З якогось моменту він почав сприймати існування своєї першої доньки Максиміліани, як більмо на оці.
В аристократичному суспільстві багато родин неохоче спілкувалися людьми, які мають вади. Були навіть деякі люди, які відмовлялися наближатися до будь-кого з членів родини Крокс, побоюючись, що їх теж вразить нещастя через те, що знаходяться в безпосередній близькості. Насправді відповідальні чоловіки відмовлялися одружуватися з Розеттою, вважаючи, що у неї може народитися неповноцінна дитина.
Це викликало у герцога гнів і невиправну образу. Він навіть думав, що помре від розчарування! Вперше в житті він зазнав такої величезної невдачі! Вперше в житті він мав непотрібну доньку, яка завжди приносила ганьбу та розчарування родині.
Разом з тим, як дитина росла, його гнів також ріс. І він безжалісно вихлюпнув на неї своє розчарування. Герцог ніколи не прощав навіть найменшої провини. Він бив її до синяків, щоб навчити манерам, соромлячи її перед іншими за те, що вона невміло розлила кашу.
Її недосконалість була недосконалістю сім'ї герцога. Члени родини Крокс повинні були бути особливо обережними у своїх діях і робити все, щоб покращити свою репутацію. У всіх невдачах звинувачували Максиміліану. Завдяки непохитній вірі в свою правоту, батько дівчини виправдовував усю свою жорстокість.
Вона — недолік, який неможливо виправити. Її існування — не що інше, як помилка. Усі в замку Кроксів вважали, що родині було б краще без неї, що їй взагалі не слід було народжуватися. Максиміліан росла, слухаючи все це протягом усього свого життя. Батько ніколи не називав її по імені. Від регулярного побиття, під його постійно зневажливим поглядом, її характер руйнувався. Змирившись у своєму серці, вона піддалася наративам, які її руйнували, і повільно перетворювалась на нікудишню Максиміліану, яку зневажали усі.
—Макс! Прокинься!
Відкривши очі, вона дуже налякалась — сильна рука стиснула її за плечі. Зблизька на неї дивилися темні очі Рифтана. Вона розгублено озирнулася, не в змозі швидко збагнути ситуацію. Чоловік намагався заправити їй кучеряве пасмо волосся за вухо. Ця інтимна дія швидко вивела зі ступору Максиміліану.
Вона поспішно сіла і озирнулася навколо.
—Де...?
—Це корчма. Пам'ятаєш, як на нас напали огри-людоїди, коли ми їхали в кареті? Ти знепритомніла. Поки ти була непритомна, ми проскочили ліс і натрапили на це село біля дороги.
Він говорив, тримаючи в руці велику подушку, яку запихав Макс під спину, щоб вона могла зручно сісти.
Вона сперлася на подушку й спантеличено подивилася на нього. Він налив води в чашу на столі.
— Пий. Ти сильно спітніла. Ти маєш відновити баланс води в своєму тілі.
Коли Макс ошелешено подивилася на воду, він нахмурився й поспішив запевнити:
— Думаєш, що я хочу тебе отруїти? Не будь смішною. Пий швидше.
Дівчина відразу взяла чашу і випила її вміст. Її мало не знудило, коли тепленька вода потрапила в шлунок. Чоловік підняв одну брову, ставлячи посудину на стіл:
—Почуваєшся погано?
— Ох, н- ні...
— Дай мені знати, якщо відчуєш біль. Я покличу лікаря.
— Ні. Я п-почуваюся краще.
Незабаром чоловік підійшов до столу з мискою води. Коли він відійшов далі, вона змогла побачити всю кімнату, яку більше не закривало його величезне тіло. Це була пошарпана кімната. Стіни й підлога були дерев'яні, та в її просторі було лише ліжко, стіл і пара хитких стільців. Вона уважно вивчила стелю над собою, чи не видніються десь павуки. В непевному світлі ледь помітно виблискувала павутина.
На щастя, ліжко було чисте. Максиміліана насторожено понюхала м'які ковдри, що пахли пліснявою, і раптом насупилась. У неї з'явилось дивне відчуття. Вона просунула руку під товсту ковдру, що вкривала її тіло.
Протягнувши руку, вона відчула свої гладенькі голі ноги. Лише тоді вона зрозуміла, що одягнена в чоловічу туніку. На ній навіть не було спідньої білизни.
— Ц-це, боже... м-моя білизна...
Рифтан, який був зайнятий розкладанням рушників, узяв зі столу миску з водою і глянув на неї. Йому ця справа здалась незначною, тому він байдуже відповів:
— Я зняв це. Ти вирвала і забруднилась. На тобі зараз моя туніка. У поспіху ми не змогли взяти з собою твою змінну білизну, тому мені довелося одягнути тебе у свій чистий одяг.
Макс набурмосилась, як темна хмара; не в змозі зрозуміти, чи має вона бути приголомшена чи шокована тим фактом, що він роздягнув її, коли вона була непритомною.
— Ти була без свідомості цілий день і нічого не їла. Я повинен піти і принести тобі трохи їжі.
Щойно чоловік вийшов за двері з похмурим виразом обличчя, Макс швидко почала шукати, що б піддягнути під туніку. У кімнаті не виявилось нічого, що можна було б вважати валізою з одягом. Натомість біля ліжка були лише зняті ним обладунки.
Поки вона рішуче шукала щось, що могла б використати замість спіднього, ковдра сповзла з її тіла, оголивши ноги. Тут же двері грюкнули, і голова Рифтана нахилилася, коли він повернувся до кімнати, щоб перевірити її. Як злякана лань, вона подивилася на нього приголомшеними круглими очима і поспішно схопила ковдру, щоб знову закутати її навколо свого тіла.
—Немає сенсу намагатися приховати це зараз. Я все бачив, витираючи твоє тіло.
— Т-ти... сам мене п-помив?!
