Згодом у Лінь Джи склалися добрі стосунки з Хе Янем, і вони ставали все кращими і кращими. Принаймні Лінь Джи міг жартувати. 

 

Однак, коли річка була спокійною й вітряною, дещо сталося. Хтось із керівників їхньої компанії надіслав листа з кількома фотографіями. 

 

Попри те, що фон на фотографіях був дуже тьмяним, але було добре видно двох зображених на них людей.

 

Одним із них був Лінь Джи, який спирався на руки іншої людини, і з фігури було зрозуміло, що це чоловік. 

 

Коли Лінь Джи побачив цю фотографію, холодний піт миттєво виступив на його спині. Найбільше він боявся не того, що інші дізнаються про його сексуальну орієнтацію, а того, що інші дізнаються, що розмитий чоловік на фото – це Хе Янь. На щастя, на цій фотографії було чітко видно лише його обличчя, і те, чого він боявся, поки що не сталося.

 

Навколо Лінь Джи лунали перешіптування. Йому не потрібно було прислухатися, щоб знати, що його колеги обговорюють його. 

 

У цей момент несподівано прийшла секретарка й попросила Лінь Джи зайти до кабінету боса.

 

Лінь Джи:

 

— …

 

Він у розпачі підвівся й пішов до кабінету, спостерігаючи, як очі колег наповнюються співчуттям і зловтіхою. 

 

Він штовхнув двері й побачив Хе Яня, який сидів за столом.

 

Палець Хе Яня постукав по столі: 

 

— Лінь Джи. 

 

Лінь Джи зітхнув. 

 

Хе Янь запитав: 

 

— Як ти думаєш, який у мене зараз настрій?

 

Лінь Джи подумав про те, що може сказати. У нього, мабуть, поганий настрій після того, як він побачив ті фотографії. Згадавши про квітку, він подивився на вікно позаду Хе Яня. 

 

Несподівано маленька квіточка на потилиці Хе Яня пишно розквітла, вона була ніжно-білого кольору з маленькими рожевими пелюстками, які гойдалися, немов у танці. Його очі розширилися від думки, що він помилився.

 

Хе Янь сказав: 

 

— Га?

 

Лінь Джи: 

 

— ...Непоганий.

 

Хе Янь безвиразно подивився на Лінь Джи. Його красиві брови-мечі вигнулися тонкою дугою. 

 

Погляди обох зустрілися, і куточок рота Хе Яня трішки піднявся: 

 

— Так, непоганий.

 

Лінь Джи:

 

— …

 

Босе, що з тобою?

 

Хе Янь сказав: 

 

— Тобі не потрібно про це турбуватися. Я з'ясую, хто це зробив, йди.

 

Лінь Джи відчув полегшення, почувши, що президент не звинувачував його. Він на мить завагався й запитав: 

 

— Президенте Хе... Я хочу запитати, ця фотографія була зроблена в той день, коли я був п'яний…

 

Хе Янь не відповів, на його обличчі з'явилася усмішка. Лінь Джи онімів і промовив: 

 

— Президенте Хе, якщо я зробив щось не так, будь ласка, пробачте мені...

 

Хе Янь запитав: 

 

— Як пробачити?

 

Лінь Джи: 

 

— …

 

Побачивши безмовне обличчя Лінь Джи, Хе Янь знову усміхнувся. Сьогодні він був в особливо гарному настрої, і сказав м'яким тоном: 

 

— Все гаразд, йди. 

 

Почувши ці слова, Лінь Джи з тремтінням вийшов за двері кабінету. 

 

Хоча Хе Янь сказав, що вирішить цю справу, це однаково дуже погано вплинуло на Лінь Джи. Наприклад, сьогодні, йдучи з роботи, він почув, як якісь люди перешіптуються в ліфті.

 

— Це він?

 

— Він у відділі планування...

 

— Він гарно виглядає, чому ж він…

 

Лін Джи озирнувся, це були дві його колеги. Помітивши його погляд, вони замовкли. 

 

У цей момент двері ліфта раптово відчинилися, назовні стояв Хе Янь.

 

— Пане Хе? – Лінь Джи був приголомшений. У Хе Яня був окремий ліфт. Тож йому не потрібно було тіснитися з ними. 

 

Хе Янь підійшов до Лінь Джи з природним виразом обличчя, спостерігаючи, як зачиняються двері ліфта, і запитав: 

 

— Ти сьогодні вільний?

 

Лінь Джи не очікував, що Хе Янь скаже це тут. Він на мить застиг і кивнув.

 

Хе Янь сказав: 

 

— Я знайшов ту людину. 

 

Лінь Джи деякий час не відповідав: 

 

— Хто це?

 

Хе Янь подивився на двох колег, що стояли позаду Лінь Джи: 

 

— Надішліть наші фотографії всій компанії.

 

Дві колеги: 

 

— ...

 

Лінь Джи: 

 

— ...

 

Хе Янь сказав: 

 

— Залиш це мені на ніч.

 

Сказавши це, він вийшов прямо з дверей ліфта, залишивши Лінь Джи та двох блідолицих жінок. 

 

Лінь Джи не знав, сміятися йому чи плакати. Він не очікував, що побачить таку дитячу сторону Хе Яня. Він нічого не сказав і пішов за ним. 

 

Через два дні після цього інциденту більше ніхто не пліткував про Лінь Джи, і, як сказав Хе Янь, людину, яка надіслала фото, також знайшли. 

 

Це був керівник, який був причетний до витоку інформації про проєкт. Він випадково зустрів Хе Яня та Лінь Джи в барі. Й оскільки цей чоловік не наважувався помститися Хе Яню, то вдарив по Лінь Джи.

 

Хто б міг подумати, що Хе Янь безпосередньо захистить Лінь Джи. Хоча його спосіб захисту виглядав… дещо дивним. 

 

Лінь Джи думав про це, плаваючи в критому басейні в будинку Хе Яня. 

 

Хе Янь розмовляв телефоном, відпочиваючи на березі. Він був одягнений у плавки й демонстрував свої красиві м'язи живота і стрункі стегна. Лінь Джи в окулярах для плавання таємно спостерігав за ним... Окуляри для плавання справді хороші. Його не мають викрити. Хе Янь поклав телефон, розвернувся і стрибнув у воду.

 

«А маленька квітка на його потилиці також намокне?» – хаотичні думки пронеслися в голові Лінь Джи. Коли він оговтався, Хе Янь був уже перед ним.

 

— Лінь Джи, – Хе Янь раптом назвав його ім'я.

 

Лінь Джи промовив: 

 

— Га?

 

Хе Янь відповів: 

 

— Тобі ж подобаються чоловіки, так?

 

Лінь Джи трохи зніяковів, але кивнув. 

 

Хе Янь раптово підійшов до нього впритул, його щоки та щоки Лінь Джи майже доторкнулися. Він сказав: 

 

— Бачиш, про що я думаю?

 

Лінь Джи відступив. Він був схвильований раптовою дією Хе Яня, але той схопив його за руку і сказав: 

 

— Що ти приховуєш?

 

Лінь Джи зробив павзу і сказав: 

 

— Президент Хе... Насправді... Я бачу ваші емоції... тому що...

 

Хе Янь чекав на відповідь. 

 

Лінь Джи сміливо відповів: 

 

— Тому що ви мені подобаєтеся. 

 

Коли він це сказав, його очі хотіли знайти квітку на потилиці Хе Яня, але вони двоє схилилися лицем до лиця, тож він не міг її знайти. Однак цього разу йому й не потрібно було цього.

 

Він чітко відчував, що Хе Янь щасливий.

 

Вираз обличчя Хе Яня не змінився, але легке тремтіння в його очах змусило Лінь Джи вловити його емоції.

 

Хе Янь промовив: 

 

— Як ти думаєш, який у мене зараз настрій?

 

Лінь Джи подивився на нього і простягнув руку, раптово обійнявши Хе Яня за шию. 

 

Їхні губи доторкнулися, а серця – забилися в унісон, але рука Лінь Джи тихо натиснула на потилицю Хе Яня, намагаючись знайти маленьку квітку, що пишно розквітла на ній. 

 

Коли поцілунок закінчився, Хе Янь насупився: 

 

— Що ти шукаєш?

 

Лінь Джи прошепотів: 

 

— Шукаю... шукаю твою...

 

Хе Янь: 

 

— Га?

 

Лінь Джи сказав: 

 

— Дірку в голові?

 

Хе Янь: 

 

— …

 

У мозку має бути дірка... Квітка повинна розпуститися.

 

[КІНЕЦЬ]