Осінь принесла на Західне Озеро пронизливий холод. Вода стала холодною і блискучою, мов метал.
Колись це місце було заповнене туристами й літніми місцевими мешканцями, але тепер тут панувала мертва тиша.
По-перше, усі лякалися чуми — ті, хто мав змогу, не залишали домівок. Страх зараження охопив кожного. По-друге, всі входи до озера було перекрито. Громадянам заборонили наближатися до води й берегів.
Озеро було таким величезним, що більше нагадувало море.
Вздовж довгої дамби Су, що розсікала Західне Озеро, дерева тихо погойдувались у вечірньому вітрі. Вночі вони скидалися на жінок з чудовими постатями, які розчісують щойно вимите волосся.
На самій дамбі, просто над берегом, стояли член Ради Чжу Мен і Голова Королівської Варти Ву Пінцзін, обличчям до міста.
Вони дивились через озеро, на хмарочоси по той бік. На воді віддзеркалювалось безліч будівель. Місто жило поруч із озером, і воно, мов дзеркало, відбивало славу цієї місцини. Видовище — справді величне.
Темні хмари поволі сунули нічним небом. Тьмяне сяйво місяця обрамляло їхні обриси. Потужні прожектори з деяких хмарочосів проникали навіть у це дивовижне повітряне дійство, додаючи хмарам химерної краси. Цей захмарний театр віддзеркалювався і на водній гладі.
І раптом — поруч із кольоровими хмарами з’явилася синьо-чорний туман. Легкий туман навис над землею. Небо потьмяніло, а згодом тьма загусла настільки, що повністю затьмарила місячне світло. Навіть вогні великого міста розчинились у цьому мороці.
Небо огорнула глибока темрява.
Суцільний чорний туман плив над містом Ханчжоу і поволі насувався на покинуте Західне Озеро.
На дамбі — Чжу Мен, Ву Пінцзін, член Ради Лоу Мянь, Лі Цзінь, Тан Чжун, Тан'юе, Мо Фань, Лі Тянь, Лен Цін і всі інші — підняли голови, дивлячись, як хмара темряви нависає над озером.
— Тож ось як він зникав і з’являвся в місті, повному людей… — спокійно мовила Лен Цін.
Вона була водночас крижана і спокуслива. Вона була старшою сестрою лолі Лінлін.
Для нього це була перша зустріч із найстаршою старшою сестрою з Мисливської Агенції «Чисте Небо». До його подиву, Лен Цін була заступницею старійшини Магічного Суду, а отже, мала надзвичайну силу й статус.
— Він іде, — на обличчі Тан'юе з’явилася легка посмішка.
Як вона й гадала — варто було лише подути у свисток, зроблений зі зміїної луски, як він обов’язково прийде, де б вона не була.
Він повернувся. Хоча ще не до кінця відновився після линяння, однак усе одно з’явився.
Синьо-чорний туман досяг середини озера. І раптом — у воду впала гігантська, довжелезна тінь, ніби чорна блискавка розсікла озеро!
Гігантський змій зник під водою — і по водній гладі прокотилася гігантська хвиля.
Краплі злетіли в повітря і зливою впали вниз. Хвилі розходилися колами від центру озера прямо до дамби, ледь не змиваючи її!
Натовп на дамбі втупився у воду з широко розплющеними очима. Багато хто бачив справжній вигляд Чорного Тотемного Змія вперше.
Минув деякий час, перш ніж вода знову стала спокійною. Чорний Тотемний Змій виринув із глибини, показавши голову й шию, і поплив до дамби. І хоч із води здіймалася лише мала частина його тіла, враження було таке, ніби до берега наближалося гігантське круїзне судно!
— Велетню, ти вже завершив линяння? — гукнула Тан’юе, дивлячись на Чорного Тотемного Змія посеред озера.
Чорний Тотемний Змій поволі наближався до дамби. Його шия й голова здіймалися набагато вище за сушу. Його очі-ліхтарі спрямували погляд униз, прямо на людей, що стояли на дамбі.
Попри те, що він дивився лише на Тан’юе, всі навколо відчули на собі його погляд — гострий і всевидящий.
— Линяння ще не завершене, — член Ради Лоу Мянь зрозумів це з першого погляду.
Якби Змій завершив линяння, візерунки на його тілі стали б виразними та чіткими. А не такими розмитими, як зараз.
До того ж, його присутність не здавалася такою приголомшливою, як зазвичай. Лоу Мянь одразу помітив: Змій ослаблений.
Член Ради Чжу Мен обернувся і глянув на Лоу Мяня.
Той кивнув. В очах його спалахнула тривожна загроза.
Чжу Мен повільно підняв праву руку… і стиснув її в кулак. Це був сигнал. Умовний знак, щоб наказати своїм людям!
Щойно Чжу Мен подав сигнал, з дамби вискочили сотні фігур. Надзвичайно добре навчені маги ховалися по всій дорозі, майстерно замасковані. Після наказу Чжу Меня знадобилося лише кілька секунд, щоб вони всі з’явилися.
Попереду загонів ішли ті, що носили форму Королівської Варти — це було легко впізнати. Це була особиста армія Чжу Меня!
Інші ж, в основному, були одягнені в мантії Магічного Суду. Колір мантій свідчив: вони підпорядковуються Лоу Мяню!
Зазвичай Судді Магічного Суду роз’їжджають по країні, виконуючи окремі завдання. Але щоб зібралися всі разом — такого ще не було.
— Взяти його! — гучно вигукнув Чжу Мен.
— Активувати Формацію Покарання Блискавкою. Не дайте йому втекти! — гримнув Лоу Мянь.
Усе відбулося занадто швидко. Тан Чжун, Мо Фань, Лі Тянь, Тан’юе і Лен Цін не встигли навіть збагнути, що відбувається.
Очі Тан’юе сповнилися шоком і недовірою, коли вона побачила магів на дамбі.
— Що ви робите?! — закричала вона.
Жоден із членів Ради не згадував про тих, хто ховався в темряві. Було неможливо повірити, що вони привели сюди стільки Магів Високого Рівня просто так!
— Тан’юе, ти чудово впоралась. Далі ми все зробимо самі, — з посмішкою мовив Лоу Мянь, погладжуючи свою цапину борідку.
— Загрозу слід знищити. Щойно він помре — чума щезне!
(ПП: я зазвичай бачив настільки тупими зображують китайці своїх побратимів по нації, але ну це вже перебор, вбивши джерело, зараза автоматично не зникне)
Сьогодні — день загибелі цього Тотемного Змія, що приніс їм лихо!
Тан’юе була вражена до глибини душі. Вона й подумати не могла, що ці двоє членів Ради об’єднаються… щоб збрехати їй. Адже Лоу Мянь завжди був на боці Тотемного Звіра, завжди виступав проти Чжу Меня!
