Перед ним був незнайомий культиватор, високий, красивий і імпозантний, він носив одяг із золотого пір'я та чорного нефриту. На ньому була незліченна кількість магічних інструментів, а на талії висів меч, що блищав божественним світлом, це було незвичайно. Він подивився на Юе Вухваня, наче той був посміховиськом, та раптом зняв величезний тиск, хвилі вбивчого наміру прокотилися перед ним, намагаючись змусити впасти на коліна цього недосвідченого культиватора Будівництва фундаменту.

Це культиватор рівня Святого.

Юе Вухвань ледве міг стояти на місці, а миша, що була поруч з ним, була вражена наслідками тиску й пищала від болю.

Це найцінніші мишенята Цінши, він не дозволить їх поранити.

Юе Вухвань поспішно захистив клітку бар'єром і благав: «Будь ласка, не вбивай мене тут, це забруднить це місце, вийдемо і вбий мене».

Культиватор рівня Святого був трохи здивований, коли побачив, що він тримається і не впав на коліна, а потім побачивши мишу, захищену бар'єром, нахмурився з огидою, клацнув пальцями, і кілька повітряних лез знесли дах і зруйнували стіни. Пил здіймався вгору, а уламки падали один за одним, розбиваючись об клітки та експериментальне обладнання. Сотні мишей загинули, інші втекли, роки праці були знищені в одну мить.

Юе Вухвань міцно обняв клітку з вагітною мишкою, блокуючи всі атаки.

Його маківка була розбита, довге тонке чорне волосся розкинулося, а усі його меридіани були пошкоджені через потужний тиск його опору. З куточка його рота текла цівка крові...

Юе Вухвань сидів на землі, дивлячись навкруги з невірою.

«Дозволь мені відрекомендуватися. Мене звуть Джао Є, чи можливо ти знаєш мене як Юань Ян Сяньдзвеня?» — чоловік, який назвався Джао Є, ступив вперед, різко вирвав клітку з вагітною мишкою з його рук і поставив її собі на кінчики пальців, дивлячись на неї. Він з огидою сказав: «Що це за лайно? Як брудно».

Він підкинув клітку в повітря, випустив кілька повітряних лез і розірвав її на шматки. Помилувавшись враженим виразом обличчя Юе Вухваня, він активував заклинання однією рукою, спалахнув шалений вогонь, спаливши всю кров і трупи. Він посміхнувся і сказав: «Ти можеш подивитися на мене?»

Юе Вухвань насилу підвів погляд і насторожено сказав: «Безсмертний Юань Ян зачинив браму смерті 800 років тому, хто ти? Яку образу ти маєш на Долину Короля Медицини?»

Якщо прорив здається безнадійним для культиватора, він може спробувати закрити смертельні ворота. Якщо він не помре або не вознесеться, він ніколи не вийде. В книгах Долини Короля Медицини були записали досягнення культиватора Юань Яна. Він був дуже рішучим культиватором рівня Святого, щоб прорватися крізь свою культиваційну базу, він закрив свої ворота смерті на багато років. Говорили, що він давно пішов з життя. Як він міг пройти ворота не зумівши прорватися? І, крім того, прийти шукати його, зовсім незнайому людину?

«Ха-ха, вісімсот років? Я казав їм, що це тіло має дивний запах, на ньому навіть почали рости гриби. Я майже подумав, що це дзундзи, — засміявся Джао Є. — Я ще раз представлюсь. Я Просторово-часовий виконавець #081, щойно після повернення із дикого світу я отримав завдання від системи усунути проблеми, спричинені новобранцем».

Юе Вухвань втупився в нього, не розуміючи жодного слова.

Джао Є почухав голову, він був хлопцем із поганим характером, після смерті його душа чомусь потрапила в систему, і його обрали виконавцем завдань. Він виконав багато місій із високим рівнем. Цього разу тимчасове завдання, видане системою, було надзвичайно поспішним, половина книги частково влилася в його розум, він мав позбутися гарматного м'яса, яке змінило лінію долі, і врятувати справжнього героя, це було дивно...

Воно хоче отримати більше відчаю Юе Вухваня.

Джао Є час від часу отримував такі місії з додатковими умовами, і винагорода була надзвичайно щедрою.

Ця місія проста, як відпустка.

«Людину, яка врятувала тебе, звали Сон Цінши, чи не так? Я ніколи не бачив такого дурного новачка, — присів Джао Є й поскаржився з посмішкою. — Початкові місії мають ціллю захист, це надзвичайно просто. Він лише повинен був врятувати головного героя-шов. Як він врятував тебе, гарматне м'ясо?»

Юе Вухвань отямився від болю від руйнування селекційного центру, продемонстрував потрібну кількість страху, зрозумів суть і обережно запитав: «Який головний герой-шов?»

Джао Є сказав: «Бай Дзихао, він син удачі в цьому світі».

Юе Вухвань трохи подумав, а потім запитав: «А я?»

«Ти той, хто давно повинен був померти, — сказав Джао Є, згадуючи про новачка, він ненавидів залізо за те, що воно не сталь. — Мабуть, щось не так з мозком цього новачка. Навіть якщо головний герой не буде добрим серцем, він повинен бути принаймні цнотливим. Його ще не повинен був трахнути чоловік, чи не так? Як він міг прийняти за нього таке брудне хтиве сміття, як ти?»

Юе Вухвань злегка затремтів.

Джао Є побачив його страх та продовжував принижувати його, яскраво описуючи цікаві сцени в романі, де Бай Дзихао бачив видовище, як він обслуговував гостей маєтку, ті нестерпні пози та безсоромні слова. Поглянувши на вираз сорому на його обличчі, він радісно зітхнув: «Ти справді жалюгідний».

Однак ця дешева річ така красива.

Джао Є також виконував подібну місію. Йому подобається образ головного героя-шов, чистий і милий, простий, якого легко вмовити та який легко соромиться. Йому просто потрібно врятувати того з лап покидька, давши ляпаса злісному лиходію, а потім солодко пестити його. Вони із задоволенням займалися коханням, він дозволяв йому провести життя щасливо, і отримував високу оцінку в кінці місії.

Йому не подобається вульгарна краса Юе Вухваня, але дивлячись на прекрасну сльозоподібну родимку під очима фенікса, розкішні та чудові риси обличчя та тонку талію... У нього трохи свербіло на серці, навіть без додаткових завдань, він хотів люто знущатися з нього, поки не штовхне того в безодню відчаю, а потім убити. Він не приховував місії, тому що бачив гордість у кістках супротивника від його незламності, і хотів позбавити його всього, що він мав, знищити все, що йому не байдуже... а потім убити.

Він вміло принижував його кожною сказаною реплікою, знаходив слабкості у серці.

Юе Вухвань лише відповів: «Я в це не вірю».

Як можна було повірити в таке неймовірне?

Джао Є готувався протягом тривалого часу. Коли він взявся за додаткове завдання, він завантажив інформацію про новачка, а тепер просто випустив техніку водяної завіси, щоб Юе Вухвань міг її побачити.

У техніці водяної завіси з'явився зовнішній вигляд Сон Цінши, коли він взяв на себе завдання системи. Хоча він хворів багато років та був настільки худим, що не мав форми, виглядав непривабливо, мав коротке волосся та дивний одяг, Юе Вухвань все одно впізнав його ясні очі, це той чоловік, який йому подобається...

Сон Цінши клявся дивній сфері у невідомому просторі: «Я прочитав десятки тисяч книжок, і всі вони закарбувалися в моїй пам'яті. Я вивчав медицину та медсестринство, а також пройшов факультативні курси з психології, які дозволять мені вирішити фізичні та психічні проблеми головного героя-шов. Крім того... я... я дуже досвідчений в любові... я люблю спілкуватися з іншими. Я цілком можу виконати цю місію!»

...

Очі Юе Вухваня розширилися, і він довго був приголомшений. Після того, як техніка водяної завіси зникла, він нарешті прийшов до тями й в паніці благав: «Я в це не вірю. Я хочу побачити Цінши, я спитаю його!»

«Ти його не побачиш, — Джао Є з посмішкою сказав найжорстокіші слова. — Він зробив велику помилку, провалив місію, був спійманий і покараний».

Юе Вухвань був здивований: «Як покараний?»

«Одного разу я зазнав невдачі, і моя пам'ять була стерта, тому я забув, яке було покарання. Це повинно бути жахливо», — Джао Є нахилив голову і трохи подумав, але не міг цього пригадати. Він посміхнувся і сказав: «Не думай про це, він не повернеться, щоб врятувати тебе, ти можеш благати мене, можливо, я буду милосердним і збережу тобі життя».

З книги, яку йому дала система, Юе Вухвань був розпусним безмозким красенем. Він смертний із поганою фізичною формою для вдосконалення, тому його база Будівництва фундаменту, мабуть, була досягнута завдяки таблеткам. Тепер, коли Сон Цінши забрали, він був просто мурахою, яку можна було легко розчавити до смерті одним пальцем. Він просто не вартий зусиль. З іншого боку, ті сцени в ліжку, які описані в романі, були дуже цікаві. Він також хотів побачити, чи здатність цього гарматного м'яса служити в ліжку настільки ж захоплива, як описано в книзі. Якби той добре йому служив, він був би не проти дати йому пожити ще кілька днів, а потім убити, коли втомиться з ним розважатися.

Юе Вухвань опустив голову і тремтячи промовив: «Я благаю безсмертного зберегти моє життя...»

Вогонь у кімнаті для розведення майже погас, залишивши незліченну кількість чорного попелу та іскор, які танцювали на вітрі.

Джао Є підійшов, підняв підборіддя Юе Вухваня і двозначно сказав: «Це залежить від того, як ти поводитимешся».

Юе Вухвань на деякий час завмер, а потім простягнув тремтячі пальці до пояса чорного нефритового ханьфу із золотим пір'ям.

Щойно він доторкнувся до нього, Джао Є спіймав його, потягнув за долоню і подивився на неї, не втримавшись від похвали: «У тебе справді гарні руки, вони якнайкраще підходять для обслуговування чоловіків. Шкода, що там так багато мозолів, ти повинен краще доглядати за ними».

Найбільше в сексі він любить грати руками красунь, а Юе Вухвань має найкрасивіші руки, які він коли-небудь бачив у своєму житті. Одні лише ці руки варті того, щоб ними гратися півмісяця.

Юе Вухвань тремтів усе більше й більше, він обережно відвів руку, і, витративши багато зусиль, нарешті розв'язав свій пояс і зняв захист убрання, потім подивився на Джао Є благаючими очима і заговорив дуже лагідно, але з легкими нотками бажання: «Вухвань вміє багато прийомів, я точно зможу служити безсмертному досхочу...»

Це дуже гарний голос, він має бути ще привабливішим, коли кричить на ліжку.

Джао Є простягнув руку, бажаючи насолодитися цією красою.

Юе Вухвань засміявся і зробив два кроки назад: «Не потрібно поспішати».

Раптом незліченні вогненно-червоні ліани виросли з землі, несамовито обвиваючи тіло Джао Є.

Джао Є зрозумів, що маленьке мишеня все ще хоче чинити опір, але перед обличчям нищівної сили, який сенс використовувати хитрощі та знімати одяг? З глузливою посмішкою він легко розірвав лози та кинув їх у полум'я, вони горіли й викидали багато іскор. Відразу після цього з'явилося більше Лоз Кривавого Короля, намагаючись відірвати його від переслідування, але це було марно. Він крок за кроком ішов до гарматного м'яса і, глузуючи, сказав: «Я хотів бути ніжним, але шкода, що ти не вмієш лестити».

Юе Вухвань повільно відступив, виглядаючи жалюгідним, міцно стискаючи декольте, його прекрасні феніксові очі були сповнені благання, але він не міг говорити, що спонукало садистське бажання чоловіка.

Джао Є збуджувався все більше і більше та не звертав уваги на ситуацію позаду. З пекучого полум'я Лози Кривавого Короля вилетів прекрасний золотисто-червоний метелик, змішавшись з іскрами, що танцюють на вітрі. Він тихо приземлився на шию Джао Є, миттєво паралізувавши його, впорснувши свою отруту. Могутнє тіло Джао Є почало швидко руйнуватися, його кінцівки почали гнити шматок за шматком...

Юе Вухвань підвівся, «жалюгідний» вираз з його обличчя зник, змінений кровожерливою божевільною усмішкою.

Джао Є нарешті зрозумів, що перед ним не безмозкий красень, як у романі. Увесь його страх і боязкість були лише дією, щоб послабити захист та пильність, в очікуванні останнього удару, коли буде вже надто пізно.

Метелик Нірвани нарешті знайшов тестовий матеріал.

«Сяньдзвень, тобі подобається цей прийом?»

«Сяньдзвень, тобі весело?»

«Сяньдзвень...»

Тіло Юе Вухваня все ще злегка тремтіло. Він дивився на смердючу чорну воду, що текла по землі. В його очах не було жалю, лише огида. Він ретельно уникав брудних речей і помістив цю грішну душу в особливий лампу душ та з посмішкою сказав: «Спочатку ця лампа душі була виготовлена на моє замовлення для Цінши, але, на жаль, ти її забруднив, тому я більше не можу її використати».

Душа Джао Є марно бунтувала в лампі душ, намагаючись вискочити та вбити божевільного.

«У словах і вчинках Цінши є багато речей, які несумісні з цим світом, і він навмисно їх не приховував, — тихо сказав Юе Вухвань, тримаючи лампу душі. — Я знав, що він не з цього світу, але просто не наважувався про це запитати... Я боявся, що він зникне, якщо я запитаю, тому замовив цю лампу. Якщо він піде з цього світу, я захоплю його назад і він залишиться зі мною назавжди... Я ставитимуся до його душі дуже ніжно, не завдам болю».

Він почувався трохи невпевненим і нерішуче запитав Джао Є: «Це патологія?»

У пастці лампи душі Джао Є хотів вилаяти предків 18-го покоління цього божевільного.

Чари Таємного Царства Пустоти позбавили його відчуття Крові Фенікса, але Сон Цінши за цей час вже мав повернутися.

Юе Вухвань кусав нігті, поки не почала сочитися кров, намагаючись заспокоїтися, але біль не міг вгамувати його тривогу. Натомість він ставав усе більш і більш дратівливим. Він сердито розривав цю ненависну душу, а потім збирав наново: «Поверни мені Цінши! Він мій!»

Йому відомо, як мучити душу, рвати її та знову складати.

Джао Є було так боляче, що він ледь не втратив свідомість, його душа постійно слабшала, поки він не впав у транс, і не з'явилася лазівка.

Юе Вухвань скористався можливістю проникнути в його душу і безпосередньо перевірити його спогади.

Але він не брехав...

Ця неймовірна історія є правдою. Сон Цінши прийняв місію системи врятувати головного героя-шов Бай Дзихао, але... з якоїсь причини помилково врятував його, через що місія провалилася. Тому, хто провалив завдання, потрібно повернутися в системний простір, прийняти покарання та очищення пам'яті... і почати нову місію.

Він не міг знайти, де була система...

Він не міг знайти, де був Сон Цінши...

Юе Вухвань був наляканий, він подряпав пальцями зап'ястя до крові, відчайдушно намагаючись переконати себе не боятися.

Цінши кохав його.

Цінши пообіцяв, що коли спеціальні миші будуть виведені, вони стануть даоськими супутниками, але як щодо маленьких білих мишей?

Юе Вухвань нерішуче повернув голову, подивився на вугілля та руїни всюди, і відчайдушно кинувся всередину, попри жар, несамовито підіймав зламані карнизи та стіни, намагаючись знайти живих мишей та дані досліджень Цінши про мишей.

Його руки були ошпарені незліченними пухирями, покриті опіками, але він відчайдушно шукав, щоб знову і знову розчаровуватися.

У його серці раптово з'явилося передчуття страшного суду.

Його маленьке біле мишеня зникло...

Невже його даоський супутник теж його покинув?

Зрештою, щастя — це ніщо інше, як видавання бажаного за дійсне.

Юе Вухвань раптом щось згадав. Він дістав дошку життя Сон Цінши з просторового мішка, вона була покрита тріщинами та мала зламатися. Він знайшов багато матеріалів і спробував зберегти цю дошку життя та запобігти її руйнуванню, однак тріщин ставало все більше і більше, все більше і більше...

Ґу Стримування Емоцій на його шиї не витримав відчаю і нарешті відреагував.

Запечатане кохання бурхливо вибухнуло, поглинуло все, розірвало шовкові павутинки, що підтримували його розум.

Наскільки сильно він любив, настільки сильний був розпач.

Юе Вухвань, тримаючи майже зламану дошку життя, не міг втриматися на ногах і впав у руїни. Він раптом відчув, що куточки його очей трохи помокріли, а якісь дивні краплі води впали на випалену землю. Йде дощ? Він простягнув руку, щоб торкнутися вологи, а потім приклав її до губ, щоб спробувати, смак був такий гіркий, що було майже нестерпно... Це його сльози?

У нього ще є сльози?

Як смішно...

Дихання Юе Вухваня стало невпорядкованим, дедалі прискореним, врешті він не зміг набрати повітря в легені. Його серце здригалося й боліло все сильніше, його розум заплутувався, і він поступово задихався. Він знав, що ось-ось втратить розум, він знав, що повинен вірити Цінши, чекати Цінши, і не робити поспішних рішень, але спогади з душі Джао Є, які він бачив, продовжували з'являтися перед очима, навіть якби він хотів проігнорувати це, то не міг цього зробити.

Сон Цінши обрав неправильну відповідь, врятував не ту людину та проявив ніжність не до тієї людини.

Бай Дзихао — правильна відповідь, він — неправильна відповідь.

Яким було ставлення Цінши до помилок?

Він виправив помилки Великого Майстра...

Він помилився з вибором друга і безжально кинув його...

Він помилився з Серцем Дао і просто знищив його...

Тепер він став помилкою...

Юе Вухвань тримався за голову, його зуби стукотіли, і він видав крик жаху та відчаю, він не міг продовжувати думати.

Він повільно згорнувся калачиком у темряві, постійно тремтячи, він відчайдушно дер руки до крові, намагаючись повністю здерти шкіру, він не хотів цих красивих рук, придатних для обслуговування чоловіків. Він не хотів це тіло, це обличчя, це волосся, ці очі, знищити все...

Юе Вухвань — жорстокий божевільний. Його тіло нечисте, а серце недобре, він не може бути невинним і милим героєм, якого всі жаліють.

Отже, він був помилкою і не мав права на порятунок.

«Цінши, не відмовляйся від мене...»

...

Коли Ань Лон прийшов у Долину Короля Медицини, рано-вранці, він виявив, що бар'єр зламано, масив отруйного туману примусово розсіяно, і на всіх у Долині Короля Медицини було накинуто заклинання сну, люди лежали всюди у безладі.

Долина Короля Медицини стала скарбницею з відчиненими дверима для грабіжників.

На щастя, новина не розійшлася далеко, і людей прийшло небагато.

Ань Лон випустив величезну кількість хробаків Ґу, що живцем з'їли двох демонічних культиваторів, а інші злякано втекли. Він озирнувся навколо своїм духовним чуттям і нарешті визначив місцерозташування Юе Вухваня. Він нахмурився, відчуваючи все більше і більше ненормального. Він підійшов, приховавши ауру, але побачив руїну, спалену вогнем, і Юе Вухваня, що згорнувся калачиком в тіні руїн.

Поруч з ним був маленький злодій Будівництва фундаменту, який тримав ятаган і тихо наближався до нього, намагаючись убити людину і заволодіти скарбами, поки він не звертає уваги...

Ятаган був піднятий і з безмежним убивчим наміром опускався на його шию.

Юе Вухвань не чинив опору.

Ань Лон недбало підняв камінь і вистрілив ним, миттєво пробивши голову злодія. Він підійшов, бажаючи побачити, що задумав божевільний. Однак коли він чітко побачив людину перед собою, то був приголомшений...

За ніч чорне волосся Юе Вухваня посивіло, його обличчя та тіло були вкриті кривавими ранами, усі його нігті були пошкоджені та зламані, а тріщини були вкриті кров'ю. Незрівнянна краса зникла, але він не відчував болю, продовжував хапати пальцями шкіру на руці, роздираючи плоть, наче хотів остаточно знищити себе. Він дбайливо беріг лише пошарпаний уламок дошки життя, що ледь не зламався в його руках.

Ань Лон більше не витримав і схопив його за руку, намагаючись зупинити цей жахливий акт самокалічення. Проте слухові галюцинації в його свідомості знову з'явилися слабким голосом, намагаючись пробудити бажання вбити.

«Убий його, убий його...»

«Убий його, убий його...»

«Це він забрав людину, яка тобі подобається...»

«Це він змусив тебе впасти в безодню...»

«...»

Ань Лон схопив Юе Вухваня за ханьфу на грудях, витягнув його з тіні та кинув під сонце: «Вставай! З твоїм виглядом я не зацікавлений у тому, щоб тебе вбивати!»

Юе Вухвань захищав дошку життя і впав на землю без жодного опору. Навіть якщо його оточували вбивчі наміри та ненависні вороги, він наче не міг їх чути чи бачити.

Ця людина була абсолютно марною.

Хоча Ань Лон глибоко ненавидів Юе Вухваня, він мусив визнати, що його приголомшлива краса та неперевершений талант зробили його хорошим суперником. Тепер, спостерігаючи, як він повністю знищує себе, ненависть у його серці чомусь розвіялася, змінившись порожнечею та самотністю, він був трохи розгублений.

Він намагався повернути здоровий глузд Юе Вухваня: «Чи ти знаєш, що Цінши зник?»

Юе Вухвань злегка поворухнув очима.

Ань Лон відчув зміни та продовжив провокувати: «Я бачив, як його забирає дивний простір, ти знаєш, що це?»

Він спитав кілька разів поспіль.

Юе Вухвань нарешті тихо сказав: «Тому що я не головний герой-шов».

«Який головний герой?» — Ань Лон був спантеличений, він запитав ще кілька разів, але Юе Вухвань більше не відповідав. Тоді він спробував розповісти що сталося в Таємному Царстві Пустоти, зокрема про те, що Сон Цінши прийшов, щоб убити його, він серйозно поранив Сон Цінши, той хотів знищити Зароджену душу та інше. Він навіть використав багато злих слів, щоб спробувати розпалити гнів Юе Вухваня, зі звичайною яскравою посмішкою, цинізмом і навіть нападаючи на нього.

Однак Юе Вухвань цього не зробив.

Він нічим не відрізнявся від трупа, окрім дихання.

«Ти зовсім збожеволів?!» — у Ань Лона закінчилося терпіння, і він нарешті розлютився. Він підняв Юе Вухваня і хотів двічі вдарити його кулаком, щоб подивитися, чи той прокинеться, але побачивши рани по всьому його тілу, не став. Він не знав, з чого почати, і врешті здався, знущаючись: «Цінши справді не пощастило. Він завів ненормального друга і закохався в ненормального хлопця. Він стільки витратив на тебе даремно і помер марно...»

Юе Вухвань міцно тримав дошку життя і не говорив.

Настільки пошкоджена дошка життя означала смерть у світі безсмертних.

«Шлях Безсердечних Цінши ось-ось знищиться, і моя демонічна природа вийде з-під контролю. Якщо він не вб'є мене, ти помреш від моїх рук», — Ань Лон не цікавився поясненням слухових галюцинацій у своїй свідомості, він хотів ухилитися від злоби в моєму серці, від того, що зробив. Він і Сон Цінши знали один одного протягом багатьох років, тому він трохи розумів його думки та зробив висновок: «Він не був упевнений, що вб'є мене, тому не наважився сказати тобі, та переніс битву з Долини Короля Медицини...він не хотів помирати у тебе на очах, бо боявся, що це стимулює симптоми хвороби».

«Ха, він не хотів завдати тобі болю до самої смерті...»

«Останнє, що він сказав перед тим, як зник, це сказав мені не вбивати тебе...»

«Юе Вухваню! Підіймайся!»

«Я вбив Цінши! Підходь і помстися!»

«Де твоя отрута? Де твій меч? Де твоя Лоза Кривавого Короля? Нумо!»

Юе Вухвань нарешті відреагував, коли почув про Лозу Кривавого Короля: «Пощастило...»

Ань Лон розгубився: «Що пощастило?»

Юе Вухвань замовк. Через деякий час він повільно підвівся, відштовхнув Ань Лона, підняв своє пошкоджене тіло на межі смерті та пошкандибав геть із Долини Короля Медицини весь у крові.

Цінши казав: у безвиході пощастить.

Він піде до країни удачі...

...

Ань Лон перевірив його фізичний стан і знав, що той довго не проживе, тому не зупинив його. Він сів під зруйнованим муром, подивився на темне небо, дістав із просторового мішка глечик з вином, зробив ковток і глузуючи з себе засміявся: «Що це за чортівня?»

Голос у його голові ставав усе слабшим і слабшим, з дзижчанням, яке продовжувало нескінченно лепетати:

«Не пускай його!»

«Вбий його швидше! Убий його, убий його!»

«Він буде проти тебе!»

Ань Лон прошепотів: «Цінши сказав, що я пошкодую, якщо вб'ю його».

Голос у його голові швидко відповів:

«Він тобі бреше!»

«Ви двоє ворогуєте! Ви повинні боротися один з одним до останнього подиху».

«Вбий його швидше! Убий його! Убий його!»

«Двічі! Цінши був убитий мною двічі! — Ань Лон з силою розбив глечик і підпер рукою хворе чоло, демонструючи люту посмішку. — Він не кохає мене, але він ніколи не зраджував моїм почуттям! Він би радше помер, ніж збрехав мені!»

«Ти брехун! Замовкни!»

Голос у його голові раптово замовк.

...

Невгасима Вершина, бурхливе пекло, яке може спалити душу, настільки гаряче, що до нього важко наблизитися.

Таке місце смерті було насправді єдиним місцем, де йому пощастило.

Блискавиця спалахнула, а в небі, наче гарчачи, залунав грім. Пішов проливний дощ, люті шторми зносили велетенські дерева. Здавалося, він відчайдушно намагався перешкодити його діям.

У світі так багато випадковостей.

Юе Вухвань не втримався від сміху і, не вагаючись, знову стрибнув з вершини безсмертя, у глухий кут смерті. Той самий дивний вітер налетів, намагаючись занести його в щілину поруч, але цього разу він вирішив відкинути рятівну випадковість...

Нарешті він упав у вогонь.

Шкіра, волосся, плоть, кістки... весь бруд і скаліченість були спалені, всі слабкі меридіани смертного були знищені. Він охоче терпів найстрашніший біль, наче залишався на найщасливішій чистій землі. Від цієї радості родимка фенікса на його спині нарешті розправила крила, вивільнивши його душу з ув'язнення тіла, злившись з шаленим вогнем.

Фенікс Нірвани народжений, щоб померти.

Найбездоганніше полум'я у світі возз'єдналося в найдосконалішому тілі та найрозкішнішій красі у світі. Він виходив із попелу крок за кроком, благородний і могутній, не піддаючись оскверненню, тільки криваво-червона родимка в кутику його ока вперто залишалася на місці, додаючи нотку спокуси цій святості, наче богу, заплямованому темною аурою від падіння в безодню.

Полум'я на Невгасимій Вершині зникло, чари відкрилися, земля і гори затремтіли, скелі розсипалися одна за одною, і повільно піднявся чудовий палац зі сходами з білого нефриту, всюди інкрустовані нічними перлами. Сади, висічені смарагдами, різноманітне дорогоцінне каміння, насаджене скрізь, повно яворів, а посеред палацу вежа з золота, що височіє в небо...

Він одягнув розкішний парчовий халат, сів на високий трон і холодно втупився в небо.

Темні хмари розсіялися, і грім мимоволі зник. Небеса не могли провокувати цю силу, що походить від прадавнього бога, тому могли лише тимчасово відступити.

Відчувши ауру короля, небесні птахи і птахи-яо схвильовано полетіли з усіх боків до Невгасимої Вершини.

Пара птахів приземлилася, перетворившись на ніжних молодих жінок. Вони побожно стали по обидві сторони трону і вклонялися ниць. Біфан, сюаньняо, дапен, павичі... Безліч птахів вклонили свої горді голови. Це була покора, вкорінена в самій їхній крові та кістках, вроджена віра. Вони були готові на все заради свого найблагороднішого короля.

«Що бажає Шеньдзюнь?»

*божественний володар.

Бог на троні злегка прикрив носа, він відчув, що повітря таке брудне, що важко дихати.

Світ потрібно повністю очистити, позбутися всього огидного і брудного сміття, йому потрібно знищити це брудне ім'я, знищити ненависне минуле, знищити неправильну відповідь...

«Я хочу гору трупів і море крові...»

«Я хочу стати тим, кого всі бояться...»

«Я хочу, щоб відтепер... у світі більше не існувало Юе Вухваня...»