Розділ 11

[Секретні зони мають значно вищу складність порівняно зі звичайними!] [Пастки та монстри підстерігатимуть  вас на кожному шляху!] [Бажаєте повернутися до звичайної зони?] Цей етап, оскільки він був першим, був обладнаний різними запобіжними пристроями. Однак, якби я не хотів тут бути, то моя нога сюди б не ступила. Я попрямував прямо до східного проходу. «Кі-і-і!» Місце переді мною було заповнене демонами, які були схожими на попередніх скелетів, але насправді були іншими. Їх називали «демонічними воїнами», і вони були оснащені набагато міцнішою бронею. З моїми поточними силами мені буде важко з ними боротись, хоча з Док Ґоджуном було б набагато легше. Але я не мав наміру поступатися Док Ґоджуну. Я прийшов сюди повністю підготовлений. [Очки досвіду застосовані для збільшення сили до 4 рівня!] Раніше я накопичив значну кількість очок досвіду у звичайній зоні, тому що свідомо вирішив входити лише в кімнати, де були демони. Було б небезпечно, якби я був сам, але поруч зі мною був божественний ранг Док Ґоджун. Завдяки йому я зміг набрати більше очок, ніж очікував. Використовуючи решту очок, я міг підвищити показники. [Очки досвіду застосовані для збільшення сили до 5 рівня!] Завдяки цьому я зможу з легкістю знищити ці скелети. Витягнувши меч, я пішов у сусідню кімнату. Як і очікувалося, навколо гарчало безліч скелетів. «Гр-р-р-р......!» Вони всі дивилися на мене, але в моїх очах вони були не схожими на демонів, а просто на купу кісток. Тоді я кинувся на них, з моїх рук вирвалося полум’я. [Отримано 10 очок досвіду!] З гучним тріском останній скелет розлетівся. Навіть після багатогодинного вбивства десятків з них я нітрохи не був виснажений. Зрештою, порівняно з труднощами мого попереднього життя, це було ніщо. «Безумовно, на початку легше підвищити свою статистику». Після знищення скелетів, я викликав вікно своєї статистики та побачив, що вона значно виросла. ═══════════════ [Сила]  Рівень 5 [Витривалість]  Рівень 4 [Спритність]  Рівень 4 [Чуття]  Рівень 4 [Магічна сила] Рівень 3 ═══════════════ Перевіривши вікно статистики, я ступив до наступного проходу. «Тепер я майже біля виходу». Якби я продовжив прямо, я б увійшов до кімнати боса. Однак я розвернувся і попрямував до східного проходу. «Ш-ш-ш-ш…» Звуки вітру долинали зі сходу. Я став біля входу й зазирнув усередину, але там було темно, тому було важко щось побачити. [Здібність «Променисте полум'я» активовано!] Коли вітер стих, я кинув полум'я всередину. Раніше темна кімната поясніла, і я зміг візуально підтвердити походження шуму вітру. «Тож ця пастка все ще є». Величезні чотирикутні лопаті обсаджували обидва боки коридору. Леза оберталися, видаючи звуки, схожі на блендер, і неодноразово зупинялися і запускалися. Знову подув вітер, вогонь згас й настала темрява. «Залишилося подбати про боса». Я повернувся тією дорогою, якою прийшов, і попрямував на північ. Підійшовши до кімнати боса, я відчув, як повітря раптово затріщало. Атмосфера в кімнаті боса точно відрізнялася від тієї, з якою я стикався досі. На перший погляд, кімната здавалася більшою вчетверо чи в п’ять разів. Там була незліченна кількість мечів, які утворювали “гору”.. А в центрі стояли два демони. Вони були близько двох метрів зростом, одягнені в обладунки та тримали в одній руці величезний меч. ═══════════════ [Ім'я] Воєначальники Гори Мечів [Ранг] Третій людський [Опис] Відомі як майстри меча. Вдвох рухаються як один. Миттєво відновлюються якщо не зазнають поразки одночасно.  ═══════════════ Третій людський ранг. З моїми нинішніми силами перемогти їх обох одночасно було б не чим іншим, як самогубством. З усім тим, я без вагань пустив у хід Променисте полум’я.  «Бум!» «Кр-кр?!» Коли полум’я влучило в ціль, Воєначальники Гори Мечів одночасно повернули голови в мій бік та одразу кинулись до мене. «А-а-а-а!» Інтенсивна вібрація відбивалася від стін, змушуючи тремтіти все навколо. На щастя, підвищивши свою спритність до рівня 7, я міг втекти. Позаду  пролунали гнівні крики. «Я думаю, що зможу заманити їх...!» Коли загроза наближалася ззаду, я без вагань продовжував бігти вперед, стрімко мчачи коридором, поки не почув попереду шум вітру. «Вш-ш-ш-ш…!» Я негайно стрибнув у східну кімнату і сховався збоку. А буквально через кілька секунд до кімнати також увійшов один із воєначальників. Пронизливий звук тоді озвався, наче розривав вуха. «Бам!» Воєначальника Гори Мечів роздирало між обертовими ножами. «Гр-р-р!» Він спробував відступити, але зайшов занадто глибоко. Поки його кістки та броню розривали, прибув другий Воєначальник Гори Мечів. Він відчувши небезпеку, поспішно зупинився, але його штовхнули ззаду. «Кла-н-н!» Вистрибнувши з темряви, я всім тілом зіткнувся з Воєначальником Гори Мечів. Вражений воєначальник відчайдушно намагався зібратися з силою, щоб витримати атаку, але незабаром потроху почав поступатися. [Сила зросла до 7 рівня!] Я залишив певну кількість балів для непередбачених обставин. У міру того, як моя сила збільшувалася, воєначальника все сильніше штовхало до пастки. Ворог намагався чинити опір, але клинки ставали все ближче й ближче.  «Гр-р-р!» Попри відчуття, що мої м’язи ось-ось лопнуть, я стиснув зуби й штовхнув Воєначальника Гори Мечів вперед, поки він не втратив рівновагу й похитнувся вперед. Клинки, ніби чекали цього, проковтнули свою здобич. «Кр-кр-кр!» Луною почувся звук перемелювання. Фрагменти кісток після того, як воєначальників розрізали, розлетілися в усіх напрямках. І з гучним шумом вискочило вікно сповіщення. [Ви перемогли «Воєначальників Гори Меча Третього людського рангу»!] [Ваші очки досвіду підраховуються]. [Ви перемогли ціль, сильнішу за вас, заробивши додаткові очки досвіду!] Попри накопичену значну кількість очок, я не був задоволений і просто дивився на роздроблені обладунки воєначальників. Саме тоді з’явилося ще одне сповіщення. [Підтверджено наявність трупів навколо]. [Бажаєте використати здібність «Крадіжка Долі»?] Справжня мета відвідування цієї секретної області: викрасти долю цих демонів. Як правило, демони не мали Долі, тому навіть якщо їх убили, їхні здібності не можна було вкрасти. Однак серед демонів були й такі, що класифікувалися як людиноподібні демони. «Справді, я можу викрасти Долю людиноподібних демонів». У минулому житті я намагався вкрасти Долю демонів замість людей. На жаль, мені було неможливо перемогти гуманоїдного демона своїми силами. До них неможливо було навіть підійти. «Тому, що потужна магія високорангових демонів була для мене фатальною». Людиноподібні демони здебільшого з’являються в високорівневих Демонічних вимірах і я не міг протистояти магічній енергії яку вони виділяють. Навіть з допомогою моєї секти я не зміг пройти й половину шляху, перш ніж зомліти. «У крадіжки долі є недоліки». Я мовчки дивився на вікно сповіщень перед собою. [Використання цієї здібності призведе до накопичення карми.] Вчинення вбивства чи інших злих вчинків або використання певних здібностей призводить  до накопичення так званого «кармічного боргу». І коли кармічного боргу накопичується занадто багато, людина переходить «межу». «Усі ті, хто перетнув межу, зустріли жалюгідний кінець». [Ви накопичили значну кількість карми.] Це була ціна викрадення 422 доль у моєму попередньому житті. Точна кількість моєї карми була невідома, що викликало у мене ще більше почуття тривоги. Хоча жодного штрафу на мене ще не наклали, невідомо, коли я перетну межу. Навіть якщо так, я не міг упустити цю можливість. [Здібність «Крадіжка долі» активовано!] [Отримано частку «Сили» цілі!] [Отримано здібність «Оголений меч!] ═══════════════ [Здібність] Оголений меч [Ранг] Третій демонічний [Опис] Автоматично застосовується коли меч вийнято з піхов. У разі використання меча як зброї, навички фехтування набувають принаймні Третього демонічного рангу. ═══════════════ Я був третьосортним фехтувальником, а тепер опановую мистецтво володіння мечем. Тільки це досягнення зробило мою подорож сюди вартою того. «У цьому випадку я можу терпіти накопичення певної кількості балів карми. У мене ніколи не було наміру відмовлятися від Крадіжки Долі, але я не можу використовувати її бездумно через штраф.» Якби мені довелося вбивати слабких людей і викрадати їхню долю, покарання переважили б переваги моєї здібності. «Замість людей буде краще красти Долю у гуманоїдних демонів, оскільки вбивство демонів накопичує менше карми ніж вбивство людей.» Потім я пішов із Секретної зони, а коли повернувся в лобі, з’явилося біле вікно сповіщення. [Перший етап, «Гора мечів» зачищено!] [Виконавець: Со Канрім (1 особа)] [Отримано спеціальну нагороду для того хто першим зачистив етап!] З цим звуком сповіщення колір перших дверей почав змінюватися. Спочатку це був темно-червоний колір, але поступово він зблід і став білим.  — Що? Вже зачистили? — Він сам це зробив?  — Це Со Канрім? Було чути голоси здивованих людей, які залишилися в лобі. У цей момент хтось підвівся з людей і підійшов.  — Со Канрім, ти…! Док Ґоджун здивовано витріщився на мене. Гора Мечів була заплутаною і мала багато пасток, тому пройти її з першої спроби було неможливо. У попередньому житті Док Ґоджуну потрібно було кілька днів, щоб зачистити цей етап. Найшвидшим його результатом було три дні, а в середньому учасниками знадобилось десять днів. Але це зайняло у мене всього один день, включно з таємною зоною. Це, ймовірно, зачепило гордість Док Ґоджуна, але вираз його обличчя був яскравим. Ні, сказати, що він яскравий, було нічого не сказати. Він має вигляд надзвичайно захоплений.  — Як і очікувалося від мого союзника! Я вірив у тебе! — Ти мені навіть не союзник, тож ні на що  не сподівайся, я втомився, тому йду відпочивати. Коли Док Ґоджун вчепився в мене, я відштовхнув його і спробував піти. На щастя, в цей момент до мене підійшла Аннабі.  — Со Канріме, ви першим зачистили цей етап?  — Так. Аннабі мовчки подивилася на мене. Якби у неї не було маски, її просочене здивуванням обличчя було б повністю очевидним.  «Так швидко і самотужки... Хто ти?» Вона не висловлювала цих думок вголос думок, але її очі сяяли. Зберігаючи самовладання, Аннабі витягла щось із кишені й простягла мені.  — Ви добре попрацювали. Це додаткова винагорода. Аннабі дала мені маленький аркуш паперу. На ньому був написаний складний пароль від Wi-Fi.  — Дякую. Це була винагорода, за яку я не відчував особливої ​​вдячності. Коли я байдуже поклав аркуш в кишеню і збирався йти до своєї кімнати, кілька людей нерішуче підійшли до мене.  — Пане Со Канрім. Можна у вас дещо спитати… — Так, у чому справа? — Ну, якщо дозволите... Вони говорили з жалібними, навіть покірними обличчями.  — Пароль від Wi-Fi, чи можете ви…