Джао Дзяньґвей побачив, як Дзі Хань здивовано подивився на нього, ніби щойно почув щось неймовірне.
Він думав, що інший буде зворушений, але Дзі Хань просто м'яко відштовхнув його руку, в його очах були складні емоції.
— Не забувай, що ми з тобою знаходимося по різні боки праведного і демонічного шляхів, – тихо відповів він. — Рано чи пізно тобі доведеться піти.
Після цього він не продовжив з ним розмовляти. Це був рідкісний випадок, коли він проігнорував погляди всіх, хто його оточував, розвернувся і пішов геть.
Застигши на коротку мить на місці, перше, що спало на думку Джао Дзяньґвею, було те, що сказали йому старші альянсу, коли він покинув вершину гору Меча кілька днів тому.
Він запитав лідера альянсу, чи неминуча війна між праведними і демонічними заклиначами, але той відповів, що все буде залежати від його власних дій. Тоді він не мав жодного уявлення про те, що мав на увазі Менджу, але тепер, здається, він трохи зрозумів.
Сутички між демонічними і праведними заклиначами неминуче призводили до катастрофічних смертей і каліцтв.
Після битви на горі Меча Менджу, ймовірно, глибоко усвідомив цей факт; якщо Дзі Хань збереже статус-кво і не змінить секти Демонів, альянс, безсумнівно, не нападе на нього.
Враховуючи, що він залишався поруч з Дзі Ханєм, у нього було безліч способів контролювати дії Дзі Ханя. Крім того, якщо він залишиться у секті, можливо, буде менше достатньо сміливих людей, щоб спробувати завдати шкоди Дзі Ханю.
Вей Ці проходив повз Джао Дзяньґвея. Побачивши його серйозний вираз обличчя, він не втримався і втішно поплескав його по плечу.
— Джао Дася, Дзяоджу просто дозволяє своїм устам розходитися з серцем. Мені здається, твої недавні слова зробили його страшенно щасливим.
Не встиг він закінчити, як попереду почувся холодний голос Дзі Ханя.
— Вей Ці, ти хочеш спробувати відрізати собі язика для корегування розміру?
Вей Ці кашлянув, поспішаючи наздогнати Дзі Ханя.
Джао Дзяньґвей стояв на місці, дивлячись на спину Дзі Ханя, що тримав меч, і потайки прийняв рішення.
Якщо він це зробить, Дзі Хань залишиться справжнім Дзі Ханєм.
Він не дозволить йому перетворитися на одного з тих недовірливих, злих, самозакоханих лідерів секти Демонів.
Далі
Розділ 116
Невідомий замкнув Вень Джанлао в покинутому будинку в сусідньому містечку і попросив керівника Ханьї прислати до нього сторожів. Рівень бойового мистецтва охоронців був невисокий, тож вони без особливих зусиль увірвалися всередину – звісно ж, там був давно не бачений Вень Джанлао. На даний момент він був без свідомості. Вей Ці піднявся, щоб перевірити його дихання і промацати пульс, а потім виявив, що він був отруєний власним засобом для ослаблення кісток. Джао Дзяньґвея раніше нагодували подібним засобом, тож він знав, що вони не небезпечні для життя, лиш запечатують нейґон і роблять людину слабшою, ніж середньостатистична людина. Тепер, коли Вень Джанлао також отруївся нею, це можна було вважати справедливістю. Вей Ці вийшов на подвір'я, набрав таз колодязної води, а потім вилив її на нього, щоб розбудити, цілеспрямовано вдаючи з себе злого тирана, який б'є когось ногою, коли той лежить на землі. — Пам'ятаєш нас, Вень Джанлао? Старійшина довго не міг прийти до тями. Спочатку він здивовано подивився на Вей Ці, потім перевів погляд на Дзі Ханя, і злякався так, що ледь не скотився з ліжка. — Змилуйся наді мною, Дзяоджу, змилуйся! – він тремтячими руками благав про пощаду. Він базікав про якісь речі, які ніхто не міг зрозуміти; здавалося, він був трохи не в собі, оскільки незалежно від того, як Вей Ці ставив свої запитання, він поводився однаково. Наразі було б важко витягнути з нього якісь підказки. Тож Дзі Хань попросив Вей Ці повернути чоловіка назад, оскільки вони планували повернутися на базу. Джао Дзяньґвей, однак, кружляв навколо будівлі. Це було просто обставлене місце, без особливих меблів. Ця одна людина, ймовірно, забрала все. Він роззирнувся довкола, а потім помітив щось дуже знайоме на маленькому столику. Це була пара рукавичок з оленячої шкіри. Кілька днів тому він бачив подібні на Хва Хуфі, але ці точно не її. Цей набір здавався трохи більш старомодним, дизайн був дещо іншим, і вони були набагато більшими за розміром – її руки не такі великі. Вони виглядало як щось, що належало чоловікові. Джао Дзяньґвей стривожено підняв рукавичку, підніс їх до носа і відчув знайомий, різкий сморід. Він не міг не нахмуритися.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!