Синдром Садзае-сан. Ви колись чули цей термін? Простіше кажучи, це депресія, яка поглиблюється, коли починаєш дивитися “Садзае-сан”* у неділю ввечері й розумієш, що завтра вже понеділок. Учні часто відчувають подібну депресію наприкінці літніх канікул. Вони починають говорити щось на кшталт "Хотілося б, щоб літо тривало довше" або "Але я хотів більше часу на відпочинок" і так далі.
*Аніме за однойменною манґою Хасеґави Мачіко, що транслюється з 5 жовтня 1969 року і дотепер. У сучасній культурі аніме часто розглядається як ностальгічне зображення традиційного японського суспільства, оскільки воно представляє простіші часи до багатьох змін, принесених сучасними технологіями
Я з цим не погоджуюся. Роки життя, коли можна вільно робити те, що хочеться, по суті, обмежені періодом навчання у школі. Припустимо, ви вийдете на пенсію у шістдесят років, тобто у найменший можливий вік, а почали працювати у вісімнадцять, це означатиме, що у вас сорок два роки стажу — значно довший період, ніж дванадцять років між початковою школою і закінченням старшої школи. Протягом цих сорока двох років суспільство обмежуватиме вашу свободу. Дехто навіть змушений працювати після досягнення пенсійного віку.
Певна річ, є люди, які живуть поза цими обмеженнями. Хтось народився у багатій сім’ї, а хтось має неабиякі підприємницькі здібності. Короткі шляхи до успіху існують, але шанси потрапити в таку ситуацію такі ж мізерні, як і виграти в лотерею. Зрештою, більшість людей проводять понад половину свого життя, безперервно жертвуючи собою заради суспільства.
З соціальної точки зору, просто бути учнем — це все одно, що насолоджуватися нескінченними літніми канікулами. Однак багато школярів стають дорослими, не усвідомлюючи цього факту, і лише коли їм виповнюється тридцять чи сорок років, вони згадують ті часи й думають про те, як їм було весело.
Цей том — добірка віньєток* про учнів, які балансують у просторі між дитинством і дорослим життям.
*Короткий описовий твір, що більше зосереджений на яскравих образах, ніж на сюжеті
