«Нудно…»

«Мені так нуууудно…»

«Вмерти можна…»

У голові Бейба ці слова миготіли величезними літерами. Сьогодні все здавалося нудним, бо він прокинувся до будильника — раніше, ніж зазвичай. Плани піти поганяти зірвалися: «The Hollows» закрили треки на обслуговування. Звісно, він не реагував би на це так гостро, якби не отой покидьок, що посмів зникнути вранці. 

Ага, покидьок на ім’я Чарлі.

Знаменитий гонщик тинявся по кімнаті без діла. Він зіткнувся з невідомим раніше відчуттям — самотністю. Бейб був сам впродовж усього свого життя, проте останні кілька місяців поряд завжди перебував дурний малий, він навіть оселився тут, із ним. Сьогодні Чарлі здимів — і здавалося, що в кімнаті стало занадто тихо. За що б він не взявся, Бейб усе кидав. Кожне слово перетворювалося на пустий звук. Наче він сходив із розуму.  

Бейб не знав, куди подівся Чарлі. Хлопець нічого не розповів, лише вчора перед сном згадав мимохідь, що подасться кудись у справах на весь день. Тобто повернеться він пізно, і Бейбові доведеться піти у ліжко самому. Спочатку він не надав особливої уваги словам Чарлі. Це нормально — мати проблеми, що потребують вирішення. Нічого страшного, якщо Чарлі зникне на день. У Бейба теж було купу справ. 

Та коли він прокинувся, а юнака не було поряд…

Його охопило дивне відчуття, яке він не міг до ладу пояснити.

Чарлі був ранньою пташкою. Зазвичай малий прокидався раніше за нього і йшов на тренування. Повернувшись, він сідав за роботу: дзвінки, клацання на комп’ютері, а коли Бейб уставав із ліжка — піклувався про нього: готував сніданок і таке інше. Далі вони встрявали в суперечки, що аж іскри летіли, бо Чарлі був як молодий собака, що завжди потребує уваги. Інколи зранку вони займалися сексом або ж лише ніжилися в обіймах один одного і цілувалися досхочу. А вдень Чарлі брав його на тренування. Він їздив частіше і старанніше, аніж Бейб, який був професійним гонщиком.

Секс викликав у старшого альфи певне занепокоєння: він не перетворювався на рутину. І хоч відчуття втратили гостроту, але його лібідо все одно було вищим, ніж зазвичай. Уранці він мусів мастурбувати тричі, щоб урешті вдовольнити себе. Зазвичай для такого він послуговувався порнороликами. Та сьогодні відео взагалі не знадобилися — достатньо було лише лягти у ліжко та відчути запах Чарлі подушках та ковдрі. В голові одразу вималювався підхожий образ, і він досягнув розрядки швидше, аніж це бувало з порно. 

Може, він перейняв у малого якісь дивні звички?

Знесилений, Бейб уклався на диван і втупився в стелю, не знаючи, чим себе зайняти. Він спробував зайти в епку для перегляду фільмів, та зрозумів, що не хоче нічого дивитися. Проскроливши стрічку і не знайшовши чогось підходящого, він здався.

Цікаво, чим зараз займається Чарлі? Бейб розумів, що це його не стосується, і, найімовірніше, юнак не хоче, щоб він знав. Інакше він би не вжив слова «справи». Що за справи можуть бути в такого, як Чарлі? Він же лише працює за комп’ютером, водить тачку і трахається з ним щодня. До того ж, Бейб ніколи не помічав, щоб юнак цікавився чимось, окрім цих трьох речей.

Але, попри це, він мало знав про Чарлі, хоч вони й були разом і не відходили один від одного впродовж кількох місяців. Особисте життя хлопця залишалося для нього загадкою. Наприклад, в якому коледжі він навчався, яку спеціальність отримав, що у нього за родина чи навіть друзі. Він ніколи не бачив, щоб малий із кимось говорив. Невже в Чарлі справді немає друзів? Можливо, це через його дурненьке обличчя і характер, або він просто сором’язливий? Може, через це юнак не може зійтися з кимось близько?

Хей, чого це він розлігся і так серйозно роздумує над цим? Йому не треба цього знати. Хм… чи треба? Це наче не має жодного стосунку до їхньої угоди, та все-таки вони живуть в одній квартирі. Йому справді треба знати таке, хоча б для власної безпеки, хіба ні? Що, як малий надумає зникнути з його машиною? Або що, як він злочинець-втікач? Що тоді? Але ж Чарлі не здатен на злочин, правда ж?

Хммм… це вже занадто. З таким дурнуватим обличчям, навіть якби він скоїв злочин, то це була би бійка з іншими дітлахами чи щось типу цього. 

Від лежання впродовж усього дня Бейбові паморочилося в голові. Йому кортіло, щоб цей день якнайшвидше минув, бо відраховувати години, які йому ще доведеться провести на самоті, було нестерпно.

Такі думки доводили його до відчаю. Тож знаменитий гонщик наказав собі зайнятися хоча б чимось. У голову прийшло лише одне: спробувати знайти когось, хто розбавить його самотність. І дратуватиме менше, ніж Чарлі.

— Привіт, красеню! Ти як?

Вей, його близький друг, годився для цього.

— У гаражі все гаразд?

— Все крутиться-вертиться. А що? — відповів Вей, підвищивши голос: вірний знак, що він у гаражі не сам.

— Та ні, нічого, — ліниво проказав Бейб. — Маю трохи вільного часу і мені нудно. Приходь зі мною пограти.

— Про що мова? Якщо це щось цікаве, я можу піти з роботи раніше.

— Нічого такого, що б могло закінчитися нашим трахом.

— А, тоді я пас.

— Ну дякую, збоченцю! — саркастично відповів прекрасний альфа і почув гучний регіт на тому боці дзвінка. Вей бісив його менше за всіх інших, прикро лиш, що він був такий один.

— О, то я не перший, кого ти сьогодні лаєш за таке?

— А тебе це гребе?

— Здається, хтось сьогодні в поганому настрої, — відказав Вей, а тоді повернувся до попередньої розмови — певно, з підлеглим у майстерні. Схоже, він справді був зайнятий. Бейб почувався винним: не варто було телефонувати Вею в такий час. — То твій хлопець не з тобою?

— Звідки ти знаєш?

— Я ж не тупий! — упевнено відповів бос невеликої майстерні. — Ти ж став залежний від нього. Якби він був там, ти б не подзвонив. 

— Хей, то, по-твоєму, я жалюгідний?

— Капець, який, чуваче!

Бейб захихотів, радий, що його найкращий друг зміг хоч трохи його розвеселити. Нехай вони не балакають і не бачаться щодня, та коли щось стається, він приходить до Вея.

— У Чарлі якісь справи. Тож доведеться спати самому в своїй кімнаті, поки він не повернеться, — пронудів Бейб. 

— Ото ти курва. 

— Мені самотньо. Це зветься самотність, чорт забирай!

— Ой, оговорився, вибачай, хах… — Вей зареготав на весь голос. 

Досить було й кількох слів, щоб закомфортити Бейба. Він почувався значно краще, коли чув голос Вея. Бейб міг би теревенити з ним і далі, та розумів, що друг паралельно мусить працювати, і не міг отак запросто плюнути на це.

— Окей, вертайся до роботи. Не буду більше тебе відволікати. 

— Ох, то ти лише для цього подзвонив?

— Ну, якби ти не був такий зайнятий, я б не клав слухавки.

— Пробач.

— Та не починай. Я дорослий хлопчик, сам упораюся, — дражнився Бейб. — Займуся чимось корисним.

— Хей, я можу допомогти. Не відгороджуйся від мене.

— Чорт! Бувай! — Бейб різко натиснув «відбій». Та вже за кілька секунд усмішка зникла з його обличчя і він знову посмутнів. 

«Здається, я божеволію. Чому все таке нудне?»

Бейб провів кінчиками пальців по екрану телефона. Він скролив стрічки соцмереж, але це не дуже розважало, бо зазвичай він таким не займався. Читав новинну стрічку і те, що стосувалося гонок, а на решту просто не звертав уваги.

Тобто зараз усередині альфи відбувався справжній бій: і далі поводитися, як неслухняна дитина, і робити вигляд, що йому байдуже, чи спробувати щось новеньке і набрати Чарлі, щоб запитати у нього дещо?

Наприклад, чим він зайнятий — і повісити слухавку. Це ж не буде дивно?

«Трясця, як же це бісить!»

Хммм… може, це не така вже й дурниця?

Бейб кілька разів зайшов і вийшов зі списку контактів. Він наче хотів спробувати зателефонувати Чарлі й покінчити з цим. Та побачивши у профайлі фото юнака в окулярах, не наважувався натиснути на дзвінок.

Певно, Чарлі подумає, що він не витримує окремо від нього? Серйозно, Бейбові здавалося, що він не витримає, якщо хлопець здогадається про це. Чарлі кпинитиме з нього весь час.

Та все одно не завадило б подзвонити.

Біп… біп…

З кожним гудком серце Бейба калатало все швидше. Йому кортіло повісити слухавку. «Не бери, не бери, не бери!» — повторював він у думках, хоч це була його власна ідея з дзвінком і він досі залишався на лінії.

— Ало?

Так швидко!

Щойно гудки поступилися звуку знайомого голосу, вродливий альфа різко сів на дивані. Це було дивно: чути Чарлі отак, крізь телефон, адже вони завжди були разом, тож їм не часто випадало дзвонити одне одному. Химерне відчуття, якому важко підібрати назву.

— Пі’Бейбе? — повторювали на тому кінці, а Бейб просто сидів приголомшений і не міг витиснути з себе ні слова.

— Що?

— Це ти набрав мене, — засміявся Чарлі, бо альфа звучав так, наче сам був здивований почути його, хоч дзвінок ішов від нього. — Щось сталося?

— А, так, — запнувся Бейб. Він почувався незручно і нічого не міг із цим вдіяти. — Просто хотів спитати, чому ти пішов так рано?

Він і гадки не мав, про що ще спитати.

— А, спішив на потяг, — звично відповів Чарлі. Почувши це, Бейб здивовано нахмурився.

— Чому ти не взяв машину?

— Так рано-вранці я ще сонний. Було ліньки вести, — юнак засміявся, зізнавшись, що через власну лінь надав перевагу громадському транспорту, а не авто. 

— Чарлі… — Бейб перейшов на саркастичний тон. — Тобі вистачило впертості добитися машини, а коли я врешті дав її тобі, ти відмовляєшся водити?

— Це авто для перегонів, не для буденних поїздок.

— Це гоночна машина, але нею можна користуватися не лише на треку. Кажу це про всяк випадок: раптом ти не знав.

— Не хочу. Якщо я сяду за кермо, то виглядатиму по-дурному.

— Ти здурів? Машина прекрасна! Ніхто не подумає про неї так.

— Але я не люблю, коли на мене витріщаються, — по голосу було чутно, як скривився Чарлі. Він справді терпіти цього не міг.

Звичайно, Бейб знав, що Чарлі не любить перебувати в центрі уваги, натомість полюбляє людей, котрі радіють його увазі. Сам же знаменитий гонщик плювати хотів на те, дивиться на нього хтось чи ні. Захоплюються ним чи пліткують — байдуже. Та Чарлі боязкий і ставиться до цього інакше. 

— То що сталося? Ти подзвонив мені, лише щоб спитати про машину?

Щойно Чарлі згадав про це, розмова знову стала напруженою. Бейб геть не хотів відповідати на питання, бо й гадки не мав, навіщо подзвонив хлопцю. Просто натиснув кнопку виклику та й усе.

— Хотів спитати, чим ти зараз зайнятий, — Бейб краще б ударив себе, аніж продовжувати говорити такі дурниці. Навіщо він спитав про таке? Він уважав себе розумнішим.  

— Зараз? — здивувався Чарлі. — Вийшов із кімнати і прямую до вбиральні. 

— Вийшов, щоб відповісти на мій дзвінок?

— Так, там купу людей, тож я вийшов, перш ніж зняти слухавку, — ця чесна відповідь Чарлі змусила Бейба знову почуватися винним.

Що це з ним сьогодні? Чому він поводиться, наче дитина, яку не можна залишити саму вдома: дзвонить і докучає іншим, хоч у них повно справ, а сам байдики б’є? 

— Я потурбував тебе?

— Та ні, можемо говорити.

«Можемо говорити» означає «якщо це щось термінове, то кажи». Але ніде нічого не горить. І нащо він подзвонив, якщо сам не знає, чого хоче?

— …Скільки тобі ще треба часу? — невпевнено спитав Бейб. — Щоб завершити зі справами?

— Думаю, весь день.

— Ох… — оце й усе, що зміг відповісти знаменитий гонщик. Та якщо він зараз повісить слухавку, це виглядатиме ще дивніше, аніж дзвінок без особливих причин. — Ти збираєшся заночувати там?

— Ні, я планую повернутися, та це може бути дуже пізно. Боюся, що можу тебе розбудити.

— …Мене це не хвилює.

— Що? — перепитав Чарлі, бо остання фраза Бейба прозвучала настільки тихо, що він нічого не розчув.

— Нічого, — швиденько виправився Бейб, усвідомивши, що сказав те, чого не мав би. На щастя, він говорив тихо, тож Чарлі не вловив суті. Інакше йому було б настільки соромно, що довелося би покинути країну. — Ночуй там. Пізно ввечері може бути важко добратися додому.

— Гаразд, — повільно відповів хлопець. Розмова на мить стихла, наче обоє чекали на те, що хтось щось скаже. І обоє мовчали.

— Ти…

— Тоді я повертаюся.

Вони почали говорити в один момент. Голоси наклалися, і Чарлі не почув слів Бейба. Натомість партнер усе розчув і йому довелося проковтнути власну фразу. 

— Оу, окей, — відказав Бейб якомога буденніше, наче йому було все одно. Та його тонкі пальці крадькома ледь пощипували край шортів. — А я піду в ліжко. Очі злипаються.

— Добре, тоді надобраніч, — Чарлі всміхнувся, бажаючи йому доброї ночі в таку ранню пору.

— Ага… — буркнув Бейб і опустив телефон, плануючи натиснути «відбій». Та з трубки пролунав ледь чутний голос, змусивши його знову піднести її до вуха.

— Щось іще?

— Кажу: до зустрічі завтра.

Звучало як пуста фраза. Та Бейб почувався щасливчиком, що не встиг повісити слухавку першим. 

— Так, побачимося завтра, дурнику.

Вперше в житті Бейба час плинув так повільно. Що б не робив, він не міг позбутися нудьги та млявості. Тож йому залишалося лише здатися і чекати завершення дня.

Коли настав час іти в ліжко, дивне відчуття погіршилося. Схоже, ліжко навіювало думки про людину поруч більше, аніж щось інше. За день Бейб не став ані на крок ближчим до спокою та рівноваги. І бажання нікуди не ділося. Тож він вирішив скористатися нагодою і насолодитися власним тілом ще кілька разів, а тоді нарешті заснув, украй виснажений.

Темна спальня поринула в тишу, яку порушували лише м’який звук кондиціонера і рівномірне дихання господаря.

Годинник біля ліжка показував, що вже за північ — час для сну. Та хтось відмовлявся спати, натомість наблизився, повільно тягнучи ноги, та відчинив двері до кімнати Бейба. На щастя, світло, що проникло до спальні, не розбудило альфу. Зловмисник не хотів, щоб господар прокинувся і побачив його.

Новоприбулий спробував прослизнути до кімнати якнайтихіше, а тоді зупинився біля великого ліжка. Бейб завжди спав на правому боці. Хлопець присів, тож його обличчя опинилося на одному рівні з вродливим альфою. Велика рука потягнулася і ніжно прибрала пасма волосся з чола Бейба. Побачивши відкрите обличчя партнера, він не стримався і обійняв його.

— …Ох.

Схоже, він припустився помилки, поцілувавши кругле чоло. Бейб тихо зітхнув, заворушився і повільно розплющив очі, щоб глянути на того, хто потривожив його сон.

— Вибач, — тихо проказав юнак, усвідомивши, що таки розбудив Бейба посеред ночі, хоч намагався поводитися якомога тихіше й ніжніше. Та врешті він усе зіпсував.

— Чарлі… — зі сну голос Бейба був більш хриплим, аніж зазвичай. Він потер очі, намагаючись прогнати дрімоту і зрозуміти: Чарлі справді зараз перед ним чи йому ввижається?

— Я лягаю спати і більше тебе не потурбую.

— Чому ти не залишився ночувати у себе вдома? — спитав Бейб, напівзажмурившись.

— Я забув, що зараз моя кімната порожня, — Чарлі провів рукою по його волоссю. Коли Бейб був отакий сонний, це здавалося чудовою можливість зробити щось таке, чого він раніше не робив і за що в звичний час його б точно лаяли. — Я перевіз усі речі сюди.

— То чому ти не взяв усе потрібне з собою? Не здогадався?

— Якби здогадався, у мене не було б причини повертатися сьогодні.

Після цих слів сон Бейба як рукою зняло. Він лиш очима закліпав від такої дивної відповіді, не знаючи, що відповісти. Тож красень-альфа просто тихо лежав, вивчаючи поглядом обличчя Чарлі, поки не отямився і не зрозумів, що щось не так.

— Що таке? — спитав Чарлі, коли побачив, як Бейб наморщив носа, а тоді наблизився до нього і відсторонився з дивним виразом обличчя.

— Ти користуєшся парфумом?

— Що?

— Зазвичай ти так не пахнеш.

Юнак замовк на мить, здивований, що Бейб раптом заговорив про запах. Чарлі нахилився, обнюхав себе, а тоді невпевнено відсунувся від партнера.

— Тобі тхне? — спитав він тихо. — Завершивши з усім, я викликав таксі й іще не встиг прийняти душ.

— Не тхне, просто запах змінився, — Бейб вдихнув знову, щоб переконатися. Судячи з його нахмурених брів, альфа досі відчував, що щось не так. 

— Я бачився з батьками сьогодні Тому скористався парфумом.

— Але ти нічим таким не користуєшся, коли ти зі мною.

— А ти хочеш, щоб я одягав парфум, коли я з тобою? — невинно запитав молодий альфа. Бейб знав, що за цими словами нічого не криється, але стривожився, почувши їх.

Що це означає? Що Чарлі може залишитися з ним і поводитися, як буде завгодно Бейбові? Чи що він змінює образ, коли зустрічається з іншими людьми?

— Ні, мені не подобаються парфуми на тобі, — просто відповів Бейб. Альфу геть не влаштовували думки, що роїлися в його голові.

— Чому не подобаються? — спитав Чарлі, помітивши, що Бейб не в захваті від його парфума. — Якщо ти проти, наступного разу я спершу прийму душ.

— Не те щоб я був геть проти, — Бейб понизив голос, дещо втомлений тим, що Чарлі не розуміє, що він має на увазі. — Просто твій власний запах значно кращий. 

— Тобто парфуми краще не одягати?

— Не знаю. З парфумом ти здається більш зрілим.

— Хей, я достатньо зрілий! — усміхнувся хлопець, зачувши ці слова. Та, помітивши насуплені брови і підібгані губи Бейба, подумав, що наступного разу варто бути обережнішим із ароматами.

— Тобі лише 22, про яку зрілість мова? — трохи різко відказав Бейб. — Ти досі малюк.

— Якщо рівняти з тобою, то я ніколи не виросту.

— Ти ще малий, Чарлі.

— Я дорослий, — юнак не стримався від сміху. Бейб не перестає повторювати, що він іще дитина, а сам згорнувся калачиком під ковдрою і корчить йому гримаски. То хто з них дорослий?

— Дурний хлопчисько, — Бейб прицмокнув губами, не бажаючи здаватися. Але й Чарлі не хотів поступатися йому.

Він прихилився до обличчя партнера і залишив ніжний та впертий поцілунок на його вустах. Вони не торкалися одне одного, окрім місця поцілунку. Чарлі затримався лише на мить і підняв голову.

— Хм..?

Та перш ніж він відсторонився, Бейб потягнувся з-під ковдри, схопив юнака за шию і поцілував, адже легкий доторк аж ніяк не міг задовільнити його спрагу. Цього разу він продемонстрував Чарлі, що таке справжній поцілунок.

Вони не зупинялися навіть, щоб вдихнути, а, вміло послуговуючись язиком, Бейб лише підливав масла у вогонь. Партнери злилися в пристрасному глибокому поцілунку. Бейб відчував присмак алкоголю у роті Чарлі, поєднаному із чимось солодкавим, наче фруктова цукерка. Здається, ягідна. Схоже, хлопець смоктав карамельку, щоб перебити запах алкоголю, що вживав перед тим, як прийти до нього.  

То що за справи у нього були?

Чому він пив алкоголь?

— Ох… Пі’Бейбе, — Чарлі обірвав поцілунок і м’яко відсунувся, коли Бейб спробував затягнути його у ліжко. — Ні, я ще не був у душі.

— Та нехай. Давай, поквапся, — наполягав Бейб, невпинно смикаючи його за руку. 

— Я спітнів.

— А зараз спітнієш ще більше.

— Це інше, — тихо сказав юнак. Бейб поводився наче зіпсований хлопчисько, тож тепер уже й Чарлі захотів залізти в ліжко і забити на душ. — Я щойно з дороги, спітнілий і брудний.

— То й що?

— Ризикнеш обійняти мене?

— Вуличний чи домашній стерилізований — пес є пес.

Чарлі розсмішило це порівняння. Воно здавалося кумедним, бо хлопець знав, що Бейб мав на увазі зовсім інше, хоч і зробив серйозне обличчя, прагнути затягнути партнера у ліжко.

— Та пса краще скупати.

— Мені начхати.

— Пі’Бейбе.

— Ти можеш не прирікатися хоч раз? — свідомо чи ні, але з дня їхньої сварки Бейб почав частіше дозволяти собі дивитися на Чарлі з благальним виразом обличчя. Ну, йшлося не зовсім про випрошування. Але він був менш суворим, аніж у перші дні їхнього знайомства. — Чому тобі завжди потрібно сперечатися зі мною?

— А чому ти не пускаєш мене в душ?

— Бо хочу обійняти!

Чарлі ніколи б не подумав, що Бейб може таке сказати. Він очікував від старшого альфи чогось більш прямого та грубого, бо геть не в манері Бейба було намагатися вкласти когось у ліжко, тільки щоб пообійматися.

— Лише обійми? — із посмішкою спитав високий юнак, ніжко провівши великим пальцем по повних губах Бейба.

— Залежить від того, втомився ти чи ні.

— А якщо не втомився?

— Тоді до діла! — Чарлі засміявся, зачувши це. Було так дивно бачити Бейба… таким нормальним. — Після можемо піти в душ разом.

— Одночасно?

— Так, одночасно. Зекономимо воду, — буденно відповів Бейб, наче не помічаючи, як від подиву брови Чарлі повзуть угору. — Ми точно зможемо помитися після.

“...”

— Але спочатку я обійму цього брудного вуличного пса!