Бог бажань (перша частина)

Розділ 392. Бог бажань (перша частина)
 

Місто Істан занурилося в хаос, оскільки одночасно з цим настала сувора зима. Дедалі більше людей страждали від дивних хвороб. Руйнування алхімічних котлів та опалювальних систем призвело до того, що місто опинилося в екстремально холодних умовах. За одну ніч десятки людей замерзли на смерть. Однак було кілька сімей, які померли від отруєння вугіллям.
Наступного дня дрова на ринку були розграбовані, і велика кількість городян кинулася з міста, щоб вирубати довколишній ліс білого клена, але цього вистачило лише на тиждень, перш ніж все вичерпалося. Люди почали зносити будинки й всі громадські будівлі, щоб розвести вогонь і приготувати їжу.
Паніка охопила все місто. А через зникнення священників з Божественної Зали й Святих Лицарів, деякі в місті стали недобросовісними. Спочатку вони просто грабували. На восьмий день у будинку на сході міста було вбито сім'ю з трьох осіб, а господиню перед смертю ще й принизили. Ця сцена стала сигналом до початку хаосу в Істані.
Кожна сім'я замкнулася у своїх будинках, на вулицях час від часу лунали постріли, після розгулу безчинства горіли сараї, продукти харчування згоріли дотла, кілька магазинів у місті були повністю розграбовані, почався дефіцит продуктів харчування.
Вони почали вбивати білих ведмедів, вбивати верблюдиць, виходили на пошуки фруктів та їжі, але з кожним днем їжі ставало все менше. Все більше і більше з них не наважувалися навіть готувати їжу на вогні, тому що аромат їжі неодмінно привернув би групи натовпу.
Олена ретельно замкнула двері й кинулася до кімнати. Вона подивилася на Барта та її сестру Агату, які лежали на ліжках. Її сестра Агата також страждала на цю дивну хворобу. За останні три дні вона була не схожа на себе колишню, вона втратила свою життєву силу, подібно до самки леопарда.
За три дні Агата перетворилася з молодої дівчини на п'ятдесятирічну стареньку. Ближче до завершення диявольської церемонії жертвоприношення сила прокляття стала сильнішою, а швидкість ерозії збільшилася. Якщо раніше на старіння йшло більше десяти днів, то тепер людям вистачало п'яти днів, щоб померти.
Лікарня була закрита протягом тривалого часу. Що ж до пацієнтів, які перебували в лікарні, то вони знали свій результат, навіть не замислюючись. Більшості пацієнтів, які захворіли пізніше, залишалося тільки чекати смерті вдома.
Вулиці й кожен будинок були заповнені трупами, вони вмирали від хвороб, замерзали на смерть або гинули в хаосі. Темрява і смерть огорнули Істан. Трупний сморід пронизував вулиці, і навіть Гриф Розпаду здалеку почав нависати над Істаном. Деякі люди почали тікати зі Істану. Але більшість людей знали, що під час їхньої подорожі вони, швидше за все, помруть.
За короткий проміжок часу місто місто Істан, здавалося, впало з небес у справжнє пекло.
— Барте! Агата! Дивіться, я знайшла їжу!
Олена дістала два кленові плоди, нестиглі, але на той час у місті вже десять днів тривав терор, і їжі було достатньо, щоб звести людей з розуму.
— Агата! Агата, їж! Скуштуй, це дуже...
Олена поклала один фрукт на руку Барту, а потім сіла поруч з Агатою й обійняла її молодшу сестру. Зрозуміло, що Олена була її старшою сестрою, але тепер Агата виросла настільки дорослою, що стала схожою на матір Олени. Олена хотіла погодувати її, але Агата була надто слабка; здавалося, що в неї залишився лише подих. Агата похитала головою.
— Ні, сестро, моя хвороба невиліковна, я... Я скоро помру!
Агата подивилася на старшу сестру, і в її очах був лише відчай, — Не марнуі їжу! І не турбуйся про мене!
Олена продовжувала підтримувати Агату. Вона навіть розжувала і подрібнила кленовий плід і потроху годувала Агату, поки та не відчула себе спокійно.
Барта тепер атакувала Печатка Святого, і сила його душі поступово розсіювалася. Не було ніякої різниці між ослабленим і проклятим, але він все ще був досить тверезомислячим. Він намагався всіма способами зупинити силу Печатки Святого, але не мав можливості зупинити її; він неминуче помре. Потрібно було лише кілька днів, щоб його душа повністю розвіялася.
Але Барт також знав, що за кілька днів двері безодні відчиняться, і він зможе повністю одужати. Більше того, він зможе просунутися далі, набути більшої сили й стати могутнім бароном демонів у безодні.
Барт щосили жував кленовий плід, а потім раптом подивився на Олену і сказав, — Олена, чому ти не їси?
Олена подивилася на Барта і відповіла, — Я поїм пізніше. Ти можеш поїсти першим!
Барт раптом збагнув, — Тільки не кажи мені, що їх тільки дві? Більше немає їжі?
Олена не знайшла слів, але вона відповіла, — Я сита!
Барт вмить замовк. Чомусь йому здавалося, що Олена випромінює біле сяйво, яке освітлює всю кімнату, висвітлює його потворність і огиду, а його шкіра відчуває біль від того, що її пронизує це сяйво.
На чотирнадцятий день Олена захворіла.
Вдома було троє хворих. Барт лежав на ліжку в кутку, а Олена лежала на іншому великому ліжку з Агатою на руках. Всі троє були тихими, ніби мовчки чекали на смерть.
Агата старіла, її волосся посивіло, вона була схожа на 80-річну бабусю. Її шкіра була вкрита коричневими плямами й загіпсована на кістках; це виглядало страхітливо. Олена була не проти потримати її на руках, але Агата в цей момент не могла говорити, вона лише трималася на останньому подиху. Вона могла померти будь-якої миті.
— Агата! Не бійся! Сестра буде з тобою, сестра... сестра... сестра...
— Твоя старша сестра продовжить захищати тебе!
При згадці про це на обличчі Олена з'явилася посмішка, вона не знала чому, але не могла більше продовжувати. Сльози потекли з її очей, капали на комір і змочили його; вона міцно обійняла Агату.
Ближче до вечора Агата, немовби переживаючи передсмертне прозріння, раптом розплющила очі й подивилася на Олену. Олена була слабкою, але вона намагалася підвестися і вичавила з себе жвавий вираз обличчя, дивлячись на Агату.
— Старша сестро, я бачила світло, мені здалося, що я бачила інший світ, я...
— Мама... Мама прийшла забрати мене, і тато, і... і..., — хрипкий голос Агати був таким же різким, як палець, що дряпає по дошці, але її слова змусили інших мимоволі розплакатися.
Агата послабила хватку руки Олени і впала навзнак в її обійми. Олена, яка спостерігала за сценою, що розгорталася перед нею, сильно тремтіла, наче й не було цієї миті, яка завдала їй такого сильного удару. Несподівана смерть її батька та мати, яка померла від хвороби, не вплинули на неї так сильно, як смерть Агати. Але тільки Агата, вона була для Олени усім, і поки Агата була поруч, вона відчувала себе щасливою.
Олена розплакалася гіркими сльозами, вона плакала, як дитина, вона у відчаї трималася за тіло Агати, і сльози текли рікою.
Барт подивився на Олену, вона обіймала Агату, він лежав у темному кутку кімнати, його підборіддя тремтіло, і він відвернув голову від місця події. Він боявся побачити очі Олени, почути її голос і побачити, як вона плаче з виразом відчаю.
Раптом перлина на грудях Олени випромінювала блакитне сяйво, воно було подібне до океанів і течій, воно заповнило кімнату.
Барт одразу ж озирнувся на Олену і подивився на сяючу перлину. Він раптом згадав легенду.
— Перлина Дани, легендарна Перлина Бажань!
Барт одразу ж побачив Агату, яка лежала на руках у Олени, як демони й прокляття, що були оповиті її тілом, потроху розсіюються, її тіло поступово повертається до життєвих сил, її первісне виснажене тіло трохи збагатилося, шкіра почала молодіти, а волосся повернулося до свого первісного рудого кольору.
— Отже, легенда правдива!
Барт потроху підводився з ліжка і спостерігав, як Агата потроху одужує. Вона позбулася прокляття Повелителя Диявола з безодні, Агата, яка явно була мертва, знову повернулася до життя.
— Сила воскресіння зі смерті, це дійсно сила воскресіння зі смерті, вона більш чарівна, ніж магія відродження!
Олена була в заціпенінні, дивлячись на Агату, що пливла у блакитному сяйві. У момент свого падіння вона зловила Агату на руки. Вона обіймала її так, ніби тримала в руках цілий світ. Вона боялася, що може знову втратити Агату, якщо буде необережною.
Барт сказав Олені, — Давай перенесемо Агату разом. Тільки якщо вона поїде звідси, вона зможе вижити. Якщо вона залишиться в місті, то знову буде проклята. Більше того, коли двері безодні відчиняться, всі в місті загинуть!
Олена невидющим поглядом дивилася на Барта; їй було цікаво, про що говорить чоловік, якого вона врятувала. Барт подивився в очі Олені, і його люте й огидне обличчя стало м'яким і лагідним, — Повір мені, тільки так ми зможемо врятувати життя Агати!