День Сурка — так називають моменти, коли життя застрягає на повторі, коли кожен день схожий на попередній до болю.
Цей вислів заграв для мене новими фарбами.
Оточення, що постійно жаліється на застій, нагадувало мені, що, мабуть, варто змінити моє оточення. Але вже пізно.
Поле бою — моє сьогодні. І моє… це петля.
Все почалось просто та неочікувано.
21.04.20.. рік.
"Пробач, але я сьогодні не зможу. З’явились деякі плани."
Кейн: Прикол, все я і завжди.
Ми не бачилися жодного разу, хоча спілкуємось чудово — дзвінки, відео, переписки. Але…
Букет в руці. Напевно, його варто викинути. Це була моя остання спроба.
Оглянувшись по сторонах, я побачив двох дівчат. Підійшов до них.
Кейн:Тримайте, це вам обом.
Вони дивилися на мене, я протягнув букет ближче. Він був прямо перед нею. Вона його прийняла, піднесла до лиця й вдихнула аромат квітів.
Я повернувся та пішов.План іти додому та.....
Ішовши посеред натовпу, до мене підбігла жінка в порваному одязі. Вона вхопилася за мою куртку.
Її руки були в болоті й смерділи кров’ю.
Кейн:Ей, моя куртка! Забери руки! У мене немає дрібних!
???:Ти... Я знайшла тебе! Ти такий самий, як твій предок... Ні, це ти! Я знайшла тебе! Ти — зрадник!
Кейн:Ей-ей!
Я спробував її відштовхнути, хоча це була радше жалюгідна спроба. Вона була сильною. Набагато сильнішою за мене, хоч виглядала невеликою.
Її відтягнули служителі закону. Гачкуваті пальці вирвали шматок моєї куртки. Моє око сіпалося.
Я чув її крик:
???:Не йди! Зачекай! Я знаю твій секрет! Зачекай!
Вона вирвалася. Звук хрусту її руки пройшов мені в душу.
Кейн: Бл***.
Це єдине, що зірвалося з вуст, коли вона кинулась на мене.
Я встиг ухилитися, збив кількох людей, поки її все ж скрутили шестеро служителів.
Кейн:Йоб****… Кому розкажу — не повірять.
Я швидко зник у натовпі. Якби вона дісталася до мене — я б не вирвався.
Цей хруст… Мене зараз стошнить.
В автобусі я думав: який ще секрет? Хто вона така?
Заплющив очі, вдихнув — і почув лязкіт мечів та голос:
???:Вставай, солдате! Пора в бій.
Я відкрив очі — і знаходився посеред поля бою.
Переді мною стояв високий чоловік у важких обладунках.
Єдине, що встиг подумати — "жарт?" — як його голову прошила стріла, пролітаючи над моєю.
Очі щипало від крові.
Я протирав їх, коли відчув пекучий біль — і удар по голові занурив мене в темряву.
???:Вставай, солдате! Пора в бій.
Кейн:Що за…
Та сама картина.
І знову — темрява.
У темряві — два ока. Вони дивились на мене. Горіли червоним.
???: Вставай, солдате! Пора в бій.
Я прикрив очі рукою, мене щось облило. Вдихнув — запах крові.
З дитинства знайомий через часті носові кровотечі.
Прибрав руку — побачив людину над собою. Яка пробила мені грудну клітку мечом.
Світ розфокусовувався.
Біль не встиг охопити — і я знову у темряві .
Але цього разу в ній — не лише очі. А і посмішка. Повна гострих зубів.
Сутність простягнула до мене руку й вказала пальцем.
Потім махнула мов: "Іди сюди".
Я піднявся. Почав звикати до темряви.
Обернувся — і побачив застиглу сцену: воїна у обладунках, ніби зупинена мить.
Нічого не відбувалося.
Мовби мені дали вибір — продовжити...
Або зайти в темряву й завершити цей жах.
