Лікування голковколюванням

Занадто хороша пам'ять не була доброю річчю.

Це просто означало, що він міг чітко згадати кожну травму, кожен кошмар, мучити себе знову і знову.

Вночі аромат Заспокоєння духу не міг втамувати біль у його серці. Уві сні він повернувся до гірського маєтку Золотого Фенікса і потрапив у золоту пташину клітку.

Печатка акації на його спині слабо горіла, а тіло не могло рухатися. Він був змушений сидіти на землі, спостерігаючи за молодими людьми, яких змушували обслуговувати гостей, розігруючи одну за одною безглузді драми.

У цьому нестерпно брудному світі навіть повітря було занадто брудним, щоб дихати...

Його бажання насильно викликали, і з ним недбало грали. Такий брудний, такий огидний.

Юе Вухвань згорнувся калачиком у відчаї, намагаючись вирватися з тих рук, які тягнулися до нього. Він хотів зрізати кожен дюйм шкіри, до якого вони торкалися. Все його тіло було брудним. Він був побитий і виснажений. Він не міг дихати. Він помирав знову і знову. Кожного разу, коли він прокидався, він усе ще залишався в клітці, змушений повторювати минулий кошмар, поки він не втратить розум, не припинить боротьбу і не дозволить повністю знищити своє тіло.

Раптом Вогонь Червоного Лотоса спалив клітку, а прозорі лікувальні пахощі змили брудний запах.

Він зрозумів, що крикливі голоси навколо нього зникли, і обережно розплющив очі. Перед ним з'явився чоловік у білосніжному вбранні.

У чоловіка не було ні запаху бруду, ні тіні брудного бажання в його очах. Він простягнув руку закриту рукавами. Кінчики його пальців віддавали чистим подихом білого снігу.

Юе Вухвань довго думав, перш ніж зрозумів, що ця рука була простягнута до нього.

Ниткою туги він хотів доторкнутися до найчистішого створіння на світі. Щойно він підняв руку, в полі зору з'явився червоні сліди на його зап'ясті та бруд на долоні. Він швидко забрав брудну руку і хотів сховати її за собою, але тут побачив на своєму тілі сліди залишені від гостей, яких він обслуговував. На його тілі не було чистого місця.

«Не чіпай мене, це забруднить тобі руки...»

«Не дивись на мене, це осквернить твої очі...»

«Не рятуй мене, просто вбий...»

Він був настільки наляканий, що продовжував відступати, поки не сховався в темряві, де його тіло більше не було видно.

Чоловік уперто наближався, раз у раз простягаючи руку, аж поки не ступив у темряву, змусивши його відступати далі, поки йому не залишилось куди тікати. Нарешті чоловік зняв свій чистий сніговий халат, одягнувши на нього й обійнявши, ставлячись, як до найціннішого скарбу, знімаючи з нього кайдани один за одним і потроху витираючи плями з його тіла.

Серйозні очі відображали його фігуру. Прозорий запах обвивав кінчик його носа. Його м'які пальці, як маленькі іскри, запалювали вогонь його бажання. Його серце стискалося. Він втрачав розум. Він перетворювався на жахливе чудовисько, бажаючи володіти, бажаючи з'їсти чоловіка, щоб залишити його при собі назавжди.

Він як божевільний хотів осквернити його тіло...

Він хотів жадібно забруднити цю чистоту...

Він хотів відповісти на добро ворожнечею... Юе Вухвань ахнув і різко відштовхнув турботу чоловіка. Він знав, що більше не зможе наблизитися до нього.

Той помітив збентежену реакцію його тіла, трохи подумав і поклав у долоню червону бусину.

Духовна бусина випромінювала пекуче відчуття, слідувала за рухом духовних думок і діяла відповідно до почуттів.

Юе Вухвань відчув, що Печатка акації на його спині швидко розвіюється, кайдани на його тілі повністю розв'язані, але його збудження шалено поширюється.

Виконуючи його бажання, чоловік повільно зняв свій верхній одяг. Він зняв свою корону з білого нефриту, розпустивши тендітне, м'яке довге волосся. На його світлій і чистій шкірі швидко з'явилася чарівна червона печатка. Його холодне дихання охопило бажання. Подібно до святого божества, що входить до жертовного вівтаря пекла, потрапляючи в обійми диявола, він сказав найвиразнішим голосом те, що Юе Вухвань хотів почути:

«Ти можеш забруднити мене».

«Ти можеш зробити зі мною все, що завгодно».

«Я дам тобі все, що ти хочеш».

«Включно зі мною».

«...»

Всі марення в його серці перетворилися на реальність.

Демон більше не міг зберігати здоровий глузд. Потроху він зайняв кожен дюйм території і по крупицях зазіхнув на кожен подих.

Блюзнірство.

...

Юе Вухвань відкрив очі, важко дихаючи. У його носі відчувався солодкий нудотний запах, змішаний із ароматами трав. Він раптом щось усвідомив і повільно повернув голову. Раптом він побачив Сон Цінши, який схилився над його ліжком і тримав у руці сяючу намистину. Очі, що виблискували від сяйва намистини, дивилися на нього, як він думав, зі схвильованим очікуванням.

Він довго тупо дивився, потім повільно заплющив очі, підозрюючи, що ще не зовсім прокинувся.

«Не спи! — Сон Цінши швидко перервав його намір. — Прокидайся!»

Юе Вухвань нарешті прокинувся. Хриплим голосом він нерішуче запитав: «Пане, чому ви тут?»

«Вухваню, послухай мене! — Сон Цінши радісно повідомив. — Я нарешті знайшов спосіб полегшити побічні ефекти омолоджуючого відвару Шести меридіанів! Тож сьогодні вранці я прийшов тобі повідомити першим! Швидко, вставай! До лікування!»

Юе Вухвань порожньо дивився на небо за вікном, на обрії ледь виднівся світанок. Має бути близько четвертої ранку, чи не так?

Сон Цінши нарешті розв'язав складну проблему, яка турбувала його багато днів. Він почувався звільненим і бадьорим, наче вболівальник, чия команда щойно виграла Кубок чемпіонату світу. Це стало його головним переживанням і він хотів їм поділитися з усіма, кого бачив. У всій Долині Короля Медицини найкраще розумів його думки та джерело щастя Юе Вухвань. І тому він зробив усе можливе, щоб триматись до ранку, перш ніж піти до нього.

«Поспішай, поспішай!»

«Добре», — усміхнувся Юе Вухвань. Раптом він щось усвідомив і перестав стягувати ковдру, прошепотівши: «Пане, будь ласка, вийдіть першим і зачекайте. Я спочатку переодягнуся, а потім піду».

Сон Цінши нарешті зрозумів, що зробив щось не зовсім правильне. Раніше багато експериментів у дослідницькому інституті вимагали цілодобового моніторингу. Він і старші влаштовували чергування. Ходити до когось у гуртожиток, щоб розбудити їх серед ночі, було звичним явищем. Він повністю забув, що хоча головний герой-шов був чоловіком, його сексуальні травми також слід враховувати. Він повинен уникати виклику негативу. Вторгнення у спальні людей таким чином, як йому заманеться, здавалося трохи схожим на нічний напад.

Юе Вухвань мав психологічні проблеми. З ним буде покінчено, якщо він неправильно зрозумів...

Подумавши про це, Сон Цінши одразу виправив свої слова та вчинки. У манері ідеального джентльмена він розвернувся й вийшов за двері.

Юе Вухвань зітхнув з полегшенням. Він підняв ковдру і з огидою подивився на сліди вивільнення свого бажання. Однак перед ним постали прекрасні сцени сновидіння. Згадавши про чоловіка, який благав його уві сні, він не міг не потягнутися до поясу ще раз. Він відчайдушно намагався стримати свої небажані думки, щоб не заплямувати цю невинність.

Він був такий брудний...

...

Сон Цінши довго з тривогою чекав за дверима. Нарешті Юе Вухвань закінчив освіжатися й вийшов із кімнати охайно одягнений. Культиватор перевірив, чи той виглядає як завжди і не ображається на його необдуманість. Він відразу ж відкинув хвилювання і з радістю потягнув хлопця прямо в кабінет.

У процедурній кімнаті були дві коробки, повні золотих голок, які використовуються для акупунктури.

У китайській медицині існував спосіб використовувати акупунктуру як знеболення. Однак це була лише місцева анестезія, тому ефект різнився від людини до людини. Цей спосіб також не міг повністю полегшити біль, це було набагато менш зручно та ефективно, ніж західна анестезія. Пацієнти його не дуже схвалювали, тому зазвичай його використовували лише в особливих випадках.

Сон Цінши раптом зрозумів на основі спогадів первісного тіла, що цей світ має спеціальні меридіани та даньтяні, які можуть багаторазово збільшити ефективність акупунктури та припікання. Він міг також ввести духовну енергію,коли золоті голки проколювали акупунктурні точки, щоб досягти точного контролю місцевої анестезії.

Він миттєво відкрив двері в цілий новий світ. Він кілька разів експериментував зі своїм власним тілом і визначив, що можна використовувати акупунктуру, щоб зосередити функцію анестезії лише на закупорках меридіанів Юе Вухваня. Він міг не впливаючи на лікувальний ефект зменшити на 50% біль, викликаний омолоджуючим відваром Шести меридіанів, саме до рівня, який міг би витримати людський організм.

Сон Цінши довго спотикався над поясненням і нарешті зміг пояснити Юе Вухваню принцип: «Я використаю більше двохсот золотих голок, щоб проткнути все твоє тіло. Не переживай, боляче не буде. Ти просто відчуєш легке оніміння та свербіж. А потім ти приймеш лікувальну ванну. Після успішного очищення меридіанів я вийму голки та за допомогою ліків відновлю твій даньтянь».

Юе Вухвань довго дивився на нього і мовчав.

«Хоча тобі потрібно буде роздягнутися під час процедури акупунктури, і може бути фізичний контакт, але я лікар. Очі лікар не бачать статі, тільки пацієнта! — Сон Цінши трохи подумав і відчув, що юнак може мати певні побоювання. Він поклявся. — Тобі не потрібно бути насторожі. Обіцяю, що не буду мати до тебе жодних неправильних думок і не робитиму нічого дивного!»

Однак це у Юе Вухваня були неправильні думки...

Юе Вухвань заціпеніло дивився на його блідо-рожеві губи. Згадуючи сцену уві сні, йому трохи стиснуло горло. Він глибоко вдихнув, відігнав ці небажані думки й впевнено розв'язав пояс, тихо сказавши: «Якщо це ти... ти можеш торкнутися...»

Рана на плечі тепер була лише слабким шрамом. Блідо-медового кольору, тепла, схожа на нефрит, шкіра несла в собі солодкий запах, не можна було сказати, був він справді чи ні. Його лопатки були розправлені, як у метелика, а Печатка акації перетворилася на екстравагантно розкішні лінії на крилах метелика. Його тонка талія несла в собі обриси сили. Це тіло було надто ідеальним. Воно може викликати бажання чоловіків у ​​будь-який момент.

Сон Цінши трохи подумав і відчув, що йому не слід переоцінювати опір людей красивим речам. Він знайшов банний рушник, щоб загорнути його. Потім він заспокоївся і використав свій розумовий зонд, щоб визначити розташування голок, встановлюючи їх одну за одною.

«Ти щось відчуваєш?»

«Так».

«Що це за відчуття?»

«Поколювання, набряк, свербіж...»

Сон Цінши переконався, що голки розміщені правильно. З полегшенням він продовжував втикати голки одну за одною.

Коли він рушив, щоб проколоти спину, то виявив червону родиму пляму на лопатці Юе Вухваня. Вона мала форму маленького фенікса. Оскільки вона була покрита Печаткою акації та змішана з нею разом, то була не дуже помітна. Він зупинив голку і довго спостерігав за нею.

Він не міг не сказати: «У тебе гарна родимка».

«Це дісталося мені у спадок від матері, — у пам'яті Юе Вухваня виникали спогади його дитинства і його нервозність значно зникла. — Вона була танцівницею з-за моря в палаці, з рудим волоссям і золотими очима. Її зробили наложницею в той момент, коли мій батько побачив її. Багато в моєму зовнішньому вигляді пішло від неї».

«Ти змішаної крові? Твоя мати, мабуть, дуже гарна, — Сон Цінши відчув, як він розслабився, і спробував продовжити розмову. — Чорне та хвилясте волосся є домінуючими генами. Твої темні очі не є чисто чорними, але темний колір передається непропорційно, тому він став більш схожим на темне золото, як бурштин. Є інша назва твоїх очей – ангельські очі...»

Юе Вухвань не зрозумів половини сказаного: «Моя мама... справді красива...»

«Що вона за людина?»

«Дуже ніжна людина, вона подобалася всім у палаці».

«Ти хочеш спробувати побачитися з нею? — Сон Цінши вважав, що зустріч з родиною допоможе йому в його психічному одужанні. — Я можу відправити тебе додому».

Голос Юе Вухваня раптом обірвався. Через довгий час він важко сказав: «Ні, вона померла».

Рука Сон Цінши, що тримала голку, зупинилась у повітрі. Він зрозумів, що вкотре допустився помилки.

«Коли вони... почули, що моя мати дуже схожа на мене, їм спала на думку ідея захопити її та зробити рабинею, — голос Юе Вухваня втратив усі емоції, він втамував біль, і заціпеніло сказав. — Щоб врятувати свою матір, я пішов на компроміс і зробив багато речей, яких я не хотів, але... вони все одно пішли. На щастя, моя країна була зруйнована кілька років тому. Мій батько і мій брат, кронпринц, загинули в бою. Моя мати супроводжувала імператрицю та покінчила життя самогубством на терасі Фенікса. Зараз я дуже радий, що всі вони загинули чисто, без принижень, і не побачивши мене таким...»

Серце Сон Цінши мало не розтануло. Він не міг втамувати такий біль. Він хотів просто обійняти людину перед собою і, тільки простягнувши руку, трохи замислився. Кінчики його пальців щойно торкнулися плеча, коли він забрав руку. Сон Цінши пам'ятав, що хлопець ненавидить, коли його торкаються, і буде незадоволений. Він опустив голову, взяв ще раз золоту голку і сказав, що все буде добре. Юе Вухвань помітив рух за спиною й повернув голову. Він раптом побачив, що на декольте Сон Цінши ненавмисно виявилася маленька червона пляма.

Він широко розплющив очі від недовіри і подумав про те, про що не повинен був, та, не замислюючись, простяг руку й різко розкрив комір. Під мантією кольору снігу, навколо ключиці виднілася строката смуга темно-червоних плям. На білій нефритовій шкірі це виглядало особливо вражаюче. Сцена накладалася на його божевільний і непристойний сон минулої ночі. Чоловік не рухався і слухняно стояв на місці. Він дивився на нього розгубленим поглядом, наче не розумів, що його хвилює.

Дихання Юе Вухваня стало прискореним і він не зміг повністю придушити свої хтиві бажання.

«Що це?»

Автору є що сказати:
Аналіз Сон Цінши: Юе Вухвань – шов. Мене не цікавлять ці речі, тому нам дуже безпечно жити разом!
Юе Вухвань сховав свій великий хвіст злого вовка й усміхнувся: «Ви маєте рацію».