Джин‑У відвернувся ще до того, як Ю Джин‑Хо встиг відповісти. У будь‑якому випадку, не було жодної потреби слухати його відповідь.
Навіть зараз Ю Джин‑Хо ледве міг стояти прямо, його ноги продовжували тремтіти. Із самого початку Джин‑У нічого не очікував від Ю Джин‑Хо. Швидше, він був радий, що хлопець не пішов за ним, сказавши, що допоможе чи щось у цьому роді.
“Він просто буде заважати.”
Джин‑У повільно підійшов до павука. Павук, мабуть, теж виявив присутність людей, бо, човгаючи вісьмома лапами, змінював напрямок руху.
Він наближався.
Неначе бачена раніше здобич здалася йому досить дивною, павук не відразу кинувся на них. Використовуючи свої товсті та довгі ноги, щоб відштовхуватися від землі, він підбирався дедалі ближче.
― Фуу‑вуу.
Коли гігантський монстр повільно заповнив усе його поле зору, дихання Джин‑У стало важким. Його серце теж стало битися дедалі швидше.
Туд‑туд, туд‑туд.
Джин‑У контролював своє нерівне дихання і щосили намагався заспокоїтися. Він мав залишатися зосередженим та спокійним.
Джин‑У згадав, які саме почуття він відчув, коли стояв наприкінці другого поверху миттєвого підземелля станції Хапджонг. Тоді він згадав, як уперше побачив Отруйноіклу синю Касаку.
Однак цей гігантський павук перед ним не створював такого тиску, як та змія. Значить, він точно зможе це зробити.
Якби Джин‑У із самого початку думав, що цього боса неможливо вбити самому, він би навіть не залишився тут.
Кеурурук.
Вони підійшли досить близько, щоб його обличчя відображалось у гладких, чорних очах павука.
Джин‑У сильно примружився.
“Екзоскелет виглядає досить міцним… Мій кинджал зможе пошкодити його?”
Очевидно, що кинджал має менший радіус атаки, ніж сталевий довгий меч, який Джин‑У використовував раніше. Тому, якщо він хотів завдати глибокої рани, йому потрібно було посилити свої атаки.
Джин‑У взяв кинджал зворотним хватом. Він вирішив, що так буде легше поранити монстра.
Кеурук.
Нарешті павук став перед Джин‑У. Потім підняв дві передні лапи вгору і зігнув їх під кутом.
“Що він намагається зробити?”
Його цікавість тривала лише коротку мить – Джин‑У широко розплющив очі.
УДАР!
Якби він інстинктивно не відхилився убік, то лапи павука зараз би встромилися б йому в груди. Лапи павука встромилися в землю за ним, потім піднялися в повітря, і знову зігнулися. З кінців його лап посипалися шматки кам’яної землі.
Джин‑У крадькома озирнувся.
У підлозі тепер була досить велика діра.
“Якби я попав під удар, то одним болем в грудях це б не закінчилось.”
Погляд Джин‑У став ще гострішим. Тепер йому треба було зосередитись ще сильніше.
“Він наближається!”
Змах!
Павучі лапи, які спочатку нагадували випущені кулі, тепер зафіксувались у його очах.
Ліворуч.
Він пригнув голову нижче, щоб ухилитися від лівої передньої лапи павука.
Праворуч.
Він відхилив своє тіло назад і дозволив правій лапі пронестися повз нього, а потім зробив крок уперед.
Праворуч.
Він знову ухилився від лапи павука, яка цілилася йому в голову, і зробив два кроки вперед.
Ліворуч, праворуч, праворуч, ліворуч, праворуч, праворуч, праворуч, ліворуч, ліворуч.
Хлоп! Бум! Кванг! Кабум! Хлоп! Бум! Кванг! Кабум!
Лапи павука кололи та руйнували землю так голосно, що вуха б оніміли від болю.
Джин‑У ухилявся від атак павука однією за одною і підбирався дедалі ближче до монстра.
Тим часом Ю Джин‑Хо не міг повірити своїм очам.
― Що з ним таке?!
Незважаючи на те, що він спостерігав здалеку, ці атаки були настільки лютими, що волосся на його голові вставало дибки.
Однак ця людина ухилялася від них, стоячи прямо перед монстром, не кажучи вже про те, що він підходив дедалі ближче.
Побачивши ці ефективні та спокійні рухи, Ю Джин‑У відчув, як по його спині пробіг холодок.
― Він точно Е‑рангу!?
Не може бути, чорт забирай. Якби там стояв він, а не Джин‑У, то його вже порвали б на шматки. Він не був впевнений, чи зможе хоч раз ухилитися від цих атак.
Однак Джин‑У ухилявся від них без жодної помилки.
Мисливець E‑рангу робить те, про що мисливець D‑рангу міг би тільки мріяти?
Цьому могло бути лише одне пояснення.
“Він фальшивий реєстратор!!!”
Вираз Ю Джин‑Хо став жорстким.
Серед талановитих мисливців було лише кілька людей, які могли вільно керувати своєю магічною енергією. Якби їм захотілося, вони могли б легко підробити результати та отримати нижчий ранг.
Мисливці, які отримували нижчі ранги, ніж ті, які вони мали отримати спочатку, просто приховуючи частину своєї магічної енергії – таких людей називали "фальшивими реєстраторами".
І, що більш тривожно, більшість із цих фальшивих реєстраторів мали досить зловісні мотиви для цього.
“Серійний вбивця, чиїм хобі було входити до підземелля низького рангу і вбивати всіх інших мисливців низького рангу…”
Оскільки лише присутні знали, що відбувається у підземеллі, не було кращого місця для скоєння злочинів, ніж світ за воротами.
Ю Джин‑Хо нервово проковтнув слину. Раптом Джин‑У здався йому набагато страшнішим за павука.
“І чому саме я наполягав на тому, щоб прийди сюди…?”
Ю Джин‑Хо відчув, що будь‑якої миті він заридає.
Свист! Свист! Свист!
Тим часом павук продовжував безперервно атакувати.
Джин‑У ухилявся від усіх цих атак і був упевнений у своїй перемозі. Поступово зменшуючи відстань між ними, голова павука була вже майже в межах його досяжності.
Схема атаки павука була досить простою, тому він міг легко підійти до нього.
“Треба цілитись йому в очі.”
Це було основне правило – атакувати слабкі місця монстра. Тому він вирішив атакувати очі павука, які здавалися найслабшим місцем у його захисті.
“Як тільки я встромлю свій кинджал в ці очі…!”
Якраз у той момент, коли Джин‑У вирішив… Він раптом відчув, що атаки павука з якоїсь причини сповільнились.
Змах! Свист!
Можливо, це тому, що очі його повністю адаптувалися до швидкості його атак?
Бум! Хлоп!
Ні, це не так.
Його очі могли бути введені в оману, але його слух не можна було обдурити. Гучні звуки вибухів землі, що долинали до нього трохи повільніше, ніж кілька секунд тому.
Джин‑У вже був упевнений у своєму чудовому слуху, тому він зміг відчути цю ледь помітну зміну.
В цей момент у його голові промайнуло якесь зловісне передчуття.
Коли він придивився, м'язи в районі павучої пащі ледь‑ледь тремтіли.
“Чому він намагається відкрити рот саме зараз?”
Джин‑У вже приготувався підстрибнути на три метри і дістатися до голови павука, але відчув, що зараз станеться щось недобре. Він поспішно змінив напрямок стрибка.
І потім…
Сплеск!
З пащі павука виплеснулася брудна та щільна рідина.
Джин‑У покотився підлогою і швидко відновив рівновагу. Він швидко озирнувся. Місце на підлозі, на якому він стояв лише секунду тому, тепер диміло і було випалено до чорноти.
Шшшш…
Каміння на підлозі розплавилося.
Джин‑У проковтнув слину, побачивши це.
“Якби я зараз стрибнув вперед…”
Розплавилася б не лише підлога.
Можливо, відчувши, що Джин‑У відволікся, павук миттєво кинувся на нього.
Шурхіт!
Джин‑У підняв голову. На той час павук уже був перед його очима.
Свист!
Джин‑У підстрибнув, ухиляючись від лап гігантського павука.
Бум!
Напад павука відновився.
― Прокляття!
Після цього Джин‑У ще кілька разів підбирався до голови монстра. Але щоразу йому доводилося відступати, щоб ухилитися від травного соку.
Коли у павука стало дві схеми атаки, впоратися з ним стало набагато складніше. Якщо він підходив ближче, ухиляючись від усіх цих лап, павук випльовував травний сік. Потім павук знову атакував лапами, коли йому доводилося відступати через сік.
― От лайно!
Відчувши розчарування, він вирішив атакувати лапи своїм кинджалом.
На жаль, лапи були вкриті товстим екзоскелетом, і хоч би скільки разів він їх не атакував, йому не вдалося порізати їх жодного разу.
Джин‑У прикусив нижню губу.
“Це не спрацює.”
Павуку потрібні лише дві передні лапи, щоб напасти на нього, але з іншого боку, він мав використати все своє тіло, щоб ухилитися від них. Було очевидно, хто втомиться першим.
“Втома.”
[Втома: 57]
Поки він думав, його показник Втоми стрімко зростав. Коли цей показник досягне 70, його швидкість знизиться, а коли він досягне 90, дихання стане надто важким, і йому буде набагато важче вільно пересуватися.
Часу в нього залишалося все менше.
“Якщо я хочу наблизитися до нього, то…”
Швидкість.
Його швидкість була проблемою.
Бум! Бум! Бум! Бум!
“Стоп. Швидкість, так?”
Поки Джин‑У продовжував ледве ухилятися від ударів лап, у його голові промайнула думка.
“Так, у мене вроді би було щось таке…?”
Він дійсно мав одне активне вміння. Він зовсім забув про нього, бо досі не було потреби його використати.
“Спринт!”
[Ви активували "Вміння: Спринт".
Ваша швидкість пересування збільшилась на 30%. Щохвилини під час активації витрачатиметься одна одиниця мани.]
Разом з цими повідомленнями тіло Джин‑У стало ще швидше, начебто активовано підсилювач. Ухилятися від лап павука стало ще легше.
Змах! Свист! Змах!
Бум! Бум! Бум!
Він стрімко ухилився від павучих лап, що били немов блискавки, і в мить опинився перед монстром.
Захоплений зненацька павук поспішно виплюнув свій травний сік. Однак, завдяки збільшенню швидкості, Джин‑У спокійно і легко ухилився від плювка і кинувся до голови павука.
Удар!
Його кинджал вп'явся павуку в очі.
["Дебаф: Параліч" активовано.
Ефект було скасовано через високий опір цілі.]
["Дебаф: Кровотеча" активовано.
Здоров’я цілі зменшується на 1% в секунду.]
― Так!
Один із двох спеціальних ефектів, якими володіло Отруйне ікло Касаки, успішно активувався.
Роооооааааар!!!
Павук загарчав і захитався.
Джин‑У не змарнував такий шанс.
Як тільки його ноги опустилися на землю, він знову підстрибнув і виліз на тіло павука, щоб дістатися його голови.
Павук скажено розмахував лапами у всі сторони, але Джин‑У не збирався попадати під ці сліпі атаки.
Удар! Бум! Бум!
Натомість на бідній землі продовжували з'являтися дірки.
Тепер, стоячи на вершині голови павука, Джин‑У почав завдавати ударів своїм кинджалом по його очах.
Удар! Удар! Удар!
РОООААААРР!
Павук шалено метався туди‑сюди, але Джин‑У тримався до кінця і продовжував встромляти свій кинджал в голову павука.
Кеу, кеу‑ру‑рук!
Павук почав похитуватися. Очевидно, що тепер він був поранений. Побачивши це, Джин‑У прискорив свої атаки. І, зрештою, величезне тіло павука схилилося набік.
ТУД!
Проте Джин‑У не опустив руки. Він продовжував завдавати ударів, доки павук не помер остаточно.
Удар! Удар! Удар!
Круук. Кеурук.
Разом із останніми зітханнями павука, перед ним з'явилися кілька повідомлень.
[Ви перемогли боса цього підземелля.]
[Підвищення рівня!]
[Підвищення рівня!]
[Підвищення рівня!]
― Я зробив це!
Покритий з ніг до голови павучою кров'ю, Джин‑У високо підняв руки. Можливо тому, що це був бос, він підняв три рівні.
― Статус.
[Ім'я: Сон Джин‑У
Рівень: 21
Клас: Немає
Титул: Вбивця вовків
ОЗ: 2,600
ОМ: 391
Втома: 0]
[Характеристики
Сила: 53
Витривалість: 30
Спритність: 38
Інтелект: 30
Сприйняття: 32
(Одиниці розподілу: 0)]
[Вміння
Пасивні вміння:
– (Невідоме), макс. рівень
– Наполегливість, 1‑й рівень
Активні вміння:
– Спринт, 1‑й рівень]
З 18‑го до 21‑го рівня одним стрибком. І це був ще не кінець. Крім повідомлень про підвищення рівня, з'явилося ще дещо.
Дзінь!
[З досягненням 20‑го рівня, функція у крамниці "купити" стала доступною.]
“О, так я нарешті можу витратити золото, так?”
Це було приємне повідомлення, безперечно. Однак зараз був не найкращий час для спокійного перегляду Крамниці.
ГУРКІТ….
Печера почала ледь‑ледь тремтіти.
[Після смерті господаря підземелля вхід до нього буде знищено за годину.]
[Залишилося часу: 59 хвилин 58 секунд.]
Справді, йому треба було вибратися з цього місця, перш ніж ворота зачиняться. Переглядати Крамницю можна буде, коли він опиниться у безпечному місці.
Коли Джин‑У вже збирався спуститися, він помітив, що в центрі голови павука щось яскраво блищить.
“Це предмет?”
Однак, на відміну від монстрів з миттєвого підземелля, тут не було повідомлення про знайдені предмети, і він не міг їх автоматично збирати.
Що це може бути?
Джин‑У задумався, перш ніж зрозумів, що це таке.
“Точно, у монстрів є магічні кристали…”
Як він міг забути про щось таке цінне?
Джин‑У витягнув магічний кристал, захований глибоко всередині голови мертвого павука. Це був магічний кристал С‑рангу з боса, тому він повинен коштувати близько десяти мільйонів вон.
Як за таку блискучу перемогу, це був дуже хороший трофей.
Джин‑У легенько зістрибнув з голови мертвого павука.
Туп!
Легко приземлившись на землю, він обернувся і виявив ще більше блискучих вогників, які цього разу виходять з черева павука.
Джин‑У був дуже здивований.
Він чув історії про те, що деякі монстри володіють двома‑трьома магічними кристалами, але тут було занадто багато вогників, щоб стверджувати, що вони всі можуть бути магічними кристалами.
“Тоді що ж це може бути?”
Кинджалом він розрізав живіт до шлунка, внаслідок чого на землю висипалися напівперетравлені останки монстрів комах. Від них виходило світло.
― Не може бути…?!
Джин‑У почав ритися в мертвих комахах.
Як він і підозрював, всі вони мали магічні кристали. Звичайно, деякі з них розплавилися і стали меншими, ніж раніше, але багато вціліли й залишилися як нові.
Коли він зібрав усі вцілілі кристали, то нарахував понад десять.
― Цього разу я справді зірвав джек‑пот!
Він прийшов, щоб заробити на оренду за цей місяць, але такими темпами він заробить набагато більше.
― Х‑хьон‑німе.
Коли Джин‑У озирнувся, він побачив Ю Джин‑Хо.
― Будь ласка, поклади їх сюди.
Ю Джин‑Хо акуратно поклав магічні кристали, що належать Джин‑У, в сумку для спорядження. Потім він потягнувся у куток сумки і дістав термос, після чого налив його вміст у кришку.
― Хьон‑німе, ти, певно, хочеш пити. Будь ласка, випий це. Це вода.
Це була холодна освіжаюча вода.
“Чому він робить те, про що його ніхто не просив?”
Оскільки Джин‑У все одно хотів пити, він узяв кришку термоса, щоб випити воду. Але він не переставав думати про дивну поведінку хлопця.
Ковть, ковть.
Вода прослизнула в горло і приємно освіжила його.
― Хьон‑німе, тобі сподобалося?
Перш ніж він це помітив, почесне звернення змінилося на "хьон‑нім".
― Мм… Так, це освіжає.
Джин‑У висловив свою щиру думку і передав кришку Ю Джин‑Хо.
― І те, що ти бачив тут…
Не встиг Джин‑У закінчити, як Ю Джин‑Хо швидко втрутився, як би кажучи, що хвилюватися нема про що.
― Звичайно! Я нікому нічого не скажу і заберу цей секрет із собою в могилу.
― Ні, почекай. Не треба забирати його з собою в могилу…
― Але, я це зроблю. Це, зрештою, обіцянка між мною та хьон‑німом.
― Ну, в такому випадку… Добре. Як хочеш.
― Тобі не треба ні про що турбуватися, хьон‑німе.
У будь‑якому випадку ніхто не повірив би в те, що мисливець Е‑рангу самотужки подолав боса воріт С‑рангу. Крім того, хлопець сказав, що добровільно триматиме рота на замку, і це трохи полегшить йому життя.
“Я думав, Джин‑Хо не розуміє натяки, але він досить швидко сприймає такі речі.”
― Ти хочеш мені щось сказати, хьон‑німе?
― Ні, нічого.
Ну, це звучало якось підозріло. Джин‑У вивчав надто ввічливі манери Ю Джин‑Хо і сумнівався в його мотивах, перш ніж дійти власного висновку.
“Ну, з точки зору Ю Джин‑Хо, я справді врятував йому життя.”
Хіба це не найочевидніша річ у світі – стати дуже чемним і скромним стосовно людини, яка врятувала тобі життя? Якщо подивитися на це з цього боку, його ставлення мало сенс. Проте реальна ситуація була іншою.
Гул…
Підземелля знову трохи затряслося, перш ніж поштовхи припинилися. Ці поштовхи були нагадуванням про те, що через деякий час ворота зачиняться.
Згодом поштовхи ставали дедалі сильнішими, і перед самим закриттям воріт вони переростали у повноцінний землетрус.
― Час йти звідси.
― Так, хьон‑німе.
Джин‑У пішов до входу.
Але перш ніж вони дійшли до нього, стався раптовий спалах світла, і скелі, що загороджували вхід, обвалилися.
Бум!
Після цього Хван Дон‑Сук та його головорізи кинулися до лігва боса. Як тільки вони побачили мертвого павука за Джин‑У, вирази їхніх облич стали приголомшеними.
― Якого хріна?! Він справді мертвий?!
― Ці двоє вбили його?
― Павук, певно, нічого особливого не представляв, навіть з таким великим тілом.
― Ну, якщо D та E‑ранг змогли вбити його, то…
― Хван‑хьоне, що нам тепер робити?
Хван Дон‑Сук почухав підборіддя, дивлячись на Джин‑У і Ю Джин‑Хо.
Після смерті павука ворота незабаром зачиняться. Тепер уже пізно починати добувати каміння мани. Вони навіть не закінчили підготовку, а часу залишалося менше години.
Настав час для плану Б. Тому він голосно покликав Ю Джин‑Хо:
― Ю Джин‑Хо!
Ю Джин‑Хо здригнувся і зробив крок назад. Його обличчя було сповнене нервової напруги.
На обличчі Хван Дон‑Сука з'явилася зловісна посмішка:
― Мені здалося, що твоє спорядження виглядає дуже дорогим, тому ми перевірили твою біографію, і з’ясувалося, що ти син великого бізнесмена. Син власника Yujin Construction, Ю Мьон‑Хана, правильно?
― Н‑ну і що?
― Ми дамо тобі шанс. Мені, розумієш, потрібно дещо обговорити з твоїм старим. Однак, якщо справи цього місця вийдуть назовні, це завдасть нам чимало клопоту. Отже, якщо хочеш жити, тобі краще стати нашим спільником.
― Спільником?
Хван Дон‑Сук вказав підборіддям на Джин‑У.
Від цього огидного погляду Джин‑У на мить зморщив чоло.
― Убий Сон Джин‑У.
― Що?!
Ю Джин‑Хо злякався. А Хван Дон‑Сук усміхнувся, ніби цей вираз обличчя здався йому досить кумедним.
Річ у тому, що він використовував свій телефон для пошуку інформації в інтернеті та з'ясував, що батько Ю Джин‑Хо був власником провідної будівельної компанії у країні. Побачивши це, у його голові сформувався зловісний план.
Він знімає як Ю Джин‑Хо вбиває Сон Джин‑У, а потім під приводом мовчання шантажує Ю Мьон‑Хана.
“Відомі статки Ю Мьон‑Хана імовірно становлять близько 10 трильйонів вон, начебто.”
Дон‑Сук може отримати в кілька разів більше грошей, ніж за продаж цього каміння мани, якщо правильно розіграє свої карти.
― Це єдиний спосіб піти звідси живим. Якщо ти своїми руками вб'єш Сон Джин‑У, ми залишимо тебе живим. Якщо ні, ми вб'ємо вас обох.
Погляд Хван Дон‑Сука одразу став дуже ворожим.
― Чого ти зволікаєш? Все одно ніхто не дізнається, що відбудеться в підземеллі. Стривай, може, ти боїшся Е‑рангу, хоча сам ти рангу D?.
Ю Джин‑Хо повернув голову в бік. Джин‑У знизав плечима у відповідь. Він ніби говорив, що Ю Джин‑Хо може робити все, що вважає за потрібне.
Ю Джин‑Хо з рішучим виразом обличчя оголив меч на стегнах.
“Нарешті він зважився.”
Хван Дон‑Сук посміхнувся. На жаль, його очікування не виправдалися. Все ще тримаючи меч, Ю Джин‑Хо стояв поруч із Джин‑У.
― Ха‑а‑а? Значить, ти хочеш об'єднатися з цим хлопцем і битися з нами, так?
Тихо пробурмотів Хван Дон‑Сук. Сину з заможної сім'ї пощастило, і він убив боса С‑рангу, і схоже, що в результаті його его дещо роздулося.
Чох Гю‑Хван прошепотів збоку:
― Хьоне, що нам тепер робити?
Хван Дон‑Сук знизив голос, щоб Джин‑У та Ю Джин‑Хо його не почули.
― Поки що подбайте спочатку про Сон Джин‑У. Ми повинні притримати цей потенційний грошовий мішок. Ми сьогодні вже багато грошей втратили.
― Добре.
Руки Гю‑Хвана почали випромінювати яскраве світло.
Побачивши це, Джин‑У сильно примружився.
“То ви хочете спробувати?”
Це буде його перший бій з іншими мисливцями. Однак він не збирався легко розправлятися з цими недоносками, які вже кілька разів робили замах на його життя.
…Але потім сталося це.
Дзінь!
[Згенеровано екстрене завдання.]
“Екстрене завдання?!”
Джин‑У підняв голову.
Він нічого не сказав про бажання ознайомитися зі вмістом, але вікно завдання все одно з’явилося перед його очима без його згоди.
Це було вперше.
[Екстрене завдання: Убийте всіх ворогів!
Тут є форми життя, які мають вбивчі наміри стосовно Гравця. Вбийте їх усіх, щоб забезпечити власну безпеку. Якщо ви не виконаєте цю вказівку, отримайте відповідне покарання.
Кількість ворогів, яких залишилося вбити: 8
Кількість убитих ворогів: 0]
Очі Джин‑У розплющилися ще ширше.
“Щоб завершити завдання, Хван Дон‑Сук та його спільники повинні померти?!”
У цей момент перед його очима спалахнув промінь світла. Кулі світла залишили руки Чох Гю‑Хвана і полетіли прямо до Джин‑У.
Бум!
Відкинута вибухом, фігура Джин‑У пролетіла з жахливою швидкістю і врізалася у стіну печери.
Удар!
Частина стіни впала на Джин‑У.
Гуркіт…
― Хьон‑німе!
Ю Джин‑Хо завмер на місці від несподіванки.
― Не треба турбуватися про мерця і чому б тобі не підійти сюди?
Хван Дон‑Сук поманив його пальцем.
Ю Джин‑Хо витріщився на місце, де знаходився Джин‑У. Як і припускав Хван Дон‑Сук, Джин‑У не зрушив ні на сантиметр, залишаючись похованим під уламками.
― Ви вбивці!
У Ю Джин‑Хо сльози навернулися на очі.
Хван Дон‑Сук і його супутники просто сміялися над кинутим у їхній бік ярликом "вбивці". У всякому разі, це була правда. А скільки людей загинуло від їхніх рук в інших підземеллях?
Поки вони дивилися на Ю Джин‑Хо продовжуючи сміятися, Джин‑У знаходився під купою уламків, сумніваючись у своїх очах.
Зміст завдання повільно змінювався.
[Екстрене завдання: Убийте всіх ворогів!
Тут є форми життя, які мають вбивчі наміри стосовно "&*@##". Вбийте їх усіх, щоб забезпечити власну безпеку. Якщо ви не виконаєте цю вказівку, #$%^%$#$%^!&*#$%^$.
Кількість ворогів, яких залишилося вбити: 8
Кількість убитих ворогів: 0]
Декілька слів раптом стали нерозбірливими, а потім змінився й самий вміст.
[Екстрене завдання: Убийте всіх ворогів!
Тут є форми життя, що мають вбивчі наміри стосовно вас. Вбийте їх усіх, щоб забезпечити власну безпеку. Якщо ви не виконаєте це, ваше серце перестане функціонувати.
Кількість ворогів, яких залишилося вбити: 8
Кількість убитих ворогів: 0]
Це була явна загроза.
Якщо він не виконає завдання, як задумано, "воно" вб'є його.
“Убий, якщо не хочеш бути вбитим, чи як?”
Зміст був досить шокованим, але Джин‑У недовго залишався збентеженим. Ні, його схвильована свідомість швидко змінилася полегшенням. Навіть йому було важко повірити, але це була правда. У його свідомості постійно був страх, починаючи з того дня, коли ці завдання з’явилися перед його очима разом із характеристиками та іншим.
“Що зі мною буде, якщо це таємниче явище раптом припиниться?”
Що, якщо всі ці речі сталися лише за випадковим збігом обставин і можуть закінчитися будь‑якої миті?
Такий страх завжди супроводжував його.
Однак завдяки цьому екстреному завданню істина стала зрозумілою.
Те, що відбувається з ним, не було ні збігом, ні чиєюсь дивною доброю волею. Якщо завдання було згенеровано чимось, що бажало йому добра, то він повинен був просто сказати "Подолай цю небезпеку", а не загрожувати йому вбивством як покаранням.
Система мала чітку мету.
Це було або "Зробити Сон Джин‑У сильним", або "Потрібен сильний Сон Джин‑У".
“І, залежно від ситуації, я, який може вбити інших мисливців одним махом…”
Тепер він міг уловлювати такі наміри Системи. Розуміючи це, Джин‑У відчув заспокоєння.
“Яке полегшення, що…”
…Це не було випадковістю.
…У неї точно є мета.
Щоразу, коли він опинявся в небезпеці, він жадав стати сильнішим. Він так хотів перестати жити життям, яке нічим не відрізняється від ходіння по лезу.
Але того фатального дня, у найнебезпечніші моменти його життя, у нього з’явився шанс.
Мета Системи та бажання Джин‑У ідеально збіглися.
“Система використовує мене, а я використовую Систему.”
Це було все.
Поки є кінцева мета, ціль, це явище ніколи не зникне з його очей.
***
Джин‑У повільно підвівся з‑під уламків.
[ОЗ: 1360/2600]
Як і очікувалося від магічного заклинання мисливця C‑рангу. Це було лише одне влучення, але його ОЗ зменшилося майже вдвічі.
Тепер йому було важко залишатись спокійним.
Очі Джин‑У сповнилися злістю. Він почав наближатися до Хван Дон‑Сука.
― Якого біса?
Хван Дон‑Сук та його головорізи оточили переляканого Ю Джин‑Хо, тому вони виявили Джин‑У досить пізно.
― Що!? Він все ще живий…!
― Гю‑Хван виглядає розчарованим. Хех…
― Яка ганьба. Він же лише E‑ранг.
Хван Дон‑Сук почухав підборіддя:
― Гей, Гю‑Хване, чому ти не покінчив з ним з першого разу?
Обличчя Чох Гю‑Хвана трохи почервоніло:
― Так… Я повинен був.
Але це було неправильно.
Гю‑Хван справді вклав усі свої сили у цю атаку. Він витратив понад третину усієї своєї магічної сили, але як цей хлопець зміг встояти на ногах? Можливо, атака не пройшла належним чином? Але в цьому випадку не було б такого гучного вибуху.
У голові виникло безліч запитань, але ставити їх було ніколи, тому що Джин‑У відкрив рота першим:
― Раз ти граєшся з чужими життями…
Очі групи Хван Дон‑Сука були прикуті до Джин‑У. Він зупинився перед ними.
Ю Джин‑Хо здригнувся від несподіванки, але реакція інших мисливців була досить стриманою. Деякі навіть почали насмішкувато посміхатись.
Джин‑У заговорив хрипким голосом:
― …Ви вже все вирішили, правда?
Хван Дон‑Сук пирхнув, почувши це:
― Що, курва, він верзе?
― Хьон‑німе, дозволь мені розібратися з цим малим.
Мисливець з маленькими очима підійшов до Джин‑У та обхопив його за шию.
― Схоже, ви, містере, ще не розібралися в ситуації, але річ у тім, що… А?
Вираз обличчя крихітноокого мисливця ставав дедалі дивнішим, поки він все сильніше напружував свої руки.
“…Що це…? Чому я не можу повалити його?”
Він спробував виконати захват голови за допомогою своєї фізичної сили, але як би сильно він не тягнув, верхня частина тіла Джин‑У не виявляла жодних ознак руху.
“Хіба цей викидень не Е‑рангу?!”
Холодний піт виступив на його лобі.
“Як він може бути таким сильним?”
І тоді…
Розріз!
Його голова впала на землю.
― Д‑Джун‑Те!
Очі Хван Дон‑Сука затремтіли, як при землетрусі.
― Ш‑що за херня?!
― Цей ніж, коли він встиг?!
― Де він його взяв?!
Хван Дон‑Сук та його головорізи швидко відступили на кілька кроків і вихопили зброю. У руці Джин‑У вже було "Отруйне ікло Касаки".
З кінчика леза капала кров.
Дзінь!
[Кількість ворогів, яких залишилося вбити: 7
Кількість убитих ворогів: 1]
“Залишилося сім.”
Джин‑У окинув поглядом Хван Дон‑Сука та його групу, наче хижак, що дивиться на свою здобич.
Хван Дон‑Сук проковтнув слину. Він і так був чимало здивований появою кинджала в руках Джин‑У, але, що ще важливіше, смерть Пак Джун‑Те вразила його до глибини душі.
“Як мисливець E‑рангу зміг убити мисливця D‑рангу одним ударом?!”
Він гадки не мав, що за трюк використав той хлопець, але відтепер недооцінювати супротивника не можна було. Ні, тут він має бути дуже акуратним. Хван Дон‑Сук подав сигнал дивлячись вбік.
― Гю‑Хване, вдар його ще раз.
Чох Гю‑Хван ледь кивнув головою.
“Цього разу я не повторю свою помилку!”, сказав собі Чох Гю‑Хван, коли в руках знову почали збиратися вогники. Але не встигли стріли світла покинути кінчики його пальців, як перед ним з'явився Джин‑У.
― Е? А?!
Чох Гю‑Хван не зміг навіть нічого сказати.
В очах Джин‑У блиснуло холодне світло.
“Ти перший, мисливець магічного типу, що має сильну вогневу міць, але слабке тіло.”
Джин‑У вже закінчив свої розрахунки.
Кинджал встромився прямо в шию Чох Гю‑Хвана.
Удар!
― Кео‑хок!
Чох Гю‑Хван спробував закрити дірку в шиї та впав на підлогу.
Пум!
― Вбити його!!!
― Увааааахх!
З цим сигналом мисливці навколо нього кинулися на хлопця. Джин‑У максимально загострив усі свої почуття та спокійно зосередився на рухах своїх ворогів. Всі звуки зникли, а час сповільнився. Показник Спритності та її 38 одиниць почали показувати свою цінність. Він то блокував, то ухилявся від мечів, списів та стріл, пущених в нього з дуже короткої відстані.
Очі мисливців стали неймовірно великими.
“Як Е‑ранг може так рухатись?!”
“Зашвидко!!!”
“Я не можу попасти по ньому!”
Обличчя мисливців поблідли.
Справді, швидкість була суб'єктивною річчю. На їхню думку, рухи Джин‑У були абсурдно швидкими. Тим часом Джин‑У вклинився в ряди мисливців і спокійно різав їхні життєво важливі місця, одне за одним.
["Дебаф: Параліч" активовано.]
["Дебаф: Кровотеча" активовано.]
["Дебаф: Параліч" активовано.]
Спеціальні ефекти "Отруйного ікла Касаки" продовжували активуватися, і всі мисливці опинилися в збентеженні.
― Я не можу поворухнутися!!! Увааа?!
― Магія?! Це була магія?!
― Ах ти, сучий син!
["Дебаф: Кровотеча" активовано.]
["Дебаф: Параліч" активовано.]
["Дебаф: Параліч" активовано.]
― Кеок!
― Хто цей виродок насправді?!
― Уваааакк!
Крики безперервно лунали то тут, то там. П'ять мисливців, що оточили Джин‑У, миттєво впали на підлогу.
Хлоп.
Дзінь!
[Кількість ворогів, яких залишилося вбити: 1
Кількість убитих ворогів: 7]
Джин‑У перевів погляд на останнього живого.
Ним виявився бородатий здоровань Хван Дон‑Сук. Він відкинув свій щит із рішучим виразом обличчя.
Потім він голосно прогарчав:
― Ууууухххххаааа!!!
Хван Дон‑Сук ударив ногою по землі й кинувся вперед.
Туп, туп, туп, туп!
Його думки крутились в голові, поки він біг уперед. Він був танком і вважався одним із найкращих навіть у ранзі C.
Його противник, швидше за все, був пошкоджувачом.
Хоча ця людина здавалася дуже спритною, судячи з його швидких рухів, вона ніяк не може володіти достатньою силою, щоб пробити вміння "Укріплення" Хван Дон‑Сука.
“Ти не зможеш смертельно поранити мене цим жалюгідним кинджалом!”
Натомість внаслідок їх зіткнення буде вбитий як раз Сон Джин‑У!
Відстань між ними скоротилася в мить ока, і Хван Дон‑Сук ударив плечем.
― Укріплення!
Але тут увесь його світ ніби закружляв, і перш ніж він зрозумів, як це сталося, він уп'явся поглядом в стелю підземелля.
БУМ!
Його мозок сильно струснуло, і потужна сила удару передалася по всьому його тілу.
Він хотів підвестися, але тіло не слухалося його. Хван Дон‑Сук дуже старався, однак згодом здався.
Кхе‑кхе!
Він викашляв повно крові.
“Невже він… Невже він повалив мене на підлогу?!”
Невже Хван Дон‑Сук програв у силі?
У битві на фізичну силу?
― Як може мисливець зі сраним Е‑рангом…
Тепер він був певен, що з цим хлопцем щось не так.
“П'ятеро мисливців C‑рангу і троє D‑рангу були вбиті миттєво. Цей виродок ніяк не може бути Е‑рангу.”
Джин‑У стояв поруч із Хван Дон‑Суком. Бородач не міг навіть поворухнутися. Його доля була цілком очевидною.
Якби це був спортивний матч чи спаринг, то битва закінчилася б тут. Але, на жаль, для Дон‑Сука, Джин‑У не збирався зупинятися на досягнутому.
― З‑зачекай.
Хван Дон‑Сук першим підняв руку.
― Відпусти мене! Якщо тобі потрібні гроші, я дам їх тобі. Якщо тільки ти помилуєш мене…
― Тричі.
Голос Джин‑У залишався холодним:
― Чи не дуже ти безсовісний, просячи милосердя у того, кого ти намагався вбити вже три рази?
Вперше – заблокувавши вихід з лігва боса.
Вдруге – наказавши Ю Джин‑Хо вбити його.
І втретє – магією Чох Гю‑Хвана.
Хван Дон‑Сук намагався вбити Джин‑У три рази – навіть якщо не враховувати битву, що тільки що відбулася.
“Дати та взяти.”
Повернувшись живим із підземного храму, Джин‑У вирішив повернути стільки ж, скільки отримав.
…Будь то доброзичливість чи ворожість.
Він відплатить злом за злі наміри. Для переговорів не лишиться місця.
Зрозумівши, що благання про життя не допоможуть, Хван Дон‑Сук широко розплющив очі, а з рота пішла піна.
― Ти, сучий недоносок!!! Ти думаєш, що після того, як вб’єш мене тобі це зійде з рук? Ти хоч знаєш, хто мій молодший брат…?!
Хруст!
Хван Дон‑Сук більше не міг продовжувати говорити після того, як йому зламали шию.
Кхрео!
В очах бородача потемніло.
Дзінь!
[Кількість ворогів, яких залишилося вбити: 0
Кількість убитих ворогів: 8]
Нарешті, це завдання підійшло до кінця.
― Вху‑ху…
Джин‑У видав довге зітхання, в якому було безліч емоцій, і прибрав руку з голови Хван Дон‑Сука.
Його погляд зупинився на руках.
Для людини, яка билася на смерть з вісьмома іншими людьми, його руки залишалися напрочуд спокійними.
“Хіба це нормально?”
Джин‑У поклав руку на груди та намацав серце, що б'ється.
Туд‑туд, туд‑туд, туд‑туд…
Серце билося так спокійно, наче він прогулювався.
“Що якщо…”
Вперше за весь час він почав думати, що зустріч із Системою була не єдиною зміною, що відбулася в ньому після того, як він повернувся живим із підземного храму.
Проте роздуми довелося перервати. Незабаром у його голові пролунав знайомий звуковий сигнал.
Дзінь!
[Ви виконали екстрене завдання: Убийте всіх ворогів!
Нагороди за виконання екстреного завдання доставлено.]
[Бажаєте перевірити нагороди?] (Т/Н)
Він очікував, що це станеться, і, звичайно, тепер він отримав винагороду. Джин‑У навіть не став вагатися…
“Так.”
Дзінь!
[Доступні такі нагороди:
№1. Повне відновлення
№2. Десять одиниць розподілу
№3. Вміння: Залякування]
“Не тільки десять одиниць, а й вміння?”
Очі Джин‑У широко розплющилися від безлічі доступних нагород. Всі ці одиниці характеристик – це одне, але нове вміння вкрало у нього майже всю увагу.
“Якби я не володів Спринтом, коли бився з цим павуком.”
Єдина причина, завдяки чому йому вдалося убити боса – це вміння "Спринт". Немає потреби згадувати, наскільки важливе це вміння під час битви. Не дарма рунний камінь, за допомогою якого людина може вивчити зовсім нову здібність, коштуває кілька сотень мільйонів вон.
Джин‑У відразу ж перевірив це вміння.
“Покажи мені третю нагороду.”
Дзінь!
[Вміння: Залякування, 1‑й рівень
Активне вміння.
Вартість активації: 100 мани
Використовуючи вашу потужну ауру, ви можете вселити страх у свідомість цілі. Можна вибрати кілька цілей.
Дебаф: Страх: Усі характеристики ‑50%.]
Хоча цей дебаф діє лише протягом короткого часу, це було рідкісне вміння, яке може значно знизити характеристики противника.
Звичайно, як і інші ефекти, якщо опір противника буде достатньо високим, він не спрацює. Але якщо він спрацює, то, на думку Джин‑У, розправитися з ворогами, незалежно від того, хто це буде, стане простіше простого.
А оскільки його можна використати проти кількох супротивників, то й сфера застосування цього вміння здавалася безмежною.
“Це дійсно класне вміння.”
Винагорода була настільки ж хорошою, як і потенційне покарання.
“Зачекай… Тепер, коли я думаю про це, все не так, правда?”
Адже, на кону стояло його життя. І це все?
Джин‑У озирнувся довкола.
Він насупився, побачивши жахливе видовище.
Джин‑У був свідком смертей інших мисливців, але навіть так, він не звикнув дивитися на трупи інших людей.
Однак це було те, що від нього вимагало це завдання. Але для завдання, виконання якого вимагалося багато життів, видані нагороди здавалися досить дешевими і недостатніми.
Ну, навіть якби не завдання, йому все одно довелося б битися з Хван Дон‑Суком та його командою, але все ж.
“Кажуть, жадібність людини не знає меж…”
Джин‑У похитав головою.
І тут печера знову затремтіла.
ГУРКІТ!!!
Тремтіння стало сильніше, ніж раніше. Настав час вибиратися з підземелля. Але перш ніж це зробити, треба було подбати про ще щось.
І це був Ю Джин‑Хо. Погляд Джин‑У перевівся на нього.
Ю Джин‑Хо завмер на місці й здригнувшись від несподіванки, поспіхом опустив погляд вниз.
“Отже, що ж мені з ним робити?”
Звичайно, він не збирався завдавати шкоди Ю Джин‑Хо. У цьому не було ні потреби, ні причин.
Однак, якщо про події в цьому місці стане відомо всьому світу, то була велика ймовірність того, що його життя вже не буде таким спокійним, як раніше.
“Я повинен переконатися, що він не проговориться?”
Саме тоді, коли він подумав, що так буде краще, Ю Джин‑Хо швидко підбіг до нього, опустився на коліна і схилив голову:
― Хьон‑німе, будь ласка, помилуй мене!
― …
Раптом Джин‑У відчув, що розмова з ним буде набагато легшою, ніж він очікував.
***
Ю Джин‑Хо тремтів, як мокрий собака. Його колір обличчя теж був блідим. Ну, восьмеро людей померли миттєво прямо в нього на очах, так що в цьому не було нічого дивного.
Одним із найважливіших інструментів у роботі з людьми був "страх". Тому Джин‑У вирішив використати цю ситуацію у своїх інтересах.
― Чому я повинен?
― Га!!!
Джин‑У здалося, що він почув звук падіння серця Ю Джин‑Хо на підлогу.
Його совість запитувала: "Чи це не занадто?", однак це тривало лише секунду.
― Якщо, якщо тобі потрібні гроші, я можу поговорити з батьком, і…
― За кого ти мене приймаєш?!
Вираз обличчя Джин‑У неприємно зморщився.
Звичайно, він виріс у бідності, але це не означало, що він настільки корумпований, щоб тримати життя людини у заручниках та вимагати гроші. Хіба він не відрізнявся б від Хван Дон‑Сука, якби вчинив так?
― Мені дуже шкода.
Якби не стан Ю Джин‑Хо, який був у жаху, Джин‑У вже давно б ударив хлопця по потилиці. Він стримувався лише тому, що йому здавалося, що у Джин‑Хо може статися серцевий напад, якщо він справді це зробить.
Побачивши незадоволений вираз обличчя Джин‑У, Джин‑Хо нервово проковтнув слину.
“Тепер, коли я думаю про це, навіть коли Хван Дон‑Сок запропонував йому гроші… Невже він відмовився від усіх матеріальних бажань і тепер тільки йде шляхом кровопролиття та вбивств?!”
Образ Джин‑У в голові Джин‑Хо закріплювався ще в більш дивному напрямку.
Однак робити висновки було ще зарано.
“Якщо це так, тоді нащо хьон‑нім витягував усі ці магічні кристали?”
Не так давно Джин‑У особисто видобував усі ці магічні камені, навіть копався у нутрощах павука.
Звичайно, вони використовувалися по‑різному, наприклад, як джерело енергії високої густини, як сировина для виготовлення магічних інструментів і т. д. Але для мисливця магічний кристал був просто грошима.
Думки Ю Джин‑Хо закрутились у швидкому темпі.
“Так ось що!”
Ці кристали були "кровавим трофеєм". Це був заслужений приз, який він отримав, забруднивши руки в крові, і тому він був не проти покопатися у шлунку мертвого монстра.
Джин‑У не виявляв жодного милосердя до тих ворогів, які намагалися завдати йому шкоди, але він був практиком шляху крові. Тобто він не хотів мати нічого спільного з грошовим прибутком, який не заробив власними руками.
“А я намагався купити його прихильність грошима, тож, звичайно, він на мене образився.”
У такому разі Джин‑Хо потрібні були не "батьківські гроші", а "заслужений прибуток", який можна було б отримати, якби йому вдалося вийти звідси живим.
Коли він крадькома глянув на нього, вираз обличчя Джин‑У все ще був дещо спотворений. Ю Джин‑Хо швидко продовжив:
― Хьон‑німе, якщо ти помилуєш мене, то я передам тобі весь прибуток, зароблений у цьому підземеллі.
― Мм?
Як і очікувалось, Джин‑У одразу ж виявив свій інтерес.
― Будь ласка, подумай про це, хьон‑німе. Якщо ти забереш прибуток, призначений для десяти людей, після того, як дев'ять інших будуть убиті, люди безперечно почнуть сумніватися в тобі.
З погляду Ю Джин‑Хо, Джин‑У, безперечно, був фальшивим реєстратором. Мало того, це був висококваліфікований фальшивий реєстратор, якому подобалося вбивати людей! Очевидно, він не хотів, щоб увага інших людей була прикута до нього.
― І що?
― З іншого боку, якщо ми обидва вийдемо звідси живими, то, згідно з договором, усі магічні кристали з цього підземелля належать мені. Навіть якщо всі інші члени команди загинули, то оскільки ти не отримаєш своєї долі, ніхто тебе не запідозрить.
Звичайно, Ю Джин‑Хо ніяк не можна було запідозрити у нечесній грі. Зрештою, його батько володіє однією з провідних компаній країни.
Потенційний прибуток, який він міг би отримати від продажу магічних кристалів, був би для нього як кишенькові гроші.
― Ці гроші – те, що хьон‑нім повністю заслужив. Адже це твоя заслужена нагорода за те, що ти врятував мене і позбувся Хван Дон‑Сука та його лакеїв, чи не так?
Джин‑Хо чомусь наголосив на словах "заслужена нагорода".
“Дійсно…”
Звичайно, цей метод був найбезпечнішим способом позбутися магічних кристалів.
Ці кристали більше не мали господарів. Яким би скупим не був Хван Дон‑Сук, він все одно не міг забрати їх із собою до могили. Залишалася тільки одна людина, Ю Джин‑Хо, як єдиний претендент на ці кристали.
Однак він сказав, що добровільно віддасть їх.
Якби Джин‑У забрав їх насильно, то він був би схожим на них, але…
“Ну, немає причин відмовлятися від речей, які добровільно потрапляють у мої кишені.”
Без його допомоги Ю Джин‑Хо або вже вбили, або взяли б в заручники. Якщо подивитися на це з іншого боку, то твердження про те, що це "заслужена нагорода", має певний сенс.
Побачивши, що вираз обличчя Джин‑У став м’якшим, Ю Джин‑Хо переконався, що його припущення правильне.
“Як я і думав, магічні кристали – це заслужена кровава нагорода за полювання на Хван Дон‑Сука та його банду, тож він не відмовиться.”
Значення слова "заслужена" в уявлені цих двох чоловіків мало, як то кажуть, суттєву різницю, але вони ніяк не могли цього знати.
― Добре.
Як тільки Джин‑У погодився, обличчя Джин‑Хо миттєво розслабилося. Джин‑Хо був навіть трохи вражений тим, як непохитно Джин‑У дотримувався своїх особистих переконань.
Але потім обличчя Джин‑У стало беземоційним:
― Однак, як я можу тобі довіряти?
Джин‑У знову згадав про свою початкову мету.
Він не намагався налякати хлопця, щоб заробити гроші. Ні, він почав цю залякувальну витівку, щоб уникнути неприємностей у майбутньому.
― Як я можу зрадити тебе, хьон‑нім? Ти вже не раз рятував мою голову?
― Ти може проігнорувати нашу обіцянку і просто ляпнути першому зустрічному, хіба ні?
Насправді нічого страшного не станеться, якщо хлопець так і вчинить. Зрештою вбивство Хван Дон‑Сука та його головорізів було стовідсотковою самообороною.
Їх було вісім осіб, не кажучи вже про те, що вони були повністю озброєні. Чорт забирай, вони навіть напали першими, застосувавши потужне магічне заклинання.
Закони змінилися з появою мисливців, тому Джин‑У знав, що лише з таким обґрунтуванням він залишиться безкарним.
Джин‑У хотів, щоб усе пройшло тихо та спокійно. І для цього йому знадобиться допомога Ю Джин‑Хо. Можливо, є невелика проблема з тим, як він просить допомоги, але для кінцевого результату це був найкращий спосіб.
― Ну що? Говори.
Джин‑У витріщився на хлопця очима, що вимагають відповіді.
Джин‑Хо зробив рішучий, сповнений гідності вираз обличчя:
― Я ніколи не вчиню так боягузливо, хьон‑німе. Особливо стосовно того, хто врятував мені життя.
“Зачекай хвилинку…”
Джин‑У подумав, що він уже десь бачив ці рішучі очі, але потім зрозумів, що вони дуже схожі на ті, коли Джин‑Хо відмовився від пропозиції Хван Дон‑Сука стати їх спільником не так давно.
“Цей хлопець… Він серйозно.”
Віддавати і забирати, або як це ще називають – карма.
Коли його життя висіло на волосині, Джин‑Хо вирішив стати на бік Джин‑У. Він довірився Джин‑У і спробував виступити проти восьми інших мисливців. Саме тому Джин‑У вирішив довіритися йому, хоча б раз.
Звичайно, не відразу, і не зовсім так… Може, після того, як вселить хлопцеві страх божий.
Джин‑У простягнув руку вниз і підняв щит Хван Дон‑Сука.
― Хм. У мене досі болить потилиця від підлого удару Хван Дон‑Сука.
Джин‑У вдав, що розглядає щит, а потім сильно жбурнув його в стіну.
БУМ!
Більше половини щита встромилося глибоко у стіну.
Краплі холодного поту стікали по обличчю Ю Джин‑Хо, він нервово ковтав слину.
― Я сподіваюся, що ти не розчаруєш і мене.
― Т‑так, звичайно, хьон‑німе.
Раптом підземелля почало трястися набагато сильніше.
ТТТТРРРРРРХХХХ!!!
Їхній час явно закінчувався. Джин‑У з самого початку не думав завдавати шкоди Джин‑Хо, тому він вирішив, що цього буде достатньо.
Отже, він наказав Джин‑Хо:
― Збери всі магічні кристали. Ми йдемо.
― Дуже дякую, хьон‑німе!
Ю Джин‑Хо піднявся на ноги та почав збирати кристали.
Посмішка знову з'явилася на його обличчі. Поки Джин‑Хо ходив навколо, наповнюючи сумку, Джин‑У почав ритися в кишенях Хван Дон‑Сука.
“Я теж повинен отримати своє.”
За день роботи йому обіцяли 2 мільйони вон. І він не міг дозволити собі упустити жодного цента.
У гаманці Хван Дон‑Сука було багато п'ятдесятитисячних купюр. Коли він підрахував, їх виявилося 45. Іншими словами, понад два мільйони.
Бородач обіцяв заплатити готівкою, як тільки закінчиться рейд, тож, мабуть, він приготував їх про всяк випадок. Тому що, ну не міг би він весь час відрізувати хвіст.
― Дякую за оплату.
Джин‑У сказав це та першим покинув лігво боса.
Джин‑Хо вже майже перестав збирати магічні кристали, але тут, з запізненням помітивши, що Джин‑У зник, почав його шукати:
― Х‑хьон‑німе?
Все, що він знайшов, були трупи мисливців, що швидко холонули, які загинули від рук Джин‑У.
― Хііік!!!
Джин‑Хо зі смертельно‑блідим кольором обличчя поспішно побіг за Джин‑У, ніби боявся залишитися там один.
***
Агент із відділу розслідувань асоціації швидко прибув до місця розташування воріт.
Процедура, якої слід було дотримуватися у разі втрат під час рейду, була досить простою. Ті, хто залишився в живих, мали лише повідомити про те, що сталося в асоціацію, а далі слідчі вже нехай роблять свою роботу. От і все. Сьогоднішнім слідчим була сувора на вигляд тітка.
― Як вас звати?
― Сон Джин‑У.
― Мене звуть Ю Джин‑Хо, мем.
Мисливці вмирали в підземеллях практично щодня, тож ця процедура була радше формальністю. Точніше, тепер це було більше схоже на ведення протоколу.
Було б саме так, якщо не було нічого підозрілого.
― …Отже, всі мисливці C‑рангу в ударному загоні було вбито, але як один D і один E‑ранг змогли залишитися неушкодженими?
Слідча допитувала дует, поправляючи окуляри. Її блискучі очі звузилися до щілини.
“Зазвичай першим вмирає найслабший мисливець у команді. І все ж…”
Вона пильно розглядала двох чоловіків, поки не виявила щось особливе та підвищила голос:
― О Боже!!!
Її очі заблищали, коли вона підійшла ближче:
― Хіба це не довгий меч "Каліон", який нещодавно випустила компанія Майя? Боже мій, хіба це не один із щитів королівської серії, створений єдиним і неповторним майстром Гредосом?
Обличчя Ю Джин‑Хо відразу розслабилось:
― Схоже, ви добре розбираєтесь у зброї, мем!
― Аа. Ні, це тільки на рівні перегляду каталогів час від часу. Охо‑хо‑хо‑хо!
Ціна довгого меча була близько 700 000 000 вон, а щита – близько 500 000 000 вон.
Це потужне озброєння було створено з магічних кристалів вартістю понад сотні мільйонів вон, а також інших дорогих матеріалів, і воно було здатне підвищити здібності мисливця D‑рангу до рангу С.
Після такого відкриття слідча почала уявляти події, що відбувалися в підземеллі.
“З таким озброєнням…”
Самотній мисливець D‑рангу, який зумів вполювати боса, таке тепер здавалося цілком реальним, навіть якщо врахувати, що всі мисливці C‑рангу були знищені на шляху.
“А той мисливець E‑рангу, мабуть, сховався десь у кутку і ледве врятував своє життя.”
Звичайно, реальність була протилежною цьому, але…
В будь‑якому випадку, вона зробила висновок.
Імовірність того, що людина, яка має достатні фінансові можливості для покупки такого озброєння, вдарить у спину своїх товаришів заради жменьки магічних кристалів, була мізерна.
Крім того, мисливець Е‑рангу не зміг би нічого зробити з кількома мисливцями С‑рангу, тому смерть Хван Дон‑Сука та сімох інших можна було списати лише на нещасний випадок.
― Тепер я розумію, що сталося.
Слідча із задоволеним виразом обличчя закрила справу.
― На цьому розслідування закінчиться, так що можете йти додому. Я впевнена, що це був важкий день, тому спасибі, що знайшли час допомогти нам у розслідуванні.
― Дякую за вашу важку роботу.
Джин‑У попрощався.
Слідча та її машина поїхали так само швидко, як і приїхали.
― Ти теж добре попрацював, хьон‑німе.
Ю Джин‑Хо поклонився під кутом рівно у 90 градусів. Навіть після того, як вони вийшли з воріт, надто ввічливе ставлення Ю Джин‑Хо не змінилося.
Мабуть, навіть зараз він був страшенно наляканий.
Джин‑У подумки клацнув язиком.
― Так, ти теж.
― Ну, я все одно мало що зробив. Ти зробив більшу частину роботи, хьон‑німе. О, точно, ось твої магічні кристали.
Ю Джин‑Хо дуже ввічливо передав сумку Джин‑У двома руками. І справді, сумка була до країв наповнена магічними кристалами.
Найвища ціна за магічний кристал із воріт С‑рангу становила близько десяти мільйонів вон. Навіть найдешевші кристали коштували кілька мільйонів.
Джин‑У переглянув кількість кристалів, і внутрішньо скрикнув від захоплення.
“Скільки ж все це коштує…?”
Він щосили намагався стримати усмішку на обличчі.
У цей момент крапля води раптово впала всередину сумки.
Сплеск, сплеск.
Джин‑У підняв голову.
Це були краплі дощу, що падали з неба, яке поступово темніло з наближення полудня.
“Все‑таки добре, що я відправив її з парасолькою.”
Джин‑У ледве помітно посміхнувся, думаючи про свою молодшу сестру.
***
Пізніше ввечері.
Джин‑У викликав вікно характеристик, щойно повернувся додому.
― Характеристики!
[Характеристики
Сила: 53
Витривалість: 30
Спритність: 38
Інтелект: 30
Сприйняття: 32
(Одиниці розподілу: 10)]
Десять одиниць, які він отримав як нагороду за екстрене завдання, все ще очікували на нього. Все його тіло свербіло від бажання витратити їх.
Якби він хотів заробити їх за допомогою щоденних завдань, йому довелося б витратити наступні три дні і ще десь знайти ще одну одиницю. А якщо він хотів заробити їх за допомогою підвищення рівня, то йому довелося підняти два рівні.
“Пріоритет – Спритність, потім Сприйняття.”
Він витратив 7 одиниць на Спритність, а решту 3 на Сприйняття.
[Характеристики
Сила: 53
Витривалість: 30
Спритність: 45
Інтелект: 30
Сприйняття: 35
(Одиниці розподілу: 0)]
― Добре.
Тепер характеристики виглядали рівнішими.
Спритність майже наздогнала Силу, а Сприйняття було на рівні 35. Щойно показники Спритності та Сили стануть однаковими, він планував збільшити Витривалість.
Залишивши осторонь Інтелект і його невідоме застосування, він хотів підняти всі інші характеристики якомога рівномірніше.
― Варто перевірити сьогоднішні результати.
[Ім'я: Сон Джин‑У
Рівень: 21
Клас: Немає
Титул: Вбивця вовків
ОЗ: 2,600
ОМ: 391
Втома: 0]
[Характеристики
Сила: 53
Витривалість: 30
Спритність: 45
Інтелект: 30
Сприйняття: 35
(Одиниці розподілу: 0)]
[Вміння:
Пасивні вміння:
– (Невідоме) (макс. рівень)
– Наполегливість (рівень 1)
Активні вміння:
– Спринт (рівень 1)
– Залякування (рівень 1)]
Найбільше його увагу привернув рівень, що піднявся на три пункти, і нове вміння "Залякування". Крім того, його характеристики також отримали непоганий приріст за рахунок десяти додаткових одиниць.
Вже одне це дозволило б назвати сьогоднішні прибутки дуже дивовижними, але ж були й інші, чи не так?
“Два мільйони вон за сьогоднішню роботу, та…”
Та сумка, наповнена магічними кристалами.
Джин‑У ще раз перерахував кількість кристалів.
“11 від павука та 38 від Хван Дон‑Сука та його головорізів.”
Разом, 49 штук!
Якби він попросив по п'ять мільйонів за кожен, то все одно заробив би понад 200 мільйонів вон.
― 200 мільйонів за один день полювання!
Прибуток, який мали розділити десятеро мисливців, ні, дев’ятеро, поглинув його з головою. Це було те саме, що несподіваний поцілунок удачі, що припав прямо на його щоки.
“Тепер мені залишається лише продати це все.”
Продати магічні кристали було неважко. Оскільки попит на них був дуже високий, коли він виставляв їх на продаж, вони розкуповувалися досить швидко.
Але питання було у тому, де їх продати.
Було кілька випадків прямої торгівлі між окремими людьми, гільдії та корпорації також купували їх у великих кількостях.
У його випадку, оскільки їх було так багато, він вирішив, що краще звернутися за допомогою до професіоналів, а не намагатися торгувати з окремими особами чи продавати їх через інтернет.
“Хіба я не можу просто продати їх у Крамницю або ще кудись?”
Йому було б набагато зручніше, якби Крамниця купувала його кристали за їхньою роздрібною вартістю.
Розмірковуючи про це, Джин‑У відсунув сумку з магічними кристалами в куток кімнати.
І тут він різко згадав про останній плід сьогоднішньої праці.
“Точно, Система сказала, що я вже можу купувати речі в Крамниці.”
Джин‑У негайно викликав Крамницю.
Хоча золота було небагато, все, що він заробив у підземеллі станції Хапджонг, досі чекало своєї черги у Інвентарі.
― Купити.
Дзінь.
Список предметів, які можна купити, з'явився в його полі зору, і вони продовжували з'являтися буквально без кінця.
Тут можна було знайти все: від дешевого зілля та дрібничок до абсурдно дорогих захисних предметів та привабливої зброї. Там було дуже багато предметів, які можна було купити за золото.
Це було очевидно, але чим дорожчою була річ, тим кращими були його "можливості". Один із найкращих предметів коштував 10 мільярдів золотих.
― Ого… 10 мільярдів значить.
У нього зараз було трохи більше ніж 112 тисяч золота. Цього було замало, щоб купити щось справді корисне. Але йому не треба було турбуватися.
Чому? Тому що він мав багато часу в запасі.
“Я можу купити будь‑що, якщо у мене достатньо золота, вірно?”
Джин‑У хмикнув про себе і продовжив переглядати список справді дорогих предметів.
Тепер була ще одна причина шукати миттєві підземелля.
Він не міг дочекатися, коли отримає приз за завтрашнє щоденне завдання – випадкову коробку.
Заходь у мій телеграм, там публікуються розділи швидше
Коментарі
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Увійти, аби лишити коментар!