Зима — це час, коли багато хижаків впадають у сплячку

Розділ 12 - Людське поселення

Розділ 12. Людське поселення   Зрозумівши, що настав час вирушати, Аліса взяла найнеобхідніші, на її думку, речі, наприклад, їжу, і поклала їх у кошик. Вона також прихопила списа, кам'яну сокиру та кам'яний ніж, бо мати під рукою зброю на випадок, якщо вона зустрінеться з чимось ще більш жахливим, може виявитися критично важливим. Перед тим, як повернутися до входу, вона кинула погляд на свою печеру, яку повільно перетворювала на затишну домівку. Вона не відчувала жалю через те, що залишає її позаду. Це був її дім протягом чотирьох місяців, але вона сумувала за іншими людьми набагато більше, ніж за часом, проведеним у дикій природі. Єдиною річчю, яку вона взяла з собою, була її книга про магію, яку вона вже давно вивчила напам'ять. Вона навчила її магії, а також мови. Вона не хотіла її залишати. До того ж, у менш технологічно розвинених суспільствах папір було важко виробляти. Аліса не мала жодного уявлення про те, легко чи важко виробляти книги в цьому світі, але був шанс, що вона зможе продати свою книгу за пристойну суму грошей, коли досягне цивілізації. Вона залишила Тапса, свій домашній камінь, на якому нещодавно намалювала обличчя. Перед тим, як піти, вона востаннє нахилила його до стіни. Він міг би охороняти печеру для неї і тримати її в безпеці. Потім вона востаннє подивилася на печеру, перш ніж повернутися до неба над цим світом. Попри те, що воно було схоже на небо на Землі, Аліса знала, що зараз вона дивиться на зовсім інше небо. Її думки повернулися до дому. — Вибачте, мамо з татом. Я все ще не знаю, як дістатися додому. Цікаво, чи думаєте ви зараз про мене? Копи вже, напевно, оголосили про моє зникнення. Можливо, вони навіть вирішили, що я померла. Цікаво, чи припинили вони мене шукати. Сподіваюся, у вас все гаразд. Це може зайняти деякий час, але я не забуду звідки я родом. Колись ми знову побачимося. Я постараюся повернутися якнайшвидше, тож не сумуйте, поки чекаєте на мене, добре? Після цього Аліса зібрала свої речі й пішла вгору по течії. Вона не побачила жодного монстра за допомогою {Шостого Чуття}, тож істота, яка ревіла раніше, була ще не досить близько, щоб вона могла про неї хвилюватися. Спираючись на цю інформацію, Аліса тримала такий темп, щоб встигнути вчасно, але при цьому мати достатньо енергії в запасі, щоб у разі потреби втекти якнайшвидше. Зважаючи на те, наскільки витривалішим стало її тіло за час перебування в дикій природі, вона більше не боялася, що дика природа поріже їй ноги, і будь-які затяжні залишки зими та холоду не становили для неї жодної загрози... Вдалині пролунало ще одне ревіння, але, наскільки вона могла судити, воно не наближалося до неї. Тим не менш, вона відчувала себе неспокійно і трохи прискорила крок, сподіваючись якомога швидше покинути територію істоти вдалині. Через кілька годин вона почула ще один страхітливий рев. Цього разу, однак, він був набагато ближче, майже над нею. Вона завмерла, її серце калатало у грудях, коли вона сканувала кожен напрямок. Щось масивне увійшло в зону дії {Шостого чуття}. Повернувшись ліворуч, вона побачила ведмедя, який височів над навколишнім середовищем. Його очі були чорнильно-чорного кольору, і він дивився прямо на неї. Аліса на мить зупинилася в шоці, дивуючись, чому монстр так швидко зафіксував її місцезнаходження, а потім її мозок розморозився. Вона почала тікати, намагаючись врятувати своє життя, слідуючи за річкою і сподіваючись, що зможе бігти швидше, ніж істота. Однак її надії були марними, і істота швидко наздогнала її. Краєм ока вона побачила, що навіть рослини, здавалося, тремтіли під важкими кроками істоти. Потім з'явилося кілька травинок, які виросли в довжину і досягли її щиколоток. Аліса рвонула крізь них, оскільки кілька травинок не могли зупинити її втечу. Однак попереду неї утворювалися більші, товстіші зарослі трави. Вона зрозуміла, що ведмідь якимось чином контролює траву навколо неї. — Чорт! Це не одна з чотирьох основних магій! Аліса почула ще один рик і озирнулася через плече, побачивши, як ведмідь росте в реальному часі, швидко скорочуючи відстань між ними. Потім вона зрозуміла, що ведмідь буквально росте. Раніше він стояв на чотирьох лапах заввишки два з половиною метри, а тепер був ближче до трьох. У паніці вона відчула, як її шлунок скрутило від страху, коли вона зрозуміла, що помре тут. Вона все ще намагалася втекти, спотикаючись об травинки і рослинність, але у неї нічого не виходило. Напівсліпа, намагаючись зосередитися, Аліса зробила невірний крок у неправильному напрямку і впала в річку, що танула. Лід розбився, і крижана вода вирвала її з первісного жаху, який розірвав її мозок кілька хвилин тому. У коротку мить просвітління вона побачила, що ведмідь ніби зменшився, а не збільшився, але перш ніж вона змогла усвідомити, що сталося, ведмідь також стрибнув у воду і продовжив переслідувати її. Раптом вона відчула себе набагато важчою. У той же час вона зрозуміла, що {Шосте Чуття} тепер вловлює присутність двох монстрів, а не одного. Вона опустила очі вниз і побачила папоротеподібну істоту, що шкандибала по дну річки, її триметрова рослинна паща, наповнена зубами, широко розкрилася, коли вона направила свою пащу прямо на неї і ведмедя. Вона простягнула кілька магічних вусиків до своєї імпровізованої столи і потягнула себе вгору, відчайдушно намагаючись триматися подалі від річкового чудовиська внизу. Мана істоти наче звивалася навколо неї, і Аліса зрозуміла, що їй не здалося — потвора якимось чином тягнула її до своєї пащі. Однак ведмідь був набагато ближче до істоти і набагато важчий за Алісу. Ведмідь раптом ніби стиснувся в собі, а одне з дерев, що стояло неподалік, спробувало простягнути до нього гілку, щоб допомогти. Ведмідь продовжував зменшуватися, відчайдушно намагаючись відплисти, поки його зріст не зменшився до двох метрів. Тоді його голова пірнула під бурхливу течію, і навіть сердите гарчання зникло під хвилями. Поки Аліса використовувала свої неіснуючі навички плавання та кінетичну магію, щоб утримувати голову над водою, масивний ведмідь занурювався все нижче і нижче у воду. Нарешті, паща рослинного монстра закрилася, і рослинний ведмідь перестав битися. Рослинне чудовисько припинило використовувати будь-яку доступну йому магію, і Аліса вискочила прямо з води, коли її кінетична магія потягнула її вгору. На коротку мить Аліса вилетіла з води, її кінетична магія випустила її з потоку, як корок з пляшки, перш ніж її імпульс не витримав, і вона впала назад у воду. Аліса деякий час намагалася повернутися у плавальне положення, перш ніж востаннє подивилася вниз. Що б там не було на дні річки, воно працювало над тим, щоб проковтнути ведмедя цілком, і, схоже, більше не турбувалося про неї. Налякана, Аліса швидко попливла назад до берега, прагнучи забратися з дороги рослинного монстра, поки він знову не зголоднів. Після короткого плавання вона впала на піщаний берег річки, виснажена і налякана. Достатньо було лише моргнути оком, щоб новопробуджені монстри цього світу ледь не вбили її. Попри те, що її фізичні здібності майже подвоїлися з тих пір, як вона прийшла в цей світ, вона ледве вижила. Вона не могла не здригнутися, коли згадала, наскільки безнадійним було її становище, коли за нею гнався ведмідь, а також дивні здібності рослинного монстра. Вона відпочила кілька хвилин, просто вдихаючи і видихаючи, перш ніж нарешті перевірила системні сповіщення, розуміючи, що ця зустріч остаточно підштовхнула її до 35-го рівня в [Вцілілий]. Вона оглянула навколишнє середовище, щоб переконатися, що вона в безпеці, перш ніж переглянути свої нові можливості бонусів, молячись, щоб вони дали їй нові інструменти, які допоможуть вижити після монстрів, з якими вона щойно зіткнулася. Відчуття ворожості Вимоги: Рівень Вцілілого 35 або вище, Сприйняття 100 або вище. Щоразу, коли якась істота дивиться на вас з ворожими намірами, ви відчуєте це, а також відчуєте напрямок руху цієї істоти та її силу відносно вас. Якщо ця істота значно сильніша за вас, або знаходиться занадто далеко, то виявити її місцезнаходження може бути неможливо. Покращує ефект атрибута {Сприйняття} на 20%. Посилюється вашим атрибутом Сприйняття. Хижак із засідки Вимоги: Рівень Вцілілого 35 або вище, вміння «Спритність», яке можна отримати в будь-який момент часу у класі [Вцілілий]. Залишаючись непоміченим, ви отримуєте можливість бачити на двадцять метрів навколо себе в усіх напрямках будь-якими доступними вам органами чуття. Атакуючи ціль, яка не знає про вашу присутність, ви зможете точніше визначити її слабкі місця, і вона втрачатиме кров набагато швидше протягом двох хвилин після першої атаки. Витривалий Вимоги: Рівень Вцілілого 35 або вище, Витривалість вище 75, Магія вище 25. Ваше тіло отримує значну природну стійкість до сильних ударів і магії. Ефекти від стата «Витривалість» збільшуються на 20%. Вбивця монстрів Вимоги: Рівень Вцілілого 35 або вище, досягнення «Винищувача монстрів», 3 показники на рівні 100 або вище, жодного показника нижче 50. Якщо ви вбили монстра протягом останніх 7 днів, ефективність усіх ваших статів збільшується на 15%. Ваша здатність відстежувати та знаходити монстрів покращується. (При визначенні того, чи вбили ви монстра, цей бонус враховує лише останній удар). Аліса швидко викрислила {Витривалість} — хоча це було б корисно для того, хто вже мав певний рівень здатності до виживання під час бою з монстром, Аліса була впевнена, що це просто закінчиться тим, що їй знадобиться більше часу, щоб перетравитися у шлунку монстра. Її кістки та фізичні здібності були настільки слабкими у порівнянні з істотами, яких вона щойно бачила, що бонус був марним — навіть з 20% бонусом до витривалості та додатковим опором, вона все одно помре від одного удару. {Відчуття ворожості} було трохи спокусливим — навіть з 200-метровим радіусом виявлення {Шостого чуття}, ведмідь виявився набагато швидшим, ніж вона думала, що він буде. {Відчуття ворожості} дало їй лише кілька додаткових секунд, щоб втекти. Якби вона не була так близько до річки, і якби рослинний монстр не з'їв рослинного ведмедя і не проігнорував її, вона б загинула. Крім того, {Шосте чуття}, очевидно, було більше спрямоване на відчуття монстрів, і, ймовірно, було б марним, коли вона повернулася до цивілізації. Наявність {Відчуття ворожості} було б корисним резервним варіантом для того, щоб вона знала, коли люди мають погані наміри по відношенню до неї. {Хижак із засідки} здавався більш пристосованим для якогось прихованого нападу, який, на думку Аліси, був би марним. У неї не було бойових навичок, щоб змагатися з ведмедями, яких вона бачила раніше, а нападати на одного з них було б просто самогубством. Єдиним іншим важливим моментом, який вона мала на увазі, був ефект від {Вбивця монстрів} — він був... дивним. Інші три здібності не мали реальних умов активації — вони були практично завжди увімкнені, і завжди були принаймні потенційно корисними. {Вбивця монстрів} був цікавим, але також мав вимогу вбити монстра за останні 7 днів. Аліса не була впевнена, наскільки це буде корисно, коли вона намагатиметься вижити, щоб дістатися до міста — їй зараз потрібна була живучість, а вона не знала, чи минув тиждень з моменту її останнього вбивства павукоподібного краба. Збільшення її статів на 15% також здавалося корисним, чи ні — зрештою, єдиними статами, на які вона могла розраховувати, рятуючи своє життя, були [Спритність], [Сприйняття] та [Магія]. Трохи поміркувавши, Аліса вирішила, що найціннішим бонусом буде більше попереджень, тому вона взяла {Відчуття ворожості}. Щойно вона взяла бонус, в очах у неї з'явилося відчуття печіння, а потім раптом все стало набагато зрозуміліше. Досі у неї не було значного зростання жодного з ментальних показників, тож вона вперше по-справжньому зрозуміла, що робить [Сприйняття]. Аліса думала, що це може зробити щось на кшталт покращення зору, слуху, чи ще чогось подібного, але після того, як ефект статів збільшився на 20%, вона зрозуміла, що це лише частина того, що робить [Сприйняття]... Кожна одиниця у статі, здавалося, сповільнювала світ навколо неї, змушуючи її відчувати себе так, ніби вона дивилася відео і перемикнулася на його відтворення на 90% швидкості. Звуки і зображення стали чіткішими і яснішими, що дало їй більше часу на роздуми і дозволило легше помічати те, що відбувалося навколо. Вона похитнулася, відчуваючи себе трохи п'яною, намагаючись наказати своєму тілу рухатися, але хоча на якомусь рівні вона знала, що рухається так само швидко, як і раніше, раптом відчула, що її тіло повільне і не реагує, не встигаючи за її новим сприйняттям. Потім, коли вона звикла до своїх нових відчуттів, вона почала йти назад проти течії, бажаючи, щоб її [Спритність] і [Сила] були вищими. Зараз вона, звичайно, не відчувала, що повністю використовує своє нове [Сприйняття] ефективно. Її тіло просто не встигало за ним. Однак, посилення її [Сприйняття] також допомогло їй сканувати навколишнє середовище, як вона і сподівалася. Помітити монстра до того, як він помітить її, і сховатися здавалося найнадійнішим способом вижити, тож Аліса вирішила ховатися щоразу, коли відчуватиме загрозу. Потім вона знову почала йти вздовж берега річки, сподіваючись, що скоро досягне цивілізації. * * * Через два дні подорожі вона почала усвідомлювати, наскільки правильним рішенням було взяти {Відчуття ворожості} разом із {Шостим чуттям}. Здавалося, що вони живляться один від одного, даючи їй можливість відчувати монстрів у певному радіусі навколо себе з набагато більшою ефективністю, ніж кожна з цих здібностей окремо. Крім того, вона могла визначати, коли монстри дивляться на неї, що давало їй набагато краще уявлення про те, коли їй слід просто сидіти тихо з {Маскуванням} і сподіватися, що вони не помітять її, а коли їй потрібно бігти, рятуючи своє життя. Це виявилося навіть корисніше, ніж вона очікувала, адже під час іншої зустрічі з монстром Аліса дізналася, що навіть павуки-краби навесні становлять загрозу. Очевидно, павуки на самоті траплялося лише взимку. Вона не знала, чи весна — це шлюбний період, але після того, як сніг почав танути, Аліса жодного разу не бачила павучків, які б мандрували самі. Замість цього маленькі монстри мандрували зграями, щонайменше по шість, а іноді й по десять особин. Вона була досить впевнена, що вб'є їх один на один — навіть двоє на один були для неї цілком керованими в ці дні. Але зараз битися з шістьма павуками одночасно було самогубством, навіть якщо вона спершу вилізе на дерево. Її магічне насіння ще не тримало достатньо мани, щоб убити всіх шістьох. Коротко кажучи, {Маскування} нарешті став неймовірно корисним бонусом, рятуючи її життя в тих місцях, де дерева були менш густими, уберігаючи її від сутичок з усіма монстрами, з якими вона стикалася під час своєї подорожі. Вона також побачила ще одного ведмедя вдалині, але цього разу він не зміг її виявити. Оскільки це був, можливо, єдиний шанс з'ясувати всі здібності цієї істоти, вона спостерігала за ним здалеку. Зрештою, вона нарешті зрозуміла, чому істота то зменшувалася, то збільшувалася під час її боротьби з ним. Ведмідь мав якусь здатність маніпулювати страхом. Коли він ревів, її тіло інстинктивно здригалося, притискаючись і чекаючи смерті, а ведмідь, здавалося, збільшував розмір свого тіла щоразу, коли його жертва отримувала обличчя, сповнене магії страху. Коли Аліса спостерігала, як він полював на зграю павуків, істоти розбігалися, почувши ведмежий рев, а монстр, здавалося, збільшувався в розмірах. Згодом ведмідь неквапливо зв'язував свою здобич, використовуючи якусь магію, що контролює рослини, а потім хапав її і з'їдав. Аліса вирішила назвати їх рослинними ведмедями. Наскільки Аліса могла судити, вони були королями землі — коли вони знаходили зграї павуків-крабів, то могли просто підійти і зарізати цілу зграю без жодного напруження. Вона також помітила, що монстри, здавалося, могли виявити її, якщо вони були досить близько, незалежно від того, чи була вона замаскована, чи ні. Наразі Аліса не була впевнена, чому так відбувається. На щастя, коли вона це виявила, вона була близько до дерева, тому зграя павуків-крабів, яка раптово накинулася на неї, не змогла її з'їсти. Відриваючи гілки дерев і закидаючи їх загостреними кілками, їй вдалося вбити одного і поранити ще кількох, перш ніж вони нарешті відступили. У ці дні вона також трималася подалі від краю води. Після досвіду, коли її ледь не вбило рослинне чудовисько, вона знала, що річка так само небезпечна, як і суша. * * * Минуло ще два дні, і надія Аліси знайти цивілізацію нарешті принесла свої плоди. Одного дня, коли вона вилізла на верхівку дерева, щоб врятуватися від зграї павуків, вона помітила вдалині гігантську дерев'яну стіну. Навіть коли вона дивилася на групу павуків внизу, стріляючи в них загостреною гілкою дерева, коли її мана відновлювалася достатньо, вона почала щасливо посміхатися. Незабаром вона повернеться до цивілізації. У неї будуть люди, з якими можна буде поговорити, і вона більше не буде самотньою. * * * Після цього, вона почала подорожувати до того місця, де, як вона пам'ятала, знаходилося місто. До того ж, коли вона подорожувала, вона отримала несподіване повідомлення від системи. Ви отримали досягнення! Той, що пережив зиму (Рідкість: 3) Вам вдалося пережити зиму далеко від цивілізації без допомоги інших людей. Ви по-справжньому налаштовані на виживання! +15% досвіду для класу [Вцілілий] і всіх наступних еволюцій. Ваше тіло здатне витримувати температуру на 10 градусів нижче, ніж раніше. +15% приросту до показника витривалості. У зимові місяці ефект вашого показника витривалості збільшується на 10%. Вона подивилася на це, знизала плечима і відмахнулася. Це було корисно, але нічого революційного. Її набагато більше цікавило, коли вона досягне цивілізації. Вдалині вже виднілися стіни, і їх ставало все легше і легше розгледіти, коли вона підходила ближче. Крім того, коли стіни наближалися, монстри, здавалося, ставали менш активними. Очевидно, люди доклали принаймні певних зусиль, щоб очистити місцевість від монстрів, і хоча Аліса ще не зустрічала людей, вона була все більше впевнена, що незабаром це станеться. Пересуватися також ставало дедалі легше, адже щодня їй доводилося менше часу витрачати на втечу або переховування від чудовиськ. * * * Після ще кількох днів подорожі Аліса нарешті опинилася в межах досяжності стін. Вона могла бачити вдалині людей в уніформі, що стояли на вершинах валів з луками, і за останні кілька годин вона не натрапила на жодного монстра. Дерева навколо стін були вирубані на кілька сотень метрів, що ускладнювало будь-яким монстрам можливість непомітно підійти до стін. Приблизно половина відстані між стінами і деревами була заповнена сільськогосподарськими угіддями, і люди працювали над тим, щоб розчистити більше землі й посадити сільськогосподарські культури, як спостерігала Аліса. Наскільки вона могла судити, вони використовували переважно залізні або сталеві інструменти, і виглядали зовсім як звичайні люди. Принаймні, якби кожен фермер брав уроки у професійних бодібілдерів і мав невеликі надприродні здібності. Кожен фермер, якого вона бачила, мав у своєму розпорядженні щось незвичайне. Деякі з них кидали насіння на свої фермерські угіддя, тільки для того, щоб насіння почало проростати зі швидкістю, яку можна було побачити неозброєним оком. Інші мали паркани, які відновлювалися щоразу, коли їх пошкоджували. Було очевидно, що бонуси, магія або якась їхня комбінація використовувалися тут настільки широко, що були практично універсальними. Одного разу Аліса побачила, як [Фермер] впав з даху будинку, який він будував. Замість того, щоб отримати серйозні травми, він виглядав роздратованим, попри те, що щойно впав з висоти майже двадцяти метрів. Обтрусивши плечима, він піднявся по дерев'яній драбині й повернувся до роботи, не звертаючи уваги на розтрощену колоду, на яку приземлився. Внизу його підбадьорювала, як вона вважала, його донька, сміючись, коли жінка ніжно гладила дівчинку по голові, а іншою рукою підіймала балку. Аліса ніколи не бачила, щоб хтось на Землі підіймав гігантську будівельну балку однією рукою так, як це робив звичайний цивільний у цьому світі, і це було досить гарним показником того, наскільки відрізняються ці два світи. — То ось як виглядає суспільство з Системою рівнів, — подумала Аліса, ошелешено спостерігаючи за випадковими надлюдськими подвигами, що відбувалися повсюди навколо неї. З деяким полегшенням вона помітила, що, принаймні у своїй віковій групі, вона не була вражаюче слабкою — принаймні інші кілька підлітків, яких вона бачила, не робили надлюдських дурниць наліво і направо. Вони рухалися швидше і граціозніше за неї, але вона бачила, як один з них, принаймні, отримав травму, коли на нього впала колода, і потребував допомоги, щоб дістатися до того, хто, як вона припустила, був [Лікарем] після важкої травми. Вона також не помітила, щоб хтось рухався з надлюдською грацією — навіть якщо люди тут демонстрували рівень рівноваги і спритності, який було б важко досягти на Землі, він був лише на рівні компетентного танцюриста. Що все одно було неймовірно, але аж ніяк не на рівні того, як можна було недбало відмахнутися від серйозних травм. Придивившись уважніше до маленького фермерського містечка, вона зрозуміла, що вік людей прямо корелює з тим, наскільки надлюдськими були їхні вчинки. Люди віком до 30 років все ще були схожі на посередніх олімпійських атлетів, тоді як ті, кому було від 30 до 50 років, здавалося, могли б дати фору олімпійцям, та ще й мали кілька надприродних здібностей на додачу до цього. Вона також бачила кількох старших людей, які допомагали, хоча вони здавалися значно слабшими за молодих. Очевидно, навіть Система не могла запобігти фізичному погіршенню, яке приносить старість. Проте Алісу вразила несподівана надлюдська сила, яку демонстрували всі учасники. Хоча всі вони були значно повільнішими і слабшими, ніж ті ведмеді, що контролювали рослини і страх, вони були набагато сильнішими за неї. Аліса не мала жодного уявлення про те, як виглядають солдати цього світу, але якщо ці люди були звичайними [Фермерами], вона, ймовірно, повинна була очікувати чогось набагато більш безглуздого від людей, насправді навчених битися. Попри ці випадкові надлюдські здібності, [Фермери] все одно постійно стежили за лісом, що змусило Алісу замислитися, чи не бояться вони рослинних ведмедів або монстрів, які підкрадаються до них і нападають на них. Підійшовши ближче, вона також побачила, що за однією зі стін стоїть якийсь пост [Охорони]. Група возів під'їхала до чергового охоронця, в результаті чого він зробив кілька жестів, перш ніж той почав рухатися, щоб перевірити вози. — Можливо, якась плата за проїзд? — задалася питанням Аліса, спостерігаючи за обміном. Вози тягнули коні, і вона ніде не могла знайти жодного натяку на автоматизацію, чи машини. Отже, світ, в якому вона зараз перебувала, був десь у середньовіччі. Це була важлива інформація, і вона дала Алісі трохи більше надії на перспективу продати свою книгу, щоб отримати кошти на виживання пізніше. Тим часом біля річки працювала велика кількість інших людей в цивільному одязі, які з якоюсь метою копали землю. На Землі копання, ймовірно, зайняло б години, а то й дні, тоді як тут видимий прогрес був досягнутий за лічені хвилини. Аліса була трохи здивована, побачивши засоби цього нового світу в дії, спостерігаючи, як деякі купи бруду відкидалися після того, як люди переставали до них торкатися, ковзаючи подалі від місця робіт, наче вони каталися на ковзанах по суші. Аліса глибоко вдихнула, намагаючись виглядати якомога природніше і сподіваючись, що ніхто випадково не розчавить її мимохідь. Враховуючи, наскільки сильними були ці люди, Аліса відчувала, що випадкова сутичка зі звичайним мешканцем може переламати їй ребра або вбити на місці. Тоді, набравшись хоробрості, вона продовжила йти до міста, націлившись на пост [Охорони]. Тепер, коли вона підійшла ближче, вона побачила, що люди навколо неї не такі вже й надлюди, як вона спочатку думала — хоча [Фермери] і [Робітники] були, без сумніву, набагато сильніші й витриваліші за неї, вона не бачила, щоб люди рухалися настільки швидко, щоб вона могла їх відстежити, або щось подібне. Зібравши докупи те, що вона бачила з власних переваг після 25-го рівня в [Вцілілому], і своє елементарне розуміння статистики, вона швидко зрозуміла, що більшість цих людей, ймовірно, були на кілька рівнів вище за неї в якомусь класі [Фермерство], і це, ймовірно, дало їм кілька прибавок до [Витривалості] і [Сили]. Принаймні, це було її найкращим припущенням щодо того, чому ці люди мали такі фізичні характеристики — їхня спритність була безумовно вищою, ніж у неї, судячи зі швидкості, з якою вони пересувалися, але різниця не здавалася надзвичайною. Нарешті вона дійшла до вартових. Люди були одягнені у шкіряні обладунки і тримали в руках довгі металеві піки. Аліса кивнула сама собі, ще більше переконавшись, що промислова революція ще не досягла цього світу. Потім вона попрямувала до другої вартової застави, з усіх сил намагаючись виглядати нормальною, поки вигадувала історію. Вона не була ідеальною, але на короткий час згодилася. Перед цим їй довелося постояти в черзі, оскільки охоронець, очевидно, все ще перевіряв віз, що стояв попереду. Поки вона чекала, група дітей, що гралися, пробігла повз неї, а Аліса здивовано спостерігала за ними. — Таг! Тебе з'їли! — Ааа! Мене знову з'їли! Це нечесно! З'явився ще один малюк з жовтою пов'язкою на руці. — Бззз! Я зловив монстра!, — сказав він, торкаючись одного з інших дітей. — Ой! — Всі монстри мертві! Цивільні та маги виграли раунд! — Хто цього разу маги? — Я хочу бути монстром! — Мене з'їли три гри поспіль! Я хочу бути кимось іншим, а не цивільним! Поки Аліса роздумувала, група дітей відійшла, а Аліса замислилася. — Принаймні, не схоже, що магів тут ненавидять. Яке полегшення. Хоча, якщо звичайні люди можуть так багато, то що ж тоді в біса вбило людину, чиє тіло я знайшла? Я могла б запідозрити ведмедя раніше, але її ніяк не міг убити монстр, від якого навіть я втекла, якщо це те, як виглядає середньостатистичний мирний житель. Десь тут має бути набагато страшніший монстр, ніж рослинний ведмідь. Або страшніші люди. — Аліса затремтіла. Охоронець нарешті закінчив перевіряти віз перед нею, зібрав кілька срібних монет і махнув їм рукою. Аліса підійшла до охоронця. Він подивився на неї і на мить здивувався. Аліса здригнулася. Її «тога» була безумовно дивною порівняно з іншим одягом, який вона бачила — більшість людей носили туніки і штани, або сукні та спідниці, залежно від статі. Вона не бачила нікого, хто б носив щось схоже на незграбно складений шматок тканини. Принаймні, хоча тут і там було кілька дірок і слідів укусів, вона все ще прикривала все, але її вбрання безумовно виділялося. — Ім'я? Професія? Власне, чи є у вас професія? Яка причина вашої подорожі сюди? — запитав [Охоронець], підозріло поглядаючи на неї. Це, мабуть, було більше, ніж Аліса заслуговувала, враховуючи той факт, що вона з'явилася, виглядаючи як брудна жебрачка, але [Охоронець], здавалося, не заперечував. Аліса глибоко вдихнула, перш ніж почати свою заздалегідь підготовлену історію. Вона не була впевнена, що охоронець зможе визначити по щохвилинних посмикуваннях її тіла або чомусь іншому, не менш безглуздому, що вона бреше, тому вона намагалася говорити якомога ближче до правди. — Мене звуть Аліса. Мій батько був [Купцем], але мене спіткало нещастя, і відтоді я виживаю в пустелі сама. Я тут, бо шукала місто, чи інший бастіон цивілізації, і здалеку побачила стіни. — технічно, все, що вона сказала, було правдою — її батько працював продавцем електроніки, тобто був чимось на кшталт [Торговця]. Вона не була зацікавлена в тому, щоб розголошувати той факт, що вона була {Прибульцем}, поки не дізнається більше про свою ситуацію — найкраще було поки що прикидатися місцевою жителькою. Якщо їй потрібно буде тікати, вона була впевнена, що у неї немає жодного шансу втекти від тутешніх цивільних, тому їй дійсно потрібно було змішатися з ними... настільки, наскільки це було можливо, коли вона ходила повільніше, ніж середньостатистичний дванадцятирічний підліток, і була вкрита за кілька днів брудом і багнюкою. Принаймні, її купання в річці, коли вона тікала від рослинних ведмедів, спрацювало як своєрідна ванна і допомогло їй трохи очиститися, а після того, як вона зрозуміла, як кип'ятити воду, вона почала час від часу витиратися мокрою ганчіркою, щоб залишатися чистою, інакше вона могла б пахнути, як болотяне чудовисько. Аліса подумала, що якби вона цього не робила, то охоронець прогнав би її ще до того, як вона ввійшла б у місто. Охоронець підняв брову, і раптом Алісі здалося, що він на мить побачив її наскрізь. Потім це відчуття зникло, коли він знизав плечима і махнув їй рукою вперед. — У вас є якісь Бонуси, що дозволяють зберігати речі? — Ні? Вона відчула, що охоронець знову зазирнув до неї всередину, хоча {Відчуття ворожості} все ще нічого не вловлювало. Вона спробувала визначити, що відбувається, і за мить здогадалася. Щось на кшталт Бонуса детектора брехні? Схоже, це у тренді, принаймні у [Охоронців]. — Будь ласка, зачитайте цю заяву вголос, — він простягнув їй кам'яну брилу з висіченими на ній словами. — Я в'їжджаю в це місто, не маючи жодних ворожих намірів щодо нього, і я не очікую, що мої наміри зміняться до того, як я вийду звідси. Я не маю наміру заподіяти фізичної шкоди жодній людині в цих стінах і не передбачаю, що мої наміри зміняться до того, як я вийду звідси. Я не є шпигуном Імперії Сігмусі. Я не є шпигуном жодної іншої держави. Я не маю невиконаних ордерів на арешт і не маю наміру вчиняти жодних протизаконних дій, перебуваючи у стінах міста, — відчуття, що вартовий бачить її наскрізь, повернулося. За мить він кивнув. — Досить добре. Іди до вартівні, що за брамою, і поговори з адміністратором, — вперше Аліса побачила в погляді чоловіка натяк на співчуття. — Принаймні, якщо тобі це цікаво. Він може допомогти тобі наздогнати все, що ти пропустила, і, можливо, трохи допомогти ознайомитися з місцевістю. Принаймні, він може запропонувати тобі деяку інформацію. Аліса кивнула, намагаючись більше не думати про своїх батьків, яких вона, можливо, більше ніколи не побачить. Принаймні зараз вона вперше за багато місяців опинилася в компанії людей. Вона нарешті дісталася міста, і здавалося, що монстри уникали цієї місцевості. Вона увійшла у ворота, наповнена сумішшю нервозності та надії. Перекладач: підтримати авторку можна придбавши книгу на Amazon: https://www.amazon.com/dp/B0CFW34H98.

Читати