Картаті прапори майоріли під грім латинської музики. Звук двигунів розкішних автомобілів наростав, наче ревіння лева. Все це знаменувало початок нового сезону. Молоді шукачі адреналіну зібралися на знаменитому автодромі, що його інсайдери в індустрії назвали The Hollows, де можна було дати волю всьому своєму гніву і вдовільнити усі бажання без обмежень.

Величезний цифровий годинник на білборді на краю стадіону показував 13:15 — це означало, що до першого раунду залишалося 15 хвилин. За традицією, турнір розпочинався стартовим матчем, де усі змагалися проти команди з найкращими результатами минулого сезону. Назви команд в анонсах заїздів привабили чимало людей попри спеку, що примушувала шкіру горіти.

— Раді вітати усіх і кожного на грандіозному відкритті нового сезону на найбільшій, найзахопливішій і найнезвичанішій гоночній трасі… The Hollows!!!

Репліки професійного коментатора підбурювали гонщиків і глядачів активно вболівати на полі. Розпорошена по всьому стадіону молодь поспішила зайняти свої місця на трибунах, розуміючи, що шоу невдовзі розпочнеться. Учасники першого раунду вивели на трек

своїх любих дітей — авто, щоб похизуватися ними, наче коштовностями.

— Якщо ви думаєте, що минулий сезон був запеклим, то цей, скажу я вам, буде ще напруженішим. У нас є нові та енергійні команди, які виходять на поле, щоб змагатися одна з одною: T9, Million Miles, Six-Z. А також молоді зірки, фаворити Літньої ліги — Blackburn!!!

Фанати нової гоночної команди шаленіли, миттю розпалюючи полум’я азарту в гонщиках та інших фанах. Гонщики, які чекали на бокових лініях, розверталися, щоб привітати вболівальників. Це були нові зірки у світі перегонів, варті овацій, проте якщо порівнювати з досвідченими гонщиками, які уже давно в цій індустрії, то така популярність нікого не дивувала.

— У кожній із команд є новачок, що заслуговує на вашу увагу. Сьогодні перед нами не лише нова енергійна генерація, але й досвідчені команди, які були легендами впродовж багатьох сезонів і щоразу повертаються, щоб підтвердити свій легендарний статус. Вітайте Deadline, Quarterback, Race chaser...

Та не важливо, з якого поля був фаворит. Коли йшлося про цей автотрек, впродовж дня тут був лише один король і він не збирався поступався престолом.

— І легендарний король The Hollows — X-Hunter!!!!

Увесь стадіон вибухнув надгучними оплесками і скандуваннями. Ось що демонструвало велич команди. Навіть якщо хтось не був великим фаном, кожен, хто прийшов сьогодні на цей стадіон подивитися матч, бажав лише одного: побачити красивий розкішний автомобіль, що його не могли дістати суперники, і знамениті гоночні скіли команди, яка здобула репутацію справжніх мисливців.

— Залишилося лише 10 хвилин.

Та схоже, що деякі мисливці, які мали б бути на полі, полювали деінде.

— Ой, та він скоро прийде.

Високий хлопець у формі гонщика стояв, невимушено попиваючи каву, поки персонал треку пітнів, тому що один гонщик раптом зник за 10 хвилин до початку заїзду.

— Але зараз він має бути напоготові, — нетерпляче нагадав молодому гонщику, ймовірно, новий співробітник. — До того ж він повинен перевірити...

— Це твій перший день на роботі? — Вей повернувся, щоб мило посміхнутися новій команді. Йому ця посмішка не видавалася глузливою. Але в очах новачків вона була дивною і трохи моторошною.

— Так…

— О, я розумію, — молодий гонщик легенько кивнув, повільно наблизившись до нього та навмисне опустивши обличчя, щоб бути на одному рівні з механіком. Це змусило новенького нервувати ще більше. — Не турбуйся про перевірку машини. Її вже давно завершено. Гонщик не може забути перевірити свою машину перед гонкою, вірно?

— Але він…

— Хіба я звелів тобі відповідати? — глибокий голос прозвучав м’яко, але слова змусили здригнутися. Та по-справжньому лякало те, що лише за мить привабливе обличчя знову осяяла широка й доброзичлива усмішка, перш ніж він продовжив: — Крім машини, автогонщики також повинні підготувати своє тіло та розум.

— І зараз він готується по-своєму.

Новий співробітник траку завмер, коли дивний погляд знаменитого гонщика, здавалося, угвинтився в його череп. Вистачало й того, що старші дражнили його за те, що він прийшов шукати відомих гонщиків уже в перший день. Але хто б міг подумати, що зустріч із колегами по команді також не задасться?

— Тож я пропоную нам просто зачекати тут, — Вей випростався, знову недбало посміхаючись. Йому було байдуже на реакцію новачка. Наче він хотів його цим налякати. — Він з’явиться вчасно.

Новачок знервовано мовчав.

— На нас точно чекає захоплююча гонка.

.
.

Роздягальня була напівтемною. Лише трохи світла просочувалося крізь відкриті жалюзі. Вона мала пустувати, бо в такий момент усі зібралися біля краю поля, щоб подивитися заїзд. Але будьмо чесними, навіть якщо хтось встиг зайняти місця біля краю поля, він небагато втратив, адже головний герой, який зараз повинен бути на трасі, не поспішав. Він навіть дозволив собі розслабитися в роздягальні.

— Ах… ах.

Вони не стримували зітхань і стогонів, не дбаючи про те, що хтось випадково почує. Потреби, які треба було задовольнити негайно, переважали, тож бути пійманим посеред цієї дуже приватної активності було найменшою з турбот.

— Ах… Пі*... — пролунав у його вухах хриплий голос. Його трохи дратувало, що високий хлопець продовжував називати його пі знову і знову, наче він займався сексом із дитиною. Або зі старшокласником. Думаєте, йому подобалося робити щось подібне? Огидно. — Хіба тобі… а-ах… не треба поспішити на змагання?
Phi — звертання молодшого до старшого.

— Давай закінчуй. Поквапся, — примхливо наказав молодий гонщик, із піднятою ногою спираючись спиною на шафку, щоб полегшити проникнення. Чорний гоночний костюм команди з червоними смугами був недбало полишений на паркеті. Це не мало значення: якби його власник не зняв напругу перед змаганням, відчуття при натисканні на газ все одно було б жахливим.

— До біса, — вилаявся хлопець, насолоджуючись шансом скуштувати на смак того, кого всі називали людиною високого класу, знаменитістю, на яку він завжди дивився лише здалеку. Сьогодні він обіймав і тримався за високе струнке тіло, стискав цю тонку талію маслянистою рукою і штовхався у тугий канал. Йому здавалося, що він ширяє в небесах. — Мені так весело-ах.

Гонщик заплющив очі й спробував пришвидшити кульмінацію, та скільки б він не намагався, дещо непокоїло його і постійно псувало задоволення. З кожним поштовхом члена юнака підвищувався рівень його феромонів і вони активно виділялися у повітря. Фірмовий аромат молодого альфи буяв у повну силу. Кімната була зачинена і без вентиляції, тож смердючий запах умить заповнив її. Запах альфи, який щойно вступив у період статевої зрілості, вже був дуже сильним, і пристрасний секс з іншим альфою лише наповнював простір навколо феромонами, тож, якби омега проходив повз, це ударило б по ньому вкрай сильно.

Але якщо серйозно, давайте не будемо про омег.

Аж раптом…

— Ой!

Такий альфа, як він, теж не витримав.

Хлопець закричав, бо його раптово відштовхнули вбік, коли він був на півдорозі до кульмінації. Старший гонщик скуйовдив волосся й роздратовано стиснув губи, а потім нахилився, щоб підняти з підлоги гоночний костюм, і знову одягнув його. Здавалося, ніби він хотів вибратися звідти якомога швидше.

— Почекай, — розгублено запротестував юнак. — Що таке? Я майже кінчив.

— Ти знайдеш, чим витертися, чи залишиш усе як є? — молодий гонщик насупив брову, розстібуючи блискавку на своєму гоночному костюмі.

— Гей, а як я…

— Хіба я тобі не казав: хочеш трахати мене — не давай відчути твого собачого смороду.

Почувши від знаменитого профі цю сердиту фразу, юнак не посмів продовжити. Він багато чув про репутацію цього гонщика: гарячий норов, що його нікому не під силу вгамувати. Та зіткнувшись із цим наживо, він справді злякався. Хлопець мав би біситися через те, що його буквально скинули з небес на землю, але він не посмів сперечатися. 

— Смердить. Добре, що мене не вирвало.

Він невдоволено скривився, перш ніж вийти з кімнати, і навіть не озирнувся на партнера, з яким обіймався кілька хвилин тому. Тим часом молодший міг лише безсило спостерігати, як знаменитий гонщик іде геть.

І хоч його покинули на півдорозі до розрядки, він мусів змиритися з цим. Якщо найкращий гонщик був засмучений, то було б поганою ідеєю злити його ще більше: це лиш ускладнило б ситуацію.

— За мить розпочнеться наш перший раунд змагання. Ви готові?!!!

Головний МС викладався на повну, щоб підбадьорити вболівальників. Тим часом нові члени команди повільно виходили, позмінно звіряючись зі своїми наручними годинниками. До початку матчу залишалося 3 хвилини. Всі інші гонщики прибули одночасно, і лише один досі не з’явився. Серйозно, якби це був хтось інший, це не викликало б жодних проблем, але саме ця людина була вкрай важливою.

— Заспокойся, малий, він скоро прийде, — Вей не стримав сміху, спостерігаючи за новачком, який ганяв туди-сюди, наче щур у пастці. Він розумів, що хлопець боїться, щоб змагання не пішло шкереберть, але нічого не міг із цим вдіяти, окрім як звеліти тому почекати. Зрештою, єдиною людиною, хто міг впоратися з цією сучкою, був він сам.

— Але залишилося лише 3 хвилини. А його ще немає.

— Ох... — молодий гонщик співчутливо поплескав хлопця по плечу, а тоді усміхнувся, помітивши краєм ока, як хтось нахмурений з’являється з-під трибун. — Не рюмсай! Моя сестра вижила.

— Га?

— Ні, — кивнув Вей із усмішкою на обличчі, — ця сучка припхалася.

Поява справжнього Короля викликала потужну хвилю захоплення й гострого передчуття матчу, що от-от розпочнеться. Це була виняткова подія — зустріч із гонщиком номер один, який славився, окрім ексклюзивних навичок, ще й вражаючою зовнішністю, здатною привернути увагу навіть тих, хто чхати хотів на гоночні автомобілі. Зріст 180 см, медова шкіра та унікальне обличчя. Він був настільки тендітним, що завжди ставав об’єктом пліток. Це що за альфа такий? Але балаканина цих слинявих молюсків його анітрохи не зачіпала.

Його також не хвилювали численні погляди, що стежили за кожним порухом гонщика. Відверте роздратування на обличчі лише підтверджували його сумнозвісний прискіпливий і вибагливий норов. 

Дехто навіть розлючено здійняв руку, коли Піт Бейб пронісся повз них, з’явившись на полі. Помітивши це, Вей негайно підійшов до свого найближчого товариша по команді й обійняв його за шию, відводячи подалі від банди мух.

— Що сталося? — прошепотів другові Вей, тихо посміюючись із його похмурого обличчя. — Тобі не сподобалося?

Його цікавив зв’язок друга з альфою.

— Спочатку все було добре, та потів я відчув, що мене зараз знудить, — відказав топ- гонщик, жартівливо вигинаючи шию, ніби його справді от-от вирве, чим змусив Вея розсміятися. — Від нього тхнуло псом, — додав він.

— Але ж ти теж пес.

— То ж я парфумований, — безтурботно знизав плечима знаменитий гонщик. Принаймні він не мав сильного запаху феромонів, як інші альфи. З самого початку він казав: якщо запах не відштовхне його — він радо піде до кінця, але захопливі ігри завжди завершувалися обломом / не сягнувши піку, бо ці пси не могли дотримуватися домовленості.

— Ароматний? Давай спробуємо…

— Вам пора сідати в машину.

Вей реготнув, роздратований тим, що новачок знову завадив йому відчути запах солодкої шиї його найкращого друга. Тим часом власник цього запаморочливого аромату обернувся до нього і вдоволено звів брову, повністю усвідомлюючи ситуацію.

Відомий гонщик взяв у помічника рукавички, вальяжно/ліниво натягнув їх, а тоді дістав свій надійний шолом і підійшов до розкішного гоночного автомобіля, який уже зачекався.

— Тепер наші гонщики готові. Усі авто на своїх місцях. Починаючи з першої машини від команди Deadline — Женева!!!!

Привітання фанів команди гучністю намагалося перевершити ревіння двигуна, що наростало, рвучись до перемоги та домінування над суперником. Яскраво-синій Bugatti обіцяв цікаве видовище. Було відомо, що в міжсезоння крихітці на ім’я Женева піддалося немало невеликих полів. Схоже, сьогодні її впевненість була стовідсотковою. 

— Другий із Quarterback — Червона Сирія!!!

Червоний як саме полум’я Lamborghini був у біса сексуальним. Зазвичай у цій індустрії кожен гонщик має сценічний псевдонім, яким він послуговується під час заїздів, щоб його легше було запам’ятати. Тож лише найближчі знали і називали один одного справжніми іменами. Як-от Червона Сирія. Саме це ім’я люди пам’ятатимуть, коли він гнатиме по трасі.

— Третій із Race chaser — Нуль Один!!!

Три з чотирьох учасників були представлені, тож збудження продовжувало наростати, коли знаменитий жовтий Hennessy Venom також виїхав на трасу для першого раунду. Цей видатний автомобіль водив красень-гонщик із великою дівчачою фанбазою. Тож не дивно, що Нуль Один зірвав овації солодші, аніж у його конкурентів.

— І нарешті вітаємо Короля The Hollows із X-Hunter — ПітБейба!!!

Звук розгону дорогого розкішного автомобіля лунав настільки ж гучно, як і шал усього стадіону. Навіть якщо ти не фанат команди, тебе все одно охопить нестримне хвилювання від можливості побачити легендарного гонщика знаменитої траси. Блискучий чорний SSC Tuatara, єдиний у країні, навіть не мусів ні з ким змагатися. Лише зачувши звук двигуна і помилувавшись його прекрасним виглядом, можна було здогадатися, що цей благородний мустанг вартий був усіх грошей та усіх овацій.

Після того, як команда здійснила фінальну перевірку на полі, чарівна жінка в обтислій сукні підняла сигнальний знак — і зворотній відлік розпочався. Кожна машина почала газувати, готова стартувати будь-якої миті. Відлік завершився — звуковий сигнал запуску — змах зеленого прапора… Вмить чотири розкішні машини зірвалися зі стартової точки.

Над полем залунали гучні вигуки. Учасники команд, які очікували в спеціальній зоні збоку, збуджено спостерігали за перегонами, наче самі брали в них участь. Глядачі на трибунах посхоплювалися зі своїх місць, не бажаючи пропустити ані миті шоу. Навіть ті, хто до початку сидів, опустивши голову, не стрималися і повитягали шиї, пильнуючи за гонкою: їм кортіло знати, наскільки добре цей чорний мустанг виступить сьогодні.

Велася запекла боротьба, адже на поле виїхали кращі з кращих, і всі погляди були прикуті до них. Жодна машина не бажала поступитися суперникові. Звивисті треки змушували нервувати персонал та навіть гонщиків-початківців. Кожен поворот був реальним ризиком: хоч на долю миті втратиш контроль — і тебе наздоженуть, хоч найменша помилка — і ти можеш поплатитися життям.

Вей, який спостерігав за гонками з боксу, не був настільки захоплений, як інші. Не тому, що гра була нудною чи щось таке: він знав, що усі чотири машини йшли на рівні. Це було ясно з постійного гучного підбадьорювання фанів. Та якщо чесно, для нього результат був очевидним ще до стартового вистрілу.

Спостерігаючи за перегонами від початку і дотепер, він міг закластися на всі свої гроші, що Бейб стане переможцем. І тоді він візьме нову платівку і піде додому обійматися із ним.

Вражаючий стартовий матч завершився під радісні вигуки глядачів. Результати гонки не підманули їхніх очікувань. Король траси на його улюбленому SSC Tuatara граційно перетнув фінішну пряму, встановивши новий рекорд, що світився на табло в пику заздрісним конкурентам.

— Гарна гонка, як і завжди, Бейбе, — похвалив Вей, очікуючи наприкінці нижньої лінії з гордою усмішкою на обличчі. 

Бейб виступив на рівні, хоч і був засмучений перед початком заїзду. Не дивно, що усі величають його Королем.

— Дякую, — Бейб недбало жбурнув шолом помічникам із команди, а тоді підійшов до свого високого найкращого друга, обійняв його за шию та ніжно поцілував у щоку, віддячуючи за те, що той був наймилішою людиною у світі й дратував його менше за всіх інших. — Ти бачив останній поворот?

— Я завжди дивлюся. Тільки ти не помічаєш, — Вей нахилився, щоб вдихнути аромат Бейба, щойно трапилася така нагода. Він звик не лізти за словом у кишеню: його веселили/забавляли погляди інших людей, яким не вдавалося визначити, що у них за стосунки. — Це було дуже красиво. Мені майже нічого не коштувала навчити тебе дрифту*.
Дрифт — техніка проходження поворотів із навмисним зривом провідної осі й проходом у керованому заносі на максимально можливих для утримання на трасі швидкості й куті траєкторії. Не найшвидша, але доволі ефектна і видовищна. 

— Хтось вчиться, а хтось лиш язиком меле, — Бейб злегка стиснув гостре підборіддя Вея, а потім потиснув йому руку і, не бажаючи далі вислуховувати вихвалянь, подався геть. Він зняв рукавички й кинув їх у сумку, а тоді з полегшенням розстебнув блискавку на гоночному костюмі. 

— Ти зараз їдеш? — запитав Вей, помітивти, що він збирається висковзнути з автодрому, щойно гонки завершаться. 

— Ой, я сонний.

— Ти не хочеш залишитися й подивитися, як я змагаюся?

— Ти тааак нудно їздиш, — скривився Бейб, перекидаючи лямку сумки через плече. — Просто газуй, і врешті-решт ти переможеш. Нахіба тобі треба, щоб я це бачив?

— От гівнюк.

— Дякую, що спостерігав за моїм заїздом, — знаменитий гонщик вклонився, наче балерина, а тоді труснув задом. Він вийшов через задні двері, навіть не думаючи залишитися і подивитися наступну гонку. Його не заводили чужі змагання. Та й на свої Бейб завжди з’являвся в останню мить. Справжній талант міг дозволити собі й не таке.

— До зустрічі ввечері на тому ж місці! — гукнув Вей йому навздогін. Та цей гівнюк навіть не обернувся. Ще й вуха затулив, буцімто не бажаючи нічого чути. У відповідь на таку байдужість до зовнішнього світу Вей міг лише розсміятися і похитати головою. Невідомо, як до цього ставляться інші, але Вея така реакція підбурювала на божевільні витівки мало не щодня.

Бейб повільно крокував доріжкою попід трибунами. Тут було доволі темно та безлюдно, якщо порівнювати з рештою стадіону. Цим шляхом користувалися лише гонщики та персонал, тож він почувався тут комфортніше, аніж на полі, де на нього витріщався натовп. Його тіло було настільки чутливим до всього, що у такій атмосфері він виснажувався вкрай швидко, хоч ніби й не робив нічого такого.

Бейб на ходу дістав телефон і почав бездумно скролити стрічку. Та зараз він концентрувався не на екрані, а на дивному відчутті позаду.

Він почув кроки, дихання і шурхіт одягу. Бейб фіксував температуру чужого тіла і цілий набір відчуттів, що уже якийсь час слідували за ним.

Але найдивніше те, що він не відчував жодного запаху.

До виходу з-під трибун лишалося кілька метрів. Якщо незнайомець таки прямує за ним, не можна пускати його до дверей. Інакше все завершиться не надто добре. 

Перевага на боці того, хто атакує. Сьогодні він дотримуватиметься цього правила.

Бух!

Грюк!

— Ауч! 

Крик болю належав збоченцеві, який переслідував його, коли знаменитий гонщик раптом розвернувся і схопив того за руку, а тоді з усієї сили жбурнув на землю. Скориставшись програшним становищем супротивника, Бейб негайно всівся на нього згори, не даючи підвестися та дати відсіч.

— Вхід лише для персоналу, — тихо проказав Бейб, роздивляючись незнайомця у чорній кепці та захисній масці на обличчі, над якою стирчали окуляри. Він навмисне приховав свою вроду. — Як ти сюди потрапив?

Збоченець мовчав і просто собі лежав долілиць, наче не знав, що робити далі. Бейб подумав, що це міг бути паршивий аматор, який лише хотів слідувати за знаменитістю, бо той брикнувся разок і затих. Він тремтів, наче боявся Бейба.

Якщо ти прийшов за іншими, чому так боїшся?

— Я ж питаю по-доброму, чому не відповідаєш? — Бейб навмисно понизив тон, намагаючись видобути з цього страхопуда хоч кілька слів. — Чи мені варто поставити запитання інакше? Гаразд, я не збираюся…

— Я… вибач.

Такого Бейб не очікував. Хлопець заговорив ще до того, як він встиг вдатися до суворіших прийомів. Це збентежило Бейба: як такий боягуз насмілився піти за ним?

Не перестаючи дивуватися, він потягнувся тонкою рукою і стягнув із хлопця кепку, водночас зриваючи маску, що затуляла нижню частину обличчя, щоб добре роздивитися того, хто насмілився на таке. Але результат його не вдовільнив — ця зовнішність йому ні про що не говорила. Він не знав хлопця й ніколи раніше не зустрічав його.

Та результати не дуже допомогли, тому що, хоча він міг бачити обличчя, це йому мало що дало. Він ніколи раніше не знав і не зустрічався з цією людиною.

Чи вони все-таки десь пересікалися?

Бейб задумано вивчав хлопця в окулярах і намагався згадати, де міг бачити його.

— Е... це...

— Ти ж був на трибуні, так? — перебив Бейб, перш ніж обвинувачений встиг щось сказати. Запитання змусило того здивовано звести брови, а його очі за скельцями окулярів розширилися, наче він привида зустрів, коли гонщик продовжив: — Сектор А, зверху праворуч, це ж був ти?

— Так, я!

Раптом обвинувачений, який ще мить тому лежав і тремтів, ожив і стрепенувся, змусивши Бейба осідлати його. Тому довелося швиденько підводитися, бо ця їхня поза робила ситуацію ще дивнішою.  

— Що тобі треба? — спантеличено запитав гонщик. 

Незнайомець раптом зрадів тому, що Бейб зміг вказати на його місце на трибуні. 

— Правду кажуть, що в тебе сто очей!

— Що?

— Ти бачиш усе. В тебе сто очей!

— У мене сто очей? — Бейб було подумав, що у хлопця щось серйозне до нього, та зараз він почав здогадуватися що персонал, мабуть, випадково впустив сюди цього молодого фаната. Бо який ідіот буде верзти щось про сто очей із таким захопленням на обличчі?

— Як ти зміг побачити, де я сиджу? 

Бейб ступив крок назад. Це нагадало йому часи, коли юні шанувальники кидалися до нього, наче перед ними відома зірка в костюмі супергероя.

Він не знаю, як відповідати на такі запитання. Його відчуття були у багато разів гостріші, аніж в інших. Він міг бачити речі, невидимі для інших, і розпізнавати їх у неймовірний спосіб. Він відчував запахи, яких інші не чули, а його слух вловлював дуже м’які, складні та детальні звуки. Він міг розрізняти величезну кількість смаків і був вкрай чутливий до доторків. Так, Вей якось обізвав ці його особливості суперздібностями, але вони лише ускладнювали йому життя і дратували.

— Це моя справа, — спокійно і лаконічно відповів Бейб, а тоді похитав головою, ніби до нього щойно дійшло, що він потратив зусилля задарма. Цей малий — лише невіглас-фан і тут немає чого боятися. — Йди геть, поки я не покликав охорону, щоб викинули тебе звідси.

Після цих слів Бейб обернувся, щоб піти геть, та юнак вхопив його за руку. Його обличчя було сповнене рішучості, хоча він наче досі вагався, говорити чи ні.

— Щось іще? — гаркнув Бейб: його знову наповнювало роздратування. — Та що з тобою не так? Якщо ти фанат, то маєш знати, що я не вирізняюся терпінням, то, може, досить дратувати мене? — він кинув на малого загрозливий погляд, але той стояв, трясся і ні пари з уст. — Давай, інакше я викличу охорону.

— Ні. Чекай.

— То чого, в біса, ти хочеш? Чому боїшся й слово сказати? Я ще нічого з тобою не зробив, — роздратовано кинув Бейб, хоч це саме він кілька хвилин тому щосили жбурнув хлопця на землю. — У мене немає часу на ігри з тобою. Я йду спати..

—  Ти можеш допомогти мені приєднатися до команди?

Бейб нахмурився, почувши це дивне прохання. Здавалося, великий малюк витратив на ці слова усю свою відвагу, та усе, про що міг зараз думати Бейб: «Краще б ти був сміливіший у дечому іншому».

— Я що, схожий на рекрутера? — гонщик тицьну пальцем йому в обличчя, геть спантеличений. — Якщо хочеш вступити в команду, подай заявку, а не пхайся до мене.

— Я подав уже безліч заявок, — затинаючись, відповів юнак. Чим більше його лаяли, тим більше він нервував, та якщо не сказати цього зараз, то іншого шансу може й не бути. — Але вони завертали мене, не допускаючи до тест-драйву.

Почувши це, старший гонщик здивовано схилив голову.

— Ти не пройшов кваліфікацію?

— Мені сказали: якщо хочу скласти іспит — мушу дістати машину.

— Отож. Вони тебе випробовують. Ти дістаєш машину.

— В мене її немає.

Бейб стиснув голову, почувши відповідь. Здавалося, він на межі нервового зриву. Він завжди вважав зустрічі з незнайомими фанами повною маячнею, але зараз стояв і балакав з божевільним малим, який взявся нізвідки і хоче подати заявку до гоночної команди без автомобіля.

— То орендуй. Існують машини напрокат, — Бейб втомлено махнув рукою.

— Я намагався. Але якщо я не належу до команди — машину не орендувати, — відповів дивний хлопець із невинним виразом обличчя. Це виглядало настільки щиро, що не могло бути жартом, хоч і було на нього схоже.

— Тоді чого саме ти хочеш від мене? — спитав Бейб, досі не розуміючи, чому юнак ділиться своєю історією з незнайомцем. — Якщо у тебе немає машини, як ти братимеш участь у перегонах? Та звідки ти взагалі знаєш, що вмієш водити? 

— Я впевнений, що мені вдасться.

— І це означає…

— Можна позичити у тебе машину?

Впродовж їхньої розмови головний біль Бейба посилювався. 

— Думаєш, моя машина вартує 2 бати*? Ти вистрибуєш, наче чорт із табакерки, і просиш позичити тобі таку дорогу річ? — Бейб знизив тон, намагаючись донести до хлопця всю серйозність запиту і даючи йому зрозуміти, що вони не колеги по грі.
Бат — офіційна валюта Тайланду. 

— Я знаю, що це дорого, але зараз у мене немає грошей, — відповів хлопець таким тоном, яким малюк канючить у матері гроші на нову іграшку. Ця суміш переляку та бажання повеселила Бейба, але цього було замало, щоб позичити комусь машину. — Але я хочу приєднатися до твоєї команди. Ви можете на мене покластися. Я вмію усе. 

— Чому ти хочеш вступити в мою команду?

— Бо хочу бути як ти, — у цей момент погляд хлопця і його голос змінилися. Звичайно, страх нікуди не зник, але коли він промовив ці слова, Бейб відчув амбіцію. — Хочу стати королем, якого усі визнають — як тебе. Інші кажуть, коли так — я мушу приєднатися до твоєї команди. І якщо я хочу стати Королем — мушу водити лише твою машину.

Бейб не стримався і засміявся, почувши цю дивну відповідь. Він гадки не мав, що верзе цей малий, але звучало це кумедно.

— Та що ти знаєш? — промовив старший гонщик, досі посміюючись із дурника. — Кожен, хто каже, що хоче бути як я, мусить чинити як я… А я навчу тебе хіба що бути лузером. Хочеш бути лузером?

Великі очі за скельцями окулярів, здавалося, ледь затремтіли від таких слів з уст того, кого він вважав своїм кумиром. Він знав, що Бейб правий, але не розумів, чому в глибині душі він досі не бажає відмовлятися від свого початкового наміру. 

— Якщо для того, щоб іти за тобою, треба бути невдахою, тоді я невдаха, — впевненість у погляді малого здивувала Бейба. Він вважав божевіллям, що хлопець приймає усі його слова за чисту монету.

Та юнак мав голову на плечах.

— То що? — Бейб посміхнувся.

— Я знаю, що ніколи не досягну твого рівня, навіть якщо ступатиму за тобою слід у слід. Та я хочу цього.

Раптом Бейб розвеселився. Він і гадки не мав, чому цей малий здавався таким сфокусованим та зацикленим на ньому, і йому було байдуже, навіть якщо це здавалося дивним для інших. Він вірив, що у кожного є своя одержимість, що виростає з якоїсь речі чи історії. Тож це не дивувало його. Натомість додавало цікавості.

Крім того, життя почало здаватися йому нудним і він потребував нових розваг.

Це ж непогано — знайти собі незвичайне заняття, правда?

— Як тебе звати? — м’яко запитав Бейб. Хлопець стояв із пустим обличчям, наче не чекав, що старший гонщик зацікавиться чимось таким.

— Що?

— Як тебе звати? — нетерпляче повторив Бейб.

— О, моє ім’я, — юнак наче аж тепер зрозумів, чого від нього хочуть. — Мене звати Чарлі.

Бейб кивнув, тоді усміхнувся і наблизився до хлопця. Він підніс свою тонку руку і погладив Чарлі по щоці, пильно спостерігаючи за його виразом обличчя. А він також красунчик. Хоч через острах і невпевненість здається трішки недоумкуватим. Але, без сумніву, в ньому щось є. 

— Ти альфа? — спитав знаменитий гонщик, проводячи долонями по шиї та грудях Чарлі.

— Так… так.

— Це добре, — голос Бейба зазвучав по-іншому, пустивши по спині Чарлі зграю мурах. Під його поглядом юнак не смів навіть поворухнутися. — Ти сказав, якщо я дам тобі машину і візьму тебе в команду, ти готовий на все, вірно?

— Так, я все зроблю.

— Тоді я можу тобі допомогти.

— Справді? — очі Чарлі розширилися від хвилювання. Та Бейб знову різко стиснув його підборіддя, стримуючи дурне захоплення, поки він знову не роздратувався.

— Але я допоможу тобі, лише коли впевнюся, що ти будеш для мене корисний.