Частина 3. Перший етап
Док Ґоджун озирнувся, коли ми увійшли, і сказав: «Гора мечів? Попри назву тут жодного меча».

Згідно з його слів, в цьому місці зовсім не було мечів чи чогось подібного. Натомість це місце мало вигляд стародавніх руїн із чотирма проходами. І в кожному з тьмяно освітлених проходів миготливо горіли факели. Все було сірим та тьмяним окрім факелів. Підлога була чорна, а стіни мали вицвілий сірий колір.

[Ви увійшли до «Гори мечів»]

[Знайдіть вихід.]

[Обмеження часу: немає]

 — Це місце більше схоже на підземелля, ніж на кімнату. Якщо так, то тут можуть бути пастки, — пробурмотів Док Ґоджун, озираючись.

 — Здається, нам слід йти цим шляхом, щоб дістатися до протилежного боку.

 — Гаразд, пішли, — сказав Док Ґоджун, переймаючи лідерство, і рушив уперед.

Ймовірно, саме в цьому місці був пусковий механізм пастки.

«Клац.»

Разом із клацанням щось швидко полетіло. Три леза встромились в землю, де щойно була нога Док Ґоджуна. Лише завдяки його швидкій реакції пастка виявилася неефективною. Дійсно, пастки тут були. Я подумав, що все могло змінитися порівняно з минулим, тому я послав його вперед, але ця пастка все ще була тут.

Док Ґоджун, однак, мав досить радісний вираз обличчя, хоча він ледь не потрапив у пастку.

 — Ого, пастка? Це класика. Мені подобається.

Якби інші зараз його побачили, вони б подумали, що він божевільний.

Я звернувся до Док Ґоджуна, який розглядав пастку, і запитав:

— Тобі не страшно?

 — Чому мені повинно бути страшно? — відповів він і засміявся.

 — Це початок навчання, тому вони, ймовірно, не встановлять смертельні пастки. І, звісно, мені щастить.

Такі люди як він на підсвідомому рівні знали, що їм пощастить. Він недбало тицьнув в леза з усмішкою на обличчі.

 — Гм-м-м, гадаю, нам слід діяти обережно й уважно дивитись під ноги в цьому місці.

Наразі у нас було чотири можливі шляхи. Коридори були довгими, а кімнати з іншого боку були темними, тому неможливо було дізнатися, що всередині. Але я, останній, хто пройшов цей етап у своєму попередньому житті, дуже добре знав це місце. Я міг зачистити це місце доволі швидко, але з допомогою Сін Суа, а не власними силами. Якби я перейшов до наступного етапу з таким рівнем, ймовірність моєї смерті була б високою. Ось чому я пройшов це місце сам, десятки, сотні разів, поки не зміг зачистити його самостійно. І завдяки цьому кожен сантиметр цього місця був закарбований у моїй голові.

 — Спершу підемо цим шляхом.

Я залишив Док Ґоджуна і перейшов до іншої кімнати. Нічого не сталося, коли ми переходили коридор. Ми зайшли в кімнату, і з усіх боків кімнати знову були проходи.

— О, цього разу нічого не сталось.

— Ходімо праворуч.

Навіть через п'ять років це місце було ще таким свіжим у моїй пам'яті, ніби я був тут лише вчора. Ми пройшли кілька перехресть, але все було безпечним, без пригод.

 — Взагалі без пасток. Схоже, тобі сьогодні щастить, Со Канріме, — зауважив Док Ґоджун, наче був вражений.

Щастить? Смішна заява. Коли я вперше прийшов сюди, я потрапляв у всі можливі пастки й не було дня коли я не проливав власну кров.

 — Здається, суворе життя загострило мої чуття, — сказав я, дивлячись на північний коридор. Цього разу це була небезпечна кімната. Я міцно стиснув меч і зробив перший крок.

 — Спробуймо цього разу цей шлях.

Я пішов у коридор, нашорошивши вуха. Підійшовши ближче, я відчув чиюсь присутність всередині.

— ...Це людина? — тихо прошепотів Док Ґоджун, також відчуваючи присутність. У темній кімнаті було ледь помітно силуети, леза їхніх мечів поблискували.

 — Людина? Ні, вони схожі на скелетів, — тихо відповів Док Ґоджун на своє запитання.

Істоти в кімнаті, справді були скелетами. Кілька з них блукали з мечами в руках. Вони ніби ще не помітили нас.

 — Вони на вигляд сильніші за тих комах... Оскільки це перший етап після туторіалу, то вони можуть бути лише трохи сильнішими, правда?

На перший погляд, вони здавалися сильними, але зрештою, як сказав Док Ґоджун, ми тільки почали навчання, і вони були спеціально розроблені для цього етапу.

=================

[Назва] Демонічний скелет

[Ранг] Третій комашиний

[Опис] Демон, зроблений із людських кісток. Жадає людської плоті. Нечутливий до звуку, але чутливий до світла.

=================

Хоча ранг демона був низьким, їх було багато, тому для когось на зразок мене буде складно.

Я викликав своє вікно Долі.

[Ви можете покращити свої показники за допомогою очок досвіду.]

[Залишилося очок досвіду: 1600.]

Показниками були: сила, витривалість, спритність, чуття та магічна сила. Всього п'ять.

Мені не потрібно було довго думати, який із них покращити першим.

[Сила зросла до 3 рівня!]

Цього буде достатньо, щоб впоратися з демонічними скелетами. Я негайно активував «Променисте полум’я» й кинув його в їх бік. Коли полум’я затріщало, скелети звернули увагу на мене.

«Гр-р-р?!»

Потривожені демонічні скелети негайно вжили заходів. Істоти побігли вузьким коридором, а я у відповідь кинувся до них із мечем у руці.

«Крак!»

Мій меч легко трощив кістки. Хребти розламалися навпіл, демонічні скелети втратили рівновагу та впали, а я отримав очки досвіду.

«Гр-р-р!»

Інший демон кинувся до мене. Я встромив меч прямо в череп, і кістки з шумом розкришилися.

«Крак!»

Мені було досить важко мати справу з цими істотами в попередньому житті, але нищити їх по одному було можливо. Перемагати їх таким чином було просто марною тратою часу. Ось чому я взяв із собою Док Ґоджуна.

«Крак-крак-крак!»

 — Ха-ха-ха! Це весело!

Док Ґоджун різко увірвався в кімнату і вбив демонічних скелетів, виплеснувши своє божевілля. Якими б сильними не були здібності людини, певні межі обов'язково повинні бути. Проте Док Ґоджун, можливо завдяки своїй здібності «Мрійник», безстрашно перемагав скелетів.

 — Добре, зачистку закінчено. Легко, чи не так? Переходимо до наступної кімнати!

Він стрімко знищував монстрів навколо і швидко переходив до наступної кімнати. Кожного разу, коли з’являлися демони, ми з ним швидко їх винищували.

 — Гм, у кожній кімнаті, куди ми заходимо, є монстри, — сказав Док Ґоджун, пройшовши кілька кімнат.

Поруч були розкидані зламані кістки. Мабуть, ми вбили біля сотні скелетів.

Док Ґоджун вдарив ногою по черепу й продовжив:

— Я думав, що нам пощастило раніше, але, можливо, ні, оскільки демони з’являються куди б ми не пішли.

— Тобі важко?

 — Не дуже. Вони не такі сильні.

Ймовірно, це було легко для нього, бо він був Третього божественного рангу. Несподіваним було його вміння володіти мечем. Хіба він не був простим письменником?

— Ти вчився фехтувати? — запитав я його.

— Так. Я вивчав фехтування та бойові мистецтва на випадок, якщо  потраплю в інший світ або трансмігрую в книгу, — усміхаючись, відповів Док Ґоджун.

— Номери лото та акції, які я запам’ятовував щотижня на випадок повернення в минуле, стали марними, але я все одно задоволений.

До цього моменту я вважав, що його монолог є результатом його марень, але здається, що він справді «мрійник».

Тоді Док Ґоджун пильно подивився на мене й сказав:

— Со Канріме, правду кажучи, є щось, що мене цікавить з моменту нашої першої зустрічі.

 — Що саме?

 — Ти знаєш, що ти особливий? Ти надзвичайно спокійний, швидко адаптуєшся і не боїшся небезпеки.

Він продовжував пильно на мене дивитися і сказав:

— Ти регресор, чи реінкарнатор, чи щось подібне?

Він швидко здогадався. Не буде проблемою, якщо він дізнається, що я регресор, але я хочу якомога довше це приховувати.

Трохи подумавши, я сказав:

— Коли я був дитиною, я досить часто бачив привидів, тому такі речі мене не дивують.

 — Хм? Твоє дитинство здається мені цікавим. Розкажи мені.

Його очі пронизували мене, наче він хотів знати про мене все. Немає потреби говорити про моє дитинство, і зараз був невдалий час, оскільки ми були близько до того місця. Тож я проігнорував його й поворушив ногами сказав: 

— Нумо перестанемо гаяти час і швидше пішли вперед. Веди.

 — Зрозумів. Розкажи потім про своє дитинство!

Док Ґоджун увійшов у коридор із трохи схвильованим виразом обличчя. Коли я тихенько йшов за ним, я помацав стіни. Коли ми дійшли приблизно до середини проходу, я щось зачепив рукою.

«Туп!»

Док Ґоджун почув звук і обернувся. Поряд з брязкотом щось впало ззаду. Підлога провалювалась.

— Біжи!

Підлога падала з жахливою швидкістю. Внизу була нескінченна темрява. Почувши мій крик, Док Ґоджун почав мчати на повній швидкості, весь час сміючись, як божевільний.

 — О, є навіть така пастка! Класика!

Ця ситуація здавалася йому веселою частиною гри. Тим часом швидкість падіння підлоги збільшилась. Ми були лише за кілька кроків від падіння. Якби ми зробили помилку, ми б обоє впали. Це буде неприємно. Я простягнув руку до спини Док Ґоджуна й щосили штовхнув його вперед.

 — Га?

«Бум!»

Перелякані крики Док Ґоджуна заглушив голосний шум.

У той самий момент, коли я штовхнув його, згори впала купа каміння. Камені впали саме там, де мить тому був Док Ґоджун. Якби я його не штовхнув, він би був похований під камінням. Док Ґоджун зміг безпечно дістатися до сусідньої кімнати, але я перечепився через каміння, що падало згори, і впав, а потім підлога піді мною провалилася.

 — Со Канрім!

Док Ґоджун почав віддалятися від мене. Я падав на шаленій швидкості, а через деякий час дістався землі.

«Бум!»

Я не отримав травм, бо вмій правильно падати з висоти. Я швидко встав і озирнувся, і в тиші з’явилося вікно сповіщення.

[Ви увійшли в секретну зону.]

Як і планувалося, я єдиний потрапив у це місце. Сам би я довше добирався сюди, але завдяки Док Ґоджуну я опинився тут набагато швидше. Він справді став мені у пригоді. Зараз для мене найважливішим був мій розвиток.