Розділ 388. Всемогутня перлина бажань
Коли з'явився Бог Космосу і Досліджень, основні правила всього цього світу були близькі до досконалості.
15 богів, з матерії, душі, цивілізації та космосу, вливали свої божественні сили в кожен куточок цього світу, асимілюючи цей світ у світ богів, ніби використовуючи божественні сили, щоб перетворити Світ Марії на величезне, досконале божественне царство.
І наступним богом був бог, що охороняє бажання. Всі душі живих істот мали свій власний кінець. Зникнути на початку світу, у Зоряному царстві або в пеклі.
Проте, поки вони існували, вони щомиті випромінювали силу своєї свідомості. Добру і щасливу, жадібну і злу, або віруючу.
Це було єдине, чого не покривала нинішня божественна система. Коли остання частина буде покрита, божественна система буде завершена досконало, і світ отримає бога, який врешті-решт зможе його піднести.
Однак нелегко було знайти боже насіння, яке могло б контролювати, стримувати й переносити всі пристрасті. Таємниця душ була найнепередбачуванішою і найдивовижнішою з усіх правил. Це був бог, якого Лю Жію не міг створити або вплинути на нього силою.
Вистава на сцені була неперевершеною. Проєктні заклинання зробили сцени несподівано грандіозними. Чаклунство змусило всіх глядачів відчути, що вони сидять не в театрі, а в реальному сюжеті. Чарівність звуку зробила голоси акторів сповненими емоцій, змусивши всіх зворушено розчулитися.
Алхімічне обладнання та заклинання, використані для доведення деталей до досконалості, були шокуючими. Це був ворон Блек Джек, магічний звір шостого рівня, який об'єднав масивні заклинання, реквізит і межі разом. Треба визнати, що, як і казав Блек Джек, це була чудова постановка. Жоден інший театр не міг найняти професіонала шостого рівня.
Лю Жію сидів під сценою і дивився, як закінчився мюзикл «Судний день» у Великому театрі Блек Джека. Всі актори передавали вітання, всі глядачі стояли й аплодували. Коли мюзикл закінчився, завіса закрилася.
Світло згасло, великий театр спорожнів, коли вистава закінчилася.
— У темряві з'явився промінь світла!
Вітряний ворон Блек Джек закінчив свою оповідь і режисерську роботу, вилетів разом з променем світла, завис над театром і приземлився на плече Лю Жію.
Блек Джек став навшпиньки, розправив крила, наче все ще слухав мюзикл. Він кружляв і танцював із заплющеними очима.
Він сказав, — Ах! Таке пристрасне виконання! Кожен на сцені випустив назовні своє щастя і смуток! Кожен під сценою рухався зі своїм щастям і смутком, іноді згадуючи, іноді сумуючи, або навіть сповнений жалю! Такий успіх! Чудовий виступ!
Лю Жію подивився на сцену із закритими завісами й сказав, — Це правда, чудова вистава!
Лю Жію підвівся, вийшов з театру і сказав, — Якщо ми коли-небудь зустрінемося знову, я хотів би дізнатися твою думку про цей світ!
Лю Жію вийшов з театру. Натовпи людей проходили повз нього на площі. Лю Жію дістав Перлину і поклав її перед своїм оком.
Це була скляна перлина, яка ідеально поміщалася на долоні. Коли Лю Жію тримав її, вона була абсолютно прозорою. Лю Жію дивився крізь Перлину і бачив коливання, що йшли від усіх свідомостей і душ на площі.
Золоте щастя, червоний гнів, сірий смуток, чорний біль. Кольори на ній були не один, а багато переплетених. Все можна було побачити крізь цю Перлину. Всі обриси душ і свідомості сяяли яскравими кольорами в цій перлині.
— Перлина бажань? Може, тобі більше підходить Перлина Душ? Іди, знайди свого власника! — сказав Лю Жію.
Лю Жію пішов вперед, дозволивши своїй руці природно опуститися. Перлина Душ впала на площу. Прозора Перлина покотилася окопами й ровами в далечінь.
Жінка-жрець у білому вбранні, тримаючи в руках стос документів, йшла до головного божественного палацу в центрі. Вона побачила перлину на землі, а потім подивилася на Лю Жію.
— Пане! Ви впустили... впустили щось! — сказала вона.
Перш ніж вона встигла закінчити своє речення, перед Лю Жію відкрився гігантський портал. Лю Жію увійшов в портал і зник на її очах. Вона зупинилася на середині свого речення і взяла паузу, щоб нарешті закінчити свою фразу.
— О, Боже! — вигукнула жінка-священник.
Вона ніколи не бачила, щоб хтось відкривав портал без сторонньої підтримки. Тільки Бог, справжній Бог міг зробити таке в її очах.
— Я щойно побачила Бога? Невже сьогодні мій щасливий день? — подумала вона.
Через деякий час Дана згадала, що біля її ніг лежала перлина. Вона підняла перлину у трепеті й сказала, — Невже це благословення від Бога?
У ту мить, коли вона взяла Перлину Душ, всередині неї засяяло золоте світло. Дана, здавалося, побачила в перлині себе, своє майбутнє і все, чого вона хотіла.
Вона побудувала місто Бога Космосу та Досліджень у своєму рідному місті. Під горами бідні, віддалені села перетворювалися на багаті міста з чарівних кристалів. У палацах бога були побудовані портали. Вона та її діти їхали на новітньому паровозі, подорожуючи полями, навколо пшеничних ланів.
— Так красиво! — сказала Дана. Вона прокинулася від чудового сну через довгий час. Можливо, для когось ці картини нічого не означали, але в її серці вони були найглибшим бажанням.
Дана обережно відклала перлину. Хоча вона не знала призначення цієї перлини, вона знала, що в ній не було щось надзвичайне.
Після того, як Дана закінчила реєстрацію та звітну роботу в якості священника Бога Космосу та Досліджень, вона одразу ж стала офіційним священником після того, як повернулася назад. Після цього все пішло гладко, вона стала великим священником, який відповідав за цей район.
Її прохання про будівництво міста Божої віри та повернення до рідного міста було задоволено. Все було так само, як вона побачила в той день у перлині. Ніби була якась сила, яка допомагала її бажанням і цілям здійснитися, завершити все, чого вона бажала і про що мріяла, побудувати жваве місто.
На схилі літ вона розповіла свою історію дитині, а Перлину Душ залишила їй у спадок.
Кожен, хто тримав Перлину Душ, міг побачити у ній своє найпотаємніше бажання. І Перлина Душ допомагала їм досягти своїх найпотаємніших бажань.
Казка про Перлину Дани розійшлася по всьому світу. Чарівна перлина, яка могла здійснювати бажання, відповідати на будь-яке бажання, що лунало у глибині душі. Всемогутня машина бажань, так називали її люди. Але вона не могла виконати чиєсь бажання, вона могла лише відчути найглибше, найсправжнісіньке бажання в тобі. А більшість людей не знали, чого вони насправді хочуть.
Хтось хотів безсмертя, але насправді хотів щасливого життя. Хтось хотів великої сили для помсти, але вбивав енергію і натомість нагороджувався справжньою любов'ю. Хтось гнався за істиною, але закінчував життя самогубством. Хтось гнався за істиною, а знайшов справжнє кохання і спокійно жив у полі.
Казки про Перлину Дани ходили світом, перетворюючись на красиві міфи, притягуючи до себе всю тугу і бажання. Але чим більше ти намагаєшся знайти її, тим менше шансів знайти її або її слід.
Почалися шалені пошуки Перлини. Однак вона не мала єдиного власника. Коли хтось знаходив її, вона показувала його найпотаємніше бажання. Коли бажання збувалося, вона зникала.
Час летів. Переходячи з рук в руки, вона залишала по собі нескінченні історії, але все ще шукала свого справжнього власника.
Далі
Розділ 389 - Людина, яка занепала духом
Розділ 389. Людина, яка занепала духом Календар Сан, 1358 рік, Крижане Поле Амоса, Королівство Орків. Там не було чотирьох пір року, але над Крижаним Полем була лише одна пора року — зима. Над холодним і пустельним Льодовитим Полем на Півночі все ще жило багато орків. Місто Істан було останнім містом на крижаному полі безодні. Якщо йти далі, то можна було дійти до кінця Аланського континенту. Місто з населенням менше 20 000 залежало від полювання на магічних звірів, тварин, висаджування спеціальних магічних рослин на льодовику Амос та океанів, щоб вижити. На відміну від інших міст епохи Магічного Кристалу, тут не було пристані для дирижаблів; була лише зруйнована станція парових поїздів. Щомісяця туди прибував лише один паровоз. Не вистачало алхімії, яка була популярною в ту епоху. Лише три простих великих алхімічних котли були доступні для забезпечення міста теплом. Крім того, були три парові вантажні локомотиви Торгової палати Еліаса, старий магічний приймач у конференц-залі. Було лише кілька заможних родин, які володіли простим алхімічним реквізитом, таким як алхімічна піч, магічне радіо та інші менші гаджети. — Порівняно з Примоніусом, ми як первісні люди! — Немає ні великого театру, ні кав'ярні, ні банку, ні бальної зали, магазини на вулицях не мають нічого особливого, але вони надзвичайно дорогі! Дівчинка, яка виглядала трохи екзотично, йшла за старшою сестрою з обличчям, сповненим невдоволення. Вони вели за собою чотирьох білих ведмедів, які тягнули за собою сани й дві великі коробки. Усередині була риба, яку вони щойно виловили з-під льоду, в тому числі особливий делікатес — блакитна риба-меч, яку можна було знайти лише в Мертвому крижаному морі, за неї можна було заплатити дуже високу ціну. Обидві були одягнені в товстий зимовий одяг, хутряні шапки, на руках — шкіряні рукавички. Старша сестра, Олена, йшла попереду, а молодша, Агата, — позаду. Хоча вони випромінювали сильну екзотичну ауру, їхні звірячі риси не були дуже очевидними; вони не дуже відрізнялися від звичайних людей. Після більш ніж тисячі років гібридизації між людською расою та орками, більшість орків не мали явних звірячих ознак, за винятком випадкового явища атавізму. Агата, молодша сестра, була схожа на леопарда, вона була сповнена сили й життєвої енергії між кожним своїм рухом; вона не могла зупинитися навіть на мить. Навіть у теперішньому часі, коли вона сиділа на санчатах, її сідниці крутилися і поверталися, вона нескінченно балакала і підганяла ногами. Здавалося, вона ніяк не могла заспокоїтися. Натомість її старша сестра була дуже тихою і завжди мала посмішку на обличчі, вона виглядала світлою і теплою. — Я думаю, що Істан досить пристойне. Це наше рідне місто. Всі дуже милі. Вони досить хороші. Хоча воно трохи недорозвинене і бідне, але всі живуть дуже щасливим життям! — Олена сказала зі сміхом, так, ніби це місце дійсно було таким щасливим, як вона описала. На шиї Олени висіла прозора перлина. Ніхто не знав, що це була легендарна Перлина Дани. Але в даний момент Перлина Дани була прозорою, без сліду блиску. Тільки той, хто не мав жодного бажання, міг дозволити Перлині Дані бути представленою в такому прозорому кольорі. Якби Лю Жію був тут, він би здивувався, дізнавшись, що може існувати людина, яка не має бажання і не має нічого, на що вона щиро сподівається. Коли сани, запряжені крижаними ведмедями, наближалися до міста Істан, вони побачили постать, що крок за кроком прямувала до міста по снігу. Ця людина не приїхала щомісячним паровозом, а йшла пішки. Сани сестер пронеслися повз них, і Олена одразу ж чітко розгледіла його зовнішність: у нього було огидне і потворне обличчя, і він був кабаном — людиною з явними звірячими рисами. Він виглядав трохи диявольськи. У той момент він був одягнений у тонкий чорний плащ і йшов по снігу. — Цей чоловік виглядає жахливо! — Агата зі страху обійняла сестру за талію. — Не можна так говорити про інших! — Олена розсердилася і вирішила провчити молодшу сестру. — Його вибір одягу теж дивний. Зараз ніхто більше не носить такий одяг, а тут, у глибині льодового поля Амоса. Але я чула, що великі церковні діячі та майстри люблять вбиратися і носити старовинний одяг. — Може, це пасажири, які заблукали, досліджуючи льодовикове поле Амоса! — У будь-якому випадку, який дивак! Йдучи по снігу та льоду, Барт підняв голову і подивився на Істан вдалині. Його потворне і злісне обличчя і рот почали сіпатися, і він заговорив, — Нарешті я тут! Він оцінив місто Істан: у ньому не було ні мурів, ні Головної вежі, ні чаклунської межі, якою володіли лише великі міста, ні груп жерців, ні армії Святих Лицарів, що постійно мешкали б у ньому, а був лише невеликий загін Святих Лицарів. За винятком кількох великих громадських будівель, більшість цивільних споруд були невеликими, всього на два-три поверхи, вкритими чорною та коричневою черепицею. Це було справді віддалене і невідоме місто. Здавалося, навіть боги забули про нього. Це було місто на краю світу, місто на краю континенту Алан, але це було найбезпечніше місце для Барта. — Ось воно! В очах Барта з'явилося дивне сяйво, його початкові карі зіниці горіли зеленим полум'ям; це був вогонь диявола, який горів. Він пішов до міста, його важкі кроки на снігу здіймали клапті сніжинок, по схилу снігу він пішов до міста. Барт був могутнім демонічним чаклуном четвертого рівня, якого розшукували великі церкви. Він блукав континентом Алан понад 300 років, і також понад 300 років на нього полювали й переслідували, щоб убити, найбільші церкви. Початковою причиною полювання було те, що коли він вперше перетворився на демона, то знищив ціле село. Пізніше, коли його переслідувало все більше і більше людей, він постійно тікав і переховувався, постійно вбиваючи різних мисливців на дияволів, священників-обвинувачів і Лицарів Світла великих церков. Його погана репутація ставала все більш сумнозвісною; він був другим у списку серед усіх інших фігурантів ордерів на вигнання демонів, виданих великими церквами. Після більш ніж десятирічного переховування в Прімоніусі армія Лицарів Арбітражу з Віри Сонця знову знайшла його, після чого Барт переховувався ще 300 років; він знову був змушений піти у вигнання. Однак цього разу Барт не хотів тікати. Він був готовий впасти у прірву і відірватися від світу, щоб стати злим дияволом у безодні. Він збирався принести жертву Бартошу, Володареві Безодні, щоб стати бароном демонів під його владою. І місто Істан, розташоване в найвіддаленішій частині світу, без чаклунських меж, без груп священників і без армії Святих Лицарів, воно було як маленька дівчинка без будь-якої пильності й захисту; місто стало його мішенню. Він боявся потривожити майстрів Віри Сонця, замість того, щоб сісти на паровий потяг, він цілий місяць йшов пішки до льодовика Амос з півночі. — Це не боязкість, я йду за своїм серцем! Це інстинкт та інтуїція фахівця-втікача, який переховувався понад 300 років і пережив переслідування могутніх тузів різних церков! — Барт заявив для себе.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!