Ще зовсім недавно небо було безхмарним, але раптом пішов сніг, і вітер різко посилився.
Бай Лво підняв голову й подивився на сніжинки, що стрімко наближалися. Його й без того бліде обличчя стало ще блідішим.
Тіло найгірше переносило холод, і навіть ця пронизлива погода вже була для нього нестерпною.
А тепер ще й пішов сніг…
Для Бай Лво це було справжнім ударом у найгірший момент.
Порив крижаного вітру пронісся повз, і він мимоволі здригнувся. Його тіло ніби пронизали сотні гострих лез—холодно й боляче водночас.
Голос Шень Юнь Нян прозвучав з огидою:
— Ваша світлость, тут так холодно, ходімо швидше всередину.
Після цих слів дівчина злісно зиркнула на Бай Лво. Спочатку вона планувала скористатися цією можливістю, щоб просто виставити його за двері. Але несподівано принц усе ж заступився за нього і не дозволив піти.
Думаючи про це Шень Юнь Нян почувалася ще незручніше, і навіть тон її мови був сповнений невдоволення.
Вона вказала на Бай Лво і сказала:
— Ваша світлість, чому ти його тримаєш? Було б чудово прогнати його. Мабуть, тому, що йому так не пощастило, сніг падає так сильно. Я нарешті вийшла, щоб оцінити цвітіння сливи, а тепер навіть цього зробити не можу.
Чи Янь з легкою безпорадністю подивився на Шень Юнь Нян і, щоб заспокоїти її, він міг лише сказати Бай Лво:
— Наступного разу будь уважнішим і не змушуй пані Шень сердитися. Інакше, якщо вона захоче покарати тебе, навіть я не зможу її зупинити.
Бай Лво відчув гіркоту в серці.
Хоча раптовий снігопад жодним чином не був пов’язаний із ним, Шень Юнь Нянь усе одно наполегливо звалювала провину на нього.
Але як підлеглий, він навіть не мав права заперечити.
Хлопець похмуро опустив голову й тихо сказав:
— Ваша світлість, я визнаю свою провину.
Чи Ян холодно пирхнув, повернувся до Шень Юнь Нян і сказав:
— Пізніше я сам його покараю, добре? Не сердься. Надворі так холодно, ходімо швидше в кімнату.
— Угу.
Чи Ян обхопив Шень Юнь Нянь за талію і, не вагаючись, повернувся назад.
Перед тим, як піти, його погляд випадково впав на Бай Лво.
Він побачив, як хлопець без виразу обличчя стояв на колінах, і помітив, що його лице стало ще блідішим, навіть без найменшого відтінку червоного.
Така блідість незрозумілим чином створювала у Чи Яна ілюзію, що ця людина ось-ось зникне.
В серці виникла непояснювана тривога.
Чи Ян ненавидів це дивне почуття паніки. Щоб примусити себе забути його, він різко відвернувся і більше не подивився на нього, а потягнув Шень Юнь Нянь і пішов.
Бачачи, як дві фігури віддаляються все далі й далі, Бай Лво сумно опустив очі.
Він знав, що помре.
Раніше завжди відчував надмірну тугу. Бай Лво не міг змиритися з думкою, що має покинути цей світ занадто рано…
Адже це означало б, що він більше ніколи не побачить Чи Яна.
Але в цю мить хлопець раптом відчув, що було б чудово померти тут і зараз...
Так він би уникнув того безмежного відчаю, який поглинув його душу.
———
Поступово настає ніч.
Після того, як Чи Ян проводив Шень Юнь Нянь, він звично повернувся до своєї оселі.
Зазвичай у цей час Бай Лво вже був би тут, чекаючи, щоб допомогти йому з лікуванням.
Але сьогодні його немає.
Дивлячись на порожню кімнату, Чи Ян раптом відчув роздратування.
Цей клятий Бай Лво, його сміливість просто зростає.
Вчора він не прийшов, і вже це було неприпустимо, а сьогодні ще й не з'явився!
Принц не міг зрозуміти, чи не знає Бай Лво, яка його роль як лікаря?
Він різко вийшов із кімнати і запитав слугу:
— Де Бай Лво? Чому його немає?
Слуга здивовано подивився на Чи Яна:
— Бай Лво ще піддається вашому покаранню, він зараз на колінах у дворі.
Чи Янь раптом згадав, що наказав йому залишатися на колінах весь день.
— Ваша Величносте, зовні таки сильний снігопад, якщо він буде на вулиці всю ніч, це може закінчитися трагедією. Я чув, що вчора собаку, виховану герцогом Ці, залишили надворі цілу ніч мерзнути, тому що вона була неслухняною. Сьогодні вранці було так холодно, що тіло заціпеніло.
Спочатку Чи Ян не звернув уваги на слова слуги, але коли почув про собаку, його серце різко стиснулося.
Він глибоко насупився, більше не звертаючи уваги на слугу, і швидко пішов до двору.
Чи Ян наказав Бай Лво залишатися на колінах цілий день лише як жарт.
Він не думав про наслідки.
У цей момент, коли почув слова слуги, він відчув тривогу.
Чому ці прокляті слуги не попередили його раніше?
Чи Ян намагався виправдати себе в серці.
Проте, на щастя, пройшов лише один післяобідній час.
Бай Лво ж не жінка, він чоловік, у нього груба шкіра та міцне тіло, і ціле післяобіднє перебування на колінах не повинно сильно вплинути на нього.
Зробив помилку і йому ж нести покарання за це.
Але коли Чи Ян підійшов до двору, здалеку він побачив лише білу безкрайню пустку, і жодної людини там не було.
Принц різко стиснув пальці.
Той клятий Бай Лво наважився зараз не послухатись його наказу й утік хтозна-куди!
Як він міг турбуватися про нього, коли той його обманює!
Чи Ян почувався дурнем, коли його обдурив цей клятий хлопець.
Але, коли він вже збирався розгніватися, раптом почув здивований вигук слуги поряд:
— Ваша величність, подивіться туди.
Чи Ян глянув у напрямку, куди вказував слуга.
Він побачив на іншій стороні дерева маленьку фігуру, що ледь виднілася.
Але через сильний вітер і сніг ця постать була прихована деревом, і саме тому не зміг помітив її раніше.
Чи Ян просто тупо дивився на все перед собою.
У серці раптово з'явилося неприємне передчуття.
Зіниці раптово звузилися.
Він кинувся в тому напрямку.
І ось він побачив — того самого Бай Лво, якого він нещодавно називав «міцним чоловіком».
Хлопець був вже повністю накритий снігом, його очі були заплющені, і він лежав на землі, нерухомий…
