Ганібі, п’ята у рейтингу мисливиця Південної Кореї, а також модель CyC — ексклюзивної фарби для мисливців, створеної з матеріалів, знайдених у підземеллі, була зайнята тим, що позувала немов на нову обкладинку журналу, хизуючись своїм сяючим світлявим волоссям у ресторані похмільного супу.
Коли Ча Відже, показуючи «радість» від зустрічі з зірковою мисливицею, з ентузіазмом плескав у долоні, інші мисливці застигли на місці від несподіванки, але через мить так само почали плескати в долоні. Ганібі відчутно повеселішала та чемно вклонилася.
— Вибачте, що налякала. Навряд моя раптова поява була вже таким приємним сюрпризом.
— Та все гаразд.
— Ні, справді, вибачте. Щось у мене вже терпець урвався…
Вона голосно сміялася разом із Ча Відже. Хоч її обличчя прикрашала елегантна посмішка, мисливці прискорилися, швидше доїдаючи свій обід. Серед брязкоту посуду знайомий голос порушив тишу.
— Та хто, бляха-муха, так мотоцикли паркує? Тьфу.
Усі погляди швидко переметнулися до новоприбулого — Бе Вонву, який стояв біля входу до ресторану, дурнувато кліпаючи очима, та тримав над головою мотоцикл Ганібі, яка здивовано ахнула.
— А ти не оскаженів зовсім, курво? Негайно постав його на місце!
— Ганібі? Що це ти тут робиш?
— Спершу постав мій мотоцикл на місце!
— Твій мотоцикл? Так паркуй його нормально. Вхід перекрила, бач, — пробурчав Бе Вонву, обережно поставивши байк у сторону. Ганібі, яка вже нервово почала масажувати свої скроні, раптом різко підняла голову.
— Гей, Захисничку, ти один прийшов? Без Лі Сайона?
Отримавший прізвисько «Захисник» як уособлення мужності, Бе Вонву здригнувся.
— Я ж просив не називати мене мисливським ім’ям. Звертайся по-людськи, за ім’ям.
— Де Лі Сайон? Ти, що, не з ним прийшов?
— Га? Сайон? Гадки не маю, де його біси носять. А нащо він тобі?
Бе Вонву здивовано підняв брови. Замість відповіді Ганібі обвела поглядом приміщення. Побачити розмову між мисливцями з першої десятки — рідкісне видовище, тож усі інші уважно прислухалися до їхньої розмови. Але варто було Ганібі кинути на них грізний погляд, вони дуже швидко вдали, що зайняті своїми справами.
І саме тоді в ресторані голосно пролунало бурчання. Почухавши свій живіт, Бе Вонву тихо пробурмотів:
— Мені, звісно ж, дуже цікаво, чого ти його шукаєш, але спершу можемо замовити щось?
— …Добре. Мені теж варто для початку трохи охолонути.
Ганібі почала обмахуватися рукою. У цей момент двоє мисливців, які швидко доїли свій суп від похмілля, кинули 30,000 вон на стійку та поспішно вибігли з ресторану. Бе Вонву вправно підняв ганчірку та помахав нею Ча Відже.
— Я приберу і займу цей столик. Один суп із великою кількістю чон’янського перцю. Медонько, а ти що хочеш?
— А що тут взагалі є?
— Хаджанґ-ґук.
— …Тільки цей суп?
— Ага. Але він смачний.
Бе Вонву виблискував усмішкою аж до самих вух і показав великий палець. Ганібі, масажуючи скроні й похитуючи головою, неохоче відповіла:
— Гаразд, мені тоді теж похмільний суп.
— Чудово, — Бе Вонву показав великий палець Ча Відже, який у відповідь жестом показав «Окей» і пішов наповняти миску кімчі та редькою. Швидко прибравши за минулими клієнтами стіл, Бе Вонву, який навіть приніс власну ложку для супу, схвально плеснув у долоні. — А тепер розповідай. Чому ти шукаєш Сайона? Що він утнув цього разу?
Ганібі ще раз окинула приміщення поглядом, а потім пальцем поманила Бе Вонву посунутися ближче. Коли він нахилився, вона склала руки човником і прошепотіла:
— Знаєш же про той магічний камінь, що виставили на Томатному ринку нещодавно, так?
Звісно же, Ча Відже почув кожне її слово. Знову той клятий магічний камінь. Усі, хто сюди приходив, тільки й говорили про нього. Він увімкнув вогонь під каструлею з бульйоном. Бе Вонву відповів пошепки:
— Аякже, знаю.
— Мені він дуже-дуже потрібен.
— Що, аж настільки?
— Якщо я його знайду і принесу Хон Йесону, то він виготовить для мене зброю. Мені конче потрібна зброя S-рангу.
— Ох, точно. Твоя ж зброя зламалася нещодавно, еге ж?
— Ага... А ще скоро оновлення рейтингу. Якщо я зможу знайти цей магічний камінь і передам його Хон Йесону, він зробить мені на замовлення S-рангову зброю, і я зможу з легкістю обійти по рейтингу Ґю-ґю. Класний план, скажи?
Ґю-ґю — мисливець, який займав позицію одразу над нею. Як і всі інші, Ганібі плекала великі амбіції попри те, що зараз сиділа в цій старенькій забігайлівці. Ча Відже подумки пообіцяв, що, якщо зустріне Хон Йесона, обов’язково першим ділом вдарить його. Щоб краще розуміти масштаби його одержимості, Хон Йесон публікував в інстаграмі дописи про те, як він жадає той магічний камінець. Бе Вонву кивнув із сумнівним виразом обличчя.
— Ну, звучить логічно. Але я так і не зрозумів, навіщо ти шукаєш Сайона.
— Бо цей чокнутий заблокував усі джерела інформації!
Гуп!
Ганібі гепнула кулаком по столу. На щастя, перш ніж її рука торкнулася дерев’яної поверхні, Бе Вонву встиг підставити свою долоню. Побачивши, як Бе Вонву врятував стіл, Ча Відже, стоячи за стійкою, показав йому великий палець.
Дідько, а танки корисні у ці дні навіть у захисті меблів…
Ча Відже додав у суп Бе Вонву ще один м’ясистий шматок на кістці. Ганібі все ж потрохи починала заспокоюватися.
— Га? Стіл цілий?
— Ага. Я вчасно здібність використав.
— Дякую. У будь-якому разі ще кілька днів тому всі активно обговорювали цей камінь.
Довге пояснення Ганібі зводилося до наступного: хтось із ніком EZ раптово виставив магічний камінь на Томатному ринку і так само раптово видалив оголошення. Зазвичай це просто викликало б цікавість, але обіцянка Хон Йесона створити зброю на замовлення зробила камінь об’єктом небувалого ажіотажу.
Зброя від самого Хон Йесона! Безцінна річ, вартістю в сотні мільйонів вон. Мисливці, охочі швидко розбагатіти, кинулися вистежувати EZ, і Ганібі, втративши нещодавно свою дорогоцінну зброю, анонімно приєдналася до цієї гонитви. Разом вони створили команду, аналізуючи та ділячись кожним шматочком інформації.
Ганібі потягнулася до свого золотистого волосся, сердито смикаючи його.
— Ми підсилили якість фотографії цього магічного каменю, шукаючи у віддзеркаленні хоч щось, проаналізували модель телефону, навіть порівняли газету на задньому фоні, щоб визначити видання. Ми розклали це фото буквально до рівня наночастинок, женучись за кожною зачіпкою.
…До такого степеня?
Ча Відже, який мовчки слухав, відчув, як по спині пробігли сироти. Рівень технологій і одержимість мисливців його по-справжньому лякали. Навіть Бе Вонву виглядав трохи приголомшеним.
— …До такого степеня? — повторив він думку Ча Відже.
Ганібі простогнала, обм’якнувши на столі. Бе Вонву миттєво підхопив її голову, перш ніж та вдарилася о стіл, тим самим вдруге врятувавши його. Ча Відже вирішив, що нагодує Бе Вонву все ж ще додатковою мискою рису.
— Але раптом кілька днів тому всі розмови просто припинилися. Не те щоб усі одночасно зайшли в підземелля! Група, з якою я співпрацювала, просто замовкла. Я запитала, чи щось у них трапилося.
— І що дізналась?
— Вони сказали, що кидають погоню за EZ.
— Оце так.
— Тому я продовжила копати і з’ясувала, що до них звернулася юридична команда гільдії «Падо», наказавши припинити переслідування EZ.
— Що? Дійсно наша гільдія?
Бе Вонву виглядав щиро шокованим. Розтріпана Ганібі бурмотіла з похмурим виглядом:
— Це все, що вони сказали. Їм просто закрили рота. Але якщо це був не ти, значить, це був Лі Сайон.
— Це… Мабуть, і справді так.
— Але його, чорт ногу зломить, десь зустріти… Тому я ніяк з ним напряму поговорити не можу.
Ча Відже хотів зібрати побільше інформації з їхньої розмови, але якщо залишиться довше у залі, то суп перевариться. Тож він зрештою виніс дві гарячі юшки, рис, кімчі, редьку та порізаний перець чон’ян на підносі. Якраз у цей момент Ганібі лежала згорблена, а Бе Вонву втупився в одну точку.
— Ваш хаджанґ-ґук готовий.
— Ой! Дякую… Заждіть, ми ж не замовляли рис, — Бе Вонву подивився на Ча Відже з дурним виразом обличчя.
— Це за рахунок закладу, — спокійно відповів Ча Відже.
Обличчя Бе Вонву, що було порожнім і розгубленим, змінилося на вдячне та сповнене приємного подиву. Ганібі ж швидко підняла голову. Ча Відже, зберігаючи холоднокровність, повернувся до кухні.
У ресторані знову запанувала тиша. Подача замовлення повернула спокій і дозволила зібрати деяку інформацію. Легше простого. Ча Відже закінчив мити посуд і вправно впорався з додатковими замовленнями Бе Вонву та Ганібі.
Трохи згодом той махнув рукою з прилавка.
— Гей, робітнику! Рахунок!
— Звичайно. Разом це буде дев’яносто тисяч вон.
Після того, як Ганібі оплатила свою частину замовлення, вона раптом витягла щось згорнуте в рулон.
— А це ще що?
— Розгорніть.
Ча Відже обережно розгорнув рулон і побачив постер із великим автографом у кутку. Це був би справжній скарб для її фаната. Обличчя Ча Відже на мить набуло дивного виразу.
...Чому ти мені це даєш?
І звідки у неї взагалі взявся цей постер? Вона ж нічого подібного не мала, коли ефектно увійшла до ресторану. Самовдоволено усміхаючись, Ганібі прочистила горло:
— Я помітила, що на стіні висять постери з автографами?
— ...Є таке.
— Це подарунок. Повісьте й мій також.
Ча Відже майже застиг, ошелешено дивлячись на Ганібі, але швидко пригадав, що не має виражати своїх справжніх почуттів. Тож він широко усміхнувся.
