Ніколь не хотіла віддавати вподобане взуття, але дівчинка теж не віддала його і відразу ж побігла вглиб магазину.
- Мамо! Мені сподобалися ось ці чобітки!
- Ретіна! Я ж сказала тобі, не відходити від мене ні на крок!
Мати одразу відчитала доньку, а потім міцно її обійняла. З моменту викрадення не минуло й кількох днів, тож мати дівчинки має дуже переживати за неї.
- Добре, але я знайшла ці чобітки, і тут є емблема кота!
- Це добре, але чому ця дівчинка так дивиться на нас?
- Ця?!
Ніколь дивилася на чоботи, що тримала в руках дівчинка на ім'я Ретіна. Зараз малятко зі сріблясто-блакитним волоссям не було схоже на миле створіння.
Швидше, вона схожа на вовка, що дивиться на свою жертву в лісі. Хоча їй лише сім років, тіло вже достатньо адаптувалося до справжніх битв. Ніколь вже хотіла схопити чоботи, але Фінія встигла її зупинити, схопивши за руку.
- Заспокойся, а то знову стануться неприємності!
- Але, я сама вибрала ці чоботи.
- Ти запізнилася, тут нічого не поробиш!
- Але!
- Мамо, вона не така, як інші діти, пішли звідси.
Ретіна явно якнайшвидше хотіла залишити магазин, оплативши свою покупку, щоб в Ніколь не з'явилося можливості забрати чоботи, які сподобалися обом дівчаткам.
- Ніколь, давай будемо спокійними. Вибачся перед ними!
- Вибачте...
- Вважаю, що вибачення мають бути більш щирими... - почала голосити мама дівчинки.
Мати дівчинки була незадоволена тим, як Ніколь вибачилася перед нею. Чи можливо, що вони чергові шляхетні люди міста? Думаю, що таке цілком можливо.
- Я дружина Йові, Елізабет Йові!
Вона посміхнулася, показуючи себе. Начебто аристократичний титул допоможе їй за межами міста, але тут вона набагато важливіша за людей без титулу. Виходить, що її дочка Ретіна теж аристократка.
- А це моя дочка, Ретіна Йові!
Схоже, що викрадення дочки тільки ще більше додало їм слави. Вони тепер навчилися грати на публіку і намагалися показати себе з важливого боку.
- А я Ніколь. Прізвища немає, бо я простолюдинка.
Насправді це правда. Так, Ріель отримав звання лорда, але він ніколи не намагався отримати аристократичний титул і не намагався ставити себе вище за інших.
Коли герої покинули свої рідні домівки, вони втратили і свої прізвища, залишивши при собі лише свої рідні імена. Лише Максвер повернув собі, знову взявши своє прізвище і ставши королем країни, решта героїв так назавжди й залишаться найшанованішими простолюдинами світу.
- Чому ви не подружилися?
- Вона хоче забрати мої чоботи!
В матері Ретіни відразу стає більш гордовита посмішка, щойно справа доходить до скандалу. Річ в тім, що в аристократичну систему міста завжди закладається правило, що аристократ завжди правий.
Навіть коли стоїть питання про відвідування академії або звичайної школи, аристократів завжди набирають насамперед, навіть якщо простолюдин набагато розумніший і здібніший, ніж син чергового аристократа.
Навіть Максвер нічого не зміг виправити, щоправда, йому вдалося відокремити академію від аристократів, і тепер насамперед брали розумних, а не багатих або благородних дітей. Щоправда, з його відходом з королівського престолу, все почало повертатися на свої місця.
Фінія тільки вклонилася.
- Мене звуть Фінія, я служниця Ніколь.
- Ох, як цікаво, а ви досить освічена.
- Спасибі велике. Ми ще раз просимо у вас вибачення.
Елізабет намагалася показувати свою важливість, своєю присутністю доводячи, що вона краща за Ніколь і Фінію. В ній видно багато пафосу, хоча сама жінка все ж поводиться досить ввічливо щодо простолюдинів.
Все могло б на цьому й закінчитися, якби до Ніколь не підійшла Кортіна, яка вибирала собі якісь чоботи.
- Ніколь, що у вас тут сталося? Я тільки на хвилинку відволіклася!
- Ого, ви ж учитель академії і великий герой, який вбив дракона - пані Кортіна!
Елізабет була не в силах приховати своє захоплення і страх. Так, вона аристократка, але порівняно з Кортіною, вона навіть не простолюдин, а людина, якій заборонено говорити в присутності такої важливої особи. І ось вони зустрілися в одному магазині!
- Ви, що... родичі пані Кортіни? - ледь чутним голосом промовила Елізабет.
- Родич? О ні, Ніколь просто живе в мене!
- Проживає з вами в одному будинку?!
Напевно, зараз Елізабет швидко намагалася зрозуміти, наскільки сильно вона образила знайомих героя своєю зарозумілістю.
- Так, просто моя мама і Кортіна найкращі подруги.
- Пані Кортіна і ваша мама найкращі подруги?!
- Ага, матінка Марія і отець Ріель - друзі Кортини і Максвера.
- ЩООО?!!!
Складно було висловити здивування цієї особи. Вона з гордовитістю ставилася до дівчинки, яка виявилася донькою двох героїв, ще й особисто знайомою з двома героями, що проживають в Раумі.
Елізабет підштовхнула доньку до Ніколь, і та простягнула їй руку.
Здається, що в Ніколь з'явилася перша подруга в Раумі!
Далі
Розділ 44 - Історія знищення злого дракона.
Печера злого дракона знаходилася з боку крутого схилу. Практично прямовисна скеля, на якій розташувався дракон, була єдиним входом до його печери. Навіть злому дракону потрібен дім і місце, де він може відпочити, тож він вогняним диханням зробив собі печеру. Так в дракона з'явилося своє гніздо. - Добре, всі зрозуміли свої завдання? - Так, ми тебе зрозуміли. - Особливо ти, Рейде. Ніхто з нас поодинці не зможе перемогти злого дракона. Наразі це найкращий план, тож просто виконуйте поставлені завдання і дійте відповідно до обстановки, якщо трапиться щось непередбачене. - Та зрозуміли ми тебе вже. Наше завдання - вбити злого дракона, а потім вже думати, куди продати його тушу. Кортіна скорчила зле обличчя і вдарила Рейда по плечу. Є багато речей, які краще не робити перед початком запеклої битви, але Рейд цього не розумів. План був вивірений до ідеалу, продуманий кожен крок, але будь-яке відхилення від нього, і загін знищувачів дракона може загинути. Це нормально - ризикувати, тим більше, якщо ваша місія - перемогти злого дракона. Рейд сховався за природним укриттям, що утворилося з оплавленого каменю. З цього моменту ніхто не може гарантувати, що вони повернуться додому живими, але, якщо вони відмовляться від бою з драконом або зазнають поразки, сотні, ні, мільйони звичайних жителів помруть. - Ось і все, ходімо! Загін пішов за Кортіною вглиб печери. Вона була невеликою, приблизно сорок метрів у діаметрі. В самому центрі, на купі попелу спав великий дракон. Він спить чуйно, а тому будь-який шум або навіть необережний крок - і він прокинеться. Загін засів біля входу, Рейда відправили до дракона, щоб той розставив пастки і приготував поле битви. Щойно Рейд виставив приблизно половину своїх пасток, він із дзвоном упустив кинджал на землю. Ні, це була не фатальна помилка, а вивірений план Кортіни. Це потрібно було для того, щоб дракон прокинувся. Якщо просто розставити всі пастки в печері, дракон з більшою ймовірністю спробує вирватися, і вже потім, в небі, його буде неможливо перемогти. Дракон розплющив очі й побачив перед собою Рейда. - Гру-а-а-а-а! Злий дракон, сон якого перервав малознайомий юнак, хотів вже вбити молоду людину, але тут землею проскочили кілька тіней. - Маріє! Гадорус! Голос Кортіни відлунням розлітався по всій печері. В цей момент Гадорус поставив щит і прикрив собою Рейда, а Марія повісила на них додатковий святий щит. Одразу через кілька секунд в бік героїв полетів вогняний подих. Дихання, що плавило навіть камінь, не могло нашкодити героям. Щити Гадоруса - легендарні міфрилові щити, створені з обладунків вогняного військово-морського флоту гномів. За час боїв обладунки гномів так сильно просочилися магією і кров'ю, що стали найміцнішими у світі. Тільки один гном зміг перекувати обладунки на щити і передати їх Гадорусу для війни з драконом. Священна магія Марії теж вважається найкращою у світі. Її захисту достатньо, щоб посилити щити до такої міри, що дихання дракона не залишає на ньому навіть кіптяви. Ось тільки магічний захист не довговічний, а тому його потрібно застосовувати з точністю до секунди. За все це відповідала Кортіна. Коли Гадорус опустив свої щити, з-за його спини одразу вискочив Ріель. Його святий меч був створений із серця і кістки демона-дракона Фарбуніла, тож, за ідеєю, він мав просто розрубати дракона навпіл. Однак лезо залишило тільки великий розріз на драконячій щоці, практично не завдавши достатньо шкоди. Цей злий дракон набагато сильніший, ніж всі інші. Ріель продовжував атакувати, не даючи дракону можливості завдати по ньому удару. Від початку бою минула всього хвилина, але ситуація ставала дедалі гіршою. Щойно дракон остаточно прокинеться, він зможе вбити всіх одним ударом лапи. Важкий бій, не скільки фізично, скільки психологічно, тиснув на всіх, і найбільше на Кортіну. - РЕЙД! Її крик знову розлетівся по печері. Щойно Гадорус закрив Рейда, вони з Ріелем помінялися місцями, і той вирушив далі натягувати свої нитки. - Ще трохи. - Більше чекати не можна. - Мені треба сорок секунд! - В тебе тільки двадцять! Яка же вона прискіплива, саме так думав Рейд, дедалі швидше й швидше натягуючи свої нитки. Тим часом дракон спробував вдарити лапою по Ріелю, але гном швидко прикрив напарника щитами. Кортіна може керувати боєм, швидко аналізуючи все, що відбувається, ось тільки навіть вона розуміє, що з кожною секундою бій стає все важчим. Рейд працював так швидко, як тільки міг. Коли остання нитка була готова, він показав Кортіні великий палець, що означало, що він готовий. - Чудово! Чекай! Минуло всього кілька секунд, дракон знову спробував атакувати Ріеля. - Рейд! Давай! Цих слів і чекав молодий вбивця. Всі інші відійшли на кілька метрів назад, а Рейд схопив свій кинджал, високо підстрибнув і націлився точно в шию дракона. Злий дракон відразу помітив атаку з флангу, розвернувся і носом відкинув Рейда у зворотний бік. Отримавши сильний удар і полетівши назад, Рейд, посміхнувшись, різко потягнув на себе всі нитки. Завдяки інерції від удару і своїй вазі Рейд зміг долетіти до самої стіни печери, що додало ще більшої сили його ниткам. Раптово, крила дракона впали на землю, відірвавшись від тіла, а його хвіст був придавлений до землі. Це сталося не саме по собі, а тому, що Рейд мав нитками перерізати його крила, і тим самим позбавити його головної переваги. - Гру-а-а-а-а-а-а-а! Дивуючись сильному болю, дракон голосно закричав. Його крик змусив всіх затиснути вуха, але головне було зроблено, і пастка Рейда спрацювала як треба. Щоб ще й зупинити хвіст дракона, Рейд глибоко увігнав кинджал в скелю і прив'язав до нього всі нитки. Ось тільки скеля виявилася крихкою, а дракон сильним. У люті він смикнув хвостом, і скеля почала обвалюватися. Рейд швидко зрозумів, що може опинитися заваленим, схопився і побіг в бік Марії. - Ні, я не можу померти тут! - Рейд біг так швидко, як тільки міг. Він не може дозволити собі померти в цій печері!
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!